Основні проблеми соціології особистості



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні проблеми соціології особистості



Характерні риси

особистості Незважаючи на різноманітність соціологічних підходів до вивчення людини-істоти соціальної, існує більш-менш усталена сукупність про­блем, які є предметом дослідження соціології особистості. До них пере­дусім належить проблема вирізнення основних характерних рис осо­бистості. Соціологи зараховують до них самосвідомість, ціннісні оріє­нтації, соціальні відносини, певну автономність (від грец. аиіопотоз — самоврядний, тут використовується у значенні самодостатність і відносна незалежність) щодо суспільства, відповідальність за свої вчинки тощо.

Інші соціологи (наприклад, О.Якуба)акцентують на спорідненій проблемі внутрішньої духовної структури особистості і включають сюди потреби та інтереси, цінності й мотиви, соціальні норми і переконання, світоглядні принципи, смаки і звички та багато інших духовних утворень.

Потреби

Одним із найбільш розроблених питань у соціології є питання суб'єк­тивних детермінант (або спонукальних чинників) соціальної поведінки особистості, до яких належать потреби та інтереси. Початковою схо­динкою в аналізі особистості є потреби, тобто внутрішні збудники її акти­вності, характеристика об'єктивного в особистості. Потреби — це необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозбе­реження.

 

Ієрархічна теорія

потреб Маслоу Американський соціолог А.Маслоу (1908—1970) відомий /СОЦІ

творець ієрархічної теорії потреб. Він класифікує нимподіливши їх на базові (або постійні) та похідні (або змінювані),Базові потреби розміщуються згідно з принципом в ієрархії у висхідному порядку від нижчих, переважно матеріальних, до вищих, переважно духовних

фізіологічні і сексуальні потреби (у відтворенні людей, в їжі, диханні рухові, одязі, житлі, відпочинку);

екзистенційні (від лат. ехізіепііа — існування; це потреби у безпеці

свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності

суспільства, гарантованості праці);

соціальні (у приналежності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільні трудовій діяльності);

престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці сіни якостей, у службовому зростанні й високому статусі в суспільстві >

духовні (в самовираженні через творчість).

Перші дві групи потреб А.Маслоу вважає первинними і вродженими
три інші — набутими. При цьому діє тенденція піднесення потреб, замі н
первинних набутими людиною. Можна припустити, що в концепції
потреб А.Маслоу міститься дальший розвиток зауваженої ще Е.Дюрі
гаймом
двоїстості людини («Ното іїиріех»); А.Маслоу через думку про
поступове підвищення потреб робить спробу простежити ступенени
перехід людини від стану біологічної до стану соціальної істоти. Вод і юч.
важко погодитися з ним у тому, що зазначена тенденція — це лінійний
односкерований процес заміни нижчого вищим; у реальній діяльної
особистості можуть виявитися кілька потреб, не обов'язково у названі
послідовності. Утім, його погляди нині широко використовуються
промисловій соціології та в соціальній практиці (наприклад, з метою
вдосконалення організації виробництва, стилю управління тощо).

Інтерес Інша категорія соціології особистості — інтерес — тісно пов'язана потребою; також має об'єктивно-суб'єктивну природу і становить собі усвідомлення потреб. Разом вони є основою ціннісного ставлення,
особистості до навколишнього світу і використовуються для дослідження
Цінність регуляторів соціальної поведінки. Як слушно зазначає О.Якуба,поняті• соціології цінностей широко розглядається в різних науках; суть же соціологічного підходу до проблеми цінностей полягає в його спрямованості на з'ясування їх ролі як з'єднувальної ланки між поведінкою особистості, з одного боку, та соціальними групами, спільнотами і суспільством, -другого. Звичайно, індивід оцінює предмет, не співвідносячи його

 

 

