Тема 1. Державне управління – системне суспільне явище. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 1. Державне управління – системне суспільне явище.



Євтушенко О.Н. Андріяш В.І.

 

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

(Основи теорії державного управління )

 

Навчальний посібник

Миколаїв-2013


ББК

Е 27

УДК

 

 

Рекомендовано до друку кафедрою державної служби ЧДУ ім. Петра Могили (протокол № від 2012р.) та Вченою радою ЧДУ ім. Петра Могили (протокол № від 2012р.)

Рецензенти:

 

Ємельянов В. М. – доктор наук з державного управління, професор, Директор Інституту державного управління ЧДУ ім. Петра Могили.

Іванов М.С. –доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедри політології ЧДУ ім. Петра Могили.

Шубін С.П. – доктор наук з державного управління, завідувач кафедри правознавства ННУ Ім. Василя Сухомлинського

Е 27

 

Євтушенко О.Н. Андріяш В.І. Державне управління (Основи теорії державного управління).[навчальний посібник] / О. Н. Євтушенко, В.І. Андріяш. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2013. – 262 с.

ІSBN

 

 

Навчальний посібник “Державне управління” (Основи теорії державного управління.). зорієнтований на освітньо-професійні програми підготовки магістрів державної служби та магістрів за спеціальністю «Місцеве самоврядування». В даному навчальному посібнику розглядаються теоретичні і практичні проблеми державного управління як самостійної галузі наукового знання. У ньому в єдиній логіці представлені базові категорії науки державного управління, її основні закони, принципи й функції й обґрунтована система керуючого впливу в єдності всіх її компонентів, дана характеристика всіх циклів управлінської діяльності й всіх її суб'єктів, від яких насамперед залежить ефективність управлінської праці.

До складу посібника входять також запитання для самоконтролю, матеріали для семінарських занять, тестові завдання, теми рефератів, словник основних термінів і список літератури.

Навчальний посібник “Державне управління” (Основи теорії державного управління) призначений для слухачів магістратури Інституту державного управління Чорноморського державного університету імені Петра Могили зі спеціальності державна служба та місцеве самоврядування, студентів факультету політичних наук, науковців, викладачів, що спеціалізуються в області державного управління, державних службовців.


ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

Тема 1. Державне управління – системне суспільне явище.

1. Поняття управління. Управління як суспільне явище.

2. Принципи державного управління.

3. Основні теорії та школи управління.

Запитання для самоконтролю

Словник термінів

Матеріали для семінарського заняття

Тестові завдання для перевірки знань

Теми рефератів

Тема 2. Державна влада та державне управління.

1.Державна влада як складова державно-владного механізму.

2. особливості поняття «державне управління»

3. Принцип поділу влади і його роль у створенні ефективної моделі державного управління: іноземний досвід і українська практика.

3. Державна влада і місцеве самоврядування: моделі взаємодії

Тема 3. Цілі та функціональна структура державного управління.

1.Цілі державного управління їх ресурсне забезпечення.

2.Функції державного управління: поняття та види.

3. Функціональна структура державного управління

Тема 4. Організаційна структура державного управління.

1. Характеристики організаційної структури державного управління

2. Унітарна та федеративна організація державного управління

3. Основи побудови організаційної структури державного управління

Тема 5. Сутність і зміст управлінської діяльності.

1. Поняття та загальні риси управлінської діяльності.

2. Форми управлінської діяльності.

3. Методи управлінської діяльності.

4. Стадії управлінської діяльності

5. Управлінські технології

Тема 6. Підготовка та прийняття рішень в державному управлінні.

1.Поняття та суть управлінського рішення.

2.Підготовка управлінського рішення.

3.Технологія прийняття управлінського рішення.

Тема 7. Законність та відповідальність в державному управлінні.

1.Законність в державному управлінні.

2.Забезпечення законності в державному управлінні

3.Відповідальність в державному управлінні.

Тема 8. Контроль в державному управлінні.

1. Поняття та види контролю в державному управлінні.

2. Контроль, інституціолізований за гілками влади.

