Природа логіки в контексті феномену соціального управління

Природу, характер і принципи логіки управління неможливо досліджувати у відриві від природи логіки взагалі, з одного боку, та природи управління, - з іншого. Сутність і природу феномену управ­ління та його об'єктивний характер нами було проаналізовано у роботі [81]. Там, зокрема, на концептуальному рівні було досить чітко проведено межу між: загальною властивістю самоорганізації систем та управлінням як усвідомленою і цілеспрямованою діяльністю суб'єкта, метою якої є забезпечення бажаних змін у об'єкті управ­ління чи, навпаки, збереження його стану.

Підходи ж до визначення природи і характеру логіки протягом тривалого часу лишаються ареною гострих і цікавих філософських дискусій. Уявляється цілком природним, що прихильники різних філософських шкіл висловлюють при цьому не тільки істотно різні, а інколи навіть і прямо протилежні судження стосовно цієї проблеми. Причина подібної ситуації полягає у різних світоглядних та методо­логічних позиціях учасників наукових дискусій і для її розв'язання необхідна саме чітка визначеність цих позицій.

Лишаючись дещо осторонь оцінки істинності тих чи інших думок, висловимо наше власне судження стосовно природи логіки взагалі та її розуміння в контексті соціального управління, зокрема. Для цього, на наш погляд, дуже важливо, виходячи як із загальних світоглядних позицій, так і власне з предмету нашого дослідження, сформулювати і усвідомити чіткі відповіді на три такі принципові питання, певною мірою взаємопов'язані між: собою.

Першим з них має бути питання стосовного того, чи являє собою логіка загальну властивість об'єктивної реальності, чи, можли­во, вона виступає тільки породженням людської свідомості йтому притаманна лише речам і явищам, які пов'язані з мате­ріальною і духовною діяльністю людини?

Друге питання стосується того, чи можуть логіка, її поло­ження та принципи вважатися такими, що існують об'єк­тивно, незалежно від свідомості конкретного індивіда, і відоб­ражають реально існуючі взаємозв'язки і взаємовідносини у природних системах?

Нарешті, третє принципове питання полягає у тому, чи спромож­не чітке дотримання принципів і положень логіки та їх послі­довне використання у практичній перетворювальній діяльнос­ті домогти людині та соціуму в цілому підвищити загальну ефективність цієї діяльності?

Підійдемо дещо ширше до відповіді на перше питання. Хоча, на перший погляд, уявляється цілком очевидним, що сама логіка дійсно породжена людською свідомістю й існує лише в людській уяві, однак ця проблема повинна розглядатись значно глибше. Спра­ва в тім, що будь-які закони природи також сформульовані людьми і відображають загальні, повторювані, стійкі зв'язки, залежності та відношення між; певними речами та явищами, що протягом трива­лого часу спостерігаються людьми і сприймаються ними саме як упорядковані зміни.

Адже закон, за Гегелем, саме і являє собою „суттєве відношення". В той же час необхідно особливо підкреслити, що глибина цієї „суттєвості" виступає всього лише мірою людського її розуміння. Надзвичайно важ­ливо підкреслити при цьому, що нові наукові відкриття часто здатні не тільки істотно підвищити цю міру, а й повністю спростувати зовсім не­давно, здавалося б, непохитну й недоторкану сутність. Прикладами мо­жуть слугувати старовинні уявлення про площинність Землі, на яку спира­ється небосхил разом з зірками або Птолемеєва система руху небесних тіл.

Саме тому зміст кожного закону природи та його сутність надають нам принципову можливість розглядати принаймні два таких принци­пових аспекти. Перший з цих аспектів стосується того, що закон фіксує вказані відношення при їх сприйнятті людською свідомістю, а другий же аспект стосується того, що закон лише пояснює ці відношення. При цьому як фіксація відповідних відносин, так і "їхнє пояснення відбува­ються виключно в межах наявних знань людини та її світоглядних позицій. Це вже передбачає відносність, як воно не парадоксально, на перший погляд звучить, навіть законів природи.

Адже дійсно, зростання знань стосовно тих чи інших явищ, поглиб­лення розуміння людиною їхньої сутності виявляє наявність певного обмеження умов, за яких діють конкретні закони. Таким чином, виникає необхідність "зняття" цих обмежень, що вимагає уточнення формулю­вання законів, а то й повної їх заміни новими. Так, в результаті створен­ня теорії відносності Ейнштейна було встановлено обмеженість дії пер­шого закону Ньютона. Розробка М. І. Лобачевським, К. Гаусом та Я. Бойяї так званих неевклідових геометрій не тільки зняла невизначеність одного з досить сумнівних постулатів Евкліда, а й істотно роз­ширила людські уявлення про властивості простору.

