Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом

У ст. 209 КК встановлено відповідальність за вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобу тим завідомо злочинним шляхом, за використання зазначених коштів та майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяль ності, а також за створення організованих груп в Україні чи за її межа ми для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здо бутих завідомо злочинним шляхом.

1Дятленко Н.М. Господарсько-правові засоби попередження ухилень від сплати податків: Авто-реф. дис.... канд. юрид. наук. — Донецьк, 2002. — С. 5, с. 11, с. 13, с. 15

На перший погляд, відмивання "брудних" коштів є таким собі безне винним діянням — очевидно, ще ніхто не звертався до правоохоронних органів із заявою про те, що він став жертвою відмивання. Незважаючи на це, на проблему легалізації злочинних доходів міжнародним співто вариством, зарубіжними країнами, а останнім часом і Україною звер тається значна і, мабуть, цілком заслужена увага.

Варто зауважити, що дана проблема знаходить відображення не лише у ст. 209, а й у ст. 306, яка має назву "Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів" і яка розміщена у розділі XIII Особливої час тини КК 2001 р. (назва розділу — "Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші зло чини проти здоров'я населення").

У ст. 306 КК йдеться про розміщення коштів, здобутих від незакон ного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установах, організаціях та їх підрозділах або придбання за такі кошти об'єктів, майна, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих та інших потреб, а також про використання таких коштів і майна з метою продовження незакон ного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Іншими словами, ст. 306 КК 2001 р. із незначними ре дакційними змінами відтворює ст. 229-12, якою попередній Кодекс бу ло доповнено на підставі прийнятого 15 лютого 1995 р. Закону "Про вне сення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів".

Аналізуючи об'єкти злочинів, пов'язаних з наркоманією, А.А.Музика дійшов висновку про те, що використання коштів, здобутих від незаконно го обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, вчи нюється не з метою заподіяти шкоду народному здоров'ю, а для того, щоб дістати можливість безкарно використовувати "брудні" гроші, тобто такі дії шкодять економічній системі країни1. Як посягання на нормальний по рядок ведення господарської діяльності розглядає злочин, передбачений ст. 306 КК, А.С.Беніцький, який ставить під сумнів правильність розміщення цієї кримінально-правової норми у розділі XIII Особливої частини КК, при свяченому злочинам проти здоров'я населення2.

На мою думку, цілком закономірно те, що український законодавець почав вирішувати проблему протидії легалізації злочинних доходів саме з коштів наркомафії. По-перше, такий підхід можна розглядати як свідчен ня виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань. 19 грудня 1988 року у Відні була прийнята Конвенція ООН "Про бороть бу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин" (набрала чинності 11 листопада 1990 р.). Ст. З даного документа, що

1 Музика А. Об'єкт злочинів, пов'язаних з наркоманією // Право України. — 1997, — № 12. —
С. 93; Музика А,А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. — К.: Логос.
1998. — С. 38

2 Беницкий А.С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и
иного имущества, приобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствова 
ния законодательства: Монография. — Луганск: РИО ЛИВД, 2001. — С. 59-61, с. 233-234

містить перелік правопорушень і санкцій, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків, зобов'язує країни — учасниці Конвенції передбачити у національних законодавствах кримінальну відповідальність, зокрема, за конверсію власності, отриманої в результаті вчинення правопорушення» пов'язаного з наркотизмом, за приховування справжнього джерела, ха рактеру, місцезнаходження такої власності, а також за інші аналогічні дії, які становлять відмивання грошей, здобутих внаслідок незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. По-друге, загаль новідомою є особливість сучасного наркотизму, яка полягає у тому, що споживачі наркотиків сплачують за них готівку, зберігання і подальше використання якої у великих обсягах є для злочинців досить проблема тичним, а тому кошти необхідно відмивати, тобто приховувати їхнє справжнє протиправне джерело. Для цього вони, наприклад, вносяться на рахунки суб'єктів господарювання, пропускаються через фінансово-кре дитну систему або експортуються у країни з менш жорсткими законами, звідки повертаються на батьківщину вже у вигляді законних інвестицій.

