Основні функції філософії управління

Та визначальна роль, яку соціальне управління відіграє у забез­печенні нормальної життєдіяльності суспільства, процесів функціону­вання і розвитку кожної з його структурних та функціональних під­систем, вимагає глибоко відповідальних підходів як до формування структури і організації діяльності органів управління, так і до професій­ної підготовки і виховання управлінських кадрів. Можливість успіш­ного розв'язання цих важливих і надзвичайно складних завдань перед­бачає наявність чітких світоглядних і методологічних основ та глибо­кого розуміння сутності та природи самого феномену управління, його джерел, цілей, доцільних методів і технологій практичного здійснення та дійових критеріїв адекватної оцінки його ефективності.

Цілком очевидно, що певна частина вказаних проблем становить предмет дослідження загальної теорії управління соціальними система­ми. В той же час інша їх частина, яка містить не менш цікаві і важливі, але досить широкі питання найбільш загальних закономірностей управ­ління, методології управлінської діяльності, загальних умов її ефектив­ного здійснення з позицій соціології і психології управління тощо, знач­ною мірою стосується найімовірніше проблематики філософії управлін­ня. До їх числа слід віднести також і питання, які стосуються взаємо­зв'язку і взаємодії управління з суспільно-політичною і правовою сис­темами, з соціально-економічним укладом держави, з морально-етичною парадигмою суспільства, з культурно-історичними особливостями і мен­талітетом народу тощо.

Інтерес філософії управління привертають також і багато інших подібних важливих проблем, які, на перший погляд, не мають прямого відношення до управління соціальними системами та до характеру управ­лінської діяльності. Однак від них істотною мірою залежать цілі й резуль­тати управління, а отже і рівень розвитку суспільства, спектр матеріаль­них і духовних потреб його членів та можливості їх задоволення. І голов­не, навіть вибір підходів до розв'язання цих проблем визначає рівень доб­робуту і соціально-психологічне самопочуття широких верств населення.

Таким чином, філософія управління має розглядатись як теоретична і світоглядна основа, по-перше, для формування цілісної й несуперечливої теорії соціального управління; по-друге, для побудови і обґрунтування основних методологічних засад ефективної управлінської діяльності; по-третє, для своєчасного виявлення виникаючих супереч­ностей між теорією і практикою управління, між суспільними потребами в належному управлінні та його фактичним здійсненням тощо; по-чет­верте, для визначення глибинних причин цих суперечностей та пошуку раціональних шляхів і засобів їхнього подолання; по-п'яте, для організа­ції ефективної педагогічної системи, призначеної для високоякісної про­фесійної підготовки і виховання сучасних керівників-лідерів нової фор­мації, для та формування нової генерації національної управлінської еліти.

Виходячи з цих позицій, слід підкреслити, що філософія управління у широкому її розумінні, як і вся філософська наука взагалі, виконує певну сукупність найважливіших функцій. Величезного ж значення на­бувають основні положення філософії управління через ту активну роль, яку вона відіграє у житті суспільства, у формуванні принципових підходів до вибору цілей, змісту і характеру управління. Опосередковано через них філософія управління істотно впливає і на організацію та практичне здійснення управління конкретними процесами забезпечення життє­діяльності, функціонування і подальшого розвитку нашого суспільства.

Ці обставини викликають необхідність поглибленого знайомства із сутністю, змістом та призначенням основних функцій філософії управ­ління. Водночас уявляється надзвичайно корисним проаналізувати окремі прояви кожної конкретної функції філософії управління та їх значення для теорії і практики управління соціальними системами, для забезпечення високої його ефективності, яка б максимальною мірою відповідала вимогам постіндустріального етапу розвитку людської цивілізації і суспільним потребам.

Слід підкреслити, що хоча кожна функція філософії управління має своє призначення і пов'язана з вирішенням певних конкретних завдань теорії і практики соціального управління, всі ці функції взаємопов'язані між собою і у своїй сукупності утворюють цілісну єдність, як це показано на рис. 56.

Однією з перших у всій сукупності наведених на цій схемі функцій варто назвати світоглядну функцію. Вона посідає особли­ве місце у всій структурі філософії управління. Зміст цієї функції полягає у виявленні й поясненні з єдиних наукових світоглядних по­зицій сутності та глибинної природи соціального управління, у визначенні його призначення, внутрішньої структури та основних закономірностей, а також у виявленні взаємозв'язку управління з основними смисложиттєвими цінностями, прагненнями та інтереса­ми індивіда, соціальних груп і суспільства у цілому.

