Державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

Ст. 199 КК України 2001 р. є відображенням на законодавчому рівні фальшивомонетництва — проблеми, з якою людство має справу ще з тих часів, коли натуральний товарообмін був замінений на грошовий обмін. Відомо, що в історії траплялись випадки, коли фальшуванням грошей займались не просто окремі приватні особи, а цілі держави, які у такий спосіб намагались послабити економіку своїх суперників. Можна згада ти хоча б операцію під кодовою назвою "Бернгард", яку у роки другої світової війни провела проти Великобританії фашистська Німеччина. За допомогою ув'язнених із концтабору Заксенхаузен — колишніх типо-графських працівників, художників, граверів і банківських службовців вдалося налагодити виробництво фальшивих фунтів стерлінгів, які че рез територію третіх країн запускались в обіг. Врешті-решт уряд Бри танської імперії, неспроможний вилучити всі підробки з обігу, був ви мушений піти на повну заміну грошових знаків Англійського банку.

Професор Київського університету Святого Володимира М.Ф.Владімирсь-кий-Буданов писав про те, що встановлення у Росії у XVI столітті криміна льної відповідальності за фальшування грошей стало результатом запрова дження монетної регалії — виключного права держави чеканити металеві монети1. Тривалий час покарання за фальшивомонетництво носило жорсто кий і певною мірою символічний характер: крім відрубування кінцівок, особам, винним у злочині, вливали в горлянку розплавлене олово або мідь.

У кримінально-правовій доктрині дореволюційної Росії караність фальшивомонетництва здебільшого обґрунтовувалась не з точки зору за хисту фіскальних інтересів держави, інтересів казни, а з погляду теорії громадської довіри до грошових знаків як знарядь економічного оборо ту, що випускаються і охороняються державою. Стверджувалось, що введення на ринок фальшивих грошових знаків, особливо у значній кількості, загалом підриває у суспільстві довіру до цих знаків з огляду на труднощі відрізнити фальшиві грошові знаки від справжніх, у зв'яз ку з чим правильне укладання майнових угод гальмується, зростає ри зик у справах, а отже і розмір відсотків на капітал, іншими словами, ко ливається нормальний плин всього економічного обороту2.

Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 199 КК України 2001 p., полягає в тому, що це діяння ускладнює регулювання грошово го обігу в країні, посилює інфляцію, дестабілізує функціонування фінан сово-кредитної системи, погіршує макроекономічну ситуацію, здатне за подіяти майнової шкоди державі, громадянам і юридичним особам. Фальшивомонетництво порушує прерогативу держави на випуск грошо-

 

1 Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1995.

— С. 345

2 Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник русского уголовного права. Общая и Особенная части.

— К., 1903. — С. 598

 

вих знаків і державних цінних паперів, дискредитує владні структури, знижує довіру до офіційних грошових знаків країни на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Не дивлячись на 25-річний досвід запровадження електронних гро шей у промислове розвинених країнах, на готівку, як і раніше, припа дає переважна частина розрахунків у сфері роздрібної торгівлі і послуг. Тим більше це стосується сучасної України.

Поширеність господарського злочину, що розглядається, засвідчують наступні статистичні дані, оприлюднені керівними співробітниками Го ловного управління державної служби боротьби з економічною зло чинністю МВС України. Лише за 2000 р. з обігу було вилучено понад 14 тис. підроблених банкнот національної валюти на суму 236,7 тис. грн. (домінували банкноти номіналом 10 і 20 грн. зразка 1992 р.) та понад 1,2 тис. банкнот доларів США на суму, що перевищує 116 тис. грн. Покладено край діяльності 19 підпільних майстерень, знешкоджено 106 злочинних угруповань фальшивомонетників, на роз гляд судів направлено 512 кримінальних справ стосовно 836 осіб. Ста ном на 2000 рік відсоток підробленої національної валюти у загальному обсязі готівкової гривні в Україні становив 0,01. Протягом січня-квітня 2001 р. органи внутрішніх справ вилучили з обігу 3208 фальшивих банкнот національної валюти на суму більше 57 тис. грн. і 340 підроб лених банкнот доларів США на суму понад 32 тис.1.

