Загальна характеристика управління

Загальна характеристика управління

Управління – родове поняття, яке характеризує впорядкування взаємозв’язків і взаємодії певної множини елементів або складових частин природи, суспільства або самої людини.

Два основних способи впорядкування: саморегуляція та управління.

Саморегуляція – на основі об’єктивних законів.

Управління завжди передбачає усвідомлений вольовий вплив зовнішніх сил на відповідні об’єкти. Здійснюється управління людиною у таких системах, як:

Людина – природа,

Людина – людина,

Людина – техніка (технологія).

Людина – природа – біологічне управління, спрямоване на використання об’єктивних законів природи для створення нових сортів рослин та виведення нових порід тварин.

Людина – техніка – технічне/технологічне управління, спрямоване на створення нових машин, механізмів, які полегшують життя суспільства.

Людина – людина – соціальне управління – діяльність людей, їх об’єднань для управління людини людиною та суспільством у цілому.

Кібернетичне управління – не окремий вид, а лише полегшує взаємодію попередніх.

Основні елементи управління: суб’єкт/об’єкт.

Управління – цілеспрямований (свідомий, продуманий) організуючий і регулюючий вплив людей на власну групову, колективну, суспільну життєдіяльність, який здійснюються як безпосередньо у формах самоуправління, так і через спеціально створені структури (держави, підприємства, установи, організації).

Соціальне управління – здійснення цілеспрямованого організуючого та регулюючого впливу на спільну або колективну діяльність людей з метою ефективного досягнення загальних результатів відповідно до реальних суспільних потреб.

За суб’єктом управління розрізняють:

· Державне управління (в основі цілісність, суверенітет, безпека, упорядкованість та розвиток суспільства у цілому)

· Місцеве самоврядування (територіальна громада або УНО)

· Менеджмент або корпоративне управління – управління власністю з боку власника або УНО.

· Громадське управління (громадські об’єднання)

Поняття державного управління

Підходи до визначення:

1. Козлов, Коренєв, Кулькін – розглядають державне управління через зв’язок виконавчо-розпорядчої діяльності.

2. Атамчук, Сусліков – державне управління здійснюється всіма органами влади.

3. Компромісні визначення – у широкому та вузькому значенні. (Бельський, Ставілов, Тихоміров). У широкому розумінні – всіма органами, у вузькому – передусім органами виконавчої влади, а також державними органами, які не відносяться до органів виконавчої влади та на які покладені функції державного управління.

Стадії управлінського процесу:

1. Прийняття рішення

2. Виконання рішення

3. Контроль виконання

Ознаки державного управління

· Загальнодержавний характер

· Підзаконний характер

· Юридично-владний, розпорядчий характер

· Організуючий, регулюючий характер

· Активність та цілеспрямованість

· Систематичність і безперервність

Державне управління – нормотворча та розпорядча діяльність органів виконавчої влади, інших органів державного управління з метою владно-організуючого впливу на відповідні суспільні відносини та процеси в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах, а також внутрішньо-організаційна діяльність апарату всіх державних органів, яка здійснюється з метою ефективного виконання завдань і функцій держави.

Функції державного управління

1. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності, яке полягає у зборі, обробці інформації.

2. Прогнозування та моделювання ситуацій

3. Планування – визначення напрямів, пропорцій, темпів, якісних і кількісних показників процесів. Результат – програми.

4. Організація

5. Розпорядництво – оперативне регулювання відносин.

6. Керівництво – встановлення правил, нормативів діяльності. Розрізняють загальне керівництво.

7. Координація – узгодження дій різних державних органів, посадових осіб задля ефективного виконання функцій і завдань держави.

8. Регулювання – використання певних методів, способів управління у процесі його здійснення.

9. Облік – фіксація інформації, вираженої у кількісній формі.

10. Контроль – встановлення відповідності або невідповідності фактичного стану справ визначеному стандарту, рівню, вимогам тощо.

Принципи державного управління

Відповідно до Конституції України можна виділити наступні принципи:

· Принцип відповідальності органів виконавчої влади, органів державного управління, їх посадових осіб за доручену справу перед людиною та державою.

· Принцип законності

· Принцип верховенства права

· Принцип участі громадян та їх об’єднань в управлінні

· Принцип рівноправності громадян в управлінні

· Принцип гласності

Принцип відповідальності органів виконавчої влади, органів державного управління випливає зі змісту ст. 3, 17, 19 Конституції України.

