Етносоціологія і соціологія нації

256 Етносоціологія та предмет її дослідження

260 Методологічні підходи до вивчення етнічних спільнот

266 Проблема нації в праннях українських і зарубіжних соціологів та основні концептуальні схеми соціології нації

276 Проблематика етносоціології та соціології нації

288 Етнонаціональні процеси в сучасній Україні та їхня специфіка

 

 

ЕТНО СОЦІОЛОГІЯ ТА ПРЕДМЕТ ЇЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

Визначення

етнососіології

Етносоціологія — це порівняно молода спеціально соціологічна наука, що виникла на межі етнографії і соціології. Сам термін «етносоціологія»
складається з двох слів різного походження: етнос (від грец ethnos — народ) і соціологія (від лат. societas—суспільство і грец. logos вчення). Тому буквально цей вислів означає вчення про суспільство та місце вньому народів. Етносоціологію визначають як науку, що досліджуєпоходження, суть і функції різноманітних етнічних спільнот з метою виявлення основних тенденцій їх утворення, розвитку та взаємозв'язків з іншими етносами, а також механізмів входження їх у систему соціаль­них відносин.

Специфіка

етносоціології

як науки

Специфіка етносоціології полягає в тому, що вона вивчає особливостіта форми суспільного (соціального) життя етносів, народів та інших етнічних утворень як сукупних історичних суб'єктів, тобто аналізує взаємозв'язок і взаємовплив соціального, з одного боку, й етнічного — з другого. Конкретніше (і в цьому ми погоджуємося з думкою харківського соціолога В.Арбеніної) предметом дослідження етносоціології, прита­манним лише їй, є етносоціальні спільноти і групи, які розглядаються як цілісні соціальні утворення, а також закономірності їх формування та функціонування. Це відповідає специфіці соціології як науки, що вивчає цілісність суспільства через функціонування його різноманітних підструктур, суб'єктів суспільного життя. У цьому випадку наголо­шується, що основним предметом етносоціології є дослідження життє­ діяльності етнонаціональних спільнот і груп насамперед як соціальних суб'єктів, процес досягнення ними соціальної зрілості.

Предмет

етносоціології

Відтак в центрі уваги етносоціології перебувають такі проблеми, як визначення природи і сутності різноманітних форм об'єднання людей на етнічній основі, процес набування номінальними групами власти­востей колективного суб'єкта, рівні його соціальної зрілості. Серед інших проблем етносоціології можна назвати розвиток національної свідомості й самосвідомості, національної етнічної ідентифікації, мобілізації та консолідації етнонаціональних груп, якісні і кількісні

зміни, котрі відбуваються в їхньому складі та в основних сферах життєдіяльності. На думку цього харківського соціолога, це означає, що традиційна для вітчизняної соціології проблематика зберігається, але набирає іншого ракурсу. Нині наголос ставиться на дослідженнях соціальної структури, трудової зайнятості, культурної діяльності, сімейно-побутової сфери тощо з позицій збереження, розвитку або деградації конкретних етнонаціональних груп.уколі основних проблем етносоцології перебувають також міжнаціональні відносини та чинники їхнього розвитивтку виникнення міжнаціональної напруженості та її переростання міжетнічні конфлікти, а відтак і такий порівняно новий напрямок в соціології, як організація управлінського впливу на виникнення коніліктних ситуацій та шляхи їх розв'язання. У підсумку це сприяє виробленню основних положень конструктивної етнонаціональної політики держави відносини та чинники їхнього розвитивтку виникнення міжнаціональної напруженості та її переростання міжетнічні конфлікти, а відтак і такий порівняно новий напрямок в соціології, як організація управлінського впливу на виникнення коніліктних ситуацій та шляхи їх розв'язання. У підсумку це сприяє виробленню основних положень конструктивної етнонаціональної політики держави

Радянська

етносоціологія:

кризові явища

У самостійну галузь соціологічного знання в колишньому СРСР етносоціологія: соціологія виокремилась в середині 60 — на початку 70-х рр. Це був час коли закінчилася тимчасова «відлига» в суспільному житті країницілому та в суспільствознавстві зокрема і посилився тиск офіційної ідеології. Наслідками цього в етносоціології стали домінування соціалного над етнічним і національним, свідоме виштовхування останніх на узбіччя наукового пошуку, штучне звуження простору наукових досліжень проблемами культурно-побутової та сімейної сфери. Фактично знімалися з порядку денного питання про носіїв етнічної специфікихні сутнісні ознаки, етнічні спільноти як джерела саморозвитку соціальних змін, принципи їх самоорганізації та само вдосконалено тощо. Практичними завданнями радянської етносоціології були пошук найпомітніших виявів національних особливостей і розробка рекомсдацій щодо їх подолання, оскільки остаточною метою «розвинутого соціалізму» було формування нової безнаціональної спільноти людей радянського народу з його єдиною радянською культурою, позбавлені національних ознак. Так, наприклад, у монографії «Соціально-культурне обличчя радянських націй», створеній на основі матеріалів етносоцілогічних досліджень (Москва, 1986), міститься красномовний висновок: «У недалекій перспективі відбудеться повна ліквідація національних відмінностей у культурному житті націй».