Світоглядна функція допомагає як керівникові, так і кожному учасникові спільної діяльності чітко визначати місце, роль і доцільність цієї діяльності та своєї соціальної організації у загальносуспільних про­цесах. Більш ширше, вона дає змогу бачити відносини цієї діяльності із зовнішнім середовищем у вгій різноманітності їхніх зв'язків, а отже й можливість урахування цих зв'язків у забезпеченні плідного здшснення своєї діяльності.

Рис. 56. Основні функції філософії соціального управління

Гносеологічна функ­ція філософії управління по­лягає у можливості пізнання та вивчення змісту і характе­ру взаємовідносин суб'єкта і об'єкта соціального управлін­ня в процесі його практично­го здійснення, у забезпеченні людини новими знаннями про суспільство та процеси його функціонування, про логіку і закономірності його змін і роз­витку та про обумовлені ним особливості відповідного роз­витку цілей, змісту і харак­теру самого управління.

Одночасно гносеологічна функція виступає теоретичною та методологічною основою пізнання сутності та внутрішніх закономір­ностей самого феномену соціального управління, необхідних для його плідного розвитку відповідно до актуальних потреб суспільства, за­кономірностей його розвитку та визначальних тенденцій самоорга­нізації. Тому вона значною мірою порушує і проблеми пізнання процесів суспільного розвитку, еволюції характеру виробничих та інших міжособисісних відносин.

У зв'язку з цим гносеологічна функція філософії управління відіграє винятково важливу роль у професійній підготовці управ­лінських кадрів та у формуванні їхньої професійної культури, орієн­туючи майбутніх керівників на необхідність пізнання сутності про­цесу своєї діяльності та проблемних ситуацій, що виникають при цьому з метою успішного їх розв'язання.

Одну з найважливіших і надзвичайно відповідальних ролей ві­діграє методологічна функція філософії управління. Вона полягає у можливості безпосереднього використання принципів і вимог, які випливають із закономірностей самоорганізації суспільства і кожної його відповідної структурної чи функціональної підсистеми, законів і категорій філософії управління для ефективного розв'язання склад­них завдань теорії і практики управління соціальними системами.

У такому розумінні філософія управління і виступає своєрідною методологічною основою теорії управління та інших пов'язаних з нею часткових наукових дисциплін такого рівня узагальнення. Серед них слід назвати в першу чергу психологію управління, соціологію управління, педагогіку управління, логіку управління, етику управ­ління, управлінську культуру керівника та інші. Водночас філософія управління може розглядатися також як методологічна основа успішної практики управлінської діяльності.

Прогностична функція філософії управління нерозривно по­в'язана з її світоглядною функцією. Вона полягає у визначенні можливостей, перспектив і тенденцій розвитку суспільства в цілому, у науковому прогнозуванні та передбаченні напрямів і характеру ево­люції його політичної, економічної, соціальної, духовної, науково-тех­нічної, культурної, освітньої та інших сфер.

Ця функція стосується також: проблем розвитку морально-етичної парадигми суспільства та його правової системи. Сутність і призначення прогностичної функції полягає у визначенні відповідно до зазначених тенденцій принципів формування найбільш ефектив­них організаційних форм і систем управління, управлінських техно­логій і культури управління.

Виконуючи свою аксіологічну функцію, філософія управління дає можливість на основі результатів філософського аналізу сутності феномену управління і змісту управлінської діяльності в кожній конк­ретній соціальній системі формувати своєрідну ієрархію цінностей і норм спілкування, корпоративної культури та інших факторів, за до­помогою яких людина може оцінювати події, явища, вчинки і за­гальну поведінку (свою та інших людей) як з позицій сенсу життя, життєвих цінностей і орієнтацій, так і з позицій морально-етичної парадигми даної соціальної системи.

Особливого значення ця функція набуває у випадках, коли форму­вання і здійснення управління максимальною мірою відповідає законо­мірностям самоорганізації соціальних систем і визначальним потребам соціуму. Тоді відносно швидке і послідовне задоволення цих потреб, здійснюване за рахунок ефективного управління, формує в суспільстві не просто позитивне ставлення до носіїв влади та управління, а й від­чуття його самоцінності, його спрямованості на життєві цінності на­селення. Самі ж керівники усвідомлюють цінність своєї управлінської діяльності та прагнуть до подальшого її удосконалення згідно з новими суспільними потребами.

