Незаконні дії у разі банкрутства

У ст. 221 КК 2001 р. встановлено відповідальність за умисне приховуван ня майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передачу майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також за фаль сифікацію, приховування або знищення документів, які відображають гос подарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином — за сновником або власником суб'єкта господарської діяльності чи службовою особою суб'єкта господарської діяльності у разі банкрутства і завдали вели кої матеріальної шкоди. У попередньому КК подібної норми не було.

Ідея криміналізації незаконних дій у разі банкрутства, яка втілена у ст. 221 нового КК України, ґрунтується передусім на запозиченні влас ного історичного та зарубіжного законодавчого досвіду, зокрема країн романо-германської правової системи. Так, § 156 КК Австрії визнає зло чинцем особу, яка: 1) приховує, передає в інші руки, продає або пошко джує частину свого майна; 2) подає або підтверджує подані іншою осо бою фіктивні документи про наявність у нього певних зобов'язань; 3) іншим способом насправді або про людське око зменшує своє майно. Ст. 163 і ст. 164 КК Швейцарії передбачають відповідальність за ана логічні діяння, а ст. 166 карає також симуляцію гіршого, порівняно із справжнім, майнового становища шляхом порушення покладених на особу обов'язків, пов'язаних з належним веденням і зберіганням бухгал терських книг і складанням балансу.

Ч. 1 § 283 КК ФРН ("Банкрутство") встановлює відповідальність за: приховування складових частин майна» які у разі відкриття конкурсно го провадження належали б до конкурсної маси, їх пошкодження, руй нування або інше приведення у непридатність способом, який супере чить вимогам належної господарської практики; введення в оману щодо прав інших осіб або визнання фіктивних прав; неведения торговельних книг, їх приховування, пошкодження, знищення, перекручення даних у торговельних книгах, балансах та інших документах, що заважає ство рити правильне уявлення про майнове становище боржника; непрове дения інвентаризації у встановлені терміни.

Закріплені у текстах КК переліки способів приховування злісними бан крутами свого справжнього майнового становища не є вичерпними. Напри клад, згідно з п. 8 ч. 1 § 283 КК ФРН, злочинцем визнається і та особа, яка іншим способом, що грубо суперечить вимогам належної господарської практики, погіршує своє майнове становище або приховує свої справжні господарські взаємовідносини. Для притягнення до кримінальної відповідальності за зазначені та інші подібні дії необхідно,, щоб вони були скоєні боржником напередодні очікуваної неплатоспроможності* або вже під час наявної майнової неспроможності (у стані кризи або перед кризою).

У Франції питання кримінально-правової протидії правопорушенням, пов'язаним із фінансовою неспроможністю, вирішуються не стільки у КК (ст. 314-7, встановлюючи відповідальність за організацію і посилен ня неплатоспроможності, стосується виконання вироків і рішень судів), скільки у спеціальному законодавстві про банкрутство. Закон про відновлення підприємств і ліквідацію їх майна в судовому порядку № 85-98 від 25 січня 1985 р. криміналізував отримання кредитних коштів підприємством-боржником під час безвихідного фінансового періоду, який передує оголошенню підприємства неплатоспроможним. У Законі вказується, що кредит одержується винною особою для того, щоб уникнути процедури оздоровлення підприємства у судовому порядку або відстрочити його. Залучення кредитних ресурсів тягне кримінальну відповідальність за умови невідповідності суми позики фінансовому ста новищу підприємства-позичальника. Вказана невідповідність встанов люється за допомогою експертизи; при цьому враховуються дані цент ралізованої балансової статистики, які збирає Банк Франції1. Працівни ки банків, які знали або не могли не знати про те, що надання кредитів затримує визнання підприємства банкрутом, притягуються до відповідальності як співучасники.

