Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів

Ч. 1 ст. 224 КК 2001 p., відтворюючи ч. З ст. 148-8 попереднього КК, встановлює відповідальність за виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів. До набрання чинності Зако ном України від 6 березня 1996 р. "Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України", яким ст. 148-8 КК 1960 р. було допов-

1Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Вказана праця. — С. 80

нено нормами про караність дій з підробленими недержавними цінними паперами, виготовлення підроблених цінних паперів, які випускались не державою в особі уповноважених органів, а іншими емітентами, за спрямованістю умислу могло розцінюватись як готування до шахрайст ва, а збут таких цінних паперів — як закінчене шахрайство.

Безпосереднім об'єктом злочину, що розглядається, треба вважати встановлений порядок виготовлення та обігу недержавних цінних па перів, нормальне функціонування ринку цінних паперів в Україні.

Предметом злочину, передбаченого ст. 224 КК, є недержавні цінні па пери. Питання про те, які документи вважаються цінними паперами і які з них є підстави визнавати державними цінними паперами, розгля даються у попередньому параграфі — при аналізі складу злочину "фаль-шивомонетництво".

До недержавних цінних паперів можуть бути віднесені, зокрема, акції, облігації підприємств і місцевих позик, ощадні та інвестиційні сертифікати, векселі, а також похідні цінні папери.

Відповідно до ст. 4 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" акцією визнається цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверд жує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у ви гляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред'явни ка, привілейованими та простими.

Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу — "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір ста тутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, відбиток печатки акціонерного товариства. До акції може до даватися купонний лист на виплату дивідендів.

У ст. 10 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" зазначається, що облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в уп равлінні. На відміну від акцій облігація засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість даного цінного паперу в зазначений термін з виплатою фіксова ного відсотка, якщо інше не передбачено умовами випуску облігацій. Облігації випускаються для залучення додаткових коштів. Законодавст во забороняє емісію облігацій для формування і поповнення статутного фонду підприємства-емітента, а також для покриття збитків, пов'язаних з їхньою господарською діяльністю.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентни ми і безпроцентними (цільовими), такими, що вільно обертаються, або з обмеженим колом обігу. Облігації підприємств повинні мати такі

реквізити: найменування цінного паперу — "облігація", фірмове найме нування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, відбиток печат ки емітента. Крім основної частини, до облігації може додаватися купон ний лист на виплату процентів. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому (ст. 18 Закону "Про цінні папери і фондову біржу").

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний про цент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу — "ощадний сертифікат"; найменування банку, що ви пустив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сер тифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката); найменування або їм*я держателя сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповнова женої на це особи, відбиток печатки банку. Дещо інший перелік реквізитів ощадних сертифікатів наводиться у Правилах здійснення де позитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління НБУ від 7 липня 1997 р. № 216 (у редакції постанови Правління НБУ від ЗО червня 1998 р. № 250).

Різновидом ощадних сертифікатів є ощадні сертифікати ВАТ "Дер жавний ощадний банк України", номіновані в іноземній валюті. Це письмові свідоцтва даного банку про депонування грошових коштів, які засвідчують права вкладників на одержання після закінчення встанов леного строку депозитів та процентів за ними. Емітентом сертифікатів виступає Державний ощадний банк України, який від свого імені випу скає сертифікати і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов випуску таких цінних паперів. Положення про порядок реєстрації випуску ощадних сертифікатів відкритого акціонерного това риства "Державний ощадний банк України", номінованих в іноземній валюті, та інформації про їх випуск затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 25 жовтня 1999 р. № 216.

До набрання чинності Законом України від 15 березня 2001 р. "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" такі цінні папери, як інвестиційні сертифікати випускались інвестиційними фондами і компаніями відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55.

Зараз інвестиційні сертифікати випускаються компаніями з управління активами пайових інвестиційних фондів. Такі цінні папери засвідчують

право власності інвестора на частку у зазначених фондах. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власникові однакові права.

Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від резуль татів її господарської діяльності. Як інститут спільного інвестування пайовий інвестиційний фонд провадить діяльність, пов'язану з об'єднан ням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання при бутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Відповідно до ст. 21 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" век сель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язан ня векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються такі види век селів: простий, переказний.

Простий вексель містить такі реквізити: найменування — "вексель"; просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; зазна чення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; дату і місце складання векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця). Переказний вексель повинен містити, крім пе рерахованих вище реквізитів, також: просту і нічим не обумовлену про позицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити (платника).

Законодавство України про обіг векселів складається із Женевської кон венції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додат ком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулю вання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Же невської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних век селів і простих векселів, Закону "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", Закону "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про пере казні векселі та прості векселі", Закону "Про приєднання України до Же невської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних век селів і простих векселів", Закону від 5 квітня 2001 р. "Про обіг векселів в Україні", Цорядку проведення банками операцій з векселями, затверджено го Головою Правління НБУ 25 лютого 1993 p., інших нормативних актів.

Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та по рядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з НБУ з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені). Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків затверджене рішенням ДКЦПФР від 22 листопада 2001 р. № 338. Система захисту вексельних бланків від підроблення включає в себе: елементи захисту паперу (бага-

тотоновий водяний знак, захисні волокна тощо); елементи захисту, які досягаються використанням спеціальних способів друку (орловський оф сетний друк, ірисний друк та ін.), спеціальних елементів дизайну (на приклад, антисканерні сітки, мікротексти) і спеціальних фарб (напри клад, флуоресцентних, термохромних).

Недержавним цінним паперам слід визнавати депозитний сертифікат НБУ. Це — один з монетарних інструментів, що є борговим цінним па пером НБУ в бездокументарній формі, який засвідчує розміщення в НБУ коштів банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого строку. Випуск, розміщення та розра хунки за депозитними сертифікатами здійснюються лише в без готівковій формі в грошовій одиниці України (пп. 1.1, пп. 1.3 п. 1 По ложення про депозитний сертифікат Національного банку України, за твердженого постановою Правління НБУ від 9 вересня 2002 р. № 335).

Визначення похідних пінних паперів наводиться у ст. 1 Закону від ЗО жовтня 1996 р. із змінами "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні". Похідними є цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів.

До похідних цінних паперів треба відносити, зокрема, деривативи, які бувають фондовими, валютними і товарними. До деривативів нале жать форвардний і ф'ючерсний контракти, опціони. Визначення цих по нять містяться у ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств'* (у редакції Закону від 22 травня 1997 р. із змінами), а по становою КМУ від 19 квітня 1999 р. № 632 затверджено Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів.

Форвардний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зо бов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

Ф'ючерсним контрактом визнається стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або ко шти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

Опціон — це стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбут ньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час та кого придбання за рішенням сторін контракту.

Згідно зі ст. 5 Закону від 10 грудня 1997 р. "Про Національну депо зитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Ук раїні", підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат. Положення про вимоги до сертифікатів цінних паперів, випущених у до кументарній формі, затверджено рішенням ДКЦПФР від 31 липня 1998 р. № 95 із змінами. Сертифікатом є бланк цінного паперу, який ви дається власнику цінного паперу (цінних паперів), містить визначені за конодавством реквізити та назву виду цінного паперу (акція, облігація тощо) або найменування "сертифікат акцій (облігацій тощо)" і засвідчує

право власності на цінний папір (цінні папери). Виробники сертифікатів повинні постійно вдосконалювати технології захисту від підроблення цих документів. Зокрема, розмір і колір геометричного фону мають бу ти такими, щоб уникнути можливості копіювання і сканування. Виго товлення сертифікатів зумовлене економічною доцільністю, тим, що друкування самих цінних паперів є заходом, який дорого коштує.

З викладеного вище випливає, що сертифікат є не цінним папером, а документом, який підтверджує право власності особи на певну кількість тих чи інших цінних паперів. Деякі цивілісти однак вважають по-іншо му і, визнаючи сертифікат власне цінним папером, пропонують виклю чити із законодавства поняття сертифіката цінних паперів як зайве і не потрібне1.

