Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Розділ І. Теоретичні засади організації вільного часу↑ Стр 1 из 5Следующая ⇒ Содержание книги
Поиск на нашем сайте
/. /. Історико-педагогічний аспект проблеми вільного часу Над проблемою розумного, дбайливого використовування кожної години нашої великої цінності — часу — замислювалося багато умів людства всіх епох і часів, у тому числі й стародавні філософи. І в минулому, виявляється, час пригноблював людей своєю швидкоплинністю; тому вони прагнули зрозуміти його природу, якось приборкати, приручити його, з користю використовувати. Так, говорячи про роль часу в житті людини, про своє ставлення до нього, Сенека зазначав, що велика частина нашого життя йде на помилки й погані вчинки, значна частина протікає в бездіяльності; необхідно вести рахунок свого часу, економити його. Вільний час не повинен обтяжувати людину, людина повинна бути підготовлена до розумного, найефективнішого його використання. Вивчення культурно-дозвіллєвої діяльності в її динамічному розвитку сприяє більш глибокому проникненню в сутність цього явища, допомагає побачити події сучасності як закономірний результат руху людського суспільства від низьких форм до вищих. Історичний підхід дозволяє виявити в культурно-дозвіллєвій діяльності загальне, що є присутнім в усі історичні епохи, та особливе, специфічне, що характерне для кожного відрізку часу. Історичне минуле являє собою джерело багатющого досвіду, який накопичений багатьма поколіннями в організації вільного часу, елементи якого з успіхом можуть бути використані в сучасній практиці. Дозвілля як соціальне явище має глибоке історичне коріння. Своїми витоками сягає періоду кам'яного віку. Творча діяльність на дозвіллі та людське уявлення поклали початок мистецтву, науки та техніки. Печерний живопис, можливо, є одним з перших видів мистецтва. В історичних джерелах описані такі види рекреативної діяльності, як танці, театральні вистави та дитячі ігри. У зарубіжній науці відлік пізнання явища «дозвілля» почи- нається з Платона та Аристотеля. Видатні філософи античності оцінювали вільний час як найбільш важливе для вдосконалення людини. Платон з його естетичним баченням світу сприймав гру й дозвілля як щось прекрасне та цінне само по собі, тому закликав жити, граючи, відповідно до властивостей своєї природи. Великий філософ у своїх «Законах» пристосовував дозвілля та всі його механізми — свята, театр, танці, пісні, змагання — до потреб свого політичного проекту [105]. Платон вважав, що репертуар дозвіллєвої діяльності повинен контролюватися державою, він розглядає «велике дозвілля» як соціальний інститут [105, 275]. Збагачений його ідеями грецький світ, антична культура наближала дозвілля, усі його естетико-художні акти та цінності до ідеї всебічного розвитку особистості людини, використання самоцінності дозвіллєвих багатств в ім'я високих цілей людського існування. Визначивши мету виховання, Аристотель виходив з того, що війна існує заради миру, заняття — заради дозвілля, корисне — заради прекрасного. Звідси він і виводить педагогічне завдання — виховувати в громадян уміння користуватися дозвіллям та щастям («чистим дозвіллям»). У підготовці до проведення дозвілля, на думку Аристотеля, увагу необхідно приділяти організації ігор та музичної освіти. Але дозвілля як ідеал життя було тільки для меншості в силу їх багатства й існування інституту рабства. Фукідид, великий давньогрецький історик, писав про те, що греки запровадили багато різноманітних форм проведення дозвілля для відпочинку душі від роботи, які давали насолоджен-ня й допомагали розсіяти турботи повсякденного життя. Уже в цей період були масові та групові форми дозвіллєвої діяльності. Масові — у вигляді свят і торжеств, які наповнені піснями, танцями, видовищами. Групові — у вигляді застілля з бесідами про літературу, філософію, з декламаціями. Багато уваги приділялося фізичній досконалості. Для дітей були створені гімнастичні школи-палестри, для дорослих — гімнасії. Пізніше гімнасії перетворювалися у своєрідні клуби, де прово- дили час не тільки в гімнастичних