Обладнанням для їх виготовлення



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Обладнанням для їх виготовлення



У ст. 200 КК встановлено відповідальність за підробку документів на пе реказ, платіжних карток або інших засобів доступу до банківських ра хунків, а також за придбання, зберігання, перевезення, пересилання з ме тою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використання чи збут. На відміну від назви статті КК у її диспозиції об ладнання для виготовлення засобів доступу до банківських рахунків не зга дується, а тому самостійним предметом даного злочину воно не визнається. Дії із вказаним обладнанням за наявності до цього підстав можуть розгля датись як готування до підробки засобів доступу до банківських рахунків і кваліфікуватись за спрямованістю умислу за ст. 14, ст. 200 КК.

У попередньому КК України спеціальної норми про відповідальність за незаконні дії із засобами доступу до банківських рахунків не було. За наявності до цього підстав такі дії могли кваліфікуватись як шахрайст во або інший злочин проти власності, службовий підлог або підробка до кументів.

За ст. 86-1 КК 1960 р. ("Розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах") кваліфікував Ленінський район ний суд м. Луганська дії директора малого приватного підприємства "Одеса" С., який для злочинного завелодіння товарами скористався лімітованою чековою книжкою, отриманою при відкритті банківського рахунка підприємства. Знаючи про те, що на розрахунковому рахунку очолюваного ним підприємства грошових коштів немає, С. під час прид-

1Фойницкий И. Мошенничество по русскому уголовному праву. Часть II — С.-Петербург, 1871. — С. 90

бання у торговельних підприємств товарів (телевізорів, телефонів та ін.) розраховувався чеками. Останні були повернуті продавцям банком без оплати, оскільки підприємство виявилось неплатоспроможним, а чеки — не забезпечені грошима1.

На необхідність внесення змін і доповнень до кримінального законодавст ва в частині встановлення відповідальності за виготовлення, збут та викори стання підроблених платіжних документів і засобів несанкціонованого досту пу до банківських рахунків вказувалось в Указі Президента України від 14 липня 2000 р. № 891 "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень".

У 1999 р. Асоціація банків — членів EUROPAY International розроби ла законопроект, який містив описання складів злочинів у сфері викори стання банківських платіжних карток. Пропонувалось передбачити пока рання за такі діяння: неправомірне використання банківської платіжної картки, її номера, персонального ідентифікаційного коду з метою неза конного отримання доходу або привласнення майна; умисне використан ня банківської платіжної картки з метою збільшити кредиторську забор гованість, яку особа неспроможна погасити; виготовлення підроблених банківських платіжних карток, їх збут або використання; залучення іншої особи до прийому справжніх або підроблених платіжних карток під час оплати товарів чи послуг з метою незаконного одержання доходу; прийом справжніх або підроблених платіжних карток в рахунок оплати товарів або послуг, якщо особа, яка здійснює такий прийом, знає або підозрює, що картка є підробленою або отримана злочинним шляхом; ви готовлення або зберігання інструментів для підробки або копіювання банківських платіжних карток. Під такими інструментами пропонува лось розуміти будь-які матеріали, за допомогою яких можна здійснити штампування, кодування або друкування на платіжних картках2.

Як бачимо, ухвалюючи КК 2001 p., законодавець не сприйняв хоч і не позбавлений недоліків, проте комплексний підхід банкірів у питанні кримінально-правового захисту сфери обігу платіжних карток і обме жився встановленням кримінальної відповідальності лише за підробку таких платіжних інструментів та за деякі дії з ними.

Запровадження окремої статті КК, присвяченої діям із засобами доступу до банківських рахунків, засвідчує прагнення законодавця, по-перше, забез печити посилений кримінально-правовий захист нормального функціонуван ня банківської системи, по-друге, адекватним чином прореагувати на появу нових суспільне небезпечних діянь у грошово-кредитній сфері. З приводу по ширення останніх наведу лише декілька цифр. Виявляється, що фінансові втрати компаній VISA і Master Card, пов'язані з використанням платіжних карток, щорічно складають приблизно б % від вартості всіх проведених з їх допомогою операцій. У країнах Європи втрати від шахрайства з платіжними картками тільки з вересня 1999 р. по вересень 2000 р. зросли на 95 % і скла ли приблизно 400 млн евро3. Лише у IV кварталі 1999 р., на який випав всплеск карткових шахрайств, втрати українських банків за еквайрингови-

1 Архів місцевого суду Ленінського району м. Луганська. Справа № 1-786 за 1998 р.

