Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Розділ II. Управління та самоуправління вільним часомСодержание книги
Поиск на нашем сайте
2.1. Менеджмент культурно-дозвіллєвої діяльності в галузі вільного часу З урахуванням стану й перспектив розвитку нашого суспільства повинна будуватися сьогодні й уся соціально-культурна діяльність. Необхідно підходити до її організації з позиції ринкових відносин, наявності різних форм власності і в соціально-культурній сфері, що диктує завдання оволодіння основами вільного підприємництва, менеджменту в організації дозвілля. Залежно від характеру зв'язків суб'єкта й об'єкта методи менеджменту в закладі культури можна розділити на дві групи: • безпосередні (суб'єкт — об'єкт), що впливають на колектив як об'єкт і на відносини з горизонтальними зв'язками: керівник — керівник, група — група, учасник — учасник; • опосередковані (суб'єкт — об'єкт — суб'єкт), коли керівник, управляючи об'єктом своєї дії (колективом, групою або учасником), переводить його в нову якість — у суб'єкт самоврядування або управління. Методи менеджменту не повинні бути єдиними й переважаючими в арсеналі керівника. Управлінська дія є органічна єдність безпосередніх і опосередкованих методів, що забезпечують технологічний процес. Уживані в колективах закладів культури методи опосередкованого управління включають: • використовування колективу як суб'єкта педантичної дії на молодь, яка відвідує різні установи у сфері дозвілля; • соціально-психологічне й педагогічне самоврядування за допомогою неформальних лідерів. Для освоєння менеджменту в установах сфери дозвілля необхідно оволодіти як безпосередніми, так і опосередкованими методами. Основоположними принципами менеджменту в соціально-культурній сфері повинне бути самоокуповування й самофінансування. Самоокуповування припускає, що підприємство со- ціально-культурної сфери (клуб, парк, театр і т.п.) за рахунок виручки від виконуваної діяльності повністю відшкодовує свої витрати з розробки й реалізації тієї або іншої дозвіллєвої програми, включаючи й надання різного роду рекреативних послуг. У дозвіллєвій сфері все повніше затверджується принцип договірно-замовлених відносин між суб'єктами соціально-культурної діяльності. Цей принцип дозволяє перейти від авторитарно-бюрократичних методів до управління, до механізмів регулювання соціально-культурних процесів. Слід зазначити ще один принцип, що регулює взаємодію суб'єктів у соціально-культурній сфері, — це програмно-цільовий принцип фінансування, який припускає не фінансове забезпечення існування соціально-культурного об'єкта, установи (клубу, парку, музею і т.п.) в цілому, а підтримку певного вигляду або напрями його діяльності, конкретної дозвіллєвої програми аж до виконуваного в межах соціального замовлення разового заходу: конкурсу, фестивалю, вистави, зустрічі. Менеджмент (з англ. — управління) — багатозначний термін, який означає сукупність осіб, зайнятих управлінською працею у сфері приватного й суспільного бізнесу; наукова дисципліна, що вивчає техніко-організаційні та соціальні аспекти управління суспільним виробництвом [118]. Менеджмент — це вміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент означає «управління» — вид діяльності з керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях. Зміст управління полягає в роботі з людьми й документами. Зміни, які відбуваються в країні на сучасному етапі, а саме перехід від авторитарно-бюрократичної до демократичної моделі суспільного розвитку вимагає рішучої відмови від накопиченого тут вантажу догматичних уявлень, віджилих схем і стереотипів, поверхневого дослідження реальних внутрішніх суперечливих процесів. Процес очищення повинен, безумовно, охоплювати як теорію, так і практику управлінській діяльності, тим паче, що такі наслідки авторитарно-бюрократичної моделі управління, як зростання злочинності, деструктивних форм використовування вільного часу, бездуховність і деморалізація особи, буквально у всіх перед очима. Тотальне одержавлення й ідеологізація соціально-культурної сфери, усеохоплюючий контроль і регламентація процесів, що розгортаються тут, призвели до відчуження підростаючого покоління