Інформаційна культура керівника як чинник ефективності управління

Інтенсифікація інформаційних процесів, що відбуваються сьогод­ні, зумовлює істотне прискорення розвитку науково-технічного та інтелектуального потенціалу суспільства, підвищення рівня освіченості, загальної і професійної культури та інформованості людей. Наслідком поступового посилення цієї тенденції стає формування і збільшення частки соціально, політично та економічно активного населення, зрос­тання ролі особистісного чинника у забезпеченні бажаної ефективності суспільного виробництва. Така ситуація не просто ускладнює управ­ління, а кардинально змінює його сутність, цілі й характер. А це, у свою чергу, вимагає формування нових моделей, методів і технологій управ­ління соціальними системами, успішне оволодіння якими і являє собою сутність згадуваної концепції підготовки нової національної гумані­тарно-технічної та управлінської еліти.

Кардинальна зміна цілей соціального управління та істотне ускладнення його змісту і характеру висувають сьогодні принципово нові суспільні вимоги до професіоналізму та особистісних якостей керівників, підвищують значення їхньої загальної та управлінської культури, розуміння глибинної сутності, які теж: неперервно розвива­ються. Одним з найбільш динамічних її елементів виступає інформа­ційна культура. В умовах становлення і розвитку ринкової економіки та подальшої демократизації громадського життя процеси прий­няття важливих і відповідальних управлінських рішень вимагають урахування і обробки великих обсягів інформації. Керівник не може прийняти ефективного рішення без системного аналізу проблемної ситуації та без всебічного урахування множини показників стану і характеру функціонування відповідної організації та зовнішнього відносно неї середовища.

Безперечно, у керівника великого підприємства, установи чи іншої складної соціальної системи завжди передбачені відповідні інфор­маційно-аналітичні та прогнозні служби, які готують для нього необхідне інформаційне забезпечення, здійснюють належну експертну та інтелек­туальну підтримку процесу прийняття рішень. Однак управлінська куль­тура керівника в умовах стрімкого зростання інформаційних потоків полягає в умілій їх диференціації та розподілі між безпосередніми виконавцями. Керівникові потрібні вже попередньо оброблені синтетич­ні дані, щоб він міг користуватись саме тим, що йому необхідно для ефективного здійснення управління, без зайвої інформації (шумів), яка заважає належному виконанню його керівних функцій. За цих умов важливим елементом інформаційної культури керівника виступають навички роботи з комп'ютером, особливо важливі у зв'язку з поширенням телекомунікаційних систем і можливістю широкого доступу до світових інформаційних ресурсів за допомогою мережі Internet.

Одним з головних проявів та водночас наслідків розвитку комп'ю­терної техніки і засобів телекомунікацій стали створення й подальше бурхливе поширення на різні сфери життєдіяльності людей персо­нальних комп'ютерів та сучасних інформаційних технологій. Завдяки їх застосуванню значною мірою посилились процеси подальшої глобаліза­ції політичних, економічних, науково-технічних і культурних відносин. Інформаційні технології як головна передумова формування нового інформаційного суспільства, стали лише початком і своєрідним каталі­затором кардинальних змін у філософії та ідеології соціального управ­ління, в усвідомленні зростаючого значення і величезних можливостей інформації, техніки і технології засобів зв'язку.

Ще більш істотні зміни очікують нас вже у найближчому май­бутньому. Вони, зокрема, описані одним з найбільш видатних керівників-менеджерів кінця XX - початку XXI століття, засновником все­світньо відомої корпорації MICROSOFT Б. Гейтсом. Поняття інформа­ційної магістралі, дистанційної освіти, електронної комерції, керування підприємствами на великих відстанях, нове розуміння самої сутності і характеру бізнесу з широким використанням інформації тощо розкри­вають тільки деякі перспективи становлення і розвитку постіндустріального суспільства.

