ТОП 10:

ЦІЛІ ФОРМУВАННЯ МЕТОДОЛОГІЇ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ



Управління соціальними системами, як і будь-яка інша прикладна галузь людської діяльності, являє собою сукупність строго конкретних функцій, прийомів та дій. Тому як філософія управління в цілому, так і методологія управлінської діяльності, зокрема, вимагають чіткого розу­міння їхнього призначення та основних цільових установок. При цьому уявляється цілком природним вважати, що місією філософії управління виступає формування цілісного розуміння природи, сутності, змісту і призначення управління як специфічного соціального феномену.

В той же час місія методології управлінської діяльності полягає у визначенні та встановленні основних стратегічних орієнтирів, які забезпечують адекватність цілей і змісту управління вимогам умов, що неперервно змінюються, та соціальної практики, а також істотне підвищення ефективності управлінської діяльності шляхом постій­ного удосконалювання моделей, методів і засобів здійснення управ­ління соціальними системами.

Таким чином, виходячи з цієї загальної передумови, можна впев­нено стверджувати, що для успішної реалізація цієї місії необхідне попе­реднє вирішення певної сукупності завдань з формування методології управлінської діяльності, спрямованих на забезпечення успішного досяг­нення за її допомогою деякої заздалегідь визначеної системи цілей цієї діяльності. Аналіз загальної структури такої системи дозволяє класифі­кувати цілі методології управлінської діяльності в такий спосіб (рис. 60).

Рис. 60. Класифікація цілей методології управлінської діяльності

Проаналізуємо детальніше зміст цілей формування методології управлінської діяльності відповідно до кожного з наведених тут аспектів. З формально-логічної точки зору формування методології управлінської діяльності має на меті послідовне вирішення цілісної сукупності таких завдань стосовно забезпечення належної ефектив­ності управління та його відповідності вимогам логіки управління: аналіз та систематизація найбільш загальних принципів управління соціальними системами незалежно від профілю діяльності, струк­тури, масштабу і призначення цих систем; визначення і конкретизація призначення, сутності та змісту основ­них функцій управління, які у своїй сукупності, послідовності та взаємозв'язку і становлять зміст управлінської діяльності; вироблення основних підходів до раціонального здійснення управ­лінської діяльності та формування на основі цих підходів обґрун­тованих рекомендацій з організації ефективного управління; розробка і активне впровадження моделей, методів і технологій управлінської діяльності у практику педагогічної системи цільової управлінської підготовки майбутніх фахівців.

З функціональної тачки зору формування методології управ­лінської діяльності необхідно, насамперед, для ефективного вирішення завдяки забезпеченню правильного і послідовного виконання функцій управління такої сукупності проблем:

а) уточнення змісту, призначення і послідовності виконання основних функцій управління згідно з загальними принципами і методами здійснення управлінської діяльності;

б) створення єдиної системи принципів і засад, на яких ґрун­тується ця діяльність, з тим, щоб результати дослідження різних її аспектів, сторін, характеристик і проблем можна було б оцінювати і порівнювати між собою;

в) проектування та ефективна реалізація педагогічної системи управлінської підготовки майбутніх фахівців і цільової підготовки професійних керівників-лідерів на основі аналізу функцій, які їм доведеться виконувати;

г) організація післядипломної освіти і самоосвіти керівників-практиків та їхньої перепідготовки для цілеспрямованого удоскона­лювання загальної й управлінської кваліфікації на наукових засадах теорії, методології та філософії сучасного управління;

д) аналіз світового досвіду управління, розробка та реалізація на основі його результатів нових моделей, методів і технологій ефек­тивного управління, які б враховували суспільно-політичні, соці­ально-економічні, правові та ментально-психологічні реалії нашого суспільства для того, щоб забезпечити ефективне вирішення поточ­них і перспективних завдань відродження й розвитку національної економіки, науки і культури;

є) формування та забезпечення ефективного функціонування високомобільних організаційних структур, які найбільш адекватно відповідають системі цілей і завдань управління конкретними проек­тами і легко можуть адаптуватися до розв'язання нових завдань після досягнення поставлених цілей.

Зі змістовної точки зору формування методології управлін­ської діяльності переслідує дві основні групи цілей. З одного боку, роз­роблювана методологія повинна являти собою цілісну систему принци­пів професійної діяльності й особистої поведінки кожного керівника при здійсненні ним управлінських функцій з метою найбільш ефек­тивного досягнення бажаних результатів управління. З іншого боку, вона повинна давати керівникові певні діяльнісні орієнтири стосовно змісту і характеру здійснюваних функцій, в тому числі й щодо вироб­лення та реалізації раціональних управлінських рішень у так званих проблемних чи нестандартних ситуаціях, особливо в умовах інформа­ційної невизначеності та ризику.