Ст. 259 КК Іспанії встановлює відповідальність боржника, який, не ма ючи дозволу суду та органів, які займаються оголошенням особи неспро можною, поза випадками, передбаченими законом, вчинює дії, які спря мовані на розпорядження майном або які породжують зобов'язання перед кредиторами. Зазначені дії вважаються кримінальне караними за умови скоєння їх тим боржником, щодо якого розпочато провадження за заявою про визнання його банкрутом, оголошення неспроможним або у разі зупи нення боржником платежів. Злочином визнається також умисне надання

1Гавальда К., Стуфле Ж. Банковское право (Учреждения — Счета — Операции — Услуги) / Пер. с фр. — М.: АО "Финстатинформ", 1996. — С. 238-239

боржником неправдивих відомостей розрахункового характеру, вчинене з метою досягнути необґрунтованих результатів під час провадження спра ви про банкрутство або під час зупинення платежів (ст. 261 КК).

Ст. 341 КК Нідерландів обманом у разі банкрутства визнає діяння осо би, яка: 1) вигадала або вигадує зобов'язання, не надала чи не надає звіт про актив і пасив, вилучила або вилучає частину майна; 2) відчужує власність без зустрічного задоволення або за ціною, яка є значно меншою за її вартість; 3) після банкрутства або у передбаченні його неминучості у будь-який спосіб сприяє одному з кредиторів; 4) не підкоряється вимогам, встановленим щодо ведення звітно-облікової документації, зберігання і подання бухгалтерських книг, документів та іншої звітності.

Ст. 206 Закону Великобританії 1986 р. про неплатоспроможність пе редбачає досить сувору кримінальну відповідальність (до семи років поз бавлення волі) для боржників-банкрутів та управлінських службовців компаній за такі діяння, вчинені на протязі дванадцяти місяців перед винесенням рішення про ліквідацію підприємства: 1) приховування будь-якої частини майна компанії або боргу, право на який або обов'язок сплатити який має компанія; 2) шахрайське переміщення ча стини майна компанії; 3) приховування, пошкодження або фаль сифікацію документів щодо ведення справ та майна компанії; 4) заставу несплаченого компанією майна, придбаного у кредит. У ст. 207 Закону йдеться про подібні дії, вчинені, однак, вже після винесення рішення про ліквідацію компанії або не в межах конкурсного провадження. А ст. 208 Закону встановлює караність поведінки особи, яка під час судо вої або добровільної ліквідації компанії приховує від ліквідатора части ну майна, не надає йому відповідну бухгалтерську документацію, нама гається відзвітувати за майно шляхом фіктивних витрат і втрат, створює перешкоди процесу документального оформлення ліквідації компанії.

У Примірному Кримінальному кодексі СІЛА, розробленому Інститутом американського права як модель для законодавства штатів, міститься ст. 224.11 ("Обман у випадках неплатоспроможності")1. Американська кримінально-правова доктрина вважає, що місдімінор вчинює особа, яка, знаючи про здійснене або очікуване порушення судочинства на предмет призначення керуючого конкурсною масою або про необхідність досягнен ня компромісної угоди боржника із кредитором: 1) знищує, вилучає, при ховує, обтяжує зобов'язаннями або передає іншій особі майно, а також іншим чином поводиться з цим майном для того, щоб спростувати пре тензію будь-якого кредитора, перешкодити здійсненню такої претензії або дії іншого закону стосовно управління майном на користь кредиторів; 2) завідомо фальсифікує будь-які документи, які стосуються вказаного майна; 3) завідомо перекручує дані або відмовляється повідомити керую чому конкурсною масою або іншій уповноваженій особі про факт існуван ня, розміри або місцезнаходження майна чи будь-які інші відомості, які за законом особа забов'язана надати у зв'язку з таким управлінням.

У законодавстві дореволюційної Росії, починаючи зі Статуту про бан крутів від 19 грудня 1800 p., виділялось три різновиди неспроможності:

1Примерный Уголовный кодекс (США). Официальный проект Института американского права / Под ред. Б.С.Никифорова. — М.: Прогресс, 1969. — С. 160-161