Вилученням з обігу фальшивих грошових знаків займаються не лише органи внутрішніх справ, а й банківські установи. Новітнє обладнання дозволяє злочинцям виготовляти підробки високої якості, а тому вони досить часто виявляються вже у банках під час інкасації готівкової ви ручки. У 1998 р. банківська система вилучила фальшивок на суму 190 тис. грн., у 1999 р. — на суму 95 тис. грн., а у 2000 р. — на суму 130 тис. грн.2.

Злочин, передбачений ст. 199 КК, є конвенційним, значною мірою (проте не повністю) носить міжнародний характер. Підписана 20 квітня 1929 р. у Женеві і ратифікована ЦБК СРСР 3 травня 1931 р. Міжнарод на конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків є чинною для Ук раїни на підставі Закону від 12 вересня 1991 р. "Про правонаступництво України". Під грошовими знаками Женевська конвенція розуміє папе рові гроші, включаючи банківські білети, і металеву монету, що беруть участь в обігу в силу закону. Визначення предмета злочину у КК України за рахунок додаткової вказівки у ст. 199 на державні цінні папери і біле ти державної лотереї є більш широким, тобто в цій частині національний законодавець вимушений долати цілком зрозумілу обмеженість міжна родно-правового документа, прийнятого більш як 70 років тому.

Ст. З Женевської конвенції проголошує злочином: 1) будь-які обманні дії із виготовлення або зміни грошових знаків незалежно від способу, використаного для досягнення результату; 2) збут підроблених грошових

1 Закон і бізнес. — 17-23 березня 2001 р. — № 11; Юридичний вісник України. — 13-19 квітня
2000 р. — № 15; Рудик О.І. Боротьба з фальшивомонетшщтвом, фальшуванням грошей: стан та напрям 
ки протидії // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними. Міжвідомчий науковий збірник.
Том 25 / За ред. А.І.Комарової, М.О.Потебенька, В.П.Пустовойтенка та ін. — К.}2001. — С. 369

2 Бизнес. — 5 февраля 2001 г. — № 6

 

знаків; 3) дії, спрямовані на збут, ввезення до країни або отримання чи придбання для себе підроблених грошових знаків особою, яка розуміє характер цих знаків; 4) замах на перераховані вище правопорушення і співучасть у них; 5) обманні дії з виготовлення, отримання або придбан ня знарядь чи інших предметів, призначених для виготовлення підроб лених грошових знаків або для зміни грошових знаків.

Рамкове рішення Європейського Союзу 2000 р. про боротьбу з підроб ленням грошей, яке задумувалось у зв'язку із запровадженням евро як до повнення до Женевської конвенції 1929 p., містить зобов'язання для країн — членів валютного союзу встановити кримінальну відповідальність за введення в обіг фальшивих евро і за підготовку до такого введення не залежно від громадянства злочинця та місця скоєння злочину1.

Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 199 КК України, є фінансово-кредитна система України в частині встановленого порядку випуску та обігу грошей, державних цінних паперів і білетів державної лотереї. У разі вчинення кримінальне караних дій з підробленою інозем ною валютою об'єктом злочину слід визнавати також монополію відповідної держави на єдину грошову систему, встановлений порядок виконання Україною міжнародно-правових зобов'язань.

Предметом злочину законодавець називає: 1) національну валюту Ук раїни у вигляді банкнот чи металевої монети; 2) іноземну валюту; 3) дер жавні цінні папери; 4) білети державної лотереї.

