ТОП 10:

ПЕРЕДУМОВИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ УЯВЛЕНЬ ПРО СУТНІСТЬ УПРАВЛІННЯ



В реальній дійсності спектр напрямів і сфер соціального управ­ління виявляється надзвичайно широким. Він охоплює своїм впливом не тільки макрорівень, тобто рівень державного управління або управ­ління великими виробничими системами галузевого чи регіонального масштабу, а й практично стосується всіх сфер життя та діяльності суспільства. Тому стає цілком очевидним, що управління являє собою особливий вид суспільних відносин між; людьми.

Це означає, що управління та пов'язані з необхідністю його здійс­нення управлінські відносини між людьми, у тому числі й процеси діло­вого та управлінського спілкування, являють собою невід'ємні елементи соціальної сфери. Дійсно, без них процеси нормального функціонування і розвитку суспільства стають просто неможливими. Ось чому так важ­ливо усвідомити саму сутність феномену управління, зміст його харак­терних атрибутів, основних принципів і функцій. При цьому принцип історизму, як одне з основних методологічних положень філософії взагалі та філософії управління зокрема, вимагає аналізу джерел формування уявлень про призначення і сутність управління як специфічного соціаль­но явища та основних історичних віх розвитку цих уявлень у органіч­ному взаємозв'язку з логікою розвитку продуктивних сил, виробничих і суспільних відносин, цілей, методів і форм соціального управління.

Існує кілька важливих взаємопов'язаних між: собою обставин, якими обумовлені сьогоднішній інтерес до вивчення сутності управ­ління, філософського аналізу його важливих аспектів та інших зазна­чених вище проблем, а також необхідність їхнього глибокого розумін­ня, усвідомлення та дослідження тенденцій, шляхів і напрямів їх подальшого розвитку.

Перша із загальної сукупності цих обставин полягає в тому, що з поступовою демократизацією суспільного життя в Україні та з роз­витком ринкових відносин у національній економіці дедалі більшій кількості людей, в першу чергу інженерам, іншим фахівцям, доведеться в процесі своєї професійної діяльності тією чи іншою мірою виконувати певний обсяг управлінських функцій. Для забез­печення належної ефективності своєї діяльності вони повинні будуть зобов'язані виконувати ці функції на професійному рівні.

До цього ж варто віднести й подальше поширення підприєм­ницької діяльності, особливо у сфері малого і середнього бізнесу, що також буде залучати до сфери управлінської діяльності широке коло майбутніх підприємців, яким особливо треба вміти добре розуміти і "відчувати" управлінські ситуації, знати прийоми і способи адекватного, реагування на них. Дійсно, масштаби і характер їхньої діяльності найімовірніше не дозволятимуть утримувати великий штат управлін­ського персоналу, і всю гаму різноманітних функцій управління, або, принаймні, значну їхню більшість, доведеться виконувати самому під­приємцеві чи відносно невеликій компактній групі (команді) управалінців-менеджерів. А це вимагатиме від них високої професійної та управлінської компетентності, належного розвитку відповідних профе­сійно значимих особистісних якостей.

Другою важливою обставиною варто вважати необхідність фор­мування і активного використання в управлінській практиці перспек­тивних моделей, методів і технологій ефективного управління, кращих надбань світового менеджменту. Успішне виконання цього завдання, в свою чергу, вимагає вивчення, розуміння і раціонального використан­ня практичного досвіду як світового менеджменту, так і менеджмент-освіти. Однак ефективне використання цього досвіду не дасть бажаних результатів без належного урахування характерних соціально-психологічних особливостей українського народу і суспільства та його мента­літету. Підвищення ролі цієї обставини зумовлене тим, що без істотного поліпшення якості управлінської діяльності ми не зможемо успішно перебороти нинішню кризову ситуацію і забезпечити соціально-еконо­мічне й духовне відродження України та її подальший сталий розвиток.