безпосередньо зі своїми потребами та інтересами, а крізь призму
існуючих і поширених у певному суспільстві та в його культурі ціннісних
критеріїв, уявлень про належне, справедливе, прекрасне, корисне тощо.
Сукупність індивідуальних і суспільних, особистих, групових і
спільнісних, засвоєних і прийнятих особистістю цінностей утворює
систему її ціннісних орієнтацій, якими вона керується у своєму житті,
лежить в основі рішень, що приймаються нею в ситуації вибору,
«вбудовують» її в суспільство

Мотиви Мотиви характеризують ставлення особистості до інтересів і

ціннісних орієнтацій, дають їм оцінку. Вони є одним із наріжних понять
у соціології взагалі і соціології особистості зокрема і характеризують
людину насамперед як суб'єкта. Мотиви — це усвідомлена потреба
особистості-суб'єкта у досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності.
У класифікації мотивів вирізняють матеріальні й духовні як основні, а
також економічні, соціальні, ідеологічні тощо. Своєю чергою, кожні з них
мають свій внутрішній поділ: наприклад, у духовних мотивах можна
вирізнити моральні та естетичні, релігійні або атеїстичні, філософські
та інші. У системах мотивів виокремлюються також домінуючі чи
периферійні, провідні чи другорядні тощо.

Соціальна типологія

особистості Однією з найважливіших проблем соціологічного аналізу є проблематипологія соціальної типології особистості. Соціальний тип особистості — цектості продукт складного переплетіння історико-культурних і соціально-еко­номічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних яко­стей і властивостей людини як істоти соціальної. Проблема вирізнення соціальних типів особистості зумовлена тим, що соціологія має справу не з одиничним, а масовидним, різноманітним і намагається розкрити в особистості суттєве і типове. Із цього погляду можна виокремити такі типи особистості:

ідеальний (в якому знаходить вияв вимога соціального ідеалу того чи того суспільства);

нормативний (тобто сукупність властивостей особистості, форму­вання яких об'єктивно необхідне для розвитку певного суспільства);

реально існуючий, або, за висловом В.Ядова,модальний (тобто переважаючий тип особистості на тому чи тому етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від нормативного і тим більше ідеального типу).

Homo

soveticus Якісно новим різновидом особистості в умовах існування СРСР, який

випадає з усталеної типології, є незнаний в історії тип «людини

 

радянської», або, за висловом О.Зінов'єва, «Ното sovetikysз»-. Його
основою мав стати ідеальний комуністичний тип особистості, але пара
докс полягає в тому, що реальна дійсність тоталітарного режиму витво-
рила тип людини, що докорінно відрізнявся від комуністичних ідеал і її,
його основною характерною рисою стало розщеплення (навіть не
двоїстість) особистості на декілька складових, коли люди думали одне,
говорили інше, а робили чи мали намір вчинити зовсім інше і т. ін., при
цьому однаково комфортно почуваючись у цих багатоликих іпостасях.
Для «людини радянської» звичними були конформізм (тобто пристосов-
ництво, пасивне сприйняття існуючого порядку речей), брак автоном-­
ності в суспільстві, побоювання конфліктів і необхідності прийняття
власних рішень, відсутність орієнтації на результати праці, безініціа-­
тивність, небажання наражатися на ризик, недовіра до нового, ворожість
до змін, нетерпимість до інших думок і поведінки, відмінної від власної.
Російські соціологи слушно зазначають, що особистість пострадянського
суспільства ще надовго залишиться радянською, відчуваючи ностальгії
за часами існування СРСР. Такі люди ще протягом довгого часу
становитимуть досить широку соціальну базу для комуністичних те
інших лівих партій і рухів у молодих незалежних державах, що постали
на руїнах колишньої світової наддержави.