Для кваліфікації за ст. 199 КК необхідно, щоб перераховані вище предмети були підробленими. Складом даного злочину не охоплюються випадки випуску в обіг грошових знаків, відмінних від офіційної грошо вої одиниці, хоч зрозуміло, що і такі дії здатні завдати шкоди системі грошового обігу конкретної країни, руйнують бюджет, призводять до економічного сепаратизму окремих територій. Не випадково ст. 32 Зако ну України від 20 травня 1999 р. із змінами "Про Національний банк України" забороняє випуск та обіг на території України інших, крім гривні, грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу. Принагідне зазначу, що ст. 442-4 КК Франції передбачає по карання у вигляді п'яти років тюремного ув'язнення і штрафу у розмірі 500 тис. франків за запускання в обіг будь-якого недозволеного грошо вого знака з метою заміни монет або банкнот, що офіційно обертаються у Франції. Подібний припис містився у ст. 87-1 КК РРФСР 1960 р. За провадження у 1994 р. цієї норми було зумовлене появою так званих "регіональних грошей", призначених компенсувати дефіцит готівки у період гіперінфляції та невизначеності правового статусу суб'єктів Російської Федерації.

Видається, кримінально-правовий досвід Франції і Росії міг би бути корисним і для нас, адже, за інформацією фахівців-нумізматів, у пи танні обігу грошових сурогатів Україна не пасе задніх. Нині відомо близько 12 тис. неофіційних грошових знаків, виготовлених у 515 насе лених пунктах понад 1750 підприємствами і організаціями. Сурогатні

1Бубнофф Б. Основні напрями гармонізації кримінального права у Європі з огляду на положен ня Хартії основних прав Європейського Союзу (2000 р.) // Юридичний вісник України. — 15-21 червня 2002 р. — № 24

 

гроші, як правило, випускаються на короткий термін з метою економії державної готівки для виплати зарплати, проведення внутрішніх розра хунків у закритих виробництвах, обміну на товари тощо1. У пресі спра ведливо ставиться питання про наведення належного порядку у грошо вому обігу країни, звертається увага на те, що внаслідок запровадження грошових сурогатів поза сферою державного регулювання і контролю обертаються величезні суми тіньових капіталів.

На сьогоднішній день прийняття службовою особою рішення про ви пуск в обіг неофіційних грошових знаків як дія, що явно виходить за межі наданих їй прав чи повноважень, за наявності всіх ознак складу злочину має кваліфікуватись за ст. 365 КК як перевищення влади або службових повноважень.

В історичному аспекті цікаво нагадати, що проблема неофіційних гро шових знаків знаходила оригінальне, так би мовити, класове відобра ження в юридичній літературі 20-х років. У коментарі до ст. 85 КК Ук раїни 1922 p., присвяченої караності фальшування грошей, зазначалось, що не є кримінальне караною підробка грошових знаків Денікіна та інших контрреволюційних урядів2.

Предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, є грошові знаки, які: 1) перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території Ук раїни або відповідної іноземної держави; 2) вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які вве дено в обіг. На це звертається увага у п. 2 постанови Пленуму Верхов ного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 6 із змінами "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроб лених грошей чи цінних паперів".

У п. З цієї постанови роз'яснюється, що грошові знаки, які вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, що вводяться в обіг, і мають лише колекційну цінність (скажімо, монети старої чеканки, гроші, скасовані грошовими реформами), не є предметом розглядувано го злочину, їх підроблення за наявності до цього підстав може розгляда тись як шахрайство. Таким же чином вирішувалось питання у дорево люційній літературі. В ній зазначалось, що підроблення таких, що вий шли з обігу, історичних монет і асигнацій, якщо воно становить засіб об ману іншого і виманювання його майна, може дати місце застосуванню постанов про шахрайство3.

Наведений вище підхід ґрунтується на тому, що зашкодити фінансо во-кредитній системі країни спроможне фальшування тільки тих грошо вих знаків, які перебувають в обігу, або підлягають обміну на останні.

На відміну від КК, у тексті якого вживається термін "національна ва люта України", конституційне і фінансове законодавство використовує інше поняття — "грошова одиниця України". Нею є гривня (ст. 99 Кон ституції України), що дорівнює 100 копійкам. Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків — паперових банкнот номінальною

1 Долженко Г. Сурогатні гроші // Урядовий кур'єр. — 16 липня 2002 р. — № 127

2 Уголовный кодекс советских республик. Текст и постат. комментарий С.Канарского. 2-е изд.

— К.: Госиздат Украины, 1925. — С. 193

3 Фойницкий И. Мошенничество по русскому уголовному праву. Часть П. — С.-Петербург, 1871.

