ТОП 10:

СУЧАСНІСТЬ І ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ



Результати наведеного загального аналізу основних проблем управ­ління вимагають їх уточнення та конкретизації з урахуванням сучасних реалій і визначальних тенденцій суспільного розвитку. Швидкість і кар­динальний характер змін, характерні для нашого часу, висувають перед управлінням нові проблеми і зумовлюють нові суперечності, вимагають перегляду самої сутності управління, його змісту, цілей і принципів. В постіндустріальному суспільстві фахівці прогнозують істотне скорочення сфери матеріального виробництва. Статистика свідчить, що вже сьогод­ні в переважній більшості економічно розвинених країн світу дві тре­тини ВВП припадає на сферу послуг.

Тому з часом соціальне управління отримуватиме все більше поши­рення у некомерційному суспільному секторі, оскільки, на його думку, „у XXI столітті сектором зростання у розвинених країнах буде не „бізнес", тобто не організована економічна діяльність, а - найімовірніше - некомер-ційний суспільний сектор. Саме там менеджмент виявляється сьогодні найбільше затребуваним; саме там практичне застосування менеджменту, який побудований на твердих принципах і спирається на теорію, може в найкоротший термін дати найкращі результати" [28, с. 23].

За словами П. Друкера, на цілі, стратегію і характер управління в XXI столітті істотно впливатиме сукупність принципово нових проблем. Різке зниження народжуваності в розвинених країнах викликає не­сприятливі зміни вікової структури населення, що призведе до необхід­ності істотного підвищення продуктивності праці тих, хто працює, до пошуку принципово нових форм ефективної роботи з людьми позапен-сійного віку. Одночасно можна очікувати певної дестабілізації політич­ної ситуації, зміни структури споживчого попиту і, як наслідок, зміни структури виробництва та відповідної зміни управління ним. Ці обста­вини стають однією з проблем філософії управління.

Відбудуться помітні зміни у розподілі наявного доходу. Управління у зрілих галузях індустрії вже сьогодні варто орієнтувати на дві-три провідні позиції у декількох ключових сферах. Саме управління повинно бути гнучким і мобільним, здатним до швидких змін. Багато галузей, які ще недавно вважалися зростаючими або перебували у фазі зрілості, посту­пово перейдуть у стадію вгасання, і основні завдання ефективного управ­ління ними слід зосередити на зниженні витрат виробництва при непе­рервному підвищенні якості товарів і послуг. Надзвичайно важливими стають пошуки шляхів ефективного використання переваг, що виника­ють у фірм, які залишаються на ринку згасаючого попиту та своєчасного переключення на виробництво і реалізацію нової перспективної продук­ції. Тут також існує поле плідних досліджень у сфері філософії управління.

Нова філософія соціального управління вимагатиме чіткого визначення нового сенсу і нового розуміння поняття ефективності, на якому в майбутньому повинна базуватися стратегія управління. Зокрема, дедалі помітнішого значення набувають питання етики бізнесу (Business ethics) та управління, усвідомлення його соціальної відповідальності. Французький дослідник Івон Песке (Yvon Pesqueux), професор курсу "Розвиток організаційних систем" і автор праць з етики бізнесу, підкреслює,' що "історично цей феномен з'явився у США на початку 70-х років. Америка, яка була захлеснута загальною протестною хвилею та біллю поразки у В'єтнамі, протиставлена іншій - Америці певної частини інтелектуальної еліти, що масово сприйняла ідеї Чикагської школи та її глави Мілтона Фрідмена", за якими у підприємства немає іншої мети, крім прибутку, і щоб бути ефективним, воно має бути аморальним [127].

За умов невпевненості й розпачу частина населення і виступила проти такого холодно-утилітарного бачення і розуміння сутності бізне­су. За дотепними словами іншого французького дослідника Л. Ірша, "хоча економісти й не були такими маргіналами, як хіпі, однак вони не стали винятком і також виступили проти пануючого монетаризму. Поступово, загартовуючись у різних теоретичних дебатах, етика бізнесу формалізується протягом 80-х років. Саме в цей час народжується велика школа етики бізнесу - Business Ethics - на чолі з Томасом Доналдсоном (Thomas Donaldson), Арчілом Керолом (Archil В. Carroll) та Кеннетом Гудпастером (Keneth Goodpaster). Цей ідейний рух ставить своєю метою (настільки простою для проголошення, наскільки склад­ною для досягнення) урахування суспільних інтересів приватними підприємствами" [124, с. 97].

