Шахрайство з фінансовими ресурсами



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Шахрайство з фінансовими ресурсами



Ст. 222 КК 2001 р. визначає шахрайство з фінансовими ресурсами як надання громадянином-підприємцем .або засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам дер жавної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання суб сидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсут ності ознак злочину проти власності. Відтворюючи в цілому формулюван ня ст. 148-5 КК 1960 р., ст. 222 нового КК завдяки використанню слово сполучення "суб'єкт господарської діяльності" розширює коло суб'єктів злочину, а також дещо уточнює перелік адресатів завідомо неправдивої інформації — замість державних органів мова йде про органи державної влади, органи влади АРК та органи місцевого самоврядування.

Суспільна небезпека даного злочину полягає у порушенні встановле ного законодавством порядку кредитування, фінансування і оподатку вання підприємницької та іншої господарської діяльності, заподіянні майнової шкоди державі, банкам, іншим кредиторам.

Внаслідок незаконного отримання і використання податкових пільг державний і місцеві бюджети, державні цільові фонди зазнають значних майнових втрат. Шахрайство з фінансовими ресурсами як спосіб ухилен ня від оподаткування порушує не лише фіскальну, а й регулюючу функцію податків, підриває притаманний для ринкової економіки прин цип добросовісної конкуренції.

В сучасних умовах фінансовий стан суб'єктів легального сектора еко номіки погіршується і комерційним банкам дедалі важче знайти надійно го, кредитоспроможного позичальника. Відтак швидко зростають обсяги простроченої, пролонгованої та безнадійної заборгованості за позичками банків. Діяння, спрямовані на незаконне одержання банківських кре дитів, порушують нормальне функціонування фінансово-кредитної систе ми, знижують її ефективність як важливого джерела фінансування еко номічного росту і виконання соціальних програм, позбавляють фінансо вої допомоги тих суб'єктів господарської діяльності, які її насправді по-

требують і намагаються отримати у належному порядку. Використання суб'єктами господарювання у рамках закону державних і недержавних фінансових ресурсів сприяє розвитку підприємництва, зміцненню еко номічного потенціалу країни, у зв'язку з чим ця сторона господарської діяльності вимагає кримінально-правової охорони.

Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 222 КК, є встановле ний законодавством порядок кредитування, фінансування і оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів і держави.

Вивчення правозастосовчої практики показало, що за статтею про відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 148-5 по переднього КК) здебільшого притягувались до відповідальності особи, які шляхом обману намагалися отримати або отримували кредити. Рідше зустрічались кримінальні справи про обманне одержання подат кових пільг, дотацій, субсидій, субвенцій.

Об'єктивна сторона аналізованого злочину полягає в активній поведінці — у наданні вказаними у диспозиції ст. 222 КК особами органам держав ної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, бан кам, іншим кредиторам завідомо неправдивої інформації з метою одер жання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.

Місцевий суд Бердянського району Запорізької області засудив за ч. 1 ст. 366 КК 2001 р. за службове підроблення голову правління КСП "Про грес" Г. З метою погашення заборгованості КСП перед Бердянськими РЕМ за спожиту електроенергію Г. підписав і засвідчив печаткою КСП протокол-реестр про проведення заліку взаємної заборгованості з при ватним підприємством "Запоріжбудсервіс". Останнє, отримавши для проведення взаємозаліку у Енергодарському відділенні Промінвестбанку одноденний кредит на суму понад 89 тис. грн., погасило заборгованість КСП за електроенергію, за що КСП розрахувалось, поставивши ПП з ли стопада 1999 р. по квітень 2000 р. сільськогосподарську продукцію на суму заборгованості. Розглянувши справу, суд дійшов висновку про безпідставність обвинувачення Г. за статтею КК про відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами і виправдав його за ч. 2 ст. 148-5 КК 1960 p., інкримінованою органами досудового слідства1.