від самодіяльної творчості й справжніх духовних цінностей до засилля офіційної, усередненої культури. У результаті в суспільстві практично сформувалися два пласти со-ціально-дозвіллєвої діяльності: офіційний, прописаний у відповідних організаціях і установах, і неофіційний, творча самодіяльність, що пішла в суспільно-політичні й дозвіллєві ніші. Проблема управління у сфері вільного часу є однією з найактуальніших соціально-педагогічних проблем у цьому напрямі життєдіяльності учнів. При її вирішенні слід відразу визнати, що будь-яка спроба безпосереднього управління культурно-доз-віллєвою діяльністю школярів суперечить самій сутності вільного часу. І спроби подібного роду можуть призвести лише до придушення самодіяльного характеру використовування вільного часу, обмеженню свободи вибору й зміни занять, урешті-решт, до скасування особистої свободи кожної людини в цій сфері діяльності. Управління змістом вільного часу — це перш за все самоврядування, тобто управління тут повинно будуватися з урахуванням того, що школярі самі організовують і регулюють свою діяльність, у якій знаходять вираження їх індивідуальні інтереси й потреби. Управління повинно бути направлене, перш за все, на те, щоб створити оптимальні умови для саморозвитку особистості, для виявлення й реалізації її здібностей і дарувань. Управління вільним часом учнівської молоді — це визначення об'єктивних умов з метою оптимального використовування їх для розвитку особистості. Потреби, інтереси й запити учнівської молоді, форми життєдіяльності сфери вільного часу сприяють виробленню відпо- відних цілей, завдань. Проведення часу завжди має причинно-наслідковий характер. У зв'язку з цим соціально-педагогічне управління припускає виявлення об'єктивних і суб'єктивних чинників, що впливають прямо або опосередковано на вільний час. Дія об'єктивних умов, заломлюючись у суб'єктивному виборі школярем тих або інших видів проведення вільного часу, урешті-решт, надає вирішальний вплив на характер і зміст цієї діяльності. «Суб'єкт управління, знімаючи суперечність між пізнанням і практикою, є тим активним творчим центром особистості, який здійснює єдність об'єктивного й суб'єктивного, буття й мислення» [33, 16]. Завдання адміністративно-педагогічних органів управління повинно полягати в тому, щоб якомога більш повно й точно відобразити у своїй діяльності сутність й основні тенденції соціально-культурних процесів, що розвиваються в юнацькому середовищі. Інакше забезпечити оптимальне функціонування й розвиток сфери вільного часу неможливо. Причому, між об'єктом і суб'єктом управління існує тісна діалектична взаємодія, між ними немає абсолютних граней, оскільки сфера вільного часу є одночасно складною системою самоврядування різного рівня (індивід — група — суспільство). Насправді, який би вид культурно-дозвіллєвої діяльності, що відноситься до управління, ми не взяли, він виявляється також пов'язаний із самоврядуванням. Наприклад, суспільна й спортивно-оздоровча діяльність, зміст і форми яких до певної міри регламентуються й прямують суспільством, не могли б розвиватися без активної й зацікавленої участі самих учнів. Говорячи про самоврядування у сфері вільного часу, необхідно відзначити два його різновиди. Один з них характеризується стихійною поведінкою людини, яка далеко не завжди усвідомлює свої мотиви й цілі, часто керується безпосередніми інтересами, емоціями й обставинами. Інший різновид самоврядування знаходить якнайповніший вираз у чітко усвідомлюваних цілях і засобах їх реалізації в соціально-культурній сфері, ініціативному й виборчому проведенні часу особистості. У повсякденному житті в кожному школяреві можуть поєднуватися обидва різновиди самоврядування, оскільки варіативність поведінки, свобода вибору конкретної моделі проведення часу багато в чому є обумовлені соціально-психологічними механізмами, потребами особистості в зміні духовно-емоційних станів, інтелектуальної й етичної напруги. Крім того, поведінка учнівської молоді, у сфері вільного часу завжди не-передбачувана, оскільки вибір тих або інших видів діяльності здійснюється вільно. Разом з тим, потрібно відзначити, що ця непередбачуваність вибору