вправах, але слухали ораторів; вели диспути; збиралися вчені й філософи. В Афінах, особливо в часи їх розквіту, вплив на зміст та характер дозвілля збагачувався розвитком системи освіти й мистецтв. Споруджується в Акрополісі величний ансамбль — культурний центр усього грецького світу. З розвитком драматичної поезії почалося будівництво театрів. Усвідомлюючи роль театру, держава не брала платню за відвідування вистави. Театр не тільки навчав і розважав, але й формував ставлення до дозвілля. Наприклад, у давній трагедії Софокла «Іфігенія» є такі рядки: «Не сладок плод бездельного досуга, и праздному не помогает бог». Для музики та співів був збудований одеон, у залі якого був найкращий резонанс. У класичний період грецької культури театр прийшов як символ античного демократизму, де трагедійна вистава чи комедія, величезні всенародні дійства в художній формі виявляють духовну єдність співгромадян. Основою театру є притаманні грекам ще за архаїки культові відправи на честь покровителя землеробів бога Діоніса, так звані Великі Діонісії. У класичний період на хвилі еллінського патріотизму та завдяки розквіту виноградарства зростає популярність цих свят. В Афінах Великі Діонісії перероджуються в театралізовані вистави, стають обов'язковим складником державних святкувань. Розуміючи виняткову роль театру у формуванні поглядів та переконань вільних громадян Еллади, полісна держава цілеспрямовано підтримує його, запровадивши обов'язок літургій — грошової підтримки та організації вистав заможними громадянами, виплачуючи незаможним кошти на квитки. В уявленні греків театральна сцена образно втілює в собі світ. Людське життя — авторське виконання загаданих космосом трагедій та комедій. У найпопулярніших трагедіях Софокла «Антігона», «Едіп — цар», «Філоктет» людина покликана самостійно визначати свої вчинки, морально відповідати саме за себе. На відміну від Софокла, котрий показував людей такими, якими вони мають стати, Еврипід зображав людей такими, які вони є. У його п'єсах «Медея», «Електра», «Федра» розкри- вається діалектика людських почуттів. Трагедійний конфлікт він переносить у душу героя. Комедії Аристофана «Оси», «Хмари», «Лісістрата» втілюють здоровий глузд і гумор. Держава-поліс періоду класики пильно дбала про культурне дозвіллєве життя своїх громадян, наслідком чого був досить високий рівень їхніх культурних запитів. Афіни класичної пори — місце, де мистецтво, філософія, наука стали невіддільним компонентом повсякденного життя. Афінян оточувала високохудожня архітектура та скульптура; для них існували театр, гімна-сіони й палестри для фізичних тренувань на дозвіллі; просвітянська діяльність філософів на вулицях міста створювала особливу атмосферу пошани до освіченості. Цінувалося вміння переконувати людей, керувати настроєм юрби. Інфраструктура дозвілля давніх вражає. Особливе місце в структурі дозвілля античного суспільства займало відправлення культів, зміст і спрямованість яких несли в собі духовні та естетичні цінності, котрі культивувала серед громадян держава. Разом із зростанням рівня культури збільшувалась потреба в книжках та книжкових зібраннях. Відома бібліотека трагічного поета Еврипіда. В Олександрії, поряд з кількома храмами, форумом, музеєм, який був знаменитий зосередженістю вченості того часу, величезний простір займала бібліотека. Прикметою культурного побуту Римської імперії були публічні зустрічі слухачів з поетами. Спеціальних музеїв у Римі в сучасному розумінні не було. Твори мистецтв — пам'ятники, скульптури, мозаїки — були всюди. З відходом з історичної сцени Античності на довгі століття відходить і ставлення до дозвілля як свободи людського духу. Середньовіччя з його замкненим натуральним господарством, розповсюдженим християнством позбавило дозвілля того змісту, котре в нього закладено було еллінами. Дозвілля мешканці середньовічного міста проводили на площі. Вона була і ринком, і клубом, і центром усіляких свят і розваг, у яких брали участь як професійні актори, жонглери, розповідачі билин, казок, так і самі городяни. Ці свята під відкритим небом супроводжувалися