Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків

У ст. 215 КК йдеться про виготовлення з метою збуту, збут і використан ня завідомо підроблених знаків поштової оплати, маркованої продукції, міжнародних купонів для відповіді, посвідчень особи для міжнародного по штового обміну, відбитків маркувальних машин, а також квитків залізнич ного, водного, повітряного або автомобільного транспорту та інших проїзних документів і документів на перевезення вантажу. Дане формулю вання практично повністю відтворює диспозицію ст. 153 КК 1960 р.

Суспільна небезпека цього злочину полягає у порушенні фінансових інтересів держави, бюджет якої позбавляється належних грошових над ходжень від здійснення поштових операцій, перевезень пасажирів і ван тажів, у заподіянні майнової шкоди іншим перевізникам, які працюють у сфері залізничного, водного, повітряного та автомобільного транспор ту, у порушенні прав і законних інтересів споживачів, які користують ся поштовими і транспортними послугами.

Відповідно до Всесвітньої поштової конвенції (підписана від імені Ук-

1Біленчук П.Д., Ромашок Б.В., Цимбалюк B.C. та ін. Комп'ютерна злочинність. Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2002. — С. 94

раїни 15 вересня 1999 р. на XXII Конгресі Всесвітнього поштового союзу у м. Пекіні, затверджена Указом Президента України від 12 вересня 2001 р. № 813/2001) країни — учасниці Конвенції беруть на себе зобов'язання пе редбачити покарання за підроблення, використання та випуск в обіг підроблених поштових марок (навіть вилучених з обігу), міжнародних ку-понів-відповідей, відбитків франкувальних машин або типографських дру карських машин. Наприклад, ст. 443-2 КК Франції встановлює досить су вору відповідальність (п'ять років тюремного ув'язнення і штраф у розмірі 500 тис. франків) за підроблення або фальсифікацію поштових марок, інших поштових фідуціарних цінностей, марок, випущених фінансовими органами, та за продаж, перевезення, розповсюдження або використання підроблених чи сфальсифікованих марок або цінностей.

Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 215 КК України, слід вважати порядок оплати внутрішніх і міжнародних по штових і транспортних послуг, який забезпечує фінансові інтереси дер жави, інших перевізників, встановлений порядок виготовлення та обігу відповідних документів. Додатковим об'єктом виступають права і за конні інтереси споживачів.

Предметом злочину законодавець називає: 1) знаки поштової оплати; 2) марковану продукцію; 3) міжнародні купони для відповіді; 4) посвідчен ня особи для міжнародного поштового обміну; 5) відбитки маркувальних машин; 6) квитки залізничного, водного, повітряного або автомобільного транспорту, інші проїзні документи; 7) документи на перевезення вантажу.

Знаки поштової оплати — це реквізити поштових відправлень, які підтверджують оплату послуг поштового зв'язку. До поштових відправ лень згідно зі ст. 1 Закону від 4 жовтня 2001 р. "Про поштовий зв'язок" належать: листи, поштові картки, бандеролі, секограми, дрібні пакети, міжнародні відправлення з оголошеною цінністю, посилки, прямі по штові контейнери. Відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою КМУ від 17 серпня 2002 р. № 1155, для оплати таких послуг в Україні використовуються поштові марки, міжнародні купони для відповіді, відбитки державного знака марку вальних машин, відбитки про оплату, нанесені друкарським чи іншим способом, відмітки, які свідчать про те, що оплату проведено повністю (Taxe percue), а також відбитки спеціального штампа (проставляються на простих листах вагою до 20 грамів і поштових картках, які відправ ляються військовослужбовцями строкової служби).

Згідно зі ст.ст. 1, 21 Закону "Про поштовий зв'язок", поштова марка — це державний знак, який виготовлений у встановленому законодавством порядку із зазначенням його номінальної вартості та держави, який є за собом оплати послуг побитового зв'язку з пересилання письмової кореспон денції, що надаються національним оператором. Поштові марки відобра жають у своїх сюжетах державний устрій України, історичне минуле, культурну спадщину українського народу, досягнення в усіх галузях на родного господарства, основні події внутрішнього і міжнародного життя, природу, флору, фауну тощо. Національний оператор видає поштові мар ки, марковані конверти і картки за тематикою і зразками, які погоджу ються з Редакційно-художньою радою, склад, функції, права та обов'язки

якої визначаються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв'язку (ч. 2 ст. 21 Закону "Про поштовий зв'язок"). Поштові мар ки наклеюються вгорі праворуч окремо одна від одної на адресному боці простого або рекомендованого листа, бандеролі.

Під маркованою продукцією потрібно розуміти виготовлені типографсь-ким способом поштові відправлення (марковані конверти і марковані по штові картки) із надрукованим на них зображенням поштових марок (віньєтки). Поштовий конверт — це паперова оболонка прямокутної фор ми установлених розмірів з клапанами для заклеювання, яка служить для пакування письмового повідомлення. Поштова картка — це спеціальний бланк установленого розміру для відкритого письмового повідомлення. По ложення про поштові марки, блоки, марковані конверти і картки затверд жене наказом Міністерства зв'язку України від 16 грудня 1996 р. № 262.

