Управління соціально-трудовими процесами і відносинами

 

Менеджмент як міждисцип­лінарна наука

 

Менеджмент і вдосконалення трудової діяльності

 

 

робітників — суб'єктів економічної діяльності. У їх структурі виріз­няються:

• сама праця (у сфері якої виникають усі соціальні явища і процеси, що становлять предмет соціології праці; отже, праця є базовим соціальним процесом);

• трудова адаптація (тобто пристосування до виробничого середовища);

• трудова мобільність (тобто пересування всередині соціальних груп, трудових колективів та між ними; вона враховує також плинність кадрів на виробництві);

• відносини співробітництва або конкуренції, суперництва і конфліктів між суб'єктами економічної сфери).

Соціальне управління соціально-трудовими процесами і відно­синами передбачає їх планування і регулювання. У його структурі можна вирізнити такі складові:

• вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень;

• використання різноманітної інформації у процесі управління;

• вироблення певних методів та стилів керівництва;

• забезпечення самоврядування і виробничої демократії;

• планування процесів соціального розвитку трудового колективу (виховної, культурно-масової, спортивної роботи, удосконалення со­ціально-психологічного клімату, зміцнення дисципліни праці/заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я трудівників, тощо).

В умовах перехідного періоду до ринково орієнтованої економіки значного поширення набуває менеджмент (від англ. тапа&етепі — управління, керівництво). В.Полторак зазначає, що менеджмент — це міждисциплінарна наука, яка поєднує еконамічний, соціальний, полі­тичний, організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до керування виробництвом. Крім загальних політико-економічних чи соціально-філософських теорій менеджменту, існують прикладні теорії організації та управління, спрямовані на вироблення конкретних підходів щодо раціоналізації та вдосконалення управлінця.

Інші українські соціологи наводять приклади, коли менеджмент дає змогу суттєво поліпшити виробничу діяльність і взаємини її суб'єктів. Це «менеджмент участі» (у США робітники обговорюють з адміністра­цією дедалі більше управлінських рішень), «соціотехнічні системи» (бригадні форми організації праці, наприклад, у Швеції на підприємствах автомобілебудування «Вольво», які надають групам робітників повноваження щодо визначення режиму і графіка праці, можливості обміну робочими місцями тощо), «гуртки якості» (в Японії такі гуртки

 

 

Сфера менеджменту

 

 

Нове бачення предмета соціології праці

 

 

виробляють пропозиції щодо поліпшення виробництва, відповідають за статистичний облік якості продукції)! т. ін.

Предмет соціології праці та управління і предмет менеджменту, як бачимо, взаємно перехрещуються, дле не повністю тотожні. Менеджмент виробляє і застосовує на практиці найефективніші моделі/технології, засоби, методи управління виробництвом. До сфери його дії належать:

• визначення цілей і завдань управління, розробка конкретних заходів для їх досягнення;

• розподіл завдань на Ькремі види операцій;

• розподіл робіт і координація взаємодії різних підрозділів усередині організації;

• удосконалення формальної ієрархічної структури на виробництві;

• оптимізація процесів ухвалення рішень;

• пошук адекватної (тобто відповідної) мотивації діяльності, виявлення найефективніших стилів керівництва та ін.

Югославський.соціолог Д.Маркович розглядає зміни в економічній сфері сучасного суспільства і пропонує виокремити відповідно до них такі основні галузі предмета дослідження соціології праці:

• зміни змісту і характеру праці (які розглядаються нині переважно крізь призму взаємин між учасниками трудового процесу, формальної організації трудових груп і неформальних зв'язків, що в них існують, стосунків між керівниками і підлеглими, ставлення людини до засобів праці тощо);

• соціальна імплікація (від лат. ітріісайо — переплетення), тобто переплетення таких змін та їхніх соціальних наслідків;

• трудове оточення і становище людини;

• людський чинник, право на працю; зайнятість і безробіття;

• професійна підготовка (трудова кваліфікація);

• організація і використання робочого і позаробочого (особливо вільного) часу;

• культура праці (що включає у себе заходи, скеровані на створення робочого середовища, відповідного людському єству, і розвитку в учасників трудового процесу естетичного почуття і щодо трудової сфери, і щодо продукції, яку вони виробляють);

• вплив позаробочого способу життя на трудову діяльність;

• конфлікти в трудових колективах, форми їх прояву і можливі способи полагодження або розв'язання.