3. Громадський контроль.

Тема 9. Ефективність державного управління.

1. Загальна соціальна ефективність державного управління

2. Ефективність організації і функціонування суб’єктів державного управління.

3. Ефективність діяльності органів та посадових осіб

4. Економічна оцінка ефективності органу державної влади

Список використаної літератури


ПЕРЕДМОВА

 

Будуючи демократичну, правову, незалежну соціальну державу нам потрібна ефективна система державного управління, яка буде працювати в інтересах країни і громадян. Яка буде відкрита для людей, рішення якої будуть ними зрозуміли і підтримані.

Україна зробила свій вибір на користь демократичної державної влади. Саме державна влада є той організуючої силою, яка здатна приймати рішення й втілювати їх у життя. За її допомогою відбуваються зміни в економіці, гарантуються законні права суб'єктів господарювання, прискорюється соціальний і духовний розвиток, активізуються зовнішні зв'язки. Влада в рамках виконуваних функцій підтримує й відтворює сформований порядок, зафіксований в Конституції, законах й інших нормативних актах, і вимагає обов'язкового їх виконання. У суспільстві влада здійснює політичне керівництво, але саме вона несе перед суспільством конституційну й моральну відповідальність за невиконання обов'язків, зловживання правами.

Отримавши в 1991 році незалежність Україна розбудовує власну державність, але процес цей складний багато економічних і політичних завдань залишаються невирішеними через недосконалість системи державного управління. Саме з метою впровадження системних змін та модернізації моделі державного управління, яка зробить владу доступною, прозорою та ефективною, Президентом запропонована Програма економічних реформ «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Розпочато наприкінці 2010 року в Україні адміністративну реформу. Стартом адмінреформи послужив Указ Президента України від 9 грудня 2010 року про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади

Мета адміністративної реформи підвищення ефективності державного управління шляхом реформування державної служби й виконавчої влади, тобто побудувати сучасну ефективну систему державного управління і зрештою підвищити добробут українських громадян.

В сучасних умовах перед країною стоїть велика проблема, масштаби якої сьогодні явно не усвідомлені або принижуються, - створити інноваційну теорію й практику державного управління, сформувати керівників нової генерації, здатних мислити й діяти в умовах кризового стану суспільства, які уміють приймати нестандартні рішення, ефективно використовувати наявні ресурси. оскільки переважна більшість економічних та соціальних реформ проводиться силами державних службовців.

Держава повинна забезпечити всі сфери життєдіяльності суспільства кваліфікованими кадрами, необхідними для реалізації національних інтересів у контексті розвитку України як демократичної, соціальної держави з розвинутою ринковою економікою. Для цього підготовлено і прийнято новий Закон «Про державну службу», також прийняті нормативні документи, спрямовані на підвищення ефективності перепідготовки і підвищення кваліфікації держслужбовців.

Сьогодні від державних службовців залежить побудова в країні сильної, дієздатної влади, яка і є першою умовою успішних перетворень. Дійсно без ефективної державної влади не створити передумов економічного росту, не подолати кризу, не побудувати справжню демократію, не сформувати справжнє громадянське суспільство. Саме з державною владою населення пов'язує надії на покращення власного життя, безпеку країни її незалежність, гарантування конституційного ладу, безпеки границь, справедливості в сфері майнових відносин, свободи, достоїнства.

Суть політичного керівництва при наявності влади – управління суспільними справами, залучення до цього процесу всього суспільства, його інститутів і всіх громадян, делегуючи їм владні функції, ресурси й разом з ними розвиваючи самодіяльність, самоврядування.

Зрозуміло, що управління – це наука, що управлінню треба вчитися. Вчитися управляти – це означає опанувати наукою й мистецтвом впливу на об'єкт управління, підвищуючи творчий потенціал суспільства, сприяючи його пробудженню й розвитку. Знання основ державного управління стає обов'язковим елементом освіти державного службовця.

