Розділ II. Управління та самоуправління вільним часом

2.1. Менеджмент культурно-дозвіллєвої діяльності в галузі вільного часу

З урахуванням стану й перспектив розвитку нашого суспіль­ства повинна будуватися сьогодні й уся соціально-культурна діяльність. Необхідно підходити до її організації з позиції рин­кових відносин, наявності різних форм власності і в соціально-культурній сфері, що диктує завдання оволодіння основами вільного підприємництва, менеджменту в організації дозвілля.

Залежно від характеру зв'язків суб'єкта й об'єкта методи менеджменту в закладі культури можна розділити на дві групи:

• безпосередні (суб'єкт — об'єкт), що впливають на колек­тив як об'єкт і на відносини з горизонтальними зв'язками: ке­рівник — керівник, група — група, учасник — учасник;

• опосередковані (суб'єкт — об'єкт — суб'єкт), коли керів­ник, управляючи об'єктом своєї дії (колективом, групою або учасником), переводить його в нову якість — у суб'єкт самовря­дування або управління.

Методи менеджменту не повинні бути єдиними й переважа­ючими в арсеналі керівника. Управлінська дія є органічна єдність безпосередніх і опосередкованих методів, що забезпечують тех­нологічний процес.

Уживані в колективах закладів культури методи опосеред­кованого управління включають:

• використовування колективу як суб'єкта педантичної дії на молодь, яка відвідує різні установи у сфері дозвілля;

• соціально-психологічне й педагогічне самоврядування за допомогою неформальних лідерів.

Для освоєння менеджменту в установах сфери дозвілля не­обхідно оволодіти як безпосередніми, так і опосередкованими методами.

Основоположними принципами менеджменту в соціально-культурній сфері повинне бути самоокуповування й самофінан­сування. Самоокуповування припускає, що підприємство со-

ціально-культурної сфери (клуб, парк, театр і т.п.) за рахунок виручки від виконуваної діяльності повністю відшкодовує свої витрати з розробки й реалізації тієї або іншої дозвіллєвої про­грами, включаючи й надання різного роду рекреативних по­слуг.

У дозвіллєвій сфері все повніше затверджується принцип договірно-замовлених відносин між суб'єктами соціально-куль­турної діяльності. Цей принцип дозволяє перейти від автори­тарно-бюрократичних методів до управління, до механізмів ре­гулювання соціально-культурних процесів. Слід зазначити ще один принцип, що регулює взаємодію суб'єктів у соціально-культурній сфері, — це програмно-цільовий принцип фінансу­вання, який припускає не фінансове забезпечення існування соціально-культурного об'єкта, установи (клубу, парку, музею і т.п.) в цілому, а підтримку певного вигляду або напрями його діяльності, конкретної дозвіллєвої програми аж до виконува­ного в межах соціального замовлення разового заходу: кон­курсу, фестивалю, вистави, зустрічі.

Менеджмент (з англ. — управління) — багатозначний термін, який означає сукупність осіб, зайнятих управлінською працею у сфері приватного й суспільного бізнесу; наукова дисципліна, що вивчає техніко-організаційні та соціальні аспекти управлін­ня суспільним виробництвом [118].

Менеджмент — це вміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших лю­дей. Менеджмент означає «управління» — вид діяльності з ке­рівництва людьми в найрізноманітніших організаціях. Зміст уп­равління полягає в роботі з людьми й документами.

Зміни, які відбуваються в країні на сучасному етапі, а саме перехід від авторитарно-бюрократичної до демократичної мо­делі суспільного розвитку вимагає рішучої відмови від накопи­ченого тут вантажу догматичних уявлень, віджилих схем і сте­реотипів, поверхневого дослідження реальних внутрішніх супе­речливих процесів.

Процес очищення повинен, безумовно, охоплювати як тео­рію, так і практику управлінській діяльності, тим паче, що такі

наслідки авторитарно-бюрократичної моделі управління, як зро­стання злочинності, деструктивних форм використовування вільного часу, бездуховність і деморалізація особи, буквально у всіх перед очима.

