Етнонаціональні процеси в Україні та їх специфіка



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Етнонаціональні процеси в Україні та їх специфіка



Питання про специфіку етнонаціональних процесів в Україні є чи не найскладнішим у дослідженнях соціокультурних реалій у нашій країні. Це пояснюється тим, що українське сьогодення висуває перед дослідниками завдання великої складності: з'ясування суті сучасної української ситуації порівняно з досвідом інших країн, кожна з яких тією чи тією мірою населена представниками і титульних націй, і національ­них меншин. Країн, де б ці питання не набрали ваги, тепер зовсім неба­гато. Але кожна країна позначається своєрідністю виникнення і спів­існування етносів, етнічних/національних груп, націй тощо.

Перша

Специфічна

риса розгортання

етнонаціональни

х процесів в Україні

Унікальність української ситуації полягає, на думку М.Рябчука,в тому, що в Україні сьогодні збігаються чотиривимірна соціальна трансформація і чотири

292

види змін: розбудова демократії на уламках тоталітарного режиму, перехід від планово-розподільної економіки довільної ринкової, від колонії до справжньої незалежної держави і від домодерного етнічного субстрату до модерної громадянської нації. Це по-перше.

Друга специ-

фічна риса

По-друге, якщо брати до уваги суто етнонаціональні процеси, то їх стрижнем є процес побудови нового типу нації, нації в термінах кордонів і громадянства при зменшенні питомої ваги в цьому процесі етнічної компоненту. Інший український дослідник В.Степаненко стосовно цоьгоі наголошує, що в українському контексті нормативним ідеалом українська демократична (або громадянська) нація, спільної насамперед громадян України різних за етнічним походженням, які поділяють у своєму співіснуванні загальнодемократичні принципи, і такому розумінні суспільно-політична ідентифікація відбувається не за сутнісним принципом «хто ми?»-, а радше за функціональним — «що нас об'єднує і в який спосіб ми вирішуємо спільні соціальні проблеми?» Учений зазначає, що консолідація, досягнута на основі такого способ ідентифікації громадян, означатиме трансформацію етносів і демосу; (населення) України в поліс, політичну спільноту української демократичної нації.

Третя

специфічна риса:

характе­ристика

держави

По-третє, формування такої нації ускладнюється тим, що інші діючі особи соціальних трансформацій — держава і громадянське суспільства— є або слабкими, або лише формуються, перебувають у процес становлення. Це має своїм наслідком невизначеність (а то й суперечливість) державної етнополітики в Україні, коли в одній і тій самії Конституції у преамбулі натрапляємо на трактування українського народу в дусі нормативної концепції громадянської нації — «громадяни України всіх національностей», а в статті 11 — на цілком етнічну конотацію в розумінні української нації та всіх корінних народів національних меншин України. Іншими словами, зазначає В.Степаненко, замість визначення у державних законодавчих документе? стратегії формування синкретичної (або об'єднавчої) національно політичної ідентичності в них поєднуються амбівалентні, двоїсті характеристики: прагнення побудови одночасно «органічної» етнічної і формально-юридичної громадянської спільноти. Тому в Україні державна етнополітика втілюється здебільшого у формуванні ідентичностей та соціальних типів, орієнтованих на принцип лояльності до держави, до влади. У такий спосіб держава формує радше етатистський (тобто продержавний) тип ідентичності — тип, сформований державою зорієнтований та керований нею ж. Доводиться припустити, я і наголошує М.Рябчук, що невизначеність владних структур щодо змісту державної етнополітики їм вигідна і вони вміло розігрують

цю карту Представники української політичної панівної еліти дбають насамперед про інтереси свого номенклатурного стану, ніж про інтереси того населення, котрому мали б слугувати в ролі найманих чиновників. Відтак і держава, котру вони заходилися «розбудовувати», посталії не як держава-нація всіх громадян, а як конституційне оформлення інтересів номенклатурно-олігархічного стану, якому в одних обставинах вигідно спекулювати на націоналістичних почуттях і етнічних атрибутах, а в інших — на громадянському наповненні поняття нація.