2 Кто наносит удар первым // Бизнес. — 27 сентября 1999 г. — № 39

3 Зуева А. Внимание, мошенники // Бизнес. — 19 марта 2001 г. — № 12

ми операціями з картками міжнародних платіжних систем склали 0,5 млн доларів США1. За оцінками фахівців, збитки вітчизняних банків від махінацій з платіжними картками складають приблизно 1 % від оборотів за картковими рахунками2. Як з'ясувалось, у держателів платіжних карток ви никає не менше проблем, пов'язаних із забезпеченням збереження своїх гро шових коштів, ніж у власників готівки.

Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 200 КК, треба вва жати встановлений порядок проведення грошових розрахунків, виготов лення та обігу платіжних інструментів та інших засобів доступу до банківських рахунків, майнові права та інтереси юридичних і фізичних осіб — учасників розрахункових відносин, у тому числі емітентів і дер жателів платіжних карток.

Значущість кримінально-правової охорони вказаного об'єкта в сучас них умовах посилюється у зв'язку з тим, що одним із стратегічних на прямків розвитку банківської системи України є запровадження без готівкових розрахунків у сфері торгівлі та послуг. Таке завдання визна чено Указом Президента України від 20 березня 2001 р. № 183 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 р. "Про заходи щодо детінізації економіки України". Вважається, що використання готівки є сприятливим підґрунтям для ведення тіньо вого бізнесу. Не випадково цивілізовані країни намагаються максималь но зменшити кількість операцій з готівкою та обсяг готівкової маси в обігу, для чого вживають різні заходи — поширюється чекова форма розрахунків, розрахунки за допомогою платіжних карток тощо.

Предметом злочину є: 1) документи на переказ; 2) платіжні картки; 3) інші засоби доступу до банківських рахунків.

Визначення поняття "документи на переказ" наводиться у примітці до ст. 200 КК. Це — документи у паперовому або електронному вигляді (у тексті КК йдеться не про вигляд, а про вид), що використовуються банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на пере каз грошових коштів між суб'єктами переказу грошових коштів. Пере казом грошей є рух певної суми грошей з метою її зарахування на раху нок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Варто звернути увагу на те, що ст. 1 Закону від 5 квітня 2001 р. "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" містить більш широке (порівняно із приміткою до ст. 200 КК) визначення поняття "документ на переказ", розуміючи під ним електронний або паперовий документ, що використовується банками, їхніми клієнтами, кліринговими, еквай-ринговими установами або іншими установами — членами платіжної си стеми для передачі доручень на переказ грошей.

Ст. 16 даного Закону до документів на переказ відносить розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу. У примітці до ст. 200 КК також наводиться конкретизований, проте не вичерпний пе релік документів на переказ (розрахункові документи, документи на пе-

1 Комп&ньоН. — 2001. — № 15. — С. 32

2 Бизнес. — 27 мая 2002 г. — № 21

реказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при прове денні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення).

Форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів встановлю ються НБУ.

Розрахунковий документ як предмет злочину, передбаченого ст. 200 КК, — це документ на переказ грошей, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача. Ініціювання переказу здійснюється за розрахунковими документами та ких видів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога. Легальні дефініції цих по нять наводяться у ст. 1 Закону "Про платіжні системи та переказ гро шей в Україні", а правила застосування вказаних платіжних інстру ментів докладно регулюються Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 р. № 135 із змінами.

Платіжною вимогою є розрахунковий документ, який містить вимогу стягувача або отримувача (при договірному списанні) до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначе ної суми грошей з рахунка платника на рахунок отримувача.

Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визна ченої платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача. Даний розрахунковий документ виписується на бланку, який складається з двох частин: на верхній міститься вимога одержувача коштів (поста чальника) до платника (покупця) оплатити вартість поставленого йому за договором товару (послуг, робіт); нижня частина містить доручення плат ника банку, який його обслуговує, перерахувати з рахунка певну суму. При цьому дана сума не може перевищувати суму, яку вимагає сплатити одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення. Цей роз рахунковий документ подається отримувачем грошей безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача грошей, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв'язку.

