Місцеві органи державної виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Місцеві органи державної виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права.



Адміністративно-правовий статус місцевих органів виконавчої влади (МОВВ) визначається Конституцією України, Законами України від 09.04.1999 «Про місцеві державні адміністрації», від 15.01.1999 «Про столицю України місто герой-Київ», від 21.05.1997 «Про місцеве самоврядування в Україні», від 16.06.2011 «Про Раду міністрів АРК». До системи місцевих органів виконавчої влади належать: 1) обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; 2) місцеві (територіальні) органи міністерств та інших ЦОВВ, серед яких виокремлюють органи двох типів: а) органи, що підпорядковані ЦОВВ; б) органи, що підпорядковані головам відповідних місцевих державних адміністрацій.

МОВВ реалізують два види повноважень: 1) власні: виконання Конституції та інших нормативно-правових актів; забезпечення законності та правопорядку, додержання прав і свобод громадян; виконання державних та регіональних програм соціально-економічного розвитку; підготовки та виконання відповідних бюджетів і програм; взаємодія з органами місцевого самоврядування тощо; 2) делеговані: а) повноваження органів виконавчої влади вищого рівня. Передаються КМУ за погодженням із Президентом України разом з відповідними фінансовими, матеріально-технічними та іншими ресурсами, необхідними для здійснення цих повноважень; б) повноваження органів місцевого самоврядування (делегуються районними або обласними радами).

 

27.Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування
в Україні конституційно визначено як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення, котре здійснюється нею як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Право та здатність територіальної громади щодо вирішення цих питань, що вперше встановлено Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р., означають:конституційне визнання та гарантування МС в країні; гарантовану державою здатність МС в результаті власних дій одержувати права та нести обов'язки;самостійно вирішувати, які права та обов'язки здійснювати громадою або її органами (тобто органами місцевого самоврядування), а які — доручити або делегувати іншим органам, організаціям, установам.
Правове становище органів МС як суб'єктів адміністративного права характеризується їх адміністративно-правовим статусом. Це означає, що органи МС мають визначену нормами адміністративного права компетенцію — предмети відання, права і обов'язки (повноваження), несуть відповідальність за дії або бездіяльність в межах власної чи делегованої компетенції, виконують публічні, виконавчо-розпорядчі, дозвільно-реєстраційні, контрольні функції, беруть участь в адміністративних правовідносинах регулятивного чи охоронного характеру.
Адміністративна правосуб'єктність виявляється у органів МС при здійсненні функцій, які виконуються на підставі делегованих їм повноважень. Про це йдеться в п. 5 ст. З Всесвітньої декларації МС, п. 5 ст. 4 Європейської хартії про МС та має відображення в Конституції України (частина 3 ст. 143), законах України про місцеве самоврядування та про місцеві державні адміністрації.
Важливі функції органи МС виконують, коли здійснюють розпорядчі повноваження щодо будь-яких суб'єктів на відповідній території. Зокрема, адміністративна правосуб'єктність органів МС зв'язана з підпорядкованістю, коли складаються субординаційні відносини, наприклад, між органами МС та підприємствами, організаціями та установами комунальної власності або відносини з координації. Прикладом може бути координація органами МС діяльності суб'єктів містобудування щодо комплексної забудови населених пунктів, затвердження місцевих містобудівельних програм, генеральних планів населених пунктів (ст. 12 Закону України “Про основи містобудування”).
МС передбачає здійснення контролю. Внутрішній контроль органів МС повинен регулюватися законодавством про місцеве самоврядування (муніципальним правом). Зовнішній контроль має адміністративно-правову природу незалежно від галузевого законодавства. Так, органи МС здійснюють контроль за місцевими адміністраціями у частині повноважень, делегованих їм радами, а також у виконанні рішень рад з цих питань щодо стану благоустрою виробничих територій, організації озеленення, охорони насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, діяльності стоянок автомобільного транспорту і т. ін.
Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування гарантується державою, охороняється державними органами, які можуть вжити заходів щодо захисту прав органів місцевого самоврядування, наприклад, при зверненні цих органів до Кабінету Міністрів, Президента України.

