ТОП 10:

СУПЕРЕЧНОСТІ УПРАВЛІННЯ В СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМАХ



Філософський аналіз різних аспектів соціального управління істотно ускладнює наявність активної ролі у ньому людського чинника. Більш того, природа суперечностей управління соціальними системами зумовлена природою людини як істоти водночас біо­логічної, соціальної і психічної. Це принципове методологічне поло­ження дозволяє дійти висновку, що така її природа виступає одним із джерел виникнення суперечностей соціального управління.

Філософія соціального управління, на відміну від теорії менеджменту, має враховувати глибинні корені соціальної і біологічної сутності людини та її психіки. Моделі соціальної структури особистості, які не враховують її цілісності, не можуть бути продуктивними. Цілісність соціальної структури особистості полягає в тому, що її основні компонен­ти - "соціально-типові, соціально- та індивідуально-психологічні, біолого-фізіологічні, генетичні - перебувають в органічному взаємозв'язку, визначаючи цілісність людини" [99, с. 97].

Для усвідомлення цієї цілісності корисною є модель, запропонована Е. Берном, який розглядає людину як своєрідну енергетичну систему. Переважну схильність людини до певного виду життєдіяльності він пов'язує з характером біологічного розвитку найбільш потужних її праг­нень, якими вважає прагнення до творення чи руйнування. їх спів­відношення та протиборство відображають соціальну структуру особис­тості та її соціальних зв'язків. Така інтерпретація узгоджується з визна­ченням К. Марксом сутності людини, яка „не являє собою абстракт, притаманний окремому індивіду. У своїй дійсності вона являє собою сукупність всіх своїх суспільних відносин".

Е. Берн впевнений, що проблема суспільства полягає у тако­му вихованні людини, яке б сприяло розвитку її творчих праг­нень і придушувало руйнівні. Тут виховання особистості слід розгля­дати в широкому розумінні, тобто і стосовно управлінської діяльності та міжособистісних відносин в процесі спільної діяльності людей. Для жит­тєвого успіху і ефективної професійної діяльності людина має навчи­тись управляти трьома групами сил: собою, іншими людьми і приро­дою. Це положення називають "Принципом Реальності" [99, с. 108].

Складна соціальна структура особистості є одним з основних чин­ників виникнення суперечностей, приманних необхідності її співісну­вання з іншими людьми в соціумі та участі у спільній з ними діяльності по досягненню певних цілей. Саме поняття спільних цілей вже є суперечливим, оскільки має включати і враховувати індивідуальні цілі окремих учасників. Не виступаючи арифметичною їхньою сумою, спільні цілі диференціюють сукупність індивідуальних цілей і максимально можливо узгоджують їх між; собою. Суперечності виявляються і в соці­альному управлінні. Розглянемо їх докладніше, проаналізувавши сутність, джерела виникнення та можливі шляхи подолання.

По-перше, в управлінні завжди є суперечність між природним прагненням кожної людини до особистої свободи та необхідністю її обмеження, обумовленою її життям і діяльністю в певному соціумі. Це і висуває вимоги щодо підпорядкування інтересів і поведінки пра­вовим і морально-етичним нормам і правилам, що діють у цьому соціу­мі. Існує й необхідність підпорядкування людини наказам і розпоряд­женням керівників в межах їхніх владних повноважень.

Проявом цього є суперечність між демократією та дисциплі­ною, яка виникає на певній стадії суспільного розвитку. Іншим проявом є необхідність свідомого самообмеження людиною своїх прагнень та інтересів, які суперечать загальним цілям та інтересам соціуму чи суспільства в цілому. Не даремно Сенека стверджував, що найсильнішим є той, у кого є сила управляти самим собою. Сутність аналізованої суперечності, її джерела та окремі характерні прояви уявляється доречним наочно проілюструвати за допомогою рис. 46.