Вкладення коштів наркобізнесу у сектори легальної економіки покли кане мінімізувати ризики ринку наркотиків, пов'язані із застосуванням кримінальне-правових заборон. Вважається, що в найбільших масшта бах наркодолари інвестуються у високоприбуткові легальні сфери еко номіки, наприклад, у будівельний бізнес (в Італії та Німеччині), у видо бування і транспортування нафти, в біржові спекуляції (в Росії)1. Відми вання коштів, одержаних в результаті обігу наркотиків (з точки зору економіки це так звана диверсифікація активів), врешті-решт призво дить до збільшення масштабів наркобізнесу та посилення економічної ефективності цієї забороненої законодавством галузі підприємництва.

До набрання чинності новим КК Україна належала до тієї групи дер жав, в яких сферою застосування кримінальне-правових норм про відповідальність за відмивання "брудних" грошей були лише ті злочинні діяння, які пов'язані з незаконним обігом наркотиків. Для інкриміну вання ст. 229-12 КК 1960 р. необхідно було встановити, що джерелом "брудних" капіталів — фінансових коштів і зазначених у нормі КК різновидів майна були не будь-які інші кримінальне карані діяння, а са ме злочини, котрі охоплюються поняттям наркотизму. За даними Міністерства юстиції України, у 1995-2001 pp. за вчинення злочину, пе редбаченого ст. 229-12 КК 1960 p., засуджених за вироками, що набра ли законної сили, в Україні не було.

У висновках Конференції країн — членів Ради Європи із проблем відмивання грошей, яка відбулася у Страсбурзі 29 листопада — 1 грудня 1994 p., зазначається, що вузький підхід у питанні про визначення пре-дикатних (первісних) злочинів (а саме такий підхід знаходив втілення у ст. 229-12 попереднього КК України) надзвичайно утруднює ефективне впровадження у життя законів про відповідальність за відмивання.

Враховуючи труднощі розмежування доходів від наркотизму та до ходів, отриманих внаслідок вчинення інших злочинів, істотну і невиправ дану неузгодженість санкцій ст. 209 і ст. 306 КК, недоречну ка-

1Тимофеев Л. Наркобизнес как экономическая отрасль // Вопросы экономики. — 1999. — № 1. — С. 98

зуїстичність описання об'єктивної сторони злочину у ст. 306 КК, його еко номічну спрямованість, а також те, що ст. 209 КК є універсальною нор мою про відповідальність за легалізацію будь-яких злочинних доходів, вважаю за доцільне виключити зі ст. 306 КК вказівку на розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотроп них речовин, їх аналогів або прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установах, організаціях та на придбання за такі кошти об'єктів і майна, що підлягають приватизації, або обладнання для виробничих та інших по треб. Використання коштів відповідного походження з метою продовжи ти незаконний обіг наркотиків, яке залишиться у нормі КК, не будучи введенням злочинних доходів у легальний оборот, не розцінюватиметься як відмивання. Поведінка, яка полягає у використанні наркодоходів для продовження незаконного обороту наркотиків, призводить до збільшення масштабів наркоіндустрії, а тому і надалі повинна розглядатись як кримінальне каране діяння в межах посягань на народне здоров'я.

Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 209 КК, полягає у за подіянні шкоди легальній економічній діяльності, створенні матеріально го підґрунтя для збільшення масштабів злочинної діяльності, дес табілізації нормального функціонування фінансово-кредитної системи, зниженні рівня довіри до неї, посиленні інфляційних процесів та знеціненні національної грошової одиниці, порушенні принципу рівно правності суб'єктів підприємницької діяльності, посиленні недобро совісної конкуренції та майнового розшарування суспільства, погіршенні міжнародного іміджу України. Легалізація сприяє особам, які займають ся корисливою злочинною діяльністю, приховувати свої протиправні дії і уникати кримінальної відповідальності за вчинене, тобто в цій частині аналізований злочин завдає шкоди інтересам правосуддя.