Платіжним дорученням визнається розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі — члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і не товарними платежами: 1) за фактично відвантажену (продану) про дукцію (виконані роботи, надані послуги тощо); 2) у порядку поперед ньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установлено законодав ством та (або) обумовлено в договорі; 3) для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, установленого чинним законодавством; 4) для перераху вання підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках; 5) для сплати

податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та (або) держав них цільових фондів; 6) в інших випадках відповідно до укладених до говорів та (або) чинного законодавства.

Предметом злочину, передбаченого ст. 200 КК, визнається також те платіжне доручення, яке до обслуговуючого банку подає платник для то го, щоб перерахувати кошти підприємству зв'язку. Необхідність у цьо му виникає у тому разі, коли фізична особа — отримувач коштів не має банківського рахунка або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі.

Розрахунковий чек — це паперовий розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене розпорядження платника — власника ра хунка (чекодавця) банку, що його обслуговує і в якому відкрито раху нок, провести переказ суми грошей на користь визначеного в ньому от римувача або, іншими словами, сплатити чекодержателю зазначену у чеку суму.

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги). Розрахункові чеки виготовляються на замовлення комерційного банку Банкнотно-мо нетним двором НБУ чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, передбаче них нормативними актами за зразком, затвердженим НБУ. Розрахун кові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Розра хункові чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки, їх облік банки ведуть окремо від чекових книжок. Розрахункові чеки та чекові книж ки є бланками суворого обліку.

НБУ має право встановлювати інші види розрахункових документів.

В Інструкції НБУ про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, крім розрахункових документів, згаданих у Законі "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", фігурують також меморіальний ордер і акредитив, а отже такі платіжні документи є пред метом злочину, передбаченого ст. 200 КК.

Меморіальний ордер — це розрахунковий документ, який складається банком для оформлення внутрішньобанківських операцій, операцій щодо списання коштів з рахунка платника, здійснення договірного списання коштів з рахунка свого клієнта на підставі його письмового доручення або розпорядження стягувача про списання коштів з рахунка платника.

Акредитивом визнається договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредити ва) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акре дитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або дору чає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Умови та поря док проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у дого ворі між бенефіціаром (це особа, якій призначений платіж або на ко ристь якої відкрито акредитив) і заявником акредитива (платником). На кваліфікацію за ст. 200 КК не впливає вид підробленого акредитива (по критий або непокритий, відкличний або невідкличний).

Відповідно до ст. 4 Закону "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" при проведенні переказу ініціатори можуть застосовувати ак редитивну, вексельну, інкасову форми розрахунків, а також форму роз рахунків за гарантійним зобов'язанням, за чеками з використанням до кументів на переказ, передбачених цим Законом. У ст. 51 Закону від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність" зазначається, що банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інстру менти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

На відміну від ст. 187 КК РФ ("Виготовлення або збут підроблених кредитних або розрахункових карт та інших платіжних документів") ст. 200 КК України не містить вказівки на те, що підроблювані платіжні інструменти не повинні бути цінними паперами. Не дивлячись на відсутність такого застереження, вважаю, що підробка, збут і викорис тання засобів доступу до банківських рахунків охоплюється аналізова ною статтею КК за умови, що ці засоби не належать до цінних паперів. Скажімо, виготовлення підробленого векселя має тягнути відповідальність не за ст. 200, а за ст. 224 КК ("Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів").

Предметом злочину, передбаченого ст. 200 КК, є міжбанківський роз рахунковий документ. Це — документ на переказ, сформований банком на підставі поданих клієнтами розрахункових документів, документів на переказ готівки, а також доручень на договірне списання, передбачених у договорах, укладених між клієнтами та обслуговуючими їх банками. Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні затверджена поста новою Правління НБУ від 27 грудня 1999 р. № 621.

