Логіка виникнення соціології

Розвиток

уявлень

про суспільство

та людину

Соціальна

філософія

як попередниця

соціології

Соціологія як самостійна галузь наукового знання виникла досить пізно, у 40-х рр, XIX ст., і є порівняно молодою наукою. Одная формування і накопичення знань про суспільство та його розвиток, місце і роль у ньому людини почалося з давніх-давен, спираючись на уявлення первісних людей, відображених у міфах, легендах та героїчному епосі. З часом, приблизно два з половиною тисячоліть тому, на основі первісної міфології виникає філософія, яка на перших етапах свого існування була сукупним знанням про світ і містила в собі елементи астрономічних, математичних, фізичних та інших знань. Окремою галуззю філософії як «цариці всіх наук» поступово стає соціальна філософія, вбираючи в себе численні спроби пояснення суспільних явищ, суті та призначення людини.

Крім філософії, соціальні процеси і явища вивчала також історія. Як слушно зазначає український соціолог М.Захарченко, у стародавньому світі розвиток філософії та історії здійснювався паралельно, але ці два пізнавальні процеси ніколи не перетиналися: пізнавальний досвід історичної науки не вивчався філософією, а соціально-філософський аналіз суспільних проблем практично залишався поза історією. Філософія з її абстрактно-умоглядним розумінням соціальної дійсності була дуже далекою від реального суспільного життя в його неповторно-індивідуальних проявах, а історія уникала філософсько-теоретичних узагальнень, будучи скерованою саме на дослідження й опис унікальних і неповторних явищ та історичних осіб. До того ж історію завжди вважали наукою про минуле; соціальна ж філософія більше тяжіла до спроб розуміння сучасного їй світу. Тому саме соціальну філософію можна вважати попередницею соціології.

Однак філософи давнини не розглядали суспільство як окреме і самостійне утворення, що має свої власні закони і механізми розвитку. Для них суспільство та суспільне життя є складовою частиною загаль-ного космічного буття, незалежного від людини та її волі. Відтак і сус-пільство філософи стародавнього світу розглядали не як суб'єкт, не як цілісний соціальний організм, що саморозвивається й самовдоскона-люється, а як простий або складний об'єкт вивчення за аналогією з іншими природними об'єктами. До того ж стародавні філософські уявлен-ня про суспільство і людину мали умоглядний, позадослідний характер.

Отже, із сивої давнини, впродовж тисячоліть історії людства домінуючою залишалася думка про органічну належність людини до

Тема 2. Виникнення і ставлення соціології як самостійної науки

природного світу (чи це був космос, чи земний світ), про людину як

частку природи, підвладну природним законам, про суспільство як

продовження і вищий продукт природи.

Зміна уявлень Подальший розвиток філософії, виокремлення з неї природничих

про можливості наук, не змінюючи панівної думки щодо сутності людини й суспільства,

вивчення вносить певні корективи у спроби їх тлумачення і дослідження. 3 доби

і людини

суспільства Нового часу (XVII ст.) починає формуватися переконання, що суспільні

процеси і явища можуть досліджуватися за допомогою методів

природничих наук, що дасть змогу подолати абстрактність і описовість,

забезпечить здобуття науково достовірного, дослідно підтвердженого

знання про суспільний простір і діючу в ньому людську особистість.

Проте всі ці намагання забезпечити науковість у поглядах на суспільство і людину здійснювалися і рамках старої класифікації наук, у якій не було місця соціальній сфері як окремому предмету дослідження. Першим, хто переглядає усталену класифікацію наук і вирізняє в ній окрему науку про суспільство, був французький учений Огюст Конт (1798—1857), якого і вважають засновником соціології. Вперше Конт вжив слово «соціологія» 1839 р. у 47-й лекції «Курсу позитивної філософії» (том IV).

О.Конт —. засновник соціології

 

 

Обґрунтування О.Контом необхідності нової науки про суспільство

Класифікація наук

О.Конт жив у Франції у такий період її історії, який знаменувався боротьбою старих і нових класів і станів, частою зміною форм політич-ного устрою. Прихід до влади Наполеона Бонапарта, котрий починав як республіканець, а став імператором, злет і падіння імперії, низка бур-жуазних революцій, що перетиналася реставрацією монархії, глибока й всеохопна криза старого суспільства і важкі муки народження нового буржуазного ладу, руйнація традиційних цінностей і моральних прин-ципів — усе це спричинило величезний вплив на світогляд О.Конта. Він намагався знайти шляхи виходу з цього всезагального кризового стану, звертаючи свої погляди до науки, яка єдина, на його переконання, була здатна подолати стан анархії і хаосу, в якому так довго перебували найцивілізованіші країни, серед них і Франція. Але це мала бути спеціальна позитивна наука про суспільство, його будову та розвиток яка б ґрунтувалася на достовірних дослідних даних — на той час такої науки ще не існувало.