Наведені міркування югославського соціолога свідчать, що соціологія праці не залишається осторонь суттєвих якісних змін, які відбуваються

 

в усіх сферах життєдіяльності посттоталітарних країн, включно з еконо­мічною. Ці зміни, своєю чергою, зумовлюють відповідне переосмислення науковцями предмета соціології праці, розширення його меж, визначенню нових або посилення значущості існуючих елементів структури пред­метної галузі соціології праці, які раніше не були центральними.

Роль соціології у дослідженні економічних процесів у сучасній Україні

 

Проблематика

Досліджень

Української

Соціології

Праці

Й управління

 

Основний

Напрям)

Економічних

Змін

У розвинених

Суспільствах

 

Соціологія праці й управління нині досить продуктивно розви­вається в Україні. Соціологи беруть участь у різноманітних дослідженнях економічної сфери, насамперед економічної свідомості й поведінки окремих соціальних спільнот-суб'єктів економічної діяльності та насе­лення загалом. Найактуальнішою проблематикою досліджень українсь­ких соціологів є виявлення ставлення респондентів до напрямів і форм економічних перетворень, шляхів виходу з економічної кризи, ставлення до ринку, розвитку підприємництва, до процесів приватизації, ціноутво­рення, до особистого достатку тощо.

У навчальному посібнику Г.Дворецької (Соціологія праці. — К., 2001) уміщено інформацію про основні напрями досліджень вітчизняних соціологів у різноманітних сферах соціології праці.

Однак передусім, очевидно, слід поміркувати з приводу реального стану економіки сучасної України і тих тенденцій, які простежувалися в її розвитку протягом років незалежності країни, на тлі тих процесів; які відбуваються у світі. Використаємо для ціього численні публікації вчених, присвячені 10-річчю незалежності, які безпосередньо торкаються проблематики цієї теми.

Насамперед необхідно визначитися щодо загального напряму роз­витку українського суспільства, використовуючи здобутки сучасної економічної соціології і соціології праці та управління. Відомий українсь­кий соціолог В.Хмелько зазначає, що технологічно розвинуті суспільства світу за останнє десятиліття просувалися з індустріально-інформаційної стадії макросоціальної еволюції суспільного поділу праці до стадії інформаційно"індустріальної ', на якій найбільша частка сукупної людської праці в суспільстві віддається саме на виробництво інформації, а виробництво і зберігання речових засобів існування за масштабами витрат суспільної праці відсувається на друге місце. Іншими словами, розвинені країни просуваються дедалі більше у напрямку формування постіндустріального суспільства, до постринкового типу соціального устрою.

 

Економічний

регрес

України

 

Опитування експертів з проблем економіки

 

 

Причини економічної кризи в Україні

 

 

В Україні ж за останнє десятиліття, як свідчать дані статистики, фактично відбувся процес помітної макросоціальної інволюції (або нега­тивних змін у зворотному напрямку). Тобто замість просування від індустріально-аграрної стадії, де наше суспільство перебувало десять років тому, до стадії бодай індустріально-інформаційної в Україні практично стався відступ до аграрно-індустріальної стадії суспільного поділу праці; на якій суспільне виробництво України перебувало приб­лизно до 50-х рр. минулого століття. Інший український соціолог Є.Голо-ваха називає соціальний устрій сучасного українського суспільства «капіталізованим феодалізмом». Отже, незважаючи на термінологічні відмінності в означеннях реального стану українського соціуму та його економічної сфери, соціологи погоджуються в головному, акцентуючи не тільки на явищах застою, ай регресу, повернення назад, до минулого. Це дає багатьом ученим підставу стверджувати про виникнення в Україні системної багаторічної «рукотворної кризи всього суспільства, яка поставила країну на межу національної катастрофи», про «роки втра­ченого шансу і нереалізованої української мрії» (О.Білорус); про антро­пологічну кризу (О.БЇлий); нарешті, про «загублене десятиліття, зруйновану економіку й пограбований народ» (Ю.Пахомов).