Дещо розмите і спочатку з недостатньо чітко визначеним зміс­том і цілями, поняття етики менеджменту та бізнесу поступово зосереджувалось на питаннях соціальної відповідальності, екології та деяких інших. Існують вагомі підстави вважати, що проблеми етики управління будуть одними з визначальних і у XXI столітті.

Питання етики управління мають, за нашим переконанням, безпо­середнє відношення й до проблеми формування національної управлін­ської еліти, оскільки без належної морально-етичної культури еліта неможлива в принципі. За словами В. О. Лозового, „моральні якості ха­рактеризують керівника, посадову особу як людину. Але між; управлін­ськими, посадовими функціями і необхідними для їхнього виконання соціальними якостями існує нерозривний зв'язок, і межа між; діловими і моральними часто розмивається. У процесі діяльності часто формуються і закріплюються як функціональні, так і особистісно-змістовні якості, до останніх належать і моральні (відповідальність, почуття обов'язку, совіс­ті, чесність, доброзичливість, справедливість, непримиренне ставлення до безладдя, лицемірства, байдужості, егоїзму, несправедливості тощо)". Як підкреслює автор, „характеристикою високої моральної культури виступають єдність слова і діла, що передбачає єдність мислення і вчинку, знання і почуття, особистісну чесність і високу принциповість".

Пов'язуючи морально-етичну культуру керівника з його автори­тетом, він вказує, що „на авторитет керівника, посадової особи істот­но впливає уміння дотримуватись загально прийнятних, морально виправданих норм, вимог, настанов на виробництві, у службовій діяльності та у побуті. Дуже важливо для будь-якої людини, і особливо керівника, посадової особи не „переходити" межі доброчес­ності, не виходити за межі позитивних якостей, не втрачати почуття міри у спілкуванні ані з нижчими, ані з вищими за рівнем. Недотри­мання, порушення почуття міри може обезбарвити і найкращі моральні якості працівника. Межа між чеснотами та їхніми антипо­дами у конкретних життєвих ситуаціях інколи буває ледь вловимою. Морально виправданими, наприклад, уявляються сміливість без хвацькості, швидкість без необдуманості, твердість без упертості, гідність без зарозумілості, дисциплінованість без підлесливості, впев­неність без самовпевненості тощо" [55, с. 28-30].

Метою стратегії будь-якої соціальної системи має стати глобаль­на конкуренція, оскільки жодна з них не матиме шансів на вижи­вання, не кажучи вже про успіх, якщо вона не відповідатиме високим стандартам, встановлюваним лідерами індустрії (в широко­му розумінні цього слова), в якій би частині світу вони не перебува­ли. Це ж повною мірою стосується і стандартів управління. Сьогодні це надзвичайно важливо для України, яка значною мірою втратила свій промисловий і технологічний потенціал, і для забезпечення самої можливості соціально-економічного відродження повинна послідовно проводити сильну інноваційну політику, спрямовану на випереджальний розвиток тих сфер, де наші позиції дозволяють сподіватись на успіх.

Усі ці та багато інших, ще поки навіть невідомих нам проблем, серйозно позначатимуться на змісті й характері управління протягом всього непростого і багато в чому визначального XXI століття. Тому і професійним керівникам, і навчальним закладам, які їх готують, слід ретельно аналізувати основні тенденції суспільного розвитку і врахову­вати їх у своїй практичній діяльності, у виборі та реалізації стратегії. Це вимагає серйозного філософського осмислення проблем, що виникати­муть перед людством та можливих шляхів їх розв'язання.

Тому в процесі професійної та управлінської підготовки фахів­ців необхідно формувати інноваційний тип їхнього мислення, що забезпечить високу адаптацію до прийдешніх змін, прагнення і готовність активно творити ці зміни як сутність науково-технічного і соціального прогресу. Майбутнім керівникам потрібні також навич­ки системного підходу до аналізу складних соціальних феноменів. Для виховання цих якостей їм вкрай потрібні чіткі світоглядні позиції, глибоке розуміння положень філософії управління, яка є теоретичною основою керування і формування ефективної методо­логії управлінської діяльності.

