Політологія – наука про політику

Політологія (від грец. рolitika – політичний порядок, суспільні справи, права громадянства і logos – слово, поняття, знання, вчення) – це наука, котра системно досліджує феномен політики та її взаємозв’язок із суспільством та особистістю.

Для більш повного розуміння сутності політологічних досліджень слід виділити об’єкт та предмет політології. В науці під об’єктом дослідження, як правило, розуміють певну цілісність, що вивчається даним науковим напрямком. Предмет дослідження – це конкретна сторона, визначений аспект об’єкта дослідження.

Об’єкт політології – це політика як соціальний феномен, у всій повноті її проявів, політична сфера суспільства.

Говорячи про предмет політології, треба враховувати, що в політичній науці склалися декілька підходів до визначення її предмету. Закордонні вченні визначають політологію як науку «про авторитетну, легітимну, консенсусну владу», тобто предметом цієї науки називають владу, що має підтримку суспільства.

Наприклад, в американській традиції політологія – наука про характер та функції держави та уряду, силами котрого держава здійснює владу.

В пострадянській політології також є декілька трактовок предмета цієї науки: його тлумачать як науку про систему закономірних взаємозв’язків соціальних суб’єктів політичної влади; боротьбу за політичну владу; сутність, форми та методи політичного панування; політичну культуру і т.д. Предметом політології також називають об’єктивні закономірності світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах та групах держав; відношення між класами, державами, націями, де головне завдання полягає у визначенні умов завоювання, збереження, утримання влади та способів управління соціально-політичними процесами.

Наявність такої множини варіантів тлумачення предмета політології зовсім не означає, що він не є визначеним. Радше ця ситуація відбиває динаміку генезису наукового напрямку, оскільки політологія все ще перебуває в процесі становлення.

Що стосується перспектив виділення предмета політології, то останнім часом найбільш розповсюдженим є системний підхід, відповідно до якого предметним полем політології є тенденції та закони політики, функціонування та розвитку політичного життя соціальних спільнот, залучення їх до діяльності з реалізації політичної влади та політичних інтересів.

Предметом політології як раціонального відображення політики є закономірності політичного життя: зміст, структура та функції, місце і роль політичної системи в її розвитку і функціонуванні, в реалізації політичної влади.

Предмет політології визначає її структуру. Вона має свою внутрішню логіку і охоплює теоретичні та практичні основи: знання про закономірності функціонування і розвитку політичної діяльності в рамках політичних відносин, знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, теорії міжнародної політики.

Структура політології як науки визначається її предметом. На думку українського політолога В.Д. Бабкіна, структура політології охоплює:

а) загальну політологію, котра вивчає історію та теорію політики, виробляє загальні теоретичні та методологічні основи її пізнання;

б) теорію політичних систем, механізмів функціонування політичної влади різних компонентів, які становлять політичну систему;

в) теорію політичної свідомості й поведінки;

г) теорію загальних проблем світової політики, механізмів її функціонування.

Російські політологи Ф. Бурлацький та Г. Шахназаров вважають, що структуру політології становлять: історія її розвитку; теорія політики і політичних систем; управління соціальними процесами, політична ідеологія.

Політологія також включає в себе низку спеціальних дисциплін:

- політичну філософію, що вивчає ціннісні аспекти владних відносин;

- історію політичних вчень, які вивчають становлення політичної науки, її основні поняття та теорії;

- політичну психологію, яка вивчає суб’єктивні мотивації політичної поведінки;

- політичну соціологію, котра вивчає вплив громадянського суспільства на розподіл влади;

- політичну географію, що вивчає вплив кліматичних, географічних та природних факторів на політичне життя;

- теорію держави та права, що досліджує закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави та права;

- політичну антропологію, котра вивчає вплив родових якостей особистості, базових, основоположних потреб людини (в їжі, одягу, духовному розвитку, безпеці) на політичну поведінку;

- політичну історію, яка вивчає зміни політичних інститутів і норм в процесі еволюції суспільства та ін.;

- політичну семантику, що досліджує знаки та символи в політиці, їх смисли та значення.

Як наука про політику політологія виконує різноманітніфункції.

Теоретико-пізнавальна (гносеологічна) функція пов’язана з адекватним відображенням політичної реальності, виявленням притаманних їй об’єктивних закономірностей, зв’язків, тенденцій.

Методологічна функція політології спрямована на озброєння людини методами пізнання політичної дійсності та методами преображення цієї дійсності.

