Типологія, форми державного устрою та правління

Держава – політико-правова організація суспільства, забезпечує його єдність і територіальну цілісність, що володіє суверенітетом, здійснює владу, управління і регулювання в суспільстві.

Держава є центральним інститутом політичної системи суспільства, головним суб'єктом політики. У широкому сенсі держава розуміється як країна, населення якої проживає на певній території і об'єднано в спільноту.

У вузькому ж, використовуваному політичними науками сенсі, держава розглядається як основний інститут політичного управління суспільством, система органів влади, інтегруюча і реалізує політико-владні повноваження в країні.

Основними ознаками держави є: суверенітет,народ, територія, публічна влада, система податків.

Суверенітет (нім. suverenitat, франц. souveranste – верховна влада)– верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішній сфері.

Народ – соціально-етнічна спільність, яка проживає на певній території і потребує організації та управління своєї життєдіяльності; народ може складатися з однієї нації або бути багатонаціональним.

Територія – фізично-географічна і просторова середа проживання народу, з якою він історично пов'язаний і на яку поширюється владні повноваження держави. Без території держава не існує, хоча вона може змінюватися (війна, територіальна експансія).

Публічна влада – система органів та інститутів, що забезпечує спільне політичне, економічне і духовне буття людей. Публічна влада припускає: суверенітет державної влади, її верховенство і незалежність від будь-якої іншої влади, в тому числі і від влади інших держав; наявність особливої групи людей, зайнятих управлінським працею; монополію на примусову владу у ставленні населення; право і можливість здійснення внутрішньої і зовнішньої політики, в тому числі і військової, від імені та в інтересах усього суспільства; суверенне право видання законів і правил, обов'язкових для всього населення; монопольне право на встановлення і стягування податків і зборів, формування загальнонаціонального бюджету та ін.

Система податків, зборів, позик.

Всі ці ознаки визначають провідне, особливе місце держави серед інших політичних інститутів суспільства – партій, рухів, організацій, і т.д.

Виділяютьтакожнизку рис держави, що визначають її положення в політичній системі.

- Універсальність державної влади. Держава – це організація, яка об'єднує все суспільство в цілому. Жодна інша організація не може конкурувати з державою за сферою охоплення мас.

- Держава володіє монополією на державний примус. Тільки вона має армію, міліцію і т.д. Хоча певними засобами впливу володіють і інші організації, але вони не є настільки дієвими.

- Держава створює правову основу організації та діяльності для інших елементів політичної системи. У внутрішні справи інших організацій держава втручатися не повинна, але зовні саме вона оформляє їх діяльність.

- Держава володіє монополією на податки і в руках державної влади зосереджений бюджет.

- Держава володіє суверенітетом, основним джерелом реалізації політичної влади. Прерогатива державної влади як складова його суверенності означає, що держава може дозволити, заборонити, призупинити на своїй території діяльність будь-якої влади, будь-яких інших суб'єктів політичної системи.

- Держава володіє єдністю законодавчих, управлінських і контрольних функцій, це єдина повновладна організація в масштабі всієї країни. Недержавні організації такими властивостями і функціями не володіють. Вони вирішують локальні за змістом та обсягом завдання у суворо визначеній сфері суспільно-політичного життя.

Типологія держав – це їх специфічна класифікація. Здійснюється вона в основному з позиції двох підходів: формаційного і цивілізаційного.

При формаційному підході основним критерієм класифікації виступають соціально-економічні ознаки. Тип виробничих відносин при цьому формує тип держави. Підставою для класифікації тут виступає історичний тип держави – це держава певної суспільно-економічної формації, що характеризується рядом спільних ознак, а саме: єдністю економічної і класової основи, загальними принципами організації держави.

Відповідно до формаційного підходу, існують такі типи держави: рабовласницька; феодальна; буржуазна; соціалістична. Рабовласницька держава виникла в результаті розкладання первіснообщинного ладу, появи приватної власності і класів. Феодальна держава характеризується необмеженою владою власників землі – феодалів. Буржуазна держава, що виникла на індустріальній стадії розвитку виробництва, ґрунтується на формальній рівності людей перед законом. Соціалістична держава – політична частина надбудови над економічним базисом соціалізму, тип держави, що приходить на зміну буржуазній державі в результаті соціалістичної революції, її основна мета – побудова соціалістичного суспільства.

При цивілізаційному підході основним критерієм виступають духовні ознаки (культурні, релігійні, національні і т.п.). Виділяються такі типи цивілізацій: стародавні держави; середньовічні держави; сучасні держави. Найбільш відомим дослідником теорії цивілізацій є А. Дж. Тойнбі.