Уміле використання переваг інформаційного укладу сприяє появі нових понять, одним з яких стало і поняття інформаційної культури. Во­но уявляється начебто зрозумілим на інтуїтивному рівні, однак ще не отримало загальноприйнятого тлумачення свого змісту. Так, О. О. Хмель­ницький визначає інформаційну культуру фахівця як "сукупність загаль­ноосвітніх та вузькоспеціальних знань, умінь і навичок роботи з інфор­мацією, необхідних йому для якісного виконання своїх професійних обов'язків". До структури поняття інформаційної культури, на його дум­ку, "крім загальних знань, умінь і навичок обробки інформації, входять знання, уміння і навички роботи з інформацією певної тематичної спря­мованості. Адже, як свідчить практика, фахівець, що обробляє науково-технічну інформацію, навряд чи буде здатний так само якісно обробляти інформацію суспільно-політичного змісту, і навпаки" [118, с. 392].

На наш погляд, автор дещо спрощено розглядає склад і струк­туру сукупності функцій керівника, пов'язаних із застосуванням ним інформаційних технологій у своїй професійній діяльності, певний рівень володіння якими і виступає ознакою інформаційної культури. Сьогодні дати визначення поняття інформаційної культури прак­тично неможливо ще й внаслідок його неперервного розвитку. У зв'язку з цим і запропоноване нижче визначення також; не претен­дує на повноту і вичерпний зміст цього поняття.

Інформаційна культура керівника, на наш погляд, являє со­бою такі мінімальні обсяг і рівень знань, умінь і навичок, які необхідні йому для плідної роботи з інформаційними потоками і масивами, для ефективного використання технічних засобів і технологій збору, збереження, обробки, прийому/передачі, пред­ставлення та аналізу інформації з тим, щоб мати змогу фор­мувати адекватні проблемній ситуації управлінські рішення та здійснювати ефективне управління функціонуванням і роз­витком, відповідної організації чи іншої соціальної системи.

Уявляється очевидним, що кожна сфера людської діяльності ви­суває свої особливі, характерні саме для неї, вимоги до інформацій­ної культури фахівця. Розглянемо у найбільш загальному вигляді су­купність цих вимог стосовно сучасного керівника. З цією метою ви­значимо характер і склад інформаційних потоків, що звичайно використовуються ним в управлінській діяльності, та поділимо їх на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні потоки утворює інформація, що виникає і цирку­лює в самій організації та призначена для управління її функціо­нуванням. Змістовно ці потоки містять: 1) оперативні дані про по­точну виробничу діяльність; 2) фінансові документи; 3) накази і роз­порядження; 4) результати аналізу різних сфер поточної діяльності підприємства; 5) інформаційну підтримку процесів підготовки і прийняття управлінських рішень; 6) матеріали перспективного ха­рактеру, пов'язані з розробкою та реалізацією планів стратегічного розвитку підприємства.

Зовнішні потоки утворює інформація, джерела якої знаходять­ся поза межами організації, а її зміст тією чи іншою мірою може впливати на ефективність функціонування організації та характер управління нею. Змістовно ці потоки містять: 1) результати маркетин­гових досліджень; 2) зміни у фінансовій політиці держави (рівень інфляції, дисконтна ставка, зміни податкового, митного та інвестицій­ного законодавства тощо); 3) матеріали про ділові зустрічі та перего­вори і їхні результати; 4) інформацію про надходження платежів від іноземних партнерів та взаємовідносини з банком; 5) аналіз загальної ситуації в галузі та основних тенденцій її розвитку; б) матеріали про конкурентів та їхні перспективні розробки; 7) інформація про загальну політичну і соціально-економічну ситуацію в країні тощо.

Для забезпечення можливості плідної роботи з інформаційними потоками використовуються різні засоби. За призначенням і харак­тером їх молена розділити на три класи.

