Три підходи до розуміння політичної системи

 

Структурний функціоналізм

Конфліктологічний

підхід

 

 

Партії є важливим елементом політичної системи, до якої, крім них, входятьполітичні інститути, і також політичні ролі, відносини, процеси, принципи політичної організації суспільства, політична свідомість, полі­тична культура тощо. Як наголошують українські соціологи, політична система суспільства визначається:

• класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентського, президентського);

• типом держави (монархія, республіка);

• характером політичного режиму (демократичним, тоталітарним, авторитарним);

• характером соціально-політичних відносин (стабільних або неста­більних, конфліктних або консенсусних);

• характером політико-правового статусу держави (конституційна, з розвиненими або нерозвиненими правовими структурами);

• характером політико-ідеологічних і культурних відносин (відкритих або закритих із паралельними, тіньовими, маргінальними структу­рами чи без них);

• історичним типом державності;

• етнічною структурою тощо.

Американський вчений Г.Кінлох вирізняє три підходи до розуміння політичної системи. Згідно зі структурно-функціоналіським підходом (Т.Парсонс та інші) політична система становить собою усталену структуру, що складається з держави та її органів, політичних партій, засобів масової інформації, корпорацій тощо. Вона націлена на усунення дисфункцій і розладів у соціальній сфері через застосування важелів влади та інших засобів узгодження. У такому разі політичний процес розуміється як функціонування системи в цілому в узгодженості з її окремими елементами зокрема. Це дозволяє уявити політичні процеси та інститути як природні та необхідні. Певними вадами такого підходу є акцент на стабільності і Сталості системи та виведення з поля аналізу основного двигуна політичних змін — політичних суб'єктів.

Згідно з конфліктною моделлю (Р.Дарендорф та інші) політична система — це передовсім відкритий простір зіткнення соціально-політичних суб'єктів. Політичний процес у цій моделі — це процес боротьби за владу, статуси і ресурси між соціальними групами і спіль­нотами. Але, з другого боку, це й процес формування політичних меха­нізмів розв'язання і попередження конфліктних ситуацій. Акцент на динаміці та ролі політичних суб'єктів, утім, не супроводжується проникненням у мотиви участі в^політичних акціях, у соціально-пеихологічні основи конфліктної поведінки.

 

 

Біхевіоризм

Види і типи політичних систем

Соціологія держави

Поняття держави

Походження держави

Соціально-біхевіористська модель політичної системи (Г.Блумер, П.Блау та інші) розглядає її з погляду ефективності каналів і мотивів політичної активності. Тут політична система -г це сукупність механізмів підтримки певної структури цінностей і зразків поведінки, а політичний процес — насамперед політична участь окремої людини, соціальних груп і спільнот у вирішенні їхніх проблем. У межах цього підходу аналізуються форми і типи політичної поведінки, умови і чинники, що змушують людей займатися політикою.

Американські соціологи Г.Алмонд і Д.Пауелл поділяють політичні системи на примітивні, традиційні і сучасні. Сучасним політичним системам притаманні диференційовані урядово-політичні структури (законодавчі, виконавчі, судові органи), а також диференційовані політичні інфраструктури: політичні партії, зацікавлені групи, засоби масової комунікації. Такі системи, своєю чергою, поділяються на два основні типи. Перший — це демократичні політичні системи, в яких замість «культури підкорення» домінує «культура участі», а «піддані» перетворюються на «учасників». Другий тип — це авторитарні системи, засновані на змішаній політичній культурі «підкорення-участі». Серед них розрізняють чотири різновиди: а) радикально-тоталітарні (колишній СРСР); б) консервативно-тоталітарний (нацистська Німеччина часів Другої світової війни); в) консервативно-авторитарні (Іспанія часів диктатури Франко); г) авторитарно-модернізовані (Бразилія).

Соціологія держави є важливою складовою соціології політики й охоплює такі питання: генезис і функції держави, її типи і форми; склад, структура і функції держапарату.

У науковій літературі дається трояке розуміння поняття «держава»:

• як організація великої суспільної групи (тут синонімами терміна «держава» є слова «країна», «народ», «суспільство», «вітчизна»);

• як відносини політичної влади (сукупність зв'язків між громадянами та органами держави, між органами держави — урядом і парламентом, між ними й політичними партіями; таке, розуміння зводиться до поняття «влада»);

• у вузькому сенсі слова «держава» ототожнюється виключно з виконавчо-розпорядними адміністративними органами і з системою правових норм, на основі яких вони функціонують.

