Організаційно-правові засади державного управління у галузі екології та природних ресурсів



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Організаційно-правові засади державного управління у галузі екології та природних ресурсів



У системі управління використанням і охороною природних ресурсів значні повноваження мають державні органи, діяльність яких спрямована на розв'язання широкого кола питань, — орга­ни загальної компетенції. До них належать: Кабінет Міністрів України, уряд АРК, місцеві державні адміністрації, а та­кож органи місцевого самоврядування. КМУ відповідно до ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»: здійснює реалі­зацію визначеної ВРУ екологічної політики; забезпе­чує розробку державних республіканських і регіональних екологіч­них програм; координує діяльність міністерств, відомств, інших ус­танов та організацій в питаннях охорони навколишнього природного середовища; встановлює порядок розробки та затвердження еколо­гічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, питань скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середови­ще, розміщення відходів; встановлює порядок визначення платні та її максимальні розміри за користування природними ресурсами, заб­руднення навколишнього природного середовища, розміщення від­ходів, інші види шкідливого впливу на нього; приймає рішення про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, ус­танов і організацій у разі порушення ними законодавства про охоро­ну навколишнього природного середовища; керує зовнішніми зв'яз­ками в питаннях охорони навколишнього природного середовища. На території АРК уряд згідно із загальнодержавними програ­мами розробляє, затверджує та реалізує програми АРК з питань раці­онального природокористування та охорони навколишнього природ­ного середовища. До його повноважень належать також організація управління і контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, узгодження розміщення підприємств, установ і органі­зацій на території республіки, визначення нормативів платні та її розмірів за забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів та ін. Управління використанням і охороною природних ресурсів на територіях відповідних адмін-терит. одиниць здійснюють місцеві державні адміністрації. До їх повноважень, зокрема, належать: розробка і забезпечення використання затверд­жених законом програм раціонального використання земель, лісів, підвищення плодючості земель, що знаходяться у державній влас­ності; розробка і забезпечення використання регіональних екологіч­них програм; здійснення заходів щодо відшкодування збитків, зав­даних порушеннями законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища підприємствами, установами, організаціями та громадянами; організація роботи по ліквідації наслідків екологічних аварій, залучення до цієї роботи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і громадян та ін. Безпосереднє управління використанням та охороною природ­них ресурсів здійснюють органи спеціальної компе­тенції. Такими є Міністерство екології та природних ресурсів України та його органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких належить здійснення функцій по організації раці­онального використання та охорони природних ресурсів — Державне агенство лісового господарства У, Державне агенство У по земельних ресурсах, Державне агенство водних ресурсів У. Міністерство екології та природних ресурсів У (далі — Мінекології У) посідає центральне місце в системі органів спеці­альної компетенції в цій сфері (галузі). Мінекології У реалізує державну політику в сфері охорони навколишнього природного сере­довища, раціонального використання та відновлення природних ре­сурсів, захисту населення та навколишнього природного середови­ща від негативного впливу господарської діяльності шляхом регулю­вання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки на об'єктах усіх форм власності. Мінекології України здійснює: державний контроль за додержан­ням вимог законодавства з питань охорони навколишнього природно­го середовища, ядерної та радіаційної безпеки; нормативно-правове ре­гулювання відносно використання природних ресурсів, встановлення критеріїв та норм додержання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки; облік ядерних матеріалів та контроль за їх збереженням, транс­портуванням та використанням; організацію проведення державної еко­логічної експертизи; міжнародне співробітництво в питаннях екології, безпечного використання ядерної енергії та радіаційних технологій. Виконуючи покладені на нього завдання, Мінекології У здійснює комплексне управління та регулювання в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використан­ня природних ресурсів, забезпечення ядерної та радіаційної безпе­ки; координує діяльність центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій в галузі охорони природ­ного середовища; контролює та організує перевірки підприємств, установ, організацій відносно додержання нормативів та правил екологічної безпеки; встановлює відповідні норми і правила та ін. На місцях органами Мінекології У є державні управлін­ня екологічної безпеки в областях, АРК, містах Києві та Севасто­полі, а також районні, міські та регіональні інспекції охорони нав­колишнього природного середовища. Державна служба У з питань геології та ви­користання надр і передачею його функцій здійснює державний моніторинг геологічного середовища та прове­дення еколого-геологічних досліджень, контролює повноту та якість геологічного вивчення надр, проводить облік розвіданих родовищ корисних копалин. Поряд з цим до його функцій належать видача спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, нагляд за підземними водами і оцінка їх ресурсів, контроль за додержанням екологічних вимог при проведенні геологорозвідувальних робіт.