Позиція суду, на мій погляд, є правильною, оскільки з матеріалів да ної кримінальної справи випливає, що сфальсифікований протокол-реестр з метою отримання кредиту до банку подавав не Г., а директор ПП "За поріжбудсервіс" Д., який і повинен (за наявності всіх ознак складу злочи ну) визнаватись виконавцем шахрайства з фінансовими ресурсами. Сто совно ж Г. слідству варто було з'ясувати питання про можливу співучасть голови правління КСП у формі пособництва у злочині, скоєному Д.

Відповідальність за ст. 222 КК 2001 р. виключається у тому разі, ко ли обман носить пасивний характер і полягає у приховуванні інфор мації, яку особа зобов'язана була повідомити на підставі закону чи до говору. На відміну від цього, скажімо, § 265 b КК ФРН ("Шахрайство, пов'язане з отриманням кредиту") передбачає покарання не лише за на дання підприємству або організації з метою отримання кредиту непра-вильних або неточних відомостей, значимих для прийняття відповідно-

1Архів місцевого суду Бердянського району Запорізької обл. Справа № 1-187 за 2001 р.

го рішення, але й за неповідомлення про погіршення господарської си туації, відображеної у раніше поданих документах та інших відомостях, якщо це мало значення для прийняття рішення про кредитування та йо го умови. § 2 ст. 297 КК Польщі визнає злочинцем того, хто всупереч покладеним на нього обов'язкам не повідомляє відповідний орган або ус танову про виникнення обставин, які можуть вплинути на зупинення або обмеження розміру наданого кредиту, банківської позички, кредит ного поручительства, дотації, субвенції або публічного замовлення.

Ст. 273 КК Білорусі як форму виманювання кредиту чи дотації виокрем лює умисне неповідомлення індивідуальним підприємцем або посадовою особою юридичної особи кредитору або органу, що виділив дотацію, інфор мації про виникнення обставин, які тягнуть зупинення кредитування чи до тування. Наведене формулювання про злочинну бездіяльність значною мірою нагадує описання незаконного отримання кредиту, що міститься у ст. 259 Модельного Кримінального кодексу держав — учасниць СНД. Подібним чином вирішується питання у ст. 194 КК Казахстану (назва статті

— "Незаконне отримання і нецільове використання кредиту'*).
Описово-бланкетний характер диспозиції ст. 222 КК України передбачає

звернення до фінансового законодавства, де розкривається зміст тих спеціальних термінів, які використовуються законодавцем у її диспозиції.

Під дотацією розуміють грошові кошти, які на безоплатній основі надходять з бюджету. Дотація застосовується в Україні не лише як ме тод бюджетного регулювання у разі перевищення видатків нижчестоя-щих бюджетів над їхніми доходами (наприклад, дотації вирівнювання місцевим бюджетам), а й як допомога, що надається підприємствам для покриття збитків від їх господарської діяльності. Наприклад, постано вою КМУ від 12 травня 1999 р. № 805 затверджено Порядок нарахуван ня, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі.

Будучи засновником і головою фермерського господарства "Геліоніта", Щ. з метою отримання з бюджету дотації нібито для відшкодування вит рат, пов'язаних із придбанням елітного насіння сільськогосподарських культур, подав до державного органу — управління сільського господар ства Перпіотравневої райдержадміністрації сфальсифікований документ

— реєстр товарно-транспортних накладних на придбання елітного
насіння. Фактично це насіння фермерським господарством не купувалось.
На підставі наданих Щ. неправдивих даних Донецьке управління
сільського господарства через Першотравневу райдержадміністрацію дво 
ма платіжними дорученнями перерахувало на банківський рахунок
"Геліоніти" 790 грн. Одержані з бюджету дотаційні кошти були витрачені
Щ. на потреби очолюваного ним господарства. Першотравневий районний
суд Донецької обл. засудив Щ. за ч. 2 ст. 148-5 і ч. 2 ст. 172 КК 1960 р.
за шахрайство з фінансовими ресурсами та службовий підлог1.