Різновидом розрахункового документа, підробка якого тягне відповідальність за ст. 200 КК, є клірингова вимога. Це — документ на пе реказ, сформований кліринговою установою за результатами клірингу, на підставі якого, шляхом списання або зарахування коштів на рахунки членів платіжної системи, відкритих у розрахунковому банку цієї платіжної системи, проводяться взаєморозрахунки між ними. Клірингова установа — це юридична особа, що за результатами проведеного нею клірингу формує клірингові вимоги та надає інформаційні послуги. Клірингом визнається механізм, що включає збирання, сортування, рекон-силяцію та проведення взаемозаліку зустрічних вимог учасників платіжної системи, а також обчислення за кожним із них сумарного сальдо за визна чений період часу між загальними обсягами вимог та зобов'язань.

Оскільки гроші існують як у готівковій, так і у безготівковій формі, до документів на переказ належать і документи, що використовуються платником для ініціювання переказу готівки. Реквізити та особливості оформлення таких документів встановлюються НБУ. Основними норма тивними актами з цього приводу є: Положення про порядок введення касових операцій в національній вал юті. в Україні, затверджене постано вою Правління НБУ від 19 лютого 2001 р. № 72; Інструкція про ор ганізацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затвер джена постановою Правління НБУ від 19 лютого 2001 р. № 69;

Інструкція № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, затверджена постановою Правління НБУ від 7 липня 1994 р. № 129 із змінами.

Видача готівки з кас підприємств проводиться за видатковими касо вими ордерами або за платіжними (розрахунково-платіжними) відомо стями. Документи на видачу готівки мають бути підписані керівником і головним бухгалтером підприємства або особами, ними уповноважени ми. Приймання готівки касами підприємств проводиться за прибуткови ми касовими ордерами. До первинних касових документів, які оформля ються за операціями в національній валюті, належить також об'ява про внесення готівки, грошовий чек, заява про переказ готівки, повідомлен ня про одержання переказу.

Окремим предметом аналізованого злочину виступає такий платіжний інструмент, як платіжна картка. Можна сказати, що у даному разі вра ховано не лише реалії у розрахунковій сфері, але й досвід зарубіжного за конодавця. Наприклад, § 152а КК ФРН передбачає відповідальність осо би, яка з метою обману у правових відносинах підроблює або фаль сифікує внутрішньодержавні або іноземні платіжні картки чи бланки європейських чеків, а так само придбаває їх для себе чи іншої особи, про понує для продажу, передає іншому або використовує. Під платіжними картками розуміються кредитні картки, європейські чекові картки та інші картки, які, по-перше, роблять можливим спонукати осіб, котрі їх видали, здійснити гарантований платіж у платіжному обороті, і, по-дру ге, особливо захищені від підробки шляхом оформлення або кодування. КК штату Джорджія (СІЛА) як самостійний склад злочину виокремлює крадіжку кредитної картки у її власника, обманне одержання картки у іншої особи або володіння підробленою карткою з наміром використати її будь-яким способом. За цей злочин може призначатись покарання у ви гляді позбавлення волі на строк до десяти років1.

Згідно з п. 1.27 ст. 1 згаданого вище Закону України від 5 квітня 2001 р. платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карт ки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка плат ника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і по слуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отри мання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення опе рацій з їх застосуванням затверджено постановою Правління НВУ від 27 серпня 2001 р. № 367.

Платіжна картка є власністю емітента і надається клієнту або його довіреній особі відповідно до умов договору з клієнтом, за винятком непер-соніфікованих і наперед оплачених платіжних карток, що можуть продава тися емітентами без обов'язкового оформлення договору у письмовій формі.

1Кострицький І.Л. Законодавство розвинених країн про операції з платіжними картками, за безпечення безпеки роботи з ними, злочини, пов'язані з їхнім незаконним використанням // Дер жава і право. Вип.13. — К., 2001. — С. 406

Вид платіжної картки, що емітується банком, тип носія іден тифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною ор ганізацією відповідної платіжної системи, в якій ця картка застосо вується. Обов'язковими реквізитами, що наносяться на платіжну картку, є реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітен та. Платіжні картки внутрішньодержавних платіжних систем повинні містити ідентифікаційний номер, визначений в порядку, встановленому НБУ. Даний порядок закріплюється у Додатку 2 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням.