У разі знерухомлення цінних паперів, тобто переведення їх із доку ментарної (паперової) у бездокументарну (електронну) форму, чи у разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі право власності на них підтверджує виписка з рахунка у цінних паперах, яку зберігач зо бов'язаний надати власнику цінних паперів. Вказана виписка не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери.

Вважаю, що сертифікат цінних паперів, виписка з рахунка у цінних паперах та інші подібні документи (зокрема виписки з рахунків депози тарного обліку, виписки із реєстрів власників іменних цінних паперів), не будучи власне цінними паперами, не повинні визнаватись предметом злочину, передбаченого ст. 224 КК. їх підроблення, а також використан ня за наявності до цього підстав має кваліфікуватись за ст. 358 або ст. 366 КК. Протилежний підхід означав би розширювальне тлумачення кримінального закону.

З огляду на зазначене вище, суперечливою виглядає позиція Д.Д.Бай-рактара. Автор, з одного боку, переконливо доводить, що тимчасові свідоцтва, які до випуску сертифікатів підтверджують право власності на цінні папери, самі не є цінними паперами, а, з іншого боку, розгля дає вказані свідоцтва як предмет злочинів, передбачених ст. 79 і ч. З ст. 148-8 КК 1960 рА

З урахуванням того, що на фондовому ринку здебільшого обертають ся не самі цінні папери, а їх замінники, бажано доповнити ст. 224 КК окремою вказівкою на відповідні документи і насамперед це доцільно зробити щодо сертифікатів цінних паперів та виписок з рахунків у цінних паперах.

З об'єктивної сторони злочин, що розглядається, полягає у таких діях: 1) виготовлення підроблених недержавних цінних паперів; 2) їх збут; 3) використання таких цінних паперів іншим чином.

Виготовлення підроблених цінних паперів означає як повне створення документів, які із зовнішнього боку значною мірою нагадують справжні цінні папери, так і фальсифікацію останніх. Спосіб виготовлення підро-

1 Баринов А. Понятие и юридическая природа сертификатов ценных бумаг // Юрист. — 2001.
— № 10. — С. 52-55

2 Байрактар Д.Д. Кримінальна відповідальність за виготовлення з метою збуту чи використан 
ня підроблених цінних паперів // Держава і право. Вип. 10. — К., 2001. — С. 286

бок (малювання, копіювання з використанням комп'ютерної техніки то що) може бути різним, визначається характером і видом підроблюваного цінного паперу і на кваліфікацію за ст. 224 КК не впливає.

Для відмежування аналізованого злочину від шахрайства необхідно, по-перше, щоб винна особа у той чи інший спосіб підроблювала цінні па пери реально існуючих емітентів, по-друге, щоб якість підробки була до сить високою і дозволяла винному сподіватись на її збут чи інше вико ристання у звичайних умовах обігу цінних паперів.

У тому разі, коли пінний папір існує у без документарній формі, тоб то у вигляді здійсненого зберігачем облікового запису, який підтверджує право власності на цінний папір, підробленням у плані відповідальності за ст. 224 КК, очевидно, треба визнавати відкриття фіктивного рахунка у цінних паперах, а також внесення перекручених відомостей до ра хунків у цінних паперах, що їх ведуть депозитарії та зберігачі цінних паперів. Подібні дії потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, пе редбачених ст. 224 і ст. 361 КК ("Незаконне втручання в роботу елек тронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж"). У даному разі має місце ідеальна сукупність, коли особа одним діянням виконує два різні склади злочинів.

З поставленого питання в юридичній літературі висловлена й інша точ ка зору, згідно з якою підроблення записів на рахунках у цінних паперах у разі бездокументарної форми випуску цінних паперів треба кваліфікува ти не за ст. 224, а за ст. 361 або ст. 364 КК ("Зловживання владою або службовим становищем")1. Не визнає предметом виготовлення і збуту підроблених цінних паперів так звані бездокументарні цінні папери, що існують у вигляді електронних записів у пам'яті ЕОМ, Б.В.Волженкін2.

