Структура, функції і методи прикладної політології

Будучи складовою загальної системи політичних наук, своєю чергою, прикладна політологія має складну систему, що містить такіструктурні елементи:

- державне управління і політичне життя;

- політичні технології та їх практична реалізація;

- політичний маркетинг;

- політичний менеджмент;

- політична конфліктологія;

- політична психологія;

- принципи формування та функціонування політичних партій;

- політична участь;

- інформаційні технології;

- виборчі технології;

- зв’язки з громадськістю (Publick Relations);

Специфіка предмету і завдань прикладної політології визначають особливості її функцій, що спрямовані на політичну реальність та вплив на неї з метою її преображення.

Найважливішими функціями прикладної політології є:

- дослідження і переведення у практичну площину актуальних політологічних проблем;

- експертно-аналітичне і прогностичне обґрунтування політичних рішень;

- розроблення технологій політичних процесів, кампаній, акцій (виборів, мітингів, політичних переговорів тощо);

- соціокультурне супроводження політичного процесу;

- кадрове та змістовне забезпечення основних взаємопов’язаних напрямів прикладної політології – «політичних радників» та «політичних консультантів».

Як міждисциплінарне утворення прикладна політологія використовує різноманітні методи досліджень, прийоми, операції, котрі спрямовані на теоретичне осмислення та практичне опанування об’єкта пізнання.

Особливості практичних політологічних досліджень, їх предмет та завдання передбачають використання як загальнонаукових, так і специфічних методів пізнання, що забезпечує продукування нових ідей, алгоритмів, механізмів їх втілення. Розглянемо далі методи, що найчастіше залучаються у прикладні політологічні дослідження.

Біхеовіористський метод. Цей метод характерний для американської експериментальної психології. Доцільність його використання в політологічних дослідженнях довів американський політолог Д. Істон, який розробив принципи системного аналізу політики. Політологи, що спираються на біхевіористський метод, цікавляться механізмами індивідуальної, міжособистісної, групової поведінки. Біхевіористський метод (англ. behavior – поведінка) зазвичай застосовувався для дослідження електоральної поведінки громадян. Згодом цей метод піддався критиці за надмірне захоплення окремими фактами, просту описовість. З біхевіористським методом тісно пов’язані кількісні методи практичної політології такі, як контент-аналіз, івент-аналіз, статистичний метод, опитування громадської думки, експеримент та ін.

Метод контент-аналізу. Сутність цього методу полягає в інтерпретації текстової інформації мовою цифр (відсотковому співвідношенні), що наділяє його рисами універсальності. Контнет-аналіз (від. англ. content – зміст) в політології передбачає аналіз змісту політичних текстів і переведення його у кількісний вимір (цифрові дані). Приміром, може досліджуватися як один, так і декілька виступів певного політичного лідера на предмет його оціночних суджень щодо конкретних політичних явищ, процесів тощо. Ці висловлювання як правило, ранжуються за смисловими відтінками як «нейтральні», «позитивні», «негативні», «агресивні». Кількісне співставлення різного типу висловлювань про одні й ті самі явища, події, політиків дозволяють виявляти справжнє ставлення цього політичного діяча до конкретних проблем чи особистостей, відстежувати динаміку цих змін, стійкі симпатії та антипатії. Недоліком цього методу є неможливість його цілком комп’ютеризувати, оскільки техніка не в змозі відрізняти усі відтінки смислів, підтекстів, якими наповнені політичні тексти.

Метод івент-аналізу. Даний метод був розроблений спеціально для державного департаменту США для використання в експертній системі WEIS (світогляд подій і взаємодій). Його сутність полягає у сприйнятті політичного процесу як цілісності, що складається з окремих політичних подій. Як метод політології івент-аналіз (від англ. event – подія) ґрунтується на припущенні, що політичний процес складається з первинних одиниць (клітинок), якими є політичні події. Під час аналізу виокремлюють три категорії подій: явних, прихованих, тіньових. Далі розглядаються можливі тенденції розвитку подій, що розподіляють за п’ятьма типовими блоками: лідери, офіційні інститути, групи інтересів, суб’єкти держави, електорат. Наприкінці здійснюється експертне оцінювання потенціалу політиків за обраними критеріями (контроль над фінансовими, організаційними і адміністративними ресурсами; розпізнавання серед виборців; сприяння ЗМІ та ін.).