Третьою важливою обставиною, що зумовлює необхідність глибо­кого усвідомлення і розуміння сутності управління, яка безпосередньо випливає з двох попередніх і тісно з ними пов'язана, виступає завдан­ня надійного кадрового забезпечення глибоких трансформаційних про­цесів, що відбуваються у сфері суспільно-політичного, соціально-еко­номічного та духовно-культурного життя сучасної України. Саме від­сутністю справжньої управлінської еліти, відсутністю необхідної "кри­тичної маси" професійних керівників-лідерів нової формації і можна пояснити безсистемність, непослідовність і суперечливий характер здійснюваних реформ. Саме через відсутність високопрофесійних фа­хівців країна втратила набуту нею позитивну динаміку соціально-еко­номічного розвитку, що зумовило перманентну політичну кризу кінця 2005 і початку 2006 року.

Четвертою визначальною обставиною, якою зумовлюється необ­хідність глибокого дослідження сутності феномену соціального управ­ління та розробки на цій основі ефективних шляхів і засобів його практичного здійснення, виступає глобалізація світогосподарських, науково-технічних, культурних і міжособистісних відносин. В умовах глобалізації істотно зростають вимоги до рівня взаєморозуміння між; учасниками цих відносин, об'єктивно посилюється роль певної уніфі­кації правових, організаційно-процедурних і морально-етичних аспек­тів управління в соціальних системах транснаціонального характеру. Першими це усвідомили представники великого бізнесу з країн Євро­пейського Союзу. Вони ще у 1983 році заснували спеціальну органі­зацію під назвою "Круглий стіл європейських підприємців", метою якої і стало формування єдиного підходу до розуміння сутності соціального управління та поступова уніфікація його методів і технологій. Пока­зово, що засновниками цієї організації стали Пер Гілленхамер з Вольво, Віссе Деккеч з Філіпа і Умберто Агнеллі з Фіата, тобто керівники ком­паній, транснаціональний характер діяльності яких набув значних масштабів [123]. Вважаємо, що однією з визначальних передумов мож­ливості європейської інтеграції України має розглядатись і прийняття європейських стандартів соціального управління.

П'ята істотна обставина, що сьогодні зумовлює не тільки потребу майбутніх керівників і всіх фахівців у глибокому усвідомленні та ро­зумінні глибинної сутності феномену управління, але й необхідність пе­регляду існуючих уявлень та подальшого їх розвитку, полягає в тому, що ми стаємо свідками і безпосередніми учасниками формування прин­ципово нового етапу розвитку людської цивілізації - постіндустріального або інформаційного суспільства. А воно неминуче вимагає й нової па­радигми соціального управління. Визначаючи нові підходи, методи й технології, ця парадигма все ж буде, за нашим глибоким переконанням, ґрунтуватись на методологічних принципах, що випливають з самої природи і сутності управління як специфічного суспільного феномена.

Ті проблеми, що звичайно пов'язують з постіндустріальним ета­пом розвитку цивілізації, та ті життєві реалії, що хронологічно збігають­ся з його початком, досить переконливо висвітлені класиком сучасної теорії менеджменту П. Друкером у роботі, спеціально присвяченій зав­данням соціального управління в XXI столітті. За його переконанням, сьогодні "різними групами працівників потрібно керувати по-різному; однією й тією ж групою працівників варто керувати по-різному в різних ситуаціях". Особливий інтерес викликає висновок автора про те що "дедалі частіше "службовцями" варто керувати як "партнерами", а партнерство вже виключає "керування", оскільки передбачає рівність учасників. Партнери не можуть наказувати один одному. Вони можуть тільки переконувати один одного. Отже, менеджмент все більше стає схожим на "маркетингову діяльність". А в маркетингу ніхто не починає з питання "Чого ми хочемо?" Все починається з питань "Чого хоче інша сторона? Якими є її цінності? В чому полягають її цілі? Яких результатів вона хоче досягти?" І отут вже не підходить ані "теорія X", ані "теорія У, ані жодна інша теорія управління персоналом" [28, с. 39-40].

