Порушення антимонопольного законодавства

Як вже зазначалось, відповідно до ст. 42 Конституції України держа ва забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Цент ральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємництві, виступає Антимонопольний комітет України. Відповідно до ст. З Закону від 26 листопада 1993 р. із змінами "Про Ан тимонопольний комітет України" основними завданнями цього органу є: 1) здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; 2) запобігання, виявлення і припинення порушень анти монопольного законодавства; 3) контроль за економічною концент рацією; 4) сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

За період з 1992 р. по 2000 р. Антимонопольний комітет України по клав край понад 7 600 порушенням антимонопольного законодавства. Лише у 2000 р. йому вдалося припинити 721 зловживання монопольним становищем і 44 антиконкурентні узгоджені дії. Протягом 1994-2000 pp. завдяки зусиллям Антимонопольного комітету України на ринках з'яви лось понад 7 100 нових самостійних суб'єктів господарювання. Якщо у 1991 р. економіка України була майже повністю монополізована, то за час діяльності Антимонопольного комітету України частка монопольного сектора у виробництві валового внутрішнього продукту скоротилась до 40 %, що відповідає середньоєвропейському рівню і має своїм наслідком

1 Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С.Яценка. —
К.: А.С.К., 2002. — С. 430; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За
ред. С.С.Яценка. — 2-е вид., доповн. і виправл. — К.: А.С.К., 2002. — С. 443

2 Курс уголовного права. Особенная часть. Том 4. Учебник для вузов / Под ред. Г.Н.Борзенко-
ва и В.С.Комиссарова. — М.: ИКД "Зерцало-М", 2002. — С. 33; Волженкин Б.В. Преступления в
сфере экономической деятельности (экономические преступления). — СПб: Юридический центр
Пресс, 2002. — С. 139-140

збільшення асортименту товарів і послуг у найрізноманітніших сферах виробництва і споживання1. За період з липня 2001 р. по липень 2002 р. органами Антимонопольного комітету припинено понад 1500 порушень законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі понад 750 зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, май же 40 антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, по над 320 антиконкурентних дій органів влади та адміністративно-госпо дарського управління, а також випадків дискримінації суб'єктів господа рювання цими органами2.

Ст. 50 Закону України від 11 січня 2001 р. "Про захист економічної конкуренції" до порушень законодавства про захист економічної конку ренції відносить, зокрема, невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в по вному обсязі, неподання Антимонопольному комітету України або його територіальному відділенню інформації у строки, встановлені Антимо-нопольним комітетом, головою його територіального відділення чи нор мативно-правовими актами, подання зазначеної інформації не у повно му обсязі або подання недостовірної інформації. Ст. 230 КК 2001 р. під порушенням антимонопольного законодавства якраз і розуміє умисне неподання або подання завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіаль ному відділенню, а також ухилення від виконання законних рішень цих органів, вчинене службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського уп равління і контролю, підприємства, установи, організації, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах.

До набрання чинності новим КК зазначені дії тягли адміністративну відповідальність на підставі ст. 166-4 КАП ("Порушення порядку подан ня інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету Ук раїни та його територіальних відділень") або могли розцінюватись за на явності до цього підстав як посадовий злочин.

Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 230 КК, на мій по гляд, полягає у порушенні законодавства про захист економічної конку ренції, посяганні на нормальну, врегульовану законом діяльність ор ганів Антимонопольного комітету України, покликаних не допускати зловживань монопольним становищем на ринку та обмежень добро совісної конкуренції.

З урахуванням характеру поведінки, описаної у ст. 230 КК, треба дійти висновку, що призначення цієї статті полягає у забезпеченні кримінально-правовими засобами ефективного і дієвого функціонування Антимонопольного комітету України як спеціалізованого державного ор гану. Зазначу, що деякими науковцями обґрунтованість включення до кримінального законодавства аналізованої норми ставиться під сумнів. Так, на думку П.П.Андрушка, можливі два варіанти застосування цієї

1 Завада О. На сторожі добросовісної конкуренції // Урядовий кур'єр. — 24 листопада 2000 р. —
№ 219; Пархомчук Д. Страж монополизма // Украинская Инвестиционная Газета. — 27 марта 2001 г.
— № 13; Без конкуренції не буде розвитку // Урядовий кур'єр. — 24 травня 2002 р. — № 93

2 Чепіжко В. Конкуренція під захистом // Урядовий кур'єр. — 27 червня 2002 р. — № 116

норми: або вона стане "мертвою", або ж застосовуватиметься лише вибірково внаслідок значної поширеності криміналізованих нею діянь1.

Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 230 КК, вважаю рег ламентований законодавством порядок здійснення господарської діяльності в частині недопущення проявів монополізму і недобросовісної конкуренції, правомірну діяльність органів Антимонопольного комітету України.

Предметом злочину, що розглядається, законодавець називає доку менти та іншу інформацію, яка надається Антимонопольному комітету України або його територіальному відділенню. Поняття "документ" має латинське походження (dokumentum — навчальний приклад, взірець, доказ) і означає предмет матеріального світу, в якому міститься та чи інша інформація, призначена для передачі її у просторі і часі. Легальне визначення документа наводиться у ст. 27 Закону від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію", а також у ст. 1 Закону від 9 квітня 1999 р. "Про обов'язковий примірник документів". Згідно з положеннями даних нор мативних актів, документом визнається передбачена'законом матеріаль на форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці, оптичному диску або на іншому носієві. Закон України "Про обов'язковий примірник документів", не поширюючи свою дію на документи уп равлінського характеру, вказує на такі види документів: видання текс тові, нотні, картографічні, образотворчі; видання електронні; видання, аудіопродукція та інші документи для сліпих; аудіо-, візуальна, аудіовізуальна продукція (кіно-, відео-, фото-, фонодокументи); норма тивно-правові акти у сфері стандартизації, метрології та сертифікації; патентні документи. Тлумаченню документа і як письмового, і як не-письмового акта сприяє поширення електронних засобів фіксації думки людини. Таким чином, під документом у широкому розумінні цього по няття маються на увазі не лише ділові папери, що підтверджують фак ти, котрі мають юридичне значення, але й інші матеріальні об'єкти, які мають здатність посвідчувати такі факти (фотографії, фотоплівки, аудіокасети, відеоплівки, комп'ютерні записи тощо).

Поняття інформації розкривається у ст. 1 Закону "Про захист еко номічної конкуренції". Інформацією визнаються відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листу вання, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, ма люнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно ого лошені чи документовані відомості.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 230 КК, полягає у: 1) неподанні документів чи іншої інформації Антимонопольному коміте ту України або його територіальному відділенню; 2) поданні вказаним адресатам завідомо неправдивих документів чи іншої інформації; 3) ухи-

1Андрушко П.П. Вдосконалення механізму кримінально-правової охорони підприємницької діяльності у новому Кримінальному кодексі України // Економічні злочини: попередження і бо ротьба з ними. Міжвідомчий науковий збірник. Том 25 / За ред. A.I.Комарової, М.О.Потебенька, В.П.Пустовойтенка та ін. — К., 2001. — С. 670

ленні від виконання законних рішень Антимонопольного комітету Ук раїни або його територіального відділення. Вказані діяння визнаються злочином за умови, що їх вчинення пов'язане з отриманням доходу у ве ликих розмірах. Принагідно зауважу, що згідно зі ст. 244 КК Білорусі умовою притягнення до кримінальної відповідальності за порушення ан тимонопольного законодавства виступає не одержання доходу у певних розмірах, а адміністративна преюдиція.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та деся ти державних уповноважених. Для реалізації завдань, покладених на Ан тимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимо нопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. В разі необхідності територіальні відділення мо жуть утворюватися в інших адміністративно-територіальних одиницях. По ложення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23 лютого 2001 р. № 32-р із змінами. Регулююче законодавство виокремлює також поняття "органи Антимонопольного комітету України". Це — Анти монопольний комітет України, постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державний уповноважений Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіаль них відділень Антимонопольного комітету України. Положення про поря док проведення перевірок додержання законодавства про захист еко номічної конкуренції затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25 грудня 2001 р. № 182-р.