Перший клас становлять джерела інформації. Найбільшого по­ширення набули такі з них: 1) засоби масової інформації (газети, жур­нали, телебачення і радіомовлення, інформаційні ресурси Інтернету), які являють собою джерела зовнішньої інформації відносно даної орга­нізації; 2) довідники, посібники, енциклопедії, загальні, універсальні та спеціалізовані словники, навчальна і монографічна література, також спрямовані на одержання зовнішньої інформації, які також є важли­вими засобами її збору; 3) реклама, що має подвійну природу: канал інформації про підприємство і його продукцію, спрямований на зов­нішню контактну аудиторію і водночас канал зовнішніх інформаційних потоків, у тому числі й через засоби масової інформації; 4) результати соціологічних опитувань, які забезпечують збір інформації про потреби цільової аудиторії, її ставлення до підприємства та його продукції тощо; 5) звіти і фінансові документи на електронних чи паперових носіях, які виступають джерелом та інструментом збору інформації про характер і ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства та управління нею, а також; інструментом її обробки та аналізу.

Слід підкреслити, що документи на паперових носіях вже дещо застаріли як інструмент роботи з інформацією і значна частина орга­нізацій і підприємств активно впроваджують сучасні системи безпаперового документообігу, успішно використовуючи електронні варі­анти документів та способи автоматизованої їх обробки.

Другий клас засобів роботи з інформаційними потоками станов­лять різноманітні технічні пристрої. Вони включають такі основні групи: 1) комп'ютерна техніка як наймогутніший засіб обробки даних і повний комплекс інструментів для роботи з різними потоками інформації; 2) телекомунікаційні системи, призначені для одержання та пере­дачі інформації зі швидкісних каналів супутникового зв'язку та оптоволоконних кабельних мереж. При цьому безпосередніми інструментами одержання та передачі інформації виступають супутникові антени, мережне устаткування, комп'ютерна техніка, устаткування для проведен­ня телемостів чи телеконференцій, засоби зв'язку з глобальною мережею INTERNET тощо; 3) засоби телефонного, факсимільного і сучасного мо­більного зв'язку. Їхня сукупність являє собою ефективний інструментарій роботи з внутрішніми і зовнішніми потоками інформації і призначається для виконання всіх операцій зі збору, прийому і передачі інформації.

Третій клас засобів роботи з інформаційними потоками ста­новлять інформаційні технології. У вузькому розумінні до них від­носять прикладне програмне забезпечення, у широкому - бази і бан­ки даних і знань, настільні видавничі системи, графічні редактори і т. ін. Узагальнено інформаційні потоки і зазначені засоби їхньої об­робки утворюють своєрідне інформаційне поле, у якому відбувається управлінська діяльність керівника. Загальне уявлення про структуру цього поля дає рис. 37.

Рис.37. Інформаційне поле діяльності керівника

Засоби, призначені для роботи з потоками інформації, які відно­сяться до перших двох з розглянутих класів, крім зазначених вище загальних функцій, виконують також функцію зручного наочного подан­ня інформації. її важлива характерна особливість полягає в тому, що ця функція дозволяє керівникові отримувати результати обробки інформа­ції у найбільш зручному для її аналізу, інтерпретації та подальшого використання вигляді - текстовому, графічному, табличному тощо.

Наймогутнішим засобом обробки інформаційних потоків сьогодні стала комп'ютерна техніка, застосування якої охоплює різноманітні сфери людської діяльності.

Без комп'ютерних знань та інформаційної культури важко забез­печити сьогодні ефективну діяльність фахівців багатьох професій. Ке­рівники ж за допомогою комп'ютерів здійснюють не тільки безпосеред­нє виконання управлінських функцій, а й отримують можливість імітаційного моделювання діяльності організації з метою оптимізації її орга­нізаційної та функціональної структури. Завдяки комп'ютерній техніці вони можуть здійснювати пошук, обробку та аналіз інформації для своєчасного прийняття раціональних, все­бічно виважених і глибоко обґрунтованих управлінсь­ких рішень, спілкуватися з діловими партнерами і т. ін. Висока інформаційна куль­тура керівника та належне інформаційне забезпечення його професійної діяльності фактично створюють пере­думови для переведення уп­равління на якісно новий рі­вень. Він визначається перш за все можливістю забезпе­чення чіткого і неухильного дотримання норм і вимог логіки управління.