Залежно від рівня економічного розвитку, держави поділяються на: ті, що розвиваються (іноді їх називають аграрними, основу їх економіки складає сільське господарство, продаж корисних копалин і т.д.); індустріальні (основу економіки цих держав складає промисловість); постіндустріальні (це сучасні розвинені держави, у яких відбулася науково-технічна революція; основні багатства цих держав створюються в сфері послуг, в індустріальній сфері).

Залежно від політичного режиму розрізняють: демократичні держави; авторитарні держави; тоталітарні держави.

Залежно від форми правління держави поділяються на: монархії; республіки.

Залежно від пануючої ідеології існують держави: ідеологізовані і деідеологізовані. Ідеологізовані держави – це держави, в яких існує офіційно визнана ідеологія, проходження якої вважається обов'язковим. Вони поділяються на дві групи: релігійні – як ідеології виступає офіційна релігія; держави з політичною ідеологією – тут існує офіційно проголошена політична доктрина, постулати якої визначають політичну і правову систему в даній державі (наприклад, соціалістичні держави). Деідеологізовані (світські) держави – тут офіційна ідеологія відсутня.

Зовнішня характеристика сутності держави втілена у формі держави. Форму держави визначає форма правління, адміністративно-територіальний устрій та політичний режим.Вони позначаютьяк влаштована держава, в яких формах організовано функціонування державної влади, якими органами вона представлена, який порядок їх утворення та діяльності, строк повноважень, нарешті, якими методами здійснюється державна влада в країні.

Отже, виділяють три основних елементи у формі держави:

- форму правління,

- форму територіального (державного) устрою,

- політичний (державний) режим.

Серед факторів, що впливають на форму держави можна відзначити: особливості історичного розвитку держави; історичні традиції; різні політико-правові ідеї; національний склад населення; зовнішні фактори (міжнародне становище і т.д.).

Форма правління – організація верховної державної влади: її вищих і центральних органів, їх компетенцію, взаємовідносини між собою і з населенням.

Залежно від того, чи здійснюється верховна влада в державі однією особою або колегіальним виборним органом, розрізняють монархічну і республіканську форми правління.

Монархія володіє наступними ознаками: це, як правило, одноосібне правління; влада монарха носить безстроковий, довічний характер і передається у спадок.

Виділяють два різновиди монархічної форми правління: абсолютну (необмежену) і обмежену (парламентарну) монархію.

В абсолютній монархії влада самодержця безумовна і не обмежена ніякою іншою владою. У державі відсутні будь-які представницькі установи, народ відсторонений від державної влади і не має можливості контролювати управління державою.

Обмежені (парламентські) монархії характеризуються тим, що влада монарха обмежена Конституцією, на підставі якої в державі діють два інституту вищої влади: монарх і парламент, які ділять між собою повноваження. Залежно від обсягу повноважень монарха конституційні монархії можна розділити на дуалістичні і парламентарні.

Дуалістична монархія характеризується тим, що парламенту належить законодавча влада, а монарх очолює виконавчу владу, володіючи реальними владними повноваженнями в цій області (Марокко, Йорданія, Кувейт).

Парламентарна монархія характеризується тим, що монарх позбавлений реальних повноважень і в області законодавчої, і в галузі виконавчої влади. Він виконує представницькі функції у зовнішніх зносинах і у внутрішній політиці. Посада монарха існує, як данина традиціям і обумовлена культурно-історичною спадщиною країни (Великобританія, Іспанія, Швеція, Норвегія, Японія та ін.).

Для республіканської форми правління характерні такі ознаки: вищі органи влади формуються шляхом виборів на певний строк, які посади в них заміщуються шляхом призначення на певний строк; посадові особи несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них повноважень.

Виділяють два види республік: президентську і парламентарну. Різниця між цими двома формами проводиться в основному по порядку формування уряду і його відповідальності.

У президентській республіці глава держави самостійно вирішує питання про формування уряду, вільний у виборі міністрів і може звільнити будь-якого члена уряду у відставку або розформувати весь склад уряду. Парламент у президентській республіці не має повноважень, що стосуються формування уряду, і воно не несе відповідальності перед парламентом. Крім того, глава держави не володіє правом розпуску парламенту, а парламент має право порушити питання про відсторонення президента від посади в передбачених конституцією випадках. У цьому виді республіки президент нерідко поєднує свою посаду з посадою глави уряду.