нещасна, необережна і зловмисна. Неспроможність визнавалась нещас ною у тому разі, коли боржник потрапляв у скрутне майнове становище в результаті дії непередбачуваних обставин (пожежі, повені, бойові дії, несподіваний крах контрагентів тощо), відвернути негативні наслідки яких було неможливо навіть за умови розумного і обережного ведення господарства. Якщо з'ясовувалось, що неспроможність є необережною або зловмисною, тобто винуватим банкрутством, розгляд справи перево дився у площину кримінального судочинства. Зокрема, зловмисне (або корисливе) банкрутство полягало у діях, спрямованих на штучне скоро чення майнової сфери боржника (фізичне приховування винним належ них йому матеріальних цінностей, їх фіктивне відчуження шляхом пе реоформлення права власності на родичів, друзів, інших осіб, видача фіктивних боргових зобов'язань, визнання фіктивних боргів тощо), а та кож у неправильному веденні торговельних книг, втечі боржника, відмові останнього давати свідчення щодо свого майна, сприянні одним кредитором на шкоду іншим кредиторам. Зловмисне банкрутство могло мати місце як під час фіктивної неспроможності боржника, спеціально оголошеної ним для того, щоб ухилитись від повернення боргів, ^так і у разі справжньої неспроможності. В останньому випадку боржник на вмисно зменшував активи або збільшував пасиви з метою збагатитись за рахунок зменшення задоволення претензій з боку своїх кредиторів.

Характерно, що суб'єктом кримінальне караного банкрутства не визна вались працюючі за наймом службовці акціонерних товариств і кредитних установ. Вважалось, що вони розпоряджаються не власним, а чужим май ном, а тому у разі неспроможності кримінально-правова оцінка їхнім не правомірним діям, які шкодили інтересам не тільки кредиторів, а й акціонерів, повинна була даватись за допомогою інших норм закону, зок рема, про відповідальність за привласнення майна і зловживання довірою.

Ст. 181 КК України 1927 p., передбачаючи відповідальність за зло вмисне банкрутство для осіб, які займались торгівлею або кредитними операціями, містила незакритий перелік кримінальне караних дій: ухи лення від сплати боргів, приховування майна, передача його третім осо бам, видача вигаданих зобов'язань тощо.

Запровадження кримінальної відповідальності за незаконні дії у разі банкрутства видається слушним з огляду не лише на історичний та за рубіжний досвід, а й на красномовну вітчизняну статистику. В Україні кошти, отримані внаслідок ліквідації підприємств, зазвичай не переви щують 1,5 % від вимог кредиторів (у міжнародній практиці підприємництва нормальним вважається показник у ЗО %). Не має на лежного зиску і держава. Так, за даними ДПА України, у першому півріччі 1998 р. до бюджету від продажу майна підприємств-боржників надійшло лише 0,6 % від суми, що підлягала поверненню із 183,6 млн грн. вдалося зібрати лише 1 млн грн.1. Відсутність у боржни ка на початковий момент застосування процедур банкрутства ліквідного майна перешкоджає реальному задоволенню вимог кредиторів. "... ліквідаційні комісії нерідко фактично позбавлені можливості задо-

1Хмельницький В. Банкрутство — шлях до оздоровлення? // Урядовий кур'єр, — 3 квітня 1999 р. — №62

вольнити вимоги кредиторів за рахунок реалізації майна підприємства-банкрута, що є головною метою інституту банкрутства. У офісах таких підприємств вони знаходять, у кращому разі, декілька столів та стільців — усе інше майно вже так чи інакше реалізоване"1.

Предметом злочину, передбаченого ст. 221 КК 2001 p., виступають: 1) майно; 2) майнові обов'язки; 3) відомості про майно; 4) документи, які відображають господарську чи фінансову діяльність.

Майно — це предмети матеріального світу, які задовольняють потре би людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки (гроші, ювелірні вироби, нерухомість, транспортні засоби тощо). З ура хуванням характеру злочинного діяння, описаного в аналізованій нормі, у даному разі мається на увазі майно, належне боржнику. Майном виз наються активи (оборотні та необоротні), які підприємство використовує у виробництві в процесі господарської діяльності, вартість яких відобра жається в балансі підприємства (пп. 1.1. п. 1 Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майно вих комплексів державних підприємств, які не підлягають привати зації, у тому числі казенних підприємств, затвердженого наказом Фон ду державного майна України від 5 травня 2001 р. № 787). Різновидом майна є основні фонди, однак з тексту ст. 221 КК не випливає, що кримінальне караними незаконними діями у разі банкрутства є прихо вування, відчуження або передача в інше володіння тільки основних фондів. Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції Закону від 22 травня 1997 р. із зміна ми) під основними фондами розуміються матеріальні цінності, що вико ристовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в ек сплуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Основні фон ди підлягають розподілу за такими групами: група 1 — будівлі, спору ди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування); група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші ма шини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, ус таткування та приладдя до них; група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2. На мою думку, предметом злочину, що роз глядається, виступають і ті матеріальні цінності, які у встановленому порядку віднесені до малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Наступним предметом злочину у диспозиції ст. 221 КК названі май нові обов'язки. Використання цього терміна слід визнати невдалим. У контексті відповідальності за незаконні дії у разі банкрутства, які спря мовані на зменшення матеріальних активів боржника, на ухилення від розрахунків з кредиторами, мова повинна була йти про приховування не