Більш того, розвиток і широке застосування інформаційних технологій революціонізують фактично всі сфери суспільного вироб­ництва, науки, культури, освіти і навіть суспільно-політичного життя та побуту. Це призвело до якісно нового етапу розвитку людської цивілізації. Індустріальний етап все більш поступається місцем ін­формаційному. Глибоко змінилися не тільки пріоритети розвитку, але й підходи до організації та усвідомлення відносин у системі "людина-суспільство-природа-техносфера". Як справедливо зазначає Т. П. Вороніна, "якщо в аграрному суспільстві економічна діяльність була по­в'язана з виробництвом продуктів харчування, а обмежуючим фак­тором була земля, в індустріальному суспільстві головним було вироб­ництво товарів, а обмежуючим фактором - капітал, то в інформа­ційному суспільстві основною економічною діяльністю є виробницт­во і використання інформації для ефективного функціонування ін­ших форм виробництва, а обмежуючим фактором стають знання. Якщо в індустріальному суспільстві центральними змінними були ро­бота і капітал, то в постіндустріальному суспільстві в цій якості ви­ступають інформація і знання, що заміщають роботу як джерело до­даної вартості" [16, с. 228].

Ці обставини вимагають термінового впровадження відповідних змін також у змісті та технологіях навчання, у першу чергу в системі професійної освіти інженера та управлінця. Швидке старіння знань і прискорення циклу їхнього оновлення вимагають забезпечення непе­рервної освіти і самоосвіти фахівця протягом всього його активного тру­дового життя. Істотно зростає у зв'язку з цим роль інформаційної культури, що має сприяти високій ефективності не тільки професійної діяль­ності керівника, але й процесу його самоосвіти, самовиховання і само­вдосконалення. Це сприятиме також: формуванню професіоналізму май­бутнього інженера-керівника як гармонійно розвиненої творчої особис­тості, справжнього представника національної гуманітарно-технічної еліти. Ми цілком згодні з висловленою В. О. Кудіним думкою про те, що "сьогоднішня професійна освіта виправдає себе лише за умови підго­товки фахівця широкого мислення, високої культури і моралі, який зуміє орієнтуватися на нові можливості, що пропонуватиме життя" [53, с.14].

Формування інформаційної культури як важливого елемента професіоналізму стало одним з основних компонентів педагогічної системи підготовки висококваліфікованих фахівців у системі вищої школи України згідно з положеннями концепції формування нової національної гуманітарно-технічної та управлінської еліти. Це пов­ною мірою стосується й підготовки фахівців до майбутньої управлін­ської діяльності на основі нової філософії освіти і перспективних напрямків її розвитку. Кращі представники професорсько-викла­дацького складу вищих закладів освіти виступають ініціаторами впровадження у навчально-виховний процес новітніх досягнень науки і техніки, розробки і використання перспективних освітніх технологій, органічного поєднання освіти, науки і виробництва.

Символічно, що у провідних вищих технічних закладах освіти створюються не просто належні технічні та організаційні передумови для успішного вирішення цих завдань, а здійснюється системна страте­гія гуманізації інженерної освіти. У зв'язку з цим відбувається глибоке переосмислення сутності та змісту сучасної освіти. Так, у Національ­ному технічному університеті "Харківський політехнічний інститут" ще у 2000 році було створено кафедру педагогіки і психології управління соціальними системами. її чітка цільова інноваційна спрямованість визначається самою назвою кафедри, її призначенням та основними напрямами діяльності. Цими напрямами стали, зокрема:

- істотне підвищення якості психолого-педагогічної та управлін­ської підготовки сучасних фахівців;

- розробка концептуальних засад системи підготовки професій­них керівників-лідерів нової формації та її практична реалізація;

- проведення глибоких наукових досліджень з проблем формування сучасної філософії, етики, логіки і культури управління та активне впровадження їх результатів у педагогічну та суспільну практику.

