Економічне самовизначення молоді

Особливості

інтеграції

молді в

економічні

відносини

Перехід молоді від навчання до роботи, від дитинства до дорослого життя становить зміст економічного самовизначення молоді. Особливості інтеграції молодого покоління України в економічні відносини вимагають з'ясування таких аспектів:

• процесу формування молодої робочої сили, її якісних характеристик,
які відповідають ринковому векторові розвитку економіки;

· врахування стартових можливостей молодих громадян на ринку праці;

· визначення сфер, обсягів й напрямів їх продуктивної зайнятості;

· з'ясування рівня вимушеної незайнятості;

· дослідження особливостей підприємницької діяльності молоді;

· аналізу трудової міграції та її особливостей;

· вивчення економічної ментальності молоді і т.д.

Показники

економічної

активності

молоді

Назвемо основні показники, які характеризують економічну активність молоді протягом 1999—2002 рр. Понад 5,9 млн українських громадян віком 15—28 років (або 53,8% від загальної кількості молоді) належали до робочої сили; з них 80% працювали, а 20% — шукали роботу, тобто були безробітними. Решта молоді (біля 5 млн осіб, або близько] 46% від усієї її кількості) становила частку економічно неактивного населення, а саме: здобувала освіту, була зайнята лише в домашньому господарстві, не працювала через інвалідність або з інших причин.

Нові

тенденції

щодо

хар актеру

її умов

чшнятості

молоді Серед нових тенденцій щодо характеру й умов зайнятості молоді дослідники

Українського інституту соціальних проблем називають такі;

· випереджаючими темпами зростає використання праці молодих людей у сфері торгівлі та послуг, у сільському господарстві;

· зменшується зайнятість молоді у сферах інформаційно-обчислю­вального обслуговування, науки, охорони здоров'я, фізичної культурні та соціального забезпечення, культури й мистецтва — тобто саме там де за логікою сучасного реформування та наявним віковим складом працівників найбільшою мірою потрібне оновлення кадрового потенціалу;

· поступово зростає значення приватного сектору економіки як сфери зайнятості, передусім для тих, хто вперше шукає роботу: кожна четверта молода людина нині працює на приватних підприємствах;

· за статусом зайнятості абсолютна більшість молоді (92%) працює за наймом і лише 7% ведуть підприємницьку діяльність, здебільшого на умовах самозайнятості;

· великих масштабів набула неформальна економічна діяльність: для кожної шостої молодої людини основне місце роботи було в регла­ментованому секторі економіки (тобто в «тіньовій економіці»); саме в ньому здебільшого працююча молодь знаходить додаткову роботу. Частка молодих громадян, які здійснювали 2000 р. нерегламентовану економічну діяльність, становила не менше 23%;

· зберігаються тенденції щодо збільшення обсягів зовнішньої трудової іміграції, коли молоді люди в пошуках праці змушені виїжджати за кордон. Проте лише незначна частка молоді (менше 10% тих, хто перебуває у трудових поїздках за

кордон) працює там легально.

Проблема

молодіжного

безробіття

Позитивним явищем можна вважати стабілізацію зареєстрованого безробіття серед молоді, оскільки раніше спостерігалося його зростання. Але дані державної служби зайнятості щодо рівня молодіжного без­робіття не відображають реальних його обсягів. Частка молодих осіб піком 15-28 рр., які не мали робочого місця і не навчалися, 2002 р, фактично становила не менше 23%. Того ж року частка молоді серед усіх безробітних склала 42,5%. Найгостріша проблема вимушеної незай­нятості актуальна для наймолодших вікових категорій молоді, передусім випускників загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних закладів, а також для мешканців монофункціональних міст (де представлено одну-дві галузі виробництва) та шахтарських регіонів.

Проблема

зубожіння

молоді

Не менш болючою проблемою для молоді є зубожіння. Зубожіння часто змушує молодь погоджуватися на такі види економічної діяльності, якими забезпечується

лише примітивне влживання, потерпати від жорстокого ставлення до них роботодавців, надмірної експлуатації, добровільно відмовлятися від багатьох трудових гарантій і пільг, перед­бачених чинним законодавством. Багато молоді прагне мати власні джерела доходів, проте лише 10% молодих людей можна зарахувати нині до категорії економічно незалежних, тобто таких, чий достаток фор­мується без батьківської грошової або іншої матеріальної участі.

Суперечливісти

економічних

орієнтацій молоді

Економічні орієнтації сучасної молоді є доволі амбівалентними та суперечливими. Більшість молодих людей висловлюються за перехід доринку, побудову демократичного суспільства, підтримує інститути приватної власності та підприємництва, вимагає реформ. Водночас серед молоді досить поширеними є патерналістські сподівання на допомогу з боку держави, доброчинних фондів, заможних родичів, батьків, зрештою на диво (як-от виграш у лотереї). Молодь дуже критично оцінює нинішнійпомічний стан країни та перспективи його розвитку в напрямі бодай зрівняння з розвинутими країнами світу, але звинувачує у всьому переважно органи державної влади, політичних діячів, а подекуди і власних батьків. Потреби молоді, які дедалі більше зростають, прагнення високої праці далеко не завжди супроводжуються підвищенням своєї кваліфікації, рівня знань, та й взагалі високопродуктивною і високоякістю власною працею. Визнаючи привабливість підприємництва взагалі, молодь водночас постійно нарікає на труднощі відкриття та провадження власної справи і найбільші сподівання пов'язує з тіньовою політикою. Маючи всі можливості формувати свою економічну культуру, прилучатися до світу загальнолюдських цінностей, молодь дедалі більше схильна толерантно ставитися до протиправних дій, еко­номічної злочинності, надає перевагу життю не за законом, а за певними «поняттями», які виявляються часто дієвішими, ніж закон.

