Тема 15. Методична частина програми конкретно-соціологічного дослідження

Правила розрахунку та обґрунтування вибірки. Генеральна і вибіркова; сукупність. Одиниця аналізу в конкретно-соціологічному дослідженні

Вступ

Поняття репрезентативності. Різновиди вибірок. Методи механічної і квотної вибірок. Параметри квоти. Розрахунок об'єму вибірки. Основні методи конкретно-соціологічного дослідження: спостереження, експеримент, аналіз документів і контент-аналіз, опитування, метод соціометрії тощо. Опитування та його різновиди. Анкетування і його технічний інструментарій. Структура анкети. Вимоги до розроблення і побудови анкети. Способи побудови питань анкети. Види питань: закриті, відкриті, напівзакриті. Форми розміщення питань в анкеті: лінійна, таблична, шкальна. Прийоми кодування анкети. Основні комп'ютерні програми обробки первинної соціологічної інформації. Стратегічний і робочий плани конкретно-соціологічного дослідження.

РОЗДІЛ І

Загальна теорія та історія соціології

ТЕМА1

Соціологія як наука. Предмет і функції соціології

18 Поняття соціології

25 Об'єкт і предмет соціології.

Структура соціологічного знання

29 Функції соціології

та її роль у розвитку суспільства

31 Місце соціології в системі наук

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Поняття соціології

Найкоротше

визначення

соціології

Два підходи до розуміння суспільства і людини

Третій

синтезований

підхід

Термін «соціологія» є похідним від двох слів: латинського societas — суспільство та грецького logos— вчення. Отже, соціологія— це наука про суспільство, і таке визначення визнається практично всіма вченими-соціологами. Але далі ситуація ускладнюється, бо суспільство можна вивчати з різних позицій. Одні соціологи зосереджують свою увагу на загальному описі суспільства як макросистеми, з притаманною їй структурою і складниками. Вони досліджують насамперед великі со­ціальні утворення — державу, економіку, культуру — або такі загально-соціальні процеси, як розподіл праці й виникнення солідарності, інтеграція, трансформація і соціальні зміни тощо. Такий підхід практично випускає з поля зору людину, її роль у соціальному розвитку та у функціонуванні суспільства.

Інші автори соціологічних концепцій, навпаки, в основу розуміння суспільства ставлять насамперед людину, намагаючись з'ясувати, чому, як і для чого ця людина створює суспільство й живе у ньому попри такі; її негативні риси, як егоїзм, агресивність тощо. Тут на першому плані воля і прагнення людей до співжиття і творення соціальних груп; свідомість, яка гуртує людей у спільноти; інтелект людини, яка шляхом нових і нових відкриттів та винаходів зумовлює технічний прогрес і поступ; інші феномени духовного життя, спілкування людей та взаємодії між ними.

Усі ці спроби пояснення суспільства, місця й ролі в ньому людини мали і мають своїх прихильників. Сьогодні, в умовах ідеологічної свободи, ми маємо змогу ознайомитися з творами вчених, в яких уособлюються названі вище підходи до розуміння суспільства, і обрати для себе той з них, який найбільше відповідає нашим смакам і переконанням. Нині немає однієї-єдиної, істинної та всеохоплюючої теорії суспільства і його розвитку. Ситуацію сьогодення визначає теоретичний плюралізм, тобто право на існування різних дослідницьких напрямів, бо життя є багатогранним і складним, а тому спроби описати та зрозуміти його є такими ж різноманітними і несхожими.

Але якщо підійти до соціології з такої позиції, то ми будемо змушені мало не все життя вивчати різні соціологічні теорії у пошуках найвідпо-віднішої нашим уявленням та уподобанням. Чи можливий якийсь компромісний варіант? Чи існують у світі соціологічної науки спроби інтеграції соціологічних знань, ідеї певної уніфікації теоретичної мови соціології? Якщо людське суспільство в цілому тяжіє до інтеграції, то,

Тема 1. Соціологія як наука. Предмет і функції соціології

мабуть, і в соціології можливий синтез, що спирається на докладні
емпіричні (дослідні) дані.
Соціальна Певною спробою у цьому напряму є розуміння соціології як науки