Принцип верховенства права випливає зі змісту ст. 8 Конституції України. Конституція є актом найвищої сили в державі. Її норми є нормами прямої дії. А закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на її основі та повинні відповідати їй.

Принцип законності базується на положеннях ст. 19 Конституції України.

Принцип участі громадян в управлінні – ст. 38 Конституції України. Громадяни України володіють рівним доступом до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Обмеження для громадян щодо участі виключаються виключно законом.

Принцип гласності пов’язаний із правом громадян на вільний доступ до інформації. До відома громадян мають бути доведені їх права та обов’язки.

Поняття виконавчої влади

Відповідно до ст. 6 Конституції України влада в Україні поділяється на законодавчу, виконавчу і судову.

Функції виконавчої влади

1. Виконавча, або правозастосовна, тобто виконання Конституції та законів України

2. Правозахисна, тобто дотримання та захист прав і свобод людини. Органи державної влади повинні визнавати права і свободи, забезпечувати їх на практиці, а у разі необхідності – захищати їх.

3. Соціально-економічна, або забезпечувальна, полягає в тому, що органи виконавчої влади повинні створювати належні умови для розвитку суспільства та держави, забезпечувати добробут населення та задовольняти при цьому публічні інтереси.

4. Забезпечення законності та дотримання конституційного правопорядку в державі

5. Регулююча функція

6. Нормотворча функція

7. Охоронна, або юрисдикційна, полягає у можливості застосування примусу.

Співвідношення виконавчої влади та державного управління

Ці поняття не є тотожними. Два аспекти співвідношення:

1. Державне управління здійснюється не лише органами виконавчої влади.

2. Органи виконавчої влади здійснюють не лише функції державного управління (надання адміністративних послуг, справляння податків).

Потреби – інтерес – завдання – цілі – дії – результат.

Адміністративне право: предмет, метод та джерела

План:

1. Виникнення та розвиток адміністративного права

2. Предмет адміністративного права

3. Метод адміністративного права

4. Принципи адміністративного права

5. Система адміністративного права

6. Джерела адміністративного права

7. Місце адміністративного права в системі права України

8. Наука адміністративного права

Предмет адміністративного права

Предмет АП – суспільні відносини, які виникають:

ü у сфері діяльності органів виконавчої влади;

ü у сфері діяльності органів державного управління, які не входять до органів виконавчої влади;

ü у сфері діяльності органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів в межах делегованих повноважень;

ü у сфері внутрішньоорганізаційної діяльності інших державних органів;

ü у сфері адміністративного судочинства.

ПРИГОТУВАТИ АНОТАЦІЇ ПРО ПРЕДМЕТ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА, МЕТА ПОДІЛУ ПРАВА НА ГАЛУЗІ

Зв'язок адміністративного права з іншими джерелами права – самостійно

Чи можна вважати, що державні органи надають послуги?

Національний Банк України

КУ, ЗУ «Про НБУ».

НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління. Не належить до жодної з гілок влади.

Ст. 99 КУ – основна функція НБУ – забезпечення стабільності грошової одиниці.

Інші функції:

· Визначає та проводить грошово-кредитну політику України

· Монопольно здійснює емісію гривні та проводить її обіг

· Виступає кредитором останньої інстанції для банків

· Здійснює банківське регулювання та нагляд

· Веде державний реєстр банків

· Інші функції

Керівні органи: Рада НБУ, Правління НБУ (повн. – в ЗУ) – ст. 100 КУ.

Рада НБУ затверджує регламент. До складу РНБУ – порівну ПУ та ВРУ (ст. 85, 106 КУ). Строк членів РНБУ – 7 років – Голова НБУ (призначається ВРУ за поданням ПУ) – Голова НБУ = Голова Правління.

Голова РНБУ – зі свого складу РНБУ на 3 роки.

Правління НБУ – Голова НБУ + 11 членів.

С.1 ст.19 ЗУ «Про НБУ» - Голова НБУ одноособово несе…

НПА НБУ – Постанови ПНБУ.

Служба Безпеки України

Не є центральним органом виконавчої влади.

ЗУ – держ. Правоохоронний орган спец. Призначення, що забезпечує держ. Безпеку України. Підпорядковується ПУ.