Статистичний метод. До такого методу зазвичай вдаються під час дослідження результатів голосування виборців (на виборах, референдумах, опитуваннях), а також аналізу даних державних статистичних органів. Статистичний метод застосовують для вивчення та аналізу закономірностей у політичній поведінці виборців, зважаючи на специфіку виборчих округів, стану суспільної свідомості громадян тощо. Важливу роль тут відіграють статистичні моделі як інструмент розроблення політичних прогнозів. Статистичне моделювання спирається на результати минулого і поточного статистичного матеріалу з метою виявлення статистичних закономірностей в політологічних дослідженнях. Проте виявлення таких закономірностей явище рідкісне. Політологічний процес є амбівалентним, що значно ускладнює його дослідження статистичними методами, оскільки для його пояснення слід враховувати багато різних факторів. Це не означає, що даний метод є неефективним, просто він не має бути абсолютизованим, його слід доповнювати додатковими методами прикладної політології.

Опитування громадської думки. Цей метод працює на з’ясування безпосереднього ставлення суспільства чи його окремих структурних елементів до конкретних політичних подій, явищ, процесів. Опитування може здійснюватися як польове дослідження, за допомогою інтерв’ю (телефон, телебачення, радіо, преса, пошта), анкетування, через комп’ютерні мережі тощо. Головне тут правильно розбудувати респондентський масив, оскільки вибірка має бути репрезентативною, тобто відповідати структурі населення досліджуваного об’єкта (села, міста, району, області, країни). У якості контрольних параметрів можуть виступати стать, вік, освіта, соціально-професійний статус опитуваних. Правильна побудова вибірки дозволяє отримувати доволі точні прогнози. Приміром, опитування виборців на виборчих ділянках дає похибку не більше двох відсотків. Іноді практикують опитування лишень декількох фахівців високого рівня для прогнозування розвитку подій у визначеній сфері політичного життя. Такі опитування, за умов належного добору фахівців, також можуть бути дуже корисними та ефективними.

Експериментальні дослідження. Такі дослідження є класичним способом доведення наукових даних. Вони розрізняються як польові та лабораторні експерименти. В прикладній політології сутність застосування цього методу полягає у розробленні наближених до політичних реалій сценаріїв можливих політичних подій, виявлення очікуваних реакцій на них. Лабораторні експерименти спрямовані на виявлення взаємозв’язку між психологічними якостями учасників політичного процесу, їх уподобаннями та їхньою ймовірною поведінкою. Польові дослідження виявляють, приміром, вплив освітнього статусу реципієнтів на характер їх політичного вибору, приналежність до певних політичних партій, з’ясування наявності чи відсутності конфліктогенної ситуації в певній сфері суспільства.

Ігрові методи. Такі методи передбачають попереднє конструювання політичної ситуації, імітативне програвання певного варіанту розвитку політичного процесу, конфлікту. Завдяки цим методам розробляються можливі моделі дій управлінських структур, виявляється розподіл ролей учасників подій, уточнюється їх поведінка та взаємовідносини між ними. Це дає змогу з високою ймовірністю передбачити варіанти ситуативних змін, розробити алгоритми дій управлінського персоналу в нестандартних обставинах.

Методи когнітивних карт. Картографування здійснюється з метою системного розгляду об’єкта політичного процесу шляхом послідовного або вибіркового перегляду аналізу та синтезу всіх вірогідних комбінацій його складових. Задля цього використовують своєрідні матриці, у яких містяться дані про реакцію мас на кризові стани, біографічні дані, типові реакції певних політиків, зразки їх поведінки в стабільних умовах та під час трансформацій, що дає змогу прогнозувати їх поведінку в конкретних обставинах.

Системна методологія. Системний підхід в прикладній політології базується на використанні сукупності методів, прийомів пізнання політичної реальності з метою виявлення комплексів взаємопов’язаних елементів, які перебувають у специфічній взаємодії між собою та соціальним оточенням. Ця методологія залучає концепції та методи кібернетики для математичного вираження явищ політичного життя. В межах цього методу дослідник, формулюючи ідеї та гіпотези про політичні явища, прагне на концептуальному рівні змоделювати політичний процес у всій його повноті та складності, відтворюючи певну політичну систему в поняттях. Головною вимогою до системної методології є забезпечення при розгляді політики комплексного зв’язку з економічними, соціальними, культурними явищами, виявлення їх взаємодії та взаємозалежності.

В цілому, прикладна політологія, виходячи із чітко окресленого предмету своїх досліджень, послуговується методами різних наук, насамперед, психології, соціології, кібернетики.