спільнота про соціальні спільноти, з яких складається суспільство. Соціальна

спільнота — це реально існуюча сукупність індивідів, що надається до емпіричної фіксації, яка характеризується відносною цілісністю. Со-ціальні спільноти виникають у процесі історичного розвитку людства на всіх рівнях його буття і різняться величезною різноманітністю форм та змістових зв'язків всередині них. Вони є продуктом діяльності людей, котрі впродовж свого життя входять до вже існуючих спільнот і творять нові. На ранніх етапах розвитку людства люди об'єднувалися у родини, роди і племена на основі кровноспорідненого зв'язку, шукаючи в цих первісних спільнотах захисту від диких тварин, стихійних сил природи чи зовнішніх ворогів. Тобто на перших етапах розвитку людство тяжіло до творення спільнот, керуючись радше зовнішніми причинами, праг- ненням забезпечити своє існування і виживання у ворожому і загрозли-вому для нього світі. З часом у дію вступають інші спонукальні причини, і об'єднання відбувається на основі спільних виробничих інтересів і потреб, релігійних вірувань, політичних поглядів, хобі тощо. Інакше кажучи, з розвитком суспільства зовнішні об'єктивні чинники, які зумовлювали створення первісних спільнот, дедалі більше поступають-ся місцем внутрішнім суб'єктивним чинникам людського співжиття, У спрощеному варіанті соціальну систему можна уявити у вигляді певної піраміди, всі складники якої взаємодіють між собою.

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Ширше

визначення

соціології

Українські спільиоти-громади

Типи спільнот

З такого погляду соціологію можна визначити як науку про станов-лення та функціонування соціальних спільнот, між якими скла-даються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину-творця цих спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

соціологічною традицією, яка центральним осередком соціального життя здавна вважала спільноту, або громаду. Спільнота-громада існувала з давніх-давен і набувала різного соціального і правового змісту. Спочатку громади були основними територіально-адміністративними; одиницями, пов'язаними з однією оселею; існували також церковні громади, громади спільного користування майном тощо. Характерною ознакою спільнот-громад було широке самоуправління (громадське віче), яке функціонувало в містах і селах України впродовж тривалого історичного періоду. Згодом громади у значенні територіально-адміністративних одиниць поступаються місцем спільнотам-громадам як осередкам національно-культурного та громадсько-політичного життя української інтелігенції (друга половина XIX — початок XX ст.). Отже, для українського народу протягом усієї історії його існування якраз довкола спільнот-громад будувалося соціальне життя, через них людина входила в це життя і здійснювала зв'язки з ширшими соціальними інститутами, як-от держава або політичні партії і рухи.

Симптоматичним у цьому плані є те, що один із перших суто соціоло-гічних інститутів українців мав назву Український інститут громадо -знавства (заснований в еміграції у Празі 1924 р.). Назва цього інституту англійською мовою звучала як Український інститут соціології. Отже, у міжвоєнні роки в середовищі українських науковців-соціологів побутувало розуміння соціології як передусім науки про соціальні спільноти, а саму соціологію називали громадознавством.

З яких же спільнот, створених людьми, складається суспільство? Насамперед це спільноти, засновані на родинних зв'язках: сім'ї, родини у більш широкому значенні слова. Це також соціально-демографічні спільноти: чоловіки, жінки, молодь, люди пенсійного віку тощо. Це поселенські й територіально-регіональні спільноти: населення міста, села, певного регіону (наприклад, Західної чи Східної України). Це спільноти, засновані на ґрунті культурно-історичної та етнічної самобутності: народи й нації. Спільноти, утворені на основі розподілу праці і професійної діяльності: класи, стани, прошарки. Це спільноти і соціальні групи, пов'язані єдністю цілеспрямованої діяльності: при-

Тема 1. Соціологія як наука. Предмет і функції соціології

Входження

індивіда до різних спільнот

хильники певних політичних ідей, члени релігійних громад, творці мистецьких рухів і напрямів, різного роду неформальних угруповань тощо. Нарешті, надспільнотою є і саме суспільство як цілісний соціаль-ний організм.

Отже, розмаїті спільноти, з яких складається суспільство, різняться між собою:

1. кількісним складом (від невеликих соціальних груп до суспільства в цілому);

2. часом існування (від кількох годин до сторіч);

3. критерієм об'єднання (спільність тих чи тих інтересів, симпатій, цін-ностей, які поділяються їхніми членами);

4. рівнем згуртованості та організованості (від неформальних груп до об'єднань і партій зі своїми статутами і програмами);

5. характером діяльності (про- чи антисуспільної, пасивно-спогля-дальної чи активно-перетворювальної, спонтанної чи цілеспрямованої тощо) і т. ін.