танцями, маскарадами, іграми, які отримали на- зву карнавалів і широко розповсюджувалися. Однією з форм проведення масового дозвілля були релігійні вистави — містерії, які були частиною багатоденного дійства. У містах існували «риторичні камери» — літературні об'єднання, які активно брали участь у розробці сценаріїв та проведенні свят. Рекреативний характер буденного та святкового дозвілля, безперечно, створював умови для фізичного відпочинку й духовної розрядки, але рівень існуючої культури ще не дозволяв людині дивитися на вільний час не інакше, як на час, вільний від роботи. Першу спробу витягти людину з домашнього побуту, розширити коло її інтересів і контактів зробив Петро І. Так, від учасників асамблей він вимагав веселості, розкріпачення, свободи спілкування, веселої музики та європейських танців. Петро І сам складав програми для маскарадів, вистав, видовищ. Видовища виконували театральну виставу. Давня Русь, як і середньовічна Європа, завдяки цим видовищам була наскрізь театральною. З'являється публічний природничо-історичний музей (кунсткамера), але як форма просвітницької роботи з'являються музеї лише в другій половині Х!Х ст. Просвітницька спрямованість виховної діяльності у сфері дозвілля на всіх її етапах справляли великий вплив на культурний рівень людини. Володіння культурою значило для людини підвищення свободи в самореалізації та в спілкуванні. Прагнення людини проводити свій вільний час спільно з іншими людьми знайшло відображення в дозвіллєвих об'єднаннях, спільнотах. Кінець XVIII — початок XIX ст. було часом розвитку салонів, гуртків, громад різної спрямованості: музичних, літературних, спортивних тощо. Головна відмінність гуртка від салону була в тому, що гурток об'єднував людей із загальними інтересами навколо будь-якої єдиної теми, предмета. Салон був менш тематично спрямований об'єднаннями, у ньому зростала роль хазяйки (або хазяїна), оскільки відвідувачів салону зв'язувала не тільки й не стільки спільність інтересів, скільки факт знайомства, близь- ких стосунків. Вечори проходили за чітким сценарієм, з обов'язковим концертним виконанням, публічними читаннями. Культурному збагаченню городян сприяв розвиток у другій половині XIX ст. бібліотечної справи, розповсюдження періодичних видань — газет, журналів, альманахів, поширення мережі театрів, поява аматорських гуртків. З'являються клубні заклади, де все зводилось до того, щоб провести вільний час із задоволенням, приємністю й користю, тобто добре розважитись. У клубах були приміщення для читання дозволених книжок, періодичних видань, а також приміщення, де влаштовувалися час від часу танцювальні вечори, бали, маскаради та драматичні вистави. На початку XX ст. розширюється мережа освітніх закладів у сфері вільного часу: функціонували недільні школи, різноманітні освітні гуртки й курси, перші народні університети, Народні будинки. У Народних будинках силами інтелігенції проводилась культурно-освітня робота: лекції, вистави, екскурсії, створювалися драматичні й хорові колективи, бібліотеки-читальні. У цей період було покладено початок організації дозвілля дітей з бідних сімей. Перші клуби для дітей і підлітків у Москві під керівництвом СТ. Шацького і А.У. Зеленко. Кожен з клубів був заснований на певному інтересі: до театру, музики, образотворчого мистецтва, науки. Періодично влаштовувалися спільні для всіх учасників відвідування театрів, музеїв, виїзди за місто. Післявоєнний період характеризується зміною в культурних потребах людей, способах проведення ними свого вільного часу. У структурі дозвілля значне місце займають заняття, які мали на меті самоосвіту, цьому сприяли університети культури — науково-педагогічних, технічних знань. На громадських засадах створювалися самодіяльні театри, симфонічні оркестри, хори, оперні, вокальні й балетні студії, обласні народні філармонії. Для сфери професійного мистецтва — консерваторій, театральних інститутів, музичних училищ та музичних шкіл — готували спеціалістів. У клубних закладах активно використовувалися такі форми роботи, як «тематичний вечір». Це були вечори-зустрічі, вечори бойової