Тотальне одержавлення й ідеологізація соціально-культур­ної сфери, усеохоплюючий контроль і регламентація процесів, що розгортаються тут, призвели до відчуження підростаючого покоління від самодіяльної творчості й справжніх духовних цінностей до засилля офіційної, усередненої культури. У ре­зультаті в суспільстві практично сформувалися два пласти со-ціально-дозвіллєвої діяльності: офіційний, прописаний у відпо­відних організаціях і установах, і неофіційний, творча само­діяльність, що пішла в суспільно-політичні й дозвіллєві ніші.

Проблема управління у сфері вільного часу є однією з найак­туальніших соціально-педагогічних проблем у цьому напрямі життєдіяльності учнів. При її вирішенні слід відразу визнати, що будь-яка спроба безпосереднього управління культурно-доз-віллєвою діяльністю школярів суперечить самій сутності вільного часу. І спроби подібного роду можуть призвести лише до при­душення самодіяльного характеру використовування вільного часу, обмеженню свободи вибору й зміни занять, урешті-решт, до скасування особистої свободи кожної людини в цій сфері діяльності.

Управління змістом вільного часу — це перш за все само­врядування, тобто управління тут повинно будуватися з ураху­ванням того, що школярі самі організовують і регулюють свою діяльність, у якій знаходять вираження їх індивідуальні інтере­си й потреби.

Управління повинно бути направлене, перш за все, на те, щоб створити оптимальні умови для саморозвитку особистості, для виявлення й реалізації її здібностей і дарувань.

Управління вільним часом учнівської молоді — це визначен­ня об'єктивних умов з метою оптимального використовування їх для розвитку особистості.

Потреби, інтереси й запити учнівської молоді, форми жит­тєдіяльності сфери вільного часу сприяють виробленню відпо-

відних цілей, завдань. Проведення часу завжди має причинно-наслідковий характер. У зв'язку з цим соціально-педагогічне управління припускає виявлення об'єктивних і суб'єктивних чин­ників, що впливають прямо або опосередковано на вільний час.

Дія об'єктивних умов, заломлюючись у суб'єктивному ви­борі школярем тих або інших видів проведення вільного часу, урешті-решт, надає вирішальний вплив на характер і зміст цієї діяльності.

«Суб'єкт управління, знімаючи суперечність між пізнанням і практикою, є тим активним творчим центром особистості, який здійснює єдність об'єктивного й суб'єктивного, буття й мис­лення» [33, 16].

Завдання адміністративно-педагогічних органів управління повинно полягати в тому, щоб якомога більш повно й точно відобразити у своїй діяльності сутність й основні тенденції со­ціально-культурних процесів, що розвиваються в юнацькому середовищі. Інакше забезпечити оптимальне функціонування й розвиток сфери вільного часу неможливо. Причому, між об'­єктом і суб'єктом управління існує тісна діалектична взаємодія, між ними немає абсолютних граней, оскільки сфера вільного часу є одночасно складною системою самоврядування різного рівня (індивід — група — суспільство).

Насправді, який би вид культурно-дозвіллєвої діяльності, що відноситься до управління, ми не взяли, він виявляється також пов'язаний із самоврядуванням. Наприклад, суспільна й спортивно-оздоровча діяльність, зміст і форми яких до певної міри регламентуються й прямують суспільством, не могли б розвиватися без активної й зацікавленої участі самих учнів.

Говорячи про самоврядування у сфері вільного часу, необ­хідно відзначити два його різновиди. Один з них характери­зується стихійною поведінкою людини, яка далеко не завжди усвідомлює свої мотиви й цілі, часто керується безпосередніми інтересами, емоціями й обставинами.

Інший різновид самоврядування знаходить якнайповніший вираз у чітко усвідомлюваних цілях і засобах їх реалізації в соціально-культурній сфері, ініціативному й виборчому прове­денні часу особистості.

У повсякденному житті в кожному школяреві можуть по­єднуватися обидва різновиди самоврядування, оскільки варіа­тивність поведінки, свобода вибору конкретної моделі прове­дення часу багато в чому є обумовлені соціально-психологіч­ними механізмами, потребами особистості в зміні духовно-емо­ційних станів, інтелектуальної й етичної напруги. Крім того, поведінка учнівської молоді, у сфері вільного часу завжди не-передбачувана, оскільки вибір тих або інших видів діяльності здійснюється вільно. Разом з тим, потрібно відзначити, що ця непередбачуваність вибору внутрішньо властива будь-якій роз­винутій особистості й що відсутність або втрата цієї здатності додає проведенню часу риси запрограмованості, механістич-ності, відбувається стандартизація й уніфікація її поведінки у сфері вільного часу.