28.Підприємства та установи як суб’єкти адміністративного права.
Підприємства й установи — це організації, які виконують економічні, соціально-культурні, адміністративно-політичні та інші функції з метою задоволення матеріальних, духовних та інших потреб громадян, суспільства й держави. Вони відрізняються один від одного за змістом, результатом і метою основної діяльності.
Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи, здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).Підприємство має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки в установах банків, печатку, а промислове підприємство — і товарний знак.
Установивиконують соціально-культурні або адміністративно-політичні функції. Їх мета — створення соціальних цінностей, переважно невиробничого характеру (установи культури, освіти, охорони здоров'я тощо).
Свою діяльність підприємства здійснюють згідно з Господарським і Цивільним кодексами України, законами та законодавчими актами України, а також на підставі статуту, який затверджує власник майна за участю трудового колективу.
Діяльність установ регулюють закони України «Про освіту», «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про бібліотеки та бібліотечну справу», інші законодавчі та правові акти.
Підприємства й установи залежно від форм власності можна підрозділити на: індивідуальні (засновані на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці), сімейні (засновані на особистій власності й на праці громадян — членів однієї сім'ї, які проживають разом), приватні (засновані на власності окремого громадянина), колективні (засновані на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадянської чи релігійної організації), державні комунальні (засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць), державні, в тому числі казенні (засновані на державній власності), спільні (засновані на базі об'єднання майна різних власників, у тому числі іноземних власників).
Управління підприємствами й установами здійснюють згідно з принципами, на яких їх було засновано. Розрізняють підприємства та організації, якими управляє безпосередньо власник, і такі, якими управляють уповноважені власником органи. Управління може здійснюватися за принципом колегіальності або єдиноначальності. Власник наймає (призначає) керівника підприємства чи установи через укладання контракту (договору, угоди), в якому визначаються права, строки найняття, обов'язки та відповідальність керівника підприємства перед власником і трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення й звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом і законодавством України. Керівник підприємства чи установи є уповноваженим власника. Він наділений відповідними повноваженнями й несе перед власником відповідальність за виконання доручених йому функцій.

29.Обєднання громадян як суб’єкти адміністративного права.
Об'єднанням громадян
є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності. Обмеження діяльності об'єднань громадян може встановлюватись тільки Конституцією та законами України. Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів об'єднань громадян, легалізованих у порядку, передбаченому цим Законом. Втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, так само як і втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб та у діяльність інших об'єднань громадян, не допускається, крім випадків, передбачених Законом. Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України, які досягли 18-річного віку.Членами громадських організацій, крім молодіжних та дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років. Об'єднання громадян діє на основі статуту або положення. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які нелегалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною.У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи. Дані реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців шляхом внесення відповідного запису в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. Об'єднання громадян можуть використовувати власну символіку.Символіка об'єднання громадян затверджується відповідно до його статуту. Об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління. За порушення законодавства до об'єднання громадян можуть бути застосовані такі стягнення:попередження;штраф;тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності; тимчасова заборона (зупинення) діяльності;примусовий розпуск (ліквідація).

30.Правові засади державної служби.
Правові основи державної служби визначаються у Конституції, законах України, нормативних актах Президента України і Кабінету Міністрів України, актах Державної служби України.Серед них виділяють такі: ЗУ «Про державну службу»; ЗУ «Про міліцію»; «Про прокуратуру»; «Про державну податкову службу»; «Про державну виконавчу службу»; «Про загальний військовий обов’язок і військову службу». Постанови КМУ: «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців»; «Про порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування»; «Про затвердження Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади»; « про проведення атестації державних службовців».

31.Поняття,ознаки та види державної служби.
Державна служба - це професійна діяльність осіб,які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та отримують плату за рахунок держаних коштів.
Ознаки: - професійна діяльність; - діяльність осіб,які займають посади в держаних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави; - заробітна плата за рахунок держаних коштів.
Види державної служби:а)служба в органах виконавчої,законодавчої та судової влади; б)цивільна та мілітаризована (воєнізована) служба; в)цивільна(в органах законодавчої,виконавчої влади) та спеціалізована (військова,дипломатична, митна,в правоохоронних органах).