Для реалізації покладених на них завдань органи Антимонопольного комітету України мають значні повноваження. Так, документи, статис тична та інша інформація, необхідні для здійснення контролю за дотри манням антимонопольного законодавства та розгляду справ про його по рушення, надаються на вимогу державного уповноваженого, голови те риторіального відділення Антимонопольного комітету України безкош товно (ч. З ст. 22 Закону "Про Антимонопольний комітет України"). Вказані особи мають право вимагати усних або письмових пояснень у посадових осіб і громадян.

Вимоги державних уповноважених та голів територіальних відділень Ан тимонопольного комітету України в межах їх повноважень є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено зако нодавством. При цьому в оглядовому листі Вищого арбітражного суду від 17 квітня 2001 р. № 01-8/459 "Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів Антимонопольного комітету України (за матеріала ми судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)" звертається увага на те, що законодавством не передбаче но форму вимоги державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, у зв'язку з чим безпідставним визнано посилання на обов'яз ковість оформлення такої вимоги постановою чи розпорядженням.

Неподання документів чи іншої інформації в плані відповідальності за ст. 230 КК означає, що особа, володіючи потрібними документами або інформацією і маючи змогу виконати вимогу Антимонопольного коміте-

ту України, його державного уповноваженого або голови територіально го відділення, умисно це не робить. Склад злочину потрібно вбачати як у тому разі, коли особа відкрито відмовляється виконати вимогу упов новаженого органу чи особи, так і тоді, коли вона фактично не подає до кументи або іншу інформацію Антимонопольному комітету України або його територіальному відділенню, а також, коли надається лише части на документів чи інформації, перерахованих у вимозі. Очевидно, не мо же кваліфікуватись за ст. 230 КК несвоєчасне подання необхідних доку ментів або інформації, тобто їх подання з порушенням строків, вказаних вимозі. Таке діяння утворює склад адміністративного проступку, перед баченого ч. 1 ст. 166-4 КАП.

Під поданням завідомо неправдивих документів чи іншої інформації треба розуміти подання Антимонопольному комітету України, його дер жавному уповноваженому або територіальному відділенню недостовірних, спотворених відомостей, тобто даних, які повністю або частково не відповідають дійсності і здатні ввести уповноважені органи чи осіб в ома ну. Завідомо неправдивим слід визнавати і той документ, в якому відсут ня певна інформація, котра мала бути у ньому вказана, що перекручує зміст документа. Спосіб подання завідомо неправдивих документів чи іншої інформації (направлення поштою, з використанням технічних за собів зв'язку тощо) на кваліфікацію за ст. 230 КК не впливає.

Важливу роль у встановленні і доказуванні подання завідомо неправ дивих документів чи іншої інформації відіграють дані, які базуються на економічному обґрунтуванні інформації і які містяться в матеріалах ау диторських перевірок та документах, що подаються суб'єктами господа рювання до різних державних структур, — податкових органів, держав них інспекцій контролю за цінами тощо1. Ретельна перевірка і співстав-лення зазначених документів і матеріалів дозволяють зробити висновок про те, наскільки достовірною є інформація, подана тим чи іншим гос подарюючим суб'єктом до органу Антимонопольного комітету.

У межах визначеної законодавством компетенції органи Антимоно польного комітету України мають право: 1) видавати суб'єктам господа рювання обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень, про припинення неправомірних угод між підприємцями; 2) видавати ор ганам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністратив но-господарського управління та контролю обов'язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать законодавству про захист економічної конкуренції, забороня ти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади, ор ганами місцевого самоврядування, органами адміністративно-госпо дарського управління та контролю, а також суб'єктами господарювання; 3) вносити до органів влади обов'язкові для розгляду подання щодо ска сування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяль-

1Розсошенко І. Роль прикладних економічних наук в розслідуванні справ про порушення антимоно польного законодавства України // Вісник Академії правових наук України. — 1997, — № 4. — С. 153

ності суб'єктів господарювання у разі порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому рішення органів Анти монопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господа рювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців.