Етнічний

ренесанс

У той час як радянські соціологи пророкували занепад і зникненнвсього національного, у західних країнах посилювалася думка про етнічний ренесанс тобто етнічне відродження як феномен зростаючої активізації етнічних груп і процесів, з нею пов'язаних. Етнічний ренет, фіксований у дослідженнях багатьох зарубіжних дослідників, доводить що ані класова, ані професійна чи соціальна приналежність не в змозі витіснити зі свідомості людини уявлення про свою національну, приналежність та інтереси своєї етнічної спільноти. Етносоціологія на Заході Термін «етносоціологія» впроваджений в науковий обіг зарубіжноїсоціології ще в 30-х рр. XX ст. Р.Турнвальдом. Саме тоді в західній соціології починає свою роботу перша когорта етносоціологів на чолі з Х.Сетон-Вотсоном, яка зосереджувала свою увагу переважно на соціальних процесах у доіндустріальних та примітивних суспільствах. Але з часом виявилося, що індустріалізація та пов'язані з нею урбанізації і зростання впливу засобів масової комунікації не лише не затушовують значення й ролі етнічності, а навпаки, посилюють прагнення людей до збереження етнічної ідентичності, що утворення багатонаціональних держав не означає етнічного нівелювання і повної асиміляції стічних груп, а навпаки, посилює боротьбу за рівний доступ до соціальних і культурних благ, за досягнення рівноправного статусу в такому суспіль­стві. Сучасність дедалі більше демонструє перехід від питань збереження національної самобутності до вимог участі в органах влади і в розподілі суспільного продукту. У добу етнічного ренесансу великого значення набувають гасла автономії або самоврядування аж до побудови власної незалежної держави.

Переосмислення

старих

підходів

до етнічного

в західній

соціології

Все це змусило зарубіжних соціологів переглянути своє колишнєставлення до етнічних проблем як до соціально незначущих або пов'язаних із примітивними суспільствами. Ще з часів К.Маркса вони були зайняті пошуками гідної відповіді на його вчення, тому в західній соціології увага приділялася насамперед таким темам, як вдосконалення капіталістичного суспільства через здійснення реформ, процесам стратифікації та мобільності, соціальним конфліктам тощо. Оскільки К.Маркс вважав національне питання підпорядкованим соціальному, а націю — тимчасовим другорядним утворенням, приреченим на швидке розчинення і зникнення в історичній перспективі й не приділяв цій спільноті уваги, то й західні вчені випустили феномен

національного з поля зору. Лише події 60-х рр. XX ст., пов'язані зі зростаючою активізацією етнічних чинників, змусили їх переосмислити старі підходи і впритул підійти до досліджень у площині етнічної проблематики.

Отже, видається можливим звести основні підходи до розгляду і розуміння етнонаціональних спільнот в узагальнену таблицю № 1.

 

Табл. № 1. Основні підходи до вивчення етнонаціональних спільнот

 

Назва підходу	Визначальні чинники етно-і націогенезу	Природа етнонаціональних спільнот	Підстави для виокремлення етно­національних спільнот
Історико-формаційна концепція (марксизм)	Соціальноеконо­мічні фактори, роз­поділ праці	Спільнота, заснована на соціально економічних зв'язках	Зовнішньофіксовані ознаки: спільність економічного жит­тя, мови, території, деяких рис психологічного складу
Теорія Бромлея	Соціально-еконо­мічні фактори	Природно утворена спі­льнота, яка історично склалася на певній тери­торії	Особливості мови, культури і психіки; етнічна/націо­нальна свідомість, зафіксо­вана у самоназві (етнонімі)
Теорія Гумільова	Зміни в біосфері Землі, пасіонарні поштовхи, енергія яких накопичуєть­ся у ландшафтах	Жива система, заснова­на на компліментарності її членів та на поділі на «своїх» і «чужих»	Форми стереотипізованої поведінки людини в її адап­тації до певного ландшафту
Об'єктивіст­ський (позити­вістський) підхід	Природна еволю­ція	Реально існуюча спіль­нота, придатна для емпі­ричного спостереження	Сума об'єктивних ознак: мо­ви, території, культури, істо­ричних традицій, держави тощо
Неомарксизм-1 (Хобсбаум)	Економічні й полі­тичні фактори, со­ціальні зміни	Спільнота, об'єднана су­купністю певних ідей	Набір символів як основа етнонаціональних ідентич ностей
Неомарксизм-2 (Геллнер)	Економічні та со-ціокультурні чин­ники	Національна спільнота як вислід діяльності ін­телектуалів на підставі ідей націоналізму	Універсальна культура, спілі. на для всіх, що згодом пере­ростає в національну
Конструк­тивізм	Культурно-ідеоло­гічні чинники	Продукт діяльності інте­лектуальної еліти, «уяв­лена спільнота»	Мова, міф про спільне по­ходження, спільна історична пам'ять, ідеологічні копсі рукції
Суб'єктивіст­ський підхід	Психологічні чин­ники	Цілісна спільнота як су­б'єкт історії	Ірраціональна чи раціони лізована воля, прагнення належати до певної спілі. ноти, відчуття спільності тощо
Інтегрований підхід	Сукупність об'єк­тивних і суб'єктив­них чинників	Спільнота людей, які об'єднані певною семіо­тичною системою	Система культурних цін­ностей і символів; прагнення і здатність поділяти цю сис­тему