ТОП 10:

ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ПРОБЛЕМ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ



Цілі та якість соціального управління на всіх рівнях і результати його практичної реалізації виступають визначальним чинником і показником характеру функціонування і розвитку суспільства, а відтак і добробуту та соціально-психологічного самопочуття людей. Організація управління будь-якою соціальною системою є важливим і відповідаль­ним завданням, передумовою успішного розв'язання якого є чітке визначення цілей і напрямів управління в нерозривній єдності зі стратегічними цілями суспільства. Це ж, у свою чергу, вимагає чітких світоглядних позицій і філософського осмислення цілей управління першим керівником. Адже його осмислена і послідовна діяльність має бути спрямована на визначення цілей, що відповідають логіці розвитку системи і законо­мірностям її самоорганізації.

Нинішні суто практичні потреби нашого суспільства у якнай­швидшому ефективному подоланні кризи, що склалася сьогодні в країні, забезпечення соціально-економічного і духовного відродження України та її переходу до сталого розвитку на шляхах соціально орієн­тованої ринкової економіки, подальшої демократизації суспільного життя і формування громадянського суспільства, вимагають невідклад­ного розв'язання низки таких саме суто практичних завдань. Серед них - вибір і реалізація ефективних, суспільно прийнятних стратегій розвитку та істотне підвищення якості соціального управління на всіх рівнях і у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Надзвичайна склад­ність і незвичність умов, у яких опинились країна і суспільство - одночасна кардинальна трансформація не тільки суспільно-політичного устрою та соціально-економічного укладу, а й ідеологічних установок, парадигми життєвих цінностей і орієнтирів - істотно ускладнюють можливості виконання цього завдання.

Вибір цілей і розробку стратегії розвитку, не говорячи вже про можливості їхньої реалізації, надзвичайно важко здійснити без серйоз­ного теоретичного осмислення і філософського обґрунтування сутності і природи управління як специфічного феномену в системі життєдіяль­ності суспільства та його інститутів. Досвід існування України як неза­лежної держави свідчить про відсутність такого розуміння на всіх рів­нях управління, тому воно здійснюється хаотично, безсистемно і непослідовно.

Разом з тим філософія управління як відносно самостійна наукова дисципліна, не зважаючи на свою виняткову важливість як методоло­гічної основи управлінської теорії і практики управлінської діяльності, залишається ще недостатньо розвиненою галуззю філософських знань. Більше того, сьогодні практично відсутні навіть самі визначення її об'єкта, предмета і змісту. Про це свідчать результати аналізу вітчиз­няної і зарубіжної наукової і навчально-методичної літератури з філосо­фії і з управління та визнання авторитетних фахівців - філософів і теоретиків соціального управління.

У філософському словнику відсутні навіть статті, присвячені термінам "управління" та "соціальне управління". Не розглядаються спеціально питання соціального управління і в курсі лекцій з філософії [116], хоча там досить повно і змістовно представлений розділ соціальної філософії. Приблизно те саме можна сказати й щодо зміс­товного в цілому навчального посібника з філософії [117] та більшості численних вітчизняних і російський посібників з філософії, що вий­шли друком протягом останнього десятиліття.

Приємним винятком є курс лекцій з філософії А. А. Герасимчука та 3. І. Тимошенко, який містить два спеціальних розділи, присвячених питанням філософії управління. В одному з них розглядається пробле­ма управління суспільством в історії філософської думки з визначенням предмету філософії менеджменту і бізнесу, а в іншому аналізується фі­лософський аспект сучасного менеджменту і бізнесу, розглядаються спе­цифічні питання філософського розуміння свободи в умовах ринкового господарювання або філософія успіху менеджера [18].

У підручнику з філософії А. Г. Спіркіна соціальному управлінню також: присвячено окремий розділ, де автор справедливо вважає сус­пільство цілісним організмом, що розвивається як система, елементами якої виступають різні сфери громадського життя, що перебувають у взаємодії одна з одною. Тому він доходить висновку, "що й управління суспільством має бути системним, комплексним".