О.Конт створює свою класифікацію наук, розміщаючи їх відповідно до історії їхнього виникнення, розвитку і залежності одна від одної,

Розділ L Загальна теорія та історія соціології

ускладнення їхнього предмета, зростання складності явищ, які вони досліджують. Кантівська ієрархія наук набирає вигляду певних сходинок:

 

		...
		біологія
		хімія
		фізика
	астрономія

Математика

Місце соціології у системі наук

Сім'я

як базовий

елемент

суспільства

Якщо йти за логікою, наступною сходинкою має бути окрема наука про найскладніший живий організм — суспільство; так у цій класифікації з'являється спочатку «соціальна фізика», і лише згодом О.Конт дає їй назву «соціологія».

Соціологія, вважає О.Конт, може і повинна будуватися за взірцем передових природничих наукових дисциплін, на фундаменті виявлених законів, зв'язків між явищами, що повторюються. Виходячи з досвіду природознавства, яке вивчало певні системи явищ, О.Конт за аналогією доходить висновку, що і «соціальна фізика» (або соціологія) має вивчати суспільство як систему. В основу побудови соціології як самостійної науки О.Конт поклав ідею «соціальної системи», тобто визнання факту існування суспільства як свого роду організму, що складається з певних елементів, які, своєю чергою, виконують певні функції.

Виходячи з цього, О.Конт розрізняє в соціології «соціальну статик» (або теорію суспільного порядку, яка вивчає умови існування і закони функціонування соціальної системи, її структуру та елементи) і «соціаль-ну динаміку» (або теорію суспільного прогресу, котра досліджує закони розвитку і зміни соціальних систем). Перша має дати відповідь на запи-тання: що таке суспільство, з яких частин воно складається; друга — чому це суспільство розвивається.

Конт починає аналіз «соціальної статики» із сім'ї, вважаючи основною і найстабільнішою клітиною соціального організму. Сім'я, на думку О.Конта, — це джерело морального виховання, збереження культурних традицій і досвіду попередніх поколінь; вона сприяє входженню молоді у соціальне життя, набуттю нею важливих соціальний якостей, необхідних для успішного служіння людству, вчить «жити для

Держава як орган соціальної солідарності

Релігія і церква як регулятори соціальної поведінки

_____ Тема 2. Виникнення і ставлення соціології як самостійної науки

інших». Добрі стосунки між поколіннями підтримують суспільну рівновагу, баланс між традиціями і новаціями, носіями яких є старші й молоді люди.

Разом із тим О.Конт заперечує жіночу рівноправність і всіляко наголошує на необхідності зміцнення авторитету й влади чоловіка. Жінка, на його думку, стоїть нижче чоловіка в інтелектуальному плані, поступаючись йому також і силою волі. Завдання жінки — робити благородними грубі чоловічі натури, пробуджувати в них суспільні почуття, засновані на солідарності.

За переконаннями О.Конта, саме сім'я є тією «позитивною» силою,
яка цементує суспільство. Розпад сім'ї означає розпад і загибель
суспільства.

Аналогом сімейних відносин у ширшому суспільному плані є кооперація, що ґрунтується на розподілі праці. Тут кожен робить те, до чого він має найбільшу схильність, тому всі зацікавлені одне в одному. Так виникає «всезагальна згода» (або всезагальний консенсус), який забезпечує рівновагу суспільства як соціальної системи та зберження її цілісності.

На основі розподілу праці формується й постійно ускладнюється структура соціальних груп і спільнот, створюється зв'язок між окремими індивідами, сім'ями, соціальними групами та спільнотами. Але самі по собі економічні^зв^ящси^ вважає О.Конт, ще не забезпечують сталої рівноваги і стабільності суспільства, бо людина за своєю природою є егоїстичною і агресивною. Тому ці зв'язки мають бути доповнені політичним примусом. Не може бути гармонії там, де панує конкуренція й експлуатація — наслідки розподілу праці. Надмірний розподіл праці призводить до звуження світогляду людини/виникнення почуттів ворожості до осіб іншої професії, до розкладу суспільства на окремі корпорації та до руйнації його єдності. Тому, власне, і необхідна сильна політична влада, щоб вгамовувати різноспрямовані інтереси й забезпе-чувати стан рівноваги. Держава, таким чином, є у О.Конта органом соціальної солідарності й гарантом суспільного порядку.

Однак і цього недостатньо для нормального функціонування суспільства, бо сталий соціальний зв'язок вимагає не лише примусу, а й певної духовної єдності — вірувань, переконань і соціальних почуттів, моральних принципів та норм поведінки. Це абсолютно необхідне погодження між людьми забезпечується релігією і церквою. О.Конт виходить із того, що людина — це егоїстична істота, схильна до руйнації та агресії, яка керується швидше почуттями, ніж розумом. Саме ця

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

обставина робить необхідним збереження релігії і церкви, які виконують функцію регуляторів соціальної поведінки, забезпечують єдність вірувань і почуттів, без чого, на думку О.Конта, не може існувати жодне суспільство.

