Державне управління як суспільне явище.




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Державне управління як суспільне явище.



Державне управління як суспільне явище.

Управління здавна було інтегроване у життя суспільства. Упр-ня як суспільне явище — свідома діяльність, свідоме регулювання (впорядкування) відносин між людьми.Процес впливу на соціум є предметом вивчення науки управління. Для державного управління об'єктом управління є суспільство,а не форма державної діяльності, спрямована на здійснення завдань та функцій держави, що полягає у виконавчій та розпорядчій роботі органів управління. Отже, суб’єкт управління –система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень обов’язкових для виконання, тобто, це система, що управляє.Об’єкт управління –це система, яка підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють. Отже і суб'єктами, і об'єктами соціального управління є люди та їх спільноти. Предметом соц. упр-ня можуть бути різноманітні матеріальні блага, технічні засоби, технологічні процеси або ж духовні цінності, однак сторонами у відносинах управління виступають тільки люди.

Враховуючи природу і субстанційну специфіку суб'єктів управління, розмежовують державне управління (суб'єкт управлінського впливу — держава), суспільне управління (суб'єкт управлінського впливу — суспільство та його структури), менеджмент (суб'єкт управлінської діяльності — підприємець, власник). Серед усіх видів управління визначальна роль належить державному управлінню.

Розглядаючи державне управління як основний різновид соціального управління, В.В. Цвєтков визначає такі важливі ознаки державного управління.

1. Державне управління — це передусім соціальне, політичне явище.

2. Державне управління та державні органи, що здійснюють його функції, є складовою єдиного механізму державної влади.

3. Державне управління — це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження, і поза ним вона не існує. Зміст влади найяскравіше виявляється в державному управлінні.

Державне управління пов'язане з реалізацією цілей і функцій держави. Метою управління є організація спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпечення координації взаємодії між ними, а його суттю – здійснення керуючого впливу на відповідні об’єкти.

Отже, державне управління можна визначити як цілеспрямований вплив органів держави на життєдіяльність суспільства.

Держ. упр-ня має специфічні властивостей:

1) суб’єктом управління є держава;

2) державне управління спирається на владні повноваження і поширюється на все суспільство;

3) за характером і обсягом управлінських явищ державне управління охоплює вирішення питань, обумовлених забезпеченням життєдіяльності людей.

4) державне управління містить не лише інструменти правових, політичних, економічних (регулювання, узгодження, переконання, стимулювання тощо), а й примус із допомогою правоохоронних органів завдяки такій організації, як держава.

Ключовим поняттям для державного управління та основою політико-адміністративної науки є знання про державу – центральний та основний інститут політичної організації суспільства.

Отже,головне призначення державного управління — забезпечення функціонування і розвитку суспільства з метою досягнення певної мети (або наперед визначеної сукупності цілей).

Методи дослідження та види державного управління.

В теорії державного управління вирізняють три групи найважливіших методів дослідження, що відображають методологію аналізу та узагальнення:

1. загальні методи дослідження явищ і процесів управління;

- екуменічний (плюралістичний) підхід, що передбачає розгляд державного управління через призму міждисциплінарного аналізу.

- соціологічний підхід відзначається тим, що управління розглядається насамперед як спільна діяльність людей.

- системний підхід розглядає організацію як цілісне явище, всі складові якої взаємопо­в'язані цілями, функціями, принципами, методами, структурами, процесами, кадрами і матеріа­льно-технічним забезпеченням.

- традиційний підхід концентрує свою увагу на цілях адміністрації - сприяти ефекти­вності (досягнення бажаних організаційних цілей) й продуктивності, (досягнення цілей без зайвих затрат) завдань

- історичний підхід виходить з того, що як управлінські знання, так і інститути управ­ління, постійно удосконалюються, їх стан у кожний історичний період визначається конкрет­ними факторами, притаманними цим періодам.

2. логічні методи пізнання -аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання, експеримент, абстрагування, узагаль­нення і обмеження, сходження від абстрактного до конкретного та ін.

3. емпіричні методи досліджень -Сюди входить і аналіз статистичних даних, прямих спостережень, вивчен­ня різноманітних документів, матеріалів опитування населення тощо.

Кожен із названих мето­дів (їх груп) застосовують не ізольовано, а в комплексі. Це дає змогу отримати більш повні та всебічні результати досліджень.

Класифікація видів державного управління:

За визначенням ролі і місця людини в суспільстві

а)демократичне;б)авторитарне;

2.за характером взаємодії ієрархічних одиниць та суб’єктів господарювання:

а)координаційне; б)субординаційне;

3.за критерієм використання форми власності та розмежування уповноважень:

а)федеральне;б)регіональне;

в)муніципальне;г)корпоративне;

4.за функціональним впливом на керований об’єкт:

а)галузеве;б)територіальне;

5.за способом врахування інтересів об’єктів управління:

а)адміністративне;б)економічне;

6.за терміном виконання прийнятих рішень:

а)оперативне;б)тактичне;в)стратегічне;

Фундаментальні складові державного управління як процесу.