Оскільки "управління внутрішньо необхідне як для суспільства в цілому, так і для кожної з його частин", А. Г. Спіркін відзначає, що ступінь організації механізмів управління може розглядатися як один з істотних показників рівня розвитку і самого суспільства, і кожної з його сфер". Що правда, при цьому він не говорить про те, що специфічні особливості кожної конкретної сфери громадського життя можуть істотно впливати на характер і зміст управління, хоча й відзначає, що "соціальне управління досліджується в даний час у трьох аспектах: господарському (управління економікою), соціально-політичному та соціально-психологічному. Однак, діючи в цілісному суспільному організмі, управління являє собою єдиний і неподільний на окремі елементи процес. Проблема управління, будучи, таким чином, глобальною суспільною проблемою, складає фундаментальний аспект соціальної філософії" [98, с. 433].

Тут спірними, на наш погляд уявляються принаймні два твердження. По-перше, визначаючи управління як функцію, А. Г. Спіркін одночасно стверджує, що воно являє собою і процес. В дійсності ж природа управління є набагато складнішою, і його неможливо звести до однієї сутності, тому доречно говорити про функціональний, процесний, цільовий, результатний та інші аспекти цього складного і специфічного соціального феномену. По-друге, у наведеному тракту­ванні неподільності процесу управління автор мимоволі відходить від своїх діалектичних принципів. Дійсно, аналізуючи структуру управління, можна не тільки виділити різні його функції або певну послідовність етапів чи операцій, але й уявити можливість (що, втім, у переважній більшості випадків і реалізується в соціальній прак­тиці) їхнього виконання різними людьми. Одне це вже виступає переконливим аргументом на користь функціональної, часової та Щ-шої подільності процесів управління, існування яких зовсім не супе­речить визнанню його цілісності.

Донецькі дослідники соціально-гуманітарних аспектів філософії управління відзначають, що "філософія управління є найважливішою науковою галуззю, яка слабко розроблена у вітчизняній літературі і тому має гостру потребу в чіткому і розгорнутому визначенні своїх основних понять і методологічних принципів". У той же час вони підкреслюють, що "історія становлення людського суспільства, різних форм його дер­жавного устрою протягом багатьох сторіч була нерозривно пов'язана з розв'язанням проблем оптимальної організаціїсуспільства, ефективного управліннявсіма соціальними процесами життєдіяльності людей, з державно-владнимрегулюванням і керуванням різними сферами матері­ального і духовного життя суспільства" [114, с. 12].

Нарешті, філософський словник, підготовлений вченими Москов­ського державного університету, містить докладну статтю, присвячену аналізу поняття управління та деяким його філософським аспектам. Згідно з їхнім трактуванням, управління являє собою "здатність біоло­гічних і соціальних систем за допомогою нагромадження, перетворення та передачі інформації спрямовувати і коригувати різноманітні прояви їхньої внутрішньої та зовнішньої активності" [45, с. 402].

За словами авторів, "основне призначення управлінських струк­тур полягає у забезпеченні планомірного характеру функціонування і розвитку біологічних та соціальних систем". Очевидно, відчуваючи, що термін "планомірний" викликає цілком природні питання стосовно того, хто ж планує ці процеси в біологічних системах, автори поясню­ють, що "при цьому конкретна спрямованість і вид планомірного про­цесу можуть бути найрізноманітнішими. Врешті-решт управління, будучи специфічною формою нагромадження і використання корисної інформації, виступає як антиентропійний чинник, що забезпечує збе­реження і зростання рівня організації живих систем в ході еволюцій­ного процесу на Землі" [45, с. 402-403].

Однак і тут виникає низка питань, оскільки сьогодні серед філосо­фів не існує єдиного підходу до розуміння сутності і характеру самого еволюційного процесу та його закономірностей. Існують, наприклад, мір­кування, за якими закономірності вважаються суб'єктивним відобра­женням певних істотних зв'язків між явищами об'єктивної реальності. Однак довжина часових відрізків, на яких можна було б виявити зако­номірності еволюційних процесів виявляється незрівнянно більшою не тільки щодо життя окремої людини, а й взагалі існування суспільної люд­ської свідомості у всій ретроспективі її історично-культурної осяжності.

Виходячи зі своїх власних методологічних позицій, автори словника вважають, що буття будь-якої системи управління передба­чає наявність керованого об'єкта, управляючого пристрою, каналів прямого і зворотного зв'язку, а її функціонування має циклічний ха­рактер. В структурі циклу вони визначають такі чотири стадії:

1) отримання керівною системою інформації;

2) переробка інформації, тобто формування інформаційних мо­делей, за допомогою яких здійснюється спрямування і коригування активності систем);

3) передача інформації виконавчим органам;

4) зворотний зв'язок.