— С. 270

 

вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 200 грн. та металевих монет номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок. Гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особамибез будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та дляпереказів. Про це говориться у ст. 35 Закону "Про Національний банкУкраїни". А у ст. 92 Конституції України встановлено, що засади створення і функціонування грошового обігу, статус національної валютивстановлюються виключно законами України.

Банкноти і монети є безумовними зобов'язаннями НБУ і забезпечу ються всіма його активами. Саме НБУ, основною функцією якого є за безпечення стабільності грошової одиниці, належить виключне право введення в обіг гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилу чення з обігу. У ч. 5 ст. 39 Закону "Про Національний банк України" зазначається, що виготовлення з метою введення в обіг або введення в обіг підроблених грошових знаків тягне за собою відповідальність згідно з законодавством України. НБУ і комерційні банки зобов'язані вилуча ти фальшиві, підроблені або такі, що не мають необхідних ознак платіжності, грошові знаки.

Предметом злочину є будь-які монети, які випускаються Банкнотно-монетним двором НБУ, у тому числі пам'ятні та ювілейні монети. Обіг таких монет регламентується Інструкцією про організацію виготовлення, випуск в обіг і реалізацію пам'ятних та ювілейних монет України, за твердженою постановою Правління НБУ від 7 листопада 2000 р. № 438.

Іноземна валюта як предмет аналізованого злочину — це іноземні гро шові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів і монет. Правила ви користання готівкової іноземної валюти на території України затверджені постановою Правління НБУ від 26 березня 1998 р. № 119 із змінами.

Відповідно до Класифікатора іноземних валют, затвердженого поста новою Правління НБУ від 4 лютого 1998 р. № 34 (у редакції постанови Правління НБУ від 2 жовтня 2002 р. № 378), іноземні валюти поділя ються на три групи: 1) вільно конвертовані валюти, які широко викори стовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу (наприклад, англійські фунти стерлінгів, долари США, японські єни, евро); 2) вільно конверто вані валюти, які не використовуються широко для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу (грузинські ларі, ізраїльські нові шекелі, латвійські лати, польські злоті, російські рублі тощо); 3) неконвертовані валюти (зокре ма єгипетсткі фунти, узбецькі суми, азербайджанські манати).

Визнаним "королем" фальшивомонетників вважається долар США, на який, як свідчить судова практика, припадає до 80 % всієї продукції даної нелегальної галузі виробництва. Американською поліцією за реєстровано понад три тисячі зразків — варіантів фальшивих доларів. Підробленої американської валюти, виявленої у 87 країнах Європи, Азії та Латинської Америки, конфісковано вже на 500 млн доларів. За да ними дослідження, проведеного експертами Мінфіну та Федеральної резервної системи США, на сьогодні у світі обертається від 70 млн до 150 млн фальшивих доларів, тобто кожні три із 10 тис. банкнот, що пе ребувають в обігу, є підробленими. При цьому 60 % фальшивок обер тається за межами США1. Для позначення підроблених грошових знаків, які практично нічим не відрізняються від справжньої іноземної валюти, Інтерпол навіть запровадив спеціальний термін — "супердо-лар". Під час виготовлення "супердоларів" у повному обсязі здійснюється весь технологічний процес справжніх банкнот, використо вуються здебільшого ті ж матеріали, що й при виготовленні оригіналів, відтворюються практично всі елементи захисту. Як не дивно, але зло чинцям сприяє шанобливе ставлення американців до власних традицій: тривалий час не дуже складні для відтворення зображення на банкно тах і засоби захисту залишаються незмінними, до того ж платіжну си лу зберігають і старі грошові знаки. У зв'язку з цим закономірною ви глядає заява представника Секретної служби США по боротьбі з фаль-шивомонетництвом Д. Маккіна про те, що найближчим часом вільні від малюнків і цифр місця на традиційно зелених доларових купюрах бу дуть пофарбовані в інші кольори2. Причиною нововведення названо ту легкість, з якою за допомогою сучасної комп'ютерної техніки можна виготовити підроблені долари США.