Всі ми живемо в системі управлінських й організаційних відносин, які стають усе більш складними, і ніякий минулий досвід окремого керівника або цілої організації не може бути адекватним тим різноманітним і неординарним управлінським ситуаціям, які вимагають влади уміння привільно й ефективно на них реагувати, уміння формулювати стратегії їх подолання й приймати єдино правильне рішення.

Для того, щоб уникнути управлінських помилок, ціна яких для суспільства дуже велика, можна тільки в тому випадку – якщо обпертися на теорію управління, загальні закони й принципи науки управління, розуміння ролі суспільних інститутів, уміння керувати суспільними справами в різних сферах: виробництві, освіті, промисловості, бізнесу, політики, дипломатії і т.п.

Величезний досвід історії, теорії науки управління, менеджменту знайшов своє відбиття в теорії державного управління. Однак треба констатувати той факт, поки що суб'єкти управління (окремі політичні лідери, суспільні інститути, керівники державних органів, державні службовці тощо) недостатньо знають загальні закони й принципи управління, не вміють користуватися ними у своїй практичній діяльності. А це як раз і є причиною багатьох соціальних потрясінь, які коштують достатньо дорого для країни і населення.

Саме управлінський ресурс ефективні кадри (менеджери) сьогодні стає визначальним на шляху суспільного розвитку, формуванню ефективного механізму державного управління на всіх рівнях .

В даному навчальному посібнику, викладається загальний, цілісний курс теорії державного управління, його базові категорії, розкриваються основні функції, обґрунтовується система державного управління як єдність всіх складових її підсистем. Висвітлюються як теоретичні питання державного управління, так і діяльність органів державної влади й державних службовців, закордонний досвід у цій сфері.

У посібнику питання теорії державного управління поєднуються з процесами які відбуваються в Україні, з сучасними тенденціями в науці державного управління. Розглядається роль органів державної влади (державних службовців) як найважливішого ресурсу сучасного соціального прогресу.

У результаті вивчення дисципліни «Державне управління» студенти повинні засвоїти механізм функціонування державної влади, уміти розбиратися в структурі системи органів державного управління на всіх рівнях, знати основні інститути, що впливають на прийняття й виконання управлінських рішень.

Ставиться також завдання сформувати у слухачів фундаментальні знання про управління, як суспільне явище, як функцію держави, як систему з притаманною їй організаційною та функціональною структурою, як складний процес, до якого залучаються державні службовці.

Державне управління в Україні відрізняється динамічністю, воно не прийняло застиглі форми й навіть у процесі роботи над посібником окремі теми доводилося переробляти й істотно доповнювати. Із цієї причини важко рекомендувати перевірені тривалим досвідом і часом форми, методи, прийоми державного управління. Це завдання наступних видань, які будуть потрібні в силу швидко мінливих умов соціального й економічного життя країни.

В навчальному посібнику “Державне управління” (Теорії державного управління. Ч.1) розглядаються теоретичні і практичні аспекти становлення інституту державного управління в Україні, його розвиток, як одна з основ конституційного устрою, як самостійний елемент політичної системи суспільства, форма народовладдя.

Навчальний посібник логічно структурований. Він дозволяє студентам не тільки отримати відповідні теоретичні знання з курсу, мати навички з основ організації державного управління і місцевого самоврядування в Україні, але й допомагає скласти уявлення про основні функції, політику держави в громадянському суспільстві, оволодіти методами державного управління та технологією управлінської діяльності, відслідковувати і оцінювати тенденції державного управління; аналізувати і впорядковувати взаємозв'язки між органами державної влади, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, пропонувати підходи до удосконалення організаційних структур управління, оцінювати результативність і ефективність функціонування системи державного управління та її органів, уміти аналізувати, прогнозувати та планувати напрями діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

З метою самостійної перевірити отриманих знань, студентам пропонуються контрольні питання, а також тестові завдання по кожної темі курсу. Робота над проблемними питаннями по кожної темі, вивчення додаткового матеріалу дозволяє студентам не тільки отримати повноцінні знання, але й розвивати творче мислення та використовувати свої знання на практиці. Цим, як раз і продиктована логіка викладу матеріалу й структура навчального посібника

Навчальний посібник “Державне управління”, призначений для керівників, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, слухачів, студентів, викладачів, що спеціалізуються в області державного управління, для всіх тих, хто цікавиться проблемами державного управління.