Показовим є зауваження авторів відносно того, що "важливо враховувати складний і своєрідний характер вираження систем управління в біологічному та соціальному світі, способи формування яких можуть варіюватись від структурних, з явно вираженими каналами управлінського зв'язку, до статистичних, в яких обмін ін­формацією здійснюється у випадковому режимі". І це неминуче потребує знов повернутись до питання про саму можливість існуван­ня планомірності чи навіть певних закономірностей за умов випад­кового характеру обміну інформацією. При цьому, певна річ, вини­кає висновок щодо доцільності використання поняття управління тільки стосовно соціальних та соціо-технічних систем.

Адже тільки людина дійсно здатна свідомо визначати цілі управ­ління ними, здійснювати планування характеру і режимів функціону­вання відповідних систем і прагне за допомогою управління забезпечити досягнення визначених нею ж самою (чи іншою людиною, що не є принциповим) цілей. Стосовно ж біологічних систем більш справедли­вим уявляється визнати наявність у них лише вже розглянутої вище властивості самоорганізації, прояви якої дехто і вважає управлінням.

Виходячи з інформаційної природи самого феномену управління, автори згаданого словника вказують, що "постіндустріальну, інформа­ційну стадію цивілізації правомірно розглядати і як епоху широкого застосування у різних сферах і галузях суспільного життя різноманіт­них штучно створених управляючих пристроїв" [45, с. 403]. Цілком справедливе, це твердження, однак, зовсім не проясняє й не може прояснити питання сутності управління та його взаємодії з процесами стихійного характеру, які також мають відігравати істотну роль у функціонуванні й розвитку суспільства та його окремих підсистем.

Нарешті, визнання необхідності філософського осмислення фено­мену управління знайшло місце і у вітчизняній філософській літературі. Дійсно, новий фундаментальний філософський словник соціальних термінів під загальною редакцією В. П. Андрущенка визначає управлін­ня як специфічну функцію „особистих організованих систем природи, суспільства, виробничо-механічної сфери, що забезпечує їх життєдіяль­ність, цілеспрямовану динаміку їх розвитку, реалізацію конкретних програм і практичних завдань". Хоча й тут виникає питання стосовно не зовсім чіткого визначення сутності поняття „особистих організова­них систем природи", однак взагалі це визначення вже практично виключає з розгляду безсуб'єктні системи, властивість самоорганізації яких окремі дослідники інколи безпідставно оголошують управлінням.

Ще більш конкретним і точним уявляється розуміння авторами словника поняття управління у соціальній сфері, де воно „передбачає свідому діяльність суспільних інститутів та окремих індивідів, спрямовану на регулювання стихійних й усвідомлених, об'єктивних і суб'єктивних засад доцільного впорядкування суспільних відносин". Важливою виступає й теза про фактори, що регулюють суспільне життя. До них, на думку авторів „належать: система реалій, закладених у природі людини, властивих її свідомості й обумовлених навколишнім середови­щем; сукупність включених у суспільний процес різноманітних подій, що посилюють або послаблюють дію об'єктивних законів; система управлінських дій колективних та індивідуальних членів суспільства, які виступають суб'єктами суспільного процесу" [115, с. 605].

Зазначаючи, що проблемами соціального управління займались відомі філософи й соціологи (Аристотель, Конфущй, Н. Макіавеллі, Г. Ге-гель, К. Маркс, сучасні теоретики Дж. Вернем, Д. Белл, Дж. Гелбрейт та інші), автори словника підкреслюють надзвичайно важливе положення про те, що ці дослідники "вбачали в управлінні силу, здатну врятувати суспільство від властивих йому соціальних недугів, підвищити його життєздатність". Це, на наше переконання, безпосередньо стосується й нашого сьогоднішнього суспільства, яке вкрай потребує появи належ­ного управління, яке б врятувало українське суспільство від "властивих йому соціальних недуг" та підвищило б його життєздатність і прагнення до розвитку на шляхах соціального прогресу. Саме тут зіткаються теоретичні положення філософії управління з актуальними потребами суспільної практики.

Відзначимо, що саме Деніел Белл на основі результатів системного аналізу змін у сфері промислового виробництва США та виявлених ним тенденцій виступив розробником теорії постіндустріального суспільства (1965 p.). Автор визначає його як принципово новий тип суспільства, вільний від антагоністичних суперечностей і являє собою продукт трансформації капіталізму в епоху науково-технічної революції. Цікаво, що стосовно соціального управління, у концепції Д. Белла розглядається можливість переходу влади до так званого "нового класу", під яким ма­ється на увазі науково-технічна еліта, констатується необхідність зближення правлячої та інтелектуальної еліт.