 

Рис. 46. Сутність суперечності між прагненям людини до свободи та необхідністю її обмеження

Характерний вияв розглянутої супереч­ності - конфлікт між особистими праг­неннями керівника, реальними можли­востями викорис­тання свого стано­вища у власних ці­лях та громадсь­ким обов'язком. Цей внутрішній конфлікт може бути успішно розв'язаний на ко­ристь громадського обов'язку такими шля­хами: страхом пока­рання, боязню люд­ського осуду та твер­дими моральними пе­реконаннями. При цьому останній чинник є найсильнішим незалежно від джерел його походження: прищеплення в процесі виховання, фор­мування своєї моральної парадигми як результату самовиховання, усвідомлення і прийняття ним норм суспільної або релігійної моралі.

По-друге, для функціонування будь-якого суспільства і систем управління ним характерна суперечність між. індивідуальним ха­рактером цілей, інтересів і прагнень та суспільними засо­бами і характером можливості їх досягнення. Вона пов'язана з попередньою, але є проявом більш широкої суперечності між: біоло­гічною і соціальною природою людини і може розглядатись і як одне із джерел існування і розвитку суспільства та спільної діяльності людей як умови функціонування і розвитку суспільства і самої особистості.

Ця суперечність носить загальний характер. І хоча вона сти­мулює пошук шляхів підвищення ефективності соціального управ­ління, однак її остаточне розв'язання принципово неможливе, бо повністю узгодити цілі і прагнення всіх людей соціуму неможливо принаймні з двох причин. З одного боку, інтереси різних людей істотно відрізняються через різноманіття особистісних рис, смаків і переваг кожного індивіда. З іншого боку, потреби та інтереси мають динамічний характер, і навіть якщо припустити, що на певний момент якимось фантастичним способом вдалось їх всі узгодити, то вже в наступний момент виникнуть нові прагнення й інтереси, особливо якщо попередні вже задоволені.

По-третє, феномену соціального управління властива і супереч­ність між. досягнутими характером, методами і якістю управ­ління та мінливим характером суспільних цілей, зумовлена спрямованістю управління на певні цілі, визначання яких є досить склад­ним. Вона викликана необхідністю зміни звичних (і до певного часу ефективних) характеру і методів управління після досягнення суспіль­ством їх, появи нових цілей. Логіка суспільного розвитку свідчить, що представники влади тією чи іншою мірою мають враховувати і враховують цілі та інтереси інших соціальних груп.

Таким чином, можна визначити ще один контур у сукупності про­цесів розвитку суспільства, утворений діалектикою відношень "цілі —* засоби —» досягнення —> нові цілі". Одним з дійових засобів досяг­нення обраних суспільних цілей виступає соціальне управління, однак його функції є ширшими, оскільки структура управління передбачає і постановку цілей, і вибір засобів їх досягнення. Досягнення як цілей і виникнення нових стає потужним стимулом розвитку засобів їх до­сягнення, у тому числі й розвитку управління (рис. 47).

Рис. 47. Діалектика взаємовідносин між; соціальними цілями і засобами їх досягнення в процесі суспільного розвитку

 

Суспільні цілі є рухли­вим елементом соціальної структури і можуть зміню­ватись під впливом бага­тьох чинників. Суспільст­во, як і окрема людина, завжди ставить перед со­бою не одну, а цілу систе­му цілей, які диференцію­ються за важливістю, чер­говістю і термінами досягнення. Тому в суспільстві неперервно відбуваються події, пов'язані з реаліза­цією одних цілей, виник­ненням і постановкою ін­ших. В умовах гострої соціальної конкуренції відбувається зміна позицій різних груп. Цілком природно, що цілі тих, у кого істотно зміцнюються економічні чи політичні позиції, стають домінантними, набувають більшої питомої ваги у загальній структурі суспільних цілей.