Концентрація інтелектуальних, інформаційних і матеріально-технічних ресурсів дозволяє формувати інформаційну культуру май­бутніх керівників-лідерів, готувати яких і покликана кафедра. Ця культура дозволить їм успішно керувати підприємствами та органі­заціями, іншими соціальними системами і структурами виробничо-господарського, комерційного, науково-технічного, суспільно-полі­тичного, соціального та іншого характеру на основі сучасних соці­ально-психологічних підходів, методів системного аналізу і стратегіч­ного управління.

Для реалізації цих планів в університеті було відкрито принципо­во нові спеціальності з соціальної інформатики та управління проек­тами. Базовими дисциплінами підготовки фахівців у галузі управління передбачено вивчення менеджменту, маркетингу, основ економічної теорії, світової економіки і міжнародних економічних відносин, макро-і мікроекономіки, теорії прийняття рішень. Вивчаються також; бюджет і податки, облік і аудит, фінанси і кредит, статистика, державне регу­лювання і управління, соціальні економічні процеси, економіка під­приємства, а також моделювання систем, техніка і технологія галузі. Крім фахових, викладається цикл гуманітарних дисциплін та спеці­альних дисциплін, що формують високу управлінську та інформаційну культуру майбутніх фахівців.

Останній цикл передбачає глибоке оволодіння студентами су­часними та перспективними інформаційними технологіями і забез­печує тим самим їхню високу конкурентоспроможність на сучасному і перспективних ринках праці. Цей цикл побудований на принципі наскрізної комп'ютерної підготовки. Тому спектр його дисциплін є досить широким.

Кафедра педагогіки і психології управління соціальними система­ми також активно впроваджує інформаційні технології в навчальний процес, прищеплює високу інформаційну культуру майбутнім керівни­кам. Плідні дослідження у цьому напрямку носять багатоаспектний характер і спрямовані на загальне підвищення ефективності професій­ної освіти і виховання, на формування всебічно розвиненої особистості справжнього представника національної гуманітарно-технічної еліти. Ми виходимо з того, що інформаційна культура фахівця, а тим більш керівника-лідера, не може і не повинна зводитись лише до професій­ного володіння комп'ютерною технікою та інформаційними технологія­ми. Вона має включати інноваційну спрямованість мислення людини та її готовність до творчої роботи в умовах інформаційно-технологічної системи суспільного розвитку у поєднанні з високою загальнокультур­ною підготовкою, з необхідними керівникові психолого-педагогічними і управлінськими знаннями.

З цією метою розроблено і впроваджено такі справді інновацій­ні навчальні дисципліни, як філософія управління, педагогіка управ­ління, психологія управління, етика управління, управлінська культу­ра та інші. Вони здійснюють вагомий внесок у формування загальної та управлінської культури майбутнього інженера-керівника.

Ця культура має передбачати формування і розвиток у нього по­чуття особистої моральної відповідальності за результати і можливі наслідки професійної діяльності та реалізації конкретних управлінських рішень. Вона включає також; прищеплення майбутньому керівникові внутрішньої потреби і прагнення до постійного збагачення новими знаннями не тільки професійного, а й світоглядного характеру, які б сприяли більш глибокому розумінню дійсності та визначальних тенден­цій науково-технічного і суспільного розвитку.

Стосовно значення морально-етичних аспектів інформаційної культури сучасного фахівця, а тим більш професійного керівника-лідера, ми цілком згодні з позицією В. О. Кудіна. Він підкреслює, зокре­ма, що якість інформації оцінюється тим, наскільки знання, отримані про певний предмет чи зовнішню ситуацію, допомагають у прийнятті правильних управлінських рішень. Адже багато хибних рішень звичай­но зумовлені спотвореною, невірною, хибною інформацією. Тому, на його думку, надзвичайно істотне завдання формування інформаційної культури полягає у тому, щоб в процесі підготовки фахівця виробити у нього уміння розпізнавати якість інформації, визначати її достовір­ність. Але для цього необхідно у всій системі професійної освіти стверд­жувати такі надзвичайно важливі якості загальнокультурного розвитку фахівця, без яких його успішна діяльність буде неможливою:

- глибину наукового розуміння законів розвитку природи і суспільства;

- широту мислення і справедливість суджень;

- доброзичливе, людяне ставлення до інших;

- щиросердечність і природність поведінки, вчинків, здатність лишатися самим собою за будь-яких обставин;

- правдивість і відвертість, розвинене почуття власної гідності;

- порядність, готовність відгукнутись на прохання інших людей;

- поважливе ставлення до культурних традицій і моральних норм життєдіяльності інших країн і народів [51, с. 178-179].

Інформаційна культура сучасного керівника в умовах нових реалій набуває особливого значення і як елемент його загальної, професійної та управлінської культури взагалі, і як запорука забезпечення належного рівня ефективності управлінської діяльності. Більше того, за нашим глибоким переконанням, сьогодні управлінська та інформаційна куль­тура перетворюється на неодмінний елемент професійної компетент­ності фахівця, особливо керівника-лідера. Застосування сучасних інформаційно-технологічних засобів супроводу управлінської діяльності в єдиному інформаційному просторі дозволяє істотно раціоналізувати виконання керівником його управлінських функцій. Більш того, воно дає можливість створення надійного інформаційного забезпечення процесів підготовки і прийняття всебічно обґрунтованих управлінських рішень, основаних на результатах ретельного аналізу всієї множини можливих альтернатив з урахуванням переваг і недоліків кожної з них та прогнозуванням можливих наслідків їх прийняття та реалізації.

Сьогодні фактично визнається й ще одна визначальна риса сучасного інформаційного суспільства, яка робить його суспільством знань, або К-суспільством (від англ. knowledge society чи K-society). За словами відомого фахівця з системного аналізу та інформаційних технологій М.З. Згуровського, "концепція формування суспільства нового типу з'явилась на межі століть, коли інформація стала набува­ти якісно нової форми - гармонізованих знань". З позицій філософії соціального управління тут доречно підкреслити, що, за словами вченого, "важливого значення, крім знань типу "як діяти", набули знання типу "як співіснувати", які стали гармонізувати внутрішні та зовнішні суперечності суспільства" [34, с. 14].

Саме таких знань сьогодні бракує переважній більшості керів­ників соціальних систем різного рівня і призначення в Україні. Власні амбіції, небажання вислухати (а то й невміння слухати) опонента ста­ють на перешкоді створенню високопрофесійних працездатних ко­манд, які б, виходячи виключно з інтересів народу, були спроможні сформувати та успішно здійснювати справді ефективні стратегії полі­тичного і соціально-економічного розвитку нашої країни. І небажання і невміння ознайомитись з альтернативними позиціями також; висту­пають ознакою недостатньої загальної, управлінської та інформаційної культури таких керівників.

Світовий досвід переконливо свідчить, що для ефективного су­проводу управлінської діяльності необхідна комплексна інформатизація суспільства. В Україні на розв'язання цієї проблеми спрямовано цілий ряд документів. Серед них слід зазначити перш за все "Національну програму інформатизації України", "Концепцію формування і функціо­нування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування", "Пропозиції щодо структури, по­рядку формування та використання системи інформаційно-аналітич­ного забезпечення Президента України і органів державної влади" та інші. Вони визначають інформатизацію як процес створення і розвит­ку інформаційної інфраструктури задля широкомасштабного упровад­ження новітніх методів і засобів збору і обррбки даних, своєчасне забезпечення суспільства і його суб'єктів необхідною достовірною ін­формацією в усіх сферах його діяльності.

Успішна реалізація перспективних програм інформації України істотною мірою сприятиме переведенню всієї суспільно-політичної, соціально-економічної, освітньої і культурної сфер на якісно новий рівень, наблизить їх до світових стандартів. Водночас вона дасть змогу забезпечити і якісно новий рівень соціального управління, який певною мірою відповідатиме положенням сучасної філософії та логіки управління.