Функція – захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави, прав громадян від розвідно-підривної діяльності інших спеціалізованих служб, посягань з боку окремих організацій, груп, осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

ü Центральне управління СБУ

ü Підпорядковані йому регіональні органи

ü Органи військової контррозвідки

ü Військові формування

ü Навчальні та інші заклади СБУ

П. 22 ч. 1 ст. 85 КУ – ВРУ

ГСБУ – призначається/звільняється ПУ

Апарат ВРУ

Є самостійним органом.

Національні комісії – у сфері зв’язку та інформації, цінних паперів і фінансових послуг.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформації; комунальних послуг; з цінних паперів та фондового ринку.

Регулятор – здійснює регулювання діяльності комісій у сфері енергетики.

ЗУ «Про НК регулювання ринку комунальних послуг» було передбачено, що комісія утворюється як державний колегіальний орган виконавчої влади.

КУ, ЗУ «Про об’єднання громадян», низка підзаконних НПА, якими регламентується порядок створення реорганізації, ліквідації об’єднань громадян.

Відповідно до ЗУ, об’єднання громадян – добровільні громадські формування, створені на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянам своїх прав і свобод. Об’єднання громадян можуть бути у вигляді політичної партії або громадської організації.

Політична партія – об’єднання громадян-прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування та представництв у їх складі.

Громадська організація – об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Об’єднання громадян створюються та діють на основі добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності. Об’єднання громадян самостійно обирають напрями своєї діяльності. Відповідно до ст. 9 ЗУ, об’єднання громадян утворюються та діють із всеукраїнським, місцевим і міжнародним статусом.

Всеукраїнські об’єднання – об’єднання, діяльність яких поширюється на всю територію України та які мають місцеві осередки у більшості її областей.

Місцеві об’єднання – об’єднання, діяльність яких поширюється на територію певної адміністративно-територіальної одиниці або регіону, що вони обирають самостійно.

Міжнародне об’єднання – її діяльність поширюється на територію України та хоча б однієї іншої держави.

Політичні партії діють виключно з всеукраїнським статусом.

Законом передбачено обмеження щодо створення та діяльності ОГ. Не підлягають легалізації та діяльність легалізованих об’єднань забороняється в судовому порядку, якщо метою її діяльності є:

1. Зміна насильницьким шляхом територіальної цілісності держави, конституційного ладу

2. Підрив безпеки держави, шляхом ведення діяльності на користь інших держав

3. Пропаганда війни, насильства, жорстокості, фашизму та неофашизму, розпалювання національної та релігійної ворожнечі, обмеження загальновизнаних прав людини

Крім того, забороняється створення та діяльність політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, а також будь-яких осередків ОГ у Збройних силах, інших військових формуваннях, державних ПУО, державних навчальних закладах. Забороняється обмеження прав і свобод громадян у зв’язку з їх належністю чи неналежністю до об’єднання громадян. Гарантується тим, що ніхто не може примушений до вступу до ОГ.

Вимога щодо зазначення в офіційних документах інформації щодо членства в будь-якому ОГ не допускається.

Засновники ОГ:

· Громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства

· 18 років (15 років – молодіжні та дитячі організації)

Рішення про заснування приймається установчим з’їздом (конференцією) або загальними зборами.

Членство в ОГ:

· 14 років (дитячі та молодіжні – встановлюється статутом)

Відповідно до ст. 14 ЗУ, легалізація (офіційне визнання) ОГ є обов’язковим і може здійснюватися 2 способами: шляхом реєстрації чи повідомлення про заснування.

Легалізація ОГ – Положення «Про порядок легалізації ОГ», затверджене Постановою КМУ від 26 лютого 1993 р. № 140

Єдиний реєстр громадських формувань.

ПЕРЕПИСАТИ КОНСПЕКТ

На будь-якому рівні державної ієрархії в порядку одностороннього волевиявлення і в межах його компетенції із додержанням встановленої процедури та форми і тягне за собою певні юридичні наслідки. Характерні ознаки правового акту управління є:

1. Підзаконність, що полягає в тому, що правовий акт управління видається на підставі закону, на його виконання і відповідно до актів вищестоящих органів

2. Обов’язковість, або імперативність – правові акти є обов’язковими для всіх адресатів

3. Правомочність – правові акти управління видаються в межах компетенції

4. Офіційність – правові акти управління видаються уповноваженими органами від імені держави.