Державне управління – це вид діяльності держави, суттю якого є здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод.ё

Система державного управління за своєю структурою охоплює такі складові: суб'єкти управління (управляючу систему) — взаємодію та взаємосприяння (управлінську діяльність/процес) — суспільну систему (об'єкти управління), тобто сфери і галузі суспільного життя. У цій системі суб'єкт управління (держава) визначає державно-владний характер і переважно правову форму взаємодії (управлінської діяльності), тобто певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі й зворотні зв'язки між суб'єктами і об'єктами управління. Тому державне управління має віддзеркалювати запити та потреби суспільства. Саме на ідеології побудови підконтрольної на родові, прозорої системи державного управління, зорієнтованої на якісне й ефективне надання населенню державних послуг, спрямована адміністративна реформа, яка запроваджується в зарубіжних країнах та в Україні.

Типологія держави, її устрою та вплив на управління

За формою правління держава:

· парламентська - вищим органом влади є законодавчий орган, який з свого складу формує уряд, що йому підзвітний;

· президентська– вищим органом влади є інститут президентства, який вибирається прямим голосуванням виборців або парламентом;

· президентсько-парламентська (змішана) -це коли вищим органом влади є парламент і президент, між якими владні функції поділено.

Наукові школи та теорії державного управління.

1. Наукова школа організації праці – Ф.Тейлор

2. Адміністративна школа управління – Анрі Файоль

3. Школа людських відносин (шк.поведінки) – Е.Мейо

4. Школа системного підходу – Т.Парсонс, Р.Мертон, В.С.Михалевич, В.М.Глушков

Дистанція влади

Висока Низька
Авторитарний стиль управління, принцип «сильної руки» Демократичний стиль управління
Структура організації багаторівнева, тенденція до централізації Структура організації плоска, тенденція до централізації
Значний склад керівництва і контролюючих спеціалістів Керівний склад мало чисельний
Вище керівництво недоступне   Ієрархія розглядається як тимчасовий розподіл обов’язків
Підлеглі очікують наказів, їхня ініціатива не схвалюється керівництвом Підлеглі проявляють ініціативу, настанови керівництва носять характер порад або коректування
Велика різниця у привілеях та рівні заробітної плати працівників різних рангів Різниця в рівні зарплати невелика; особистість понад усе, чин має другорядне значення

2) “Індивідуалізм – колективізм” вказує на те, в якій якості люди даної країни переважно діють: як індивіди чи як члени певної групи. При цьому індивідуалізм є системою цінностей, в якій домінує особистість окремої людини; в ній люди мають право критикувати співробітників і керівництво; кар’єрне зростання пов’язане лише з якостями та досягненнями цієї особистості. Колективізм виступає як система цінностей, в якій окрема людина є перш за все частиною групи, а вже потім – особистістю. За такої культурної характеристики суспільства: всі працюючі зорієнтовані за досягнення колективної цілі та колективного успіху; за недоліки чи поразки окремої людини страждає увесь колектив; службова кар’єра мало залежить від особистісних якостей працівника.

3) “Мужність – жіночність” асоціюються з прагненням суспільства мінімізувати чи максимізувати соціальний розподіл ролей між чоловіками і жінками.

Характеристики «мужності» в культурі Характеристики «жіночності» в культурі
-головним показником успіху є кар’єра і матеріальний добробут; -домінує спрямованість на досягнення високих результатів; -домінує ідея «жити, щоб працювати» -керівник самостійно приймає рішення і розв’язує проблеми; -переважає силове вирішення конфліктів; -рішення приймаються на основі логіки -якість життя є головним досягненням роботи; -домінують моральні та етичні норми; -домінує ідея «працювати щоб жити»; -панує солідарність у прийнятті рішень; -розум цінується більше, ніж сила і швидкість; -рішення приймаються скоріше інтуїтивно

4) Критерій уникнення невизначеності – це ступінь соціальної нестабільності, який у даній культурі сприймається як норма. У країнах з високим ступенем прагнення уникнути невизначеності люди мають тенденцію виявляти хвилювання і тривогу, непослідовність та “авральність” у роботі, їм притаманний низький рівень формалізації відносин. Там, де цей ступінь низький, люди почувають себе більш спокійно, працюють систематично та потребують певної системи правил і процедур.

5) Довготривалості орієнтацій у поведінці членів суспільства. Довготривала орієнтація виявляється у погляді в майбутнє та в наполегливості щодо досягнення цілей. Короткотривала орієнтація характеризується поглядом у минуле та сучасне, виявляється через повагу до традицій та виконання соціальних зобов’язань.