П. Друкер вважає, що, можливо, варто взагалі відмовитися від "управління кадрами", а висхідною точкою нової теорії та практики управлінської діяльності мають стати основні положення концепції управління, орієнтованого на продуктивність, або управління, орієнто­ваного на результат. Він наводить дотепні приклади оркестру, яким керує диригент, та футбольної команди, діями якої керує тренер, і підкреслює, що для них головними завданнями виступають відповідно якість виконання музичного твору та перемога у футбольній зустрічі.

Друкер приходить до несподіваного і навіть на перший погляд парадоксального висновку про те, що "людьми не треба "керува­ти". Завдання направляти людей. Мета - зробити макси­мально продуктивними специфічні навички і знання кожного окремого працівника" [28, с. 40].

Ці тенденції і ця дійсно інноваційна філософія управління пра­вильно і своєчасно були сприйняті, наприклад, в Національному тех­нічному університеті "Харківський політехнічний інститут", де за актив­ної підтримки ректорату були, зокрема, створені й успішно функціо­нують перші в Україні кафедри чіткої цільової спрямованості на соціальне управління: педагогіки і психології управління соціальними системами; економічної кібернетики і маркетингового менеджменту; стратегічного управління та деяких інших. Вони не тільки успішно здійснюють підготовку висококваліфікованих фахівців з відповідних спеціальностей на рівні сучасних вимог, а й плідно виконують наукові дослідження з актуальних теоретичних і прикладних проблем соціаль­ного управління. Показово, що ці дослідження носять системний ха­рактер і серед них належне місце посідають проблеми філософії, пси­хології, педагогіки і соціології управління, проблеми управлінської культури та розвитку управлінських технологій, психолого-педагогічні проблеми підготовки кадрів професійних керівників-лідерів, теорії і практики формування національної гуманітарно-технічної та управлінської еліти. Увагу вчених привертають і прикладні проблеми підвищення ефективності роботи органів місцевого самоврядування щодо управ­ління життєзабезпеченням і розвитком територіальної громади міста, проблеми ефективного управління промисловими підприємствами, під­готовки і перепідготовки керівних кадрів для них. Успіх досліджень забезпечує і участь в них провідних фахівців-практиків, які водночас є й серйозними вченими.

Для успішного розв'язання зазначених надзвичайно важливих і відповідальних завдань необхідно належним чином спиратись на фун­даментальні положення філософії управління, на закономірності і прин­ципи соціального управління. В той яке час слід пам'ятати, що одна з основних передумов розвитку уявлень про управління, принципів та закономірностей самого соціального управління полягає у необхідності обов'язкового урахування визначальних світових тенденцій суспільного розвитку. А вони безпосередньо пов'язані зі змінами самої людини - її потреб, культури та інтересів, прагнень і цілей, життєвих цінностей та ідеалів, всіх сфер її матеріального і духовного життя. Сьогодні глобаль­ного характеру набувають, зокрема, тенденції "становлення всебічно розвиненої людини, звільнення її від панування економічних факторів, виведення її з безпосереднього виробництва, забезпечення всебічного розвитку її здібностей" [57, с. 80].

Однак сукупність цих процесів виявляється досить складною і суперечливою. Вони здійснюються в умовах тісної взаємодії з відпо­відними економічними системами та під їхнім істотним впливом. Характерно, що економічні системи здатні як сприяти цим про­цесам, так і гальмувати їх. У зв'язку з цим доречно згадати, що свого часу й комуністична пропаганда проголошувала одним із основних своїх стратегічних завдань прагнення забезпечити всебічний гар­монійний розвиток людини. На вирішення цих завдань була спря­мована розвинена система освіти, науки і культури. Однак в умовах нехтування елементарними правами людини та неприховано відвер­тої ідеологічної монополії можливість їхнього ефективного розв'язан­ня ставала досить проблематичною.

