Організаційно-правові засади державного управління у галузі захисту економічної конкуренції.

Державного управління у галузі захисту економічної конкуренції здійснює Антимонопольний комітет України. В 1992 р. був прийнятий перший антимонополь-ний акт України — Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", який став базою для прийняття наступних законів: "Про Антимонопольний комітет України" (в редакції від 15.01.2012р.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (13.01.2009), "Про природні монополії" (19.01.2012 р.), "Про захист економічної конкуренції" (27.07.2011) та цілого ряду підзаконних нормативних актів (близько 80), що у сукупності складають антимонопольно законодавство. Важливо знати, що організаційно-структурну основу антимонопольно!' діяльності складають: Антимонопольний комітет України (далі АКУ) і територіальні відділення АКУ. АКУ — державний орган, призваний забезпечувати державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців і споживачів від його порушень. Завдання Антимонопольного комітету України: а) здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; б) захист законних інтересів підприємців і споживачів шляхом застосування заходів щодо попередження і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладення стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень; в) сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки. Складовими статусу АКУ є його компетенція та повноваження, які закріплені в Законі України "Про Антимонопольний комітет України". Одним із основним методів діяльності Комітету є контроль, який має характер державного і надвідомчого. Суб'єктами контролю виступають: АКУ, державні уповноважені АКУ, голови територіальних відділень АКУ. В якості об'єктів контролю можуть бути: центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; органи управління громадськими організаціями, асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємців; суб'єкти господарювання. Одним із основним методів діяльності Комітету є контроль, який має характер державного і надвідомчого. Суб'єктами контролю виступають: АКУ, державні уповноважені АКУ, голови територіальних відділень АКУ. В якості об'єктів контролю можуть бути: центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; органи управління громадськими організаціями, асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємців; суб'єкти господарювання. З метою здійснення своїх повноважень, державні уповноважені і голови теориторіальни відділень АКУ мають право: - без перешкод входити на підприємства, в установи та організації і мати доступ до документів та матеріалів, необхідних для проведення перевірки; - вимагати усних та письмових пояснень посадових осіб і громадян; - вимагати для перевірки дотримання антимонопольного законодавства необхідні документи та іншу інформацію. Для здійснення завдань, покладених на АКУ, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються територіальні відділення, правовий статус яких визначається Положенням про територіальне відділення Комітету, затверджене АКУ.

72.Організаційно-правові засади державного управління у галузі охорони здоров'я. Право на охорону здоров'я — це насамперед забезпечення відповідного життєвого рівня. Крім того, це право передбачає також наявність безпечного для життя й здоров'я людини навколишнього природного середовища. Охорона здоров'я громадян базується на низці принципів, які закріплено в Основах законодавства України про охорону здоров'я. До них, зокрема, належать: визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства й держави, одним із головних факторів виживання та розвитку народу України; додержання прав і свобод людини й громадянина в галузі охорони здоров'я й забезпечення пов'язаних із ними державних гарантій; загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я; відповідність завданням і рівню соціально-економічного й культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна та фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я й медичну допомогу, поєднання вітчизняних традицій і досягнень зі світовим досвідом у галузі охорони здоров'я; децентралізація державного управління, розвиток самоуправління та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній підставах тощо.У цілому охорону здоров'я можна розглядати як систему заходів, спрямованих на забезпечення зберігання й розвиток фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.Основи державної політики охорони здоров'я визначає Верховна Рада України — шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, основних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів.