 

Доктор наук з державного управління, професор,

Директор Інституту державного управління

ЧДУ ім. Петра Могили В. М. Ємельянов


Все мистецтво управління

складається в мистецтві бути чесним.

Томас Джефферсон

 

Основні теорії управління.

 

Сьогодні навряд хто скаже, як і коли зародилися мистецтво і наука управління. Управління в тій або іншій формі існувало завжди там, де люди працювали групами і, як правило, в трьох сферах людського суспільства:

соціальної – необхідність встановлення і підтримки порядку в групах, в соціальних співтовариствах;

економічної – необхідність у виробництві і розподілі ресурсів;

оборонної – захист від ворогів і диких звірів.

Знання основних теорій управління має велике значення для практичної діяльності.

Процеси управління як особливий вид людської діяльності виникли з потреби забезпечити цілеспрямованість та узгодженість роботи людей. Тільки завдяки цьому, скажімо, стає можливим створення великих іригаційних систем у Шумері, спорудження пірамід у Давньому Єгипті і т. ін. Форми й структури управління, які склалися в минулому, можна побачити і нині. Організація сучасних армій, наприклад, багато в чому побудована за принципами, які діяли ще в легіонах Давнього Риму, а територіальна структура управління вперше була заснована Олександром Македонським у своїй державі, яка охоплювала величезні території й об'єднувала мільйони людей. Серед сучасних структур існують і такі, що зародилися сотні років тому і залишаються майже незмінними досі, як структура управління католицькою церквою.

 

Форми майже всіх видів сучасного управління можна простежити в цих величезних процвітаючих організаціях давнини. Але в цілому характер і структура управління були, звичайно, не такими, як у наш час. Наприклад: пропорції між керівниками і некерівниками були набагато меншими; було менше керівників середньої ланки; колишні організації намагалися мати невелику групу керівників вищої ланки, які самостійно приймали практично всі найважливіші рішення; керівні посади в організації найчастіше передавали за правом народження або шляхом захоплення влади силою. Але були в історії приклади, коли організації управлялися так само, як і сьогодні. Яскравим прикладом є Римська католицька церква. Вона мала і має просту структуру управління: пан, кардинал, архієпископ, парафіяльний священик. Така структура с, можливо, більш «сучасною», ніж структура багатьох організацій, які з'явилися останнім часом.

 

Розглядаючи розвиток теорії і практики управління, виділяють декілька історичних періодів.

Найтривалішим був перший період розвитку управління – починаючи з 9-7 тис. років до н.е. приблизно до XVIII ст. Перш ніж виділитися в самостійну область знань, людство тисячоліттями по крупицях накопичувало досвід управління.

Перші, найпростіші, зачаткові форми впорядкування і організації сумісної праці існували на стадії первіснообщинного устрою. В цей час управління здійснювалося спільно, всіма членами роду, племені або общини. Старійшини і вожді пологів і племен втілювали собою керівний початок всіх видів діяльності того періоду.

Приблизно у 9-7 тисячолітті до н.е. у ряді місць Близького Сходу відбувся перехід від привласнюючого господарства (полювання, збору плодів і т. п.) до принципово нової форми отримання продуктів – їх виробництву (виробляюча економіка). Перехід до виробляючої економіки і став точкою відліку в зародженні управління, віхою в накопиченні людьми певних знань в цій області.

У Давньому Єгипті був накопичений багатий досвід управління державним господарством. У цей період (3000-2800 рр. до н. э.) сформувався достатньо розвинений для того часу державний управлінський апарат і його обслуговуючий прошарок (урядовці-писарі і ін.).

В цілому історія світового соціального управління налічує декілька управлінських революцій, що знаменують собою поворотні моменти в теорії і практиці управління.