На відміну від дотації субвенція є різновидом тієї грошової допомоги, яка спрямовується на фінансування певного заходу, проекту, програми і підлягає поверненню у разі нецільового використання коштів. Поста-

1Архів місцевого суду Іїершотравневого району Донецької обл. Справа № 1-123 за 1997 р.

новою КМУ від 11 квітня 2002 p. № 495 затверджено Порядок повернен ня бюджетних коштів, отриманих як субвенція, до відповідного бюдже ту в разі їх нецільового використання. Якщо субвенційні кошти викори стані за призначенням, така фінансова допомога до бюджету не повер тається. Ст. 2 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 р. містить наступне визначення субвенції. Це — міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. У бюджетній сфері виділяють, зокрема, такі види субвенцій: на здійснення програм соціального захисту; на компенсацію витрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою; на виконання інвестиційних проектів.

В юридичній літературі повідомлялось про те, що прокуратурою Чернігівської області на протязі 2000 року було порушено ряд криміналь них справ за статтею КК про відповідальність за шахрайство з фінансови ми ресурсами щодо керівників районних електромереж, які подавали до фінансових органів фіктивні відомості про обсяги електроенергії, спожитої пільговими категоріями громадян. У такий спосіб підприємствам,-очолю ваним цими особами, вдалося незаконно отримати з бюджету грошові ко шти у вигляді субвенцій на відшкодування витрат, яких начебто зазнали підприємства електромереж1.

Субсидією визнається допомога у грошовій або натуральній формі, яка надається державою місцевим органам влади, фізичним або юридич ним особам, у тому числі господарюючим суб'єктам. Субсидії можуть спрямовуватись на фінансування конкретних заходів, напрямів еко номічної і соціальної діяльності, бажаних для суспільства (наприклад, на фундаментальні наукові дослідження, створення нових робочих місць, перепідготовку кадрів, виробництво певного виду продукції). Суб сидії надаються без будь-яких конкретних умов і незалежно від фінан сового становища суб'єктів, які їх отримують.

Згідно з Економічною класифікацією видатків бюджету, затвердженою наказом Мінфіну України від 3 грудня 1997 р. № 265, до категорії субсидій і трансфертів належать усі державні платежі, які не підлягають повернен ню і передбачають використання коштів на поточні цілі. У даному норма тивному акті субсидії визначаються як невідплатні поточні виплати підприємствам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обу мовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведеш платежі, а та кож видатки, пов'язані з відшкодуванням збитків державних підприємств. Впадає в очі відсутність у фінансовому законодавстві чіткого критерію роз межування таких фінансових інструментів, як субсидії і дотації.

Кредит — це надання одним суб'єктом (кредитором) позички у гро шовій або натуральній формі іншому суб'єктові (позичальнику) на умо вах повернення її у встановлений термін і, за загальним правилом, поєднане із сплатою відсотків. З огляду на положення чинного законо давства, потрібно розрізняти такі форми кредиту: фінансовий, у тому числі банківський, міжбанківський, комерційний (товарний), держав-

1Труш І. Нагляд за додержанням законів у паливно-енергетичному комплексі — важливий на прям прокурорської діяльності // Вісник прокуратури, — 2001. — № 3. — С. 68-70

ний, споживчий, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, кредит під цінні папери тощо.

Визначення банківського кредиту наводиться у ст. 2 Закону від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність". Банківським кре дитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму гро шей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої су ми. Правила надання фінансових кредитів встановлюються НБУ (стосов но банківських кредитів) та КМУ (стосовно небанківських фінансових організацій). Положення про кредитування затверджено постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246.

Банківський кредит обслуговує не лише обіг товарів, а й накопичен ня капіталу. Принципами^банківського кредитування виступають: забез печеність, повернення, строковість, платність, цільова спрямованість. Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для за хисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу че рез неплатоспроможність боржника. Принципи повернення, строковості і платності означають, що кредит має бути повернуто позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Цільовий характер кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам госпо дарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та право вих форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом. Для отримання креди ту позичальник звертається у банк. Формою звернення може бути лист, клопотання, заявка, заява.