5. Односторонність – акт є результатом одностороннього владного волевиявлення суб’єкта, що його видав.

6. Належне оформлення – правовий акт управління є письмовим документом конкретного виду, що підготовлений із дотриманням правил юридичної техніки та прийнятий відповідно до встановленої процедури.

7. Офіційно оформлений результат – волевиявлення органів виконавчої влади та інших органів, що здійснюється в односторонньому порядку із дотриманням встановленої процедури та спрямований на досягнення певних конкретних юридичних наслідків.

Чи має бути в ЗУ чітко передбачений обов’язок ОВВ чи іншого суб’єкта державного управління приймати саме такий правовий акт саме з таких питань?

НА чи НПА?

ЗУ «Про загальні засади регуляторної політики у сфері господарської політики» - визначення регуляторного акта.

Поняття та види методів

Методи державного управління – способи здійснення владно-організуючого впливу керуючих суб’єктів на керовані об’єкти.

· За видами засобу управлінського впливу

1. Переконання

2. Примус

3. Стимулювання

· За характером впливу суб’єктів

1. Прямого впливу – «роби, як наказано»

2. Опосередкованого впливу – «роби, як краще» - керований об’єкт має можливість вибору, ініціативи, отже, досягнений результат є більш стабільним.

· Адміністративний економічний

ІІ семестр

Адміністративний проступок

Нормативне визначення міститься у ст. 5 КУпАП – «протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачені заходи адміністративної відповідальності».

Така відповідальність настає, якщо це порушення не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Науковці вважають, що правопорушення та проступок слід розмежувати. Якщо йдеться про порушення норм адміністративного права, які можуть спричиняти кримінальну відповідальність, слід говорити про правопорушення, а якщо застосовуються заходи адміністративної відповідальності – то це проступок.

Ознаки адміністративного проступку (ст. 9):

1. Суспільна шкідливість;

2. Протиправність;

3. Винність;

4. Караність.

Суспільна шкідливість – дозволяє розмежувати злочин та проступок.

Хто має розмежовувати? Критерії до розмежування.

Протиправність – нормами права передбачені правила поведінки, що були порушені.

Немає правил поведінки, а відповідальність є.

Караність – за відповідне правопорушення мають наставати негативні наслідки у виді адміністративного стягнення.

Винність – обов’язкова ознака. Вина – психологічне ставлення до вчиненого діяння та його наслідків. Вона полягає у внутрішньому ставленні суб’єкта до вчиненого діяння.

Якщо суб’єктом адміністративного проступку є юридична особа, то застосовується не поняття вини, а поняття винності.

Склад: суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона.

Об’єкт – охоронювані законом суспільні відносини. Загальний – всі відносини, що охороняються нормами адміністративного права. Безпосередній об’єкт – конкретні відносини, яким завдано шкоди. Предмет – предмети матеріального світу, на який спрямований негативний сплив.

Об’єктивна сторона – те, в чому правопорушення проявляється зовні. Елементи: діяння (дія, бездіяльність), шкідливі наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно шкідливими наслідками. Факультативні ознаки: місце, спосіб, час, засоби, обставини.

Проблема розмежування злочинів і проступків (критерій) – ч. 2 ст. 9 КУпАП.

Ч. 5 Перехідних положень Податкового кодексу України визначає: «Якщо норми інших законів містять посилання на НМДГ, то для цілей їх використання застосовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів чи правопорушень, в яких сума НМДГ встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 для відповідного року» = 100% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи у розрахунку на місяць, встановленого законом на 1 січня звітного податкового року для будь-якого платника податків.

Із прийняттям ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб» залежала від податкової соціальної пільги.

Ст. 51 КУпАП, відповідна стаття ККУ або інша пара та порівняти.

Нормотворче провадження

Регламентована адміністративно-процесуальними органами діяльність органів публічної адміністрації, у ході якої вирішуються питання про формування змісту, прийняття та оприлюднення нормативно-правового акта.

Стадії:

1. Підготовка НПА;

2. Його прийняття;

3. Реєстрації;

4. Набрання чинності;

5. Оскарження (факультативно).

Дозвільне провадження

Регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів публічної адміністрації, під час якої вирішуються питання про забезпечення реалізації прав фізичних і юридичних осіб на виконання певних дій або зайняття певними видами діяльності шляхом надання їм відповідного дозволу.