Внаслідок відмивання "брудних" капіталів суб'єкти господарювання, які не мають злочинного фінансування, не витримують конкуренції і витісняються з ринку фірмами, діяльність яких є нібито цілком закон ною. Завдяки вливанню в економіку коштів, "зароблених" організованою злочинністю, лінія розмежування між легітимним і кримінальним бізне сом втрачає чіткість. Відбувається криміналізація підприємництва, яке починає "грати" за правилами злочинного світу. Зарубіжні фахівці відзначають, що в результаті "відмивання" легально діючі корпорації мо жуть потрапити під вплив багатонаціональних об'єднань, які фінансу ються за рахунок неоподатковуваних і непідзвітних кримінальних дже рел, з тим, щоб "для вирівнювання правил гри" перші змінили свою діло ву практику. Можливим результатом такої трансформації є радикальний зсув практики міжнародного бізнесу у сферу незаконних операцій і ши рокий відплив фінансових коштів з-під державного контролю, включаю чи ухилення від контролю за оплатою праці та від оподаткування1.

На початку ринкових реформ у колишньому СРСР вже існували значні тіньові капітали. За умов відсутності контролю за походженням грошових коштів вони були інвестовані у створювані комерційні структури, викори стані для приватизації державного майна, внаслідок чого значна кількість

1Угроза национальной безопасности Великобритании со стороны российской организованной преступности // Борьба с преступностью за рубежом. — 1998. — № 6. — С. 11

суб'єктів підприємництва опинилась під контролем кримінальних струк тур. За повідомленнями засобів масової інформації, вже в перші роки еко номічних реформ в СРСР (1988-1990 pp.) близько 20 % "злодіїв у законі" вклали належні їм грошові кошти у кооперативний рух.

О.В.Турчинов виокремлює такі основні причини, які спонукають суб'єктів тіньової економіки вдаватись до легалізації капіталів у країні їх походження: необхідність обґрунтування походження коштів, які ви користовуються для особистого споживання; необхідність поповнення легальних обігових коштів для проведення безготівкових розрахунків; потреба в отриманні офіційних кредитних та інвестиційних ресурсів; участь у приватизації; нейтралізація переслідувань тіньової діяльності з боку державних органів; створення і забезпечення функціонування підприємства — суб'єкта офіційної економіки1.

Вважається, що законодавче регулювання кримінальної відповідаль ності за відмивання необхідне передусім в інтересах боротьби з організо ваною злочинністю в плані перетворення вчинення злочинів у діяльність, невигідну з економічної точки зору. Для успішної боротьби із злочинністю в сучасних умова» недостатньо розкривати діяння, забо ронені КК, засуджувати осіб, які їх скоїли, — необхідні комплексні за ходи, здатні підірвати кримінальну економіку.

Як зазначають німецькі криміналісти, включення складу злочину "відмивання грошей" відповідає нагальній потребі знайти ахіллесову (фінансову) п'яту організованої злочинності і не допустити руйнування еко номічної та фінансової системи внаслідок припливу до неї кримінальних грошей. Відмивання розглядається як індикатор організованої злочин ності2. "Брудні" гроші мають бути поставлені поза законом, позбавлені можливості брати участь у легальному обігові з тим, щоб вчинення кримінальне караних діянь втратило для злочинців, особливо для учас ників організованих угруповань, будь-який економічний сенс. У рекомен даціях Міжнародної конференції "Попередження і боротьба з "відмиван ням" грошей і використанням доходів від злочинної діяльності: глобальний підхід" (м. Курмайор (Італія), 18-20 червня 1994 p.), вказується на те, що боротьба з відмиванням переслідує дві основні мети. Перша — це підвищен ня "ризику затримання" окремого злочинця або злочинного підприємства і "ризику вилучення" доходів від злочинної діяльності. При цьому "ризик ви лучення" розглядається як більш ефективний стримуючий фактор проти організованої злочинності, яка легше долає "ризик затримання" шляхом кадрових замін і поповнення. Друга мета — це захист легальної економіки, фінансової системи, легітимного капіталу, податки з якого сплачені, від не чесної конкуренції з боку маловитратних кримінальних доходів.