73.Організаційно-правові засади державного управління у галузі культури. Відповідно до ст. 54 Конституції України, громадянам України гарантується свобода літературної і художньої творчості. Культурна спадщина охороняється законом. Було прийнято Основи законодавства України про культуру, які набули чинності, Закон України "Про фізичну культуру і спорт", Закон України "Про туризм", Закон України "Про курорти". Крім того, Президент України затвердив своїми Указами відповідні положення про органи виконавчої влади, які здійснюють управління у сфері культури і мистецтв: 31 серпня 2000 року - Положення про Міністерство культури і мистецтв України, 26 лютого 2002 року - Положення про Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту, 11 квітня 2002 року - Положення про Державну туристичну адміністрацію. Компетенція Кабінету Міністрів України у сфері культури.
Кабінет Міністрів України має повноваження, визначені Основами законодавства України про культуру та іншими законодавчими актами, зокрема він: - забезпечує реалізацію політики держави у сфері культури;- здійснює за участю громадських об'єднань розробку державних програм розвитку культури та їх фінансування;- створює умови для відродження і розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України;-.Галузі управління в сфері культури і мистецтв. Галузями управління у сфері культури і мистецтв можна вважати: управління обігом об'єктів національного культурного надбання, регулювання в галузі мистецтв, реалізацію державної програми розвитку фізичної культури і спорту, управління туристичною та курортною справою.
Культурні цінності. До культурних цінностей належать об'єкти матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення.

. 74.Організаційно-правові засади державного управління засо­бами масової інформації. В Україні діяльність ЗМІ регулюється законами «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформацію», «Про рекламу», «Про телебачення та радіомовлення» та низкою інших.Управління засо­бами масової інформації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового положення про управління у справах преси та інформації обласної, Севастопольської міської державної адміністрації і управління преси та інформації Київської міської державної адміністрації" здійснює Управління у справах преси та інформації обласної, Севастопольської міської, управління преси та інформації Київської міської державної адміністрації (далі - управління) є структурним підрозділом держадміністрації, утворюється її головою, підзвітне і підконтрольне голові держадміністрації та Держкомтелерадіо. Основними завданнями управління є: - сприяння реалізації конституційного права громадян на свободу слова та безперешкодній діяльності засобів масової інформації; - участь у формуванні та реалізації державної політики; - здійснення заходів щодо розвитку інформаційного простору та інформаційної інфраструктури на відповідній території.Управління під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами держадміністрації, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян та засобами масової інформації. Управління очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади головою держадміністрації за погодженням з Держкомтелерадіо. Начальник управління має заступників. Заступників начальника управління і начальників відділів призначає на посаду та звільняє з посади голова держадміністрації за поданням начальника управління, погодженим з Держкомтелерадіо. Начальник управління: - здійснює керівництво діяльністю управління, несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань, визначає ступінь відповідальності своїх заступників, керівників структурних підрозділів управління; - затверджує положення про структурні підрозділи управління, видає в межах їх повноважень накази і контролює їх виконання; - подає на затвердження голови держадміністрації кошторис і штатний розпис управління; Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

75Організаційно-правові засади державного управління теле­баченням і радіомовленням. У правління теле­баченням і радіомовленням здійснює Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Основними завданнями Держтелерадіо України є: - забезпечення реалізації державної інформаційної політики засобами телебачення і радіомовлення;- організація виконання актів законодавства у сфері телебачення і радіомовлення - координація діяльності державних засобів масової інформації, зокрема Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, державної телерадіокомпанії «Крим», обласних телерадіокомпаній, Київської та Севастопольської регіональних державних телерадіокомпаній, видавництв, з метою забезпечення поширення офіційної інформації щодо найважливіших політичних, економічних, а також інших питань та суспільних процесів у державі;- розробка і реалізація заходів, спрямованих на підтримку і розвиток видавничої справи, вітчизняних засобів масової інформації, інших виробників інформаційної продукції.Держкомтелерадіо очолює Голова, якого призначає на посаду і звільняє з посади Верховна Рада України за поданням Прем'єр-міністра України. Голова Держкомтелерадіо має заступників, у тому числі першого, яких призначає на посаду і звільняє з посади в установленому порядку Кабінет Міністрів України. Голова Держкомтелерадіо: 1) здійснює загальне керівництво Комітетом, несе персональну відповідальність перед Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Держкомтелерадіо завдань і здійснення ним своїх функцій; 2) розподіляє обов'язки між своїми заступниками, визначає ступінь відповідальності заступників Голови та керівників структурних підрозділів Комітету, призначає на посаду та звільняє з посади працівників Комітету; 3) подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, розробником яких є Комітет.Держкомтелерадіо є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. В структуру Держкомтелерадіо входять: 1. Управління організаційно-аналітичного забезпечення роботи Голови Комітету, яке є обслуговуючим структурним підрозділом Державного комітету телебачення і радіомовлення України, що підпорядкований Голові Комітету. До основних завдань відділу належать:- розроблення та підготовка науково обґрунтованих варіантів, пропозицій щодо зростання ефективності роботи Комітету;- експертна оцінка можливих наслідків реалізації державних рішень із питань формування та проведення інформаційної політики.2. Департамент державної інформаційної політики є функціональним структурним підрозділом Державного комітету телебачення і радіомовлення України без права юридичної особи. До головних завдань Департаменту відноситься: - розробка заходів щодо розширення інформаційної інфраструктури України та підвищення її функціональних можливостей і ефективності.3. Департамент телебачення та радіомовлення є функціональним структурним підрозділом Державного комітету телебачення і радіомовлення України без права юридичної особи. До головних завдань Департаменту відноситься: - забезпечення реалізації державної інформаційної політики в телерадіопросторі України;- координація діяльності державних телерадіоорганізацій щодо оперативного і достовірного інформування населення про події в країні та закордоном;