та трудової слави, вечори запитань та відповідей. З метою пропаганди науково-технічного прогресу клуби виступали як ініціатори проведення «днів техніки», «тижнів технічного прогресу» тощо. Новим явищем був розвиток аматорського руху. Виникли клуби шанувальників музики, поезії, літератури, клуби кінолюбителів, радіолюбителів, фотолюбителів, любителів науки, техніки, природи, спорту, туризму, клуби колекціонерів. Популярними серед молоді були «Клуби допитливих», «Клуби цікавих зустрічей», «Клуби з широкою пізнавальною програмою». До роботи цих клубів залучалась учнівська молодь. Клуби включалися до підготовки трудових свят: «День шахтаря», «День будівельника»; свят, пов'язаних з природними циклами — «Свято весни», «Свято проводів зими» тощо. Роль організаторів дозвіллєвих заходів брали на себе профспілки, комсомольські організації, органи громадського самоврядування. Після роботи або навчання проводилися лекції, бесіди, екскурсії на виставки, до музею, влаштовувалися концерти, вечори відпочинку; працювали спортивні секції. У молодіжному середовищі розвивалася так звана неорганізована самодіяльність: підлітково-молодіжні компанії з орієнтацією на «вуличне» спілкування, «молодіжні вечірки», «підпільні» рок-групи, панки, рокери всіх відтінків, об'єднання фанатів, спортивні клуби, аматорські фольклорні об'єднання. Структурні зміни в системі культурно-дозвіллєвих закладів певною мірою сприяли пожвавленню культурно-дозвіллєвої діяльності: збільшення обсягу проведення заходів, поширилася гурткова робота, зросло число аматорських об'єднань. Але кардинального повороту до ліквідації існуючої диспропорції між культурними потребами населення та їх задоволення через громадські форми організації дозвілля не відбулося. Сьогодні матеріальна база закладів культури в занепаді, їх кількість скорочується. Розповсюдження набуває комерційна дозвіллєва діяльність, з широким спектром платних послуг: приватні теат-ри-студії, картинні галереї, концертні зали, заклади, орієнтовані на одержання прибутків: казино, ночні клуби, ресторани з різноманітними шоу-програмами; приватні фірми, які забезпечують контакт самодіяльного та професійного мистецтва зі слу- хачами та глядачами, організацію відпочинку населення в галузі кінопрокату, театрально-концертної діяльності, туризму; у засобах масової інформації — приватне телебачення, приватні книжкові видавництва, приватні газети. Наприкінці XX ст. життя висунуло багато проблем у створенні культурно-дозвіллєвої діяльності, вирішення яких необхідно шукати в наступні роки. Для правильного розуміння сутності вільного часу важливо враховувати положення К. Маркса про те, що «царство свободи починається насправді лише там, де припиняється робота, диктована потребою й зовнішньою доцільністю, отже, за природою речей воно лежить по той бік власне матеріального виробництва. По той бік нього починається розвиток людських сил, який є самоціллю, істинне царство свободи» [81, 386—387]. Історія дозвілля являє собою багату спадщину теоретичних пошуків і практичного досвіду, нею накопичений досвід з методики масової просвітницької роботи, організації її різних форм, методики проведення та організації свят та видовищних заходів, постановок сценічних композицій, диспутів, наочної пропаганди, клубних вечорів, постановки літературних та музичних композицій, театралізації, екскурсій, технології організації виховного процесу в дозвіллєвих організаціях, організації спільної діяльності навчальних закладів та закладів дозвілля. Контрольні питання: 1.Як Платон та Аристотель оцінювали вільний час? 2. Охарактеризуйте дозвілля в Середньовіччі. 