Характер управління, його методи і технології - більш консерва­тивний елемент соціальної структури, ніж; цілі суспільства. Управління не може безперервно змінюватись, оскільки його стабільність є гаран­тією певної стабільності суспільства і його життєзабезпечення. Аналіз історії свідчить, що в моменти кардинальних суспільних перетворень саме втрата управління спричиняє найбільш відчутні порушення нор­мального життя соціуму. Управлінським структурам також; притаманне прагнення збереження цілісності та якісної визначеності, навіть коли вони перестають відповідати суспільним потребам. Тому зміни суспіль­них цілей відбуваються неперервно і значною мірою еволюційно, а змін систем і методів управління - дискретно, їх реформування здійснюється при усвідомленні суспільством невідповідності існуючого харак­теру і засобів управління новим його цілям.

По-четверте, для феномену управління соціальними система­ми характерна суперечність між. складністю завдань, цілей і способу функціонування цих систем та управлінськими здіб­ностями, компетентністю і особистісними якостями керів­ників, представників влади і всієї системи управління. її ускладнює різне розуміння людьми справедливості, цілей та інтересів суспільст­ва, а нерідко й прагнення задовольнити в першу чергу власні ін­тереси, користуючись можливостями посадового становища чи влад­ними повноваженнями. До управління часто приходять люди, яким через низьку професійну компетентність і морально-етичні якості неприпустимо займатися керівною діяльністю. Свого часу Бісмарк зазначав, що з поганими законами і гарними чиновниками можна правити країною. Але якщо чиновники погані, не допоможуть і найкращі закони.

Існує й аспект проблеми, що стосується легітимності влади і управління, їх визнання суспільною мораллю. Наведемо показові приклади. Християнський принцип (тією чи іншою мірою притаман­ний більшості світових релігій) „будь-яка влада - від Бога" є досить суперечливим, якщо згадати, скільки в історії цивілізації було прави­телів, які пригноблювали, забороняли, а то й фізично знищували адептів тієї чи іншої релігії. Інший приклад стосується тези, що „кожен народ має ту владу, якої він заслуговує". Вона досить спірна, оскільки часто до влади окремі особи чи певні групи приходять насильницьким шляхом, не питаючи думки народу і силою приму­шуючи його підкорятись. Як же тут бути народові? З одного боку, він начебто не хоче цієї влади, а з іншого, - він має підкорятись їх, оскільки вона „від Бога".

По-п'яте, у процесі історичного розвитку виникає суперечність між. досягнутим рівнем продуктивних сил суспільства, спря­мованих на задоволення потреб, які безперервно розвиваються і вдосконалюються та більш, стабільними й інерційними ви­робничими відносинами, які звичайно відстають від них, та зумовленими ними соціальною структурою суспільства і ха­рактером соціального управління. Зміна виробничих відносин пе­реважно спрямована на поступову їх демократизацію в політичному та соціальному відношенні і забезпечення все більшої міри розпоряд­ження працівників знаряддями виробництва та результатами праці.

Історія цивілізації є надзвичайно складною сукупністю різнома­нітних суперечливих процесів, загальний вектор яких дозволяє виді­лити послідовну зміну трьох основних епох. Кожна з них характерна певним рівнем продуктивних сил і характером соціального управ­ління, вона підносила людину на новий рівень інтелектуального розвитку і соціальної самосвідомості. Перша епоха, пов'язана із зем­леробством, висувала найпростіші вимоги до працівника, які зво­дились до елементарних знань з обробки землі та догляду за тваринами. Низький рівень продуктивних сил і нерозвиненість суспільних структур зумовлювали переважно автократичний тип управління. Навіть для античних демократій характерною була наявність рабст­ва, коли працівник був цілком відокремлений від засобів виробницт­ва і результатів праці, що аж ніяк не зацікавлювало його у підви­щенні її ефективності.

Друга епоха, народжена в надрах попередньої, пов'язана з на­копиченням і узагальненням практичного досвіду, розвитком дослід­жень і використанням науково-технічних досягнень. Завдяки цьому почали застосовуватись механізми, які дедалі більше ускладнювались і удосконалювались. Висувались нові вимоги до фахівців стосовно обсягу професійних знань і практичних умінь, характер яких постій­но ускладнювався, зумовлюючи необхідність вузької спеціалізації працівників, логічним завершенням якої виявилась конвеєризація виробництва. Протягом цього періоду еволюційно змінювались сус­пільні відносини у напрямку їх демократизації, а також форми і методи управління. Визначальним вектором цих змін виступало все більш відчутне посилення і визнання ролі людського фактора.