Ця ідея близька за своїм змістом і соціальною спрямованістю до основних положень нашої концентрації формування національної гума-нітарно-технічної управлінської еліти. Саме вона, на нашу думку, здат­на реформувати українське суспільство на засадах вимог постіндустрі­ального стану людської цивілізації. Д. Белл впевнений, що в постін-дустріальному суспільстві відбудеться остаточне визволення людини від світу речей завдяки технологічному розвитку, і домінуючою стане лише залежність людей один від одного. Таким чином, майбутнє суспільство набуватиме "комунального характеру", тобто соціальною його одини­цею ставатиме не індивід, а певна "організована група".

Відомий дослідник проблем соціального управління С. О. Завєтний, говорячи про ту особливу актуальність, якої набуває сьогодні необхід­ність філософського осмислення проблем управління, також вказує, що "в соціальній філософії та інших суспільних дисциплінах найбільш вив­ченими виявилися такі функції суспільства, як активність і діяльність, менша увага приділена питанням управління". Дещо спірними, при­наймні в термінологічному відношенні, уявляються теоретичне положен­ня автора стосовно того, що можна "представити суспільство як систему, що складається з трьох функцій - активності, діяльності та управління", оскільки згодна система не може складатися з функцій (за винятком, можливо, певної сукупності функцій у випадку, коли сама ця сукупність розглядається як система).

В той же час, у своєму підході до відповіді на принципове пи­тання стосовно співвідношення компонентів, або, за словами автора, того, "який з цих компонентів є системоутворюючим", С. О. Завєтний докладно аналізує кожний з цих компонентів і цілком доказово робить важливий висновок про те, що "у цій тріаді головним компонентом є управління" [32, с. 7-8].

А. А. Герасимчук та 3. І. Тимошенко, підкреслюючи багатоманіт­ність змісту світу, вважають, що "у ньому можна виділити ряд основ­них явищ і процесів, які суттєво визначають багатоаспектний спосіб життєдіяльності людини. Одним з таких є управління і бізнесова діяль­ність як на рівні суспільних структур, так і окремих індивідів". Ця діяльність, за їхніми словами, "здійснюється на основі певних методологічних і світоглядних засад, які з розвитком виробничих і суспільних відносин постійно змінюються" [18, с. 331].

За словами А. А. Герасимчука і 3. І. Тимошенко, "праця менеджера є багатоманітною, але в основі її лежить рівень етичних і психологічних чинників суб'єкта управління". Вони зазначають, що "у взаємовід­носинах "менеджер - оточуюче середовище" кожен конкретний випадок породжує велику кількість непередбачених нюансів. Але є ряд парадигм, дотримання яких визначають успіх менеджера" [18, с. 405]. Серед цих парадигм, очевидно, мається на увазі і визначення сутності управління як одного із складових елементів предмету філософії управління.

Необхідно підкреслити, що визначення й аналіз предмету дослідження філософії управління ускладнюється, крім того, значною розмаїтістю конкретних сфер і проявів життєдіяльності суспільства, наяв­ністю певних, інколи досить істотних, етнонаціональних особливостей здійснення управлінської діяльності в різних країнах і навіть існування безлічі різних підходів до розуміння сутності самого поняття управління, його цілей і змісту. Так, одні дослідники вважають управління загальною властивістю будь-яких соціальних систем, другі - однією з основних функцій цих систем, треті - процесом, четверті - специфічним соціальним феноменом, який поєднує в собі ознаки і обов'язкового атрибута будь-якого соціуму, і умови його нормального функціонуван­ня та розвитку, і процес, що забезпечує ці умови, і деяку досить за­гальну системну функцію. І остання точка зору нам вважається такою; що найбільш відповідає реальній сутності феномену управління, яіЦ дійсно виступає складним системним явищем, що й зумовлює складність і системність відповідного поняття соціального управління.

Таким чином, хоча серед усього різноманіття існуючих підходів до, дослідження природи, сутності і найбільш загальних закономірностей феномену управління соціальними системами вивчення його філософських аспектів має, напевне, найбільш давню і тривалу історію, сучасний стан саме філософії управління як відносно самостійної галузі філософської науки, варто вважати ще далеким не тільки від певної завершеності, але й від наявності її певної загальноприйнятої структури, загальновизнаного предмету дослідження та чіткого категоріально-понятійного апарату.