1Тітов М. Кримінально-правові аспекти банкрутства // Вісник Академії правових наук Ук раїни. — 1997. — № 4. — С. 149

стільки майнових обов'язків, скільки майнових прав. Відповідно до ст. З Закону від 12 липня 2001 р. "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" майновими правами, які мо жуть оцінюватись, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими час тинами права власності (право володіння, розпорядження, користуван ня), а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, на використання природних ресурсів тощо) та право вимоги.

І.Ю.Михальов справедливо ставить під сумнів суспільну небезпеку при ховування боржником своїх обов'язків перед кредиторами. На його по гляд, ця дія не направлена на зменшення конкурсної маси боржника, а отже не здатна уразити інтереси кредиторів, що входять в структуру об'єкта розглядуваного злочину1. До речі, у ст. 195 КК РФ говориться про приховування не майнових обов'язків, а майнових зобов'язань (російською мовою — "имущественные обязательства"), а з цивільно-пра вової точки зору сторони зобов'язання можуть мати як обов'язки, так і права. Коментуючи ст. 195 КК РФ, Н.О.Лопашенко пише про те, що до майнових зобов'язань тут потрібно віднести такі зобов'язання, за лкими певна дія (передача майна, виконання роботи, сплата грошей тощо) повин на бути виконана на користь підприємства-боржника (банкрута). Такими зобов'язаннями вважаються договори купівлі-продажу, міни, дарування, оплатного надання послуг, перевезення, позики, кредиту тощо2.

Таким чином, треба дійти висновку про те, що при описанні складу злочину "незаконні дії у разі банкрутства" український законодавець не дотримався одного із загальновизнаних принципів криміналізації діянь, а саме повноти складу злочину. Вирішити поставлену проблему можна одним із двох способів: або замінивши термін "обов'язки" поняттям "зо бов'язання"; або доповнивши диспозицію ст. 221 КК окремою вказівкою на приховування відповідною особою не лише майна, а й майнових прав (перший з наведених варіантів видається більш доречним).

Ознайомлення з юридичною літературою показує, що науковці, аналізуючи чинну редакцію ст. 221 КК, вимушені поширювально тлума чити кримінальний закон. Під майновими обов'язками у даному разі ро зуміють майнові зобов'язання суб'єкта господарської діяльності — боржника перед іншими особами та майнові зобов'язання інших осіб пе ред цим суб'єктом3.

Поняття зобов'язання розкривається у ст. 1 Закону від 16 лютого 1999 р. із змінами "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Тут вказується, що зобов'язання — це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди, тобто потенційну

1 Михалёв И.Ю. Вказана праця. — С, 87

2 Лопашенко Н.А. Преступления в сфере экономической деятельности (Комментарий к главе 22
УК РФ). — Ростов-на-Дону, 1999. — С. 298-299

3 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред.
М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К., 2001. — С. 587; Науково-практичний комен 
тар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С.Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 478; Науко 
во-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С.Яценка. — 2-е вид., до-
повн. і виправл. — К.: А.С.К., 2002. — С. 493