Третя епоха - перехід від машинного до постіндустріального, або інформаційного, етапу історії цивілізації. Якщо попередньому етапу притаманний переважно машинний характер виробництва, що ґрунту­вався на перетворенні речовини та енергії, то особливістю постін­дустріального стає переробка інформації, що зумовлює подальшу де­мократизацію суспільних відносин і перехід соціального управління на принципово новий рівень партнерства.

Розглянуті зміни відбувались як розв'язання суперечності між; досягнутим рівнем продуктивних сил і характером виробничих від­носин, формами і методами управління, коли вона поступово посилю­валась до критичної точки. З позицій філософії управління, в процесі суспільної еволюції поступово все більш посилювалася роль людського чинника. її усвідомлення і розуміння необхідності максимального ура­хування як визначального чинника забезпечення ефективності сус­пільного виробництва припадає на кінець XX і початок XXI сторіччя. Відносно повне вираження і практичне втілення ці тенденції одержали в японській філософії управління, яка привертає пильну увагу і вивчається в усьому світі. Є численні спроби її практичного застосування чи хоча б окремих її елементів в інших країнах.

По-шосте, процес суспільного розвитку виявляє суперечність між прагненням будь-якої соціальної групи до консолідації і замкненості, збереження, внутрішньої структури і стійких зв'язків, які за­безпечують в рамках суспільства стабільність його страти­фікації, з одного боку, і об'єктивною необхідністю у соціальній мобільності для збереження та її захисту від деградації, забезпечення якісного відновлення і розвитку. Тенденції збереження „чистоти крові" були характерні для монарших династій, коли навіть шлюбні зв'язки укладались тільки між представниками монархічних сімей. Подібними виявами можуть вважатись також дії, спрямовані на збереження станового, кастового, релігійного, расового, етнонаціонального, класового тощо поділу суспільства.

Історична практика свідчить, що така замкненість консервує структуру й цінності цієї соціальної групи, позбавляє її чутливості до змін зовнішнього середовища та адекватної реакції на них. Врешті-решт це зумовлює незворотну її деградацію, в той час як процеси соціальної мобільності сприяють отриманню нових ідей, поповнення фізичної та інтелектуальної енергії. Внаслідок цього істотно зроста­ють можливості та життєвий потенціал соціальної групи. Виявом і водночас засобом реалізації такої мобільності є горизонтальна та вер­тикальна міграція. Горизонтальні переміщення - періодична зміна представником групи посадового становища, функцій чи видів ді­яльності в межах цієї ж групи. Воно збагачує індивідуальний досвід особистості, а отже, й колективний потенціал групи. Однак воно не може кардинально розв'язати проблем подолання небезпеки деграда­ції і поступового виродження соціальної групи. Більш широкі мож­ливості дає вертикальна міграція, міжгруповий обмін представни­ками, її переваги полягають у можливості сприйняття і плідного використання не тільки індивідуального їх досвіду, а й колективного досвіду відповідних груп, нового бачення існуючих проблем та інноваційних підходів до їх розв'язання.

Усвідомлення цього привело сучасне суспільство до зняття будь-яких національних, расових, майнових тощо обмежень на ті чи інші види діяльності, на отримання освіти, в тому числі й вищої, пред­ставниками різних соціальних груп. Управління цими процесами має відбуватись у напрямі забезпечення взаємного духовного, куль­турного, інтелектуального та професійного збагачення різних груп.

По-сьоме, особливістю суспільного розвитку є регулярна зміна поколінь. Прихід до активної суспільної діяльності нових людей з но­вими цілями, прагненнями, життєвими цінностями та ідеалами ціл­ком природний. Однак він часто, особливо при отриманні представ­никами нових поколінь командних позицій у владних структурах і в керівництві іншими соціальними системами, стає одним із джерел виникнення суперечності, широко відомої під назвою конфлікту поколінь.