76.Організаційно-правові засади державного управління у галузі фізичної культури і спорту. Фізична культура - складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості. Основними завданнями фізичної культури і спорту є: постійне підвищення рівня здоров'я, фізичного та духовного розвитку населення, сприяння економічному і соціальному прогресу суспільства, а також утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві.Держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту шляхом формування державної політики у цій сфері, створення відповідних державних органів, фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, нормативно-правового та іншогозабезпечення розвитку фізичної культури і спорту, а також визнання широкого самодіяльного статусу фізкультурно-спортивного руху в Україні і комплексної взаємодії державних органів з громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості.Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту. Реалізацію державної політики у сфері фізичної культури і спорту забезпечує Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту (Держкомспорт України). Він також несе відповідальність за подальший її розвиток.У межах своєї компетенції Держкомспорт України організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Держкомспорт України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. Основними завданнями Держкомспорту України є: - участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту;- розроблення дроектів концепцій, програм розвитку фізичної культури і спорту;- створення умов для реалізації права громадян на заняття фізичною культурою і спортом;- сприяння розвитку олімпійського, параолімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні;- міжнародне співробітництво у питаннях фізичної культури і спорту.

77.Організаційно-правові засади державного управління у галузі соціального захисту населення. Держава несе обов'язки щодо матеріального підтримання своїх громадян, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці заборонено. Громадянам гарантовано захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди.Громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законодавством.. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 6 грудня 1992 р. гарантує всім непрацездатним громадянам України право на соціальну захищеність шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку зі збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету й підвищенням ефективності економіки країни.Для здійснення управління фінансами пенсійного забезпечення створено Пенсійний фонд України, який є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Основним завданням Пенсійного фонду та його органів на місцях є забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ строкової служби, допомоги на дітей, а також інших витрат, фінансування яких відповідно до чинного законодавства покладено на Пенсійний фонд. Виконанню завдань по соціальному захисту населення України сприяють Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., закони України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 25 червня 1997 р., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.Мінпраці України реалізує єдину державну політику щодо соціального забезпечення населення й соціальної захищеності інвалідів і громадян похилого віку; несе відповідальність за розвиток цієї справи; займається організацією роботи щодо призначення та виплати пенсій відповідно до чинного законодавства тощо.

78.Організаційно-правові засади державного управління у галузі молодіжної політики. Правові засади політики в справах сім'ї та молоді сформульовано в ст. 51 Конституції України, згідно з якою сім'я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою. Держава постійно дбає про матеріальну підтримку молоді, про що свідчить низка законів України та інших нормативно-правових актів. Цьому сприяють Закони України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р., «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді України» від 5 лютого 1993 р. та «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді України.Держава забезпечує право молоді на створення молодіжних громадських організацій — об'єднань молодих громадян. До молодіжних громадських організацій належать також об'єднання громадян і фонди, основними статутними цілями яких є розв'язання молодіжних проблем і сприяння соціальному становленню й розвиткові молоді.Проведення державної політики з питань сім'ї, соціального становлення та розвитку молоді здійснює Державний комітет України у справах сім'ї та молоді разом з міністерствами й центральними органами виконавчої влади, місцевими адміністраціями, в складі яких діють структурні підрозділи по роботі з молоддю, органами місцевого самоврядування, а також шляхом взаємодії з молодіжними громадськими організаціями та їх всеукраїнськими об'єднаннями.Державний комітет разом з іншими органами виконавчої влади розробляє, а Кабінет Міністрів затверджує спеціальні норми й нормативи щодо соціального становлення та розвитку молоді, урахування яких є обов'язковим для всіх органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності.