Аксіологічна (оціночна) функція політології дозволяє давати оцінку політичним явищам з позицій суспільних, державних, класових, національних, групових та особистих інтересів;

Світоглядна функція політології проявляється в її здатності впливати на формування світогляду, визначення місця та ролі особистості, соціальних груп, суспільних класів у політичному житті суспільства;

Регулятивна функція політології забезпечує раціоналізацію політичного життя, задає свого роду «регулятиви» діяльності суб’єктів політики;

Прогностична функція політології виражається у можливості прогнозування розвитку політичних процесів, озброєння дослідників та практичних політиків знаннями про майбутнє;

Виховальна функція пов’язана з політичною соціалізацією особистості, формуванням політичної культури.

Політологія, як будь-яка наука, виробляє притаманні їй методи та методологію наукового пошуку. В рамках політичних досліджень використовують низку філософських методів, котрі складають її універсальний методологічний арсенал, загальнонаукові (інструментальні) методи та специфічні методи, набор яких обумовлений її міждисциплінарним статусом.

До універсальних філософських методів, які використовуються в політології, можна віднести:

- діалектико-матеріалістичний метод;

- діалектико-ідеалістичний;

- синергетичний метод.

Загальнонаукові (інструментальні) методи, котрі застосовують у політологічних дослідженнях:

- спостереження;

- опис;

- вимірювання;

- експеримент;

- аналіз і синтез;

- індукція і дедукція;

- абстрагування та сходження від абстрактного до конкретного;

- аналогія;

- моделювання;

- поєднання історичного та логічного аналізу та ін.

До специфічних методів політології відносять:

- історичний метод;

- соціологічний метод;

- системний метод;

- структурно-функціональний аналіз;

- біхевіористський метод;

- компаративістський (порівняльний) метод;

- антропологічний метод;

- психологічний метод та ін.

- Методологічними принципами, що складають основу вивчення політичних процесів, є: об’єктивність, історизм, єдність емпіричного та теоретичного, соціальний підхід.

Принцип об’єктивності спрямовує на вивчення закономірностей, котрі виникають в процесі політичного розвитку. Усі явища розглядаються як різноманітні та суперечливі. За таких умов системно враховують як позитивні, так і негативні фактори. Політичні знання можуть уважатися об’єктивними, якщо вони відбивають реальний стан речей за законами пізнання. Об’єктивність політологічних висновків спирається на можливість довести їх за допомогою наукових факторів.

Принцип історизму. Розгляд будь-яких політичних процесів з урахуванням конкретно-історичних обставин, у системі всіх можливих зв’язків і з урахуванням властивих певному періоду історії відносин між різними верствами населення, стратами, національними групами, суспільними організаціями, їх політичними орієнтаціями. Політичні системи оцінюються через огляд їх генезису, зміст складових компонентів, вивчення їх еволюції та можливі тенденції розвитку.

Принцип єдності емпіричного та теоретичного. Політологічні дослідження тісно пов’язані з політичною практикою, вона дає науці фактичний матеріал, що підлягає узагальненню. Кінцевою метою політичної науки є не просто отримання знань, але й їх практичне застосування і вплив на політичний процес.

Принцип соціального підходу. Задля подолання зайвої міфологізації політичних процесів, вульгарного соціологізму, поляризації загальнолюдських, етнічних, національних чи класових ідеалів та цінностей. Коли є необхідність оцінити програми, діяльність якихось політичних партій, політичних еліт, лідерів, визначити їх роль в політичному розвитку, соціальний підхід є дуже ефективним. Також соціальний аналіз стає в нагоді під час співставлення класових інтересів із загальнолюдськими, оцінювання групових, класових сил, партій на хід політичних процесів, їх відповідність очікуванням певної соціальної групи, інтересам світової спільноти в цілому.

Важливо відзначити, що власне політична наука та політологія як навчальна дисципліна має суттєві відмінності. Політична наука охоплює усю сукупність знань із означеного предмету, а навчальна дисципліна вивчає лишень частину загальнотеоретичного комплексу та окремі прикладні матеріали: динаміку розвитку політичного життя, взаємодію політичних інтересів, відносин та діяльності, розвиток політичних інститутів, норм, свідомості та політичної культури, роль людини в політичному житті сучасного світу; роль і місце демократії в політичному житті суспільства як способу і умов діалогу, відкритого обговорення проблем, взаємного врахування суперечливих інтересів, претензій та переконань суб’єктів політичного процесу.

Політологія як наука – це сфера професійного дослідження політики, що постійно розвивається, яка виступає як діалоговий майданчик, де висуваються різні концепції, теорії, напрацьовуються прикладні методи.

Політологія як навчальна дисципліна знайомить з найбільш усталеним масивом знань про політику, сприяючи формуванню політичної свідомості, політичній соціалізації особистості.