Сутність, структура і основні функції політичної системи суспільства

Політична система – це сукупність політичних інститутів, цінностей, і відносин, що забезпечують реалізацію політичної влади в суспільстві.

Обґрунтування і поширення терміну «політична система» відноситься до середини ХХ ст. До цього часу зібралося багато інформації про різні політичні феномени, політичні інститути та організації. Необхідність її систематизації, створення теоретичної основи, що представляє політичне життя як ціле, стала головною передумовою розробки теорії політичної системи.

Система (давньогрец. – ціле, складене з частин з'єднання) – безліч закономірно пов'язаних один з одним елементів (предметів, явищ, поглядів, знань і т.д.), що представляє собою цілісне утворення, єдність.

Теорія систем активно почала формуватися на Заході з кінця XIX ст. в межах так званої «загальної теорії систем». Політологія включає в «систему»: процеси, інститути, поведінку громадян, колективні організації, громадську активність чи пасивність, дію і взаємодію. У зв'язку з цим під політичною системою розуміється сукупність державних, партійних і громадських органів, організацій, особистостей, що беруть участь в політичному житті країни.

Характерними ознаками політичної системи є:

- універсальність (політична система охоплює своїм впливом все суспільство);

- контроль (над використанням фізичного та іншого примусу);

- легітимність (здатність виносити рішення, що мають високу ймовірність того, що люди їм підкоряться).

Одним із перших застосувати загальну теорію систем до соціально-політичних процесів намагався Толкотт Парсонс, який вбачав призначення політичної системи у забезпеченні інтеграції, виробленні та реалізації спільних цілей. Він заклав основи системного і структурно-функціонального підходів до дослідження політичної системи.

З позицій системного підходу політична сфера суспільства може бути розглянута як система, що володіє такими ознаками:

- складається із безлічі взаємозалежних структурних елементів;

- існує в рамках зовнішнього оточення (підсистеми суспільства: природа, інші держави, різноманітні міжнародні інститути);

- має межі розповсюдження середовища;

- характеризується такими властивостями, як прагнення до рівноваги і усталеності, до адаптації та інтеграції.

Т. Парсонс наполягає на тому, що суспільство функціонує як чотири взаємопов'язані підсистеми: економічна, політична, соціальна і духовна. Кожна з цих підсистем виконує певні функції, реагує на вимоги, які надходять зсередини або ззовні.

Економічна підсистема відповідає за реалізацію потреб людей у споживчих товарах та інфраструктурі. Функція політичної підсистеми полягає у визначенні колективних інтересів, мобілізації ресурсів на їх досягнення. Підтримання усталеного способу життя, передача новим членам суспільства норм, правил і цінностей, які стають важливими факторами мотивації їх поведінки, забезпечує соціальна підсистема. Духовна підсистема здійснює інтеграцію суспільства, встановлює і зберігає зв'язки солідарності між її елементами.

Вперше з системних позицій політичне життя було описане Д. Істоном в 50-60 роки ХХ ст. Він обґрунтував своє бачення теорії політичної системи, прирівнявши її до організму, що розвивається і саморегулюється, реагуючи на зовнішні подразники. Ця система складається з багатьох частин, що утворюють єдине ціле, і має певні межі, які відокремлюють її від середовища.

Вимоги він ділив на розподільні (зарплата, робочий час, умови отримання освіти, медичні послуги і т.д.), регулювальні (забезпечення громадської безпеки, контроль над ринком і виробниками і т.д.), комунікативні (надання політичної інформації, демонстрація політичної сили та ін.), а також на зовнішні, що йдуть із середовища, і внутрішні, що йдуть від самої системи.

Однак модель Д. Істона не розкривала внутрішньої структури та специфіки функціонування окремих елементів самої політичної системи та її внутрішньої суперечливості. Крім того, він зосереджував увагу на авторитарному розподілі цінностей.

У своїй моделі політичної системи Г. Алмонд спробував подолати деякі недоліки моделі Д. Істона, і ввів тип функціонального аналізу, який зазвичай застосовується в соціології. До найважливіших функцій політичної системи він відносить вивчення ситуації та її особливостей, а також політичне рішення виявлених проблем. Основна увага приділена множинності різних інтересів всередині системи, їх зіткненню і об'єднанню, розрахунку цих інтересів системою.

Таким чином, політична система являє собою не тільки організаційну сторону політичного життя, а й такі фактори, як свідомість, ідеї та світогляд. Дане поняття показує взаємовідносини між суспільством і державою, а також між різними соціальними силами на державному і недержавному рівнях.

Як вже було зазначено раніше, найбільш повне уявлення про структуру політичної системи суспільства дає структурно-функціональний підхід, який представляє її у вигляді таких підсистем (елементів): інституційна, комунікативна, нормативна, ідеологічна та культурна.

Інституційна підсистема включає в себе сукупність інститутів (установ, організацій), пов'язаних з функціонуванням політичної влади. Складові елементи інституційної підсистеми в теорії умовно поділяють на такі групи:

- власне політичні – це організації, які прямо і безпосередньо здійснюють політичну владу: держава (стрижневий елемент системи), політичні партії та окремі громадські організації, що мають політичний характер;

- не суто політичні: профспілки, молодіжні, ветеранські, підприємницькі союзи, екологічні рухи та ін.;

- неполітичні організації – організації, що мають у своєму змісті лише незначний політичний аспект.