Якщо ж звернутись до характеру особливостей економічної систе­ми, то можна виявити безліч гальмуючих чинників. По-перше, державна власність на засоби виробництва і вироблену продукцію не зацікавлю­вала працівників і самих кершників ані у забезпеченні її належної якості, ані у підвищенні продуктивності праці, ані в технологічному оновленні виробництва. Внаслідок цього наша країна істотно відставала від промислово розвинених держав світу, продукція не оновлювалась протягом десятиліть (можна згадати наші автомобілі "Победа" та "Волга"), споживчі товари надходили на склад, а населення ганялось за вкрай дефіцитним імпортними виробами. По-друге, надмірна централізація, коли управління переважною більшістю промислових підприємств здійснювалось з Москви, позбавляло регіони і навіть союзні республіки будь-якої ініціативи і економічної зацікавленості у розвитку та оновленні виробництва, не сприяло формуванню і розвитку ініціативних керівників. По-третє, надзвичайно високий рівень мілітаризації економіки, з одного боку, не давав можливості належним чином розвивати вироб­ництво споживчих товарів, а з іншого, зумовлював нераціональне вико­ристання і без того обмежених матеріальних і фінансових ресурсів, знекровлював національну економіку. До того ж, значна частина цих коштів витрачалась на військово-технічну допомогу зарубіжним краї­нам, особливо так званої "соціалістичної орієнтації.

По-четверте, характерною особливістю економічної системи не­обхідно вважати і надзвичайно низький рівень заробітної плати на­селення, а отже і його добробуту. "Істотні переваги соціалістичного способу життя", що були однією з основних тез комуністичної про­паганди, в реальній дійсності перетворювались на серйозне відста­вання від життєвого рівня людей у економічно розвинених країнах. З метою приховування такого положення здійснювалась політика максимально можливої ізоляції радянських людей від будь-яких контактів з іноземцями. Вона цілком збігалась і з практикою згубної економічної автаркії, яка проводилась під приводом захисту від во­рожих розвідок. Показово, що дехто з "охоронців" державних таєм­ниць відверто зізнавався, що ми приховуємо не технологічні досяг­нення, а справді низький технічний рівень.

Сьогодні прихильники соціалізму як на одну з його нібито істот­них переваг вказують на так звані фонди суспільного споживання, за рахунок яких забезпечувались безплатні освіта, охорона здоров'я і ме­дичне обслуговування, безплатне надання житла тощо. У зв'язку з цим виникає запитання: а звідки ж брались ці фонди? Адже з нічого ніщо не з'являється. І суспільні фонди споживання формувались за рахунок невеликої частки того, що нам не доплачували за виконувану нами роботу, оскільки набагато більша частина цих сум йшла на військові витрати та на утримання величезного репресивного апарату. А вказані фонди давали змогу державі приховувати від своїх громадян справж­ній характер бюджетних витрат. Однак існували й деякі інші негативні чинники, породжені такою практикою. Так, використання суспільних фондів споживання здійснювалось практично без урахування кількості та якості праці трудівника у суспільному виробництві, тобто без ура­хування дійсного його внеску у ці фонди.

Як справедливо зазначають у зв'язку з таким характером викорис­тання суспільних фондів споживання Л. В. Губерський, А. А. Чухно, В. І. Андрейцев, Г. І. Горак та інші, "це вело до зрівнялівки, позбавляло систему розподілу активного стимулюючого впливу на виробництво, підвищення його ефективності". Ще одним істотним недоліком системи розподілу, на їх думку, "було й те, що суспільні фонди набували харак­теру державного патерналізму, який сприяв поширенню соціального утриманства, перетворював людину у пасивного споживача" [57, с. 82].

Слід відзначити, що значне поширення проявів соціальної психоло­гії утриманства виступає і сьогодні одним з серйозних гальмуючих чин­ників не тільки активного розвитку підприємництва і становлення рин­кових відносин, а й формування сучасної соціальної політики держави.