Органи Антимонопольного комітету України можуть приймати рішення про припинення дій, які є недобросовісною конкуренцією, про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправди вих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують іншого гос подарюючого суб'єкта, про заборону узгоджених дій, про погодження ус тановчих документів господарських товариств, об'єднань чи змін до них, про блокування цінних паперів, про усунення наслідків порушень зако нодавства про захист економічної конкуренції, про оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його' територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення законодавства про захист еко номічної конкуренції.

Відповідно до ст. 24 Закону "Про Антимонопольный комітет України" Антимонопольний комітет України, державні уповноважені, адміністра тивні колегії та голови територіальних відділень Комітету в межах своїх повноважень приймають розпорядження та постанови, які є обов'язко вими для виконання. З питань примусового поділу монопольних утво рень, а також накладання штрафів за порушення антимонопольного за конодавства Антимонопольний комітет України, адміністративні ко легії, державні уповноважені та голови територіальних відділень Комітету виносять відповідні постанови.

У процесі розгляду справ про недобросовісну конкуренцію Антимоно польний комітет України та його територіальні відділення можуть вино сити розпорядження про заборону особі, в діях якої вбачаються ознаки по рушення, вчиняти певні дії та про накладення арешту на майно, грошові суми, що належать такій особі, предмети, документи, інші носії інфор мації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону "Про захист економічної конкуренції" вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, прово диться на підставі розпорядження державного уповноваженого Антимоно польного комітету України чи голови територіального відділення особис то або уповноваженими ними працівниками Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у випадках, якщо: 1) докази не було надано і є достатні підстави вважати, що документи, предмети чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі, знаходяться у певному місці; 2) існує загроза, що відповідні доку менти, предмети чи інші носії інформації можуть бути знищені.

Вирішуючи питання про притягнення особи до відповідальності на підставі ст. 230 КК, потрібно враховувати обставину, на яку правильно звертає увагу П.П.Андрушко, — цією статтею передбачено кримінальну

відповідальність за невиконання не будь-яких законних актів органів Ан тимонопольного комітету України (рішень, розпоряджень, рекомендацій, висновків, подань, листів), а лише тих, які іменуються рішеннями1.

Рішення органів Антимонопольного комітету України надаються для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. Згідно зі ст. 56 Закону "Про захист еко номічної конкуренції**, у разі, якщо вручити рішення немає можливості внаслідок відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем прожи вання або відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання, органу адміністративно-господарського уп равління та контролю за відповідною юридичною адресою, рішення ор ганів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вруче не відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України'*, газета Кабінету Міністрів України "Уря довий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем прописки, юридичної адреси відповідача).

Ухилення від виконання законних рішень органів Антимонопольного комітету України з погляду відповідальності за ст. 230 КК означає, що особа, до відома якої у встановленому порядку доведено певне рішення, не вчиняє вказані у ньому дії або, навпаки, вчиняє (продовжує вчиня ти) дії, які заборонені законним рішенням уповноваженого органу. Ви дається, що поняття "ухилення від виконання" охоплює як явне, відкрите (відверте) небажання зобов'язаної особи виконати законне рішення Антимонопольного комітету України або його територіального відділення, так і відмову, яка носить прихований, завуальований харак тер (особа, котра повинна виконати законне рішення, прямо не заявляє про відмову це зробити, однак фактично скоює діяння, спрямовані на невиконання рішення).

Оскільки працівники Антимонопольного комітету України в частині здійснення ними правозастосовчих та правоохоронних функцій визнають ся працівниками правоохоронних органів (ст. 2 Закону від 23 грудня 1993 р. із змінами "Про державний захист працівників суду і правоохо ронних органів"), ухилення від виконання законних рішень Антимоно польного комітету України та його територіальних відділень як злочин у сфері господарської діяльності потрібно відрізняти від злочинів, передба чених, зокрема, ст. 342 ("Опір представникові влади, працівникові право охоронного органу, члену громадського формування з охорони громадсь кого порядку і державного кордону або військовослужбовцеві"), ст. 343 ("Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу"), ст. 345 КК ("Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу").