64. Організаційно-правові засади державного управління митною справою. Митне законодавство визначає принципи організації митної справи в Україні з метою:1 створення сприятливих умов для розвитку економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, 2 —захисту та забезпечення конституційних прав і свобод громадян, держави, суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності й додержання ними правил, установлених у цій галузі. Митне законод. У спрямовано на розв'язання завдань: забезпечення організації та функціонування єдиної, узгодженої, стабільної митної системи, закріплення правових механізмів взаємодії всіх її елементів; визнач. заг. принципів регулювання митних відносин; захист економ. інтересів У, забезпечення виконання зобов'язань, що випливають із міжнар. договор. У стосовно митної справи; встановлення прав.норм, які б забезпечували захист інтересів споживачів і додержання учасниками зовнішньоеконом. зв'язків держ інтересів на зовнішньому ринку; створення умов для ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, контролю за валютними операціями; підвищення рівня організ. і прав. гарантій суб'єктів митних відносин, удосконалення системи їх відповідальності. Митну політику У визначає ВРУ. Принципами митного регулювання є: верховенство права; законність і верховенство митного закону; захист економ. і політ. інтересів держави; збалансованість інтересів держави, фіз-их і юрид. осіб — принцип справедливості; недопустимість подвійного оподаткування; однаковість митних режимів; єдність регулювання митних відносин, стабільність митного законодав.; додержання митними органами (посадовими особами) прав юрид. та фіз-их осіб відповідальність їх за незаконні рішення та дії; гласність. Згідно з Митним кодексом України, прийнятим 13.03.2012 р. , митна справа включає: порядок переміщення через митний кордон товарів та інших предметів; митне регулювання, пов'язане з встановленням мит і митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики. До складових частин митної справи належать митна статистика й ведення товарної номенклатури зовнішньоеконом діяльності, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, розгляд справ про порушення митних правил. Загальну характеристику митної справи пов'язано з визначенням термінів і категорій, таких, зокрема, . 1. Митні органи — спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до МК та інших законів У покладено безпосереднє здійснення митної справи. 2. Митна територія У — зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води й повітряний простір, а також штучні острови, установки й споруди, що створюють у виключній морській економічній зоні У, на які поширюється виключна юрисдикція У. Території спеціальних митних зон, розташованих в Укр, вважають такими, що перебувають поза межами митної території У, крім випадків, визначених законами Укри. 3. Мит кордон України — межі митної території У є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон становлять митний кордон України. 4. Митний контроль — сукупність заходів, які здійснюють митні органи в межах своєї компетенції з метою забезп. додержання норм МК, законів та інших нор-пр. актів з питань митної справи, міжнар. договорів У, укладених у встановленому законом порядку.5. Зона мит. контролю — місце, визначене мит органами в пунктах пропуску через мит кордон У або в інших місцях митної території Укр, в межах якого митні органи здійснюють митні процедури. 6. Мит. режим — сукупність норм, установ. законами України з питань митної справи, що, залежно від заявленої мети переміщення товарів і трансп. засобів через мит кордон У, визначають порядок такого переміщення й обсяг мит процедур, які при цьому здійснюються. 7. Мит оформл — виконання мит органами дій (процедур), які пов'язано із закріпленням результатів мит контролю товарів і транспортних засобів, що переміщують через мит кордон У, і мають юридичне значення для подальшого використ цих товарів і трансп засобів. 