Homo

postsoveticus tУ сучасній вітчизняній соціологічній літературі з'явилися описинового типу особистості, притаманного пострадянським країнам на етап і їх якісних соціальних трансформацій, а саме «людини пострадянської» Ното роsovetiky. Українські соціологи Є.Головахаі Н.ІІанінаназивають його соціально-культурним типом особистості і вважають, що однією з його фундаментальних характеристик є мозаїчно-амбівалентна свідомість. На нашу думку, проявами такої мозаїчності та амбівалентності можна вважати:

ностальгію за радянськими часами і дальше ототожнення себе з радя­нською людиною і водночас гостре небажання повернення старого суспільного ладу;

патерналістські (тобто опікунські) настрої та очікування соціальних пільг, допомог, привілеїв від держави разом із дедалі міцнішими паростками підприємницької ініціативності, приватновласницькими орієнтаціями і зростаючими сподіваннями лише на самого себе;

масову недовіру до всіх офіційних соціальних інституцій (від Пре зидента до місцевої влади і від Міністерства внутрішніх справ до рядо­вого міліціонера тощо) на тлі браку масових акцій протесту проти

 

 

більшості населення владі, пропрезидентським партіям і об'єднанням, що знайшло вираз у фактичному провалі виборчого блоку «ЗаЄдУ» під час парламентських виборів 2002 р.;

• досить велике зацікавлення політикою та масову участь у виборах у поєднанні з індивідуальною політичною апатією та недовірою практично до всіх політичних партій і рухів;

• намагання працювати не на повну силу, а заробляти якомога більше;

• прагнення мати все і якнайкращого ґатунку — і не поворухнути для цього пальцем або обрати кримінальний шлях досягнення бажаного;

• зростаючу приватизацію життя пересічних громадян, сподівання на допомогу родичів і близьких на тлі недовіри до всього соціального оточення і ворожості до тих, хто має хоча б трохи кращий, заможніший спосіб життя включно з найближчими людьми;

великий розрив між висловленими поглядами, орієнтаціями й установками та між практичною діяльністю й поведінкою, які за мірками соціології перебувають на межі пасивності тощо.

Як бачимо, багато рис Ното роsovetiky мають вочевидь виражений генетичний зв'язок із типом особистості радянських часів. Тому питання виходу нашого суспільства з кризи багато в чому залежить від того, як скоро ми подолаємо ці риси «радянськості» у своєму житті, мисленні та стилі поведінки.

Однак соціологію цікавить не лише і не тільки типологія особистості, ай ті обставини, завдяки яким відбувається формування і розвиток цих типів взагалі й окремої особистості зокрема. Вплив соціального сере­довища на становлення особистості становить суть проблеми соціа­лізації — чи не найголовнішої в соціології особистості. Соціалізація полягає у переході людини від індивідуального до соціального (згадаймо попередній вислів: особистістю не народжуються, нею стають) під прямим чи опосередкованим впливом таких чинників соціального середовища, як:

Чинники соціалізації

сукупність ролей і соціальних статусів, що їх суспільство пропонує людині;

соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу;

система соціальних цінностей і норм, Які домінують у суспільстві й наслідуються молодшими поколіннями від старших;

соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення
культурних взірців, норм і цінностей та сприяють їх передаванню і
засвоєнню;

 

 

 

загальна ситуація в країні, яка може коливатися від жорстоко •
запрограмованого процесу формування нормативного чи ідеальної і
типу особистості до переважання стихійності суспільних впливів пі
індивіда, перша ситуація зазвичай характерна для тоталітарних
режимів, друга — для суспільств у перехідні періоди їхнього розвити у

Роль соціалізації у становленні

особистості Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства шляхом

засвоєння мови певної соціальної спільноти, відповідних способів мислення, властивих певній культурі, форм раціональності й чуттєвої її прийняття норм, цінностей, традицій, звичаїв, взірців поведінки. Процес соціалізації охоплює всі можливості прилучення до культури, вихованій й навчання, за допомогою яких людина набуває соціальної природи здатності брати участь у соціальному житті. У цьому процесі задіяне все оточення індивіда: сім'я, сусіди, ровесники, вихователі й учителі, колеги знайомі, засоби масової інформації тощо. Важливо наголосити, і ці соціалізація — не якийсь одноразовий чи короткотривалий акт; воїн здійснюється протягом усього життя людини — від дитинства черг зрілість і аж до старості. Це відбувається тому, що умови життя люді 11111 а отже, і вона сама постійно змінюються, вимагаючи входження у все нон й нові соціальні ролі та відповідних змін статусу (інколи докорінних як-от перехід від статусу дитини до статусу соціально зрілої особи).