внутрішньо властива будь-якій розвинутій особистості й що відсутність або втрата цієї здатності додає проведенню часу риси запрограмованості, механістич-ності, відбувається стандартизація й уніфікація її поведінки у сфері вільного часу. Що ж є провідним у сучасних умовах — управління або самоврядування? Відповідь на це питання лежить у розумінні сутності вільного часу як вільної діяльності, як самодіяльності, заснованої на самоврядуванні. У науковій літературі, особливо педагогічній, довгі роки самоврядуванню відводилася підлегла щодо управління роль. Своєрідною методологічною традицією стало розглядати самоврядування, зокрема учнівської молоді, під кутом зору цілей і завдань управлінської діяльності, а власні його проблеми ігнорувалися. Сьогодні стає очевидним, що якщо ігнорується справжня роль і місце самоврядування, то соціально-культурні процеси, які розгортаються у сфері вільного часу, перетворюються на стихійні, некеровані явища. Тому соціально-педагогічне управління у сфері вільного часу направлено, перш за все, на створення необхідних умов для культурно-дозвіллєвої діяльності, повинно характеризуватися наступним надзавданням: усебічно сприяти пробудженню потреби в самоврядуванні та її постійному стимулюванні. Необхідно відзначити, що самоврядування у вільний час зовсім не є лише волевиявлення і якоїсь абсолютної свободи вибору особистості. У ньому завжди виявляються кілька взаємозв'язаних чинників: по-перше, зовнішніх, джере- лом яких є система суспільних відносин, соціально-культурне середовище, які накладають істотний відбиток на свідомість і поведінку учнівської молоді; по-друге, управлінської дії, при якій зберігається варіативність самостійної, ініціативної поведінки в межах регульованих соціальними інститутами; по-третє, культурно-дозвіллєвої діяльності самої особистості, яка виступає і як об'єкт управлінської дії, і як суб'єкт самоврядування. Проте, визнаючи відмінність між управлінням і самоврядуванням у вільний час, необхідно підкреслити їх діалектичний взаємозв'язок. У цій взаємодії й повинен відбуватися процес постійного оновлення механізмів управління й самоврядування у сфері вільного часу. Необхідно відзначити, що управління вільним часом — свідома й цілеспрямована дія на умови й зміст культурно-дозвіллєвої діяльності відповідно до об'єктивних закономірностей її розвитку на користь формування духовно багатої, соціально-активної особистості, створення оптимальних умов для саморозвитку особистості, вияву й реалізації її здібностей і інтересів. Суть змін, які відбуваються у сфері управління вільним часом, полягає в тому, щоб повернутися до реальних потреб і інтересів учнівської молоді. Оскільки проблема управління вільним часом розглядається нами стосовно учнівської молоді, то уявляється, що основні характеристики соціально-педагогічного управління в цій сфері можуть бути такими. По-перше, управління вільним часом — це перш за все пряме (позанституційних суб'єктів) самоврядування учнівської молоді, у культурно-дозвіллєвій діяльності, тобто первинним суб'єктом управління є сама учнівська молодь. По-друге, громадські організації, адміністративно-педагогічні органи, школа є інституційними суб'єктами управління, за допомогою яких повинні виражатися й забезпечуватися потреби й інтереси учнів у сфері вільного часу. По-третє, безпосередньо об'єктом управління виступають тільки умови вільного часу й лише опосередковано — усе різноманіття культурно-дозвіллєвої діяльності учнів. По-четверте, сутність і специфіку управління у вільний час обумовлено внутрішніми закономірностями культурно-дозвілл-євої діяльності учнів, її саморегулятивними механізмами. По-п'яте, управління вільним часом як управління соціальне завжди виявляється як вплив одних людей на інших. Тим самим формуються прямі й зворотні зв'язки, складається діалектична взаємодія між суб'єктом і об'єктом управління у вільний час. Обсяг і характер цієї взаємодії позначають межі управління, яке знаходить свій вираз, з одного боку, у суспільних інтересах, а з іншого — в особистих інтересах учнів у вільний час. За характером управляючих дій управлінська діяльність у сфері вільного часу може бути розділена