На мій погляд, ст. 224 КК України, в якій йдеться про виготовлення підроблених недержавних цінних паперів і яка не конкретизує форму існування цінних паперів, носить універсальний характер, а отже сфера її застосування не повинна обмежуватись лише документарною формою випуску цінних паперів.

Поняття збуту в аналізованому складі злочину за своїм змістом співпадає з таким же поняттям, вжитим у ст. 199 КК і розглянутим у попередньому параграфі книги.

Використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів означає вчинення з такими предметами різноманітних (за винятком збу ту) дій, у тому числі пов'язаних з отриманням певних прав, пільг, пере ваг або із звільненням від обов'язків. Це може бути, наприклад, вико ристання цінних паперів як засобу платежу чи предмета застави, вне сення їх як внеску до статутного фонду господарського товариства, за стосування під час сплати податків, зборів, інших обов'язкових пла тежів у випадках, передбачених законодавством, реалізація прав акціонера — на отримання дивідендів або частки майна підприємства-емітента у разі його ліквідації, на участь в управлінні акціонерним то вариством, на отримання інформації про його діяльність тощо.

1 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред.
М.І.Мельника, М.І.Хавронкжа. — К.: Каннон, А. С. К., 2001. — С. 599

2 Волженкин Б.В. Вказана праця. — С. 372

Використання підроблених недержавних цінних паперів для незаконного і безоплатного заволодіння чужим майном або придбання права на майно дис позицією ст. 224 КК не охоплюється і за наявності до цього підстав має до датково кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 190 КК як шахрайство.

Видача так званих "бронзових" (фіктивних) векселів, за якими не сто ять поставлені товари, виконані роботи або надані послуги, вчинена з метою збільшити борг підприємства — потенційного банкрута, не підпа дає під дію ст. 224 КК і з урахуванням обставин справи може кваліфіку ватись за ст. 219 ("Доведення до банкрутства") або за ст. 221 КК ("Неза конні дії у разі банкрутства").

Злочин, передбачений ст. 224 КК, побудований як формальний склад і визнається закінченим з моменту вчинення однієї з трьох дій, які аль тернативно складають його об'єктивну сторону.

Суб'єкт злочину є загальним. Це — фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. За збут або використання підробок іншим чином має відповідати як той, хто виготовив підроблений цінний папір або був співу часником такого виготовлення, так і непричетна до підроблення особа.

Виготовлення підроблених недержавних цінних паперів, вчинене службовою особою з використанням службового становища (скажімо, керівним працівником спеціалізованого поліграфічного підприємства), потребує додаткової кваліфікації за ст. 364 КК — за наявності всіх оз нак цього складу злочину.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 224 КК, характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою виготовлення недержавних цінних паперів є мета збуту, відсутність або невстановлення якої виключає інкримінування аналізованої статті. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію за ст. 224 КК, враховуються при призначенні покарання, а у певних випад ках можуть свідчити про наявність у скоєному також ознак іншого складу злочину, наприклад, шахрайства або ухилення від оподаткування.

Кваліфікуючими ознаками злочину згідно з ч. 2 ст. 224 КК є по вторність та заподіяння великої матеріальної шкоди.

У примітці до ст. 224 КК роз'яснюється, що повторність має місце у разі скоєння даного злочину особою, яка раніше вчинила виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів (ст. 224 КК), або виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пе ресилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених гро шей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК). Таким чином, кримінальну відповідальність посилює повторність як тотожних, так і однорідних злочинів. При цьому не має значення те, чи була особа раніше засуджена за ст. 199 або ст. 224 КК.

Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 224 КК).

Особливо кваліфікуючим ознаками злочину згідно з ч. З ст. 224 КК є вчинення його організованою групою та заподіяння особливо великої ма теріальної шкоди. У примітці до аналізованої статті вказується, що це шкода, яка у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

58