Фізичним особам, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам-підприємцям — корпоративні платіжні картки. Держателем платіжної картки є фізична особа, яка, будучи клієнтом або його довіре ною особою (членом сім'ї, працівником юридичної особи тощо), на за конних підставах використовує платіжну картку для ініціювання пере казу грошей з відповідного рахунка банку або здійснює інші операції з її застосуванням. Держатель платіжної картки зобов'язаний не допуска ти її використання особами, які не мають на це права або повноважень, якщо інше не передбачено правилами платіжної системи.

Платіжні картки можуть працювати як за дебетовою, так і за кредит ною схемою. Дебетовою є платіжна схема, яка передбачає розрахунки за операції з платіжною карткою в межах власних коштів клієнта, які обліковуються на його картковому рахунка. Кредитною визнається платіжна схема, яка передбачає виконання розрахунків за операції з платіжною карткою в межах наданого банком кредиту. Особливістю банківської кредитної картки є відкриття банком кредитної лінії, яка використовується автоматично кожен раз, коли купується товар або бе реться кредит у грошовій формі.

На території України застосовуються платіжні картки, емітовані чле нами внутрішньодержавних платіжних систем, та платіжні картки, емітовані членами міжнародних платіжних систем. Внутрішньодержав ною визнається платіжна система, в якій платіжна організація є резиден том та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу грошей виключно в межах України. Міжнародною вважається платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і не резидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу грошей з однієї країни в іншу. За інформацією тижневика "Бизнес", станом на 13 лютого 2002 р. загаль на кількість платіжних карток міжнародних і внутрішньодержавних платіжних систем, емітованих українськими банками, становила 3251 тис. штук, а загальна кількість банкоматів склала 1646 одиниць1.

До міжнародних платіжних систем, тобто систем розрахунків між бан ками різних країн, що використовують єдині стандарти платіжних за собів, належать, зокрема, VISA International Service Association, EURO-PAY International, DINERS CLUB, JCB, AMERICAN EXPRESS. Положен-ня про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних сис-

1Бизнес. — 4 марта 2002 г. — № 9

тем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки за тверджено постановою Правління НБУ від 24 лютого 1997 р. № 37.

Вважаю, що за ст. 200 КК має кваліфікуватись підробка як банківських, так і небанківських платіжних карток. Згідно з п. 15.3 ст. 15 Закону "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", емісія платіжних карток у межах України проводиться виключно банками, які мають ліцензію НБУ на здійснення таких операцій. При цьому затверд жена постановою Правління НБУ від 12 липня 2000 р. № 283 Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських ме талів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України розмежовує поняття банківської платіжної картки, емітованої банком України або іноземним банком, та платіжної картки, яка емітована іноземною небанківською установою і за допомогою якої держатель картки має можливість сплатити за товари, по слуги або отримати гроші у готівковій формі.

На мою думку, не повинна визнаватись предметом злочину, що роз глядається, дисконтна (клубна) картка. Це — картка, яка емітується, розповсюджується нефінансовими установами (компаніями, об'єднання ми покупців, клубами тощо) і яка засвідчує, що її пред'явник має пра во на одержання відповідних послуг, знижок від цих установ. Дисконт ну картку, яка є своєрідним засобом економії коштів, немає підстав роз глядати як засіб доступу до банківських рахунків, а тому її підробка мо же тягнути відповідальність за ст. 358 КК, а також як готування до відповідного злочину проти власності.

До інших засобів доступу до банківських рахунків у плані відповідальності за ст. 200 КК треба відносити інші, крім платіжних карток, спеціальні платіжні засоби. Відповідно до ст. 14 Закону "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" спеціальний платіжний засіб може існувати у будь-якій формі на будь-якому, крім паперового, носії, що дозволяє зберігати інформацію, необхідну для ініціювання пе реказу. Такий платіжний інструмент має дозволяти ідентифікувати йо го держателя.

Предметом аналізованого злочину також виступають банківські платіжні інструменти — в тій частині, в якій вони не охоплюються по няттями "документ на переказ" і "платіжна картка". Банківський платіжний інструмент — це засіб, що містить реквізити, які ідентифіку ють його емітента, платіжну систему, в якій він використовується, та, як правило, держателя цього банківського платіжного інструмента. За допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям банківських платіжних інстру ментів (ст. 2 Закону "Про банки і банківську діяльність").