Третя

специфічна

риса:

громадянське

суспільство

Громадянське суспільство в Україні тільки починає будуватися. Під громадянським суспільством розуміється все те, що не є державою. Це передусім різноманітні соціальні групи і спільноти, які свідомі своїх інте-
ресів формулюють їх і за допомогою політичних партій та громадськихорганізацій доводять до відома уряду. Тому в громадянському суспільстві
на перший план висуваються різного роду спільноти та органи їхнього
самоуправління,
здатні без підтримки уряду і держави вирішувати
питання впорядкування своєї життєдіяльності. Найчисленнішою етнонаціональною спільнотою є титульна українська нація; спільнотами
меншого рівня є етнічні меншини. Відтак у контексті побудови грома­ дянського суспільства йдеться про впровадження у соціальну практику основних засад становлення української політичної нації на принципах утвердження політичного і соціокультурного плюралізму, гармонійного співіснування етнічних/національних груп, забезпечення права меншості відстоювати свої позиції одночасно з відродженням та безперешкодним розвитком етнічної більшості тощо. Великого значення набуває в сучасній Україні розбудова місцевого самоврядування, урахування в його діяльності регіональної та національно-територіальної специфіки місцевих громад, зокрема національних меншин і т. ін.

Четверта

специфічна риса

По-четверте, однією з гострих проблем сучасних етнонаціональнапроцесів в Україні є проблема співвідношення націоналізму етнічноїбільшості з націоналізмом етнічних меншин. Ці націоналізми є ідеологіями відповідних національних рухів посткомуністичної доби і виявами мобілізаційних потенціалів цих рухів, спрямованих на зміц­нення становища тієї чи тієї етнонаціональної спільноти в бінаціональній чи багатонаціональній державі. Стосовно України, як пише В.Степаненко,досить справедлива критика адміністративної українізації відсунула на другий план виклики національної мобілізації та розвиток ідеологіч­ного націоналізму етнічних меншин країни,

насамперед російської, угорської та кримськотатарської. Додамо, що ці останні мають велику підтримку з-за кордону, з країн, де ці етнічні групи є етнічними біль­шостями і титульними націями. Однак практично ці важливі питання, незважаючи на їхню величезну політико-практичну актуальність, ще й досі перебувають за межею активного дослідницького інтересу.

Складність

етно­національних

процесів

в Україні

Таким чином, в Україні склалася ситуація, коли держава є ще слабкою і лише за формальними ознаками — демократичною, а нерозвинене громадянське суспільство ще не встигло перебрати на ги функції саморегулятора міжетнічних процесів. Це дає підставу деякії західним дослідникам досить скептично ставитися до можливої і побудови громадянської нації та демократичної багатонаціоиальп держави в нашій країні. Вони вважають, що ці два завдання надають до реалізації лише в тих посткомуністичних країнах, де існує майже етнічно гомогенний (тобто однорідний) склад населення, а також давні традиції демократизму у влаштуванні етнонаціонального житі Застосовуючи їхню логіку до реалій України, доводиться визнати, що етнічний склад є гетерогенним (тобто етнічно неоднорідним, з пер важанням російської національної меншини), а демократизм робіт лише перші кроки. Водночас здійснюваний протягом років існування незалежної української держави соціологічний моніторинг етнонаціональних процесів та ідентифікаційних практик населення країн дозволяє зауважити явища, які не зовсім узгоджуються із західним сценаріями і дають надії на консолідацію українського суспільства, і досягнення національного консенсусу.

Підстави для

формування

української

політичної

нації

Це передусім схвалення і підтримка населенням ліберальні моделі закону про громадянство, який ґрунтується на принципі спільного проживання всіх мешканців, незважаючи на етнічну, релігійну чи культурну належність. Він був сприйнятий населенням України і цілком природний і такий, що відповідає усталеній в українській масові свідомості концепції громадянства. В.Степаненконаводить дні порівняльного дослідження населення одинадцяти посткомуністичнії країн Європи, згідно з якими представники нашої країни виявились найбільш схильними до сприйняття ліберальної концепції громадянств (90% опитаних) на противагу громадянству за принципом етнічної

походження (лише 10% опитаних надали перевагу останній). Це створі добрий грунт для формування громадянської нації в нашій країні.

Етно-національні

і громадянські

ідентичності

населення

Щорічний моніторинг «Українське суспільство» (що його проводи і Інститут соціології НАН України) показує, що частка респонденті її, я і ідентифікують себе з українцями за національною належністю, 2001 становила 75% і зростає. Одночасно етнічна самоідентифікація опитаних не завжди співвідноситься з громадянською ідентичністю. За даним фахівця цього інституту Є.Головахи,2000 р. лише 35% респонденті сприймали себе як «громадяни України». Дослідник вважає, що і тут є очевидними тенденції певного відчуження населення України від держави, дистанціювання від центральної влади, неспроможної задовольнити інтереси своїх підданих. Натомість 30% опитаних зара­хували себе насамперед до населення району чи міста, в якому вони проживають. Те, що люди певною мірою розчаровуються у всесильній здатності Центру (центральної влади) у розв'язанні своїх проблем і розуміють, що важливі повсякденні питання суспільного життя можуть і мають розв'язуватися на місцях, не так уже й погано. Це створює можливість перенесення центру ваги від держави до місцевої представ­ницької влади та представництв національних громад, що прямо співвідноситься з розвитком громадянського суспільства в країні. Природним підґрунтям такого розвитку можуть стати модернізовані традиції національної толерантності та практики історичного співісну­вання різних етнокультурних громад на території сучасної України.