Все розглянуте тут повною мірою стосується і логіки. Вона являє собою упорядковану сукупність знань про форми та закономірності ра­ціонального людського мислення і певним чином відображає зазначену вище упорядкованість природних явищ. Обмеженість же, неповнота та відносний характер людського знання зумовлюють, таким чином, і відносність самої логіки. До того ж, закони і принципи логіки стосуються тільки раціональних форм мислення, які виступають проявом функцій людської свідомості та її пізнавально-перетворювальної діяльності. Сьогод­ні ж вже загально визнаною вважається істотна роль підсвідомого, людської інтуїції та інших регуляторів людських вчинків, поведінки й діяльності, які досить часто навіть не піддаються поясненню за допомогою логіки.

В той же час прагнення людини все збагнути, усвідомити і пояс­нити веде до розширення формального апарату, за допомогою якого можна було б вийти за межі класичної логіки. Про це свідчить, зокрема, хоча б поява спочатку діалектичної логіки, потім темпоральної та імовірнісної логіки, а пізніше - і так званої нечіткої логіки або фаззі-логіки. Відомий американський математик і логік Л. Заде, основопо­ложник теорії нечітких множин і нечіткої логіки, у своїй передмові до книги французького математика А. Кофмана з нечітких множин, зазначав, що "теорія нечітких множин - це, за своєю сутністю, крок на шляху до зближення точності класичної математики і всепроникаючої неточності реального світу, до зближення, яке породжується нестрим­ним людським прагненням до кращого розуміння процесів мислення і пізнання" [41, с. 6].

У свою чергу, А. Кофман впевнено стверджував, що сьогодні "нам потрібна нова точка зору, новий комплекс понять і методів, у яких нечіткість сприймається як універсальна реальність людського існу­вання. І, безперечно, нам необхідно усвідомити, як можна оперувати з нечіткими множинами усередині жорстких рамок класичної матема­тики. Але, що є набагато істотнішим, ми повинні розробити нові методи поводження з нечіткостями в систематичному (зовсім не обов'язково кількісному) розумінні. Такі методи здатні відкрити багато нових ру­бежів у психології, соціології, політичних науках, філософії, фізіології, економіці, лінгвістиці, операційних дослідженнях, науці управління та інших галузях і забезпечити основу для проектування систем, розум яких істотно переважає той штучний інтелект, який ми можемо собі уявити" [41, с. 7].

Таким чином, нами практично отримана відповідь і на друге питання з поставленої вище їх сукупності, оскільки логіка та її принципи хоча і виступають суб'єктивним породженням людської свідомості, однак вони вийшли за її межі, існують об'єктивно, незалежно від свідомості конкретного індивіда, і відображають ре­ально існуючі взаємозв'язки і взаємовідносини у природних системах, безперечно, в межах розуміння цих зв'язків і відносин кожним конкретним суб'єктом.

Тому і на третє питання також; можна дати загалом стверджу­вальну відповідь. Однак при цьому необхідно навести принципове застереження стосовно того, що дотримання в процесі практичної діяльності принципів логіки здатне тільки тією мірою сприяти людині та соціуму в цілому у досягненні визначених цілей та підвищувати загальну ефективність їхньої практично-перетворювальної діяльності, якою мірою відображення в індивідуальній чи відповідно суспільній свідомості реально існуючих зв'язків і відношень відповідає дійсному характеру цих зв'язків і відношень.

Викладені міркування уявляються цілком справедливими і сто­совно логіки управління як конкретного прояву та однієї із прикладних сфер логіки взагалі. Саме тому під логікою управління слід розуміти два наукових напрямки, відносно самостійних, хоча і взаємопов'язаних між собою. Обидва ці напрямки являють собою предмет дослідження як теорії соціального управління, так і філософії управління.

Перший з них спрямований на дослідження загальних проблем логіки управління як своєрідного соціального феномену і носить скоріше світоглядний характер. Тут логіка має розглядатись у загальному контексті філософії діяльності, її спрямованості та природодоцільності. Тому вона включає міру усвідомленості суб'єктом управління певних вимог і принципів при виборі мети, засобів і форм самого.процесу діяльності, які б забезпечували можливість досягнення очікуваних її результатів.

Предметом же досліджень другого напрямку логіки управління мають виступати суто прикладні проблеми раціональної організа­ції управлінської діяльності, забезпечення бажаного рівня її ефек­тивності тощо. Тому тут розуміння логіки управління носить скоріше технологічний характер. її основні вимоги та принципи мають розглядатись як певна оболонка, в межах якої і за правилами якої саме і повинні здійснюватись реалізація організаційної та функціональної структури кожної конкретної системи управління, вибір доцільних управлінських технологій, формування корпоративної культури, стилю керівництва, організації інформаційних потоків тощо.