Соціальна адаптація

Але якщо під час соціалізації дитини головним для неї є соціальні, адаптація, тобто пристосування до суспільного середовища, то для соціалізації молодої і навіть соціально зрілої людини головну ролі відіграє інтеріоризація, або формування внутрішньої структурі людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішні «Я» особистості. Результатом інтеріоризації стає індивідуальності особистості.

Коли йдеться про механізми соціалізації, то зазвичай звертаються до концепції З.Фройда,який вирізняє основні з них:

імітацію (усвідомлені спроби дитини копіювати й наслідував і поведінку дорослих і друзів);

ідентифікацію (засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних* цінностей і норм як своїх власних);

почуття сорому і вини (або негативні механізми соціалізації, щ< забороняють і придушують деякі моделі поведінки: сором здебільшого асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили, а вина пов'язується з внутрішніми переживаннями і муками совісті). Звичайно, ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства

Але думки З.Фройдабули пристосовані деякими соціологами

 

 

дорослого життя особистості. Так, Т.Парсонсвживає фройдівські понят­тя у соціологічній теорії соціальної дії. Для нього імітація — це процес засвоєння елементів культури шляхом радше простого наслідування, аніж свідомого вибору, а ідентифікація вияв ставлення до соціального середовища та його складових компонентів, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї до них приналеж­ності. Ступінь ідентифікації визначається силою і характером прихиль­ності до цих форм людського співжиття.

Ресоціалізація У суспільствах перехідного типу доволі часто трапляється явище-соціалізації. Цей термін означає ситуацію докорінної зміни соціального середовища і необхідність особистості пристосуватися до змінених соціальних обставин, нових норм і цінностей. Це надзвичайно болючий для людини процес, прикладами якого можуть слугувати цілковита зміна поглядів на суспільство та переоцінка свого минулого життя, руйнування основ старого світогляду й усвідомлення необхідності побудови нового світорозуміння, вимушений розрив із традиційними культурними цін­ностями і прагнення бути «сучасним», граючи інколи зовсім невідповідну своїм бажанням соціальну роль тощо.

Висновки Таким чином, соціологія особистості в умовах розвитку традиційних

високорозвинених країн та особливо у перехідні періоди в житті країн, які шукають виходу з посткомуністичного простору, на чільному місці в системі спеціальних соціологічних теорій. Проблематика людини завжди є центральною у будь-якій соціогуманітарній науці. Однак у соціології антропологічні проблеми в теоретичних концепціях тісно пов'язані з її соціальною практикою — соціологія сьогодення безпосередньо займаєть­ся пошуком шляхів вирішення найскладніших проблем соціального життя сучасної людини, істоти водночас всемогутньої і безсилої, вільної і відчуженої, товариської і безмежно одинокої

 

 

РозділII

Суб”єкти суспільного життя

 

 

Тема 8

Соціологія сім”ї

 

· 202 Сім”я як соціальний інститут імала соціальна група

· 206Система категорій соціального догслідження сім”ї

· 211Основні підходи до вивчення сім”ї в соціологічній думці

· 214 Тенденції розвитку сучасної сім’ї

 