можливість отримання підприємством грошових коштів від використан ня активів. Однак в плані відповідальності за ст. 221 КК вважаю за доцільне керуватись розумінням зобов'язання, закріпленим у ч. 1 ст. 151 ЦК. В силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчи нити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати май но, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У цивілістичній літературі наводяться різні класифікації зо бов'язань. Наприклад, система зобов'язань може мати такий вигляд: 1) зобов'язання з сплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання); 2) зобов'язання з безоплатної передачі майна у користування (майновий найом, найом жилого приміщення; 3) зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка); 4) зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на.капітальне будівництво); 5) зобов'язання з на дання послуг (доручення, комісія, схов, експедиція); 6) зобов'язання з перевезень (залізничних, морських, автомобільних та ін.); 7) зобов'язан ня з кредитних розрахунків (позика*банківський кредит, чек, вексель тощо); 8) зобов'язання зі страхування (майнове та особисте); 9) зо бов'язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян або ор ганізацій); 10) зобов'язання, що виникають з односторонніх пра вомірних дій (наприклад, публічна обіцянка винагороди); 11) охоронні зобов'язання (наприклад, зобов'язання, які виникають внаслідок безпідставного придбання або збереження майна)1.

До документів про господарську чи фінансову діяльність як предмета аналізованого злочину відносяться будь-які документи, що містять інформацію про майно та майнові зобов'язання суб'єкта господарської діяльності, про здійснювані ним господарські операції. Це, наприклад, цивільно-правові договори, рахунки, накладні та інші первинні доку менти, які фіксують факти проведення господарських операцій і є підставою для ведення бухгалтерського обліку, фінансова звітність підприємства, яка включає в себе баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів, банківські документи — журнали реєстрації платіжних доручень, самі платіжні доручення, заяви про відкриття банківських рахунків, до кументи, пов'язані з одержанням банківського кредиту, касові докумен ти, зокрема касова книга, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, прибуткові і видаткові касові ордери, доповідні і службові записки працівників підприємств, документи автоматизовано го робочого місця бухгалтера, економіста, аналітика та ін., документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Книга обліку доходів і витрат, яку зобов'язаний вести приват ний підприємець і яка відображає його господарську і фінансову діяльність, не є предметом аналізованого злочину тому, що громадянин — суб'єкт підприємницької діяльності чинним КК не визнається суб'єктом незаконних дій у разі банкрутства.

1Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібник / О.В.Дзера, Н.С.Кузнецова, В.В.Луць та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 16-17

Відомості про майно в плані відповідальності за ст. 221 КК — це інформація про кількісні та якісні характеристики майна суб'єкта гос подарської діяльності (наприклад, про вартість майна, місце і час виго товлення предметів, їх комплектність, модифікацію, величину аморти заційного зносу), місцезнаходження такого майна. Як правило, вказані відомості втілюються у документах про господарську чи фінансову діяльність, які є самостійним предметом злочину; в той же час відомості про майно можуть набувати вигляду комп'ютерних записів, кіно-, фото-та відеоматеріалів, розміщуватись на дискетах, лазерних дисках тощо.

Об'єктивна сторона аналізованого злочину полягає у вчиненні спеціальним суб'єктом у разі банкрутства одного з наступних діянь, вка заних у диспозиції ст. 221 КК альтернативно, проте частково пов'язаних між собою: 1) приховування майна; 2) приховування майнових обов'язків; 3) приховування відомостей про майно; 4) передача майна в інше володіння; 5) відчуження майна; 6) його знищення; 7) фаль сифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність; 8) приховування таких документів; 9) їх знищення.

Видається, що названі вище діяння мають спільну спрямованість — прагнення винної особи через зменшення конкурсної маси ухилитись від повної сплати боргів у процесі застосування процедур банкрутства. В цьому плані заслуговує на увагу як таке, що враховує суть аналізовано го злочину, формулювання ст. 205 КК Грузії. В ній йде мова, зокрема, про розпорядження або приховування частини майна, яка у разі відкриття провадження про банкрутство була б звернена у масу банкрут ства, з метою зробити її недоступною для кредитора. З тексту ст. 300 КК Польщі прямо випливає, що вчинення за певних умов відчуження, при ховування, збуту, дарування, знищення, пошкодження або створення вигляду пошкодження частин майна, а також заява про уявне зо бов'язання тягнуть кримінальну відповідальність за умови, що такі дії є способами зриву або зменшення винною особою своїх зобов'язань пе ред кредиторами.