Ще однією характерною суперечністю сучасності, яка серйозно впливатиме на розвиток філософії управління, є визначення раціо­нального співвідношення між необхідністю термінового розв'язання глобальних проблем і прагненням до збереження національно-тери­торіального суверенітету. Глобалізація в наш час набула таких масштабів, що жодна країна, включаючи наймогутніші США, вже не здатна вирішити всіх проблем, спираючись лише на свої сили і власні ресурси. Перш за все, це стосується екологічних проблем. Увага, яка їм приділяється протягом останніх 30-40 років, свідчить, що людство із значним запізненням почало усвідомлювати всю їх серйозність і небезпеку.

Згідно з біблейським твердженням, Бог, створивши світ, велику надію покладав на людину: "Створимо людину за образом і подобою нашою, і нехай вона парує над рибою морською, над птицями небесними, над всіма дикими звірами і всіма гадами, що повзають по землі". Однак, відверто кажучи, людина, як справедливо вважають відомі фахівці академік К. Ситник та В. Багнюк, "не тільки не справи­лась зі своїм завданням, а й істотно ускладнила ситуацію в біосфері". Автори наводять слова основоположника кібернетики Н. Вінера, що "ми настільки радикально змінили наше середовище, що тепер для того, щоб існувати, нам треба змінити себе". Вкрай важливим є їхнє зауваження, що "нерозуміння екологічних проблем притаманне керів­никам багатьох країн світу" [96].

Оскільки прогнози стають дедалі більш невтішними і загрозливи­ми, перед філософією управління постає невідкладне завдання донести значення вказаних проблем до світової громадськості. Сьогодні це потрібно вже не тільки з позицій її інформування, а й для термінового здійснення необхідних заходів по збереженню природного середовища або ж уповільнення і поступового припинення погіршення його якості. Надзвичайно важливим є інформаційний аспект цієї проблеми, розра­хований однак не на громадськість, а на урядові кола, перш за все на переконливе доведення значущості проблеми до глав держав і урядів "великої вісімки" та керівників інших країн.

Сьогодні існує й певна кількість інших серйозних глобальних проблем найрізноманітнішого характеру, успішне розв'язання яких ускладнюється через відсутність належних механізмів управління ви­робленням і реалізацією адекватних управлінських рішень глобального масштабу. Невідкладність же їхнього вирішення потребує рішучих дій світового співтовариства, а не тривалого їх обговорення протягом десятиріч в комітетах і комісіях ООН.

Прикладами цих проблем є термінове припинення несприят­ливих кліматичних змін, подолання жахливої бідності населення багатьох країн, переборення зростаючого дефіциту продовольства і питної води, боротьба з небезпечними хворобами, близька перспек­тива вичерпання природних ресурсів.

Слід вказати й на такі серйозні проблеми, як тероризм, расова, національна і релігійна нетерпимість та ворожнеча, численні локальні конфлікти і територіальні претензії, особливо небезпечні, коли вони виникають між; державами, що володіють ядерною зброю. Глибинною причиною більшості з цих проблем виступає недостатня толерантність людей, народів, різних соціальних груп. Вона свідчить про істотне від­ставання розвитку ціннісних основ традиційного виховання дітей, відставання педагогічної теорії і практики від соціальних потреб сього­дення, в тому числі й зумовлених процесами глобалізації.

Як зазначає Б. Гаврилишин, „до сучасного, стану народи світу прийшли різними дорогами. Вони були то рівними, то звивистими, покрученими і навіть переривчастими, часом з різкими поворотами і змінами напряму на протилежний. Хода змінювалася від надто по­вільної до такої швидкої, що перехоплювало подих, як останніми де­сятиліттями, коли численні зміни спресувалися у короткий відтинок часу. Мотиви, турботи та пріоритети людини змінювались від чисто фі­зичного виживання у борні з силами природи до довгострокової без­пеки, соціального, духовного та інтелектуального задоволення, прагнен­ня впливати на інших або владарювати над ними".