Сім'я як соціальний інститут і мала соціальна група

Ця тема є перехідною від соціологічного аналізу особистості до
вивчення соціальних спільнот, бо сім'я є найдавнішою природною фор­
мою з'єднання людей, заснованою на кровноспоріднених зв'язках, і
найпростішою вихідною спільнотою. Соціологія сім'їрозглядається як
спеціальносоціологічна дисципліна, яка вивчає формування, розвиток і
функціонування сім'ї та шлюбно-родинних стосунків у конкретних
культурних і соціально-економічних умовах. Центральною рядоутво-
рювальною категорією цієї галузі соціологічного знання є поняття сім'ї

Дослідження сім’ї Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук — історії, економіки,юриспруденції, психології, педагогіки, демографії, етнографії, соціології тощо. Кожна з них вивчає специфічні сторони функціонування і

тарних розвитку сім'ї під власним кутом зору і відповідно до свого предмета і методу. У демографи, наприклад, особливо розвиненим є напрямок

дослідження ролі сім'ї і сімейної структури населення у його відтворенні;
в соціальній психології — дослідження родинних конфліктів і динаміки
розвитку сімейних груп; у педагогіці акцентується на вивченні виховної
функції сім'ї як одного з важливих чинників формування особистості.
Етнографію цікавлять побут і культурні особливості сімей у різноманіт­
них етнічних групах і спільнотах; правові науки з'ясовують юридичні
аспекти розлучень, майнового стану сім'ї; для економіки одним з основних
завдань є аналіз сімейного бюджету, стану споживання; історія дослід­
жує виникнення сім'ї та форми її існування у різні періоди історії людства.
Соціологія сім'ї ставить перед собою завдання інтеграції досягнень

цих наукових галузей і має міждисциплінарний характер. Специфіка

соціології сім'ї полягає в тому, що сім'я одночасно виступає у двох
іпостасях: вона є малою контактною соціальною групою, певною формою
взаємодії людей, з одного боку, і особливим соціальним інститутом, який
регулює відтворення людини за допомогою певної системи ролей, норм
і організаційних форм, — з другого. Американський соціолог Дейл

Визначення сім' Смелзервизначає поняття сімтаким чином: сім'єю називається

сзасноване на кровній спорідненості, шлюбі або усиновленні об'єднання

людей, які пов'язані між собою спільністю побуту і взаємною відповідаль­ністю за виховання дітей. Інші соціологи, погоджуючись у цілому з таким визначенням, додають до нього такі риси, як історично зумовлений характер сім'ї та її функціонування у різні історичні епохи, соціальна потреба суспільства в існуванні сім'ї, у фізичному і духовному відтворенні населення тощо. Наголошується, що з часом «с

 

взаємини» розвинулась у «сім'ю-соціальну спільноту». Сучасна сім'я визначається як інституціоналізована спільнота, що складається на основі шлюбу, породженій ним спільній правовій та моральній відпоні дальності батьків за здоров'я дітей, їхню соціалізацію та виховання.

Сім’я як мала

соціальна група Як мала соціальна група, зазначає М.Мацковський,сім'я розгля дається у тих випадках, коли дослідженню підлягають стосунки між індивідам;», котрі утворюють сім'ю. Цей підхід дозволяє з'ясувати мотиви і причини розлучень, динаміку родинних відносин, характер стосункін між батьками й дітьми. Ці проблеми міжособистісної взаємодії тісно пов'язані з існуючими в суспільстві нормами, цінностями і взірцями поведінки і зумовлені соціокультурними та соціоекономічними умовам 11 життєдіяльності групи.

На думку М.Мацковського, при аналізі сім'ї як малої соціальної гру 1111 або спільноти доцільно виокремити три основні типи характеристик а) характеристики групи в цілому: цілі й завдання сімейної групи, склад і структура, соціально-демографічний скла,, сім'ї, групова згуртованість, групова діяльність і характер групової взаємодії, структура влади, спілкування в сім'ї тощо; б) характеристики зв'язків і відносин сімейної групи з більш широкими соціальними системами в рамках соціальної структури суспільства; у цьому випадку вирізняють і аналізую! і. насамперед функції сім'ї щодо суспільства; в) цілі, завдання і функції стосовно індивіда, групова регуляція поведінки і взаємодії індивіді п у сім'ї, груповий контроль; групові санкції, сімейні цінності, норми і зразки поведінки, включеність індивіда в сім'ю, його задоволеність перебу­ванням у ній.