Що ж є провідним у сучасних умовах — управління або самоврядування? Відповідь на це питання лежить у розумінні сутності вільного часу як вільної діяльності, як самодіяльності, заснованої на самоврядуванні.

У науковій літературі, особливо педагогічній, довгі роки са­моврядуванню відводилася підлегла щодо управління роль. Своєрідною методологічною традицією стало розглядати са­моврядування, зокрема учнівської молоді, під кутом зору цілей і завдань управлінської діяльності, а власні його проблеми ігно­рувалися.

Сьогодні стає очевидним, що якщо ігнорується справжня роль і місце самоврядування, то соціально-культурні процеси, які розгортаються у сфері вільного часу, перетворюються на стихійні, некеровані явища. Тому соціально-педагогічне управ­ління у сфері вільного часу направлено, перш за все, на ство­рення необхідних умов для культурно-дозвіллєвої діяльності, повинно характеризуватися наступним надзавданням: усебічно сприяти пробудженню потреби в самоврядуванні та її постійно­му стимулюванні. Необхідно відзначити, що самоврядування у вільний час зовсім не є лише волевиявлення і якоїсь абсолют­ної свободи вибору особистості. У ньому завжди виявляються кілька взаємозв'язаних чинників: по-перше, зовнішніх, джере-

лом яких є система суспільних відносин, соціально-культурне середовище, які накладають істотний відбиток на свідомість і поведінку учнівської молоді; по-друге, управлінської дії, при якій зберігається варіативність самостійної, ініціативної пове­дінки в межах регульованих соціальними інститутами; по-третє, культурно-дозвіллєвої діяльності самої особистості, яка висту­пає і як об'єкт управлінської дії, і як суб'єкт самоврядування.

Проте, визнаючи відмінність між управлінням і самовряду­ванням у вільний час, необхідно підкреслити їх діалектичний взаємозв'язок. У цій взаємодії й повинен відбуватися процес постійного оновлення механізмів управління й самоврядування у сфері вільного часу.

Необхідно відзначити, що управління вільним часом — свідо­ма й цілеспрямована дія на умови й зміст культурно-дозвіллє­вої діяльності відповідно до об'єктивних закономірностей її розвитку на користь формування духовно багатої, соціально-активної особистості, створення оптимальних умов для само­розвитку особистості, вияву й реалізації її здібностей і інте­ресів.

Суть змін, які відбуваються у сфері управління вільним ча­сом, полягає в тому, щоб повернутися до реальних потреб і інтересів учнівської молоді.

Оскільки проблема управління вільним часом розглядаєть­ся нами стосовно учнівської молоді, то уявляється, що основні характеристики соціально-педагогічного управління в цій сфері можуть бути такими.

По-перше, управління вільним часом — це перш за все пря­ме (позанституційних суб'єктів) самоврядування учнівської мо­лоді, у культурно-дозвіллєвій діяльності, тобто первинним суб'­єктом управління є сама учнівська молодь.

По-друге, громадські організації, адміністративно-педагогічні органи, школа є інституційними суб'єктами управління, за до­помогою яких повинні виражатися й забезпечуватися потреби й інтереси учнів у сфері вільного часу.

По-третє, безпосередньо об'єктом управління виступають тільки умови вільного часу й лише опосередковано — усе різно­маніття культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

По-четверте, сутність і специфіку управління у вільний час обумовлено внутрішніми закономірностями культурно-дозвілл-євої діяльності учнів, її саморегулятивними механізмами.

По-п'яте, управління вільним часом як управління соціальне завжди виявляється як вплив одних людей на інших. Тим са­мим формуються прямі й зворотні зв'язки, складається діалек­тична взаємодія між суб'єктом і об'єктом управління у вільний час. Обсяг і характер цієї взаємодії позначають межі управлін­ня, яке знаходить свій вираз, з одного боку, у суспільних інте­ресах, а з іншого — в особистих інтересах учнів у вільний час.