У Заяві Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2001 р. стосовно бо ротьби з легалізацією (відмиванням) коштів, одержаних злочинним шля хом, вказується на три основні причини здійснення такої боротьби. По-пер-

1 Турчинов О.В. Тіньова економіка: закономірності, механізм функціонування і методи оцінки.
— К., 1996. — С. 133

2 Кернер Х.-Х., Дах Э. Отмывание денег: Путеводитель по действующему законодательству и
юридической практике. Пер. с нем. — М., 1996. — С. 36; Бубнофф Е. Основні напрями гармонізації
кримінального законодавства у Європі з огляду на положення Хартії основних прав Європейського
Союзу (2000 р.) // Юридичний вісник України. —15-21 червня 2002 р. — № 24

ше, це дає можливість виявити злочини, спрямовані на отримання "бруд них" коштів, — корупцію, наркобизнес, шахрайство, ухилення від сплати податків та інші форми організованої злочинності. По-друге, відмивання злочинних доходів сприяє розвитку міжнародної корупції, що підриває зу силля України, спрямовані на встановлення демократичних політичних інститутів та стабільної національної економічної системи. По-третє, бо ротьба з легалізацією допомагає захистити цілісність вітчизняної фінансо вої системи від негативного впливу кримінального капіталу1.

З огляду на зазначене вище, стають зрозумілими, по-перше, зусилля України гармонізувати положення національного законодавства з міжнародно-правовими стандартами у сфері протидії відмиванню "бруд них" коштів і, по-друге, несприйняття позиції, згідно з якою "гроші не пахнуть" (pecunia non olet), протидія легалізації — це начебто боротьба проти свободи ринкових відносин, а дозволити собі високі стандарти у сфері обігу фінансів можуть хіба що високорозвинені країни. Щоправда, ставлення до відмивання може бути і протилежним, адже залучення злочинних доходів у легальну економіку своїми позитивними наслідка ми має зростання кількості робочих місць, розширення бази оподатку вання і збільшення податкових надходжень до скарбниці держави.

Легалізація майна, здобутого злочинним шляхом, є типовим кон венційним злочином, тобто діянням, криміналізація якого в Особливій частині КК України відбулась у зв'язку із вступом нашої держави в чис ло учасників відповідних міжнародно-правових документів. Країна, бу дучи учасником певної конвенції, бере на себе зобов'язання встановити у національному законодавстві відповідальність за те чи інше діяння, яке носить міжнародний характер і для боротьби з яким необхідні узгоджені зусилля багатьох держав. На думку В.П.Панова, легалізація злочинних доходів, як і контрабанда, нелегальна еміграція, фальшування грошей, посягання на культурні цінності народів, є злочином міжнародного ха рактеру, що заподіює шкоду економічному, соціальному і культурному розвитку держав2. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку, обсяг відмитих коштів щорічно складає від 2 до 5 відсотків світового валового продукту, тобто від 600 до 1500 млрд американських доларів3. Експерти відзначають, що найближчим часом цей показник істотно зросте у зв'язку із запровадженням єдиної європейської валюти (що вже відбулося) і недостатнім регулюванням фінансових операцій у сфері нових електронних технологій взагалі і у глобальній мережі Інтер-нет зокрема. За деякими оцінками, обсяг легалізованих у світі за 2002 р. "брудних" коштів складає приблизно 860 млрд доларів СІЛА4.

На європейському рівні проблема координації зусиль держав у протидії легалізації злочинних коштів знайшла детальне висвітлення у Страс бурзькій Конвенції Ради Європи від 8 листопада 1990 р. "Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом" (далі у цьому параграфі книги — Конвенція РЄ 1990 p.). Законом України

1 Урядовий кур'єр. — ЗО серпня 2001 р. — № 155

2 Панов В.П, Международное уголовное право. Уч.пособяе. — М.: ИНФРА-М, 1997. — С. 71

3 Налоговая полиция. — 2001. — № 13; 2002. — № 4

4 Баюра Д. Украина выполнила требование FATF // Украинская Инвестиционная Газета. —
3 декабря 2002 г. — № 48

від 17 грудня 1997 p. дану Конвенцію, підписану від імені України 29 трав ня 1997 p., з деякими процесуальними застереженнями було ратифікова но. Конвенція РЄ 1990 р. набрала чинності 1 вересня 1993 р.