3. Назвіть, що сприяло культурному збагаченню вільного часу в другій половині XIX ст. — на початку XX ст. 1.2. Сутність вільного часу Сучасна цивілізація досягла того ступеня розвитку, коли подальший її рух уперед став повністю залежати від проблеми вдосконалення людини. Зараз наступив період, коли всебічний розвиток особистості стає не тільки її гуманним ідеалом, але й набуває характеру закономірного розвитку суспільства. Навчальна, трудова діяльність — природний стан кожної людини. У цих умовах матеріальна потреба самовираження спонукає особу активно включатися у всі вищеназвані види діяльності, а також і діяльність у сфері вільного часу. Відома багато вимірність, поліфонічність вільного часу припускає широкі можливості для розробки різних методологічних підходів, концепцій, дослідницьких напрямів у теоретичному осмисленні сутності вільного часу. Сутність вільного часу визначається станом усього комплексу соціально-економічних, політичних і культурних чинників, що забезпечують життя суспільства. Перш ніж приступити до характеристики виховних можливостей вільного часу, шляхів його раціональної організації, слід чітко й зрозуміло осмислити, що ж варто розуміти під вільним часом учнів. Серед багатьох робіт, які присвячені проблемі організації вільного часу, поняття «вільний час школяра» тлумачиться по-різному: деяка частина вчених розглядає вільний час лише як час забав і розваг чи як час, який треба чимось заповнити. У зв'язку з цим ми вважаємо найбільш точним таке визначення: вільний час учня — це та частина його загального бюджету часу, що залишається після виконання ним навчальних обов'язків, задоволення природно-фізіологічних потреб і деяких, що не залежать від волі школяра, непродуктивних витрат. Він використовується ним за власним розсудом. Зміст його визначається загальною спрямованістю особистості, рівнем її духовного розвитку. При цілеспрямованому педагогічному керівництві вільний час сприяє здійсненню основної мети виховання — всебічному гармонійному розвитку особистості [11, 71—74.]. Ми ж візьмемо за основу наступне визначення вільного часу, а саме: вільний час — частина позаробочого, позанавчального часу, що є сферою формування й вияву різних рівнів вільної життєдіяльності, безпосередньо направлених на всебічний і гармонійний розвиток особистості. Вільний час виражається, перш за все, у діяльності, що визначається внутрішньою, особистою необхідністю, інакше кажучи, системою життєвих орієнтацій, потреб і інтересів, що виявляються в культурно-дозвіллєвій діяльності кожної людини.
У свою чергу, культурно-дозвіллєва діяльність є одним з найважливіших засобів реалізації сутнісних сил людини й оп-тимізації соціально-культурного середовища, що оточує її. У культурно-дозвіллєвій діяльності, як правило, присутні моменти перетворення, пізнання й оцінки [119, 31]. Культурно-дозвіллєва діяльність є також важливим чинником реалізації провідних принципів демократії: гласності, свободи слова, розкріпаченої свідомості. Культурно-дозвіллєва діяльність є процес створення, розповсюдження й множення духовних цінностей. Це положення підтверджується таким визначенням: «Культурно-дозвіллєва діяльність є спеціалізована підсистема духовно-культурного життя суспільства, що функціонально об'єднує соціальні інститути, які покликані забезпечувати розповсюдження духовно-культурних цінностей, їх активне творче освоєння людьми у сфері вільного часу з метою формування творчо активної особи [4, 21]. Специфіка вільного часу учнівської молоді виявляється на рівні таких завдань: 1. Формування в школяра позитивної Я-концепціі, що ха • упевненістю в доброзичливому ставленні до нього інших » переконаністю в успішному оволодінні тим або іншим видом діяльності; • відчуттям власної значущості. Позитивна Я-концепція характеризує позитивне ставлення школяра до самого себе й об'єктивність його самооцінки. Вона є основою подальшого розвитку індивідуальності дитини. Сфера вільного часу дає можливість реалізовувати нерозкритий творчий потенціал і позитивне сприйняття підлітком себе. 2. Формування в учнівської молоді навичок співпраці, ко розподіляти обов'язки, ураховувати інтереси й бажання інших дітей, виконувати спільні дії, надавати необхідну допомогу, позитивно вирішувати конфлікти, поважати думку іншого і т.п. Повністю позитивна Я-концепція у сфері вільного часу формується тільки в колективній взаємодії. 