на два типи: Перший — це управління адміністрацією й фрагментами діяльності, яке здійснюється окремими актами й зводиться до підтримки зв'язку між ними або зміни їх у потрібному напрямі. До цього типу управління належать і питання організації й зміни технологічних процесів, фінансової політики, створення комерційних служб у сфері вільного часу. Цей процес є центральною й визначальною ланкою менеджменту в культурно-дозвіллєвій діяльності, оскільки технологія управління складається, по-перше, з ухвалення управлінських рішень і, по-друге, з контролю за ступенем і характером реалізації цих рішень. У цьому значенні рішення й контроль припускають і взаємодоповнюють один одного. Ухвалене рішення, не підкріплене контролем, не має реального практичного сенсу. Усі ці оперативні складові менеджменту в культурно-дозвіллєвій діяльності утворюють цілісну технологічну єдність, яка може бути представлена такою схемою: рішення засіб контроль результат У цих поняттях і закладений концептуальний потенціал управлінських основ у сфері культурно-дозвіллєвої діяльності. У ньому виражається уявлення про управлінський «механізм» як про органічну єдність, цілісність засобів управління сферою вільного часу. «Ресурсною» основою цього механізму є інформація про цілі, шляхи, ступінь і характер досягнення цілей, що передається за допомогою відповідної документації: ■ організаційно-розпорядчі документи (накази, розпорядження); ■ директивно-інструктивні (плани, інструкції, директиви про запити, побажання і т.п.); ■ довідково-інформаційні (запити, службові листи і т.п.); обробка матеріалу (тести, анкети, інтерв'ю, листи, пропозиції, пояснювальні й доповідні записки); ■ обліково-контрольні (поточний статистичний, бухгалтерський облік і звітність). Кажучи про соціально-педагогічну переорієнтацію управління процесами, що відбуваються у сфері вільного часу, необхідно відзначити, що на зміну адміністративно-тоталітарної структури управління прийшли більш демократичні організації, які у своїй діяльності прагнуть відобразити сутність й основні тенденції соціально-культурних процесів, що розвиваються в юнацькому середовищі. Йдеться, звичайно, про установи, які займаються організацією культурно-дозвіллєвої діяльності у сфері вільного часу учнівської молоді (Міністерство у справах сім'ї, молоді і спорту, обласних, міських, районних управлінь у справах молоді, а також різні позашкільні заклади, Будинки творчості, клуби, гуртки тощо). У своїй діяльності вони керуються Законами України, Деклараціями, які відображають принципи державної молодіжної політики в Україні. Необхідно відмітити, що реальне вирішення проблем організації вільного часу учнівської молоді неможливе без громадських організацій. Саме налагоджування взаємодії державних органів управління з питань організації вільного часу учнівської молоді з іншими типами установ (неформальні, любительські об'єднання, клуби за інтересами і т.п.) принесе результати в досягненні цілей менеджменту в цій сфері. Управлінська діяльність у сфері вільного часу характери- ^■ииіімііІііііііііЇ зується напівінституціиним існуванням безлічі організаційних форм, які розвиваються на повному або частковому держроз-рахунку, мають програму діяльності і т.п., що породжує в них потребу в певних юридичних відносинах з державними установами в цій сфері. Задоволення цих потреб полягає у виробленні такого механізму взаємодії любительських об'єднань з формальними структурами закладів культури, який підтримав би і, можливо, сприяв їх самоорганізації з усією її специфікою. Однією з найважливіших ознак любительських об'єднань у сфері вільного часу є спільний, кооперативний характер їх діяльності, об'єднання зусиль усіх членів колективу. Менеджмент як основа функціонування установ у сфері вільного часу пов'язаний перш за все із завданнями творчої самореалізації особистості, її самовираженням. Орієнтацію управлінської діяльності на розвиток і вироблення певної системи духовних цінностей повинні, у першу чергу, ураховувати заклади, що займаються організацією дозвілля школярів при підготовці різних культур-но-дозвіллєвих програм. Необхідно відзначити, що нові методологічні підходи виявляються