ТОП 10:

ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ПОНЯТТЯ МЕТОДОЛОГІЇ



Термін "методологія" є досить популярним при визначенні сутності та найзагальніших закономірностей того чи іншого виду людської діяльності. При цьому існує дві, в певному розумінні полярних, точки зо­ру на його зміст. Іноді поняття методології вживається як синонім філософії тієї сфери суспільного життя, якої стосується відповідна діяль­ність, або її теоретичних основ. І поряд з цим існують також спроби ототожнювати це поняття із загальними технологіями цієї діяльності або управління нею. Однак найчастіше його все ж пов'язують з пізнаваль­ною, а не з перетворювальною діяльністю людини в будь-якій сфері.

Найбільш поширені тлумачення терміну "методологія" виходять з того, що він має два основних значення. Перше з них означає сукуп­ність методів і прийомів дослідження, використовуваних у якій-небудь галузі науки. Друге ж його значення звичайно співвідносять із вченням про методи пізнання і перетворення дійсності. При цьому, за словами С. У. Гончаренка, розрізняють: а) часткову методологію як сукупність методів кожної конкретної науки; б) загальну методологію як сукуп­ність більш загальних методів; в) філософську методологію як систему діалектичних методів, що є найбільш загальними і діють на всьому терені наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію [19, с 207].

Згідно з визначенням, наведеним А. Г. Спіркіним та Е. Г. Юдіним у відповідній статті в Большой Советской Энциклопедии, під методоло­гією прийнято розуміти "вчення про структуру, логічну організацію, методи і засоби діяльності". У цьому досить широкому розумінні методо­логія "утворює необхідний компонент всякої діяльності, оскільки остан­ня стає предметом пізнання, навчання й усвідомлення".

Як стверджують ці автори, методологічне знання може виступати у двох формах. Нормативна його форма містить розпорядження і норми, за допомогою яких зафіксовані зміст і послідовність певних видів діяль­ності або операцій, сукупність яких і становить структуру кожної конк­ретної діяльності. Дескриптивна ж форма методологічного знання пред­ставляється описом фактично виконаної діяльності. Спіркш та Юдін під­креслюють при цьому, що "в обох випадках основною функцією цього знання є внутрішня організація і регулювання процесу пізнання чи практичного перетворення якого-небудь об'єкта" [10, с. 164].

Останнім часом під методологією найчастіше прийнято розуміти вчення про принципи, форми, способи і структуру пізнавальної, насам­перед науково-дослідної діяльності. У цьому відношенні уявляється показовим, що в такому розумінні до складу методології включають та­кож; загальну характеристику компонентів наукового дослідження: його об'єкт і предмет, цілі, завдання і проблеми дослідження, сукупності використовуваних дослідницьких засобів, а також: загальну послідов­ність дій, спрямованих на вирішення поставлених завдань. Особливого значення методологія надає правильній постановці завдань дослід­ження. Існує навіть така сентенція, що правильна постановка завдання вже наполовину означає його розв'язання.

Згідно з визначенням, яке наводиться в підручнику І. Ф. Надоль-ного, В. П. Андрущенка, І. В. Бойченка та інших, "певна система мето­дів і форм, засобів та видів пізнання становить наукову методологію". При цьому під власне методологією автори мають на увазі переважно "вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійс­ності" і вважають її одним з аспектів гносеології, розроблювальним таким її розділом, як логіка і методологія науки. На думку цих авторів, "однією з найбільш актуальних проблем сучасного етапу розвитку ло­гіки і методології науки є питання про необхідність виділення поряд з емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнання ще одного відносно самостійного рівня - метатеоретичного, який є передумовою самої теоретичної діяльності в науці" [117, с. 350].

Виходячи з наведених підходів до розуміння сутності загального поняття методології, вважаємо, що при формуванні методології управ­лінської діяльності надзвичайно корисними можуть виявитися введене Т. Куном поняття парадигми та запропоноване І. Лакатосом поняття дослідницької програми. Поняття парадигми відображає і фіксує факт існування особливого типу знання, яке не виконує безпосередньо пояс­нювальної функції, а виступає неодмінною умовою певного виду теоре­тичної діяльності щодо роз'яснення і систематизації емпіричного матеріалу.