28 серпня 2001 р. КМУ і НБУ прийняли постанову № 1124 "Про со рок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)". У постанові зазначається, що органам ви конавчої влади, банківським та іншим фінансовим установам потрібно керуватись у своїй діяльності вказаними рекомендаціями (далі у цьому параграфі — рекомендації FATF). До складу FATF, утвореної у 1989 р. за рішенням країн — членів "Великої сімки", станом на липень 2000 р. входило 29 країн і дві регіональні організації — Європейська комісія і Рада співробітництва країн Перської затоки. Рекомендації FATF є на сьогоднішній день основним міжнародним стандартом у боротьбі з відмиванням "брудних** коштів. Вони містять повний набір контрзаходів щодо відмивання і охоплюють системи кримінального законодавства і примусового виконання законодавства, фінансову систему та її норма тивно-правову базу, а також міжнародне співробітництво. Основними положеннями рекомендацій FATF визнаються такі зобов'язання: 1) криміналізація відмивання грошей, отриманих в результаті злочинів (рекомендація 4) та прийняття законів про арешт і конфіскацію злочин них доходів (рекомендація 7); 2) зобов'язання для фінансових установ здійснювати ідентифікацію своїх клієнтів, у тому числі будь-яких осіб, до яких перейшла певна власність, та належне ведення обліку (рекомен дації 10 і 12); 3) вимога щодо фінансових установ повідомляти компе тентні національні органи про підозрілі операції (рекомендація 15) та за проваджувати широке коло заходів внутрішнього контролю (рекомен дація 19); 4) адекватні системи контролю та нагляду за діяльністю фінансових установ (рекомендації 26-29); 5) необхідність підписання міжнародних угод та прийняття національного законодавства, яке б да вало змогу країнам здійснювати оперативну і ефективну співпрацю на всіх рівнях (рекомендації 32-40).

До нормативних актів, які певною мірою забезпечують протидію ле галізації, належать укази Президента України — від 22 червня 2000 р. № 813 "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а також відмиванням доходів, одержаних неза конним шляхом", від 19 липня 2001 р. № 532 "Про додаткові заходи що до боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом" і від 10 грудня 2001 р. № 1199 "Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом". Цими норматив ними актами робота щодо боротьби з відмиванням злочинних доходів, ви явлення фактів маскування їх походження, дійсного характеру, джерел набуття, місцезнаходження і переміщення, використання, у тому числі для здійснення підприємницької, іншої господарської, інвестиційної, бла годійної діяльності, розрахункових і кредитних операцій, покладалась на ДПА України, у складі якої створювався спеціальний підрозділ — Депар тамент боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом. Ще одним державним органом, покликаним безпосередньо займатись пи таннями протидії легалізації "брудних" коштів, став утворений у складі

Мінфіну України Державний департамент фінансового моніторингу. По становою КМУ від 18 лютого 2002 р. № 194 затверджено Положення про Державний департамент фінансового моніторингу. Структури, подібні Держфінмоніторингу України, діють і в інших країнах світу1.

Такий принцип криміналізації, як процесуальна здійсненність кримінального переслідування стосовно відмивання "брудних" коштів, означає необхідність комплексного підходу до вирішення цієї проблеми. Світовий досвід показує, що застосування кримінальне-правових чин ників може бути ефективним лише у поєднанні із засобами фінансового і адміністративного контролю за операціями фізичних і юридичних осіб з грошовими коштами і майном. Такі заходи, як лібералізація платіжної дисципліни та валютного ринку, вільне використання готівки в розра хунках, переказ безготівкових грошей у готівку, відкриття двох і більше банківських рахунків, зняття інших обмежень, спрямовані на розвиток економічних відносин. Але впровадження таких положень без одночас ного прийняття законодавчих актів, які встановлюють юридичну відповідальність за легалізацію злочинних доходів і містять механізм реалізації відповідних норм, надає додаткові можливості» для викорис тання вітчизняної фінансово-кредитної системи у протиправних цілях.

Перед Україною стоїть завдання з урахуванням міжнародно-правових рекомендацій, досвіду зарубіжного законодавця і власних правових тра дицій створити ефективну фінансово-адміністративну систему захисту, ко тра б утруднювала використання фінансового сектора у злочинних цілях, забезпечувала б його прозорість. Без цього доповнення кримінального за конодавства окремими, навіть дуже досконалими статтями, якими вста новлено караність дій щодо відмивання, позитивного результату не дасть. Як відомо, відсутність закону про боротьбу з легалізацією (відмиванням) коштів, здобутих злочинним шляхом, стала однією з основних причин то го, що на початку вересня 2001 р. група FATF включила Україну до "чор ного списку" держав, які не співпрацюють у питаннях боротьби з відми ванням і не сприяють міжнародним зусиллям у цій сфері.