Відповідно до Всесвітньої поштової конвенції країни — її учасниці по винні вжити заходів для заборони і припинення всіх зловмисних дій по виготовленню і випуску до обігу віньєток і марок, які використовують ся у поштовій службі, підроблених або імітованих таким чином, що їх легко можна переплутати з віньєтками і марками, які випускаються по штовою адміністрацією однієї з країн — членів Конвенції.

Поштові марки, блоки, марковані конверти і картки друкуються на поліграфічних підприємствах, що мають ліцензію Мінфіну України на право виготовлення знаків поштової оплати, згідно із замовленнями, які об'єднання поштового зв'язку подає Держзнаку України. Об'єднання по штового зв'язку може також укладати угоди із зарубіжними фірмами на виготовлення поштових марок і маркованої продукції.

Міжнародний купон для відповіді — це спеціальний знак Міжнарод ного бюро Всесвітнього поштового союзу, виготовлений на папері з водя ними знаками, яким можна замінити поштові марки з розрахунку опла ти одного простого міжнародного листа вагою до 20 грамів, що переси лається повітряним транспортом (п. З, п. 94 Правил надання послуг по штового зв'язку).

Посвідчення особи для міжнародного поштового обміну — це посвідчен ня, які видаються поштовими органами країн — учасниць Всесвітнього поштового союзу, і посвідчують право особи на одержання поштової коре спонденції, яка надсилається їй чи на поштову скриньку.

Предметом злочину є також відбитки маркувальних машин. Марку вальні машини (у документах Всесвітнього поштового союзу ці машини називаються франкувальними) можуть використовуватись дирекціями, поштамтами, вузлами зв'язку Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", а також юридичними та фізичними осо бами на договірних засадах. Застосування маркувальної машини допус кається тільки шляхом укладення договору з об'єктом поштового зв'яз ку та внесення власником машини авансу плати за пересилання письмо вої кореспонденції. Інструкція про порядок використання маркувальних машин у поштовому зв'язку затверджена наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 29 травня 2000 р. № 81.

Маркувальна машина призначена для нанесення на прості та реко мендовані листи, бандеролі і картки відбитку державного знака, що

підтверджує оплату послуг поштового зв'язку, а також для нанесення дати та місця приймання цієї кореспонденції, поштової адреси. Письмо ва кореспонденція з відбитками маркувальних машин здається власни ком машини тільки підприємству поштового зв'язку, яке його безпосе редньо обслуговує. Відтиски кліше маркувальної машини проставляють ся на адресному боці поштового відправлення вгорі праворуч і мають бу ти чіткі та читабельні. В разі виявлення невідповідності дати відбитка маркувальної машини даті здавання письмової кореспонденції вона по вертається відправникові для переоформлення.

Під проїзними документами з точки зору відповідальності за ст. 215 КК потрібно розуміти документи, які надають право на проїзд залізничним, водним, повітряним і автомобільним транспортом (квитки вказаних видів транспорту — разові, місячні, квартальні, річні, у тому числі талони або жетони, службові та пільгові проїзні документи тощо). До документів на перевезення вантажу слід відносити, наприклад, ван тажні (багажні, вантажобагажні) квитанції, дорожні відомості, накладні.

Так, відповідно до п. 9 Порядку обслуговування громадян залізнич ним транспортом, затвердженого постановою КМУ від 19 березня 1997 р. № 252, документом на право проїзду залізничним транспортом є проїзний документ встановленого Укрзалізницею зразка. Проїзний (пе ревізний) документ — це розрахунковий документ встановленої форми, оформлений належним чином, що засвідчує укладення договору між залізницею і пасажиром (вантажовласником) на проїзд (перевезення вантажу, вантажобагажу, багажу) і видається пасажиру (відправнику, одержувачу багажу, вантажобагажу, вантажу) після оплати ним вар тості цієї послуги. Бланки проїзних і перевізних документів, що вико ристовуються на залізницях України для надання послуг з пасажирсь ких і вантажних перевезень, виготовляються на спеціальних видах па перу з використанням елементів поліграфічного захисту (водяні знаки, захисні волокна різного кольору, антисканерні елементи тощо). Проїзні та перевізні документи з виправленнями, додатковими написами, по значками, зробленими особами, до компетенції яких це не належить, а також підроблені та пошкоджені документи вважаються недійсними, не поновлюються і гроші за них, як і за загублені квитки, не повертають ся. Наказом Міністерства транспорту України від 28 липня 1998 р. № 297 затверджено Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажоба гажу та пошти залізничним транспортом України, а наказом Мінтрансу і ДПА України від 24 жовтня 2001 р. № 712/431 — Порядок оформлен ня розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті.

На проїзд в автобусі і маршрутному таксомоторі, а також на переве зення багажу кожен пасажир зобов'язаний мати квиток (п. 79 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401). Ст. 60 Повітряного кодексу України від 4 травня 1993 р. встановлює, що документами на перевезення є: білет — при перевезенні пасажира, багажна квитанція — при перевезенні речей пасажира як багажу, відповідні документи — при перевезенні вантажів, пошти, інших предметів.