3. Формування в учнівської молоді потреби в продуктивній, соціально-схвалюваній діяльності через безпосереднє знайомство з різними видами діяльності, формування інтересу до них відповідно до їх індивідуальності, необхідних умов і навичок. Інакше кажучи, у свій вільний час підліток повинен навчитися займатися корисною діяльністю, він повинен уміти включатися в різні види діяльності, які пов'язані з організацією культурно-дозвіллєвої діяльності й самостійно організовувати її. 4. Формування етичного, емоційного, вольового компонента світогляду школярів. Емоційна сфера формується в дітей через естетичні уявлення у творчій діяльності. 5. Розвиток пізнавального інтересу. У цьому завданні відображається спадкоємність у навчальній і позанавчальній діяльності, оскільки сфера вільного часу напряму пов'язана з виховною роботою на уроках і, урешті-решт, направлена на підвищення ефективності навчального процесу. Перераховані завдання визначають основні напрями роботи з учнівською молоддю з організації їх культурно-дозвіллєвої діяльності у вільний час. Аналізуючи сутність вільного часу, виділимо такі ознаки вільного часу, характеризуючи його сутність: Перша ознака полягає в можливості мати у своєму розпорядженні вільний час, звільнений, умовно кажучи, від необхідної діяльності. Це ознака містить у собі важливу характеристику як самоцінність проведення часу, що відчувається особою як вільна діяльність. У педагогічному плані важливо мати на увазі, що основною цінністю вважається не сама можливість «робити, що хочу» в процесуальному аспекті, а об'єктивний зміст і суспільна цінність, тобто якою мірою вільна діяльність сприяє всебічному розвитку особистості. Друга ознака припускає, що свобода вибору занять на влас- ний розсуд більша, ніж в інших сферах життєдіяльності людини, інакше кажучи, вільний час не має жорсткої правової, технологічної й соціальної регламентації, яка характерна для сфери робочого часу. Третя ознака характеризується зміною видів діяльності у вільний час, взаємозамінністю занять, їх вільним чергуванням і послідовністю. Ця ознака багато в чому обумовлена пошуком різних форм самореалізації, необхідністю зміни емоційно-духовних станів, фізичного й інтелектуального напрямів. Четверта ознака — безпосередня спрямованість вільного часу на саморозвиток особи як узагальнююча, інтеграційна характеристика її сутністі, у якій міститься вся решта ознак. Педагогічне значення другої й третьої ознак полягає в тому, що вони дають теоретичні орієнтири для визначення міри педагогічної регламентації, форм педагогічної організації й управління цією сферою, а також припускають творчий підхід педагогів до пошуку розумного поєднання направлених і стихійних дій на особистість. Тільки в нерозривній єдності, діалектичному взаємозв'язку всіх ознак реалізується сутність вільного часу. Говорити про сутність вільного часу безвідносно до його змісту було б неправомірно. Коли ми вживаємо поняття «зміст вільного часу», то маємо на увазі впорядковану сукупність видів діяльності й занять, інакше кажучи, весь реальний процес куль-турно-дозвіллєвої діяльності, що протікає в певних формах. Необхідно відзначити, що сутність вільного часу реалізується у вільній діяльності, а вся сукупність занять і процесів, що належать до цієї діяльності, утворює зміст вільного часу. Зміст здатний найбільш яскраво виявляти сутність вільного часу учнівської молоді або, навпаки, вуалювати його. Найбільш виразне це положення виявляється в протилежних за своєю спрямованістю видах діяльності учнів, що реалізуються в суспільно-значущих і соціально-негативних заняттях у вільний час. Звідси й різна роль змісту вільного часу в процесі формування особи- стості молодої людини. У цьому значенні вільний час може виступати сферою як піднесення особистості, так і деградації. Суперечність ролі змісту вільного часу, що робить вплив на розвиток особистості, призводить до спроб педагогів вивести за межі вільного часу набір занять, пов'язаний з різними появами антикультури. Вивчення взаємозв'язку сутності й змісту вільного часу становить певний інтерес і в інших відносинах. У цьому плані слід зазначити стійкість сутності вільного часу й рухливість, мінливість його змісту в молодіжному середовищі. Це знаходить своє віддзеркалення в інтенсивному розповсюдженні