Залежно від ступеня повноважень Президента виділяють: класичну президентську республіку (США); змішану республіку – або напівпрезидентську форму правління, – в якій наявні риси і парламентської, і президентської республік. Тут мається глава уряду, уряд формується парламентом, але Президент має реальні повноваження у виконавчій владі (Росія, Франція по Конституції 1958 р., Португалія та ін.); суперпрезидентська республіка складається в авторитарних режимах, де відсутня або слабко розвинене поділ влади. Президент практично здійснює всю повноту влади. Ця форма правління характерна для країн, в яких встановлена військова диктатура.

У парламентській республіці уряд формується парламентом (партією, що має парламентську більшість) і він несе відповідальність за свою діяльність перед ним. Це означає, що парламент має право оголосити вотум недовіри всьому складу уряду або окремому його члену, і це тягне автоматичний відхід зі свого поста міністра або всього складу уряду (до парламентської республіки відносяться – Італія, Туреччина, Фінляндія та ін.).

Однак необхідно відзначити, що в «чистому» вигляді президентські і парламентарні республіки сьогодні зустрічаються рідко. Широко використовуються змішані форми, наприклад, напівпрезидентські або напівпарламентські республіки. У таких моделях або обмежується влада парламенту і посилюється виконавча влада або, навпаки, знижується роль президента.

Таким чином, форма державного устрою та форма правління – незмінний атрибут характеристики будь-якої держави.

Форма державного устрою – це територіально організаційна структура країни, характеризує співвідношення повноважень центральних і регіональних органів влади. Розрізняють унітарні держави, федерації та конфедерації.

Унітарні держави, як правило, утворюються в країнах з мононаціональним населенням і мають наступні ознаки:

- повна територіальна єдність держави, це означає, що адміністративно-територіальні одиниці не володіють політичною самостійністю;

- для населення встановлено єдине громадянство; єдина структура державного апарату на всій території держави, єдина судова система;

- єдина система законодавства;

- одноканальна система податків, всі податки надходять в центр, а звідти централізовано розподіляються.

Унітарна держава, як правило, відрізняється досить високим ступенем централізації (Фінляндія, Італія, Польща, Греція, Туреччина та ін.).

Федерація – це складна держава, що складається з різних державних утворень, які мають різний ступінь політичної самостійності.

Федерації притаманні такі ознаки:

- існування загальних для всієї держави вищих органів державної влади і управління та одночасно вищих органів державної влади і управління в суб'єктах федерації;

- можливість встановлення «подвійного громадянства», тобто громадянин кожного із суб'єктів одночасно є громадянином федерації;

- дві системи законодавства: загальнофедеральна і кожного суб'єкта, встановлюється пріоритет загальнодержавних актів над актами суб'єктів з питань, віднесених до відання федерації та з питань спільного відання;

- суб'єкти федерації можуть мати свою судову систему поряд з вищими судовими органами федерації;

- двоканальна система податків, що передбачає поряд з загально-федеральними податками, податкову систему суб'єктів федерації.

Розрізняються федерації за принципом побудови: територіальні і національно-територіальні. За територіальним принципом – суб'єктами федерації є територіальні утворення безвідносно від національного складу населення (США). За національно-територіальним принципом – суб'єктами федерації є як територіальні, так і національні утворення (РФ).

Конфедерації – це тимчасові союзи суверенних держав, утворені для здійснення певних спільних цілей. Єдині органи влади і управління в них відсутні. Прикладами конфедерацій є Швейцарія (1291-1798 рр. і 1815-1848 рр.), Німеччина (1815-1867), США (1776-1787).

Політичний режим – це методи здійснення політичної влади, підсумкове політичний стан у суспільстві, яке складається в результаті взаємодії і протиборства різних політичних сил, функціонування всіх політичних інститутів.

Деспотія (від грец. despotia – необмежена влада) – історично перший політичний режим. Класичними деспотіями були держави Стародавнього Сходу (Ассирія, Вавилон, Індія, Іран, Китай). Повноваження глави держави (монарха, фараона, царя, імператора) не обмежені, йому належить вся повнота світської і церковної влади, в реалізації якої, деспот обпирається на численний бюрократичний апарат.

Диктаторський режим (від лат. dictatura – необмежена влада), що асоціюється з необмеженою владою, беззаконням, свавіллям, насильством і жорстокістю.

Абсолютизм – різновид диктатури (Середньовіччя V-XVIII ст.). Даний спосіб правління характеризується концентрацією всіх видів влади в руках монарха, який правив, спираючись на «божественне право» королів і насильство. У цілому ряді держав він зберігається і сьогодні: Марокко, Йорданії, Саудівської Аравії і т.п. Так, король Саудівської Аравії здійснює законодавчу і виконавчу владу, є одночасно прем'єр-міністром, головнокомандуючим і верховним суддею. Уряд формується з членів королівської сім'ї. Діяльність політичних партій заборонена.