Ліцензійне провадження – різновид, полягає у видачі ліцензії.

Реєстраційне провадження

Регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про офіційне визнання законності правових актів, законності дій юридичних і фізичних осіб, наділення суб’єктів права відповідними правами та обов’язками, а також про облік і фіксацію юридичних актів, шляхом закріплення їх у реєстраційних актах.

Державна реєстрація НПА, юридичних осіб, ФОП, прав на нерухоме майно.

Атестаційне провадження

Регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про ідентифікацію, інвентаризацію або встановлення ступеня відповідності об’єктів атестаційної системи оціночним критеріям, необхідним для подальшого функціонування у певній сфері.

Види державної служби

· За належністю до певної гілки влади:

1. В органах законодавчої влади;

2. Виконавчої влади;

3. Судових органах;

4. В прокуратурі;

5. В органах державного управління, що не входять до жодної гілки.

· За порядком проходження:

1. Цивільна служба;

2. Мілітаризована служба.

· За функціями (цивільна):

1. Функціональна;

2. Спеціальна.

Обмеження

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

ü визнані у встановленому порядку недієздатними;

ü мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

ü у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

ü в інших випадках, встановлених законами України.

Ст. 12 Нового закону

Державний службовець під час виконання службових обов’язків діє в межах повноважень. Доручення, надані в межах повноважень, є обов’язковими.

У разі виникнення сумніву щодо законності наданого доручення державний службовець має право вимагати письмового підтвердження доручення, після отримання якого зобов’язаний його виконати. У такому разі державний службовець звільняється від відповідальності, якщо доручення буде визнано незаконним у встановленому порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу. Керівник зобов’язаний письмово підтвердити або скасувати відповідне доручення.

Рефінансування місцевих банків – повноваження філій банків Італії;

Здійснення банківського нагляду

Зменшення впливу світових тенденції економіки на місцевому рівні

Діяльність у якості місцевого відділення Казначейства.

Компетенція Центрального банку земель у Німеччині:

1. угоди земель та з землями, а також публічні операції них;

2. консультування підприємств з питань експертизи;

3. збір і аналіз економічної та фінансової інформації.

Митні режими

МКУ виділяє наступні:

1. Імпорт – митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України без обмеження строку їх перебування та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень;

2. Експорт – митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі для вільного обігу без зобов’язання їх повернення та без встановлення умов їх використання;

3. Реімпорт-експорт;

4. Транзит – митний режим, відповідно до якого товари та ТЗ переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах діяльності одного органу без будь-якого використання цих товарів на митній території України;

5. Тимчасове вивезення/ввезення;

6. Митний склад;

7. Спеціальна митна зона;

8. Дьюті-фрі (магазин безмитної торгівлі);

9. Режим переробки на митній території України;

10. Режим знищення або руйнування;

11. Відмови на користь держави.

Ст. 185 МКУ.

Порушення митних правил

Їх види визначені в МКУ, там визначені заходи відповідальності.

Порушення митних правил – це адміністративне правопорушення, яке є протиправним, винним діянням, що посягає на встановлені правила переміщення через митний контроль, і за які МКУ передбачає адміністративну відповідальність.

Види стягнень:

1. Попередження;

2. Штраф;

3. Конфіскація.

Глава 57. Порушення режиму зони митного контролю, неподання документів, видача товарів і ТЗ без дозволу митного органу, не зупинення транспортного засобу, відправлення транспортного засобу без дозволу митного органу, недекларування товарів і ТЗ, переміщення товарів через митний контроль з порушенням прав інтелектуальної власності та цілий ряд інших порушень.

Особливості провадження: д/з

Концепція реформування митної служби «Обличчям до людей». Прозоре прийняття рішень, однаковість вимог і ставлення до всіх споживачів митних послуг, дієвий захист суспільства від нечесної та нелегальної поведінки, загроз здоров’ю громадян, ризиків тероризму у співпраці з іншими державними органами, доброчесність прийняття рішень, мінімальні фінансові та часові витрати на проходження митних процедур, підтримка балансу між митним контролем та сприянням бізнесу.

В блокноті КОНСПЕКТ

Державне управління в галузі ПЕК здійснює Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Держгеонадра, Держгірпромнагляд, Державне агентство з енергозбереження та енергоефективності України, Державна інспекція ядерного регулювання України.