Уявляється зайвим говорити, що непрофесійне, безсистемне управ­ління не тільки не сприяє досягненню суспільних цілей, а й навіть зава­жає правильно визначити справжні, реальні та суспільно прийнятні цілі. У такому разі керівна еліта (та й чи варто її вважати елітою?) втрачає довіру людей, а саме управління не виконує свої аксіологічні функції.

Притаманний нашій сучасності складний, динамічний і значною мірою суперечливий характер соціальних процесів, що відбуваються на зламі тисячоліть, серйозно відбивається й на організації управління ними, на виборі цілей, змісту і характеру управління, на його структурі, засобах і технологіях практичного здійснення управлінської діяльності. Пройшовши разом з розвитком суспільства і суспільного виробництва тривалий історичний шлях, управління як особливий вид специфічної людської діяльності розвивалося при цьому не тільки шляхом нагромад­ження і певного узагальнення набутого практичного досвіду, але й шля­хом теоретичного аналізу та філософського осмислення своєї сутності, структури і закономірностей, шляхом постійного пошуку, відкриття і формулювання деяких загальних принципів і практичних рекомен­дацій. Використання результатів теоретичних досліджень і рекомендацій, в свою чергу, збагачувало практику управління і давало новий ма­теріал для подальшого розвитку теорії, як це показано на рис. 57.

Рис. 57. Взаємозбагачення теорії

Оскільки основним завданням управлін­ня соціальними сис­темами завжди було і є сьогодні досягнен­ня заздалегідь визна­чених цілей, які по­стають перед кож­ною відповідною сис­темою, то основним методологічним принципом, що лежить в основі як вибору архітектури системи управ­ління, так і практики здійснення управлінської діяльності повинен бути цільовий підхід.

Однак цей підхід вимагає чіткої системи цілепокладання з раціональним формуванням підсистем поточних або оперативних, середньострокових або тактичних та перспективних або стратегіч­них цілей. Крім того, системний підхід вимагає обов'язкового спів­віднесення цілей і засобів їх досягнення з наявними матеріальними, фінансовими, людськими, інтелектуальними та іншими ресурсами, а також з існуючими обмеженнями.

Тому загальна структура сукупності управлінських функцій має передбачати діагностування стану соціальної системи та харак­теру її функціонування. Вона передбачає також необхідність системи чіткого обов'язкового контролю за виконанням управлінських рішень, а також можливість певної корекції за результатами цього контролю як застосовуваних методів і технологій управління, так навіть і цілей, якщо вони виявляються недосяжними в умовах, що склалися. В такому разі загальна схема управління набуває вигляду, наведеного на рис. 58

Рис. 58. Схема управління соціальною системою за наявності функцій діагностування й контролю

Аналіз історії форму­вання і розвитку теорії та практики соціального управління свідчить, що значення теоретичного осмислення сутності, ці­лей і закономірностей управлінської діяльнос­ті особливо зростало в двадцятому столітті, ко­ли ця діяльність набу­вала масового характе­ру, а управління става­ло окремою професією. Ці обставини вимагали створення спеціальних

систем підготовки професійних кадрів керівників. Серйозна ж органі­зація навчально-виховного процесу будь-якої професійної підготовки практично неможлива при відсутності цілісної системи знань, харак­терної як для певної завершеності будь-якої наукової дисципліни, так і для її відповідного відображення в одній чи деякому циклі навчальних дисциплін. Тому становлення й розвиток менеджмент-освіти, як цей напрям прийнято називати на Заході, також; істотною мірою стиму­лювали процеси розробки теоретичних основ соціального управління та їх філософського осмислення.

Завдяки зазначеним обставинам виникає нагальна необхідність виходу на новий рівень теоретичного узагальнення сучасних уявлень про сутність, зміст і смисл соціального управління з метою розробки та подальшого успішного використання його результатів у практиці формування загальної методології управлінської діяльності. У свою чергу, для вирішення цієї проблеми доцільно розглянути зміст і сут­ність самого терміна "методологія" та основні підходи до його розу­міння, до формування та використання методології конкретних видів людської діяльності.