і в переосмисленні змісту й ролі основних принципів управлінської діяльності. У зв'язку з новими концептуальними підходами можна виділити наступні принципи управління: демократизації, гуманізації, об'єктивності, конкретності, оптималь-ності й ефективності, територіально-галузевий підхід. Істотною особливістю використовування цих принципів є те, що «полем» їх реалізації можуть бути, головним чином, умови культурно-дозвіллєвої діяльності й інституційні форми проведення часу. При цьому зміст вільного часу може бути об'єктом управління лише опосередковано, переважно через дію на умови його поведінки. Демократизація системи управління є одним з найважливіших її принципів, що відображає основний вектор переходу від авторитарно-бюрократичної до демократичної моделі суспільного розвитку. Основними напрямками реалізації цього принципу є децентралізація й дебюрократизація діяльності державних органів управління зі створення необхідних умов для роз- витку особистості в соціально-культурній сфері. Демократизація системи управління у сфері вільного часу молоді вимагає корінної реформи, таких соціально-культурних інститутів, як різні ланки системи народної освіти. Це закономірно, оскільки демократизація управління не може бути локалізована лише в галузі культурно-дозвіллєвої діяльності, вона повинна пронизувати весь тимчасовий простір учнівської молоді. Поява нових самодіяльних організацій і об'єднань свідчить про прагнення молодих людей зробити свій внесок у безповоротність демократичних змін. Слід підкреслити, що демократизація управління у сфері вільного часу знаходить своє справжнє значення лише постільки, поскільки орієнтована на запуск механізмів самоврядування в юнацькому середовищі. Подолання відчуження між особистістю й основними соціально-культурними інститутами є одним з найважливіших напрямів управлінського процесу у сфері вільного часу. У сучасних умовах гуманістичні принципи й ідеали — свобода, милосердя, справедливість, безкорисливість, рівність тощо — мають не тільки соціальний, але й етичний аспект, набуваючи все більш помітної практичної значущості в галузі культурно-дозвіллєвої діяльності. Гуманізація управління у сфері вільного часу й полягає в його переорієнтації на загальнолюдські цінності, які збігаються зі свободою особистості, збагаченням її духовного життя всім різноманіттям вітчизняної й світової культури. Гуманізація управління стає ефективною лише в тому випадку, якщо вона опосередкована самою особою, її зустрічною активністю в реалізації загальнолюдських цінностей і ідеалів. Це знаходить своє відображення у виникненні й діяльності таких масових самодіяльних організацій, як «Милосердя», «Меморіал», інтенсивний розвиток отримав волонтерський рух, у якому з великою самовіддачею, завзяттям бере участь велика кількість учнівської молоді. Соціально-культурні процеси розгортаються на основі об'єктивних закономірностей, що характеризують найістотніше в розвитку як суспільства, так і сфери вільного часу. Управлінська діяльність не може будуватися у відриві від цих законо- мірностей. Тому своєчасне виявлення, пізнання й використовування об'єктивних закономірностей складає принцип об'єктивності. Звичайно, далеко не всі закономірності культурно-дозвіллєвої діяльності можуть бути виявлені, оскільки пізнання й використовування закономірностей залежить від рівня соціально-економічного розвитку суспільства, ступеня розвитку його засобів пізнання. Принцип об'єктивності вимагає глибокого наукового осмислення закономірностей, що діють у сфері вільного часу, ефективності їх використовування. Власне наукове управління знаходить своє вираження в перекладанні вимог об'єктивних закономірностей, тенденцій культурно-дозвіллєвої діяльності на мову управлінської практики. Труднощі наукового забезпечення цього перекладу полягають у тому, що культурно-дозвіллєва діяльність як об'єкт управління — вельми складне й багатопланове явище. Практика управління у сфері вільного часу вимагає перетворення науки, усього комплексу знань у цій галузі в невід'ємний компонент управлінського процесу. Тому необхідні тісні взаємозв'язки науки й практики управління соціально-культурними процесами. Інакше