Накладна є основним перевізним документом встановленої форми, яка надається відправником залізниці разом з вантажем. Цей документ разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху пе ревезення до станції призначення, де видається одержувачу. Відповідно до ст. 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою КМУ від б квітня 1998 р. № 457, накладна є обов'язковою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони — одержувача. Форми бланків перевізних документів затверджені наказом Міністерства транспорту України від 19 листопада 1998 р. N° 460, а Правила оформлення пе ревізних документів — наказом від 21 листопада 2000 р. № 644.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспор том в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14 жовтня 1997 р. № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні і шляхові листи вантажного автомобіля. Наклад на — це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, обліку їх переміщення, складського, оперативного і бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення ванта жу та обліку виконаної роботи.

Документами, які підтверджують наявність і зміст договору морсько го перевезення вантажу, є: 1) рейсовий чартер; 2) коносамент (є доказом прийняття перевізником вантажу, вказаного у цьому документі); 3) інші письмові документи (ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства Ук раїни від 23 травня 1995 р.). У проекті нового Цивільного кодексу Ук раїни коносамент розглядається як цінний папір, у зв'язку з чим з мо менту набрання чинності новим ЦК виготовлення підробленого коноса мента, його збут або використання кваліфікуватиметься не за ст. 215, а за ст. 224 КК.

З об'єктивної сторони аналізований злочин може виражатись в одній з таких трьох дій: 1) виготовлення з метою збуту завідомо підроблених предметів, зазначених у диспозиції ст. 215 КК; 2) їх збут; 3) використан ня вказаних предметів.

Під виготовленням у даному разі потрібно розуміти як повне виготов лення (створення) підробленого (сфальсифікованого) предмета (напри клад, виготовлення друкарським способом поштових марок чи проїзних білетів), так і часткову фальсифікацію справжнього предмета. В остан ньому випадку перекручення істини відбувається шляхом внесення не правдивих відомостей (наприклад, зміна номіналу поштової марки). При цьому може мати місце виправлення, внесення фіктивних записів, зни щення частини тексту, підчистка, проставлення на документі відбитку підробленої печатки тощо. Спосіб виготовлення завідомо підроблених предметів, не впливаючи на кваліфікацію за ст. 215 КК, може врахову ватись при призначенні покарання як показних ступеня тяжкості вчи неного злочину.

Збут підроблених знаків поштової оплати і проїзних документів — це будь-яке сплатне або безоплатне відчуження та запуск цих предметів в обіг (продаж, обмін, дарування, передача в рахунок погашення боргу тощо).

Використання вказаних у ст. 215 КК предметів може набувати різних форм: пред'явлення підробленого проїзного документа контролерові у міському транспорті або провідникові залізничного вагону (суб'єкт, видаю чи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб), оплата поштових відправлень за допомогою підроблених марок тощо.

За наявності до цього підстав дії особи, заборонені статтею 215 КК, можуть бути визнані такими, що через малозначність не становлять суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11 КК). Свого часу в літературі пропону валось на законодавчому рівні чітко вирішити питання розмежування злочинних і незлочинних дій з підробленими білетами та іншими доку ментами — шляхом вказівки у нормі КК на значну вартість виготовле них або використаних фальшивок і повторність вчинення таких дій1.

За конструкцією об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 215 КК, належить до формальних складів і визнається закінченим з момен ту вчинення однієї з трьох дій, які альтернативно складають його об'єктивну сторону. Зокрема, використання завідомо підробленого пред мета є закінченим незалежно від того, вдалося чи ні винній особі досяг ти поставленої мети.

Заподіяння внаслідок використання підробленого знака поштової оплати або проїзного документа значної майнової шкоди (у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) за відсутності оз нак шахрайства потребує додаткової кваліфікації за ст. 192 КК ("Заподіян ня майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою").

Суб'єкт злочину — особа, якій виповнилось 16 років. За збут або ви користання підробок мають відповідати і ті особи, які не брали участі у їх виготовленні, однак усвідомлюють характер предметів, з якими вчи нюють свої дії.

За наявності до цього підстав дії службової особи, винної у підроб ленні знаків поштової оплати або проїзних документів, потрібно додат ково кваліфікувати за ст. 364 КК як зловживання владою або службо вим становищем.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мо тиви, не впливаючи на кваліфікацію за ст. 215 КК, можуть бути врахо вані при призначенні покарання.

Для злочину у формі виготовлення підроблених знаків чи білетів обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мета збуту підробок. Тому невстановлення цієї мети виключає кваліфікацію дій особи за ст. 215 КК (наприклад, виготовлення підробки для власної колекції, жарту або демонстрації своїх художніх здібностей).

1Некипелов П.Т. Уголовно-правовая охрана финансового хозяйства в СССР. — Ростов-на-Дону, 1971. — С. 49

ГЛАВА 3. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