На кваліфікацію за ст. 222 КК не впливає форма надання банківсько го кредиту — готівкова чи безготівкова.

Прикладом фінансових небанківських кредитів є кредити, які: 1) в по рядку фінансування інноваційних та інвестиційних проектів надаються Українською державною інноваційною компанією (п.10 Положення про формування та використання коштів Української державної інноваційної компанії, затвердженого постановою КМУ від 28 травня 2001 р. № 593); 2) в порядку фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки суб'єктів малого підприємництва надаються регіональними та місцевими фондами підтримки підприємництва (ст. 13 Закону України від 19 жовтня 2000 р. "Про державну підтримку малого підприємництва").

Комерційний кредит надається одним господарюючим суб'єктом іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу під процент і має товарну форму. Його призначення — прискорення реалізації товарів і одержання підприємствами прибутку. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарські відносини і мо жуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у певний термін. При цьо-

му передача власності на товари (результати робіт, послуг) відбувається у момент підписання договору або в момент фізичного отримання то варів (робіт, послуг) покупцем (замовником) незалежно від часу пога шення заборгованості (пп. 1.11.2 ст. 1 Закону "Про оподаткування при бутку підприємств" в редакції Закону від 22 травня 1997 р. із змінами).

Оскільки законодавець в аналізованій нормі не обмежує коло креди торів, які вводяться в оману, лише банками та іншими кредитними ор ганізаціями, ст. 222 КК, на мою думку, охоплює протиправне отриман ня комерційного кредиту або спробу його отримання. Певний сумнів у правильності такого висновку породжує назва ст. 222 КК, адже в ситу ації, що розглядається, злочинне посягання саме на фінансові ресурси, очевидно, відсутнє. В цьому вбачається певна невідповідність між на звою ст. 222 КК та її диспозицією.

У відносинах, пов'язаних з державним кредитом, позичальником ви ступає держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи. Призна ченням державного кредиту є мобілізація коштів для фінансування дер жавних видатків, що має особливо велике значення тоді, коли еко номіка країни розбалансована і спостерігається дефіцит фінансових ре сурсів. Формами державного кредиту виступають натуральні позички, державні позички (їх знаряддям є облігації, казначейські зобов'язання, інші види цінних паперів), казначейські і гарантовані позички. Більш докладно про це можна прочитати у § 1 глави 2 книги.

Споживчий кредит надається у національній грошовій одиниці фізич ним особам — резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається у розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Обманне одержання такого кредиту не охоплюється диспозицією ст. 222 КК, яка поширює свою дію лише на господарську сферу. У п.15 проекту постанови Плену му ВСУ "Про деякі питання кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності" невизнання споживчого кредиту предметом аналізованого злочину обґрунтовується тим, що одержувачі таких кредитів диспо зицією ч. 1 ст. 222 КК не віднесені до суб'єктів шахрайства з фінансо вими ресурсами.

Іпотечне кредитування — це надання кредитів під заставу нерухомо го майна, яке, будучи власністю позичальника, не є об'єктом застави за іншими угодами.

Бланкові кредити надаються тільки під зобов'язання повернути борг із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальни кам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений ав торитет у банківських колах.

Консорціумний кредит може надаватись позичальнику банківським консорціумом одним із таких способів: 1) шляхом акумулювання кре дитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності; 2) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків; кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті; 3) шляхом зміни гаран тованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залу чення інших банків для участі в консорціумній операції. Положення про

порядок здійснення консорціумного кредитування затверджено постано вою Правління НБУ від 21 лютого 1996 р. М° 37.

Лізинговий кредит є формою майнового кредитування, при якій відно сини між юридичними особами виникають у зв'язку з орендою рухомого або нерухомого майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди.