Перша управлінська революція привела до виникнення влади жерців і зародження писемності в результаті ділового спілкування і калькуляції.

Друга революція пов'язана з ім'ям вавилонського царя Хаммурапі, яка дала зразки суто світського аристократичного стилю управління.

Основним підсумком третьої революції в управлінні, що відноситься за часом до царювання Навуходоносора II, з'явилося з'єднання державних планових методів регулювання з виробничою діяльністю.

Четверта революція співпала із зародженням капіталізму і початком індустріального прогресу європейської цивілізації. Індустріальна революція довела, що чисто управлінські функції не менш важливі, ніж фінансові або технічні.

П'ята управлінська революція знаменувала прихід нової соціальної сили – професійних менеджерів, класу керівників, який став пануючим у сфері управління матеріальним і духовним виробництвом.

Іншими словами, перераховані управлінські революції відповідають основним історичним віхам зміни культур і соціальних станів: влада жерців поступово витісняється пануванням військової і цивільної аристократії, на зміну якої прийшли заповзятливі буржуа, а останніх на історичній арені змінили найняті робітники, або «пролетарі управління», після чого соціально-управлінський цикл почався знову, але на якісно іншому рівні.

Отже, в суспільстві з перших кроків його існування діють два типи чинників управління – об'єктивні (незалежні від свідомості) і суб'єктивні (свідомі). Характерно, що у міру прогресу суспільства неусвідомлені чинники управління все більш поступаються місцем чинникам свідомим, людським, пов'язаним з доцільною діяльністю людей, специфічних суспільних інститутів (держави, партій і т.п.).

Але лише у XX ст. мистецтво управління людьми, яке протягом тисячоліть вважалося даром божим для визначних особистостей – великих правителів, перетворилося на науку управління.

 

Хоча організації існують майже стільки, скільки існує світ, до XX ст. навряд хто-небудь замислювався над тим, як керувати організаціями системно. Людей цікавило, як. використовуючи організацію, здобути політичну владу, а не те, як управляти нею. Наприклад; на початку XX ст. Роберт Оуен вивчав проблеми досягнення цілей організації за допомогою її працівників. Він надавав їм пристойне житло, покращував умови праці, розробляв системи матеріального заохочення. Ці реформи були новаторськими для того часу. Багато бізнесменів з усього світу приїздили на його фабрику в Шотландію, щоб на власні очі побачити цей соціальний експеримент. Однак жодний з них не наслідував приклад Р. Оуена, хоча фабрика була винятково прибутковою, їх цікавило лише швидке нагромадження капіталу, а не перспективи розвитку організації.

 

Термін "наукове управління" ввів американський інженер Ф. Тейлор, з ім’ям якого пов'язують виникнення сучасної науки управління.

 

Фредерік Тейлор (1856-1915) – американський інженер. Після закінчення технологічного інституту в 1876 р. Тейлор працював у металургійній компанії "Мідвейл стіл компані" і пройшов шлях від бригадира до головного інженера заводу. У 1886 р. він вступив в Американське товариство інженерів-механіків. Тейлор залишив після себе солідну творчу спадщину, що включає крім соціальних робіт з металургії, книги, які прославили його ім'я на весь світ: "Відрядна система" (1895), "Цеховий менеджмент" (1903) і "Принципи наукового менеджменту" (1911). Похований він у Філадельфії і на його могилі написано: "Батько наукового менеджменту".

Своїми експериментами і науковими працями Ф.Тейлор прагнув довести, що розроблені ним методи наукової організації праці і сформульовані на їх основі принципи "наукового менеджменту" зроблять справжню революцію у сучасному виробництві, замінивши застарілі авторитарні методи науковими підходами до управління.

 

Ф. Тейлор, Ф. і Л. Гілберті та інші представники школи наукового управлінняосновну увагу зосереджували на питаннях раціональної організації праці окремих робітників і виробничих підрозділів. Поява школи наукового управління стала переломним моментом, після якого управління почали визнавати як самостійну галузь наукових досліджень, а їх теоретичні результати використовувати в реальній практиці.