При визначенні сутності філософії управління, її об'єкта і предмета дослідження суттєвим моментом виступає те, що філософія управління не може бути усвідомлена і зрозуміла без належної філософ­ської рефлексії таких невід'ємних від соціального управління феноме­нів, як суспільство, суспільні відносини, влада, право, мораль, відпові­дальність тощо. Адже, по-перше, соціальне управління являє собою особливий різновид суспільних відносин і специфічну форму їхнього прояву. По-друге, будучи, як, власне, і саме управління, продуктом тривалого історичного розвитку людської цивілізації та суспільства, філософія управління, філософія влади і філософія права, в свою чергу, вимагають звертання до філософії історії та до соціології історії.

Крім того, оскільки цілі та методи управління людьми та їх спільною діяльністю, як і його практична організація та реалізація, істотною мірою спираються ще й на певну парадигму морально-етичних норм, життєвих цінностей та ідеалів, або ж, принаймні, мають враховувати їх, дослідження у сфері філософії управління не можуть ігнорувати цього зв'язку та відповідних положень власне моралі та етики. Всі зазначені обставини також: ускладнюють фор­мування і розвиток самої філософії управління і розуміння окремих її аспектів внаслідок наявності та істотного збільшення її взаємозв'яз­ків з іншими галузями філософських, соціологічних та управлінських знань. І в той же час теоретичне і прикладне значення цих питань невпинно зростає. Тому й розробка проблем філософії управління являє собою важливе і актуальне завдання.

Результати розглянутого тут аналізу основних філософських підходів до усвідомлення сутності соціального управління відкрива­ють можливість певного узагальнення, з одного боку, характеру висвітлення проблем соціального управління в сучасній філософській літературі, а з іншого, сформувати коло сучасних проблем самої філософії управління, її загального стану, труднощів та перспектив розвитку. Уявляється доцільним наочно представити результати цього аналізу за допомогою рис. 17.

Рис.17. Основні проблеми філософії управління

 

Детальне знайомство з цією схемою дає змогу дійти цілком обґрунтованого висновку стовно того, що предметом філософії управ­ління сьогодні доцільно вважати такі шість специфічних груп проблем: 1) загальний стан філософії управління; 2) передумови її формування; 3) труднощі її формування; 4) загальні проблеми сучасної філософії управління; 5) специфічні її проблеми; 6) перспективи розвитку.

Загальний стан філософії управління як самостійної галузі філософських знань і як теоретичної, світоглядної і методологічної основи сучасного наукового управління соціальними системами визначається, по-перше, суспільним визнанням потреби у філософії управління саме у такому розумінні її сутності та призначення, а по-друге, нечіткою визначеністю її понятійно-категоріального апарату.

Передумовами формування філософії управління виступа­ють, з одного боку, реальні потреби суспільної практики, в першу чергу пов'язані з особливостями постіндустріального етапу розвитку людської цивілізації, а з іншого - загальний розвиток філософської думки та осмислення проблем сучасності.

Труднощі формування філософії управління пов'язані насам­перед з відсутністю єдності методологічних принципів і підходів як до розуміння її сутності та предмету дослідження; так і до розуміння сутності і природи самого феномену управління, у тому числі й управ­ління соціальними системами. Крім того, має місце істотне розмаїття сфер і галузей соціального управління, різних його цілей і завдань.

Загальні проблеми сучасної філософії управління зумовле­ні, по-перше, різними світоглядними позиціями дослідників і невиз­наченістю підходів до предмету дослідження, а по-друге - переос­мисленням ролі особистісного чинника у забезпеченні ефективності суспільного виробництва і необхідністю розробки нової управлінської парадигми і поступовим її зсувом у бік соціально-психологічних морально-етичних і ціннісних аспектів.

Специфічними проблемами філософії управління слід вважати, з одного боку, її залежність від великої кількості чинників різної природи й характеру, а з іншого - змінами цілей і характеру управління, внас­лідок яких відбувається певна трансформація в розуміння його сутності.

Перспективами розвитку філософії управління на найближ­чий час слід вважати, насамперед, завершення формування її струк­тури та понятійно-категоріального апарату, а також розробку методо­логічних основ управлінської діяльності.