Кредит під цінні папери — це кошти, які залучаються юридичною особою-боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів (п. 1.11 ст. 1 Закону "Про оподат кування прибутку підприємств").

Аналіз ряду норм БК (передусім п. 22 ч. 1 ст. 2, ч. 4 ст. 17, ч. З ст. 21) і ст. 17 Закону від 4 липня 2002 р. "Про інноваційну діяльність" дозволяє дійти висновку про можливість надання юридичним і фізичним особам за рахунок бюджетних коштів кредитів і позичок. Н.О.Гуторова характери зує як прогалину у кримінально-правовій охороні державних фінансів ту обставину, що ст. 222 КК не називає бюджетні позички, хоч і вони мо жуть отримуватись незаконно, а це, на думку науковця, створює істотну загрозу для державних фінансів1.' На мій погляд, потреби у криміналізації обманного отримання бюджетної позички і у відповідному розширенні диспозиції ст. 222 КК немає, тому що така поведінка на сьогоднішній день вже визнається злочинною. Оскільки кошти з бюджету надаються на умовах повернення, платності і строковості (п. 22 ч. 1 ст. 2 БК), бюджетні позички є різновидом кредиту, а ст. 232 КК не містить якихось обмежень в тому плані, що її дія поширюється не на всі різновиди кредиту. Водно час досить переконливою виглядає аргументація Н.О.Гуторової з питання про необхідність запровадження кримінальної відповідальності за нецільове використання бюджетних позичок і кредитів, наданих держа вою або під гарантії держави, а також за злісне непогашення кредиторсь кої заборгованості перед державою2. В цьому плані заслуговує прискіпли вої уваги і вивчення кримінально-правовий досвід Російської Федерації, у ч. 2 ст. 176 КК якої передбачено відповідальність не лише за незаконне отримання державного цільового кредиту, але й за використання такого кредиту не за прямим призначенням.

Закон "Про оподаткування прибутку підприємств** виокремлює понят тя інвестиційного податкового кредиту. Це — відстрочка плати податку на прибуток, що надається суб*єкту підприємницької діяльності на визна чений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у ви гляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отримано внаслідок реалізації інноваційних програм (п. 1.11 ст. 1 Закону). Хоч передбачена цією нормою відстрочка платежу має назву кре диту, за своїм змістом це фактично податкова пільга.

Під пільгою щодо податків треба розуміти повне або часткове звільнення від сплати податку залежно від особливостей платника по датку або характеру здійснюваної ним діяльності. Всі податкові пільги

1 Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. — X.:
Вид-тво Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. — С. 161-162

2 Гуторова Н.О. Вказана праця. — С. 182-185

мають спільну рису — це скорочення розміру податкових зобов'язань платників податків. Держава, використовуючи податкові пільги як аль тернативу дотаціям, субсидіям, іншим варіантам бюджетного фінансу вання та пільговому кредитуванню, прагне досягнути певних соціально-економічних цілей (зміни в структурі виробництва, стимулювання пріоритетних сфер діяльності, регулювання інфляційних процесів, дер жавна підтримка осіб і організацій, які потребують посиленого соціаль ного захисту, тощо). Наприклад, право на пільги зі сплати податків і зборів мають підприємства та організації громадських організацій інвалідів. Застосовувати зазначені пільги такі підприємства та ор ганізації мають право за наявності дозволу, який видається спеціально уповноваженим державним органам — міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів (Закон від 13 липня 2000 р. "Про внесення змін до деяких законів Ук раїни щодо оподаткування підприємств та організацій громадських ор ганізацій інвалідів").