У цих умовах актуальність формування конструктивної моло­діжної політики, передусім щодо підготовки молоді до майбутньої трудової діяльності та підтримки її економічної активності, не зменшилась, а навіть посилилася.

Мета молодіжної політики у цій сфері — вирівнювання стартових позицій молоді, подолання дискримінації окремих груп молодих людей, в тому числі у приватних структурах, розвиток кредитування молоді та молодих сімей на сприятливих умовах, надання пільг для працевлаш­тування випускників навчальних закладів у перші два роки після їх закінчення, організація служб профорієнтації, перепідготовки та праце­ влаштування молоді, служб юридичної допомоги та консультування юнаків і дівчат. Молодіжна політика держави повинна також збіль­шувати можливості для посадового, професійно-кваліфікаціііпого, освітнього, наукового зростання молоді, забезпечувати вільний вибір шляхів і засобів соціального просування. Подолання матеріальної та інших видів залежності від батьків і суспільства може здійснюватися

через розширення можливостей самостійного забезпечення власних потреб, удосконалення законодавчої практики та законодавчої ініціа­ тиви, створення гарантій для отримання молоддю освіти і фахової перепідготовки.

Законодавство

України у

справах молоді

До числа молодіжних проблем, крім названих вище, належать також забезпечення духовного і фізичного розвитку, зміцнення молодої сім'ї та інші, причому всі вони пов'язані з погіршенням становища молоді у цих сферах порівняно з минулим. Розв'язанню молодіжних проблем мають сприяти законодавчі акти, прийняті українською державою. До них належать Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні від 15 грудня 1992 р., Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. та відповідна постанова Верховної Ради України про набрання ним чинності. З огляду на це перед українською соціологією молоді стоїть дуже важливе і відповідальне завдання: поглиблення знань про молодь та її проблеми, аналіз виконання прийнятих законодавчих актів у конкретних ділянках та інформація органів влади й управління з метою внесення коректив у закони чи прийняття доповнень і додатків до існуючого законодавства.

Основні

шляхирозвязання

молодіжних

роблем на Заході

Для західної соціології молодіжні проблеми набувають дещо іншої пріоритетності та змісту. Центральною з них вважається напруженість між молоддю та суспільством, яке робить можливим конфлікт між індивідуальностями та існуючим соціальним устроєм. В основі ці напруженості лежить амбівалентність (тобто двоїстість, суперечливість почуттів та емоцій) молоді, яка здатна призвести і до політичної активності, і до інтенсивної само трансформації особистості, і до пошуку розради у світі наркотиків або релігії. Тому одним із завдань молодіжної політики у розвинутих країнах є створення таких умов для молоді, коли б ця амбівалентність якомога лагідніше спрямовувалась у про соціальному напрямку через надання найрізноманітніших можливостей для соціально корисної діяльності молоді.

Ще однією характеристикою віку молодості в цих країнах є величезна цінність змін, трансформацій, руху взагалі та послідовна огида і відраза до усталеного статусу. Звичайно, всі люди прагнуть змін, але саме молоддю зміни й рух обожнюються, стають усвідомленими завданнями, головною метою існування. Тому конфлікт поколінь, який досип, поширений у західних країнах, набуває вигляду протесту молодих проти зупинки в русі та динамічному розвитку їхніх батьків, що, набувши певного соціального статусу і становища в суспільстві, заспокоюються і зупиняються на досягнутому. Це враховується у молодіжній політиці розвинених держав, яка не

 

має постійних пріоритетів та усталених напрямів, є надзвичайно гнучкою і здатною до модифікацій.

Цей неповний перелік основних положень, пов'язаних із розумінням молоді та її проблем, дає можливість порівняти українську й західної соціології молоді та скерованість молодіжних політик. Якщо увагу соціологів пострадянського простору привертають насамперед питання виразно соціального значення і ваги, тобто входження молоді у суспільство та її адаптації в ньому, то західні соціологи акцентують на процесах становлення особистості; якщо перших цікавлять передусім проблеми підготовки молоді до праці, то других — поведінка молоді, що відхиляється від суспільних норм і цінностей і загрожує руйнацією цілого суспільства. Якщо молодіжна політика перехідних країн ще зберігає на собі відбитки колишнього патерналізму, а законодавство не забезпечує механізмів реалізації правових актів щодо молоді її побудоване на обмеженнях і забороні, то політика розвинених країн стосовно молоді будується на принципах і нормах її самозабезпечення і державного забезпечення лише тих, хто не здатний до цього через фізіологічні, психологічні та соціальні причини.

Висновки Таким чином, соціологія молоді — одна з важливих спеціально соціологічних галузей знання, яка переживає в нашій країні своє становлення. Від рівня розробки цієї теорії, вдосконалення її інструментарію і методик дослідження залежатиме своєчасність і ефективність вирішення нагальних молодіжних проблем в умовах нової соціальної реальності. Вивчення основних положень цієї теорії майбутніми спеціалістами сприятиме осмисленню місця й ролі молодого покоління в будівництві оновленого суспільства.

РОЗДІЛII

 

С уб'єкти суспільного життя

ТЕМ А 10