Система органів державної влади України



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Система органів державної влади України



Одним з головних завдань будь-якої конституції є регулювання способів здійснення державної влади. Втім, важливо розрізняти державну владу і владу політичну. Перша, якщо її взяти в цілому, завжди має політичний характер. У той же час політична влада не завжди є державною (наприклад, повстанці, які захопили частину країни, здійснюють політичну, але не державну владу). З одного боку, публічна політична влада — це влада народу, класу, соціального прошарку[8]. Вона може передувати державній владі. З іншого боку, державна влада є головним способом реалізації політичної влади народу в державних формах, державними засобами і методами.

Характеризуючи державну владу, потрібно виокремити кілька основних складових. Насамперед це положення про джерело державної влади, її характер, а також про її соціальних носіїв і суб’єктів. У більшості країн, у тому числі в Україні, таким суб’єктом виступає народ (у деяких конституціях таким носієм виступав трудовий народ або певні класи, в абсолютних та теократичних монархіях — монарх або Аллах).

Принциповим питанням здійснення державної влади є положення про її мету і принципові напрями діяльності, що трансформувалось від загальної і короткої декларації про благо народу в історично перших конституційних актах до конкретних розширених декларацій. В Україні у ст. 3 найвищою соціальною цінністю визначено людину, її права і свободи. Саме ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Наступними є положення про структуру державної влади, які зумовлені загальним концептуальним підходом до типу політичної системи. За умов демократії основні закони закріплюють принцип розподілу влад (згідно із ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову). Конституції деяких країн світу виходять з принципу жорсткої єдності державної влади.

Не останню роль відіграють положення про систему органів, що здійснюють державну владу. Насамперед, цеконкретні розділи, які стосуються органів законодавчої, виконавчої, судової влади, прокуратури в Конституції України. Встановлена конституцією система взаємовідносин органів, що здійснюють державну владу, зумовлена багатьма факторами: існуючою формою правління, способом територіально-політичного устрою країни, структурою влади і т. ін.

Конституціоналісти демократичних країн вважають, що державна влада здійснюється насамперед центральними органами (голова держави, парламент, уряд) та їх уповноваженими на місцях, що призначаються з центру (губернатори, префекти
і т. ін.), а також судами (судова влада). Щодо місцевих представницьких органів, мерів міст й общин, що обираються населенням, то вони розглядаються як органи місцевого самоврядування.

Інший підхід був притаманний країнам колишнього соціалістичного табору, до яких належав СРСР і відповідно й Україна. Органи державної влади тут в конституційно-правовому розумінні — це виключно представницькі органи всіх рівнів. Тобто, будь-який тип рад, у тому числі селищна, розглядається як орган державної влади. Інші органи, в тому числі уряд, характеризуються як органи державного управління, правосуддя, прокуратури тощо, але не влади.

У країнах, де іслам проголошений офіційною ідеологією, основою духовно-державного єдиновладдя є поєднання в одній особі глави держави та вищої духовної особи країни.

В Україні останнім часом відбулася трансформація у побудові державної влади від соціалістичного до ліберального типу. Саме Конституція України 1996 р. закріпила нині діючу систему, яку ми і розглянемо.

Основоположним принципом побудови державної влади в Україні є її поділ на законодавчу, виконавчу і судову гілки.

Теорія поділу влад була сформульована в працях Дж.Локка і Ш.-Л. Монтескьє. Втілення цих принципів пов’язане з боротьбою буржуазії проти всевладдя монархії (країни Європи) та незалежності від метрополії (США).

У цілісній системі вищих органів влади держави при режимі демократії кожний вищий орган має певну частку відносної самостійності стосовно один до одного, а міра цієї відносної самостійності є мірою демократизму всієї політичної системи в цілому[9]. Потрібно зазначити, що в державі існує єдина державна влада, яка має одне джерело формування (народ), єдину мету існування і напрями діяльності. Історично єдність державної влади персоніфікувалась з одноособовим керівником (наприклад, монархом) або трактувалась як така, що належить одному суб’єктові — народу. У той же час це не заважає існуванню організаційно-правового поділу гілок влади. Тож, коли йдеться про поділ на три гілки влади, мається на увазі не множинність різних влад у державі, а розподіл для її здійснення як єдиної державної влади на функціональні гілки з системою їх органів[10].