Соціальні служби для молоді надають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги, реалізують необхідні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, проституції тощо) та їх подолання, здійснюють соціальну опіку над окремими категоріями молоді, зокрема інвалідами, дітьми-сиротами.Держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю. Особливості праці неповнолітніх встановлює законодавство України. Держава забезпечує молодим громадянам рівне з іншими громадянами право на освіту, охорону здоров'я, заняття фізичною культурою й спортом тощо. Під особливим захистом держави перебувають неповнолітні. Відповідальність неповнолітніх за вчинені ними правопорушення настає лише з визначеного законодавством віку.

79.Організаційно-правові засади державного управління у галузі туризму. Відповідно до Закону України «Про туризм» під туризмом розуміється тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування..Державна туристична адміністрація України (Держтурадмшістрація України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.Держтурадмшістрація України в установленому порядку вносить пропозиції щодо формування державної політики у туристичній та курортній галузях, забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цих галузях, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до її відання. Основними завданнями Держтурадміністрації України є: - участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у туристичній та курортній галузях;- розроблення та реалізація загальнодержавних програм розвитку курортів та туристично-рекреаційної сфери, ринку туристичних послуг, забезпечення захисту і безпеки туристів;- визначення перспектив і напрямів розвитку внутрішнього, міжнародного та іноземного туризму, розбудови матеріально-технічної бази туристичної галузі;- міжгалузева координація та функціональне регулювання з питань туризму;- організація та розвиток системи наукового, інформаційно-рекламного забезпечення туристично-рекреаційної та курортної сфери.Місцеві органи управління культурою входять до відповідних державних адміністрацій і створюють необхідні умови для культурного розвитку громадян, керують закладами, підприємствами і організаціями культури.

80.Організаційно-правові засади державного управління у галузі зовнішньополітичної діяльності. Державне управління закордонними справами — це діяльність органів держави, спрямована на здійснення зовнішньої політики України. Відповідно до ст. 18 Конституції України зовнішньополітичну діяльність України спрямовано на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права.Президент України виступає гарантом державного суверенітету Як глава держави він представляє її у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори й укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі й відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.Важливу роль у здійсненні зовнішньої політики України виконує Кабінет Міністрів України, який забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, реалізує внутрішню й зовнішню політику держави. Міністерство закордонних справ України є центральним органом виконавчої влади, забезпечує в межах своїх повноважень проведення зовнішньої політики України й здійснює координацію всіх учасників зовнішньополітичних зв'язків держави. Положення про Міністерство закордонних справ України затверджено Указом Президента України від 3 квітня 1999 р.У ході своєї діяльності МЗС України: бере участь у здійсненні зовнішньополітичної діяльності держави; розробляє пропозиції щодо засад зовнішніх зносин і в установленому порядку подає їх Президентові України; розробляє й подає Президентові та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ініціатив міжнародного характеру та заходів, спрямованих на підвищення ефективності співпраці України з іноземними державами й міжнародними організаціями тощо.Важливі функції МЗС України пов'язано з керівництвом власними органами. Під час виконання покладених на нього функцій МЗС України взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади України, органами АРК, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також із відповідними органами інших держав.МЗС України в межах своїх повноважень видає на основі та на виконання чинного законодавства накази, організовує та контролює їх виконання, а в разі необхідності видає разом з іншими центральними органами виконавчої влади спільні акти.МЗС України здійснює свої повноваження безпосередньо й через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном, представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС України на території України, організації та установи, що належать до сфери його управління.Для погодженого розв'язання питань, що належать до повноважень МЗС України, в ньому утворюють колегію. Членів колегії МЗС України затверджує Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводять у життя, переважно, наказами Міністра закордонних справ України.Закордонними органами МЗС України є дипломатичні представництва України, консульські установи, місії України за кордоном.Дипломатичне представництво України є постійно діючою установою України за кордоном, яку покликано підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.Керівництво дипломатичним представництвом здійснює МЗС України. Діяльність дипломатичного представництва базується на положеннях Віденської конференції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 p., двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів України, законодавства України та держави перебування. Правовий статус дипломатичного представництва врегульований Положенням про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженим розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р.До функцій дипломатичного представництва України належить: представництво України в державі перебування та підтримання з цією державою офіційних відносин; захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб у цій державі; ведення переговорів з її урядом.Главою дипломатичного представництва України, членами дипломатичного персоналу можуть бути тільки громадяни України, а членами адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу — як громадяни України, так і громадяни держави перебування за відповідного повідомлення Міністра закордонних справ цієї держави.