Іншими засобами доступу до банківських рахунків треба визнавати дорожні та іменні чеки. Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України затверджено постановою Правління НБУ від 29 грудня 2000 р. № 520.

Дорожній чек — це паперовий розрахунковий документ, що вираже-

ний в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних роз рахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов'язанням чеко давця виплатити зазначену в чеку суму чекодержателю (власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу. Од ним з обов'язкових реквізитів дорожнього чека є назва компанії-емітен-та, що його випустила (American Express, Visa, Thomas Cook, Citi Corp., Bank of America, Swiss Bakers Travelers Cheques тощо).

Іменним чеком визнається паперовий розрахунковий документ, що ви ражений в іноземній валюті, тобто є письмовим розпорядженням юридич ної особи — нерезидента або фізичної особи — нерезидента, яка виписала чек (чекодавець), платнику про виплату певної суми коштів чекодержате лю, зазначеному в чеку, або іншій особі за нотаріально посвідченою довіреністю за рахунок наданого платнику грошового покриття.

Враховуючи те, що у примітці до ст. 200 КК, де міститься визначення поняття документів на переказ, еквайрінгові та клірингові установи не згадуються, в літературі висловлена думка про те, що документи на пе реказ, які використовуються цими установами, предметом аналізованого злочину визнаватись не повинні1.

Зазначу, що еквайринговою установою визнається юридична особа, яка здійснює діяльність щодо технологічного, інформаційного обслуго вування торговців та виконання розрахунків з ними за операції, які здійснені із застосуванням спеціальних платіжних засобів. Про те, яка установа вважається кліринговою і що є клірингом, мова йшла вище.

На мою думку, документи на переказ, до яких у своїй діяльності звер таються такі учасники ринку фінансових послуг, як еквайрингові та клірингові установи, охоплюється вжитим у ст. 200 КК терміном "інші засоби доступу до банківських рахунків".

Взагалі важко зрозуміти логіку законодавця, який у примітці до ст. 200 КК вирішив дати, так би мовити, кримінально-правове визначен ня одного з трьох різновидів предмета даного злочину. З огляду на те, що текст цієї примітки у гірший бік відрізняється від формулювань регулю ючого законодавства (Закон "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні"), породжує хибні тлумачення кримінального закону, вважаю за доцільне виключити з КК примітку до ст. 200. З точки зору практично го правозастосування, користі у її існуванні автором не вбачається.

Завершуючи розгляд питання про предмет злочину, передбаченого ст. 200 КК, хотів би звернути увагу ще на одну обставину. У даній нормі документи на переказ і платіжні картки розглядаються як різновиди за собів доступу до банківських рахунків. На мій погляд, такий підхід є ва дою кримінального закону, оскільки наводить на думку про те, що пред метом злочину не визнаються: 1) платіжні інструменти, які використо вуються у небанківських платіжних системах (скажімо, згадані вищі платіжні картки, емітовані небанківськими фінансовими установами); 2) документи на переказ готівкових коштів (при цьому такі документи прямо названі у примітці до ст. 200 КК). З огляду на зазначене вище, оптимальним визначенням предмета аналізованого злочину видається

1Преступление и наказание // Бизнес. Бухгалтерия (Спецвыпуск). — 27 августа 2001 г. — № 35/1. — С. 16

таке формулювання — документ на переказ, платіжна картка або інший платіжний інструмент, який не є цінним папером.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 200 КК, полягає у: 1) підробці засобів доступу до банківських рахунків; 2) придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні з метою збуту підроблених доку ментів на переказ або платіжних карток; 3) збуті чи використанні вка заних підроблених документів або карток.

Підробка засобів доступу до банківських рахунків означає як повне виготовлення вказаних засобів, так і фальсифікацію справжніх пред метів. Конкретний спосіб підробки (дописка, зрізування та наклеювання літер і цифр, термічна обробка, переписування магнітної смуги, з вико ристанням спеціального обладнання тощо) визначається тим, який саме платіжний інструмент підроблюється і на якому матеріальному носії він існує (паперовому, електронному або іншому).

