Засади виконаввчої влади в Укр. (Кабінет міністрів ( конституція).

Кабіне́тМіні́стрівУкраї́ни є вищим органом у системі органів виконавчої влади Укр. КабМін відповідальний перед Президентом Укр, підконтрольний і підзвітний ВР у межах, передбачених Конституцією Укр.

КабМін у своїй діяльності керується Конституцією та законами Укр, а також указами Президента Укр та постановами ВР Укр. До складу КабМін входять Прем'єр-міністр Укр, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Діяльність Кабінету Міністрів Укр забезпечує Секретаріат Кабінету Міністрів Укр.

Прем’єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.

Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України.

Прем'єр-міністр керує роботою КабіМіністрів Укр, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів Укр, схваленої ВР Укр.

Кабінет Міністрів Укр:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність Укр, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів Укр, актів Президента Укр;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає ВР Укр звіт про його виконання;
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності Укр, митної справи;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами Укр, актами Президента Укр.

КабМін Укр в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання.

Державне управління: суть, дуалізм суб'єкта і об'єкта.

Державне управління — складова політичного управління, яке одночасно поєднує політичні та адміністративні засоби. Державне управління охоплює об'єкти державного сектора — державну власність, державні органи й організації, а також суспільного в межах повноважень, необхідних сучасній державі для ефективного забезпечення соціально-економічного прогресу, гарантій захисту прав і свобод громадян та національної безпеки.

Державне управління є складовою соціального управління.

Суб'єктом управління є система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень обов’язкових для виконання, тобто це система що управляє. (органи виконавчої влади, керівники і керівний склад цих органів). Об'єктом управління — система, яка підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.

Між суб’єктом і об’єктом державного управління не існує абсолютних меж: система, яка управляє, будучи суб’єктом відносно того чи іншого об’єкта, сама, в свою чергу, може бути об’єктом управління з боку іншого суб’єкта. Так, наприклад, обласна державна адміністрація, що здійснює виконавчу владу у межах області, є суб’єктом управління щодо районних державних адміністрацій даної області, одночасно будучи об’єктом управління відносно уряду, останній в свою чергу, є об’єктом управління з боку глави держави і парламенту.

Державне управління пов'язане з реалізацією цілей і функцій держави.

Отже, державне управління можна визначити як цілеспрямований вплив органів держави на життєдіяльність суспільства.

Державне управління має низку специфічних властивостей:

1) суб’єктом управління є держава;

2) державне управління спирається на владні повноваження і поширюється на все суспільство;

3) за характером і обсягом управлінських явищ державне управління охоплює вирішення питань, обумовлених забезпеченням життєдіяльності людей.

4) державне управління містить не лише інструменти правових, політичних, економічних (регулювання, узгодження, переконання, стимулювання тощо), а й примус із допомогою правоохоронних органів завдяки такій організації, як держава.

У широкому розумінні поняття державного управління поширюється на всі три гілки влади — виконавчу, законодавчу і судову, а у вузькому — тільки на виконавчу. В цьому випадку розглядатимемо управління у вузькому значенні як політико-адміністративну діяльність. При цьому треба підкреслити, що без управління як діяльності не можливе функціонування будь-якої гілки влади. У системі судової влади управління здійснюється на рівні підбору кадрів для судових органів, організації судового процесу, процедур розгляду апеляційних і касаційних скарг, контролю за виконанням судових рішень і вироків.

Судова система влади меншою мірою, ніж парламентська, здійснює державне управління суспільством, однак вагомо впливає на його ефективність. Це пояснюється тим, що коли в суспільстві через механізми судової системи створені умови для надійного захисту прав громадян, тоді органи влади змушені дбати не про привілеї бюрократії (як це прийнято у слаборозвинутих країнах), а про суспільні інтереси, опираючись на сучасну цивілізовану систему державного управління.

Державне управління державними підприємствами: суб’єкти, об’єкти, принципи, інструменти.

Управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням,користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб,Фонд державного майна,

Обєкти: державні підприємства, казенні підприємства, корпоративні права держави,майно ВРУ.

Суб’єктами управління обє’ктів державної власності є: Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління держаним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; - державні господарські об’днання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (господарські структури); - юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (уповноважені особи); - національна академія наук України, галузеві академії наук.

Принципи: провідна роль КМУ, делегування повноважень, визначення об’єктів власності, визначення відрахувань та асигнування.

Інструменти: нормативна база, відрахування з прибутку, дивідендна політика, видатки з бюджету.

Приватний сектор

Приватний сектор –сукупність домогосподарств та ділових підприємств приватної форми власності.

Приватний сектор економіки - частина економіки країни, яка не перебуває під контролем держави. Приватний сектор утворюють домогосподарства та фірми, що належать приватному капіталу. Приватний сектор економіки підрозділяється на корпоративний, фінансовий та індивідуальний сектори економіки.

Можна виділити дві групи причин, що стримують розвиток приватного сектора економіки.

Перша - це причини кардинального (загальноекономічного) характеру, закладені в економічній політиці держави, друга - локального (переважно організаційного) характеру.

Критерії функціонування приватного сектору можна згрупувати наступним чином:

- вільний доступ до ресурсів; - свобода вибора підприємницької діяльності; - вільний доступ до ринків товарів (збуту) та послуг; - гарантія привласнення заробленого доходу.

Функції держави у сфері підтримки приватного сектору є наступними:

- Створення загальних законодавчих і правових передумов, свого роду правил гри для осіб, що діють в ринковій економіці;

- Пряме державне володіння і управління основними елементами інфраструктури народного господарства, природними монополіями, особливо важливими в політичному, економічному та фінансовому відношенні виробництвами;

- Розробка і проведення активної промислової політики, участь у ключових інвестиційних, структурно - технологічних програмах шляхом повного або часткового їх фінансування, надання економічних гарантій, пільгових кредитів та інших видів фінансової допомоги приватного сектору економіки.

Партнерські відносини між державою і приватним сектором формуються в процесі об'єднання ресурсів, фінансових засобів і знань приватного сектора і державою з метою:

а) зниження витрат; б) забезпечення підвищення якості послуг; в) удосконалення механізму їх надання.

Одна з можливостей для держави більш активно налагоджувати партнерські відносини з приватним сектором - організація спеціальних органів, що займаються підтримкою приватних компаній. Ці органи займаються двома потенційними партнерами у приватному секторі: Агентства сприяння інвестиціям займаються іноземними компаніями, які здійснюють прямі інвестиції, Агентства з підтримки малого бізнесу займаються дрібними компаніями.

Теорії та школи ДУ