32.Поняття і види державних службовців. Їхні обов’язки та права.
Держаний службовець -це особа,яка здійснює професійну діяльність, займаючи посади в держаних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та отримує заробітну плату за рахунок держаних коштів.
Види ДС:а) в залежності від розподілу державної влади- ДС органів виконавчої,законодавчої та судової влади; б)за характером державної служби- адміністративні ДС(службовці державних адміністрацій) спеціалізовані(службовці ОВС,податкових,митних органів) мілітаризовані(військовослужбовці,органів СБУ); в)за обсягом посадових обов’язків –посадові особи й особи,що не є посадовими; г)за характером повноважень,що визначають роль і ступінь участі у здійсненні державно-владних функцій- керівники(,безпосередній керівник,керівник вищого рівня,керівник вищого рангу), спеціалісти,технічні виконавці.
Права: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу.
Обовязки: додержання КУ та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

33.Право громадян на держану службу та механізм його реалізації.
Право на ДС мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою КМУ.Прийняття на ДС на посади третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 ЗУ «Про ДС», здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України. Порядок проведення конкурсу для вступу на ДС регулюється Положенням, що затверджується КМУ. Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніш як за один місяць до проведення конкурсу. Забороняється вимагати від кандидатів на ДС відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України. ПУ, Голова ВРУ, члени Уряду України, глави місцевих державних адміністрацій мають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що відповідає посаді (патронатна служба). На державних службовців поширюються обмеження, передбачені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції". Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають присягу. Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці. ри прийнятті на ДС може встановлюватися випробування терміном до шести місяців.

34.Поняття та риси адміністративної відповідальності.
Адміністративна відповідальність
-вид юридичної відповідальності,яка полягає в застосуванні до особи заходу адміністративного стягнення,за вчинення нею адміністративного проступку з метою його покарання,а також недопущення вчинення адміністративних проступків в майбутньому.Вона характеризується такими ознаками,як настає на підставі норм права,пов’язана з державним примусом,призначається державними органами. Також для АВ характерні такі особливостіяк: а)її підставою є адміністративний проступок; б)накладається як на індивідуальні,так і колективні суб’єкти ,винні у вчиненні адміністративного проступку; в)врегульована нормами адмін. права ,які передбачають вичерпний перелік адміністративних порушень, стягнень,державних органів,уповноважених на притягнення до відповідальності; г)передбачено особливий порядок притягнення до АВ,який характеризується оперативністю, економічністю,спрощеністю притягнення до АВ у більшості випадків здійснюється в адміністративному(позасудовому) порядку.

35.Підстави адміністративної відповідальності та їх характеристика.
Виділяють 3 підстави АВ: нормативну-система законодавчих актів,які передбачають АВ: кодекси( КпАП,Митний Кодекс) закони(«про засади запобігання і протидія корупції», «про відповідальність підприємств,установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування»); фактичну-адміністративний проступок-протиправна,винна дія чи бездіяльність,яка посягає на громадський порядок управління і за яку за законом передбачено АВ; іпроцесуальну- постанова органу(посадової особи),яка розглядає справу про адміністративний проступок і приймає відповідне рішення. Постанова повинна містити:найменування органу(особи),який виніс постанову; дату розгляду справи;відомості про особу,щодо якої розглядається справа; викладення обставин,установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту,який передбачає відповідальність за адміністративний проступок;прийняте рішення:про накладання адміністративного стягнення,про застосування заходів впливу,передбачених у КпАП; про припинення справи. .