На мій погляд, А.М.Ришелюк справедливо вважає, що не утворює складу злочину, передбаченого ст. 230 КК, невиконання рішення Анти монопольного комітету України або його територіального відділення у строки, встановлені законом для подання скарги до суду, якщо

1Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С.Яценка. — 2-е вид., доповн. і виправл. — К.: А.С.К., 2002. — С. 529

відповідно до положень законодавства подання цієї скарги зупиняє ви конання відповідного рішення1. Невичерпний перелік тих випадків, ко ли порушення судом (господарським судом) провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету Ук раїни зупиняє виконання такого рішення, наводиться у ч. 4 ст. 60 Зако ну "Про захист економічної конкуренції" (назва статті — "Оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України"). А відповідно до ч. 5 ст. 60 названого Закону суд (господарський суд) за наявності до статніх підстав може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету. В інших випадках рішення цього відомства підлягають вико нанню — навіть у тому разі, коли їх зміст оскаржується у встановлено му порядку і судом (господарським судом) прийнято до розгляду заяву про визнання того чи іншого рішення недійсним.

Відповідно до покладених на нього завдань Антимонопольний комітет України має право не лише виносити обов'язкові для виконання розпо рядження і постанови, ал*е й давати органам державної влади, місцево го самоврядування, адміністративно-господарського управління та кон тролю і суб'єктам господарювання рекомендації та пропозиції. Вказані акти реагування, як правило, набувають форми листів, які підлягають обов'язковому розгляду органами чи особами, яким вони надані (ст. 46 Закону "Про захист економічної конкуренції"). Рекомендації органів Антимонопольного комітету України за своїм змістом можуть стосува тись проведення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, роз виток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням антимо нопольного законодавства, припинення дій, які містять ознаки пору шень законодавства про захист економічної конкуренції, усунення при чин цих порушень і умов, що їм сприяють, вжиття заходів по усуненню наслідків порушень чинного законодавства. Невиконання рекомендацій та пропозицій органів Антимонопольного комітету України відповідальність за ст. 230 КК не тягне.

З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання моно польним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Анти монопольного комітету України здійснюють державний контроль за кон центрацією суб'єктів господарювання. Ст. 24 Закону "Про захист еко номічної конкуренції" містить перелік випадків, в яких необхідне отриман ня дозволу на концентрацію з боку Антимонопольного комітету України чи його адміністративної колегії. Положення про порядок подання заяв до Ан тимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на кон центрацію суб'єктів господарювання затверджено розпорядженням Антимо нопольного комітету України від 19 лютого 2002 р. № 33-р. Концентрація, яка потребує належного дозволу, забороняється до надання дозволу на її здійснення. До надання такого дозволу учасники концентрації зобов'язані утримуватись від дій, які можуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновлення початкового стану. Порушення суб'єктами гос подарювання вказаного порядку проведення економічної концентрації дис позицією ст. 230 КК не охоплюється, оскільки у даній кримшально-пра-

1Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред, М.І. Мельника, МЛ. Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К., 2001. — С. 614-615

вовій нормі мова фактично йде про ухилення від виконання не приписів ан тимонопольного законодавства, як це випливає з назви аналізованої статті КК, а рішень органів Антимонопольного комітету України. Однак якщо за результатами розгляду справи Антимонопольний комітет України виносить рішення про заборону концентрації, умисне невиконання цього рішення ут ворює склад злочину, що розглядається.

У певних випадках рішення органів Антимонопольного комітету Ук раїни про надання дозволу на узгоджені дії та концентрацію може бути обу мовлене виконанням учасниками узгоджених дій або концентрації певних вимог і зобов'язань, які усувають або пом'якшують негативний вплив узго джених дій чи концентрації на конкуренцію. Такі умови і зобов'язання мо жуть стосуватися, зокрема, обмеження стосовно управління, користування чи розпорядження майном, а також зобов'язання суб'єкта господарювання здійснити відчуження майна. Вважаю, що невиконання суб'єктами госпо дарювання вимог і зобов'язань, якими було обумовлене винесення рішення про надання дозволу на узгоджені дії або концентрацію, треба кваліфікува ти за ст. 230 КК (за наявності всіх ознак цього складу злочину).