Відповідно законодавча, виконавча і судова гілки влади мають свої специфічні повноваження у загальному державному механізмі, які здійснюються особливими для кожної гілки способами. Але це не означає їх повної автономності у своїй діяльності. Вони постійно взаємодіють, взаємодоповнюють одна одну в процесі реалізації генеральної функції держави. Крім того, органи однієї гілки влади можуть використовувати певні способи діяльності, притаманні органам інших гілок. Наприклад, парламент має певні судові функції (процедура імпічменту). Законодавчу функцію можуть у певних випадках здійснювати органи виконавчої влади (Декрети Кабінету Міністрів України 1993 р.) або Президент (укази в економічній сфері, що видавались на підставі Перехідних положень Конституції). Судова влада втручається у законодавчу сферу, визнаючи неконституційними ті чи інші положення нормативно-правових актів.

Крім того, існування кількох гілок влади призводить до існування певних суперечок між ними, пов’язаних з розподілом влад­них повноважень та їх концентрацією. З метою недопущення
узурпації влади, забороненої ст. 5 Конституції, створюється так звана система стримувань і противаг. Ця система в Україні ґрунтується на таких основах: існування різних суб’єктів, що беруть участь у формуванні органів (законодавчу владу — народ, виконавчу владу і судову — Президент і парламент); органи, які входять до різних гілок влади, мають різні строки повноважень; органи, що належать до різних гілок влади, мають певні повноваження щодо нейтралізації негативних дій органів іншої гілки — право вето і право розпуску парламенту, що має Президент, вираз недовіри Кабінету Міністрів та проведення процедури імпічменту з боку Верховної Ради та ін. Поділ на три основні гілки влади не є аксіомою. Наприкінці 80-х років у деяких країнах Латинської Америки (наприклад, Нікарагуа) була визначена четверта гілка — виборча. Також науковці виокремлюють поряд з цим установчу владу, яка бере участь у розробці і затвердженні конституції.

Окрім принципу розподілу влад, в основі системи державних органів України лежать й інші принципи, до яких належать: принцип законності, закріплений у ст. 19 Конституції, який полягає в тому, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; принцип участі громадян в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, реалізуючи право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, закріплений у ст. 38 Конституції.

Але уособленням державної влади взагалі та її гілок є конкретні органи та їх посадові особи.

Як відомо, орган держави — це певна державна інституція, яка засновується державою, утворюється нею в установленому порядку і діє за її уповноваженням[11].

Державний орган представляє державу як всередині країни, так і ззовні. Залежно від власного правового статусу кожний з державних органів здійснює притаманні йому завдання та функції держави. Для здійснення власних завдань і функцій держава наділяє державні органи державно-владними повноваженнями, які закріплюються в окремому нормативно-правовому акті.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Наша держава має однопалатний парламент, який є колегіальним органом і має конституційний склад — 450 народних депутатів України. Термін повноважень Верховної Ради України — 4 роки. Її повноваження припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Порядок виборів до Верховної Ради визначається Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 18.10.01. Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років. Але діють і певні обмеження, насамперед балотуватись на цю посаду не можуть громадяни, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законодавством порядку. Вибори здійснюється за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою.

Вибори народних депутатів України бувають чергові, повторні, проміжні та позачергові. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Позачергові вибори призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень парламенту України. Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу (тобто 300 депутатів).

Права, обов’язки і відповідальність народного депутата України визначаються Законом України «Про статус народного депутата України» від 27.11.92 в редакції Закону від 22.03.01.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі і не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі. Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги, а припиняються одночасно із закінченням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі складення повноважень за його особистою заявою; набуття законної сили обвинувальним вироком щодо нього; визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України; смерті. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.

Народні депутати України користуються депутатською недоторканістю, яка полягає у тому, що вони не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, а також не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

Для здійснення своїх функцій Верховна Рада України наділена повноваженнями, викладеними у ст.ст. 85, 92 Конституції.