8. Мит декларація — письмова заява встанов форми, яку подають митн органу. Містить відомості щодо товарів і трансп засобів, які переміщують через митний кордон У, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення. 9. Предмети — особисті речі, товари, транс. засоби та окремі номерні вузли до них, що переміщують через митний кордон У.Правові, економічні та організаційні основи митної справи визначено в Конституції, законах України (серед них особливе місце належить МК — комплексному закону в сфері митної справи), нормативних актах ПУ й КМУ, актах Державної митної служби У (далі — Держмитслужба України) та інших центр органів викон влади. Виключно законами Ук визначаються засади митної справи. МК комплексним законом, що регулює різноманітні відносини, які зачіпають різні галузі права — адмін, цив, фінан, кримін та, у визначеній частині, міжнародне. У МК визначено: функції митних органів; служба в митних органах; принципи переміщення товарів і транспортних засобів (право на ввезення та вивезення, заборона на ввезення та вивезення, обмеження на ввезення та вивезення; митні режими; митні платежі; митне оформлення; митний контроль; митні пільги; митна статистика; ведення Української класифікації товарів зовнішньоекон діяльності; відповідальність за порушення митних правил, а також правила провадження в справах про такі порушення та їх виконання). Джерелами митного права є також закони, та інші закони, в яких містяться норми митного права. До першої групи - Закони України «Про Єдиний митний тариф» в редакції від 22.03.2012 р., «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» в редакції від 01.01.2011 р. Важливу роль грає саме Закону про Єдиний митний тариф. Він установлює на єдиній митній території України шляхи обкладання митом предметів, які переміщують. Ставки Єдиного митного тарифу У є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоеконом діяльності, незалежно від форм власності, організації господар діяльності й територ розміщення, за винятком випадків, передбачених законами У та її міжнар договор. До другої групи належать, наприклад, Закони України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» в редакції від 30.05.2011 р., «Про гуманітарну допомогу» від 31.12.2009 р., «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 07.01.2012 р. Оперативне регулювання митних відносин забезпечують укази Президента й постанови КМУ, наприклад, Указом ПУ, від 12.05.2011 р. — Положення про державну митну службу У. Здійснюючи регул. мит справи КМУ видає постанови й розпорядження, якими затверджує різні правила. Відповідно до нового МК Укр постановами КМУ затверджено порядок застосування режимів тимчасового ввезення (вивезення), реімпорту, реекспорту, відмову на користь держави й знищення або руйнування товарів, що перебувають під митним контролем, митного складу та інше. Постановами КМУ затверджено Правила ввозу транспор засобів на територію У , перелік шляхів і напрямів транзиту підакцизних товарів через територію У й пунктів на митному кордоні, через які здійснюють ввезення та вивезення цих товарів, а також граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомоб і залізн транспортом через територію У. Значне місце в регулюванні питань мит справи посідають накази Держмитслужби України, положення, правила, інструкції, у деяких випадках — методичні рекомендації, вказівки, розпорядження, інформаційні листи. Такими актами врегульовано порядок ведення обліку суб'єктів зовнішньоеконом діяльності в мит органах; порядок транзиту зовнішньоторгов вантажів залізн транс; порядок декларування інозем валюти тощо. У разі, коли необхідно встановити норми й правила, що мають значення не тільки для митного регулювання, а й для інших галузей, приймають спільні акти митної служби із зацікавленими міністерствами та відомствами. Такі акти є обов'язковими до виконання як у митній системі, так і в інших структурах виконав. влади. Наказом Держмитслужби та Міністерства юстиції У відповідно до нового МК У та ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції від 01.01.2012р. встановлено порядок передачі органам держ виконав служби майна, вилученого митними органами й щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію.