кажучи, органи управління повинні нести відповідальність за впровадження наукових рекомендацій і розробок, а наука — за актуальність і обґрунтованість досліджень у сфері вільного часу. Принципи конкретності як принцип управління соціально-культурними процесами у сфері вільного часу полягає в низці вимог у діяльності органів управління: 1) урахування соціально-демографічних і психологічних особ 2) необхідність адекватної оцінки й самооцінки суб'єкта уп 3) цільовий вибір методів і форм управлінської дії залежно Дотримання цих вимог дозволить уникнути шаблонних дій, виробити реальний підхід до соціально-культурної ситуації, що склалася. Принцип конкретності в управлінській дії повинен здійснюватися диференційовано. У принципі оптимальності, ефективності виражається одна з найістотніших характеристик управління у сфері вільного часу. Зміст цього принципу полягає в тому, щоб з якнайменшими витратами засобів і часу досягти поставлених цілей у цій життєдіяльності учнівської молоді. Принцип оптимальності має суб'єктивно-об'єктивний характер. Важливими вимогами його реалізації є, з одного боку оптимізація умов культурно-дозвіллє-вої діяльності, її зміст, а з іншого — оптимізація діяльності самого суб'єкта управління соціально-культурними процесами. Підвищення ефективності є актуальним завданням, що стоїть перед управлінськими органами. Лише оптимальне поєднання економічної й соціальної ефективності здатне забезпечити науково обґрунтоване управління вільним часом. Виділимо деякі кількісно-якісні критерії ефективності управління у сфері вільного часу, які виражаються, по-перше, величиною вільного часу, що належить до культурно-творчого типу відповідно до запропонованої нами типології проведення часу; по-друге, співвідношенням суспільно цінних форм проведення вільного часу й мотивами суспільно цінних форм проведення вільного часу, що визначають характер його використовування; по-третє, рівнем розвитку інститутів самоврядування, орієнтованих на загальнодемократичні й гуманістичні цінності; по-четверте, ступенем наближення до планових і нормативних показників умов культурно-дозвіллєвої діяльності. Умови використання вільного часу, інституційні форми його проведення є також об'єктом територіального й галузевого управління. Дія на культурно-дозвіллєву діяльність як якісно певну цілісність здійснюється через систему територіального управління. Розвиток же окремих видів проведення часу потрапляє у сферу галузевого управління, диференційованого на різноманітні управлінські підсистеми, серед яких можна виділити бібліотечну, спортивну, клубну і т.п. У наш час галузеве управління, як і раніше, є домінуючим порівняно з територіальним. Тому підвищення ролі територіального управління у сфері вільного часу є сьогодні актуальним завданням. Виконання його тісно пов'язано з реформою економічних відносин і політичної системи, у результаті якої місцевими органами влади передається велика частина повноважень у розвитку соціально-культурної сфери. Реалізація територіально-галузевого принципу управлінськими органами багато в чому залежить від специфічних умов, конкретних чинників, що роблять вплив на розстановку акцентів у його застосуванні. Таким чином, на основі об'єктивних закономірностей куль-турно-дозвіллєвої діяльності принципи управління реалізуються за допомогою інститутів управління й самоврядування. Методологічним підґрунттям, на якому вибудовуються і взаємно пов'язуються основи менеджменту у сфері вільного часу, є цілеспрямований педагогічний процес, у якому виявляється самодіяльна активність особистості, її спонтанність дій. Отже, необхідно відзначити, що сутність проблеми управління вільним часом сучасної учнівської молоді полягає в тому, щоб не робити замах на особисту свободу молодої людини, не вписувати її дозвілля в строгі межі різних заходів, а максимально надавати кожному хлопцеві й дівчині можливості для культурного, духовного зростання, для самоутвердження й самовираження особистості відповідно до її здібностей, інтересів, схильностей, за допомогою власної участі в різних формах діяльності й спілкування. Виховання й самовиховання доброти, чуйності, делікатності та інших