Він вказує, що при цьому людина „добровільно або примусово об'єднувалася з іншими людьми, поступово утворюючи більші групи типу великих родин, племен, націй, імперій. Могутність таких структур змінювалась з плином часу, зазнаючи іноді послаблення або розпаду, занепаду або воскресіння з новою силою. Існує багато причин, що спонукують до об'єднання у більші політичні сутності: переваги до спе­ціалізації, надійніша безпека, бажання відкривати й освоювати більші території і нові світи". Він підкреслює, що „водночас існує чимало витоків конфліктів: різні релігійні вірування, економічні інтереси, ідеології і боротьба за політичну владу" [17, с. 194].

Таким чином, навіть поверхневий філософський аналіз сутності, цілей і характеру соціального управління на тлі множини тільки деяких з найбільш актуальних глобальних проблем сучасності свідчить про необхідність розробки концептуальних основ принципово нових підходів до формування і реалізації відповідальних управлінських рішень. Така розробка уявляється цілком природною, оскільки в умовах нового, постіндустріального етапу розвитку цивілізації кардинальних змін зазнають цілі і структура як суспільного виробництво, так і устрою та функціонування соціуму. Управління ж, як невід'ємний атрибут спіль­ної діяльності людей, також; повинно відповідати новим реаліям і формам здійснення цієї діяльності.

Неоднозначність і суперечливість сучасних процесів і тенденцій не дозволяють чітко окреслити основні риси майбутнього характеру соціального управління навіть на концептуальному рівні. Однак дві тенденції його можливого розвитку, зумовлені реаліями трансформа­ційної практики, уявляються цілком імовірними. Першою є подальша демократизація управління і поступовий перехід від адміністратив­но-силових методів примусу до психологічних і морально-етичних мето­дів мотивації, створення умов, коли людина працюватиме з найвищою продуктивністю й прагнутиме максимально реалізувати свій творчий потенціал у власних і суспільних інтересах.

Другою є тенденція роззосередження управлінських функцій, їх переміщення на нижчі рівні ієрархії, використання здібностей і управлінського потенціалу більшої кількості людей. Залучення їх до управління сприятиме подальшому зростанню його ефективності.

Третя тенденція полягає у спробах створення своєрідного ново­го, наднаціонального рівня управління, спрямованого на успішне розв'язання занадто складних і суперечливих проблем міжнародного, міждержавного і глобального характеру. Тим паче певний досвід у цій сфері людство поступово нагромаджує плідною (хоча й далеко не завжди) діяльністю таких впливових структур, як ООН, ЮНЕСКО, ВТО тощо. Ще більший рівень політичної інтеграції та спроб управління на наднаціональному рівні успішно демонструють Європарламент, Рада Європи та інші структури, тим чи іншим чином пов'язані з ЄС.

 

Контрольні запитання і завдання

1. Поясність природу проблем і суперечностей, притаманних феномену управління соціальними системами.

2. У чому полягає сутність появи точок біфуркації в процесі суспільного розвитку?

3. Наведіть класифікацію основних джерел проблем і суперечностей соціального управління.

4. Чому діалектичні суперечності є способом існування динамічних систем, джерелом і рушійною силою їх розвитку?

5. Наведіть загальну схему взаємодії і взаємозалежності процесів розвитку соціальних систем та управління ними.

6. Поясність сутність, природу і характер суб'єктно-суб'єктних відносин в управління соціальними системами.

7. Наведіть найбільш характерні суперечності управління в соціальних системах.

8. Розкрийте сутність суперечності соціального управління, яка виявляється у так званому конфлікті поколінь.

9. Наведіть найбільш характерні проблеми, притаманні феномену соціального управління.

10. У чому має полягати соціальна відповідальність керівника за результати своєї діяльності?

11. У чому має полягати правова відповідальність керівника за результати своєї діяльності?

12. У чому має полягати політична відповідальність керівника за результати своєї діяльності?

13. У чому має полягати моральна відповідальність керівника за можливі результати своєї діяльності?

14. Наведіть і обґрунтуйте наявність зв'язку між; характерними особливостями сучасності та проблемами соціального управління.

15. В чому полягає взаємозв'язок між; ефективністю та моральністю соціального управління?

16. Які вимоги висувають особливості сучасного етапу розвитку людської цивілізації до характеру і змісту управлінської підготовки професійних керівних кадрів?