За характером управляючих дій управлінська діяльність у сфері вільного часу може бути розділена на два типи:

Перший — це управління адміністрацією й фрагментами діяль­ності, яке здійснюється окремими актами й зводиться до підтрим­ки зв'язку між ними або зміни їх у потрібному напрямі. До цього типу управління належать і питання організації й зміни технологічних процесів, фінансової політики, створення комер­ційних служб у сфері вільного часу.

Цей процес є центральною й визначальною ланкою менед­жменту в культурно-дозвіллєвій діяльності, оскільки техноло­гія управління складається, по-перше, з ухвалення управлінсь­ких рішень і, по-друге, з контролю за ступенем і характером реалізації цих рішень. У цьому значенні рішення й контроль припускають і взаємодоповнюють один одного. Ухвалене рішен­ня, не підкріплене контролем, не має реального практичного сенсу. Усі ці оперативні складові менеджменту в культурно-дозвіллєвій діяльності утворюють цілісну технологічну єдність, яка може бути представлена такою схемою:

рішення

засіб

контроль

результат

У цих поняттях і закладений концептуальний потенціал уп­равлінських основ у сфері культурно-дозвіллєвої діяльності. У ньому виражається уявлення про управлінський «механізм» як

про органічну єдність, цілісність засобів управління сферою вільного часу.

«Ресурсною» основою цього механізму є інформація про цілі, шляхи, ступінь і характер досягнення цілей, що передаєть­ся за допомогою відповідної документації:

■ організаційно-розпорядчі документи (накази, розпоряд­ження);

■ директивно-інструктивні (плани, інструкції, директиви про запити, побажання і т.п.);

■ довідково-інформаційні (запити, службові листи і т.п.); обробка матеріалу (тести, анкети, інтерв'ю, листи, пропозиції, пояснювальні й доповідні записки);

■ обліково-контрольні (поточний статистичний, бухгалтерсь­кий облік і звітність).

Кажучи про соціально-педагогічну переорієнтацію управлі­ння процесами, що відбуваються у сфері вільного часу, необ­хідно відзначити, що на зміну адміністративно-тоталітарної структури управління прийшли більш демократичні організації, які у своїй діяльності прагнуть відобразити сутність й основні тенденції соціально-культурних процесів, що розвиваються в юнацькому середовищі. Йдеться, звичайно, про установи, які займаються організацією культурно-дозвіллєвої діяльності у сфері вільного часу учнівської молоді (Міністерство у справах сім'ї, молоді і спорту, обласних, міських, районних управлінь у справах молоді, а також різні позашкільні заклади, Будинки творчості, клуби, гуртки тощо).

У своїй діяльності вони керуються Законами України, Дек­лараціями, які відображають принципи державної молодіжної політики в Україні.

Необхідно відмітити, що реальне вирішення проблем орга­нізації вільного часу учнівської молоді неможливе без громадсь­ких організацій. Саме налагоджування взаємодії державних органів управління з питань організації вільного часу учнівсь­кої молоді з іншими типами установ (неформальні, любительські об'єднання, клуби за інтересами і т.п.) принесе результати в досягненні цілей менеджменту в цій сфері.

Управлінська діяльність у сфері вільного часу характери-

^■ииіімііІііііііііЇ

зується напівінституціиним існуванням безлічі організаційних форм, які розвиваються на повному або частковому держроз-рахунку, мають програму діяльності і т.п., що породжує в них потребу в певних юридичних відносинах з державними устано­вами в цій сфері.

Задоволення цих потреб полягає у виробленні такого меха­нізму взаємодії любительських об'єднань з формальними струк­турами закладів культури, який підтримав би і, можливо, спри­яв їх самоорганізації з усією її специфікою.

Однією з найважливіших ознак любительських об'єднань у сфері вільного часу є спільний, кооперативний характер їх діяль­ності, об'єднання зусиль усіх членів колективу. Менеджмент як основа функціонування установ у сфері вільного часу пов'яза­ний перш за все із завданнями творчої самореалізації особис­тості, її самовираженням. Орієнтацію управлінської діяльності на розвиток і вироблення певної системи духовних цінностей повинні, у першу чергу, ураховувати заклади, що займаються організацією дозвілля школярів при підготовці різних культур-но-дозвіллєвих програм.