28 листопада 2002 р. Верховна Рада України в остаточній редакції ухвалила Закон "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" (далі у цьому параграфі книги — Закон від 28 листопада 2002 p.). Даний Закон містить визначення понять "доходи", "суспільно небезпечне протиправне діяння, яке пере дує легалізації (відмиванню) доходів" (фактично мова йде про преди-катний злочин), "легалізація (відмивання) доходів", "фінансова опе рація", "обов'язковий фінансовий моніторинг", "внутрішній фінансо вий моніторинг" (ст. 1); визначає дії, які відносяться до легалізації (ст. 2); закріплює систему фінансового моніторингу, яка складається з двох рівнів — первинного та державного (ст. 4); передбачає процедуру ідентифікації осіб, які здійснюють фінансові операції (ст. 6), та надан ня інформації про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу (ст. 8); закріплює ознаки фінансових опе-

1Фінансовий контроль // Юридичний вісник України. — 16-22 лютого 2002р. — № 7; Доля Л. Про практику міжнародного співробітництва в питаннях протидії легалізації доходів, отриманих протиправних шляхом // Вісник прокуратури. — 2002. — № 3. — С. 112-115

рацій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу (ст. 11) та внутрішньому фінансовому моніторингу (ст. 12). Розділ IV Закону присвячений завданням, функціям та правам спеціально уповноважено го органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, а розділ V — міжнародному співробітництву у запобіганні відмиванню злочин них доходів.

Основний безпосередній об'єкт злочину, передбаченого ст. 209 КК Ук раїни, на мій погляд, можна визначити як встановлений з метою про тидії залученню в економіку "брудних" коштів та виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, а також порядок вчинення цивільно-правових угод в частині особистого, домашнього та іншого подібного використання майна, не пов'язаного з господарською діяльністю. Наведене визначення випливає із змісту диспозиції ч. 1 ст. 209 КК. Обмежувати основний безпосередній об'єкт злочину, що роз глядається, лише порядком здійснення підприємницької та іншої госпо дарської діяльності, мабуть, буде неправильно, оскільки це повністю не враховувало б його сутність. У «відзиві провідної організації на дисер тацію А.С.Беніцького "Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (проблеми кримінально-пра вової кваліфікації)", підготовленому кафедрою кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шев ченка, слушно зазначається, що угоди відносно "брудних" грошей мо жуть здійснюватись і не у господарській сфері. Продаж майна, здобуто го злочинним шляхом, іншій особі не у всіх випадках розглядається як господарська діяльність, для якої характерним є створення нового суспільного продукту. При цьому побутові угоди з "брудним" майном можуть утворювати склад злочину, передбачений ст. 209 КК.

Додатковими об'єктами розглядуваного злочину виступають інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, засади добросовісної конкуренції, громадська безпека.

Предметом злочину є грошові кошти та інше майно, здобуте завідомо злочинним шляхом.

Грошові кошти у даному разі можуть виступати як в готівковій, так і в безготівковій формі (знаходяться на банківському рахунку і їх обіг регулюється зобов'язальним правом), бути як національною, так і іно земною валютою.

Під майном потрібно розуміти різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Крім грошей, це цінні папери, нерухомість, транспортні засоби, твори мистецтва і науки, ювелірні вироби, доро гоцінні метали тощо.

Видається, що предметом злочину, передбаченого ст. 209 КК, не мо жуть виступати ті різновиди майна, вільний обіг яких згідно з чинним законодавством заборонений або істотно обмежений, незаконні дії з яки ми утворюють самостійні склади злочинів і які в силу цього відмиван ню не піддаються (наприклад, зброя, бойові припаси, вибухові речови ни, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини та

17 3-108 513

їх аналоги, отруйні і сильнодіючі речовини). Вчинення угод з такими предметами, не будучи легалізацією, має кваліфікуватись не за ст. 209 КК, а за спеціальними кримінально-правовими нормами (зокрема за ст.ст. 263, 265, 307, 322 КК).