Водночас треба сказати про те, що занадто широке використання по даткових пільг, деформуючи податкову систему, не сприяє досягненню фінансової стабілізації у державі та рівномірному розподілу податково го навантаження на платників, стимулює бажання господарюючих суб'єктів, які не мають податкових пільг, ухилятись від оподаткування, у тому числі шляхом незаконного отримання і використання таких пільг. Проблема посилюється у зв'«лзку з тим, що податкові пільги в су часних умовах є одним з найбільш нестабільних елементів податкової системи України, вони постійно змінюються, запроваджуються або ска совуються. Підрахувавши суму пільг з оподаткування, наданих юридич ним особам у І кварталі 2002 р., ДПА встановила, що в цілому по Ук раїні пільги надавались 91 тис. платників — 11,5 % від загальної кількості зареєстрованих платників податків. За вказаний період обсяги надходжень до бюджету зросли у 2,1 рази, а обсяги пільг — у 3,1 рази, тобто обсяги пільг зростають більш прискореними темпами, ніж обсяги податкових надходжень1. Не випадково одним із Заходів щодо детінізації економіки на 2002—2004 pp., схвалених Указом Президента України від 5 березня 2002 р. № 216/2002, є доручення Мінфіну, ДПА, Мінекономіки, Мінюсту України під час доопрацювання проекту Подат кового кодексу переглянути переліки податкових пільг, наданих плат никам податків.

В залежності від того, на зміну якого елемента структури податку на правлена пільга, пільги щодо податків поділяються на три групи. По-пер ше, це вилучення, які характеризуються виведенням з-під оподаткуван ня окремих об'єктів чи предметів. Наприклад, звільняється від оподат кування прибуток підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, отриманий від продажу товарів (робіт, послуг), крім підакцизних товарів та прибутку, одержаного від грального бізнесу, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, стано-вить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих за умови,

1Урядовий кур'єр. — 1 серпня 2002 р. — № 139 652

що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 % суми загальних витрат на оплату праці, що відно сяться до складу валових витрат виробництва (обігу). По-друге, це скид ки, тобто пільги, які означають скорочення податкової бази. Так, суми коштів у межах 4 %, добровільно перерахованих до неприбуткових ор ганізацій, враховуються у складі валових витрат платника податку на прибуток підприємств, а об'єкт оподаткування цим податком змен шується на суму балансових збитків, отриманих платником у попередніх періодах. По-третє, це звільнення, які можуть набувати форми знижен ня податкової ставки, податкових канікул, відстрочення або розстрочен ня податкових зобов'язань, згаданого вище інвестиційного податкового кредиту тощо. Наприклад, прибуток платників податків від проведення науково-дослідних і реставраційних робіт у сфері охорони культурної спадщини оподатковується за ставкою, яка складає 50 % від діючої став ки податку на прибуток підприємств; операції з продажу товарів, що бу ли вивезені платником ПДВ за межі митної території України, оподатко вуються за нульовою ставкою. Можливі й інші класифікації пільг щодо податків — в залежності від конкретного виду податку, збору чи іншого обов'язкового платежу, категорії платників тощо.

Відповідно до ст. 14 Закону від 21 грудня 2000 р. "Про порядок пога шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" розстроченням податкових зобов'язань є надання платнику податків бюджетного кредиту на основну суму його зо бов'язань без урахування сум пені під проценти, розмір яких визна чається відповідно до цього Закону. Розстрочення, відстрочення подат кових зобов'язань у межах процедури відновлення платоспроможності боржника здійснюється на умовах, передбачених мировою угодою, у по рядку, встановленому Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ст. 1 Закону "Про систему оподаткування" у редакції Закону від 18 лютого 1997 р. із змінами встановлення і скасування по даткових пільг здійснюється Верховною Радою України, Верховною Ра дою АРК, сільськими, селищними і міськими радами. Останні можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування (це стосується як загальнодержавних, так і місцевих платежів) у межах сум, які надхо дять до їх бюджетів. Податкові пільги не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткуван ня. Пільги щодо оподаткування місцевими податками і зборами встанов люються або змінюються виключно відповідними органами місцевого са моврядування (ст. 2 Закону від 14 жовтня 1998 р. "Про встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів подат кових баз, а також пільг щодо оподаткування"; ст. 26 Закону від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні").

