Об'єкт і предмет соціології. Структура соціологічного знання

Об'єкт Означене розуміння соціології дозволяє впритул підійти до виз-

соціології начення її об'єкта і предмета. Об'єкт будь-якої науки — це те, на що

спрямований процес дослідження, а предметна її галузь — ті сторони,
зв'язки, відносини, складові об'єкта, які безпосередньо підлягають
аналізу і вивченню. Як зазначає відомий соціолог В.Ядов, об'єктом
соціології є соціальна реальність у всій багатогранності її якісних
характеристик. Але оскільки ця соціальна реальність є мінливою, то
Предмет предмет соціології також не може бути стабільним. Він перебуває у

соціології постійному русі, розвитку і становленні. Змінюються епохи розвитку

людства, один тип суспільства замінюється іншим, на перший план
виходить та чи та сторона соціального життя, змінюються також потреби
суспільства, соціальні запити тощо. Відповідно й у соціології в різні часи
її існування змінювались уявлення про її предметну галузь, про те що
саме вона вивчає.
Ма кросоціо- Від самого початку розвитку соціології як науки переважає макро-

логічний підхід соціологічний теоретичний підхід (від грецького makros — великий).

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Мікросоціо-логічний підхід

Соціальна спільнота як ядро предметної галузі соціології

Його суть полягає у трактуванні предмета соціології як науки про ціліс-ність і системність суспільства-соціального організму та у вирізненні таких головних аспектів предметної галузі, як соціальна структура, куль-тура, соціальні інститути всезагального характеру, глобальні соціальні процеси і зміни. При цьому на перший план висувається все те, що властиве суспільству в цілому, а не окремим індивідам, з яких воно скла-дається. Таке розуміння спирається на аналогії з самоорганізацією біоло-гічних організмів-систем та на філософський принцип раціональності. Мікросоціологічний теоретичний підхід (від грецького mikros -малий), навпаки, акцентує саме на сфері людської поведінки і свідомості, ставить у центр своєї уваги людину в її повсякденному житті, в усьому багатстві її зв'язків і взаємодії з іншими людьми. Тут на першому плані поняття соціальної поведінки індивіда, її механізми включно з між особистісною взаємодією, мотивацією, стимулами, що спонукають людину до дій тощо. Отже, відмінність між цими підходами полягає в тому, що головними постатями в них є або суспільство загалом, або людина. Тим часом успішно поєднати ці підходи й уникнути крайнощів та однобічностей кожного з них дозволяє визначення поняття «соціальна спільнота» як основної категорії та ядра її предметної галузі. Це поняття вдало враховує і всезагальні форми соціальної організації, й індиві-дуальну компоненту соціального — людину-особистість. Воно нині є ключовим у визначенні предмета соціології з декількох причин. Розглянемо ці причини у тій послідовності, в якій вони аналізуються y працях В.Ядова та О.Якуби.

• Поняття соціальної спільноти містить у собі вирішальну якість саморуху, саморозвитку соціального цілого, а також стану стабільності і сталості соціальних систем. У цьому випадку немає потреби шукати джерело суспільного розвитку поза межами соціуму; його можна вивести з внутрішніх потреб та інтересів соціальних спільнот і груп та людей, які їх утворюють.

• Соціальні спільноти охоплюють усі можливі стани і форми буття людських індивідів у їхній соціальній якості. У соціології особу розглядають не так з позиції її унікальних здібностей, неповторних рис, як у системі соціальних зв'язків, як представника певного суспільства. Людина завжди включена у складну систему соціально-класових, поселенських, професійних, демографічних та інших груп, поділяє і висловлює їхні інтереси та орієнтації, опановує їхній соціальний досвід.

• Виокремлення соціальної спільноти як центральної ланки в предметній галузі соціології найкращим чином відповідає вимогам

Сучасне розуміння предмета соціології

Структура

соціологічного

знання

Тема 1. Соціологія як наука. Предмет і функції cot

сучасності, а саме: аналізу передусім суб'єкта суспільних перетворень, його інтересів і потреб, їхнього стану і динаміки, спільного і відмінного в них, єдності й протиборства. Таке розуміння ставить у центр соціо-логічного аналізу ключові проблеми суспільства, бо воно є нічим іншим як організацією різноманітних соціальних спільнот-суб'єктів, створених людьми. Увесь поступ суспільного розвитку нині залежить від дій соціальних суб'єктів та їхньої активності. Тому соціальні спільноти як суб'єкти суспільної структури, тобто живі, страждаючі, діяльні або пасивні, інертні, несвідомі своєї ідентичності, — найважливіший нині предмет соціологічних досліджень.

Таке розуміння предмета соціології міститься не лише у працях соціологів. Відомий представник світової філософсько-культурологічної думки М.Бубер, аналізуючи кризу сучасності, вирізняє ті її чинники, які мають соціологічну природу. Він має на увазі прогресуючий розклад колишніх органічних форм безпосередньо людського спільного життя -соціальних спільнот на кшталт сім'ї, ремісничної спілки, сільської та міської громад. Це призводить, з одного боку, до переважання у сучас-ному суспільстві надіндивідуальних утворень (як-от держави, політич-них партій, професійних спілок), а з другого — до зростаючої самотності людини, втрати нею почуттів улаштованості в світі, безпеки і стабільності існування. Саме тому тепер і в теоретичному, і в практичному плані погляди звернено до соціальних спільноту які вдало поєднують інтереси суспільства та кожного окремого індивіда.

Відповідно до наведеного вище розуміння соціології можна розгляда-ти й структуру соціологічного знання:

• загальна соціологічна теорія, яка дає уявлення про суспільство як цілісний організм, про систему соціальних механізмів, розкриває місце й роль основних соціальних зв'язків, формулює принципи со-ціального пізнання, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу (системний аналіз, стратифікаційно-класовий підхід, гене-тичний аналіз, комплексний конкретно-історичний підхід, аналіз соціальних явищ у їхній взаємодії з іншими тощо). Ця теорія загаль-ного характеру відображає визначальні тенденції становлення й функціонування соціальних спільнот-суб'єктів і місце у цих процесах людини як істоти соціальної;

• спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток і відтво-рення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основи-характеристики людини соціальної;

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

38 спеціальні соціологічні теорії, які розкривають механізми життє-діяльності й функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини;

39 емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з'ясування, аналіз і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених людьми соціальних спільнот.

Структуру соціологічного знання можна зобразити за допомогою такої схеми:

Тема 1. Соціологія як наука. Предмет і функції соціології

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов'язані між собою: без науково обґрунтованої теорії емпіричні соціологічні дослідження не в змозі дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх, вибудувавши струнку систему, а сама теорія, своєю чергою, ризикує відстати від життя і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинною соціологічною інформацією про зміни і нові тенденції у розвитку суспільства.