Ідеологічна підсистема складається із сукупності різних за своїм змістом політичних ідей, поглядів, уявлень, почуттів учасників політичного життя суспільства. Ця підсистема функціонує на двох рівнях:

- теоретичному – політична ідеологія (форми прояву: погляди, принципи, гасла, ідеали, концепції, теорії і т.д.);

- емпіричному – політична психологія (форми прояву: почуття, настрої, емоції, думки, традиції, забобони і т.д.).

Структурно підсистема складається з таких компонентів: індивідуальні ідеї та погляди; класові (групові) погляди; загальнолюдські (міжкласові, міжгрупові) уявлення.

Нормативна підсистема виступає як сукупність різних політико-правових норм та інших засобів регулювання взаємозв'язків між суб'єктами політичної системи. У структуру даної підсистеми входять: правові норми (конституція, закони, нормативні акти); норми діяльності громадських організацій; неписані звичаї і традиції; етико-моральні норми.

Комунікативна підсистема являє собою сукупність відносин і форм взаємодій, що складаються між класами, соціальними групами, націями, індивідами з приводу їх участі в організації здійснення і розвитку політичної влади у зв'язку із виробленням та проведенням в життя політики. Комунікативна підсистема включає такі види відносин (за соціальною спрямованістю): політичні відносини, націлені на зміцнення існуючого політичного ладу; політичні відносини, які виражають інтереси опозиційно-помірних або революційних сил.

Культурна підсистема являє собою інтегруючий фактор політичної системи, комплекс типових для даного суспільства укорінених зразків (стереотипів) політичних уявлень, ціннісних орієнтацій і політичної поведінки.

Такою є структура політичної системи суспільства з точки зору поширеного в західній політології структурно-функціонального підходу.

У вітчизняній політології найбільш поширеною є 4-х елементнаполітична свідомість, політичні та правові норми.

Політичні відносини – відносини, що складаються між класами, соціальними групами, націями, державами з приводу їх участі в організації, здійсненні і розвитку політичної влади, у зв'язку з виробленням та проведенням в життя політики, яка визначає напрям, зміст і цілі розвитку суспільства.

Політична свідомість – усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами (індивідами, соціальними групами, всім суспільством). Змістом політичної свідомості виступає сукупність відповідних знань і оцінок.

Політичні та правові норми – конституційні положення, закони держави, статутні норми політичних і громадських організацій, традиції і звичаї, що виступають регулятором існуючих у суспільстві відносин і закріплюють основні принципи діяльності їх суб'єктів.

Політична організація суспільства – сукупність політичних інститутів, що включає державу, політичні партії та рухи, масові громадські організації, через діяльність яких здійснюється політична влада, політичне керівництво та управління суспільними процесами. Будучи провідним елементом політичної системи суспільства, політична організація виступає як її матеріальний носій. У ній як би матеріалізуються політичні відносини, політична свідомість, політичні та правові норми.

Під функціями політичної системи розуміється будь-яка стандартизована дія, яка сприяє підтримці досягнутого стану та подальшого розвитку. Світова практика показує, що функції політичної системи постійно розвиваються, оновлюються з урахуванням конкретної історичної обстановки. Зазвичай виділяють такі функції:

- управлінська функція – політичне керівництво суспільством (управління громадськими справами) – передбачає, перш за все, визначення стратегічних цілей і перспектив суспільного розвитку;

- інтегративна функція – консолідація суспільно-політичного ладу, забезпечення існування суспільства як єдиного цілого;

- регулятивна функція, яка пов'язана з потребами впорядкування та регламентації політичної поведінки і політичних відносин в державно-організованому суспільстві, а також із системою цінностей, в яких знаходять своє вираження найбільш суттєві і поширені в суспільстві уявлення, погляди і переконання, що об'єднують і сполучають воєдино більш-менш розрізнені його частини;

- мобілізаційна функція забезпечує максимальне використання ресурсів суспільства;

- дистрибутивна функція спрямована на розподіл ресурсів і цінностей між його членами;

- легітимація – досягнення мінімально необхідного ступеня відповідності реального політичного життя загальноприйнятим правовим і політичним нормам.

Основна відмінність між політичними системами полягає в тому, як розподіляється політична влада в процесі управління: чи розосереджена вона між декількома самостійними суб'єктами влади або концентрується в руках одного суб'єкта і монополізується їм, чи то окрема людина («диктатор»), законодавчий орган управління, комітет, хунта чи партія. Якщо політична влада розділена і розосереджена, то політична система класифікується як конституційна або як демократична. Якщо ж влада зосереджена в руках одного суб'єкта, система класифікується як автократична.

Таким чином, політична система постає перед нами як величезна кількість постійних і змінних величин, процесів, структур, ідей, які рухаються в різних напрямках, у різних вимірах і з різною швидкістю. Для кожного елемента є своє місце в системі в цілому або в підсистемі, всі елементи виявляються необхідними для функціонування системи та забезпечення її рівноваги і стійкості.