Тиранія (від грец. tyrannis – одноосібне правління, встановлене насильницьким шляхом) на відміну від деспотії і диктатури зазвичай пов'язувалася з незаконним захопленням влади якимось особою.

Співвідношення диктатури чи демократії, яке виражається в ступені свободи особистості в суспільстві, в гарантіях її прав і свобод, дозволяє виділити: тоталітаризм, авторитаризм, демократію.

Тоталітарний режим (від лат. totalis – весь, повний, цілий) – це режим загального контролю держави за усіма сферами життя людини за допомогою засобів збройного насильства (Німеччина, Італія, Іспанія та ін. Першої половини XX століття).

Авторитарний режим (від лат. auctoritas – влада) – більш м'який за коштами здійснення державної влади, ніж тоталітарний. Його визначають як перехідний між тоталітарним і демократичним режимами.

Демократичний режим (грец. demos – народ і kratos – влада) характеризується такими ознаками:

- народ є джерело влади, яка здійснює її або прямо, безпосередньо (на виборах, референдумах), або через своїх представників (депутатів парламенту);

- конституційне закріплення і практичне здійснення прав і свобод громадян;

- наявність опозиції, тобто партій, не згодних з правлячим режимом;

- існування багатопартійної системи, що виражає інтереси різних груп суспільства;

- поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

- здійснення принципу законності і конституційності, якому підпорядковуються як громадяни, так і органи влади.

Для здійснення цього ідеалу потрібен високий рівень свідомості людей, що припускає, що вони будуть політично активні, будуть прагнути брати участь в управлінні і контролі за владою. Однак на практиці більшість людей пасивні, вони зайняті вирішенням своїх приватних проблем. До того ж демократія передбачає високий рівень життя, обмежений відсоток жебраків в суспільстві, інакше суспільство весь час буде в стані «війни» між бідністю і багатством.

 

Структура і функції держави

У кожній державі для забезпечення його функціонування створюється державний апарат.

Державний апарат – це комплекс спеціальних органів та установ, наділених владними повноваженнями і мають в своєму розпорядженні матеріально-технічні і правові можливості для реалізації функцій держави, вирішення завдань управління суспільством і захисту його основних інтересів.

Державний апарат включає такі елементи:

- представницькі (законодавчі) органи;

- виконавчо-розпорядчі органи;

- судова система;

- контрольно-наглядові інстанції;

- збройні сили; органи охорони правопорядку;

- органи забезпечення безпеки і розвідки;

- інші органи, необхідні державі для реалізації своїх функцій.

Найбільш важливим для забезпечення ефективної діяльності державного апарату є принцип поділу влади. Щоб захистити себе від свавілля абсолютної необмеженої влади одноосібного правителя і посадових осіб, суспільство ділить владу на законодавчу, виконавчу і судову, з тим, щоб різні гілки влади могли взаємно стримувати один одного.

Поділ державної влади на три гілки не виключає, а передбачає єдність їх дій на основі процедур, передбачених конституцією держави, а також певне верховенство законодавчої влади, рішення якої обов'язкові для всіх різновидів влади.

Законодавчі органи влади – найчастіше в побуті називають парламентами. Парламент – це представницький орган суспільства, він представляє інтереси різних груп населення і функціонує як «очі, вуха і голос» народу. Через своїх представників (парламентаріїв), яких народ обирає на виборах, суспільство уповноважує їх здійснювати державну владу на благо суспільства. Таким чином, у механізмі держави парламент має верховенство.

Поряд з цим законодавчий орган здійснює нагляд і контроль за урядом, включаючи прийняття рішення про його відставку. Ця функція найбільш розвинена у законодавчих органів у парламентських формах правління.

Виконавчу владу уособлює уряд, який, по суті, носить похідний, вторинний характер у порівнянні з представницькою владою. Уряд володіє великими можливостями, оскільки в його руках знаходиться державний апарат: чиновники, армія, поліція, судді, органи безпеки і т.п. Він здійснює поточне управління справами суспільства, розпоряджається значною часткою його ресурсів, виконує прийняті представницькими органами рішення і закони. Органи виконавчої влади видають нормативні акти (постанови, розпорядження, укази), які ґрунтуються на законах і не повинні їм суперечити.

З метою вирішення конфліктів і суперечок, що виникають в суспільстві, були засновані суди. Вони (і ніхто крім них) відправляють правосуддя, є арбітрами в суперечках про право. Одна з головних цілей діяльності судів – неупередженість.

