Предмет адміністративного права

Предмет правового регулювання будь-якої галузі права становлять суспільні відносини, які нею регулюються. Тобто це те, що регулюється нормами цієї галузі права.

Відомо,що адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері державного управління. Предмет адміністративного права складають такі групи однорідних суспільних відносин:

а) відносини державного управління в сфері економіки, соціально-культурної та адміністративно-політичної діяльності;

б) управлінські відносини в системі та в структурі державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

в) управлінські відносини, що складаються в процесі внутрішньої організації та діяльності апарату інших державних органів (апарату прокуратури, апарату судів, Секретаріату ВРУ, Адміністрації Президента України тощо), а також в адміністрації державних підприємств, установ, організацій;

г) управлінські відносини, пов’язані із реалізацією функцій і повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та іншим недержавним інституціям;

д) відносини у зв’язку із забезпеченням органами виконавчої влади та місцевого самоврядування реалізації та захисту прав і свобод громадян, а також наданням їм різноманітних управлінських послуг;

е) відносини у зв’язку з організацією та діяльністю адміністративних судів (тобто в сфері адміністративної юстиції);

є) відносини у зв’язку із застосуванням заходів адміністративної відповідальності фізичних і юридичних осіб.

Отже, предметом адміністративного права України є система суспільних відносин між публічною адміністрацією та об’єктами публічного управління, які виникають у сфері владно-розпорядчої діяльності, наданні адміністративних сервісних послуг з метою публічного забезпечення прав і свобод людини та громадянина, функціонування громадянського суспільства та держави з можливістю застосування до порушників (представників органів державної влади) адміністративно-правових норм заходів адміністративного примусу та адміністративної відповідальності.

 

4.Методи адміністративного права

Адміністративне право як самостійну галузь права характеризує поряд з предметом відповідний метод регулювання. Метод адміністративного права разом з його предметом дає достатньо завершену характеристику цієї галузі права і допомагає відмежувати її від інших фундаментальних галузей права (цивільного, кримінального тощо).

Провідним методом адміністративного права є адміністративно-правовий метод правового регулювання суспільних відносин, зміст якого полягає в тому, що суб’єкт публічного управління наділений владною компетенцією, а об’єкт зобов’язаний виконувати його законні вимоги.

Метод адміністративного права визначається як сукупність певних загальних і специфічних способів, що використовуються законодавцем для забезпечення регулюючої дії норм адміністративного права. В адміністративному праві використовуються способи регулювання, що властиві обом загальним методам правового регулювання — імперативному та диспозитивному.

Широко використовуваний адміністративним правом імперативний метод правового регулювання дістає відображення у певних специфічних способах регулювання суспільних відносин, що перебувають у сфері дії адміністративного права. Зокрема, в регулюванні управлінських відносин між органами виконавчої влади та у внутрішній організації цих органів широко використовується такий спеціальний спосіб правового регулювання, як встановлення субординації. Він необхідний для організації управлінського процесу, визначення співпідпорядкованості суб’єктів адміністративно-правових відносин і тому залишається одним з провідних у змісті адміністративно-правового регулювання.

Через використання даного способу регулювання у відносинах між керованим об’єктом і керуючим суб’єктом закріплюється стан підлеглості, що й означає наявність відносин субординації між ними. Без застосування цього способу регулювання управлінських відносин неможливо налагодити чітку і життєздатну систему управління.

Завершуючи характеристику галузевих особливостей методу адміністративного права, важливо наголосити, що поряд з переважним застосуванням рис імперативного методу в адміністративно-правовому регулюванні суспільних відносин не виключається використання окремих елементів диспозитивного методу, котрийпритаманний, як відомо, галузі цивільного права. Зокрема, перспективним є встановлення можливостей застосування різних форм адміністративного договору (угоди) в управлінських відносинах. Під адміністративним договором треба розуміти дво- або багатосторонню угоду між суб’єктами управлінських відносин з приводу форм і засобів спільної реалізації покладених на них повноважень (прав і обов’язків).

 

5.Система адміністративного права. Підгалузі та правові інститути адміністративного права.

Сучасна система українського адміністративного права у зв’язку із розвитком суспільних відносин зазнає істотних змін, наповнюється новим змістом. З’являються і розвиваються нові правові інститути: державної служби, адміністративно-правових режимів, адміністративної юстиції, антимонопольного регулювання тощо. Починають говорити і про інститут адміністративних (управлінських) послуг.

На цей час систему адміністративного права загалом можна представити наступним чином.

1. Загальна частина адміністративного права об’єднує норми, що регулюють:

- принципи державного управління;

- правове становище суб’єктів адміністративного права (громадян, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій);

- державну службу;

- форми і методи управлінської діяльності;

- адміністративно-правові режими (надзвичайний, воєнного стану, митний тощо);

- адміністративний примус;

- засоби забезпечення законності в державному управлінні;

- адміністративний процес, включаючи адміністративне судочинство.

2. Особлива частина адміністративного права містить норми, що регулюють:

- управління економікою, промисловістю, агропромисловим комплексом;

- управління в соціально-культурній галузі (освіта, наука тощо);

- управління у сфері адміністративно-політичної діяльності (внутрішні справи, юстиція, зовнішні відносини тощо);

- міжгалузеве управління (статистика, стандартизація, ціноутворення тощо).

Зміст загальної і особливої частин адміністративного права становить органічне єдине ціле. Норми загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини.

Підгалузь адміністративного права — це сукупність правових норм, що регулює суспільні відносини в певній сфері, котра виокремлюється в межах загального предмета адміністративного права.

Поділ відносин, що становлять предмет адміністративного права, на сфери може здійснюватися за різними критеріями. Наприклад, окремі підгалузі адміністративного права можуть формуватися залежно від сфер державного управління. Зокрема, державне управління поділяється на державне управління у сфері економіки, державне управління у сфері соціально-культурного будівництва та державне управління у сфері адміністративно-політичного будівництва. У свою чергу, така велика сфера державного управління, як управління економікою, може бути поділена на державне управління в різних галузях промисловості, сільського господарства, будівництва, енергетики, транспорту,тощо.

Водночас у системі адміністративного права існують певні сукупності норм, які використовуються для регулювання державного управління незалежно від його конкретних сфер, але за умови достатнього рівня однорідності регульованих суспільних відносин. Такі сукупності норм дістали назву інститутів адміністративного права. Крім інститутів, практичне значення мають такі нормативні утворення, котрі виступають як допоміжні для інститутів і підгалузей адміністративного права. Такі утворення можна умовно назвати субінститутами.

Відповідно до структури суспільних відносин у сфері державного управління серед субінститутів адміністративного права можна виділити групи норм, що визначають:

- правовий статус суб’єктів — носіїв владних повноважень;- правовий статус суб’єктів, котрі не мають владних повноважень;

- методи державного управління;- форми державного управління;- процедури державного управління;

Наприклад, до групи субінститутів, що визначають правовий статус суб’єктів — носіїв владних повноважень, мають бути віднесені субінститут центральних органів виконавчої влади, субінститут місцевих державних адміністрацій тощо.