Поняття дослідницької програми І. Лакатоса також слід вва­жати своєрідним метатеоретичним утворенням, яке містить набір вихідних ідей і методологічних установок. 324

Останнім часом, як зазначають автори цитованого вище під­ручника, дедалі помітнішого поширення набуває близький за зміс­том до поняття парадигми термін "стиль мислення". Він являє собою досить багатопланове поняття, яке може використовуватись, по-перше, для характеристики історично обумовленого конкретного типу мислення, "який, будучи загальним для даної епохи, стійко ви­являється у розвитку основних наукових напрямків і обумовлює деякі стандартні уявлення в метамовних контекстах усіх фунда­ментальних теорій свого часу".

По-друге, введене поняття може використовуватися для опису особливого стилю мислення, специфічно характерного в кожну конк­ретну епоху для визначеної професійної спільності людей чи визна­ченого виду діяльності. При цьому маються на увазі не терміноло­гічні особливості конкретної професійної мови, а саме стійкі специ­фічні особливості їхнього мислення.

Своєрідними конкурентами цього поняття в сучасній теорії пізнан­ня, за словами авторів, "для фіксації метатеоретичного рівня наукового дослідження є поняття "картина світу", "власні і філософські осно­ви науки", "теоретичний базис наукового пізнання", "умови піз­нання" тощо". Відповідаючи у зв'язку з цим на запитання про відмін­ність теоретичного рівня наукового пізнання від метатеоретичного, авто­ри вказують на те, що "теоретичний рівень включає в себе сукупність пізнавальних процесів, спрямованих на висування, розвиток та обґрун­тування теоретичних гіпотез, а також: тих процесів мислення, у яких реалізуються основні пізнавальні функції наукових теорій (опис, пояс­нення, передбачення)".

В то й же час, на їхню думку, "на метафізичному рівні на осно­ві певних філософських установок, узагальнення результатів теоре­тичної діяльності та самої практики наукового пізнання фіксуються загальні передумови теоретичної діяльності".

Принциповим уявляється зауваження авторів стосовно того, що коли "основним елементом теоретичного знання є закон, відображен­ня необхідних і суттєвих зв'язків між явищами, то метатеоретичне знання формулюється у вигляді принципів (курсив наш - В.К., С.П., О.П.), у яких стверджується дещо уже про саму теорію і практику теоретичної діяльності" [117, с.351].

Наведені тут принципові відмінності між: теоретичним рівнем наукового пізнання та метатеоретичним його рівнем фактично і визначають сутність та зміст самого поняття методології. Дійсно, методологія визначає не тільки і не стільки певну сукупність загаль­них методів пізнання, навіть у їхньому системному взаємозв'язку і взаємодії, скільки основні принципи здійснення самого процесу пізнання людиною зовнішнього світу та самої себе.

У будь-якому випадку призначенням і основною функцією ме­тодології варто вважати можливість забезпечення внутрішньої ор­ганізації і регулювання процесу пізнання чи практичного перетво­рення об'єкта діяльності відповідно до заздалегідь визначених цілей.

І хоча у філософській літературі термін "методологія" найчастіше ви­користовується стосовно наукового пізнання і тому розуміється пере­важно як методологія наукового пізнання, тобто "вчення про прин­ципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності" [10, с. 164], при формуванні та реалізації методології будь-якої іншої конкретної практичної діяльності людей, у тому числі, безперечно, й діяльності по управлінню соціальними системами, доцільно виходити приблизно з тих же положень.

Іншими словами, методологія будь-якого конкретного виду люд­ської діяльності повинна включати струнку і чітку систему ціле-покладания, цілісну і внутрішньо несуперечливу систему прин­ципів, на яких вона ґрунтується, вичерпну характеристику основ­них форм, методів і засобів, необхідних для успішного здійснення цієї діяльності, а також умов найбільш, доцільного їх практичного застосування.

Таким чином за­гальна структура поняття методології людської діяльності наочно може бути представлена за до­помогою рис. 59.

Рис. 59. Загальна структура поняття методології діяльності

За результатами аналізу наведеної схеми можна дійти висновку, що методологія дійсно являє собою ціліс­ну систему принци­пів цілепокладання відповідної ді­яльності, її методів і засобів та принципів їхнього вибору, а також: підходів та умов до цільного здійснення цієї діяльності.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.239.156 (0.004 с.)