Конвенція РЄ 1990 р. орієнтує національного законодавця на широке ро зуміння доходів, одержаних злочинним шляхом, розуміючи під ними будь-яку власність — матеріальну власність чи власність, виражену в правах, ру хоме чи нерухоме майно, правові документи або документи, які засвідчують право на таку власність або частку в ній. Подібне визначення доходів як будь-якої економічної вигоди, одержаної внаслідок вчинення суспільно не безпечного протиправного діяння, що передує легалізації, наводиться у ст. 1 Закону від 28 листопада 2002 р. Хоч традиційне цивільно-правове ро зуміння майна включає в себе не лише окремі речі та їх сукупність, а й май нові права та обов'язки (ст. 173 проекту ЦК України у редакції 1996 р.)» у кримінальному праві такі елементи права власності, як майно та право на майно, традиційно розмежовуються — досить згадати хоча б норми КК про відповідальність за вимагання та шахрайство. У зв'язку з цим виникає дум ка доповнити ст. 209 КК в частиш описання предмета злочину окремою вказівкою на право на майно. На мій погляд, цього робити не варто, оскільки питання визначення терміна "майно" є сферою цивільно-правово го регулювання. А тому при встановленні предмета аналізованого злочину потрібно звертатись до відповідних положень цивільного законодавства (ба жано реформованого) і напрацювань цивілістів.

Грошові кошти та інше майно виступають предметом легалізації за умови, що їх здобуття відбулося заздалегідь і було поєднано з порушен ням норм тільки кримінального законодавства. У цій частині новий КК України узгоджується з вимогами Конвенції РЄ 1990 року, яка, регулю ючи заходи протидії відмиванню доходів, одержаних саме злочинним шляхом, оперує поняттям "предикатный злочин". Згідно зі ст. 1 Кон венції, — це будь-який кримінальний злочин, в результаті якого можуть виникнути доходи, що підлягають подальшій легалізації; доходи визна чаються як будь-яка економічна вигода, набута злочинним шляхом.

Про легалізацію доходів (майна, коштів), отриманих саме злочинним шляхом, йде мова у ст. 253 КК Болгарії, ст. 299 КК Польщі, ст. 195 КК Латвії, ст. 235 КК Білорусі.

Визнання злочином відмивання доходів, отриманих незаконним шля хом, що пропонувалось на етапі опрацювання проекту нового КК Ук раїни, означало б соціальне необґрунтоване розширення меж криміналь ної відповідальності за рахунок охоплення кримінально-правовою нор мою діянь, які традиційно регулюються цивільним або адміністратив ним законодавством і не мають жодного відношення до тяжких зло чинів, характерних для організованої злочинності. Проти інтересів ос танньої, як зазначалось вище, передусім має бути спрямоване вістря кримінального законодавства про відповідальність за легалізацію зло чинних доходів. Незаконними з погляду чинного законодавства є дохо ди, отриманні, скажімо, в результаті абсолютно недійсних (нікчемних) угод, наприклад, угод, укладених з порушенням обов'язкової нотаріаль ної або простої письмової форми, угод, укладених громадянами, визна-

них недієздатними, мнимих та удаваних угод тощо. Певною мірою мож на розглядати як незаконні після визнання їх недійсними судом запе речні угоди. Взагалі об'ємність, нестабільність і суперечливість чинного законодавства істотно ускладнюють отримання чіткої відповіді на пи тання про юридичну "чистоту" способів поліпшення майнового станови ща, про те, чи правомірно придбала особа конкретне майно.

Крім нього, поширення дії ст. 209 КК на доходи, отримані з порушенням норм будь-якої галузі законодавства, не обумовлене ступенем суспільної не безпеки вчиненого і не підкріплюється реальними можливостями правоохо ронних органів, хоч, зрозуміло, що такий підхід полегшував би роботу пра воохоронних органів в плані порушення кримінальних справ за аналізова ною статтею КК. Існувала небезпека того, що кримінально-правова норма про відповідальність за відмивання майна, здобутого незаконним шляхом, застосовувалася б вибірково або перетворилася б у так звану "мертву".