людських рис у сфері вільного часу, а також урахування інтересів, запитів і потреб учнівської молоді повинні займати значне місце в соціально-педагогічній переорієнтації управління процесами, що відбуваються у сфері вільного часу. Найсприятливішими умовами для організації менеджменту в соціально-культурній сфері є: • реалістична оцінка соціально-культурної ситуації, що склалася в певному регіоні; • необхідність адекватної оцінки й самооцінки суб'єкта управління з погляду можливостей, які він має; • цільовий вибір методів і форм управлінської дії залежно від конкретних умов і чинників, що впливають на величину й характер соціально-культурної сфери. Усі ці умови спонукають у соціально-культурній сфері розширювати спектр діяльності, організовувати численні нові, невідомі до цих пір варіанти об'єднань культурно-освітньої й культурно-творчої спрямованості. Контрольні питання: 1. Дайте визначення поняттям «менеджмент», «управління змістом вільного часу», «управління вільним часом». 2. Розкрийте суть змін, які відбуваються у сфері управління вільним часом, чим вони характеризуються. 3. У чому полягають завдання адміністративно-педагогічних органів управління сферою вільного часу? 4. Назвіть типи управлінської діяльності у сфері вільного часу та охарактеризуйте їх. 5. У чому полягає зміст і роль основних принципів управлінської діяльності? 2.2. Основні форми й методи організації вільного часу учнівської молоді Не дивлячись на кризу, яка оточує всі галузі суспільства в нашій країні, сьогоденні проблеми школярів — специфічне відображення кризи. Застарілі методи роботи з учнівською молоддю не підходять. Потрібні нові підходи. Перш ніж перейти до розгляду основних методів організації вільного часу, ми дамо визначення цьому поняттю. Питання про методи — це питання про те, як підвищити дієвість діяльності закладів культури, як краще донести зміст до відвідувачів, як зробити його більш переконливим і сприйманим аудиторією. Визначень поняття «метод» багато, але в усіх є щось загальне: метод — це спосіб, прийом, шлях вирішення будь-якого завдання. Метод — це те, за допомогою чого педагог зможе досягти мети. Методами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято називати способи, прийоми, способи дій з використання засобів впливу на аудиторію. У культурно-дозвіллєвій діяльності виділяють такі основні методи: • Методи гри й ігрового тренінгу. Гра — самостійний і законний для учнів, дуже важливий вид їхньої діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень організаторських здібностей учнів, розкриває творчий потенціал кожного учня. • Методи театралізації. Дозвілля учнів має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Театралізація знайомить учнів з різноманітними сюжетами життя. • Метод змагання. Змагання — внутрішня «пружина» розкручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою. • Метод рівноправного духовного контакту. Вони засновані на спільній діяльності дітей і дорослих «на рівних» у цьому. Організатори, соціальні педагоги, учні — рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об'єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні. • Методи ситуацій, що виховують, тобто покликаних до життя процедур, самореалізації, довіри, уявної довіри, недовіри, організованого успіху та ін. Ситуація, яка виховує, — це ситуація що спеціально створюється вихователем. • Імпровізація — дія, не усвідомлена й не підготовлена заздалегідь, експромт. Імпровізація виводить на практичну й творчу заповзятливість. Мистецтво імпровізації — це породження спокуси творчого зусилля. Імпровізація базується на синдромі наслідування з привнесенням свого авторського початку. Важливо усвідомити сутність поняття «метод», залежність методу від змісту роботи, необхідність творчого підходу до вибору методів і прийомів до діяльності закладів культури, якими накопичений великий досвід використання різних засобів, форм і методів залежно від обстановки й розв'язуваних завдань. Фахівцю необхідно опанувати ними, навчитися їх творчо застосовувати. До числа найважливіших компонентів методики культурно-дозвіллєвої діяльності відносяться форми діяльності закладів культури чи