Щодо господарства країни на цих обговореннях і «круглих столах» можна було почути про те, що в Україні створилася «квазіринкова (тобто несправжня, фальшиво-ринкова) господарська система» (В.Будкш), що внаслідок провалу політики реформ Україна повернула економіку назад, у бік «ринкової архаїки» (Ю.Пахомов) тощо. ^

Дещо стриманіші в емоційному плані ащнки прозвучали від 305 експертів з проблем економіки, опитаних у червні-вересні 2001 р. Київським міжнародним інститутом соціології. Коротко їхні висновки такі: реалізація економічних перетворень в Україні виявилася гіршою за попередні очікування, на що вказали 78% експертів. На їхню думку, це сталося передусім тому, що Україна не мала чіткої стратегії реформу­вання економіки, а відтак великою мірою залежала від «рецептів» закор­донних радників. До того ж кожний уряд змінював плани економічного розвитку своїх попередників, що призвело до численних хитань і невиробленості якоїсь однієї узгодженої лініїї перетворень.

Отже, серед причин регресивного економічного розвитку країни експерти передусім визначили:

• відсутність чіткого тану та птоШдоШшьпомтитіреформування;

• найгірші соціальні якості еліти (такі, як приховане небажання здійс­нювати реформи, соціально-економічний егоїзм, домінування вузько-кланових інтересів над суспільними, корумпованість тощо);

 

 

Ментальність і економіка

 

Невдачі і здобутки економічного розвитку

 

 

• професіональну некомпетентність реформаторів. Останнє означає нездатність знаходити і запроваджувати інноваційні рішення, неспро­можність виробляти стратегічні й тактичні проекти, які були б у змозі позитивно вплинути на зміну економічної ситуації.

Окрему групу причин економічної кризи, на думку експертів, станов­лять чинники, пов'язані з недостатньо розвиненими соціальними якостями населення. Академік Ю.Пахомов, директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, з приводу цього вва­жає, що економіка великою мірою визначається саме цими чинниками, або ментальними, соціально-психологічними особливостями населення. Він, а також згадувана група експертів називають такі риси населення України, які значною мірою спричинилися до утворення й поширення кризових явищ: ■/

• відсутність ринкового мислення;

• неринкова культура;

• соціально-психологічні цінності і традиції, які не дозволяють гро­мадянам ініціативно створювати конкурентне середовище, а також компетентно діяти в ньому;

• нездатність виробляти адекватні, суспільно й індивідуально корисні реакції на кризові явища;

• залишки зразків економічної поведінки радянських часів;

• сліпа віра у доцільність використання чужого досвіду й моделей економічного розвитку, які, перенесені на український ґрунт, нібито здатні миттєво вивести країну на рівень процвітання і добробуту;

• сподівання, що все «якось та буде і само собою станеться»;

• схильність до спрощення і примітивізації, небажання знати про те, що насправді з нами відбувається; крищуще небажання, нехтування інформацією та знаннями;

• унікальна байдужість до своєї долі тощо.

Окремо про економічну свідомість і поведінку населення України в оцінці соціологів ітиметься далі.

Продовжуючи, зазначимо, що експерти визнали найбільш невдалою реалізацію таких напрямів економічної політики, як прозорість, звітність, боротьба з корупцією в державному секторі, управління державним сек­тором та інституціями, забезпечення права власності та управління на основі принципу верховенства права, а також ефективність державних витрат.

Водночас позитивну/задовільну оцінку отримала діяльність дер­жави у сферах: управління інфляцією та поточним платіжним балансом,

 

Початок економічного відродження України

 

 

Фактори

економічного

оздоровлення

 

Співвідношення об'єктивних і суб'єктивних чинників

 

торговельної політики і політики обмінного курсу та управління зов­нішнім боргом.

Отже, теперішній стан економіки країни не можна змальовувати лише чорною фарбою. Згідно з даними офіційної статистики, другий рік поспіль економіка України демонструє те, чого не спостерігалося про-. тягом останніх 10 років минулого століття, а саме — економіка почала зростати. Всі експерти одностайні в тому, що найнижчий пункт еконо­мічного спаду пройдено. Майже всі експерти впевнені, що в найближчі 5 років економіка України почуватиметься краще, ніж сьогодні. Абсолютна більшість експертів (82%) вважає, що економічному зростанню в Україні значною мірою сприяло створення стимулів для залучення прямих іноземних інвестицій.