81.Організаційно-правові засади державного управління у галузі зовнішньополітичної діяльності. Державне управління закордонними справами — це діяльність органів держави, спрямована на здійснення зовнішньої політики Укр.. Відповідно до ст. 18 КУ зовнішньо політ.діяльність Укр. спрямовано на забезпечення її націон. інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнарод. співтовариства за загальновизн. принципами й нормами міжнарод. права.Президент Укр., як глава держави представляє її у між народ. відносинах, здійснює керівництво зовнішньо політ. діяльністю держави, веде переговори й укладає між народ. договори Укр.; приймає рішення про визнання інозем. держав; призначає та звільняє глав дипломат. представництв Укр. в інших державах і при між народ. організаціях; приймає вірчі й відкличні грамоти дипломат. представників інозем. держав; здійснює інші повноваження, визначені КУ.Важливу роль у здійсненні зовні. політики Укр. виконує КМУ, який забезпечує держ. суверенітет і економ. самостійність Укр., реалізує внутр.. й зовн. політику держави.Україна як суб'єкт між народ. права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється представництвами, бере участь у діяльності впливових між народ. організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення націон. інтересів. МЗС Укр. є централ. органом викон. влади, забезпечує в межах своїх повноважень проведення зовні. політики Укр. й здійснює координацію всіх учасників зовнішньо політ. зв'язків держави. Положення про МЗС Укр. затверджено Указом Президента Укр. від 6 квітня 2011 р. У межах своїх повноважень МЗС Укр. організовує виконання актів законодавства Укр. й здійснює контроль за їх реалізацією.Основн. завданнями МЗС Укр. є: участь у забезпеченні націон. інтересів і безпеки Укр. шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнарод. співтовариства; сприяння забезпеченню стабільності міжнарод. становища Укр., піднесенню її міжнарод. авторитету, поширенню в світі образу Укр. як надійного й передбачуваного партнера. У ході своєї діяльності МЗС Укр.: бере участь у здійсненні зовнішньополіт. діяльності держави; розробляє пропозиції щодо засад зовнішніх зносин і в установленому порядку подає їх Президентові Укр.; розробляє й подає Президентові та КМУ пропозиції щодо ініціатив між народ. характеру та заходів, спрямованих на підвищення ефективності співпраці Укр. з інозем. державами й між народ. організаціями тощо. Важливі функції МЗС Укр. пов'язано з керівництвом власними органами. Для цього воно вносить на розгляд Президентові Укр. пропозиції щодо створення, реорганізації та ліквідації дипломат.представництв Укр. за кордоном, консульських установ, постійних представництв країни при міжнарод. організаціях. МЗС Укр. в межах своїх повноважень видає на основі та на виконання чинного законодавства накази, організовує та контролює їх виконання, а в разі необхідності видає разом з іншими центральними органами виконавчої влади спільні акти. МЗС Укр. здійснює свої повноваження безпосередньо й через дипломат. представництва Укр. за кордоном, консульські установи Укр. за кордоном, представництва Укр. при між народ. організаціях, представництва МЗС Укр. на території Укр., організації та установи, що належать до сфери його управління. Закордон.органами МЗС Укр. є дипломат. представництва Укр., консульські установи, місії Укр. за кордоном. Дипломат. представництво Укр. є постійно діючою установою Укр. за кордоном, яку покликано підтримувати офіційні міждерж. відносини, здійснювати представництво Укр., захищати інтереси Укр., права та інтереси її громадян і юридичних осіб. Керівництво дипломат.представництвом здійснює МЗС Укр.. Діяльність дипломатичного представництва базується на положеннях Віденської конференції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 p., двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів Укр., законодавства Укр. та держави перебування. Главою дипломатичного представництва Укр., членами дипломатичного персоналу можуть бути тільки громадяни Укр., а членами адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу — як громадяни Укр., так і громадяни держави перебування за відповідного повідомлення Міністра закордонних справ цієї держави. Консульські установи Укр. (Консульське управління МЗС Укр., представництва МЗС Укр. в Україні, консульські відділи дипломатичних представництв Укр., генеральні консульства, консульства, віце-консульства та консульські агентства) захищають за кордоном права та інтереси Укр., юридичних осіб, громадян Укр., сприяють розвиткові дружніх відносин Укр. з іншими державами, розширенню економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв'язків і туризму, а також сприяють вихідцям з Укр. та їх нащадкам у підтримці контактів з Україною. Консульські установи здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства Укр., міжнародних договорів і звичаїв, а також згідно з Консульським статутом Укр., затвердженим Указом Президента Укр. від 2 квітня 1994 р. Консульські установи підпорядковано МЗС Укр. й діють під загальним керівництвом глави дипломатичного представництва Укр. в державі перебування. Генеральні консульства, консульства, віце-консульства та консульські агентства очолюють відповідно генеральні консули, консули, віце-консули й консульські агенти. МЗС Укр. за погодженням із державою перебування визначає місцезнаходження консульської установи, її клас і консульський округ.