Сім’я як

соціальний

інститут Як соціальний інститут сім'я аналізується в тих випадках, коли слід з'ясувати, якою мірою спосіб життя сім'ї, її функціонування відповідають потребам суспільства. Модель соціального інституту є надзвичайно важливою для прогнозів майбутніх змін сім'ї. На думку М.Мацковськок і, соціолога-дослідника цікавлять передусім взірці сімейної поведінки, усталені ролі, виконувані її членами, особливості формальних І неформальних норм і санкцій у сфері шлюбно-сімейних взаємин. Одні норми, обов'язки і права мають юридичний характер і регламентуються законодавством (питання про володіння майном, про матеріальні зобов'язання батьків стосовно дітей і одне одного, про мінімальний пік вступу в шлюб, про юридичні підстави для розірвання шлюбу, про права та обов'язки колишнього подружжя, пов'язані з утриманням і вихованням дітей, володінням майном після розірвання шлюбу і т. ін.). Інші норми шлюбу регулюються мораллю, звичаями, традиціями. До них

 

належать норми залицяння, шлюбного вибору і дошлюбної поведінки, розподіл влади та обов'язків між подружжям, характер сімейного дозвілля тощо. Така ж моральна регламентація поширюється на процес розлучення, стосунків із рідними, друзями.

Кожна з двох парадигм у вивченні сім'ї має свою специфіку: внутрішні зв'язки всередині сім'ї досліджуються крізь призму понять, що характеризують малу групу; парадигма соціального інституту орієнтована
насамперед на зовнішні зв'язки сім'ї.

Зміна парадигм

у вивчені сім’ї Дослідники проблем сучасної сім'ї (і українські, і зарубіжні) погожуються втому, що нині аналіз сім'ї як соціального інституту поступається

місцем дослідженням її групових характеристик. У минулому,

особливо в умовах існування тоталітарного режиму в СРСР, протягом

десятиріч сім'я була лише постачальником людських і трудових ресурсів, об'єктом державної політики; держава перебрала на себе майже всі функції інших соціальних інститутів, серед них і сімейного, і вирішувала за сім'ю мало не всі питання. Повна залежність сім'ї від держави робила її фактично безправною. У цій ситуації тематика соціологічних дос­ліджень проблем сім'ї мала вигляд однобокої і викривленої. Недостатньо вивчалися причини і мотиви розлучень та їхні наслідки (як явище, нетипове для соціалізму), характер дошлюбної поведінки та установки юнацтва і молоді, пов'язані зі статевим життям («у нас сексу немає, то лише в капіталістичних країнах бісяться з жиру»), проблеми бездітних або багатодітних родин, сімей пенсіонерів чи молодих сімей. Практично не досліджувалися в соціологічному аспекті питання виховання дітей дошкільного віку, дітей з неповних (тобто без батька або матері) родин, вплив вживання алкоголю і наркотиків на міцність сім'ї та здоров'я її членів. Не було наукових праць про становище чоловіків у сім'ї, взаємини між братами й сестрами, подружні конфлікти, стосунки розлучених із дітьми та багатьох інших. «Цілину» в соціологічних дослідженнях становила молода сім'я, де чоловік і дружина не досягали 28 років, та її проблеми.

Повертаючись до сучасної України, наголосимо, що нині відносини

між державою і сім'єю суттєво змінилися: йдеться насамперед про те, щоб

держава подбала про належні умови для створення і функціонування

родин — економічні, соціальні, правові, адже від того, наскільки міцною

є сім'я, залежить міцність і стабільність усього суспільства (згадаймо

думки О.Контаз цього приводу).