серед учнівської молоді таких занять, як художня й науково-технічна творчість, спорт, туризм, різні види самоосвіти, а також у тих змінах, які відбулися в змісті вільного часу під впливом бурхливого розвитку соціальної інфраструктури дозвілля, засобів масової комунікації: друк, кіно, телебачення й радіо. Нові інформаційні технології, що складаються на основі синтезу комп'ютера з відеотехнікою, засобів зв'язку й каналів інформації, створюють широкі можливості саморозвитку особистості. Зміст і сутність вільного часу знаходяться в прямому зв'язку з його структурою й основними функціями. Під структурою розуміється будова та внутрішня форма організації змісту, що виступає як єдність стійких взаємозв'язків між різними видами діяльності у вільний час. Специфіка структури вільного часу учнів обумовлена двома обставинами: характером праці й віковими особливостями учнів. У загальному бюджеті часу учнів домінує навчальна діяльність. Вона ж і робить вплив на вільний час школярів, що виявляється в більш виразній спрямованості учнів на творчу діяльність порівняно, наприклад, з робочою молоддю. Інакше кажучи, сам процес навчання стимулює знання науково-технічної, художньої творчості, іншими заняттями, які залучають учнів до культурних процесів. Вікові характеристики учнів визначають підвищену потребу в міжособистісному й інтимно-особистісному
спілкуванні. Ці специфічні особливості, що належать до структури вільного часу, вельми значущі для розстановки педагогічних акцентів, які визначають різні рівні вільної діяльності і встановлюють оптимальні пропорції між ними. Виділяються два основні структурні компоненти вільного часу: «творча діяльність» і «дозвілля». Схематична структура вільного часу виглядає таким чином: Вільний час Творча діяльність Дозвілля
Різні види відпочинку: туризм, спорт Різні види розваг: відвідування дискотек, кінотеатрів та ін.
Громадсько-політична діяльність Самоосвіта та ін. Творча діяльність — це сукупність занять, що більш інтенсивно впливають на процес всебічного розвитку особистості, а дозвілля — це сукупність видів діяльності, головним чином, із задоволенням культурних потреб поновлюючого характеру. Як дозвілля, так і творча діяльність характеризується специфічними ознаками, а саме: • свободою вибору дозвіллєвої діяльності, свободою від зобов'язань; • добровільною участю в дозвіллєвій діяльності; • самодостатністю й самоцінністю; • компенсацією дозвілля [102, 8]. Поза сумнівом, одні й ті ж види діяльності містять у собі 2 функції: відновлення й розвитку. Межі між ними дуже умовні, вони за своєю сутністю принципово не збігаються одна з одною. При цьому для кожного з елементів структури вільного часу є характерними або відпочинок і відновлення сил, або розвиток особистості. При організації і проектуванні тих або інших форм вільного часу педагог повинен чітко уявляти, що є визначальним, домінуючим у цьому процесі, а що виконує допоміжну, підлеглу роль. Уважний аналіз показує, що не тільки зміст впливає на структуру вільного часу, але й структура, у свою чергу, впливає на зміст. Якщо творча діяльність буде провідним компонентом структури, то це гармонізує в цілому весь зміст вільного часу, робить його насиченим більш прогресивними видами діяльності.! навпаки, якщо основним компонентом структури є дозвілля, пов'язане переважно з різними видами відпочинку й розваг, то це значно збіднює зміст вільного часу в цілому. Природно, що соціальна сутність вільного часу при такому розмежуванні не змінюються, обидві складові частини необхідні для розвитку людини (дитини). Як творча діяльність, так і дозвілля знаходяться в динамічній взаємодії, обумовлюючи й гармонійно доповнюючи один одного. Будучи в цілому спрямованим на всебічний гармонійний розвиток особистості, вільний час у кожному конкретному випадку виконує свої специфічні функції. У перекладі з латинської мови слово «функція» означає обов'язок, коло діяльності, призначення ролі. Педагогічні функції вільного часу школярів окреслюють те коло виховних завдань, що можуть і повинні вирішувати під впливом видів діяльності, котрі його наповнюють, і