Переліки податкових пільг містяться у конкретних нормативних актах, які регламентують порядок нарахування і стягнення відповідних податків та інших обов'язкових платежів. Інформація про податкові пільги періодично систематизується ДПА України і публікується у спеціалізова ному виданні. На момент підготовки книги до друку чинним є Довідник

№ 21 пільг, наданих чинним законодавством юридичним особам щодо сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів станом на 1 квітня 2002 р.1. Наказом Мінстату України від 23 грудня 1996 р. № 376 затверд жено Інструкцію про порядок заповнення звіту "Про суми отриманих пільг по оподаткуванню в розрізі окремих видів податків і пільг щодо кожного виду податку", згідно з якою підприємства незалежно від форми власності і відомчої підпорядкованості обчислюють обсяги фактично отриманих пільг щодо кожного податку, складають звіт за встановленою формою і по дають його податковим органам за місцем реєстрації платника.

Наказом Державної митної служби України від 22 грудня 1999 р. № 845 затверджено Порядок подання документів, які підтверджують право суб'єктів підприємницької діяльності на користування встановле ними чинним законодавством податковими пільгами під час митного оформлення товарів та інших предметів, що ввозяться на митну тери торію України або вивозяться з митної території України. Наказом цьо го ж відомства від 17 травня 2000 р. № 285 затверджено переліки то варів та інших предметів, митне оформлення яких при ввезенні на мит ну територію України або при вивезенні за межі цієї території здійснюється із застосуванням податкових пільг відповідно до законо давства, і документів, подання яких потрібне для використання пільго вого режиму оподаткування. Розпорядженням КМУ від 26 вересня 2001 р. № 458-р схвалено Концепцію значного зменшення кількості пе редбачених законодавством податкових пільг, що надаються у разі вве зення товарів на митну територію України.

Обов'язковою характеристикою об'єктивної сторони злочину, передбаче ного ст. 222 КК, є надання завідомо неправдивої інформації — обман дер жави або кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується ви користанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів. Неможливо вчинити цей злочин шляхом усного обману, особистих запев нень, іншим способом, не пов'язаним з поданням належному адресатові певних документів, у тому числі в електронному вигляді. Наприклад, у сфері банківського кредитування знаряддям аналізованого злочину, за за гальним правилом, виступають такі документи, які надаються позичальни ками банкам і в яких можуть міститись неправдиві дані:

1) кредитні заявки (клопотання), в яких зазначається: повне наймену 
вання підприємства-позичальника, його юридичний статус, підпорядко 
ваність і основні напрями діяльності, кількість працюючих, найменуван 
ня обслуговуючого банку, отримання кредитів в інших банках, прізвища
керівника і головного бухгалтера, необхідна сума кредиту, його мета, суть
угоди, яка кредитується, основні постачальники продукції за угодою та
основні споживачі, строки погашення і форми забезпечення позики;

2) установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картка із зраз 
ками підписів, завірена банком, довідка банку про залишки коштів на ра 
хунках і наявність заборгованості за позичками (вказані документи нада 
ються, якщо банківські рахунки позичальника відкриті в інших банках);

3) контракти, угоди, інші документи, які підтверджують, що кредит
отримується для придбання товарів, робіт або послуг; довідки про ре-

1Вісник податкової служби України. — 2002. —№ 21. — С. 3-42

зультати дослідження кон'юнктури ринку; бізнес-плани; складські довідки про наявність товарно-матеріальних цінностей;

4) техніко-економічні обґрунтування, подання яких важливе з погля 
ду перевірки відповідності передбачених у них строків і умов повернен 
ня кредиту реальним фінансовим можливостям позичальників. Техніко-
економічні обґрунтування містять інформацію про строки і порядок роз 
рахунків, передбачених договорами з контрагентами позичальника, про
джерела, за рахунок яких планується погасити кредит і сплатити відсот 
ки, про платоспроможність основних споживачів, про витрати, у тому
числі пов'язані із сплатою податків і відсотків за кредит;