Необхідно відзначити, що нові методологічні підходи вияв­ляються і в переосмисленні змісту й ролі основних принципів управлінської діяльності. У зв'язку з новими концептуальними підходами можна виділити наступні принципи управління: де­мократизації, гуманізації, об'єктивності, конкретності, оптималь-ності й ефективності, територіально-галузевий підхід.

Істотною особливістю використовування цих принципів є те, що «полем» їх реалізації можуть бути, головним чином, умови культурно-дозвіллєвої діяльності й інституційні форми прове­дення часу. При цьому зміст вільного часу може бути об'єктом управління лише опосередковано, переважно через дію на умо­ви його поведінки.

Демократизація системи управління є одним з найважли­віших її принципів, що відображає основний вектор переходу від авторитарно-бюрократичної до демократичної моделі сус­пільного розвитку. Основними напрямками реалізації цього прин­ципу є децентралізація й дебюрократизація діяльності держав­них органів управління зі створення необхідних умов для роз-

витку особистості в соціально-культурній сфері. Демократиза­ція системи управління у сфері вільного часу молоді вимагає корінної реформи, таких соціально-культурних інститутів, як різні ланки системи народної освіти. Це закономірно, оскільки демократизація управління не може бути локалізована лише в галузі культурно-дозвіллєвої діяльності, вона повинна прони­зувати весь тимчасовий простір учнівської молоді.

Поява нових самодіяльних організацій і об'єднань свідчить про прагнення молодих людей зробити свій внесок у безпово­ротність демократичних змін. Слід підкреслити, що демократи­зація управління у сфері вільного часу знаходить своє справжнє значення лише постільки, поскільки орієнтована на запуск ме­ханізмів самоврядування в юнацькому середовищі.

Подолання відчуження між особистістю й основними со­ціально-культурними інститутами є одним з найважливіших на­прямів управлінського процесу у сфері вільного часу. У сучас­них умовах гуманістичні принципи й ідеали — свобода, мило­сердя, справедливість, безкорисливість, рівність тощо — мають не тільки соціальний, але й етичний аспект, набуваючи все більш помітної практичної значущості в галузі культурно-дозвіллєвої діяльності.

Гуманізація управління у сфері вільного часу й полягає в його переорієнтації на загальнолюдські цінності, які збігають­ся зі свободою особистості, збагаченням її духовного життя всім різноманіттям вітчизняної й світової культури.

Гуманізація управління стає ефективною лише в тому ви­падку, якщо вона опосередкована самою особою, її зустрічною активністю в реалізації загальнолюдських цінностей і ідеалів. Це знаходить своє відображення у виникненні й діяльності та­ких масових самодіяльних організацій, як «Милосердя», «Ме­моріал», інтенсивний розвиток отримав волонтерський рух, у якому з великою самовіддачею, завзяттям бере участь велика кількість учнівської молоді.

Соціально-культурні процеси розгортаються на основі об'­єктивних закономірностей, що характеризують найістотніше в розвитку як суспільства, так і сфери вільного часу. Управлінсь­ка діяльність не може будуватися у відриві від цих законо-

мірностей. Тому своєчасне виявлення, пізнання й використову­вання об'єктивних закономірностей складає принцип об'єктив­ності.

Звичайно, далеко не всі закономірності культурно-дозвілл­євої діяльності можуть бути виявлені, оскільки пізнання й ви­користовування закономірностей залежить від рівня соціаль­но-економічного розвитку суспільства, ступеня розвитку його засобів пізнання.

Принцип об'єктивності вимагає глибокого наукового осмис­лення закономірностей, що діють у сфері вільного часу, ефек­тивності їх використовування. Власне наукове управління зна­ходить своє вираження в перекладанні вимог об'єктивних зако­номірностей, тенденцій культурно-дозвіллєвої діяльності на мову управлінської практики. Труднощі наукового забезпечення цьо­го перекладу полягають у тому, що культурно-дозвіллєва діяльність як об'єкт управління — вельми складне й багатопла­нове явище. Практика управління у сфері вільного часу вима­гає перетворення науки, усього комплексу знань у цій галузі в невід'ємний компонент управлінського процесу. Тому необхідні тісні взаємозв'язки науки й практики управління соціально-куль­турними процесами. Інакше кажучи, органи управління повинні нести відповідальність за впровадження наукових рекомендацій і розробок, а наука — за актуальність і обґрунтованість дослі­джень у сфері вільного часу.