65. Організаційно-правові засади державного управління у галузі фінансів. Фінансова сфера охоплює відносини, які складаються в процесі акумулювання, розподілу та використання державних грошових коштів і забезпечує єдність усіх її компонентів (кредитної, податкової систем та інших складників державних фінансів і фінансового ринку). Їй притаманно імперативне законодавче закріплення вимог до учасників управл відносин, спрямованих на виконання розпорядницької, контрольної та стимулюючої функцій у процесі фінанс діяльності держави. Центр органом управління фінансами є Міністерство фінансів Ук. Положення про Мінфін України затверджено Указом ПУ від 30.12.2011 р.1. Мінфін Укр підпорядкований КМУ. На нього покладено забезпечення проведення єдиної держав фінанс, бюджетної, податко політики, спрямованої на реалізацію завдань економі й соц розвитку У. Серед основних завдань Мінфіну Укр: розроблення проекту Державного бюджету України та забезпеч його виконання; концентрація фінанс ресурсів на пріоритетних напрямах соц-економ розвитку У; забезпеч ефективного використання бюджетних коштів й здійснення в межах своєї компетенції державного фінанс контролю; розроб та провед держ політики в сфері виробництва, використання й зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння. Відповідно до покладених на нього завдань Мінфін У виконує функції: бере участь у розробленні прогнозних показників економ й соц розвитку У на поточний період та перспективу; розробляє проект Держбюджету України; в межах своєї компетенції виконує Держбюджет У, складає звіт про його викон; координує діяльність центр органів викон влади, пов'язану із забезпеч своєчасного й повного надходження податків, зборів (інших обов'язкових платежів) до Держбюджету У та місц бюджетів; контролює цільове використання коштів держ й місце бюджетів, бере участь у здійсненні контролю за дотриманням інтересів держави в управлінні держ корпоративними правами; видає ліцензії на здійснення окремих видів підпр діяльності; проводить у міністерствах, інших центр і місц органах виконав влади, органах місц самоврядування, на підпр, в установах і орг-ціях, в установах банків та інших фінансово-кредитних установах усіх форм власності перевірки фінан-бухгалтер документів, звітів, планів, кошторисів та інших документів щодо зарахування, перерахування й використання бюджетних коштів, а також одержує пояснення, довідки та відомості з питань, що виникають під час перевірки; здійснює управління об'єктами держ власності, що належать до сфери його управління; забезпечує реалізацію державної політики з проведення державних грошових лотерей, здійснює фінансовий контроль за діяльністю агентів, що мають свідоцтво на їх проведення, тощо. Мінфіну У надано право: 1) одержувати від центр і місц органів виконав влади, Ради міністрів АРК, органів місц самоврядування інформацію, документи й матеріали, необхідні для розроблення проекту Держбюджету У, прогнозних розрахунків зведеного бюджету У, 2) одержувати матеріали щодо надходження й використання коштів цільових бюджетних і держав позабюджетних фондів, їх кошториси та звіти про їх виконання; 3) одержувати від центр і місц органів виконав влади, підприємств, установ та організацій усіх форм власності дані, необхідні для здійснен­ня контролю за раціональним і цільовим витрачанням коштів, які виділяють із бюджету; 4) одержувати від установ банків та інших фінансово-кредитних установ довідки про операції та стан поточних бюджетних рахунків підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що використовують кошти держбюджету й державних позабюджетних фондів; 5) представляти КМУ за його дорученням під час розгляду питань про надання кредитів під гарантію КМУ в межах розміру державного боргу, затвердженого законом про Державний бюджет Укрни на відповідний рік. На виконання Указу ПУ «Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» в редакції від 06.04.2004 р указом ПУ від 13.04.2011 р. у складі Міністерства фінансів У утворено Державну службу фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг) як урядовий орган держав управління, основними завданнями якого є: участь у реалізації державної політики в сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; збір, обробка й аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обо­в'язковому фінансовому контролю, та інші операції, пов'язані з легалізацією (відмиванням) таких доходів1; створення єдиної інформаційної системи й ведення бази даних у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом; налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав і міжнародними організаціями в зазначеній сфері; забезпечення представництва України в установленому порядку в міжнародних організаціях з питань протидії легалі­зації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. З метою забезпечення ефективного управління доходами та витратами в процесі виконання Державного бюджету України утворено систему Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, яку становлять Головне управління Державного казначейства України та його територіальні органи — управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями в районах, містах і районах у містах. Основними завданнями Державного казначейства України є: організація виконання Державного бюджету України й здійснення контролю за цим; управління наявними коштами Державного бюджету Ук­раїни; фінансування видатків Державного бюджету України; здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Положення про Державну казначейську службу України затверджено указом Президента України від 12.12.2011р. У сфері фінансів державне управління здійснює також Дер­жавна комісія з цінних паперів і фондового ринку (далі — Ко­місія) — центральний орган виконавчої влади, підпорядкова­ний Президентові України та підзвітний Верховній Раді Ук-раїни2. Основними завданнями Комісії є: формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо роз­витку й функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні; координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів; здійснення державного регулювання й контролю за випуском і обігом цінних паперів на території України, додержання законодав­ства в цій сфері; захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання й припинення порушень законодав­ства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за пору­шення законодавства в межах своїх повноважень тощо. Для виконання зазначених завдань Комісію наділено повно­важеннями стосовно встановлення вимог щодо випуску (емісії) та обігу цінних паперів, інформації про їх випуск і розміщен­ня; стандартів випуску (емісії) цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого про­дажу, й порядку реєстрації випуску цінних паперів та інфор­мації про їх випуск; видача дозволів на обіг цінних паперів ук­раїнських емітентів за межами України; здійснення реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск тощо.