 

Засновники цієї школи вважали, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку, аналіз можна удосконалювати багато операцій ручної праці, добиваючись більш ефективного виконання. Наприклад: Ф. Тейлор старанно вимірював кількість залізної руди та вугілля, які робітник міг підняти на лопатах різного розміру. Гілберти винайшли пристрій, назвали його мікрохронометром і використовували разом з кінокамерою для того, щоб точно визначити, які рухи виконуються при певних операціях і скільки часу займає кожний з них. Базуючись на одержаній інформації (наприклад, рух руки каменяра), вони вимірювали робочі операції, щоб усунути зайві, непродуктивні рухи і цим підвищити ефективність праці.

 

На відміну від них, представники так званої класичної школиабо школи адміністративно-бюрократичного підходурозробляли більш загальні і певною мірою формальні принципи організації праці та управління. Родоначальником цієї школи вважається А. Файоль (Франція). В основі запровадженої ним системи управління лежала адміністративна доктрина, яка ще має назву “теорія адміністрацій”.

 

Анрі Файоль (1841-1925), керував великою французькою компанією з видобутку вугілля і написав багато фундаментальних праць в галузі управління організацією на вищому управлінському рівні. «Класики» дивилися на організацію з точки зору широкої перспективи, намагаючись визначити її загальні характеристики та закономірності розвитку. Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління, її послідовники виходили з ідеї, що наслідування цих принципів приведе організацію до успіху. Ці принципи торкалися двох основних аспектів: 1) розробка раціональної системи управління організацією через виконання основних управлінських функцій (виробництво, маркетинг, фінанси); 2) структура організації та управління працівниками. А. Файоль сформулював 14 принципів управління, які допомагають сконструювати високоефективну організацію.

 

Виходячи з неї, у 20-х роках А. Файоль визначив чотирнадцять принципів управління, які, на його думку, придатні для всіх без винятку сфер адміністративної діяльності:

1) поділ праці, 2) повноваження і відповідальність, 3) дисципліна, 4) єдиноначальність, 5) єдність керівництва, 6) підпорядкування особистих інтересів загальному, 7) винагорода, 8) централізація, 9) ієрархія (скалярний ланцюг), 10) порядок, 11) справедливість, 12) стабільність штату, 13) ініціатива, 14) корпоративний дух.

Ці принципи, доповнені функціями персоналу в організації, по суті, визначили спеціалізацію, ієрархію, рамки контролю та засади організаційної структури як основу, на якій можна було б формувати організації та здійснювати управлінські функції. Він, а також Л. Урвік (Англія), Дж. Муні та А. Рейлі (США), М. Вебер (Німеччина), з одного боку, вели пошук раціональної структури організації, і А. Файоль вперше здійснив виділення функцій управління. 3 іншого боку, вони багато уваги приділяли питанням управління людьми. Наприклад, М. Вебер у поняття бюрократизму не вкладав негативного значення, а розглядав його як ідеальний тип організації, не беручи до уваги негативні риси формального підходу до досить гнучкого неформального процесу управління.

Значні еволюційні зміни в теорії управління відбулися в 30-50-х рр. XX ст. Реакцією на недооцінку соціально-психологічних емоційних факторів стало формування школи людських відносинабо неокласичної школи,родоначальником якої вважається американський психолог Е. Мейо.

 

Ельтон Мейо (1880-1949). Австралійський психолог, соціолог і фахівець із теорії організації. Мейо найбільш відомий як засновник теорії «людських відносин» («Human Relatіons Movement»); також відомі його Хоторнские експерименти (Hawthorne Studіes) і книга 'The Human Problems of an Іndustrіalіzed Cіvіlіzatіon'. Серія проведених в 30-х роках експериментів дозволила показати важливість впливу груп на поводження окремих індивідів у робочих умовах.

 

В основі його концепції лежить висновок, що продуктивність праці суттєво залежить не тільки від умов праці та дій адміністрації, але й від соціально-психологічного клімату в колективі.