Цікаво зазначити, що ст. 174 КК РФ до законодавчих змін від 14 лип ня 2001 р. визначала предмет легалізації як грошові кошти та інше май но, придбане завідомо незаконним шляхом (так само вирішується питан ня у ст. 258 Модельного Кримінального кодексу). При цьому чимало на уковців були прибічниками обмежувального тлумачення кримінального закону. Так, А.Е. Жалінський, коментуючи попередню редакцію ст. 174 КК РФ, писав про те, що придбання майна завідомо незаконним шляхом означає заволодіння майном або правом на нього без необхідних правових підстав — шляхом укладення недійсної угоди, вчинення злочину, безпідставного збагачення, незаконної переробки, самовільного будівництва тощо1. Таке розуміння незаконності відповідало тексту зако ну, однак, на думку вченого, вимагало обмежувального тлумачення. Не законність мала полягати у порушенні кримінально-правової заборони, в інших випадках застосування ст. 174 КК РФ суперечило б законодавчій нормі про відсутність суспільної небезпеки через малозначність. Н.О.Ло-пашенко закидала законодавцю, який відмовився від складів злочинів з адміністративною преюдицією, непослідовність у питанні предмета ле галізації і вказувала на нелогічність з погляду здорового глузду визнання злочином використання особою "плодів" вчиненого незлочинного правопо рушення2. Навіть придбання повією шматка хліба за рахунок "заробле них" грошей могло тягнути для неї відповідальність за відмивання3.

13 липня 2001 р. Державною Думою РФ ухвалено Федеральний закон "Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом" (набрав чинності 1 лютого 2002 p.). Легалізацією визнається на дання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню грошовими коштами та іншим майном, отриманим внаслідок вчинення зло чину, за виключенням злочинів, передбачених ст.ст. 193, 194, 198, 199 КК РФ. На підставі Федерального закону від 14 липня 2001 р. "Про внесення змін і доповнень до законодавчих актів Російської Федерації у зв'язку з

1 Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общей ред. Ю.И.Скуратова
и В.М.Лебедева. — М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999. — С. 393

2 Лопашенко Н.А. Глава 22 Уголовного кодекса нуждается в совершенствовании // Государство
и право. — 2000. — № 12. — С. 23-24

3 Клепицкий И.А. "Отмывание денег" в современном уголовном праве // Государство и право.
— 2002. — № 8. — С. 41

17* 515

прийняттям Федерального закону "Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом" ст. 174 КК викладено у новій ре дакції і тепер вона має назву "Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, придбаних іншими особами злочинним шляхом". Разом з тим КК доповнено новою статтею (ст. 174-1), якою передбачено караність легалізації майна, придбаного особою внаслідок вчинення нею злочину.

Таким чином, по-перше, відповідальність за кримінальне каране відми вання диференційовано в залежності від суб'єкта злочину; по-друге, коло правопорушень, які є джерелом "брудних" коштів, звужено до криміналь не караних діянь — злочинів; по-третє, з числа предикатних злочинів ви ключені такі діяння: неповернення з-за кордону коштів в іноземній валюті, ухилення від сплати митних платежів, що стягуються з організації або фізичної особи, ухилення фізичної особи від сплати податку або страхового внеску до державних позабюджетних фондів, ухилення від сплати податків або страхових внесків до державних позабюджетних фондів з організації.

На погляд деяких вчених, специфіка названих правопорушень, вчинен ня яких юридичне не утворює доходи, отримані злочинним шляхом, поля гає в тому, що суб'єкт не вилучає дивіденди внаслідок злочинних операцій, не придбаває злочинним шляхом те, чого раніше у нього не було, але не віддає "кесарю кесарево", тобто не перераховує державі частину своїх до ходів, отриманих в результаті правомірних угод, злочинно зберігає власне майно або майно організації1. Хотів би зауважити, що відмова поділитись з державою доходами від правомірної фінансово-господарської діяльності за певних умов визнається злочином і у РФ, і в Україні. В.І.Михайлов причи ну виключення податкових злочинів з кола предикатних правопорушень вбачає у п. 1 ст. 18 Конвенції РЄ 1990 p., згідно з якою у співробітництві з питань боротьби з відмиванням може бути відмовлено, якщо правопорушен ня, у зв'язку з яким зроблено запит, є податковим2. Б.В.Волженкін, нама гаючись зрозуміти, чому діяння, передбачені ст.ст. 193, 194, 198, 199 КК РФ, виключені з числа предикатних злочинів, зауважує, що, очевидно, за конодавець виходив з відсутності у таких випадках предмета легалізації — гроші вже були у суб'єкта, вони не придбані злочинним шляхом, а тому не потребують ле<