36.Ознаки та склад адміністративного проступку. Основні ознаки адміністративного проступку:- протиправність. Означає, що правопорушення є діянням (дією чи бездіяльністю), яка прямо заборонена адміністративним законодавством; - вина. Це психічне ставлення особи, що здійснила адміністративний проступок, до своєї поведінки та її наслідків. Вина може проявлятися у формі умислу чи необережності. Склад адміністративного проступку включає:- об’єкт,- об’єктивну сторону,- суб’єкт,- суб’єктивну сторону. Об’єкт адміністративного проступку – це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом у сфері адміністративно-організаційної діяльності, порядок управління, здоров’я, честь і гідність людини, власність тощо. Об’єктивна сторона адміністративного проступку- це сукупність зовнішніх ознак даного проступку, що включає саме протиправне діяння (дію чи бездіяльність), його наслідки, причинний зв’язок між діянням та наслідками, місце, час, обстановку, обставини, спосіб скоєння адміністративного проступку. Суб’єктомадміністративного проступку є фізична осудна особа, що досягла віку 16 років. Особа у віці від 16 до 18 років, яка скоїла адміністративне правопорушення, притягається до адміністративної відповідальності, як правило, в особливому порядку, а за окремі, визначені законом, правопорушення – на загальних підставах. Посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, але і за незабезпечення їх виконання іншими особами, насамперед підлеглими. Суб’єктивна сторона адміністративного проступку полягає у вині, мотивах та меті, яку ставив перед собою правопорушник.

37.Колективний суб’єкт(юридичні особи) як суб’єкти адміністративної відповідальності. Стосовно адміністративної відповідальності колективних суб'єктів необхідно мати на увазі, що вона передбачається не в КпАП а тільки окремими законами: "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про виключну (морську) економічну зону України", "Про цінні папери та фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів", "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування", "Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину", постановами КМУ "Про Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці , "Про порядок накладення на господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, в тому числі громадян-підприємців, стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів", "Про затвердження Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів Державного пожежного нагляду" та ін. В проекті нового КпАП України передбачаються конкретні склади проступків, суб'єктами яких можуть бути колективні суб'єкти, перелік стягнень, що накладатимуться на них.

38.Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх. -Неповнолітні до 16 років, які вчинили адм.проступок- притягуються батьки або особи, які їх замінюють за ст.184 КпАП(за невиконання обов’язків щодо виховання дітей)-Неповнолітні від 16 до 18 років,які вчинили адм. проступок-за загальним правилом до них застосовуються заходи впливу, передбачені ст.24-1 КпАП:-зобовязання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого,-застереження,-догана або сувора догана,-передача під нагляд батькам або особам,які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.У разі вчинення проступків, передбачених ст.44- незаконне виробництво, придбання, зберігання,перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; ст. 51-дрібне викрадення чужого майна, ст. 121-127(порушення правил дорожнього руху)ч.1-2 ст 130, ст. 173,174,185,190-195 КпАП вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах.

39.Поняття та особливості адміністративного примусу. Співвідношення адміністративного примуму та примусу норм адміністративного права. Адміністративний примус- це передбачені адміністративно-правовими нормами заходи державного впливу,морального,матеріального, особистісного характеру до організаційно не підпорядкованих фізичних і юридичних осіб з метою попередження, припинення проступків та притягнення їх до адміністративної відповідальності.Ознаки:— регулюється нормами адміністративного права, яке передбачає види, підстави, порядок їх застосування;
— застосовується не тільки до індивідуальних, але й до колективних осіб;
— має багато суб'єктів, які здійснюють адміністративно-юрисдик-ційну діяльність;
— здійснюється в рамках позаслужбового підпорядкування, при відсутності організаційного підпорядкування між сторонами. При уясненні сутності адміністративно-правового примусу слід мати на увазі, що його необхідно відрізняти від примусу, передбаченого нормами адміністративного права, оскільки останній містить у собі адміністративні, дисциплінарні (наприклад, стосовно державних службовців), матеріальні (наприклад, стосовно військовослужбовців) санкції.

40.Характеристика заходів адміністративного попередження. Заходи адміністративного попередження (запобігання) – це визначені нормами адміністративного права способи офіційного фізичного або
психологічного впливу уповноважених державних органів, а у деяких випадках
і громадських організацій, на фізичних та юридичних осіб у вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів задля попередження, виявлення протиправних діянь, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, попередження та локалізації наслідків
надзвичайних ситуацій.До найпоширеніших заходів адміністративного попередження (запобігання) можна віднести:
- перевірку документів;
- огляд (митний огляд, переогляд, обов’язковий огляд ручної поклажі,
багажу та особистий огляд пасажирів цивільних повітряних суден, огляд морських і річкових суден та документів, огляд осіб, які працюють на об’єктах з особливим режимом);
- обстеження (як різновид огляду);
- тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості (блокування районів, окремих споруд та об’єктів) у випадках втечі з-під варти і затримання злочинців, аварій на шляхах, при інших надзвичайних обставинах, які загрожують життю і здоров’ю людей, під час проведення масових заходів;
- обмеження руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і
автомобільних шляхів (у зв’язку із ремонтом шляхів, прокладанням комунікацій, аварійним станом, пожежами, стихійним лихом тощо);
- адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі (у відповідності до положень Законів України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” та „Про міліцію”);
- обмеження прав громадян, пов’язаних із станом здоров’я (примусовий медичний огляд або примусова госпіталізація, проведення карантинних заходів,