МЕВП – Положення про МЕВП – Указ ПУ від 6 квітня 2011 р. № 382/2011.

МЕВП є головним органом в системі ЦОВВ у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах.

МЕВП здійснює:

1. Визначає пріоритетні напрями розвитку ПЕК;

2. Здійснює нормативно-правове регулювання ПЕК (ЗУ «Про ЦОВВ» НПР здійснюється лише Міністерствами);

3. Погоджує інвестиційні програми ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії, видає дозволи на виведення з експлуатації магістральних нафтопродуктних проводів, нетрадиційних джерел і видів сировини, продуктів їх переробки. Джерел та шляхів постачання ядерних матеріалів, забезпечує реалізацію гарантій МАГАТЕ, здійснює управління корпоративними правами держави, затверджує галузеві програми розвитку ПЕК, здійснює контроль за їх виконанням, здійснює ряд інших повноважень, спрямованих на реалізацію функцій і завдань.

Держгеонадра діє на підставі Положення – Указ ПУ від 6 квітня 2011 № 391/2011. Є ЦОВВ. Завдання – реалізація політики у сфері використання надр.

Повноваження:

1. Здійснює державний облік родовищ, запасів і проявів корисних копалин, веде державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин, видає спеціальні дозволи на геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку, видобування корисних копалин, виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції.

Держгірпромнагляд – Положення – Указ ПУ від 6 квітня 2011 р. № 408/2011.

Завдання:

· Організація та здійснення державного нагляду за додержанням законів та інших НПА з питань промислової безпеки, охорони праці, безпечного ведення робіт юридичними та фізичними особами, що використовують найману працю, геологічного вивчення надр, їх використання та охорони, використання та переробки генеральної сировини, трубопровідного транспорту, функціонування ринку природного газу.

Державна інспекція ядерного регулювання України (ДІЯР) – Положення – Указ ПУ від 6 квітня 2011 р. № 403/2011.

Завдання:

1. Здійснення державного регулювання безпеки використання ядерної енергії;

2. Здійснення повноважень компетентного органу захисту ядерних установок, відповідно до Конвенції про такий захист;

3. Повноваження з перевезення матеріалів;

4. Аварійного оповіщення про ядерну аварію;

Державне агентство енергоефективності та енергозбереження України – Положення – Указ ПУ від 13 квітня 2011 р. № 462/2011.

Завдання:

· Забезпечує реалізацію ДП у сфері раціонального використання ПЕ-ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива.

ЗУ «Про альтернативні види палива», ЗУ «Про альтернативні джерела енергії». ВІДНОВЛЮВАНІ, а не поновлювані джерела.

Держенергоефективності - здійснює державний контроль у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів, забезпечує збільшення частки відновлюваних джерел та альтернативних джерел в енергетичному балансі України.

Повноваження:

1. Проводить кваліфікацію когенераційних установ;

2. Організовує державну експертизу з енергозбереження;

3. Забезпечує систему енергетичного аудиту та запровадження системи енергетичного менеджменту;

4. Веде реєстр альтернативних видів палива, забезпечує функціонування енергетичного маркування електрообладнання;

5. Проводить інформаційну діяльність з популяризації заходів енергозбереження;

Державне регулювання – Національна комісія, що здійснює державного регулювання у сфері енергетики (регулятор) – 1994 р. НКРЕ

Вимоги до його правового статусу:

· Має бути лише один орган;

· Орган має бути незалежним від галузевого міністерства; від ринку;

· Належна ротація керівництва;

· Звільнення керівництва у випадку невідповідності посаді;

· Належне фінансове забезпечення (автономний бюджет).

ЗУ «Про електроенергетику», ЗУ «Про природні монополії».

Правовий статус регуляторів

Державні колегіальні органи, що утворюються та ліквідацію ПУ. Комісії підзвітні ВРУ.

Голова та 6 членів. Призначаються ПУ, Положення затверджує ПУ.

Строк повноважень – 6 років, не більше 2 строків підряд.

Автономний бюджет. Плата за послуги (за ліцензії) зараховується до Державного бюджету України.

Основні завдання регулятора:

· Державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, що проводять діяльність у суміжних ринках у сферах електроенергетики, теплопостачання (в частині діяльності з виробництва теплової енергії та теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, когенераційних установах, атомних електростанцій, установ з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на ринках природного газу тощо.