Розгалужена система різноманітних, часто невиправданих пільг, підда­ється справедливій критиці з боку експертів та авторитетних міжнарод­них організацій. Вона в умовах вкрай обмежених ресурсних можливос­тей забирає значні обсяги коштів, необхідних для розвитку економіки, або помітно зменшує кількість можливих бюджетних надходжень.

Це саме через таку психологію ми протягом всього періоду не­залежності Української держави жодного разу не змогли сформувати дійового бюджету розвитку, а не бюджету проїдання. А керівництво країни ще й з гордістю підкреслює соціальну спрямованість держав­ного бюджету. Мимоволі тут згадаєш притчу про те, що коли хочеш один раз нагодувати голодну людину, дай їй рибу, коли ж хочеш забезпечити можливість нормального її харчування, дай їй вудочку і навчи ловити рибу.

Отже, однією із суттєвих передумов успішного соціально-еконо­мічного відродження України є необхідність формування у керів­ників всіх рівнів і всіх сфер життєдіяльності суспільства належних уявлень про сутність соціального управління взагалі і стратегічного управління зокрема. Для цього майбутнім фахівцям ще в період професійного навчання необхідно прищеплювати і усіляко розвивати навички системного мислення, цілеспрямовано давати їм належну правову, економічну та управлінську підготовку. Водночас треба рі­шуче переглянути зміст і технології професійного навчання, принци­пи самої філософії професійної освіти. В першу чергу слід істотно підвищити практичну спрямованість освіти, її орієнтацію на особис­тість, на забезпечення можливості високої соціальної і професійної мобільності людини.

Знайомство з різними зарубіжними системами менеджмент-освіти переконливо свідчить, що вони саме і орієнтовані переважно на підготовку фахівців до практичної діяльності. Тому і самі заклади осві­ти активно включені у цю діяльність. Якщо у нас викладачі навчають студентів різних управлінських дисциплін, спираючись на знання, отримані ними самими з підручників (до речі, досить часто перекла­дених з англійської!), то іноземні викладачі у процесі навчання студен­тів спираються переважно на власний практичний досвід, набутий ними в процесі реальної діяльності у підприємницькій, управлінській, консультативній, дослідницькій та інших сферах. Тому для них прак­тична орієнтація навчального процесу уявляється не тільки нормою, а й цілком природним явищем.

Наш професорсько-викладацький склад, за рідкісними винятка­ми, не здатний самостійно і активно включитись у подібну діяльність, тому заклади освіти повинні активно залучати до викладацької діяль­ності фахівців-практиків - керівників великих фірм і підприємств, досвідчених менеджерів тощо, як це й робиться на Заході. їхня заці­кавленість у цій роботі не носить матеріального характеру. Вона ско­ріше спрямована на власні цілі, оскільки дає можливість в процесі під­готовки до занять зі студентами більш чітко і систематизовано усві­домити сутність свого управлінського досвіду, узагальнювати і систематизувати його, сформувати чіткі концептуальні положення. Крім того, ця практика дозволяє завчасно відбирати талановиту молодь, готувати її до роботи у своїх фірмах.

Процеси глобалізації та інформатизації зумовили кардинальні зміни не тільки цілей і характеру суспільного виробництва, а й самого суспільства, суспільних відносин і, відповідно, вимагають адекватних змін сутності, цілей, характеру і засобів соціального управління. Вод­ночас принциповим слід вважати й таке положення. Оскільки ми пере­буваємо лише на самому початку нового етапу розвитку людської ци­вілізації, на початку формування постіндустріального суспільства, жо­ден мудрець не може сьогодні з впевненістю сказати, яким має стати нове управління. Формування найбільш загальних уявлень про його сутність, цілі й характер відбувається одночасно з формуванням самих підходів до визначення основних напрямків еволюції та реформування управління. Це істотно посилює значення філософії управління як світоглядної та методологічної основи формування нових підходів до його організації, до створення і плідного застосування нових управ­лінських технологій.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.239.156 (0.008 с.)