Основний принцип «соціальної статики» О.Конта — взаємозалеж-ність індивіда і суспільства; для їх оптимального співвідношення потрібні загальна згода, консенсус, що і є основою рівноваги соціальної системи. Ця ідея надовго стала домінуючою в традиції соціологічного позитивізму. Загалом стабільне суспільство з його найважливішими соціальними інститутами можна уявити таким чином:

«Соціальна статика», тобто дослідження складових елементів

соціального організму та їхньої взаємодії, характеризує певний сталий

стан суспільства. «Соціальна динаміка», натомість, стосується з'ясуван-

ня причин, які спричиняють розвиток цього суспільства. Для О.Конта

первинними, вирішальними чинниками впливу на суспільний розвиток

є духовні, розумові начала людини. За основу своєї «соціальної дина-

міки» він бере історію людського духу, розвиток людського інтелекту.

Три стадії На думку О.Конта, людський розум у своєму розвитку проходить три

розвитку стадії, яким відповідають три стадії історичного прогресу. Перша, або

людського теологічна стадія, охоплює час від давнини до 1300 року. Вона

інтелекту характеризується пануванням релігійного світогляду в сукупності з

військово-авторитарними режимами на чолі з жерцями та військовими.

Друга, або метафізична стадія, триває до 1800 року; її основою стає

метафізичний спосіб пояснення існуючого, суть якого полягає в

Тема 2. Виникнення і ставлення соціології як самостійної науки

абстрактно-умоглядному тлумаченні речей і явищ без опертя на
емпіричні (дослідні) дані. Тут на першому плані в духовній сфері
філософи, а в політичній — юристи, публіцисти, літератори. Завданням
цієї стадії є руйнація старого суспільства та його нещадна критика. Але
наслідком цього стає стан анархії і хаосу. Тому третя, позитивна стадія—
це стадія поширення передусім наук, зростання їхньої суспільної зна-
чущості і впливу на всі сторони життя суспільства. Людську думка
зосереджує свою увагу не на надприродному і не на поясненнях сущого
за допомогою абстрактних сутностей, а лише на наукових законах.
Зростання й накопичення позитивних знань спонукає швидкий розвиток
промисловості, стимулює перехід від військових до промислових розви-
нутих систем, допомагає встановленню порядку і соціального Миру. В
центрі духовного життя перебувають вчені й діячі мистецтв, а управління
господарством здійснюють промисловці й технічні фахівці.
[Позитивна Головним завданням соціології в цих умовах для О.Конта є опис

І політика взаємодії, законів функціонування й розвитку суспільства і вироблення

оптимальної з цього погляду позитивної політики. Він однаково гостро
виступає і проти реакціонерів — захисників старого ладу, і проти
радикалів, які стояли за революційне нищення віджилого устрою. О.Конт
мріє про суспільство, в якому соціальний порядок не призводив би до
застою, а прогрес — до революційної анархії та свавілля. Вчення О.Конта
про позитивну політику як шлях поступового, наперед передбачуваного
і науково забезпеченого реформування суспільства на засадах розуму та
інтелекту було антитезою до ідей марксизму, які в цей час почали широко
проникати у Францію.

Предмет Отже, предметом соціології для О.Конта є не конкретно-історичне

і методи суспільство, а суспільство в цілому як система, в її минулому і сучасності.

соціології Він розробляє також методи соціології і вважає, що основними для цієї

науки є спостереження і експеримент (оперті на соціологічну науку), метод порівняння (соціальних процесів, різних суспільств, станів одного й того самого суспільства) та історичний метод (дослідження послідов-них станів суспільства з врахуванням тісного зв'язку минулого, сучас-ності й майбутнього).

Таким чином, вчення О.Конта в історії соціології — надзвичайно важливе. Він вперше:

• обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку;

• визначив соціологію як особливу науку про суспільство, яка спи-рається на емпіричні дослідження, що мало забезпечити її об'єктив-ність та неупередженість;

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

• розглянув суспільство як систему з її статичними та динамічними

закономірностями, привернув увагу до вивчення соціальних інсти-

тутів і структури цієї системи, механізмів її змін.

Висновки Водночас О.Конт так і не зміг у поясненні суспільства остаточно

відірватися від аналогій з природничими науками, запозичуючи багато

своїх положень і термінів з біології і фізики, надмірно прив'язуючи

соціальні явища, процеси і закони до тих, що вивчаються природо-

знавством. Нарешті, людина у його вченні є насамперед природною

істотою з такими вродженими характеристиками, як егоїзм, агресивність

тощо. Вона підпорядкована природним закономірностям і не відіграє

самостійної ролі в процесі природної еволюції.