Такий вибір цілей формування методології управлінської діяльнос­ті обумовлений тим, що, як уже відзначалося вище, сам феномен соці­ального управління має потрійний характер. Дійсно, по-перше, управ­ління виступає як один з видів людської діяльності, хоча й досить специфічних. Зміст управлінської діяльності полягає у регулярному ді­агностуванні керівником стану соціальної системи як об'єкта управ­ління та характеру її функціонування. Діагностування відбувається шляхом отримання керівником відповідної інформації, ц сприйняття, належної переробки та аналізу, а також у виробленні на підставі ре­зультатів цього аналізу відповідних управлінських рішень або впливів, спрямованих на забезпечення бажаного стану об'єкта управління або процесу його функціонування.

Зміст управління включає як необхідний елемент також: послі­довну реалізацію прийнятих рішень та контроль процесу цієї реалізації. У цьому відношенні управління значною мірою залежить від певних суб'єктивних факторів - особистісних якостей, рівня освіти, кваліфіка­ції, досвіду, загальної і професійної культури керівника, а також від ■ професійної компетентності та особистісних якостей виконавців цих рішень, що виступають суб'єктом управління. Тому методологія управ­лінської діяльності обов'язково повинна орієнтуватись на зміст управ­лінських функцій і визначати доцільний характер їх виконання.

По-друге, управління як особливий соціальний феномен має свою внутрішню структуру, підпорядковується певним закономірностям та здійснюється на визначених принципах, і в цьому розумінні воно являє собою науку, яка ґрунтується на визначеній методологічній основі. Крім того, в основі теорії управління лежать як певні загальнонаукові принципи, так і положення багатьох конкретних наук - філософії, пси­хології, педагогіки, соціології та інших. Це дозволяє формувати деякі корисні рекомендації загального характеру щодо ефективного здійс­нення управління різноманітними соціальними системами на основі узагальнення практичного досвіду, результатів теоретичних досліджень та загальнометодологічних принципів.

По-третє, одночасно з тим, що управління виступає видом люд­ської діяльності й наукою, воно з повним правом може вважатися також і своєрідним мистецтвом. Пояснити цю обставину можна тим, що наявність істотних розходжень людських індивідуальностей, від­мінності їхніх особистісних рис, характеристик і здібностей, існування суперечливих, а іноді й протилежних інтересів різних учасників спіль­ної діяльності людей породжують у процесі й' здійснення таке нескін­ченне різноманіття поєднань цих факторів, що ефективне здійснення керівництва цією діяльністю тільки на основі наукових принципів виявляється можливим далеко не завжди.

Крім то то, звичайно зміст і характер виконання управлінських функцій істотною мірою залежать від величезного числа динамічно мінливих зовнішніх і внутрішніх чинників, які до того ж досить часто не піддаються не тільки урахуванню, але навіть і більш-менш чіткому їх виявленню. За цих умов, приймаючи відповідальні управлінські рі­шення, керівник нерідко змушений покладатися на свою інтуїцію та на те внутрішнє відчуття правильності, яке є звичайно характерним для художника, поета, композитора або представника іншої творчої про­фесії. Ця обставина не тільки зближує управлінську діяльність з мис­тецтвом за певними зовнішніми ознаками, а й дозволяє з повним правом ввести у науковий обіг, в практику управління та відповідно у зміст навчально-виховного процесу управлінської підготовки фахівців поняття управлінської майстерності [ЗО, с. 441].

З технологічної точки зору метою завдання з формування методології управлінської діяльності виступає розробка ефективних методів, засобів і технологій її здійснення, які б відповідали загально-методологічним принципам управління. Крім того, вона передбачає можливість оцінювання з найбільш загальних позицій усього комп­лексу використовуваних у керуванні моделей, методів, засобів і тех­нологій, їхньої систематизації і вироблення певних узагальнених рекомендацій стосовно найбільш ефективного їх застосування.

При цьому, як звичайно у філософії управління, важливо підкрес­лити істотну відмінність технологічних аспектів методології управлінської діяльності від власне технології управління. Ця відмінність полягає, насамперед, в тому, що основною характерною рисою методології вза­галі і методології управління, зокрема, є не конкретний аналіз окремих методів чи засобів управління, а формування у керівника системного підходу до їхнього вибору і свідомого цілеспрямованого застосування. Системність полягає в необхідності обов'язкового урахування особливос­тей конкретної ситуації та причин її виникнення, визначення цілей управління, виявлення і врахування особистісних, у тому числі психо­логічних, особливостей учасників управлінського спілкування та цілої низки інших чинників різної природи і характеру.

На підставі розглянутих аспектів можна дійти висновку, що вже в процесі розробки методологічних основ управлінської діяльності варто виходити з реальної складності та істотної суперечливості природи цієї діяльності та характеру її практичного здійснення. Отже, основним завданням методології при цьому стає необхідність прагнути не стільки дати рецепти на всі випадки життя, що неможливо в принципі, скільки дійсно визначити загальні підходи та основні принципи успішного здійснення управління. Саме це дозволило б намітити загальні орієн­тири для вибору раціональних дій, рішень і характеру поведінки керівника в умовах неповноти й невизначеності інформації про соці­альну систему як об'єкт управління та про умови ефективного вико­нання управлінських функцій.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.15.142 (0.004 с.)