66. Організаційно-правові засади державного управління бан­ківською справою. Банківська система в Україні є дворівневою і складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України "Про банки і банківську діяльність". Банки - це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування господарства, виконання валютних та інших банківських операцій. У відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Центральним банком України є Національний банк України. Основною функцією цього органу є забезпечення стабільності грошової одиниці. Національний банк України надає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації. Національний банк України здійснює також контрольні функції щодо комерційних банків за додержанням ними законодавства України та власних директив Нацбанку України. Він видає комерційним банкам розпорядження, які є обов'язковими для виконання. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, — цінової стабільності.Національний банк виконує такі функції:1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику; 2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг; 3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; 4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; 5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу; 6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками; 7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; 8) здійснює банківське регулювання та нагляд; 9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; 10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем; 11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку; 12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування; 13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків; У визначених законом випадках Нацбанк має право: ставити перед засновниками комерційного банку питання про проведення заходів щодо фінансового оздоровлення такого банку, його реорганізації чи припинення діяльності;
підвищувати норми обов'язкових резервів; призначати тимчасову адміністрацію з управління банком на період фінансового оздоровлення; стягувати грошові штрафи.

67. Організаційно-правові засади державного управління у галузі агропромислового комплексу. Сільське господарство (агропромисловий комплекс), яке покликано забезпечувати суспільство продовольством і сировиною для промислового виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) та переробку. З урахуванням виключної значущості цієї сфери для народного господарства її віднесено до пріоритетних. Пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу забезпечує держава шляхом різних організаційно-економічних і правових заходів. На це спрямовано концепцію Національної програми відродження села на 1995—2005 роки, схвалену постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. Реалізація завдань цієї концепції вимагає: проведення аграрної реформи; створення економічного механізму ринкового типу; формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі; удосконалення структури виробництва в агропромисловому комплексі; відновлення родючості землі; раціонального використання природних ресурсів; розроблення системи законодавчих і нормативних актів; відпрацювання державної структури управління розвитком села, виходячи з міжгалузевого характеру проблем, тощо. А також Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" Верховна Рада України визначає державну політику у сфері агропромислового комплексу, встановлює правові засади його функціонування, затверджує національні та інші програми економічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку села, встановлює обсяги бюджетного фінансування, напрями й обсяги інвестиційної політики. Президент України й Кабінет Міністрів України визначають потребу держави в сільськогосподарській продукції та сировині, здійснюють політику підтримки вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції, захисту внутрішнього ринку та ін. Президент України й Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції та бюджетного фінансування створюють, реорганізують і ліквідують центральні та місцеві органи державного управління агропромисловим комплексом. Органи АРК здійснюють правове регулювання відносин у сфері сільського господарства, затверджують і реалізують програми з питань соціально-економічного та культурного розвитку агропромислового комплексу й села АРК. Відповідні функції у сфері управління агропромисловим комплексом виконують на підвідомчій їм території обласні, районні місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Так, органи місцевого самоврядування вирішують питання передачі земельних ділянок у власність; надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди; реєструють права власності, права користування землею й договори на оренду землі, вилучення (викуп) земель, стягнення плати за землю, ведення земельно-кадастрової документації; погоджують будівництво жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках. Вони також організовують та здійснюють державний контроль за додержанням земельного й природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного й місцевого значення, відтворенням лісів, вирішують земельні спори.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.250.105 (0.01 с.)