Людина з початку свого життя входить у ці спільноти, а згодом творить нові, відповідно до умов її розвитку та існування. Причому індивід може входити до різних спільнот одночасно. Наприклад, студенти вищих навчальних закладів можуть бути водночас представниками певної родини, нації, поселенської чи регіональної спільноти, членами політичної партії, громадської організації, спортивної секції, фанклубу тощо. Це можна зобразити такою схемою:

 

 

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Коли ж студенти завершать навчання і стануть молодими спеціаліс-тами, вони, з одного боку, і далі входять до певних спільнот (як-от ро-дини, етнічні групи, політичні чи громадські організації), а з другого — стають членами нових спільнот: професійних (за фахом), військових (якщо проходять службу в армії), аматорських (за видом діяльності у вільний час) тощо. Упродовж свого життя людина не лише входить до вже створених її попередниками спільнот, а й творить чи бере участь у створенні нових: наприклад, засновує певне громадське об'єднання, клубі за інтересами, музичний гурт або спілку спортивних уболівальників.

Зростання Таким чином, людина творить і входить у спільноти, з яких скла-

суб'єктності дається суспільство. Але сам характер спільнот із часом змінюється, в

спільнот них зростає елемент суб'ектності. Наприклад, раніше такі спільноти, як

клас чи етнічна група (нація), дуже часто були об'єктами впливу, мані-пуляції, політичного тиску: марксистські партії гнали робітничий класі на барикади, революції та громадянські війни; комуністична держава в СРСР насильно творила з націй і народностей «нову історичну спільність людей» — безнаціональний радянський народ. Аналогічно в радянські часи трактувалася молодь: вона була лише об'єктом комуністичного; виховання, розглядалася як предмет «опікунської турботи» партії та уряду, старших поколінь, зобов'язувалася жити і думати так, як вимагали інтереси побудови комунізму, була позбавлена свободи вибору стилю життя і свободи мислення. Початок XXI ст. засвідчує зростаючу суб'єктність різного роду спільнот, перетворення їх на активних діячів історії, зростання ваги чинників їхньої самоорганізації, самоуправління і самовдосконалення.

Соціальні Виникнення різноманітних соціальних спільнот супроводжується

інститути створенням відповідних соціальних інститутів. Соціальні інститути — це сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися істо-рично; завдяки їм відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація індивідів, тобто їх входження у життя суспільства і виконання ними певних соціальних функцій і ролей. Соціальні інститути — це механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним. Один із засновників та систематизаторів соціології Г.Спенсер вперше запроваджує це поняття у соціологію і вирізняє п'ять основних соціальних інститутів, які творяться спільнотами для кращої організації їхнього внутрішнього життя і стосунків між ними:

Тема 1. Соціологія як наука. Предмет і функції соціології

Соціальні інститути сучасного суспільства

Формальні й неформальні соціальні інститути

 

6. домашні або сімейні інститути, які створюють родини, упорядко-вують сімейне життя, виховують дітей, готують їх до дорослого життя;

7. обрядові чи церемоніальні інститути, які регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет;

8. політичні інститути (держава, партії, органи судочинства, армія), що є носіями існуючих у певному суспільстві політичних інтересів і відносин,

9. церковні інститути, котрі забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття;

10. професійні й промислові інститути (гільдії, цехи, профспілки), які виникають на основі розподілу праці.

З розвитком суспільства одні соціальні інститути втрачають своє значення чи починають відігравати у житті соціуму дедалі меншу роль. Інші соціальні інститути, навпаки, зміцнюють свої суспільні позиції. Також із часом відбувається поява нових соціальних інститутів, і процес цей триває інколи десятиліттями. Слід зауважити, що, з позиції класичної теорії соціальних інститутів, для інституціоналізації рольової структури й певної нормативної системи (тобто творення нових інсти-тутів) необхідним є досить тривалий еволюційний період. Що ж до сучасних розвинутих суспільств, то на перший план у них нині вису-ваються такі соціальні інститути: сімейні, політичні, економічні, освітні й релігійні. Російський соціолог С.Фролов наголошує, що оскільки цінності і процедури наукового життя стають дедалі важливішими і високо стандартизованими, до названих вище можна зарахувати й соціальний інститут науки.

Українські соціологи більш комплексно підходять до цього питання і пропонують поділ соціальних інститутів за певними критеріями. Якщо розглядати ці інститути за критерієм цілей і сферою дії, то прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів (див.табл. № 1).

За критерієм способу регулювання поведінки людей вирізняють
формальні та неформальні соціальні інститути. Формальні інститути
засновують свою діяльність на чітких принципах (законах, указах,
інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі
певних санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням. До таких
інститутів належать держава, армія, школа тощо. Неформальні інсти-
тути не мають чіткої нормативної бази; соціальний контроль встанов-
люється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях,
звичаях. До них належать різні культурні й соціальні фонди, об'єднання
за інтересами тощо.