 

Е. Мейо, на відміну від представників школи наукового управління, виявив, що чітко розроблені робочі операції і висока заробітна плата не завжди призводили до підвищення продуктивності праці. Іноді робітники значно сильніше реагували на тиск з боку колег по групі, ніж на наміри керівництва і матеріальні стимули. Більш пізні дослідження, проведені А. Маслоу та іншими психологами, допомогли зрозуміти причину цього явища. Представники школи людських взаємовідносин в управлінні передбачали, що мотивами поведінки людей здебільшого є не економічні стимули, а різноманітні потреби, які лише частково можуть задовольнятися за допомогою грошей. Дослідники психологічної школи вважали: якщо керівництво піклується про своїх працівників, то й рівень їхньої задоволеності буде підвищуватися, а це в свою чергу обумовить підвищення продуктивності праці. Психологи в галузі управління рекомендували менеджерам надавати працівникам більш широкі повноваження і можливість спілкуватися на роботі, консультуватися з підлеглими з питань прийняття управлінських рішень.

 

Розвиток психології й соціології зумовили відхід від школи людських відносин і створення нового напряму, який дістав назву школи поведінських наук або біхевіористської школи (К. Арджиріс, Р. Лайкерт, Ф. Герцберг та ін.). У центрі їх уваги було надання допомоги працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення в процесі праці.

Для сучасного етапу розвитку теорії управління характерним є формування цілого ряду нових напрямів. Емпірична школа (П. Дракер, Р. Девіс, Л. Ньюмен, Д. Міллер) зосередила увагу на узагальненні практичного досвіду й розробці на цій основі новітніх концепцій сучасного менеджменту як «участь уприбутках», «участь в управлінні» тощо. В цілому представники цієї школи сприяли постановці й вирішенню ряду актуальних проблем управління, в тому числі класифікації й аналізу функцій управління, організації праці керівника, добору та оцінки кадрів, визначення структур управління та ін.

Школа соціальних систем (Д. Марч, Г. Саймон, А. Етціоні та ін), розглядає людину в організації як соціально орієнтовану істоту, яка має різні потреби, що складають певну ієрархію. Однак потреби людини й потреби організації не завжди співпадають. Тому основне завдання школа вбачає у зниженні сили цих конфліктів. Вона також акцентує увагу на дослідженні найбільш загальних форм організації, аналізуючи частини системи, їх взаємодію, процеси, що пов’язують частини системи з цілями організації.

Нова школа (Р. Акофф, Л. Берталанфі, С. Бір, Р. Калман та ін.) характеризується прагненням впровадити в науку управління методи та апарат точних наук. Один з напрямів досліджень цієї школи пов'язаний з побудовою математичних моделей явищ, що найбільш часто зустрічаються у виробничому менеджменті. Другий – акцентує увагу на вивченні систем. Він і призвів до створення системотехніки. У подальшому у новій школі сформувалася самостійна наукова дисципліна – теорія управлінських рішень.

У 60-х рр. XX ст. виникає концепція розвитку людських ресурсів. Дослідники даного напряму довели, що вкладення у розвиток кадрів, це не тільки стаття витрат, а життєво важлива умова виживання організації у складних і нестабільних умовах ринку. У зв’язку з цим співробітників слід розглядати як активи організації, людський капітал, а, отже, кадрова політика з “реагуючої” політики має перетворюватися на активну стратегічну політику.

Якщо говорити про сучасну теорію державного управління, то вона увібрала в себе багато з підходів організації й управління в бізнесі, а також ідеї великих давньогрецьких мислителів Платона та Аристотеля, політичних філософів епохи Відродження і нового часу італійця Н. Макіавеллі, англійців Т. Гобса та Дж. Локка, французів Ш. Монтескє і Ж-Ж. Русо, «батьків-засновників» американської конституції Т. Джефферсона, Дж. Вашингтона, А. Лінкольна тощо, німецьких філософів І. Канта, Г. Гегеля, К. Маркса та ін.