програм. Форми роботи — один з необхідних еле- ментів функціонування закладів культури, компонент культур-но-дозвіллєвої діяльності. Термін «форма» вживається в різних значеннях. Форма (узагалі) — пристрій, структура, зовнішнє вираження чого-небудь, система організації чого-небудь. Форма не може існувати ізольовано від змісту. Поняття форми стосовно діяльності у сфері вільного часу може мати різне значення. Насамперед, форма є вираженням змісту культурно-дозвіллєвої діяльності, формами називають способи організації вільного часу. Однією з форм організації дозвіллєвої діяльності учнів є клубна діяльність. Клуб — це соціально-культурний центр духовного розвитку, творчості й відпочинку людей, створений за державною й суспільною ініціативою. Клуби забезпечують потребу населення в задоволенні й змістовному проведенні вільного часу як через колективні (свята, фестивалі, обрядові заходи), так і індивідуальні форми роботи. З уведенням ринкових відносин та демонополізацією культурного забезпечення населення з'явилися й функціонують ще й недержавні заклади культури клубного типу. Державні, за правилом, майже не змінили стилю й методів роботи, тому переважно залежать від дотацій відповідного бюджету. Недержавні, маючи мінімальну підтримку держави, повинні шукати неординарні форми й методи роботи, використовувати багатий досвід зарубіжних структур подібного профілю. Під час дозвілля людина підвищує свій інтелектуальний рівень, що корисно як їй самій, так і суспільству, тому продуктивне забезпечення сфери дозвілля має дуже велике значення. Йдеться, передусім, про необхідність забезпечення потужності його матеріальної бази: від сільських клубів до міських палаців культури та творчості, від настільних ігор (шахи, шашки, теніс) до розгалуженої мережі національного телебачення, від звичайних спортивних майданчиків до грандіозних стадіонів, від найпростіших іграшок до найсучасніших комп'ютерних електронних систем. До матеріальної бази дозвілля маємо віднести, зокрема, і базу єдиної світової інформаційної системи Іпїегпеі [83, 63-64]. Клуб — комплексний універсальний центр дозвіллєвої діяльності, Основна мета клубу — виховання й самовиховання на основі ініціативи, самодіяльності й всебічного прояву здібностей кожної особистості. Завдання клубної роботи: організувати дозвілля людей, оперативно знаходити форми й застосовувати засоби культурно-масової роботи відповідно до інтересів і запитів учнівської молоді. Найважливіші функції клубу: 1. Стимулювання суспільної активності шляхом організації дозвіллєвої діяльності великих мас людей. 2. Розвиток соціально-культурної творчості. 3. Широке спілкування в результаті спільної діяльності. 4. Забезпечення культурного відпочинку й розваг. /. Принцип науковості. Цей принцип є одним з провідних. Він вимагає обґрунтування цілей, змісту, форм і методів виховного процесу, використання досягнень, суміжних наук — педагогіки, соціології, теорії культури, психології, соціальної психології, мистецтвознавства, естетики, економіки, теорії управління. 2. Принцип комплексності. Говорячи про застосування цього принципу, необхідно визначити таке: забезпечення органічної єдності трудового, морального й естетичного виховання, а також єдності масових групових та індивідуальних форм виховної роботи з урахуванням особливостей різних груп населення; цілеспрямоване використання всіх засобів і методів освіти для формування гармонійно розвиненої особистості. 3. Принцип диференційованого підходу до різних груп населення. Він займає важливе місце в діяльності клубної роботи й накладає відбиток на зміст, організацію, форми й методи роботи. Кількість груп, стосовно яких здійснюється цей підхід, а також їх склад залежить від типу культурно-освітньої установи, її матеріальної бази, конкретних умов роботи. 4. Принцип зв'язку з життям. Містить у собі такі риси, як конкретність і цілеспрямованість. Це означає, що кожен захід повинен носити конкретний характер і мати чітко виражену мету. 5. Принцип послідовності й систематичності. Культурно-освітня
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 280; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.119.135.67 (0.019 с.) |