 


РОЗДІЛ 7 Логіка управління

 

Сьогодні загально визнаним фактом стало істотне усклад­нення цілей, які постають перед суспільством та іншими сучасними соціальними системами різного масштабу і при­значення, збільшення кількості завдань, які необхідно вирішувати для успішного досягнення цих цілей. Відбувається невпинне ускладнення умов функціонування і розвитку таких систем, ускладнюються їхня внутрішня структура і зв'язки із зовнішнім середовищем. Все це зумов­лює особливу актуальність проблеми забезпечення належної ефектив­ності управління соціальними системами, адже від якості управління визначальною мірою залежить характер життєдіяльності як окремої системи, так і суспільства в цілому, залежать можливості успішного досягнення цілей, які вони ставлять перед собою.

У зв'язку з цим проблеми належної організації соціального управлін­ня, пошуку шляхів і засобів підвищення ефективності його практичного здійснення стають все більш актуальними й набувають загального харак­теру. Саме це й зумовило необхідність розробки відносно нової наукової дисципліни, якою виступає логіка управління. При всій її важливості для теорії і практики соціального управління ця дисципліна лишається ще вкрай недостатньо дослідженою. Одна з перших спроб дослідження проб­лем логіки управління та її впливу на ефективність функціонування соці­альних систем була викладена у роботі [80] одного з авторів цього підручника.

Сьогодні особливо важливого теоретичного і практичного значен­ня набувають такі аспекти проблеми вибору і застосування ефективних шляхів, характеру та інструментарію управління, як істотна зміна ці­лей, змісту і характеру спільної діяльності людей та їх міжособистісного спілкування в процесі виконання цієї діяльності. Відповідних змін зазнають також: система життєвих цінностей та ідеалів.

Саме тому предметом логіки управління виступає дослідження критеріїв раціонального вибору цілей, характеру, методів і технологій управління спільною діяльністю людей, які б максимальною мірою від­повідали внутрішній логіці саморозвитку та самоорганізації самої со­ціальної системи. Здебільшого, вимогами цієї логіки сьогодні мають визначатися навіть система морально-етичних принципів і оцінок як окремих вчинків, так і поведінки особистості у суспільстві.

Характерно, що всі розглянуті процеси відбуваються на тлі загаль­ної демократизації суспільного життя, зростання громадської актив­ності населення і всебічного розвитку ринкових відносин. Це зумовлює підвищені суспільні вимоги до влади та якості державного управління і місцевого самоврядування. Особливості ж ринкових умов функціону­вання економіки взагалі передбачають необхідність дотримання належ­ної якості управління підприємствами, фірмами та організаціями, постійного її удосконалення як основної передумови успішного ведення виробничої та комерційної діяльності.

Зазначені обставини все більш настійно вимагають і нових підхо­дів не тільки до організації та здійснення управління функціонуванням і розвитком соціальних систем, але також; і до освітньої системи та її завдань з підготовки кадрів професійних керівників нової формації. За цих умов інтенсивного розвитку набувають сьогодні теоретичні дослід­ження і прикладні розробки у галузі філософії соціального управління і методології управлінської діяльності. Вони стосуються, перш за все, низки її важливих організаційних, психологічних і соціологічних аспек­тів. Ведеться також активний пошук дійових шляхів, засобів і техноло­гій подальшого підвищення ефективності управління. Цілком логічно розглядати його результати як одну з визначальних умов забезпечення не тільки бажаного режиму функціонування і розвитку відповідних соціальних систем й досягнення ними заздалегідь встановлених цілей, а й максимальної творчої самореалізації кожного працівника.

Істотна залежність характеру функціонування соціальних систем і суспільства у цілому, рівня добробуту населення та міри задоволення його матеріальних і духовних потреб від якості управління визначають тісний зв'язок проблеми з теоретичними і прикладними завданнями сучасної науки і суспільної практики. В умовах постіндустріального суспільства, одними з визначальних ознак якого стають кардинальна зміна цілей і характеру суспільного виробництва і значне підвищення ролі особистісного чинника, актуальної необхідності набувають питан­ня активізації наукових досліджень, насамперед у сфері гуманістичних аспектів соціального управління. А вони також являють собою один з напрямків логіки управління. Дійсно, сьогодні вже загальновизнаною є думка про те, що саме в належному урахуванні та плідному викорис­танні особистісного чинника при організації і здійсненні управління зосереджені основні резерви підвищення його ефективності.