Певний інтерес викликає й така специфічна проблема, як визна­чення місця, яке має посідати сучасна філософія управління у загаль­ній структурі системи філософських знань. Важливого значення набу­ває також виявлення характеру і сутності її основних взаємозв'язків з іншими філософськими дисциплінами та іншими формами суспільної свідомості. Адже їхня сукупність не тільки поглиблює можливості усві­домлення необхідності соціального управління, його цілей і сутності, а й дозволяє більш чітко зрозуміти потребу у філософському осмисленні його проблем. На нашу думку, наочне уявлення про ці зв'язки можна отримати з аналізу схеми, наведеної на рис. 18.


Рис.18. Місце філософії управління в системі філософських знань та її зв'язок з іншими формами суспільної свідомості

Уважне знайомство з наведеними схемами і критичний їх аналіз, на перший погляд, здатні викликати певний скептицизм щодо доціль­ності існування філософії управління як самостійної наукової дисцип­ліни, її сучасного стану і перспектив розвитку. У читача можуть виник­нути навіть певні сумніви щодо самої необхідності дослідження філософських проблем соціального управління та їхнього вивчення в сис­темі управлінської та світоглядної підготовки майбутніх керівників.

Однак, таке уявлення є хибним і не відповідає дійсному стану ре­чей і реальним потребам суспільної практики. Філософія управління інтенсивно розвивається, її положення активно використовуються у проектуванні й створенні управлінських систем, здійсненні самого управління та формуванні змісту фахової освіти управлінців. Більш того, її роль зростатиме з подальшим розвитком постіндустріального суспільства, підвищенням освітнього, культурного і професійного рівня працівників і демократизації міжособистісних відносин. Адже ці чин­ники зумовлюють істотні зміни цілей, характеру і методології соціаль­ного управління і без глибокого філософського, світоглядного аналізу ці зміни відбуватимуться хаотично, безсистемно і непослідовно, що стри­муватиме соціальний прогрес взагалі.

Відсутність відносної завершеності філософи управління як нау­кової дисципліни і наявність різних поглядів на її предмет, на природу і сутність управління свідчить лише про відносну молодість філософії управління та кризу соціального управління, зумовлену парадигмальними змінами самого суспільства, характеру і цілей суспільного вироб­ництва, міжособистісних ділових відносин. За цих обставин важко пе­реоцінити роль філософії управління як методологічної основи усвідом­лення природи управління в нових історичних умовах, формування цілей, змісту і технологій управлінської діяльності і створення таких підходів до управління, які б адекватно відповідали перспективним потребам розвитку суспільства в постіндустріальну епоху.

Подібна незавершеність деяких інших наукових дисциплін, пов'я­заних з проблемами практичної філософії, не є їхнім недоліком, а най­імовірніше виступає свідченням їхнього розвитку. Така незаверше­ність, до речі, існує і в багатьох інших важливих соціальних інститутах. Відомо, наприклад, що освітяни сьогодні всерйоз занепокоєні загаль­носвітовою кризою освітньої системи і приділяють велику увагу фор­муванню нової філософії освіти, положення якої давали б надійний компас у пошуку шляхів успішного подолання кризи. Суперечливими є й тенденції розвитку сучасної культури. Поряд з процесами глобалізації та взаємопроникнення культур помітно загострюється боротьба за збереження національно-культурної ідентичності.

Непросто складаються і взаємини між класичним мистецтвом та його різними модерновими течіями. Ситуація ускладнюється потужним впливом на формування культурних цінностей, естетичних смаків і навіть морально-етичних ідеалів засобів масової інформації. Все це ви­магає перегляду традиційних положень філософії культури. Складні й неоднозначні процеси відбуваються сьогодні й у сфері наукознавству та філософії науки, у технічних науках і філософії техніки.

Більш того, функціонування всіх розглянутих сфер суспільного життя та соціальних інститутів безпосередньо пов'язане з управлінням. В умовах демократизації суспільного життя і формування ринкової економіки істотно зростає кількість соціальних і соціально-економічних систем, ускладнюється їх характер. Це зумовлює необхідність розробки нових підходів до організації управління в них. Отже, їх розвиток також залежить і від розвитку філософії управління. Тому розглянемо основні підходи до визначення поняття її предмету, змісту, основних завдань і сутності самого зеномену управління.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.239.156 (0.01 с.)