Наказом МВС, Генеральної прокуратури, СБУ, Держкомкордону, Держмитслужби і ДПА України від 9 січня 1997 р. № 3/1/2/5/2/2 за тверджено Інструкцію про порядок використання правоохоронними ор ганами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Ук раїні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів. Згідно з п. 2.2 цієї Інструкції, у разі виявлення на території України фальшивих грошових знаків іноземних держав Експертно-криміналістичне уп равління МВС України чи центральний криміналістичний підрозділ іншого правоохоронного органу протягом 5 діб після завершення відповідного криміналістичного дослідження інформує Національне цен тральне бюро (НЦБ). У повідомленні до НЦБ зазначаються: 1) назва країни та грошового знака; 2) кількість купюр та їх номінальна вартість; 3) спосіб підробки; 4) дані про те, чи були аналогічні підробки зареєстровані раніше; 5) обставини вилучення; 6) номер кримінальної, оперативно-розшукової справи, матеріалу перевірки та орган, у провад женні якого вони знаходяться; 7) дані про особу, у якої вилучено фаль шиві грошові знаки. На підставі одержаних матеріалів НЦБ готує і над силає інформацію до Генерального секретаріату Інтерполу.

Відповідно до ст. 5 Міжнародної конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків 1929 р. держави — її учасниці у протидії фальшивомо-нетництву не повинні встановлювати різні каральні заходи в залежності від того, вчинено підроблення національних або іноземних грошових знаків. Однак окрема вказівка у ст. 199 КК на іноземну валюту пояс нюється не лише виконанням Україною взятих на себе міжнародно-пра вових зобов'язань і тим, що у структурі сучасного фальшивомонет-ництва значну питому вагу складає підроблення саме іноземної валюти.

1 Юридичний вісник України. — 13-19 квітня 2000 р. — № 15

2 Раскрась доллар! // Налоговая полиция. — 2002. — № 8

 

Виготовлення підробленої іноземної валюти, яка використовується у міжнародних розрахунках, обмінюється на вітчизняні грошові знаки, врешті-решт завдає шкоди фінансово-кредитній системі України, а отже має тягнути кримінальну відповідальність.

Визнає іноземну валюту предметом фальшивомонетництва і за рубіжний законодавець. Так, у ст. 387 КК Іспанії, розміщеній у главі І ("Про фальшивомонетництво і підробку штемпельних товарів") розділу XVIII ("Про фальсифікації"), зазначається, що до національної валюти прирівнюються гроші Європейського Союзу та іноземні гроші. Ст. 6 гла ви 14 КК Швеції (назва глави — "Про злочини, пов'язані з фаль сифікацією") встановлює відповідальність за підробку банкноти або мо нети, яка перебуває в обігу як у межах, так і за межами Королівства. § 152 КК ФРН передбачає, що §§ 146-151 цього Кодексу, присвячені відповідальності за підробку грошових знаків, цінних паперів, знаків оплати, їх збут і використання, а також за підготовку до підробки, за стосовуються також щодо грошей, знаків оплати і цінних паперів іно земної валютної зони. КК Японії містить окрему статтю (ст. 149), яка встановлює покарання для того, хто підроблює або видозмінює іноземні монети, паперові гроші або банківські білети, які знаходяться в обігу всередині країни.

Тут варто зауважити, що дії особи, яка виготовила підроблену інозем ну валюту, мають кваліфікуватись за ст. 199 КК України незалежно від того, до якої групи Класифікатора НБУ належить підроблена іноземна валюта, а також чи є країна, грошові знаки якої підроблюються, учас ницею Женевської конвенції 1929 р. Принаймні наш кримінальний за кон з цього приводу ніяких застережень не містить.

На мою думку, та обставина, чи є країна, валюта якої фаль сифікується, учасницею Міжнародної конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків, має значення для вирішення питання про чинність КК України у просторі, а саме для реалізації універсального принципу дії кримінального закону. Відповідно до ст. 8 КК іноземці або особи без гро мадянства, які не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають відповідальності за КК України у випадках, передбачених міжнародними договорами. Звідси випливає, що у тому разі, коли вказані особи (принцип громадянства стосовно них не діє) за кордоном (територіальний принцип "не спрацьовує") вчинили фальшу вання іноземної валюти та інші дії з нею, відповідальність за ст. 199 КК України може наставати лише за умови, що країна, чиї гроші підробле но, є учасницею міжнародного договору — Женевської конвенції 1929 р. В інших випадках має вирішуватись питання про застосування екстра диції (ст. 10 КК України).