Принципи конкретності як принцип управління соціально-культурними процесами у сфері вільного часу полягає в низці вимог у діяльності органів управління:

1) урахування соціально-демографічних і психологічних особ­
ливостей культурно-дозвіллєвої діяльності, специфічних форм
самореалізації особистості;

2) необхідність адекватної оцінки й самооцінки суб'єкта уп­
равління з погляду можливостей, якими він розпоряджається;

3) цільовий вибір методів і форм управлінської дії залежно
від конкретних умов і чинників, що впливають на величину й
характер використання вільного часу.

Дотримання цих вимог дозволить уникнути шаблонних дій, виробити реальний підхід до соціально-культурної ситуації, що

склалася. Принцип конкретності в управлінській дії повинен здійснюватися диференційовано.

У принципі оптимальності, ефективності виражається одна з найістотніших характеристик управління у сфері вільного часу. Зміст цього принципу полягає в тому, щоб з якнайменшими витратами засобів і часу досягти поставлених цілей у цій жит­тєдіяльності учнівської молоді. Принцип оптимальності має суб'­єктивно-об'єктивний характер. Важливими вимогами його реа­лізації є, з одного боку оптимізація умов культурно-дозвіллє-вої діяльності, її зміст, а з іншого — оптимізація діяльності самого суб'єкта управління соціально-культурними процесами.

Підвищення ефективності є актуальним завданням, що стоїть перед управлінськими органами. Лише оптимальне поєднання економічної й соціальної ефективності здатне забезпечити нау­ково обґрунтоване управління вільним часом.

Виділимо деякі кількісно-якісні критерії ефективності уп­равління у сфері вільного часу, які виражаються, по-перше, величиною вільного часу, що належить до культурно-творчого типу відповідно до запропонованої нами типології проведення часу; по-друге, співвідношенням суспільно цінних форм прове­дення вільного часу й мотивами суспільно цінних форм прове­дення вільного часу, що визначають характер його використо­вування; по-третє, рівнем розвитку інститутів самоврядування, орієнтованих на загальнодемократичні й гуманістичні цінності; по-четверте, ступенем наближення до планових і нормативних показників умов культурно-дозвіллєвої діяльності.

Умови використання вільного часу, інституційні форми його проведення є також об'єктом територіального й галузевого уп­равління. Дія на культурно-дозвіллєву діяльність як якісно пев­ну цілісність здійснюється через систему територіального уп­равління. Розвиток же окремих видів проведення часу потрап­ляє у сферу галузевого управління, диференційованого на різно­манітні управлінські підсистеми, серед яких можна виділити бібліотечну, спортивну, клубну і т.п. У наш час галузеве управ­ління, як і раніше, є домінуючим порівняно з територіальним. Тому підвищення ролі територіального управління у сфері вільного часу є сьогодні актуальним завданням. Виконання його

тісно пов'язано з реформою економічних відносин і політичної системи, у результаті якої місцевими органами влади передається велика частина повноважень у розвитку соціально-культурної сфери. Реалізація територіально-галузевого принципу управлін­ськими органами багато в чому залежить від специфічних умов, конкретних чинників, що роблять вплив на розстановку акцентів у його застосуванні.

Таким чином, на основі об'єктивних закономірностей куль-турно-дозвіллєвої діяльності принципи управління реалізують­ся за допомогою інститутів управління й самоврядування. Ме­тодологічним підґрунттям, на якому вибудовуються і взаємно пов'язуються основи менеджменту у сфері вільного часу, є цілеспрямований педагогічний процес, у якому виявляється са­модіяльна активність особистості, її спонтанність дій.