За конструкцією об'єктивної сторони передбачене ст. 230 КК порушен ня антимонопольного законодавства є формальним складом злочину, який визнається закінченим з моменту отримання доходу у великих розмірах. Дохід вважається отриманим у великих розмірах, якщо він у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 230 КК). Як свідчить практика діяльності органів Анти монопольного комітету України, незаконно одержаний дохід, який вста новлюється шляхом аналізу фінансово-господарських документів суб'єктів господарювання — порушників конкурентного законодавства, може утво рюватись внаслідок запровадження монопольно високої ціни на свій товар або монопольно низької закупівельної ціни, необгрунтованого завищення витрат, норм прибутку, встановлення дискримінаційних цін для різних ка тегорій споживачів, нав'язування додаткових, непотрібних контрагенту то варів, отримання за нав'язаними додатковими умовами угоди додаткових коштів і ресурсів, отримання комісійної винагороди внаслідок непра вомірної угоди, перевищення дозволеного законодавством розрахункового розміру надходжень, що призначено для компенсації збитків від застосу вання занижених тарифів для населення, тощо1.

Відповідно до ч. З ст. 52 Закону "Про захист економічної конку ренції" під доходом суб'єкта господарювання розуміється сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, по слуг). Даний Закон дозволяє встановлювати розмір незаконно одержано го доходу оціночним шляхом (це може бути потрібним для накладення штрафів за порушення законодавства про захист економічної конку ренції). На мою думку, обвинувачення особи у скоєнні злочину, перед баченого ст. 230 КК, не може ґрунтуватись на визначенні параметрів до ходу оціночним шляхом, оскільки це суперечитиме конституційному принципу презумпції невинуватості. Для застосування ст. 230 КК потрібно встановити і довести у порядку, визначеному КПК, розміри до-

1Медведев А.И. За нарушение — финансовые санкции // Юридическая практика. — 25 янва ря 2001 г. — № 4; Розсошенко І. Вказана праця. — С. 153

ходу, реально отриманого винною особою внаслідок певних порушень антимонопольного законодавства.

Для інкримінування ст. 230 КК має бути встановлений причиновий зв'язок між неподанням або поданням завідомо неправдивої інформації органам Антимонопольного комітету України або ухиленням від вико нання їх законних рішень, з одного боку, і отриманням доходу у вели ких розмірах, з іншого. Адже законодавець не випадково вживає слово сполучення "якщо це було пов'язано з отриманням доходу..." Якщо вка заний причиновий зв'язок відсутній, вчинене, на мій погляд, за ст. 230 КК кваліфікуватись не повинне і має розцінюватись як адміністратив ний проступок, передбачений ст. 166-4 КАП (наприклад, після фактич ного отримання доходу у великих розмірах службова особа суб'єкта гос подарювання не виконує розпорядження органів Антимонопольного комітету України, пов'язане з вилученням доказів або накладенням аре шту). Для більш точного описання об'єктивної сторони складу злочину, що розглядається, вважаю за доцільне у ст. 230 КК слова "якщо це бу ло пов'язано з отриманням доходу..." замінити словами "якщо це потяг ло за собою отримання доходу..." (варіант — "якщо це спричинило от римання доходу...").

В тому разі, коли порушення антимонопольного законодавства у фор мах, перерахованих у ст. 230 КК, не призвело до фактичного отриман ня доходу у великих розмірах, вчинене має тягнути адміністративну відповідальність за ст. 166-4 КАП.

В юридичній літературі стверджується, що аналізований склад злочи ну належить до числа матеріальних1. З такою позицією погодитись важ ко. Хоч дохід у великих розмірах відповідним чином характеризує об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 230 КК, його немає підстав визнавати саме суспільне небезпечними наслідками, оскільки під останніми у кримінальному праві звичайно розуміють шкоду, за подіяну злочином охоронюваним законом соціальним цінностям.