Не є предметом злочину, що розглядається, документи на переказ, платіжні картки та інші засоби доступу до банківських рахунків, знаки поштової оплати і проїзні квитки, марки акцизного збору і контрольні марки для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів і фонограм, недержавні цінні папери, документи, які надають права або звільняють від обов'язків, жетони чи інші замінники грошових знаків, які використовуються у метро, гральних закладах тощо, їх підроблення може кваліфікуватись за ст.ст. 200, 215, 216, 224, 358 КК або як той чи інший злочин проти власності.

Наступним предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, є державні цінні папери. Легальна дефініція поняття цінних паперів наводиться у ст. 1 Закону від 18 червня 1991 р. із змінами "Про цінні папери і фондо ву біржу". Цінними паперами визнаються грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і перед бачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. У ст. З даного Закону зазначається, що в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сер тифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

У проекті нового Цивільного кодексу України міститься інше, більш до сконале визначення цінного паперу. Під ним розуміється документ вста новленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, здійснення або передача якого можливі тільки у разі пред'явлення цінного паперу. На відміну від Закону "Про цінні папери і фондову біржу", в якому, як показано вище, міститься вичерпний перелік цінних паперів, проект нового ЦК, визначаючи види цінних паперів, закріплює інший підхід. Тут вживаються такі терміни: облігація, вексель, чек, ощадний сертифікат, коносамент, варант, акція та інші документи.

Зрозуміло, що згаданий у ст. 199 КК термін "державні цінні папери" за своїм змістом є вужчим порівняно з поняттям "цінні папери". На за конодавчому рівні питання про те, які саме цінні папери треба розгля дати як державні, не вирішується (за винятком приватизаційних па перів, які проголошуються особливим видом державних цінних па перів). Поставлене питання вирішується в порядку судового і доктри-нального тлумачення. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму ВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів" до державних пропонується відносити цінні папери, які випускаються і забезпечуються державою.

Вважаю, що державними потрібно визнавати не ті цінні папери, які належать державі на праві власності, а ті цінні папери, емітентом яких виступає держава — вона від свого імені випускає цінні папери і зо бов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх емісії. З урахуванням цієї змістовної характеристики, яка у свою чергу випливає із законодавчого визначення поняття "емітент цінних паперів" (ч. 1 ст. 2 Закону "Про цінні папери і фондову біржу"), до державних цінних паперів є підстави відносити: 1) облігації внутрішніх та зовнішніх дер жавних позик; 2) казначейські зобов'язання республіки; 3) привати заційні папери; 4) деякі векселі.

Більш складно вирішити питання про належність облігацій місцевої позики. Облігацією визнається цінний папір, який засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умо вами випуску). У даному разі, на мій погляд, не повинна братись до ува ги як така, що не узгоджується з Конституцією України та законодав чими актами, прийнятими пізніше, ст. 31 Закону від 7 лютого 1991 р. "Про власність", згідно з якою державна власність поділяється на за гальнодержавну і комунальну (власність адміністративно-територіаль них одиниць). Згідно з п. 1.3 Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі — ДКЦПФР) від 13 жовтня 1997 р. № 48, рішення про випуск облігацій місцевої позики прий мається Верховною Радою АРК, сільською, селищною, міською, район ною, обласною, міст Києва та Севастополя радами. Відповідно до ст. 7 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 р. державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами держав ного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади АРК та органів місцевого самоврядування і навпаки.