Україна має: досить низьку дистанцію влади; середній ступінь індивідуалізму поряд з колективізмом; низький показник мужності, а отже – жіночність; середній ступінь прагнення уникнути невизначеності та середній показник довготривалості орієнтацій. Безумовно, наведені показники слід вважати радше умовними, оскільки в науковій літературі можна знайти інші дані.

Планування – вихідна ланка управлінської діяльності.

Функція планування полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей. Планування в управлінні має три мети: внесення моменту свідомої організації господарської діяльності; спонукання працівників «зазирати у майбутнє», тобто прищеплення їм здатності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку; критерій контролю фактичних параметрів.

Для того, щоб функція планування досягла зазначених цілей, вона має ґрунтуватися на таких принципах: повнота, точність, економічність, безперервність, масовість.

З погляду обов’язковості виконання суб’єктами господарювання планових завдань розрізняють директивні та індикативні плани.

Директивний план має силу юридичного закону, адресний та обов’язковий для виконання характер. У разі директивного планування посадові особи несуть відповідальність за невиконання планових завдань. Директивне планування притаманне командній економіці.

Індикативний план (відлат. indicator — покажчик) — це рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.

Індикативні плани мають низку особливостей, які суттєво відрізняють їх від планів директивних. По-перше, індикативний план є комплексом рекомендацій; по-друге, рекомендації не мають обов’язкового характеру; по-третє, показники плану призначено для інформування суб’єктів господарювання про цілі, пріоритети та наміри держави; по-четверте, мобільний характер плану передбачає можливість коригування його параметрів відповідно до змін на ринку; по-п’яте, реалізація цілей індикативного плану здійснюється через систему правових та економічних регуляторів. Із цього видно, що індикативне планування властиве економіці змішаного типу, тобто воно зумовлює сутність трансформації у сфері макроекономічного планування в Україні — перехід від директивного планування до індикативного.

Організаційне планування має свої способи та методи, які відрізняються від способів і методів планування економічних показників господарської діяльності.

До методів організаційного планування належать: метод послідовного опису операцій; графіки виконання; метод сітьового планування й управління; метод робочого календаря.

Метод послідовного опису операцій. Суть цього методу полягає у складанні плану послідовного виконання робіт, у якому кожна з них описується з необхідним ступенем деталізації. План може бути складений у вигляді послідовного переліку операцій, у вигляді схеми чи таблиці.

Графіки виконання. Графіки виконання передбачають, що, коли і ким має бути зроблене у межах певних строків виконання (початок і закінчення робіт).

Метод сітьового планування й управління. Процес сітьового планування полягає у побудові таблиць робіт, де вказуються параметри, що характеризують їх тривалість, та сітьового графіка, де зазначено послідовність робіт.

Типи та форми держави

Види форм правління сучасних держав:

— президентська республіка — глава держави (президент) одноособова або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким, як правило, керує сам (США, Аргентина, Мексика, Венесуела, Індонезія, Іран, Ірак, Швейцарія);

— напівпрезидентська, або президентсько-парламентська, республіка — глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), котрий підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом (Україна, Фінляндія, Франція);

— парламентська республіка — глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Італія, ФРН);

— парламентська монархія — глава держави (монарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується виключно парламентом і лише йому підзвітний (Англія, Данія, Швеція, Японія);

— дуалістична монархія — глава держави (монарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем'єр-міністра.

Види державного устрою сучасних держав: унітарний: діляться на адміністративно територіальні одиниці (Україна, Франція); федеративний: єдина держава з широкою держ. автономією ( Росія, США, Канада).

Від складних держав (федерації, конфедерації) слід відрізняти регіональні або інші союзи держав (Об'єднання Американських Держав або Співдружність Незалежних Держав, яка утворилася після демонтажу Союзу РСР).

Основні види державного режиму:

Демократичний — державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми тощо) та діяльність різноманітних громадських об'єднань, які представляють ці інтереси і впливають на вироблення і здійснення політики держави. Різновиди:демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний.

Тоталітарний — державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини; скорочення або недопущення, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки (олігархії) або однієї особи. Останній різновид тоталітаризму отримав назви «автократія», «вождизм». Режими: расистський, фашистський, військово-диктаторський, державно-терористичний.

Криза управління.

До особливостей, що відображають характер трансформаційних перетворень, стан української економіки та її місце у світовому господарстві, соціальне становище населення необхідно віднести наступне.

1. В Україні ще не звершенні трансформаційні перетворення, а тому і не відпрацьовані економічні методи регулювання економіки подібно тому, як це ми спостерігаємо у розвинутих країнах з ринковою економікою.