Для реалізації законодавчої функції парламент наділений повноваженнями щодо прийняття законів, причому ст. 92 Конституції передбачає низку питань, які визначаються і встановлюються виключно законами. Крім того, законодавча функція знаходить відображення у можливості внесення змін до Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму з питань про зміну території України, визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсації (відміни) міжна-
родних договорів України.

Для реалізації установчої функції Верховна Рада наділена повноваженнями, які визначають участь парламенту України у фор­муванні органів державної влади та обрання посадових осіб. Насамперед це повноваження щодо: призначення виборів (Президента України, позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, чергових і позачергових виборів до органів місцевого самоврядування); надання згоди на призначення Президентом Прем’єр-міністра, голови Антимонопольного комітету України, голови Фонду державного майна України, голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Генерального прокурора України; призначення відповідних посадових осіб (голови та інших членів Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, половини складу Ради Національного банку України, половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, третини складу Конституційного Суду України) або за поданням Президента (голови Національного банку України, членів Центральної виборчої комісії), а також обрання суддів безстроково.

Для реалізації контрольної функції парламент наділений повноваженнями, пов’язаними із здійсненням парламентського контролю у межах, визначених Конституцією. Насамперед це — заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України, усунення Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Відповідно до ст. 87 Конституції Верховна Рада України за пропозицією не менш як 1/3 народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність уряду та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Наслідком прийняття такої резолюції є відставка Уряду. До інших повноважень у цій сфері належать можливість дострокового припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Окрім того, Верховна Рада здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, а також приймає рішення щодо звіту про його виконання, затверджує рішення про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснює контроль за їх використанням. Від імені Верховної Ради України контроль за використанням коштів Державного бюджету України здійснює Рахункова палата, правовий статус якої зазначено у ст. 98 Конституції та Законі України «Про Рахункову палату» від 11.07.96.

До того ж, кожен народний депутат України згідно із ст. 86 Конституції має право звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Керівники суб’єктів, до яких були направлені запити, зобов’язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Він призначається строком на 5 років і ним може бути громадянин України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п’яти років проживає в Україні. Правовий статус цієї посадової особи визначається ст. 101 Конституції та Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.97.

Крім того, Верховній раді України притаманна бюджетна функція, реалізація якої полягає у затвердженні Верховною Радою Державного бюджету України та внесення змін до нього. Ст. 95 Конституції передбачає, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Також парламент наділений повноваженнями в галузі зовнішньої політики, оборони та безпеки, які знаходять відображення у праві оголошення за поданням Президента України стану війни й укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України, затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України, схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України, затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Верховна Рада України виконує й інші повноваження, до яких належать деякі повноваження щодо: самоорганізації (призначення на посаду та звільнення з посади посадових осіб Верховної Ради, керівника свого апарату, затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату); утворення і ліквідація районів, встановлення і зміни меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів; затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності.

Юридичною формою реалізації повноваженьВерховної Ради є її акти. Насамперед це — закони. Також до актів належать постанови, заяви, звернення, декларації. Для прийняття цих нормативних актів потрібно, щоб їх підтримала більшість від конституційного складу парламенту. Як уже зазначалось, ст. 92 Конституції передбачає цілу низку питань, які визначаються або встановлюються виключно законами. Це найважливіші елементи суспільного і державного життя України, насамперед права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина, правосуб’єктність громадян, правовий режим власності, засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики, територіальний устрій України та багато інших.

У той же час діяльність, пов’язана зі створенням і прийняттям нових законів або їх зміною, проводиться із дотриманням певної процедури, яка називається законодавчим процесом.

Першим етапом законодавчого процесу є внесення законопроекту суб’єктами законодавчої ініціативи на розгляд Верховної Ради. Цим правом наділені Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України і Національний банк України.

Прийнятий до розгляду законопроект спочатку обговорюється в комітетах парламенту. Після цього законопроект проходить три читання безпосередньо на пленарних засіданнях Верховної Ради. При цьому під час першого читання законопроект обговорюється і схвалюється в цілому, під час другого — розглядається і схвалюється постатейно, під час третього — парламентарі можуть остаточно прийняти закон шляхом подачі не менше 226 голосів. Після цього закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом 15 днів після отримання закону може його або підписати, беручи до виконання, та офіційно оприлюднюти, або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як 2/3 від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів.

Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено у самому акті, але не раніше дня його опублікування.

Як колегіальний орган парламент має свою структуру. Так, Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України та його Першого заступника і заступника.

Голова Верховної Ради обирається Верховною Радою на строк її повноважень і веде засідання парламенту, організовує підготовку питань до розгляду на цих засіданнях, підписує акти, прийняті Верховною Радою України, представляє парламент у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав, організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, які віднесені до повноважень Верховної Ради України, у парламенті з числа депутатів створюються профільні комітети, які діють на постійній основі. Перелік комітетів, функціональна спрямованість їх діяльності визначаються самою Верховною Радою України з урахуванням важливості проблем державного, господарського, соціально-культурного будівництва, а також інших факторів об’єктивного характеру (наприклад, Комітет з питань правової політики, Комітет з питань фінансів і банківської діяльності, Комітет з питань промислової політики і підприємництва та інші — всього 2). Правовий статус цих структурних підрозділів визначені у Регламенті Верховної Ради та Законі України «Про комітети Верховної Ради України» від 04.04.95.

Верховна Рада може створювати, коли визнає за необхідне, тимчасові спеціальні комісії для розробки, попереднього розгляду, доопрацювання проектів законів та інших актів, вивчення чи дослідження питань, віднесених до її компетенції.

Верховна Рада України у разі необхідності для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, може створювати тимчасові слідчі комісії. Для цього потрібно, щоб за таке рішення проголосувала не менш як 1/3 від конституційного складу Верховної Ради України. Варто зазначити, що висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

Для забезпечення відстоювання своїх політичних та інших інтересів народні депутати можуть створювати депутатські групи (фракції), але за умови, що до складу кожної з них входить не менше 14 народних обранців. Депутат не може входити до складу більше ніж однієї зареєстрованої депутатської групи (фракції), хоча це і не є, на відміну від членства у певному комітеті, його обов’язком. Голова Верховної Ради України і його заступники не входять до складу жодної депутатської групи (фракції).

Організаційну, технічну та іншу діяльність Верховної Ради України та її органів, народних депутатів України, зареєстрованих депутатських груп (фракцій) забезпечують Секретаріат Верховної Ради та Управління справами. Ці допоміжні органи складають апарат Верховної Ради України, в якому працює технічний персонал. Окрім того, з метою налагодження ефективної роботи парламенту функціонують Інститут законодавства Верховної Ради, Видавництво Верховної Ради. Офіційними друкованими органами парламенту є газета «Голос України» і журнал «Віче».

Організаційно-правовою формою діяльності Верховної Ради України є сесія, яка складається з пленарних засідань, роботи депутатів у комітетах та безпосередньо з виборцями.

За Регламентом сесії можуть бути чергові (починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року), позачергові (скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менше ніж 1/3 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України), надзвичайні (у разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання).

Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на 30-й день після офіційного оголошення результатів виборів. У той же час Конституцією передбачено спеціальні можливості Президента України щодо дострокового припинення повноважень парламенту. Це можливе, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії парламенту пленарні засідання не можуть розпочатися. Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні 6 місяців строку повноважень Президента України.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Законом про регламент Верховної Ради України (нині діє регламент, затверджений постановою Верховної Ради України від 27.07.94 з подальшими змінами).

Наступною складовою механізму державної влади України є глава держави — Президент України. Інститут глави держави зустрічається практично у всіх країнах. Статус глави держави залежить від форми державного правління, прийнятої в тій чи іншій країні, і багато в чому зумовлений існуючим політичним режимом. В одних він є главою держави і очолює виконавчу владу (Білорусь, Узбекистан), в інших — лише главою держави (Іспанія, Росія, Болгарія). Іноді місце президента серед інших органів державної влади не визначається взагалі (Франція, ФРН). В Україні пост Президента був започаткований з прийняттям Закону України «Про заснування поста Президента Української РСР...» від 03.07.91. Спочатку Президент був найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади, а у 1995 р. з укладенням Конституційного Договору між Верховною Радою України і Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» Президент дістав статус глави держави і глави виконавчої влади.