41.Характеристика заходів адміністративного припинення. Відповідна група заходів спрямованих на припинення (переривання) відповідної ситуації (поведінки), встановлення особи порушника, забезпечення у подальшому з’ясування всіх обставин справи й застосування до порушника адміністративних стягнень. Вони не передбачають в якості мети – покарання особи порушника.Загальні-вимога припинити протиправну дію; привід осіб, які ухиляються від явки в державні органи; заборона чи зупинення певних робіт або експлуатація різних обєктів; тимчасове відсторонення від роботи інфекційно хворих осіб; зупинка транспортного засобу; примусове лікування осіб, які страждають на хвороби, небезпечні для інших осіб; Процесуальні- адміністративне затримання; особистий огляд і огляд речей ;вилучення речей і документів ;відсторонення водіїв від керування транспортним засобом та огляд на стан сп’яніння.Спеціальні-; заходи фізичного впливу для припинення проступку або подолання протидії вимогам міліції; застосування спеціальних засобів( наручників,сльозогінного газу); застосування вогнепальної зброї.

42.Система адміністративних стягнень та їх характеристика. Попередження є заходом виховного характеру, що застосовують до порушників адміністративно-правових норм. Попередження виносять у письмовій формі.Штраф— це адміністративне стягнення грошового характеру, що накладають на громадян за адміністративні порушенняОплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного порушення, полягає в примусовому вилученні та наступній реалізації цього предмета з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізаціїКонфіскація предметів, що є знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета або грошей у власність держави.Позбавлення спеціальних прав застосовують до громадян, які мають суворо додержуватися правил і норм, що охоплюються сферою дії наданих їм спеціальних прав (право на управління транспортними засобами та право полювання).Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відрахуванням до 20% заробітку в дохід держави й відбуваються за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушенняАдміністративний арешт (ст. 32 КпАП) установлюють і застосовують у виключних випадках і за окремі види адміністративних правопорушень строком до п'ятнадцяти діб.Видворення за межі України використовують тільки стосовно іноземців у зв'язку з їх діями, що суперечать інтересам державної безпеки або забезпеченню громадського порядку, якщо це необхідно для охорони здоров'я й моралі населення, захисту прав і законних інтересів громадян України, в разі грубого порушення законодавства про правовий стан іноземців в Україні, митного, валютного та іншого чинного законодавства.

43.Порядок накладання адміністративних стягнень.Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює систему органів, які накладають адміністративні стягнення та порядок притягнення до адміністративної відповідальності. До органів, що розглядають справи про адміністративні правопорушення, належать:- адміністративні комісії при виконавчих комітетах міських, районних у містах, селищних, сільських рад, які утворюються відповідними радами у складі голови, відповідального секретаря, членів комісії (у визначених законом комісіях посада відповідального секретаря є звільненою);- виконавчі комітети селищних, сільських рад;- місцеві суди (судді);- органи внутрішніх справ;- органи державних інспекцій та інші уповноважені державні органи (наприклад, митні). Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня його скоєння, а при триваючому правопорушенні – не пізніше як через два місяці з дня його виявлення.Підставою для порушення справи про адміністративне правопорушення є протокол, який складається уповноваженою особою. Протокол підписується особою, що його склала, порушником, а при наявності потерпілих та свідків – також і ними.Протокол передається органу чи посадовій особі, що розглядає справу про адміністративне правопорушення. Справи розглядаються переважно за місцем вчинення правопорушення у 15-денний строк з дня одержання органом чи посадовою особою протоколу та інших матеріалів справи.Потокол не складається у випадках, коли штраф накладається чи береться, а попередження фіксується на місці скоєння адміністративного проступку. Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, по справі видається постанова. Постанова оголошується одразу після закінчення розгляду справи, а її копія протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої винесено постанову. Скарга на постанову може бути винесена протягом 10 днів від дня винесення постанови. У більшості випадків подання скарги вчасно зупиняє виконання постанови. Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:- залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення;- скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;- скасовує постанову і закриває справу;- змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Законодавством встановлено також порядок виконання постанов: наприклад, штраф повинен бути сплачений’протягом 15 днів від дня вручення постанови про його призначення.