Так, підроблення паперового розрахункового документа може набува ти форми як повного виготовлення сфальсифікованого документа, так і часткової фальсифікації змісту справжнього документа. В останньому випадку (так звана переробка) перекручення істини відбувається шля хом внесення у документ неправдивих відомостей (виправлення, внесен ня фіктивних записів, знищення частини тексту, витравлення, підчист ка, змивання, підробка підпису, проставлення на документі відбитку підробленої печатки тощо). До найбільш поширених способів повної підробки документів належить друкування їх з набору типографського шрифту, за допомогою форм високого друку, виконаних вручну (напри клад, шляхом гравіювання на металі, оргсклі чи вирізання на гумі) або виготовлених фотомеханічним чи фотоцинкографічним способом, за до помогою форм плоского офсетного друку, отриманих в результаті фо тохімічної обробки. У разі, коли особа підроблює відбиток штампу або печатки, такі дії вважаються підробкою розрахункового документа, оскільки вказаний відбиток є необхідним реквізитом документа.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній ва люті забороняє передачу розрахункового чека (чекової книжки) його (її) власником будь-якій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і проставляння на них відбитка печатки юридичними особами. Якщо винний, скориставшись незаповненим бланком розрахункового чека, на якому є підпис уповно важеної особи і відбиток печатки, заповнює даний розрахунковий доку мент відповідним текстом, вчинене треба кваліфікувати за ст. 200 КК як підробку документа на переказ.

Повна підробка платіжної картки, яка дістала умовну назву "біла кредитна картка" або "чистий пластик", здійснюється шляхом нанесен ня на шматок білого пластику відповідної форми реквізитів справжньо го платіжного інструмента, які винна особа взнала заздалегідь.

Особа, отримавши у законному порядку справжню платіжну картку на незначну суму і здобувши інформацію про держателя іншої картки цього ж виду, на рахунку якого знаходиться велика грошова сума, мо же підробити власну платіжну картку. Для цього остання спочатку піддається термічній обробці (цей метод на початку 80-х роківXX століття за кордоном дістав назву "робота праскою"), а потім за до помогою спеціально підготовленого пресу поверх старих на платіжну картку наносяться (видавлюються) нові літери і цифри.

Спосіб підробки, не впливаючи на кваліфікацію за ст. 200 КК, може враховуватись при призначенні покарання як показник ступеня тяж кості вчиненого злочину.

Певні особливості має кваліфікація підробки документа в електронній формі. Електронним визнається документ, інформація в якому представ лена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити доку мента, в тому числі і електронний цифровий підпис, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений електронними за собами у візуальну форму чи на папері. Електронний документ має од накову юридичну силу з паперовим документом, а електронний цифро вий підпис на електронному документі має однакову юридичну силу на відповідному паперовому документі. У разі підробки платіжного інстру мента на електронному носії має місце незаконне втручання в роботу ав томатизованих ЕОМ, що призводить до перекручення комп'ютерної інформації, а тому в діях винного вбачається ідеальна сукупність зло чинів, передбачених ст. 200 і ст. 361 КК.

Поняття придбання, зберігання, перевезення, пересилання і збуту, які використовуються у ст. 200 КК, за своїм змістом співпадають з та кими ж поняттями, які вживаються у ст. 199 і які розглянуті вище — при аналізі складу злочину "фальшивомонетництво".

Збут підроблених документів на переказ або платіжних карток, які мають незначний рівень схожості з оригіналом, завідомо для винного не можуть бути використані для проведення розрахунків і відчуження яких пов'язане з грубим обманом (погане освітлення, недосвідченість по терпілого, наявність у нього дефектів зору тощо), на мою думку, треба кваліфікувати не за ст. 200, а за ст. 190 КК як шахрайство.

Під використанням підроблених документів на переказ та платіжних карток треба розуміти вчинення з їх допомогою різноманітних незаконних дій — здійснення переказу грошей неналежним ініціатором, одержання грошей у готівковій формі через банкомат, касу банку, фінансової устано ви або пункту обміну іноземної валюти, проведення оплати за придбані то вари, у тому числі тих, купівля яких здійснюється в системах електронної комерції, одержання інформації щодо стану банківського рахунка тощо.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.108.188 (0.017 с.)