5) проектно-кошторисна документація, рішення про відведення зе 
мельних ділянок, дозволи архітектурно-будівельних служб місцевих ор 
ганів влади на будівництво, проекти будівництва (реконструкції)
підприємств, висновки експертів щодо проектно-кошторисної докумен 
тації, контракти, графіки виконання робіт (зазначені документи не 
обхідні для отримання кредитів на спорудження об'єктів для зберігання
та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів та
інших подібних цілей);

6) документи про фінансове становище, кредитоспроможність пози 
чальника, страховика або поручителя (бухгалтерські баланси, звіти про
прибутки і збитки, звіти аудиторських фірм, довідки, отримані від
інших банків, у тому числі про залишки коштів на банківських рахун 
ках, про кредиторську і дебіторську заборгованість, розшифровка руху
коштів на банківських, у тому числі валютних рахунках підприємства
за останній період тощо);

7) документи, які стосуються застави, поручительства, гарантії як
способів забезпечення кредиту (фіктивні гарантійні листи, документи,
які підтверджують нібито наявність або належність предмета застави
боржнику чи перекручують вартість заставленого майна, підроблені до 
говори страхування і страхові поліси тощо).

З приводу останньої з наведених вище груп документів, що застосову ються під час здійснення банківського кредитування, викликає інтерес та кий приклад із судової практики. За ч. 2 ст. 148-5 попереднього КК Ал-чевський міський суд Луганської області засудив директора ПП "Лаван да" Г., яка з метою отримання кредитів у розмірі відповідно 1 млрд крб. і 1 млрд. 700 млн крб. подала до банку "Аваль" і банку "Надра", крім інших необхідних документів, сфальсифіковані договори застави1.

З вироку не зовсім зрозуміло, з якої причини договори застави, подані Г., визнані судом сфальсифікованими і яке майно було нею заставлено або, навпаки, не заставлено. Та обставина, що договори застави нотаріально не посвідчувались, як це встановлено у судовому засіданні, сама по собі на вряд чи могла вважатись достатньою підставою для того, щоб інкриміну вати Г. надання банку завідомо неправдивої інформації, як цього вимагав і вимагає зараз кримінальний закон. По-перше, чинне законодавство вста новлює необхідність нотаріального посвідчення договорів застави лише де яких різновидів майна — нерухомості, транспортних засобів, космічних об'єктів. По-друге, недотримання такої вимоги тягне за собою виключно

1Архів місцевого суду м. Алчевська Луганської обл. Справа № 1-202 за 1996 р.

цивільно-правові наслідки — недійсність договору застави (ст.ст. 13, 14 За кону від 2 жовтня 1992 р. із змінами "Про заставу"). По-третє, зали шається відкритим питання, яке є основним з точки зору обґрунтованості або необґрунтованості кваліфікації дій Г. за ч. 2 ст. 148-5 КК, а саме, чи містили договори застави неправдиві відомості, скажімо, у них перекручу валась належність або вартість заставленого майна тощо.

Натомість правильним вважаю засудження за ч. 1 ст. 148-5 КК 1960 р. голови КСП їм. Артема Г. (вирок Станично-Луганського район ного суду Луганської області від 25 травня 1999 р.). Г. як посадова осо ба суб'єкта підприємницької діяльності з метою отримання цільового ко роткострокового кредиту у розмірі ЗО тис. грн. подав кредитору — Ста-нично-Луганському відділенню АПБ "Україна" завідомо неправдиву інформацію про предмет застави, якою забезпечувався кредитний до говір. У договорі застави № 33 від 2 вересня 1997 р. фігурувало 176 тон насіння соняшника врожаю 1997 p., хоч насправді весь урожай цього ро ку на момент укладення кредитного договору вже був заставлений і за безпечував виконання інших зобов'язань КСП.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.10.166 (0.016 с.)