Притягнення винної службової особи суб'єкта господарювання до кримінальної відповідальності за ст. 230 КК не виключає накладення ор ганами Антимонопольного комітету України штрафів на суб'єктів госпо дарювання та їх об'єднання за порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Правила розгляду справ про порушення законо давства про захист економічної конкуренції затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. № 5 (в редакції розпорядження від 29 червня 1998 р. № 169-р із змінами). Відповідно до п. 36 зазначених Правил орган чи посадова особа Антимонопольного комітету України, які порушили або розглядають справу про порушення законодавства про захист економічної конкуренції і встановили дані, що свідчать про наявність ознак злочину, вносять подання у правоохоронні органи або надають їм відповідні матеріали для розгляду по суті.

Суб'єкт аналізованого злочину є спеціальним — це службова особа ор гану державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління і контролю або підприємства,

1Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Під загальною ред. Поте-бенька М.О., Гончаренка В.Г. — К.: Форум, 2001. — У 2-х ч. Особлива частина. — С. 394

установи, організації, у компетенцію якої входить подання інформації ор ганам Антимонопольного комітету України та виконання законних рішень цих органів.

До органів державної влади належать міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні ор гани, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних моно полій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національ на рада України з питань телебачення і радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади. Згідно зі ст. 11 Закону від 20 квітня 2000 р. "Про природні монополії", національні комісії регулювання природних моно полій є центральними органами виконавчої влади із спеціальним стату сом, які утворюються і ліквідовуються Президентом України і діють на підставі затверджених ним положень.

Ст. 5 Закону від 21 травня 1997 р. із змінами "Про місцеве самовря дування в Україні" вказує, що система місцевого самоврядування вклю чає в себе: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, се лищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоор ганізації населення.

Ст. 1 Закону від 7 червня 2001 р. "Про службу в органах місцевого са моврядування" визначає посадову особу місцевого самоврядування як особу, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Варто звернути увагу на те, що консультативно-до-радчі функції не є ні організаційно-розпорядчими, ні адміністративно-господарськими обов'язками, а тому особи, які здійснюють лише такі функції (експерти, спеціалісти, консультанти, радники тощо), не мо жуть визнаватись службовими особами у кримінальне-правовому зна ченні цього поняття (примітка до ст. 364 КК).

Вказівку на службових осіб органів державної влади і місцевого само врядування як на суб'єктів аналізованого злочину вважаю виправданою. Адже у практиці діяльності Антимонопольного комітету України непо одинокими є випадки винесення рішень про припинення дис кримінаційних дій, вчинюваних саме владними структурами, які поля гають в обмеженні вивезення продукції за межі території відповідних областей, запровадженні умовного порядку реалізації товарів, примушу ванні суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів з конкретними підприємствами та організаціями тощо1.

Під органами адміністративно-господарського управління та контролю відповідно до ст. 1 Закону "Про захист економічної конкуренції" ро зуміються суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи в частині ви-

1Володина Ю. АМКУ гарантирует конкуренцию // Юридическая практика. — 29 октября 2002 г. — № 44; Потімков О. Влада і бізнес: боротьба чи партнерство, або Про деякі питання пра вових відносин Антимонопольного комітету та органів виконавчої влади і місцевого самоврядуван ня // Урядовий кур'єр. — 11 січня 2002 р. — № 6; Чужі збитки кишеню не обтяжують // Урядо вий кур'єр. — 13 листопада 2002 р. — N° 211

конання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування.

Органи влади, місцевого самоврядування та адміністративно-госпо дарського управління і контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності визна ються суб'єктами господарювання.

Законні вимоги органів Антимонопольного комітету України зо бов'язані виконувати всі суб'єкти господарювання — юридичні особи не залежно від організаційно-правової форми та форми власності, а також фізичні особи, що здійснюють діяльність з виробництва, реалізації, прид бання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі ті суб'єкти, які здійснюють контроль над іншими юридичними і фізичними особами. У зв'язку з цим вадою ст. 230 КК треба вважати відсутність у ній вказівки на такого суб'єкта порушення антимонопольного законодавства, як особа, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридич ної особи. Характерно, що суб'єктом згаданого вище адміністративного проступку, передбаченого ст. 166-4 КАП, виступають і приватні підприємці, тобто в цій частині адміністративне законодавство є доско налішим за кримінальне. А у ст.ст. 188-12, 188-13, якими пропонується доповнити КАП на підставі законопроекту "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо діяльно