Отже, необхідно відзначити, що сутність проблеми управлі­ння вільним часом сучасної учнівської молоді полягає в тому, щоб не робити замах на особисту свободу молодої людини, не вписувати її дозвілля в строгі межі різних заходів, а макси­мально надавати кожному хлопцеві й дівчині можливості для культурного, духовного зростання, для самоутвердження й са­мовираження особистості відповідно до її здібностей, інтересів, схильностей, за допомогою власної участі в різних формах діяльності й спілкування. Виховання й самовиховання доброти, чуйності, делікатності та інших людських рис у сфері вільного часу, а також урахування інтересів, запитів і потреб учнівської молоді повинні займати значне місце в соціально-педагогічній переорієнтації управління процесами, що відбуваються у сфері вільного часу.

Найсприятливішими умовами для організації менеджменту в соціально-культурній сфері є:

• реалістична оцінка соціально-культурної ситуації, що скла­лася в певному регіоні;

• необхідність адекватної оцінки й самооцінки суб'єкта уп­равління з погляду можливостей, які він має;

• цільовий вибір методів і форм управлінської дії залежно від конкретних умов і чинників, що впливають на величину й характер соціально-культурної сфери.

Усі ці умови спонукають у соціально-культурній сфері роз­ширювати спектр діяльності, організовувати численні нові, не­відомі до цих пір варіанти об'єднань культурно-освітньої й куль­турно-творчої спрямованості.

Контрольні питання:

1. Дайте визначення поняттям «менеджмент», «управління змістом вільного часу», «управління вільним часом».

2. Розкрийте суть змін, які відбуваються у сфері управління вільним часом, чим вони характеризуються.

3. У чому полягають завдання адміністративно-педагогічних органів управління сферою вільного часу?

4. Назвіть типи управлінської діяльності у сфері вільного часу та охарактеризуйте їх.

5. У чому полягає зміст і роль основних принципів управлін­ської діяльності?

2.2. Основні форми й методи організації вільного часу учнівської молоді

Не дивлячись на кризу, яка оточує всі галузі суспільства в нашій країні, сьогоденні проблеми школярів — специфічне відоб­раження кризи. Застарілі методи роботи з учнівською молод­дю не підходять. Потрібні нові підходи.

Перш ніж перейти до розгляду основних методів органі­зації вільного часу, ми дамо визначення цьому поняттю.

Питання про методи — це питання про те, як підвищити дієвість діяльності закладів культури, як краще донести зміст до відвідувачів, як зробити його більш переконливим і сприй­маним аудиторією. Визначень поняття «метод» багато, але в усіх є щось загальне: метод — це спосіб, прийом, шлях вирі­шення будь-якого завдання. Метод — це те, за допомогою чого педагог зможе досягти мети.

Методами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято нази­вати способи, прийоми, способи дій з використання засобів впливу на аудиторію.

У культурно-дозвіллєвій діяльності виділяють такі основні методи:

• Методи гри й ігрового тренінгу. Гра — самостійний і за­конний для учнів, дуже важливий вид їхньої діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень орга­нізаторських здібностей учнів, розкриває творчий потенціал кож­ного учня.

• Методи театралізації. Дозвілля учнів має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Теат­ралізація знайомить учнів з різноманітними сюжетами життя.

• Метод змагання. Змагання — внутрішня «пружина» розк­ручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою.

• Метод рівноправного духовного контакту. Вони засновані на спільній діяльності дітей і дорослих «на рівних» у цьому. Організатори, соціальні педагоги, учні — рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об'єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні.

• Методи ситуацій, що виховують, тобто покликаних до життя процедур, самореалізації, довіри, уявної довіри, недовіри, орга­нізованого успіху та ін. Ситуація, яка виховує, — це ситуація що спеціально створюється вихователем.

• Імпровізація — дія, не усвідомлена й не підготовлена заз­далегідь, експромт. Імпровізація виводить на практичну й твор­чу заповзятливість. Мистецтво імпровізації — це породження спокуси творчого зусилля. Імпровізація базується на синдромі наслідування з привнесенням свого авторського початку.

Важливо усвідомити сутність поняття «метод», залежність методу від змісту роботи, необхідність творчого підходу до ви­бору методів і прийомів до діяльності закладів культури, якими накопичений великий досвід використання різних засобів, форм і методів залежно від обстановки й розв'язуваних завдань. Фахівцю необхідно опанувати ними, навчитися їх творчо засто­совувати.