· Сприяння розвитку конкуренції, сприяння конкурентному становищу у сфері теплопостачання;

· Забезпечення цінової та тарифної політики, сприяння ефективному функціонуванню товарних ринків на основі функціонування суб’єктів природних монополій та споживачів товарів і послуг, що ними виробляються.

· Захист прав споживачів;

· Надання ліцензій на виробництво електричної енергії;

· Комбіноване виробництво теплової та електричної енергії;

· Передача або постачання електричної енергії та ряд інших напрямів.

Чеховська «Адміністративно-правовий режим детінізації відносин у сфері виробництва та реалізації житлово-комунальних послуг».

Буханевич «Адміністративно-правове забезпечення…»

ЗУ «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про благоустрій населених пунктів», «Про житлово-комунальні послуги», «Про питну воду та питне водопостачання».

Міністерство регіонального розвитку та житлово-комунального господарства.

Управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється ВРУ, галузевим міністерством, іншими органами, місцевими ДА.

Містобудівна діяльність = містобудування – цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, ПУО, громадян, об’єднань громадян зі створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування та будівництво об’єктів містобудування, спорудження інших об’єктів, реконструкція історичних населених пунктів, реставрацію та реабілітацію об’єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

ЗУ «Про архітектурну діяльність» - держава забезпечує умови для її здійснення.

Ст. 2 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», ЗУ «Про питну воду та питне водопостачання», ЗУ «Про загальнодержавну програму реформування та розвитку житлово-комунального господарства на період від 2009 до 2014 року».

Державне управління здійснюють КМУ, Міністерство, та Державна архітектурно-будівельна інспекція.

439/2011.

Виконання реєстраційних та дозвільних функцій – знати!!!

Сфера поштового зв’язку

ЗУ «Про поштовий зв’язок».

Принципи:

1. Захист інтересів користувачів у сфері надання послуг поштового зв’язку;

2. Забезпечення надання послуг поштового зв’язку належної якості;

3. Доступність ринку послуг поштового зв’язку;

4. Законодавче регулювання відносин у сфері надання послуг у сфері поштового зв’язку;

5. Забезпечення прав користувачів на таємницю інформації;

6. Забезпечення прав операторів поштового зв’язку, а також єдність правил, стандартів і норм;

Органи:

· КМУ;

· ЦОВВ у галузі зв’язку тощо.

Загальна характеристика управління

Управління – родове поняття, яке характеризує впорядкування взаємозв’язків і взаємодії певної множини елементів або складових частин природи, суспільства або самої людини.

Два основних способи впорядкування: саморегуляція та управління.

Саморегуляція – на основі об’єктивних законів.

Управління завжди передбачає усвідомлений вольовий вплив зовнішніх сил на відповідні об’єкти. Здійснюється управління людиною у таких системах, як:

Людина – природа,

Людина – людина,

Людина – техніка (технологія).

Людина – природа – біологічне управління, спрямоване на використання об’єктивних законів природи для створення нових сортів рослин та виведення нових порід тварин.

Людина – техніка – технічне/технологічне управління, спрямоване на створення нових машин, механізмів, які полегшують життя суспільства.

Людина – людина – соціальне управління – діяльність людей, їх об’єднань для управління людини людиною та суспільством у цілому.

Кібернетичне управління – не окремий вид, а лише полегшує взаємодію попередніх.

Основні елементи управління: суб’єкт/об’єкт.

Управління – цілеспрямований (свідомий, продуманий) організуючий і регулюючий вплив людей на власну групову, колективну, суспільну життєдіяльність, який здійснюються як безпосередньо у формах самоуправління, так і через спеціально створені структури (держави, підприємства, установи, організації).

Соціальне управління – здійснення цілеспрямованого організуючого та регулюючого впливу на спільну або колективну діяльність людей з метою ефективного досягнення загальних результатів відповідно до реальних суспільних потреб.

За суб’єктом управління розрізняють:

· Державне управління (в основі цілісність, суверенітет, безпека, упорядкованість та розвиток суспільства у цілому)

· Місцеве самоврядування (територіальна громада або УНО)

· Менеджмент або корпоративне управління – управління власністю з боку власника або УНО.

· Громадське управління (громадські об’єднання)