Побудований склад злочину, передбачений ст. 221 КК України, як матеріальний — обов'язковими ознаками об'єктивної сторони виступа ють суспільне небезпечні наслідки у вигляді великої матеріальної шко ди (це поняття розкривається у § 1 даної глави) і причиновий зв'язок між діянням та наслідками. Принагідне зауважу, що в юридичній літе ратурі висловлена думка про те, що неправомірні дії з документами про фінансово-господарську діяльність у разі банкрутства повинні тягнути кримінальну відповідальність незалежно від розміру заподіяної шкоди, а також про доцільність криміналізації неведения бухгалтерського обліку у передбаченні банкрутства1. Також деякі автори ставлять під сумнів доцільність включення до об'єктивної сторони злочинів, пов'яза них з банкрутством, суспільне небезпечних наслідків у вигляді великої матеріальної шкоди. Стверджується, що вказані наслідки можуть бути встановлені лише після закінчення конкурсної процедури, тобто фактич но через два—три роки після скоєння злочину. Очікування наслідків па-

1Клепицкий И.А. Банкротство как преступление в современном уголовном праве // Государст во и право. — 1997. — № 11. — С. 58

ралізує боротьбу правоохоронних органів, не дозволяє своєчасно розпо чинати розслідування в той час, як винні особи мають змогу і надалі без карно скоювати дії на шкоду інтересам кредиторів1.

На мій погляд, порушення кримінальної справи за ст. 221 або іншою статтею КК про відповідальність за той чи інший злочин, пов'язаний з банкрутством, має відбуватись у тому разі, коли у скоєному вбачаються ознаки конкретного складу злочину — незалежно від того, як саме здійснюється і чим завершується провадження у господарському суді справи про банкрутство. Тобто рішення господарського суду не повинне мати преюдиціального значення у кримінальних справах про злочини, пов'язані з банкрутством. Водночас цікавою і плідною вважаю думку про те, що момент виникнення суспільне небезпечних наслідків "бан-крутних" злочинів (тут варто уточнити — не всіх, а деяких з них) потрібно пов'язувати на законодавчому рівні не з негативними наслідка ми у третіх осіб, а із зменшенням власних активів боржника2. Харак терно, що у ст. 221 КК України на відміну від ст.ст. 218—220 КК не уточнюється, кому саме внаслідок незаконних дій у разі банкрутства за вдано великої матеріальної шкоди, тобто при бажанні цим поняттям можна охопити і зменшення конкурсної маси боржника.

Крім вищезгаданих кримінальне караних дій у разі банкрутства, закріплених у новому КК України, у ч. 2 ст. 227 проекту КК, прийня того у другому читанні, втілювалась ідея криміналізації віддання пере ваги кредиторові. Пропонувалось встановити відповідальність за непра вомірне задоволення у разі банкрутства майнових вимог одних креди торів на шкоду інтересам інших, вчинене громадянином — засновником або власником суб'єкта господарської діяльності чи службовою особою такого суб'єкта. Вказаним діям кореспондувало прийняття такого задо волення особою, яка знала про перевагу, віддану їй на шкоду інтересам інших кредиторів, якщо це завдало великої матеріальної шкоди. Ана логічне формулювання міститься у ч. 2 ст. 261 Модельного Криміналь ного кодексу держав — учасниць СНД (назва статті — "Неправомірні дії при банкрутстві^). На кваліфікацію не впливала б та обставина, що не сумлінний кредитор, в інтересах якого відбулось неправомірне задово лення, входить в одну з черг задоволення вимог кредиторів. Злочином пропонувалось визнавати сам факт надання переваги конкретному кре диторові в обхід встановленого законодавством порядку, що спричинив певні суспільне небезпечні наслідки.

Розробники проекту КК України виходили з того, що боржник, який порушує встановлену законодавством черговість і задовольняє майнові претензії окремих кредиторів, тим самим зменшує обсяг майна, не обхідного для задоволення претензій інших кредиторів. Черговість задо волення претензій регламентовано ст.ст. 31, 45, 49 Закону від ЗО червня 1999 р. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надход ження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного за-

1 Колб Б. Объективная сторона криминальных банкротств // Законность. — 2001. — № 1. —
С. 15; Можайская Л. Какие действия свидетельствуют о преднамеренном банкротстве? // Россий 
ская юстиция. — 2001. — № 6. — С. 36