2. Технологічний базис України значно відстає від розвинутих країн.

3. Структура української економіки глибоко деформована.

4. Малопотужність капітало-інвестиційної бази, що постійно гальмує інвестиційний процес та технологічне переозброєння економіки України.

5. Обмежений в країні сукупний попит як результат багаторічного заниження заробітної плати, гальмування малого бізнесу, низької прибутковості багатьох підприємств і цілих галузей.

6. Великий та багаторічний дефіцит державного бюджету України.

7. Низька конкурентоспроможність українських товарів.

8. Нераціональні зовнішньо-економічні зв’язки України, що проявляються в її імпортозалежності, незбалансованому платіжному балансі, незбалансованих валютно-фінансових операціях та великому державному боргу.

9. Наявність масштабного тіньового сектору економіки.

Приватний сектор

Приватний сектор –сукупність домогосподарств та ділових підприємств приватної форми власності.

Приватний сектор економіки - частина економіки країни, яка не перебуває під контролем держави. Приватний сектор утворюють домогосподарства та фірми, що належать приватному капіталу. Приватний сектор економіки підрозділяється на корпоративний, фінансовий та індивідуальний сектори економіки.

Можна виділити дві групи причин, що стримують розвиток приватного сектора економіки.

Перша - це причини кардинального (загальноекономічного) характеру, закладені в економічній політиці держави, друга - локального (переважно організаційного) характеру.

Критерії функціонування приватного сектору можна згрупувати наступним чином:

- вільний доступ до ресурсів; - свобода вибора підприємницької діяльності; - вільний доступ до ринків товарів (збуту) та послуг; - гарантія привласнення заробленого доходу.

Функції держави у сфері підтримки приватного сектору є наступними:

- Створення загальних законодавчих і правових передумов, свого роду правил гри для осіб, що діють в ринковій економіці;

- Пряме державне володіння і управління основними елементами інфраструктури народного господарства, природними монополіями, особливо важливими в політичному, економічному та фінансовому відношенні виробництвами;

- Розробка і проведення активної промислової політики, участь у ключових інвестиційних, структурно - технологічних програмах шляхом повного або часткового їх фінансування, надання економічних гарантій, пільгових кредитів та інших видів фінансової допомоги приватного сектору економіки.

Партнерські відносини між державою і приватним сектором формуються в процесі об'єднання ресурсів, фінансових засобів і знань приватного сектора і державою з метою:

а) зниження витрат; б) забезпечення підвищення якості послуг; в) удосконалення механізму їх надання.

Одна з можливостей для держави більш активно налагоджувати партнерські відносини з приватним сектором - організація спеціальних органів, що займаються підтримкою приватних компаній. Ці органи займаються двома потенційними партнерами у приватному секторі: Агентства сприяння інвестиціям займаються іноземними компаніями, які здійснюють прямі інвестиції, Агентства з підтримки малого бізнесу займаються дрібними компаніями.

Теорії та школи ДУ

Державне управління як суспільне явище.

Управління здавна було інтегроване у життя суспільства. Упр-ня як суспільне явище — свідома діяльність, свідоме регулювання (впорядкування) відносин між людьми.Процес впливу на соціум є предметом вивчення науки управління. Для державного управління об'єктом управління є суспільство,а не форма державної діяльності, спрямована на здійснення завдань та функцій держави, що полягає у виконавчій та розпорядчій роботі органів управління. Отже, суб’єкт управління –система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень обов’язкових для виконання, тобто, це система, що управляє.Об’єкт управління –це система, яка підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють. Отже і суб'єктами, і об'єктами соціального управління є люди та їх спільноти. Предметом соц. упр-ня можуть бути різноманітні матеріальні блага, технічні засоби, технологічні процеси або ж духовні цінності, однак сторонами у відносинах управління виступають тільки люди.

Враховуючи природу і субстанційну специфіку суб'єктів управління, розмежовують державне управління (суб'єкт управлінського впливу — держава), суспільне управління (суб'єкт управлінського впливу — суспільство та його структури), менеджмент (суб'єкт управлінської діяльності — підприємець, власник). Серед усіх видів управління визначальна роль належить державному управлінню.

Розглядаючи державне управління як основний різновид соціального управління, В.В. Цвєтков визначає такі важливі ознаки державного управління.

1. Державне управління — це передусім соціальне, політичне явище.

2. Державне управління та державні органи, що здійснюють його функції, є складовою єдиного механізму державної влади.

3. Державне управління — це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження, і поза ним вона не існує. Зміст влади найяскравіше виявляється в державному управлінні.

Державне управління пов'язане з реалізацією цілей і функцій держави. Метою управління є організація спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпечення координації взаємодії між ними, а його суттю – здійснення керуючого впливу на відповідні об’єкти.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.242.55 (0.017 с.)