З прийняттям Конституції 1996 р. за Президентом України був закріплений статус глави держави, який виступає від її імені. Це знаходить відображення у тому, що Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Президент не входить безпосередньо до жодної з гілок влади, гарантує єдність державної влади в умовах її поділу, узгоджене функціонування та взаємодію органів державної влади, що забезпечується наявністю як у сфері виконавчої, так і відповідно законодавчої та судової гілок влади[12]. Термін повноважень Президента в Україні становить 5 років. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента України. Особа, яка претендує на посаду Президента, повинна: бути громадянином України; досягти на момент виборів 35 років; мати право голосу; проживати в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років; володіти державною мовою. Порядок обрання Президента України визначається Законом України «Про вибори Президента України» від 05.03.99.

Новообраний Президент України вступає на пост з моменту складення присяги народові, до якої він приводиться Головою Конституційного Суду України на урочистому засіданні Верховної Ради України. Ця процедура повинна відбутися не пізніше ніж через 30 днів після офіційного оголошення Центральною виборчою комісією результатів виборів.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України. Повноваження Президента України припиняються достроково у разі відставки, яка полягає у добровільному проголошенні Президентом особистої заяви про складення з себе повноважень на засіданні Верховної Ради України (ст. 109 Конституції); неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я, яке має бути встановлено на засіданні Верховної Ради України і підтверджено рішенням, прийнятим більше ніж 225 депутатами на підставі письмового подання Верховного Суду України — за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку (ст. 110 Конституції); усунення з поста в порядку імпічменту у разі вчинення Президентом державної зради або іншого злочину; смерті.

Згідно із ст. 111 Конституції питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, висновки і пропозиції якої розглядаються на засіданні Верховної Ради України. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як 2/3 від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як 3/4 від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України його обов’язки на період до обрання і вступу на пост нового Президента виконує Прем’єр-міністр України.

Центральним елементом правового статусу Президента України є його повноваження, тобто конкретні права та обов’язки з питань, що віднесені до його компетенції. Повноваження Президента, які переважно згруповані у ст. 106 Конституції, розподіляються на:

представницькі,до яких належать представлення держави в міжнародних відносинах, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладення міжнародних договорів України, вирішення питання про визнання іноземних держав, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, прийом вірчих і відкличних грамот дипло­матичних представників іноземних держав. Представляючи державу у внутрішніх відносинах, Президент забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави, звертається з посланнями до народу та з щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

повноваження у сфері законодавчої влади полягають у призначенні всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України, проголошенні всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, призначенні позачергових виборів до Верховної Ради України, у можливості припинення повноважень Верховної Ради України, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Президент також має право законодавчої ініціативи, підписує закони, прийняті Верховною Радою України, має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів з подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

повноваження у сфері виконавчої влади знаходять своє відображення у можливості призначення за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припиненні повноваження Прем’єр-міністра України та прийняття рішення про його відставку, у призначенні за поданням Прем’єр-міністра України та припиненні повноважень членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій; у призначенні на посади та звільненні з посад за згодою Верховної Ради України голови Антимонопольного комітету України, голови Фонду державного майна України, голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України. Президент має право скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим, утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

повноваження у сфері судової влади полягають у призначенні третини складу Конституційного Суду України; утворенні судів; призначенні вперше на посаду професійного судді строком на 5 років. Президент також має право здійснювати помилування;

установчі повноваження щодо інших державних органів і посадових осіб полягають у тому, що Президент призначає за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України та звільняє його з посади; призначає половину складу Ради Національного банку України; призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

повноваження у сфері національної безпеки і оборони полягають у тому, що Президент є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави, вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Окремо у цьому зв’язку потрібно підкреслити те, що Президент очолює координаційний орган з питань національної безпеки і оборони — Раду національної безпеки і оборони України. Персональний склад Ради формує безпосередньо Президент. До складу Ради за посадою входять Прем’єр-міністр України, міністр оборони України, голова Служби безпеки України, міністр внутрішніх справ України, міністр закордонних справ України. Повноваження та порядок діяльності цього органу визначаються Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 05.03.98.

До інших повноважень Президента належать присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів, нагородження державними нагородами, встановлення президентських відзнак та нагородження ними, приймання рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.

Свої повноваже



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.232.129.123 (0.022 с.)