при наявності розумного цілеспрямованого педагогічного керівництва. Чітке визначення, осмислення й аналіз виховних можливостей вільного часу має велике значення для визначення доцільності, розумності, ефективності бюджету часу учнів, для його подальшого вдосконалення й чіткої організації. Знання цих функцій допоможе уникнути стихійності, випадковості в орга- нізації вільного часу, повніше використовувати його потенційні можливості. Аналіз сутності вільного часу учнівської молоді дає підставу для визначення його функцій. Розвивальна функція — комплексно містить у собі завдання духовного, морального, фізичного розвитку підростаючої особистості. Орієнтаційна, що спрямована на вирішення завдань соціальної й професійної орієнтації учнів. Комунікативна — спрямована на задоволення однієї з провідних потреб особистості, особливо підростаючої, потреби в спілкуванна. Рекреативна — ця функція спрямована на відновлення фізичних, духовних і психічних сил, витрачених у процесі навчання, праці, суспільної діяльності, забезпечення школярів зарядом бадьорості, енергії, життєрадісності. Розрядка напруги — спрямована на формування та забезпечення умов для проведення дозвілля, для відпочинку та розваги учнівської молоді. За цими основними напрямками повинна бути організована дозвіллєва діяльність школярів. Одним з найважливіших педагогічних завдань розвиваль-ної функції є завдання духовного збагачення школярів, розширення їх загального, естетичного кругозору, розвиток і вдосконалення пізнавальних здібностей, інтересів, умінь і навичок. Розвивальна функція вільного часу припускає вирішення й ще одного важливого завдання — формування морального складу учнівської молоді. Позакласні заклади мають невичерпні можливості у вирішенні цього завдання: екскурсії, читацькі конференції, предметні вечори, читання науково-популярної літератури, технічна творчість і робота в гуртках — ці та багато інших форм творчої діяльності у сфері вільного часу. Психологічні особливості шкільного віку роблять значущою орієнтаційну функцію вільного часу. Домінуючим мо- тивом поведінки й діяльності підростаючої особистості є прагнення визначити своє місце в житті. У структурі орієн-таційної функції вільного часу учнівської молоді можна виділити два якоюсь мірою самостійних аспекти: соціальна орієнтація школярів і професійна орієнтація школярів. Шляхи та методи здійснення першого аспекту у сфері дозвілля дуже численні: бесіди, диспути, зустрічі, активне включення в суспільно-трудову, суспільно-політичну роботу тощо. Основними напрямками у сфері дозвілля щодо другого аспекту професійної орієнтації є зустрічі з цікавими людьми, робота в гуртках технічної творчості, майстернях, учнівських кооперативах. Комунікативну функцію вільного часу відрізняє потреба в спілкуванні. Природним простором для її задоволення є, насамперед, вільний час, де складаються неформальні взаємини учнівської молоді з товаришами по школі, класу, групі, гуртку. Рекреативна функція вільного часу здатна сняти напруження розумове, фізичне та відновити втрачені сили. Розумно організований вільний час вихованців сприяє зародженню психічного потенціалу, емоційного стану, котрі необхідні для нормальної життєдіяльності школяра. Важливими компонентами їх відпочинку повинні стати ігри та забави, жарти та розваги, спортивні ігри й туризм та ін. [11, 71—74]. Такими є основні педагогічні функції вільного часу учнівської молоді. Вони не здійснюються самі собою тільки тому, що в школярів є деяка кількість вільного часу. Куди більш істотним є не тільки й не стільки наявність цього часу, скільки його раціональне використання, змістовне багатство. Разом з тим треба підкреслити, що накопичувані в одній і тій же діяльності функції вільного часу існують не на рівноцінних початках. Одні з них яскравіше виражені, є домінуючими в даному виді діяльності, а інші — як би вторинні, лише попутно обслуговують певні потреби й інтереси учнівської молоді. Вільний час молоді в сучасному суспільстві має визначені особливості та протиріччя (див. табл. 1). Таблиця 1 Особливості вільного часу серед молоді
|