До числа найважливіших компонентів методики культурно-дозвіллєвої діяльності відносяться форми діяльності закладів культури чи програм. Форми роботи — один з необхідних еле-

ментів функціонування закладів культури, компонент культур-но-дозвіллєвої діяльності.

Термін «форма» вживається в різних значеннях. Форма (уза­галі) — пристрій, структура, зовнішнє вираження чого-небудь, система організації чого-небудь. Форма не може існувати ізо­льовано від змісту. Поняття форми стосовно діяльності у сфері вільного часу може мати різне значення. Насамперед, форма є вираженням змісту культурно-дозвіллєвої діяльності, формами називають способи організації вільного часу.

Однією з форм організації дозвіллєвої діяльності учнів є клубна діяльність. Клуб — це соціально-культурний центр ду­ховного розвитку, творчості й відпочинку людей, створений за державною й суспільною ініціативою.

Клуби забезпечують потребу населення в задоволенні й змістовному проведенні вільного часу як через колективні (свя­та, фестивалі, обрядові заходи), так і індивідуальні форми ро­боти.

З уведенням ринкових відносин та демонополізацією куль­турного забезпечення населення з'явилися й функціонують ще й недержавні заклади культури клубного типу. Державні, за правилом, майже не змінили стилю й методів роботи, тому переважно залежать від дотацій відповідного бюджету. Недер­жавні, маючи мінімальну підтримку держави, повинні шукати неординарні форми й методи роботи, використовувати багатий досвід зарубіжних структур подібного профілю.

Під час дозвілля людина підвищує свій інтелектуальний рівень, що корисно як їй самій, так і суспільству, тому продук­тивне забезпечення сфери дозвілля має дуже велике значення. Йдеться, передусім, про необхідність забезпечення потужності його матеріальної бази: від сільських клубів до міських палаців культури та творчості, від настільних ігор (шахи, шашки, теніс) до розгалуженої мережі національного телебачення, від зви­чайних спортивних майданчиків до грандіозних стадіонів, від найпростіших іграшок до найсучасніших комп'ютерних елект­ронних систем. До матеріальної бази дозвілля маємо віднести, зокрема, і базу єдиної світової інформаційної системи Іпїегпеі [83, 63-64].

Клуб — комплексний універсальний центр дозвіллєвої діяль­ності,

Основна мета клубу — виховання й самовиховання на ос­нові ініціативи, самодіяльності й всебічного прояву здібностей кожної особистості.

Завдання клубної роботи: організувати дозвілля людей, опе­ративно знаходити форми й застосовувати засоби культурно-масової роботи відповідно до інтересів і запитів учнівської мо­лоді.

Найважливіші функції клубу:

1. Стимулювання суспільної активності шляхом організації дозвіллєвої діяльності великих мас людей.

2. Розвиток соціально-культурної творчості.

3. Широке спілкування в результаті спільної діяльності.

4. Забезпечення культурного відпочинку й розваг.
Також треба виділити принципи діяльності клубу.

/. Принцип науковості. Цей принцип є одним з провідних. Він вимагає обґрунтування цілей, змісту, форм і методів вихов­ного процесу, використання досягнень, суміжних наук — педа­гогіки, соціології, теорії культури, психології, соціальної пси­хології, мистецтвознавства, естетики, економіки, теорії управ­ління.

2. Принцип комплексності. Говорячи про застосування цього принципу, необхідно визначити таке: забезпечення органічної єдності трудового, морального й естетичного виховання, а та­кож єдності масових групових та індивідуальних форм вихов­ної роботи з урахуванням особливостей різних груп населення; цілеспрямоване використання всіх засобів і методів освіти для формування гармонійно розвиненої особистості.

3. Принцип диференційованого підходу до різних груп населення. Він займає важливе місце в діяльності клубної ро­боти й накладає відбиток на зміст, організацію, форми й мето­ди роботи. Кількість груп, стосовно яких здійснюється цей підхід, а також їх склад залежить від типу культурно-освітньої устано­ви, її матеріальної бази, конкретних умов роботи.

4. Принцип зв'язку з життям. Містить у собі такі риси, як

конкретність і цілеспрямованість. Це означає, що кожен захід повинен носити конкретний характер і мати чітко виражену мету.

5. Принцип послідовності й систематичності. Культур­но-освітня