Враховуючи закріплену у Конституції України та інших законодав чих актах відокремленість органів місцевого самоврядування від держа ви, те, що емітентом облігацій місцевої позики виступає відповідна ра да, яка і повинна виконувати відповідні обов'язки за рахунок коштів місцевих бюджетів, треба дійти висновку, що виготовлення з метою збу ту, збут або використання іншим чином підроблених облігацій місцевої позики як недержавних цінних паперів треба кваліфікувати не за ст. 199, а за ст. 224 КК.

Відповідно до ст. 14-1 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" облігації зовнішніх державних позик України — це цінні папери, які розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверд жують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Облігації зовнішніх державних позик України можуть деноміну-ватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямову ються виключно до Державного бюджету України. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту бюджету приймається КМУ щодо кожного випу ску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик України визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.

Облігації внутрішніх державних позик як предмет злочину, що роз глядається, — це визначені чинним законодавством цінні папери, яки ми оформляються боргові зобов'язання України, що розміщуються на її території, і випускаються відповідно до умов, визначених постановами КМУ (п. 1.1 Положення про технічний порядок проведення аукціонів з розміщення облігацій внутрішньої державної позики, затвердженого по становою Правління НБУ від 15 квітня 1999 р. № 186). Випускаються облігації внутрішніх державних позик, які можуть бути короткостроко вими або середньостроковими, процентними або безпроцентними, щорічно в межах встановленого законом граничного розміру державно го внутрішнього боргу на відповідний рік.

Державні облігації випускаються у вигляді записів на відповідних ра хунках у системі електронного обігу цінних паперів. Кожний такий ви пуск оформлюється глобальним сертифікатом на відповідний рахунок. Сертифікат зберігається у НБУ. Державна облігація у вигляді електрон ного запису вважається придбаною з моменту реєстрації її набувача у по рядку, визначеному НБУ (п. З Основних умов та порядку розміщення облігацій внутрішньої державної позики 2000 року, затверджених по становою КМУ від 10 квітня 2000 р. № 626; п. 12 Основних умов випу ску процентних облігацій внутрішньої державної позики 2000 року, за тверджених постановою КМУ від 22 вересня 2000 р. № 1455).

Відповідно до ст. 15 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" каз начейські зобов'язання України — це вид цінних паперів на пред'явни ка, які розміщуються виключно на добровільних засадах серед населен ня, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види казначейських зобов'язань: 1) довгострокові — від 5 до 10 років; 2) се-редньострокові — від 1 до 5 років; 3) короткострокові — до 1 року.

Постановою КМУ від 10 січня 2002 р. № 15 затверджено Умови випу ску, обігу, виплати виграшу та погашення казначейських зобов'язань. Номінальна вартість зобов'язань становить 50 грн., термін їх обігу — 24 місяці з дня випуску. Казначейські зобов'язання випускаються вісьмома серіями (від А до Н) обсягом 50 млн грн. кожна. Форма бланків та терміни випуску цих цінних паперів встановлюються Мінфіном України. Казначейські зобов'язання мають 8 купонів, випла та виграшу за якими здійснюється кожні три місяці. Генеральним аген том розміщення, доставки, інкасації, обслуговування обігу, погашення та знищення казначейських зобов'язань є Ощадбанк. Виплата виграшу та погашення казначейських зобов'язань здійснюється, якщо їхня справжність не викликає сумнівів і на них відсутні сліди підробки. У разі виникнення таких сумнівів казначейські зобов'язання вилучаються і надсилаються на експертизу до Держзнака Мінфіну України.

Приватизаційні папери як предмет злочину, передбаченого ст. 199 КК, є особливим видом державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фон ду. Приватизаційні папери можуть бути лише іменними. Для їх випуску використовуються бланки спеціального зразка, затверджені НБУ. Умови зберігання, обліку та погашення приватизаційних паперів встановлюють ся під час їх випуску НБУ. Про це говориться у ст. 1 і ст. З Закону від 6 березня 1992 р. із змінами "Про приватизаційні папери" вн-чених постановами т-: ведення аукціонів з [ки. затвердженого по-^ё 186). Випускаються ъ бути короткостроко ве безпроцентними, его розміру державно-