Найважливішими факторами для поліпшення стану економіки України найближчими роками експертами названо:

• ліквідацію корупції;

• запровадження реального верховенства права і закону;

• створення системи ефективного справляння податків;

• уникнення суттєвого дефіциту державного бюджету;

• створення досконалішої банківської системи;

• запровадження ефективного корпоративного управління на під­приємствах державного се"ктору;

• сприяння розвиткові нових приватних підприємств;

• залучення прямих іноземних інвестицій;

• удосконалення системи соціального захисту населення.

Тепер звернімося до соціологічних характеристик економічної свідо­мості й поведінки населення України. Одразу ж зазначимо, що серед українських учених нема одностайності стосовно того, що є первинним і визначальним у ланцюгу «людина — суспільство». Одні з них вва­жають, що і стан економіки, і хода реформ прямо визначаються менталь­ними, соціально-психологічними рисами людей. Так, наприклад, ака­демік Ю.Пахомов пише: «Саме від панування духу над матерією (в тому числі економічною) вирішальною мірою залежить успіх реформ».

Інші ж (серед них одна з провідних українських соціологів О.Якуба) наголошують, що, навпаки, на економічну свідомість і поведінку людей суттєвий вплив має загальний стан суспільства (у випадку України — кризовий), який, будучи позначений невизначеністю, суперечливістю та непередбачуваністю, позначається на формуванні суперечливої свідо­мості та діяльності людей. Очевидно, в цій ситуації обидва

 

 

Зміни

У загальних

Економічних

Орієнтаціях

Населення

 

Зміни

В оцінках

Складових

Процесу

Реформування

 

 

Суперечливість

Економічних

Преференцій

 

 

табори науковців мають рацію: об'єктивне і суб'єктивне в житті переплелося так тісно, що зміни в одній ланці цього ланцюга дуже швидко позначаються на іншій, і навпаки. Оцінюючи в такий спосіб реалії незалежної України, можна сказати, що однаково справедливими є обидва твердження: • одним із чинників утворення і поглиблення кризового стану в країні була неготовність людей до різкої зміни соціального устрою та свого місця в ньому;

• неготовність людей до радикальних змін була великою мірою наслід­ком браку стратегії реформ та невмінням і небажанням еліти здійсню­вати ці реформи в короткі терміни і з мінімальними соціальними втратами.

Соціологи протягом останніх років накопичили багато емпіричної інформації стосовно економічної свідомості та поведінки населення країни. У цій частині теми використовуються дані соціологічних дослід­жень, одержані двома групами дослідників: Інституту соціології НАН України під керівництвом Є.Головахи і Н.Паніної у 1994—2003 рр. та Центру соціальних досліджень ім. О.Разумкова. Аналіз цієї соціологінчої інформації дозволив сформулювати низку узагальнень такого характеру:

1. За роки незалежності в умовах, коли не було радикальних реформ та відбувалося поглиблення економічної кризи в загальному ставленні людей до перспектив ринкового розвитку, поширилася тенденція до дедалі негативнішого оцінювання і економічної ситуації країни в цілому, і орієнтацій людей на ринок, і конкретних кроків у цьому напрямку. За даними моніторингів Інституту соціології НАН України, протягом 2002—2003 рр. відбулося зростання питомої ваги тих, хто виступав за планову соціалістичного типу економіку (з 29,3% до 31,5%) та зменшення частки тих, хто орієнтувався переважно на ринкову економіку (з 6,5% до 4,9%). Біля половини опитаних вважає за можливе поєднати держане управління, облік і контроль з ринковими методами.

2. Негативні тенденції наростали і в оцінюванні різних складових еконо­мічного реформування. Наприклад, 2003 р. більшість опитаних, певною мірою визнаючи доцільність приватизації малих підприємств, заперечувала необхідність приватизації великих підприємств (кількість негативних відповідей порівняно з 1994 р. зросла з 38,4% до 51,8%).

3. Водночас реальний стан економічної свідомості і поведінки людей протягом періоду незалежності важко охарактеризувати однозначно. Основною рисою цього стану можна вважати амбівалентність, суперечливість, розщепленість, притаманні і соціальним групам та

 

 

Приватизація

Способу

Життя людей

І домінування

Цінностей

Матеріального

Характеру

 

 

Ідеали і реалії