82.Організаційно-правові засади державного управління у галузі оборони. Оборона Укр. — це комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення незалежності, територіальної цілісності, захисту інтересів держави й мирного життя народу Укр.. Метою оборони Укр. є створення необхідних умов для запобігання воєнному нападу й збройної відсічі можливій агресії проти Укр. в будь-який час і за будь-яких обставин. Воєнна доктрина Укр. ґрунтується на тому, що держава: не визнає війну як засіб розв'язання між народ. проблем; прагне до нейтралітету й додержання неядерних принципів не приймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї; не має територіальних претензій до кожної держави й не бачить у жодному народові образ ворога; ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо сама не стане об'єктом агресії.Основи організації оборони Укр. та повноваження державних органів щодо її забезпечення, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб стосовно здійснення обороноздатності країни встановлено Законом Укр. від 6 грудня 1991 р. «Про оборону» (зі змінами і доповненнями від 20 жовтня 1994 p., 17 жовтня 1995 p., 21 жовтня 1997 p., нова редакція від 5 жовтня 2000 р.).Виключно закони Укр. визначають організацію Збройних Сил Укр., правовий режим воєнного стану й розв'язують інші питання в сфері оборони.Важливі функції у сфері оборони покладено на Президента Укр. — гаранта державного суверенітету й територіальної цілісності держави. Президент призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил Укр., інших військових формувань, здійснює керівництво та приймає рішення в сфері оборони держави, що надалі затверджуються законодавчим органом.Президент Укр. є головою Ради нац. безпеки і оборони Укр., формує її персональний склад відповідно до Конституції Укр.. Компетенцію та функції Ради нац. безпеки і оборони Укр. визначено Законом Укр. від 5 березня 1998 р., Тимчасовим положенням «Про Раду нац. безпеки і оборони Укр.», затвердженим Указом Президента Укр. від 30 серпня 1996 р. Організація оборони, крім формування воєнної політики й воєнної доктрини, включає: розвиток воєнної науки, прогнозування та оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу, здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання агресії; підготовку, розвиток, формування структури й забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил Укр., підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності; вироблення й проведення військово-технічної політики; підготовку населення та території країни до оборони тощо.Заходи щодо обороноздатності здійснює КМУ, який керує діяльністю підпорядкованих йому органів і організацій щодо забез