Вирішуючи питання про те, чи можна визнавати предметом аналізо ваного злочину компенсаційні сертифікати, які видавались громадянам з метою компенсувати знецінення їх заощаджень, треба мати на увазі лист ДКЦПФР від 5 червня 1997 р. № 2098 "Стосовно визначення пра вового статусу компенсаційного сертифіката". Тут зазначається, що на відміну від приватизаційних паперів компенсаційні сертифікати випус каються на пред'явника, вільно обертаються на ринку шляхом купівлі-продажу, не відповідають визначенню цінних паперів взагалі і привати заційних паперів зокрема. У зв'язку з цим підроблення компенсаційних сертифікатів під дію ст. 199 і ст. 224 КК не підпадає і має кваліфікува тись за ст. 358 КК ("Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів").

Щодо векселів, то до державних цінних паперів треба віднести, зокре ма, векселі Державного казначейства. Основними нормативними актами, які регулюють випуск та обіг названих цінних паперів, є: Порядок засто сування векселів Державного казначейства, затверджений постановою КМУ від 27 червня 1996 р. № 689; Інструкція про порядок видачі, обліку і погашення векселів Державного казначейства України, затверджена на казом Мінфіну України від 9 грудня 1997 р. № 269. Векселедавцем і платником за казначейськими векселями виступає Державне казначейст во України. Вказані векселі випускаються на пред'явника на суму 5 тис. або 10 тис. грн. Відсотки на вексельні суми не нараховуються.

Окрема вказівка на білети державної лотереї як предмет аналізовано го злочину з'явилась у ст. 79 попереднього КК (вона є аналогом ст. 199 КК 2001 р.) на підставі Закону від 21 вересня 2000 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою запровадження дер жавного контролю за здійсненням лотерейної діяльності". Тому неточ ним слід визнати висловлювання Н.О.Гуторової про те, що відповідальність за вчинення дій з білетами державної лотереї було вперше введено в межах ст. 199 нового КК1.

До набрання чинності Законом від 21 вересня 2001 р. у правозасто-совчій практиці керувались роз'ясненням, яке містилось у п. З постано ви Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів". Тут зазначається, що оскільки білети будь-якої грошово-речової лотереї не належать до державних цінних паперів, їх підроблення з метою збуту чи з метою отримання за ними незаконного виграшу слід кваліфікувати як готування до шахрайства, а збут підробленого білета грошово-речової ло тереї, на який випав виграш, чи отримання за ним виграшу — як закінчене шахрайство.

Вважаю, що наведений вище підхід зберігає свою актуальність — в частині кваліфікації дій з підробленими білетами недержавних лотерей. Варто, однак, уточнити, що у тому разі, коли підроблений лотерейний білет відчужується не з метою обманного заволодіння чужим майном < наприклад, передається як сувенір особі, яка усвідомлює справжній ха рактер цього предмета), про кримінально-правову оцінку вчиненого як

1Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України. — X.: Вид-во Нац.

гз-ту внутр. справ, 2001. — С. 186

 

шахрайства мова, звичайно, не йде. Якщо особа збуває підроблений нею білет недержавної лотереї тому, хто планує з використанням цього пред мета заволодіти чужим майном (скажімо, незаконно отримати виграш), дії вказаних осіб мають кваліфікуватись з урахуванням правил про співучасть у злочині — в залежності від обставин справи у закінченому або незакінченому шахрайстві.

Схиляюсь до думки про те, що білети лотерей, яких немає підстав розцінювати як державні, не повинні визнаватись недержавними цінни ми паперами, тобто предметом злочину, передбаченого ст. 224 КК. Ад же особа, яка проводить лотерею, не бере на себе зобов'язання поверну ти кошти, отримані під час продажу лотерейних білетів. Останні вільно обертаються і дають лише право на можливий виграш. Лотерейні біле ти, на які виграш не випав, втрачають будь-яку цінність, а отже не мо жуть претендувати на те, щоб називатись цінним папером — докумен том, що посвідчує певне майнове право. Ю.В.Солопанов дотепно заува жував, що, якщо сприйняти протилежний підхід, то цінним папером треба визнавати і квиток на футбольний матч, оскільки після матчу він може слугувати підставою для отримання пам'ятних пода<