Деінститузація

сучасної сім’ї У сучасній зарубіжній літературі дедалі більше науковців фіксуєперенесення акцентів з розгляду сім'ї як соціального інституту в площинусоціологічного аналізу родини як малої соціальної групи. Німецький

 

соціолог Х.Тіреллхарактеризує «розчинення» сім'ї в суспільстві та зміни
її функціональних кордонів як процес деінституціоиалізації сучасної
сім'ї.
У розвинутих країнах він зумовлений багатьма причинами. Втрата
економічного значення сім'ї (коли всі її члени спільно працювали на
власному клаптику землі чи на виробництві якогось продукту або товару)
призвела до того, що підставою шлюбу поступово стає інтимна сфера.
Засобом з'єднання в сім'ю стають не так економічні передумови, потреби
й економічна залежність, як чинник кохання. Нині сім'я і шлюб
" орієнтуються переважно на емоційні стосунки та інтереси. Відбувається
подальша приватизація життя людей та ізоляція сім'ї від суспільства,
заснована на еволюції традиційних цінностей (обов'язок поступається
місцем сучасним індивідуалістичним цінностям або вартостям само-
реалізації і самоствердження). Більшість сучасної молоді розвинутих
країн вважає основною цінністю будь-яких парних взаємин любов,
визнання і розуміння; на перший план висувається партнерство.

Зміна статусу сім’ї

в сучасному суспільстві

Майже всі західні дослідники погоджуються, що з усіх традиційних за-

побудови сім'ї та її ролі в суспільстві нині збереглася тільки одна турбота про нащадків.Лише у ставленні до дітей та їх соціалізації
'(тобто підготовці до вступу в доросле соціальне життя) на Заході ще

зберігається значення родини як соціального інституту. Сім'я має
переважаючу орієнтацію на дитину і, що найважливіше, усвідомлення
цієї орієнтації. Історико-культурні дослідження засвідчують, що зі
зростанням темпів індустріалізації тієї чи тієї країни з дитиною
пов'язують більшою мірою психологічні, аніж матеріальні цінності.
Одночасно змінюються й рольові позиції батьків: на зміну піклуванню
про матеріальне забезпечення дитини приходить нова потреба: мож­
ливість розкриття себе в дитині.
Отже, і в нашій, і в інших країнах сьогодні відбуваються схожі процеси. Ця подібність зумовлена переходом посткомуністичних країн від тоталітарних до демократичних ""'""чому форм соціально-політичного устрою, від «закритого» до «відкритого» типу суспільства. Сім'я дедалі більше унезалежнюється від держави і суспільства в цілому. Ставлення держави до сім'ї поступово перестас бути суто споживацьким та інструменталістським. Держава позбувається функцій контролю і застосування каральних санкцій щодо родин та їхніх членів, насамперед підлітків і неповнолітніх. На перший план виходи ті. забезпечення державою сприятливих умов для утворення та існування родин, особливо молодих, і відображення цих процесів у державній сіме­йній політиці (відповідному законодавстві та конкретних заходах, як-от

 

Розділ II. Суб'єкти суспільного життя

пільгове кредитування, пайова допомога у будівництві житла, випуск спеціальних груп недорогих товарів для молодих сімей та їхніх дітей тощо).

Сім'я як соціальна

система Хоча увага дослідників-соціологів до сім'ї як соціального інституту

відчутно зменшується, все-таки наразі існують достатні передумови для

постановки питання про інтеграцію двох парадигм. Вона може

здійснюватися в межах уявлень про сім'ю як соціальну систему. Якщо

розглядати родину як систему в усій її різноманітності і складності, то

стане зрозумілим наявність різних дослідницьких підходів, бо навіть одні

й ті самі властивості системи відображаються в різних термінах і

значеннях. Системний підхід нині широко використовується як в усій

соціології, так і в її окремих напрямах і галузях. Його застосування в

соціологічному аналізі сім'ї докладніше розглядатиметься у наступних

питаннях теми.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.117.38 (0.021 с.)