Львів –

Донецьк

зміни

в соціальних

та етно-

національних

ідентичностях

Соціологічні дослідження, які проводилися за участю автора цього підручника від 1994 р. і стосувалися аналізу соціальних ідентичностей мешканців Львова і Донецька як своєрідних центрів Західної та Східної України, свідчать: 1994 р. було зафіксовано значні відмінності в ідентифікаціях і лояльностях львів'ян та донеччан. У переважної більшості львівських респондентів об'єктивна етнічна ідентифікація за паспортом практично збігалася із суб'єктивною етнічною ідентифікацією за бажанням належати до української етнічної групи. У Донецьку ж етнічні (за паспортом) українці й росіяни лише наполовину ідентифі­кували себе з своїми етнічними групами; 45% опитаних вважали себе «радянськими людьми»; серед них рівною мірою були представлені й етнічні

українці, й етнічні росіяни. У 1999—2000 рр. становище відчутно змінилося, особливо якщо порівняти позиції трьох поколінь старшого, середнього й молоді. У Львові ідентифікаційна модель залишилася практично незмінною порівняно знестійкою, мінливою і строкатою моделлю донеччан. Львів'яни на загал творять статичніше соціальне середовище, тоді як донеччани — динамічніше. Однак і у Львові, і в Донецьку в списку найважливіших ідентитетів уже немає такого поняття, як «радянська людина» (за винятком незначного відсотка серед старшого покоління в Донецьку), а також ідентифікації себе з етнічною групою росіян. Три покоління львів'ян досить тісно пов'язані за своїми ідентифікаціями. Натомість молоде покоління донеччан має тенденцію дедалі більшого відходження (віддалення) від ідентифікаційних моделей своїх середнього і старшого поколінь і зближення з ідентифікаційною моделлю львівської молоді, хоча для ідентичностей останніх властиві певні специфічні риси.

Львів —

Донецьк:

молодь

зближується

Наприклад, для 83% молодих донеччан рідною мовою була російська і водночас 68% опитаних вважали себе українцями. Коли ж для молоді Донецька виникла гіпотетична потреба визначитися, ким вони себе найчастіше вважають — «радянськими людьми» чи громадянами України то 91% опитаних висловилися на користь українського громадянств Це свідчить про те, що навіть у найбільш русифікованих містах Східної України молодь дедалі більше ідентифікує себе з громадянами України незважаючи на мову спілкування — головним для неї є те, що вони вважають Україну своєю рідною країною.

Отже, аналіз соціологічної інформації щодо етнонаціональних нр цесів та їх відображення у свідомості й поведінкових орієнтації населення країни дає змогу побачити існування певної соціокультурп суміші, яка включає в себе принаймні три культурно-історичні репрезентації:

· залишки радянської соціальної та політичної культури з її напівним ідентифікаційним типом «радянської людини»;

· історична українська етнокультурна традиція з її етнічним трактуванням нації;

· прояви нової соціокультурної та політичної ідентифікації, ядром якої є усвідомлення і прагнення належати до української політичної нації. При цьому питома вага носіїв перших двох компонентів поступово........................ зменшується; особливо це помітно щодо представників молоді.

Висновки

Усе це можна потрактувати як свідчення підставового зближені регіонів і поступового витворення єдиного ідентифікаційного простору, особливо для

молодого покоління країни, що, своєю чергою, створині сприятливі умови для вироблення національного консенсусу і становлення української громадянської нації. Згадавши слова одного із засновників соціології Г.Спенсера,можна висловитися таким чином: нині відбувається еволюція чи перехід від стану невизначеної однорідності радянських часів до стану визначеної зв'язаної цілісної різнорізності часів формування української держави, громадянського суспільства та української політичної нації. Так, ми є ще досить різними, але всі ми громадянами однієї країни, що зветься Україною.

 

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.223.5 (0.01 с.)