Характерним її проявом є природне бажання старших поколінь зберегти соціальне і особливо посадове становище. їм важко усвідомити, що і спосіб мислення, і світоглядні позиції, і коло знань та інтересів, навіть фізичні, а інколи й інтелектуальні можливості вже не відпові­дають повною мірою новим умовам і суспільним вимогам. Ця супереч­ність викликає об'єктивну необхідність зміни поколінь в системі соці­ального управління. Така колізія носить не тільки філософський та управлінський, а й морально-етичний характер і притаманна кожному етапу розвитку людської цивілізації. її успішне розв'язання вимагає мудрості, виваженості і взаємної поваги. Кожен з учасників потенцій­ного конфлікту повинен розуміти неминучість змін і, не доводячи си­туації до конфлікту, прагнути плідно використовувати можливість поєднання досвіду і мудрості старшого покоління з енергією, можли­востями і творчим потенціалом молодих.

По-восьме, при формуванні філософії управління, проектуванні та реалізації систем соціального управління і в управлінській діяльності виникає природна суперечність між необхідністю дотримання визначених для реалізації обраної стратегії перспективних цілей та виконанням оперативних завдань, які можуть виникати в процесі функціонування даної соціальної системи. Наприклад, для одержання конкурентних переваг і утримання чи розширення позицій на ринку фірмі необхідно здійснити технічне переозброєння і впро­вадити високі технології. Це неминуче вимагатиме певних (і часто досить істотних) капітальних витрат і тимчасового зниження прибут­ку. В таких випадках керівникові слід ретельно зіставити свої цілі, стратегічні перспективи і тактичні завдання з тим, щоб обрати від­повідну лінію поведінки, прийняти і реалізувати відповідне управлін­ське рішення. Тут немає однозначного рецепту на кшталт „обов'язково віддати перевагу стратегічним цілям". Старші покоління пам'ятають, який тягар їм довелось визнати заради „світлого майбутнього". Слід враховувати часовий горизонт очікуваних стратегічних результатів, їхній масштаб, необхідні витрати ресурсів тощо. При цьому можлива ситуація, коли більш доцільним стане перегляд обраної стратегії.

Різновидом цієї суперечності є управління в умовах інформа­ційної невизначеності і ризику. Тут також слід чітко зіставляти міру ризику і потенційного виграшу; аналізувати можливість зменшити ризик. Істотну роль відіграють управлінські рішення із запобігання ризику, коли важливим чинником виступають інтуїція керівника, його управлінський та життєвий досвід і міра схильності до ризику.

Специфічний клас суперечностей породжують терміноло­гічні явища, розглянуті С. О. Завєтним, який вважає, що для "детально­го з'ясування змісту управління важливо звернутися до тезаурусу цього поняття як до сімейства близьких термінів, таких як керівництво, управління, регулювання, організація, інформація, контроль". Він під­креслює, що "незважаючи на загальновживаність наведених термінів, окремі з них не одержали фіксованого значення ні у філософських словниках, ні у словниках із соціального управління" [32, с. 22]. Цікавим є його підхід до аналізу взаємодії понять управління та організації, "які взаємопереплітаються і взаємопередбачають одне одного".

Особливістю управління є й те, що "специфічними утвореннями, які забезпечують відносну стабільність соціальних зв'язків і відносин у рамках соціальної організації, структури суспільства, є соціальні інсти­тути", під зовнішнім проявом яких він розуміє "сукупність індивідів, установ, що володіють певними матеріальними засобами і здійснюють конкретну соціальну функцію". З цього визначення випливає, що тер­мін "соціальний інститут" певною мірою є синонімічним з соціальною системою, однак поняття останньої є більш широким. Соціальний же інститут виступає як конкретизація цього поняття. Тому цілком зро­зуміло, що змістовну сторону соціальних інститутів характеризує "заданий набір доцільних орієнтованих стандартів поводження визначених осіб в конкретних ситуаціях" [14, с. 165].

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.239.156 (0.007 с.)