Львівські дослідники В.Піча і Б.Стеблич описують різні погляди на походження і виникнення держави. Згідно з теологічною теорією держава породжена Божою волею; такі уявлення містяться в ідеології релігій Стародавнього Сходу, середньовічних монархій, католицької церкви,

Конфліктно-логічний і функціо­нальний підходи до держави

Ознаки держави

ісламської релігії тощо. Патріархальна теорія обґрунтовує положення про те, що держава — результат історичного розвитку сім'ї, а абсолютна влада монарха є продовженням влади батька в родині (Аристотель та інші). Договірна теорія доводить, що держава виникла внаслідок угоди між людьми; її появі передував стан «війни всіх проти всіх» (Т.Гоббс) Психологічна теорія пояснює державу особливими властивостями психіки, зокрема психологічною потребою людей у підпорядкуванні (Г.Тард). Теорія насильства трактує походження держави актом насильства, завоюванням одного племені іншим; з метою закабалення поневолених і створюється особливий апарат примусу — держава (Л.Гумплович). За теорією марксизму, держава виникла разом із поділом суспільства на класи і є органом влади економічно пануючого класу.

Н.Смелзер визначає державу як частину суспільства, яка володіє владою, силою та авторитетом, потрібними для розподілу ресурсів і засо­бів, які підтримують певну соціальну систему. Він же зазначає, що прибіч­ники конфліктологічних пояснень держави основну увагу приділяють конфліктам і боротьбі різних груп за обмежені ресурси, тоді як в теорії функціоналізму головне значення надається тим аспектам політичної влади, які засновані на співробітництві. На відміну від К.Маркса, який акцентував на державі як на засобі зміцнення й захисту влади правлячого класу, функціоналіст Т.Парсонс вважає, що суспільство й держава цивілізують та морально вдосконалюють людську натуру; що політичне життя є радше процесом координації, аніж боротьбою між класами за контроль над ресурсами. _/

Держава як соціальний інститут і одночасно політична організація має свої прикметні ознаки:

• наявність певної території, кордонами якої обмежена ця держава і на соціальному просторі якої існує територіально-державна спільнота людей;

• відокремлення публічної влади від суспільства, її неспівпадіння з орга­нізацією всього населення, поява прошарку професіоналів-управлінців;

• суверенітет, тобто верховна влада на певній території, яка володіє винятковим правом видання законів, розпоряджень і норм, обов'яз­кових для всього населення;

• існування особливої системи органів і установ, котра в сукупності утворює механізм держави — органи законодавчої, виконавчої, судової влади, апарат примусу: армія, поліція (міліція), органи безпеки тощо;

• монополія на стягнення податків із населення, що необхідні для утримання чисельних службовців і для матеріального забезпечення

Форми держави за Смелзером

Функції держави

державної політики: економічної, соціальної, культурної, освітньої, зовнішньої тощо; -

• наявність права, тобто обов'язкових норм і правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою і таких, що об'єднують її громадян у певний правовий союз (громадянство).

У працях Н.Смелзера також розглядаються основні форми держави, до яких він зараховує:

• тоталітарну державу (така держава прагне повністю підкорити собі громадян, придушуючи і контролюючи всі інші соціальні інститути суспільства, навіть первинні групи, як-от сім'я або друзі. Американ­ські дослідники С.Фрідріх та З.Бжезинський називають шість основних особливостей тоталітарної держави: панування і широке поширення однієї ідеології; однопартійна система з одноосібною диктатурою і придушенням опозиційних партій; широке застосування терору; контроль над засобами масової інформації^ розпорядження зброєю і монополія на її застосування; контроль над економікою з державним економічним плануванням і доведенням завдань до кожного підприємства);

• авторитарну державу (в якій влада зосереджена в руках монарха або диктатора, які правлять за допомогою сили; такі режими подібні до тоталітарних, але є набагато слабшими від них: допускається існу­вання різних політичних партій та інших ідеологій, менше контро­люється приватне життя тощо);

• демократичну державу (сучасна демократія зазвичай асоціюється з представницькою демократією, коли народ на певний термін передає владу своїм представникам, що мають переобиратися; для таких держав характерними є, згідно з Н.Смелзером, віра у високу значу­щість особи, утверджені рівності і справедливості, важливе значення індивідуалізму загалом; наявність конституційного уряду, законо­давства про розподіл та обмеження політичної влади; загальна згода громадян бути керованими представниками, обраними ними, періо­дичність виборів, підзвітність державних чиновників та обмеження терміну їх повноважень і, нарешті, наявність лояльної опозиції з її багатопартійною системою і можливістю вільно висловлювати свою думку).

Суть держави виявляється в її функціях як основних напрямах діяль­ності. До них належать: регулювання економічного життя, культурно-виховна функція, сприяння розвитку освіти і науково-технічного прогресу, забезпечення обороноздатності країни, співробітництва з