44.Обставини, що виключають адміністративну відповідальність та їхня характеристика. Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
1. Розмежування правомірної й протиправної поведінки не завжди можливо провести чітко, тому досить часто виникають колізії інтересів людини, суспільства й Держави. Обумовлюються такі ситуації тим, що громадяни іноді змушені робити діяння, які є правомірним заподіянням шкоди інтересам, охоронюваним законом. Можливі ситуації, коли окремі, однакові зі своїх об'єктивних ознак, дії збігаються із зовнішніми ознаками передбаченого законом складу адміністративного правопорушення. Однак за наявності певних обставин (залежно від обстановки, мотивів, мети тощо), такі дії не є правопорушеннями. Подібні обставини, що виключають протиправність діяння, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення. Схожі дії людини залежно від об'єктивних (місця, часу, обстановки) і суб'єктивних (мотив, ціль) причин, які їх детермінували, а також інших конкретних обставин суспільством і законодавством можуть оцінюватися потрійно: суспільно шкідливі й протиправні, суспільно корисні й правомірні, нейтральні. Саме останні два види діянь і складають обставини, що виключають наявність у діях (бездіяльності) ознак адміністративного правопорушення. Поділ таких діянь, за зовнішніми своїми ознаками схожих зі складами конкретних адміністративних правопорушень, на два види проводиться залежно від їх корисності для суспільства й трактування законодавством. Для того ж, щоб визначити, чим вони відрізняються від інших різновидів діянь, необхідно встановити ознаку (критерій), що їх поєднує. Такою загальною ознакою й основним критерієм віднесення яких-небудь діянь до обставин, що виключають наявність у діянні ознак адміністративного правопорушення, є правомірність (відсутність протиріччя чинному законодавству) дій при їх здійсненні. Дану групу обставин можна охарактеризувати як правомірні й суспільно корисні або нейтральні для суспільства й законодавства. Інакше кажучи, як суспільно корисні, так і суспільно нейтральні діяння не суперечать правовим нормам. КпАП відносить до них крайню необхідність та необхідну оборону, які виключають адміністративну відповідальність. Вчиненою в стані крайньої необхідності визнається дія, спрямована на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності чи іншим об'єктам, що охороняються законом, якщо ця небезпека за цих обставин не могла бути усунена іншими, крім протиправних, засобами, а заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена. Наприклад, в стані крайньої необхідності, може бути вчинено порушення правил дорожнього руху водієм, який доставляє травмовану людину в лікарню. На відміну від крайньої необхідності, при необхідній обороні шкода заподіюється не сторонньому об'єктові, що охороняється законом, а особі, яка посягає на нього. Захист повинен відповідати характерові та суспільній шкідливості посягання. Слід зазначити, що адміністративне правопорушення в стані необхідної оборони може бути вчинено дуже рідко. Закріплення у законодавстві норми про необхідну оборону швидше наголошує на активній ролі громадян у боротьбі з правопорушеннями, зміцненням правопорядку. Вчиненою в стані крайньої необхідності визнається дія, спрямована на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності чи іншим об'єктам, що охороняються законом, якщо ця небезпека за таких обставин не могла бути усунена іншими, крім протиправних, засобами, а заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена. Наприклад, у стані крайньої необхідності, може бути вчинено порушення правил дорожнього руху водієм, який доставляє травмовану людину в лікарню. На відміну від крайньої необхідності, при необхідній обороні шкода заподіюється не сторонньому об'єктові, що охороняється законом, а особі, яка посягає на нього. При цьому захист повинен відповідати характерові та суспільній шкідливост



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.250.105 (0.009 с.)