Значний вплив на її розвиток здійснили ідеї німецького вченого М. Вебера, американців В. Вільсона і Ф. Гуднау. У наш час проблеми теорії управління активно розробляють на Заході Г. Райт, Н. Лінч, Б. Беккер, у Росії – Г. Атаманчук, І. Василенко, в Україні – В. Авер’янов, Н. Нижник, Г. Щокін та ін.

Таким чином, теорія наукового управління, яка зародилася близько ста років тому, знаходиться в постійному розвиткові. На рубежі XXI ст. у центр сучасної концепції управління все більше й більше ставиться людина.

 

Запитання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте п'ять управлінських революцій. Розкрийте їх суть і специфіку.

2. Спробуйте визначити, що таке управління. Дайте власні варіанти визначення.

3. Які основні напрями включає кількісна школа?

4. У чому полягає сенс соціального підходу до вивчення історії управління?

5. Визначте сильні і слабкі сторони основних теорій (класична, людських відносин, мотивації, бюрократизації, загальна теорія систем) та шкіл (американська, європейська, японська) управління.

Словник термінів:

Адміністративна школа управління (класична теорія організації) – система поглядів на менеджмент, що опрацьовували підходи до удосконалення управління організацією в цілому (А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард).

Задача управління – предмет рішення, що припускає необхідність дій по перекладу об'єкту управління в інший стан.

Закономірності управління – об'єктивні, необхідні, стійкі і істотні відносини, зв'язки, що визначають розвиток і функціонування систем управління.

Закони науки управління – загальні, істотні і необхідні зв'язки явищ, що вивчаються наукою управління. Закони науки управління виражають найважливіші внутрішні риси, особливості процесу управління. Наприклад, закон необхідної різноманітності вимагає, щоб різноманітність управляючої системи була не менше різноманітності керованого об'єкту.

Науковість управління – ступінь використовування в процесі управління суспільними справами досягнень науки управління, особливо інноваційних соціальних технологій.

Організація управління –створення, утворення системи управління або внесення прогресивних змін в порядок її функціонування і розвитку.

Принципи державного управління – це закономірності, відносини, взаємозв'язки, керівні засади, на яких ґрунтуються його організація та здійснення і які можуть бути сформульовані в певні правила; це основоположні засади, керівні настанови, що визначають найважливіші правила, за якими управління здійснюється і організується.

Соціальне управління – це управління, здійснюване у людському суспільстві, людьми стосовно людей. І суб'єкт, і об'єкт управління представлені тут людиною. Отже, в управлінських системах, які функціонують у соціальному середовищі, головним і провідним є людський фактор.

Теорія управління – наука про принципи і методи управління різними системами, процесами і об’єктами.

Управління – найбільш загальне поняття, що поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів(технічні системи, господарські системи, суспільні системи, державні системи тощо).

Школа людських відносин – система поглядів на менеджмент, що досліджували переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації.

Школа науки управління (кількісний підхід) – система поглядів на менеджмент, що розглядали управління як систему математичних моделей та процесів. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, за допомогою якої управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.

Школа наукового управління – система поглядів на менеджмент, що спрямовані на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці (Френсіс Тейлор, Френк та Ліліан Гілбрет, Генрі Форд, Генрі Гант).

Школа організаційної поведінки – система поглядів на менеджмент, що концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

Матеріали для семінарського заняття:

Завдання 1.

У Древній Греції протягом декількох сторіч великою популярністю при прийнятті важливих управлінських рішень, наприклад, оголошенні війни, виборі тієї або іншої стратегії захисту або розв'язанні важливої суперечки, зверталися до дельфійського оракула. Впадаючи в екстаз, він викрикував часом нескладні слова, які, як вважалося, вкладалися в його вуста богами і були сповнені вищого змісту. При храмі Аполлона, де відбувалося дійство, існувала рада старійшин, яка інтерпретувала відвертість оракула і потім повідомляла всьому населенню міста про рішення, прийняті на підставі інформації, отриманої від оракула.

Проблема. Оцініть з погляду сучасного бізнесмена цей н





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-07; просмотров: 396; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.23.219.12 (0.017 с.)