Основними принципами судової системи є:

- принцип самостійності судів у вирішенні будь-яких питань у межах своєї компетенції;

- принцип рівності всіх перед законом і судом; гласності судочинства;

- принцип змагальності судочинства; принцип презумпції невинності; принцип забезпечення права обвинуваченого на захист і т.п.

Принцип поділу влади оберігає суспільство від небезпеки бути підлеглим диктатору.

Глава держави. Саме він уособлює цілісність і єдність державної влади. В конституційних монархіях главою держави є монарх, а в сучасних республіках – президент. Як публічному представнику держави президенту даються широкі повноваження, а саме:

- представляти країну у взаєминах з іншими країнами;

- приймати іноземних дипломатичних представників;

- призначати послів;

- оприлюднювати міжнародні договори і угоди;

- бути головнокомандуючим збройних сил країни;

- можливість накладати вето на закон, прийнятий парламентом, і повертати його на повторний розгляд і т.д.

Характер політичної системи визначається впливом різних факторів. До них відносяться стан економічного розвитку суспільства, його культура, традиції і т.д. Від умов діяльності держави, внутрішніх і зовнішніх факторів залежать пріоритети, які отримує та чи інша функція держави.

Функції держави – це основні напрями її діяльності, які випливають з соціальної природи і пов'язані з вирішенням завдань, що стоять перед суспільством на тому чи іншому етапі розвитку.

Найпоширенішим є розподіл функцій на внутрішні і зовнішні. Внутрішні функції характеризують діяльність держави всередині даної країни: політична; економічна; соціальна; екологічна; охорона прав і свобод громадян, забезпечення законності та правопорядку та ін. Зовнішні функції спрямовані на вирішення завдань держави зовні – на міжнародній арені: функція інтеграції у світову економіку; оборони країни; підтримки світового правопорядку; співпраці з глобальних проблем та ін. Внутрішні і зовнішні функції тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного.

Розрізняють також постійні і тимчасові функції: постійні, – це ті, які здійснюються на всіх етапах розвитку суспільства і держави, а тимчасові функції пов'язані з вирішенням завдань, які обумовлені тимчасовим збігом обставин (боротьба зі стихійними лихами, епідеміями і т.д.).

Функції поділяють на основні та неосновні. Поділ на основні і неосновні функції є досить очевидним. Основні функції – це ті, без здійснення яких існування держави припиняється. Неосновні функції – дрібні або другорядні напрямки діяльності в рамках тієї чи іншої основної функції (наприклад, будівництво доріг в рамках економічної функції та забезпечення необхідної інфраструктури економіки).

Залежно від ступеня участі суспільства в здійснення функцій держави вони поділяються на загально-соціальні та спеціальні. Загально-соціальні – це функції, у здійснення яких беруть участь як держава, так і суспільні інститути (наприклад, економічна, екологічна функції). Спеціальні – це функції, які здійснюються тільки державою (наприклад, функція охорони правопорядку, функція забезпечення єдиної податкової і грошової системи та ін.).

Держава є центральним елементом політичної системи, тому політична система суспільства з'являється тільки разом з державою, без держави не може бути й політичної системи.

 

Контрольні питання

1. Якою є структура політичної системи з точки зору структурно-функціонального підходу?

2. Які елементи, складають структуру політичної системи?

3. Які функції здійснює політична система суспільства?

4. Які ознаки держави вам відомі?

5. У чому суть формаційної і цивілізаційної типології держави?

6. Які форми державного устрою найбільш поширені в сучасному світі?

7. У чому полягає відмінність між формою правління і політичним режимом держави?

8. У чому полягає принцип поділу влади?

9. Які види функцій здійснює держава?

 

Практичні завдання

1. Як ви розумієте вислів Г. Алмонда: «Політична система – це існуюча в усіх самостійних суспільствах система взаємодії, яка виконує функції інтеграції і адаптації (всередині суспільства, поза ним і між суспільствами) за допомогою застосування легітимного фізичного примусу»?

2. Т. Парсонс дав наступне визначення терміна «Соціальні системи» – «це системи, утворені станами й процесами соціальної взаємодії між суб'єктами... Усі основні типи їх структурних компонентів (цінності, норми, колективи, ролі) є по відношенню друг до друга незалежними змінними». Чи погоджуєтесь ви з його думкою? Свою відповідь обґрунтуйте.

3. Користуючись текстом даного розділу та рекомендованою літературою, складіть блок-схему «Державний устрій України».