Аналіз останніх досліджень і наукових публікацій з проблем теорії і філософії соціального управління дозволяє дійти висновку, що ці проб­леми сьогодні набули міждисциплінарного характеру і перебувають у центрі уваги авторитетних вітчизняних та іноземних дослідників. Як приклад, можна навести, зокрема, роботи Р. Акоффа, В. П. Андрущенка, В. М. Бабаєва, Дж. А. Беласко, Б. П. Будзана, О. С. Віханського, Б. Гав-рилішина, Р. Т. Де Джорджа, Г. А. Дмитренка, П. Друкера, С. О. Завєт-ного, В. І. Кноррінга, В. М. Князєва, В. В. Корженка, В. О. Кудіна, В. І. Лу­гового, Д. Марша, М. І. Михальченка, А. І. Пригожина, Р. Стейєра, К. Та-теїсі та інших.

Крім досліджень, що традиційно привертали інтерес вчених у сфері психології управління і соціології управління, останнім часом надзвичайно серйозна увага приділяється також проблемам розвит­ку управлінських технологій, ділової етики, організаційної поведінки і корпоративної культури та їх відповідності вимогам логіки управління. За своєю сутністю це знаменує собою формування но­вого етапу розвитку теорії соціального управління і нових напрямків у розвитку філософії управління, яка, у свою чергу, набуває статусу самостійної галузі у системі філософських наук.

Вказані напрямки все більш помітно впливають на процеси розвитку світоглядних і методологічних основ формування сучасної теорії соціального управління і практики управлінської діяльності. Положення ж філософії управління стають концентрованим вира­женням поступового осмислення сутності цього надзвичайно склад­ного і важливого соціального феномену та визначення найзагаль-ніших принципів організації і здійснення управління соціальними системами, методологічною основою раціональної науково обґрунто­ваної управлінської діяльності.

Однак навіть при досить повному урахуванні основних методо­логічних положень і рекомендацій філософії управління, на жаль, не вдається досягти максимально можливої ефективності функціонування соціальних систем та управління ними. Тому ця обставина виступає певним свідченням неповноти сучасної парадигми соціального управ­ління, сукупності знань з теорії і практики. Зокрема, звичайно зали­шається практично поза межами поля зору як дослідників, так і практиків управління соціальними системами проблема логіки управ­ління, теоретичне і практичне значення якої постійно зростає.

Тому мета цього розділу саме і полягає у постановці цілей і завдань логіки управління як самостійної підсистеми управлінських знань, у дослідженні ролі й місця логіки управління у загальній низці проблем забезпечення ефективності управління функціонуванням і розвитком сучасних складних соціальних систем, у виявленні об'єкта і предмета дослідження цього порівняно нового наукового напрямку та визначенні основних принципів логіки соціального управління.

При цьому уявляється, що сама постановка питання про необ­хідність досліджень з логіки управління носить інноваційний характер і відзначається істотним теоретичним і практичним значенням. Потреба у філософському аналізі проблем логіки управління та розробці на ос­нові його результатів відповідних рекомендацій для успішного здійс­нення управлінської діяльності невпинно зростає. Вона зумовлена перш за все тією обставиною, що, як переконливо свідчить вся історія сус­пільного розвитку, основною причиною численних катастрофічних невдач і поразок людей та багатьох людських спільнот виступали пере­важно порушення або ігнорування вимог і принципів логіки управ­ління. І не принципово, свідомо чи несвідомо, цілеспрямовано чи ви­падково відбувались ці порушення та ігнорування, їх результати завжди давали істотний негативний ефект.

При цьому слід підкреслити, що самі проблеми логіки суспільного життя, раціональної його організації та належного управління ним у тій чи іншій формі з давніх давен привертали пильну увагу багатьох видатних мислителів. У цьому можна переконатись при знайомстві з філософською спадщиною Конфуція, Лао-цзи, Васубандху, Платона, Аристотеля, Сократа, Епікура, Сенеки та інших.

Так, розмірковуючи над складними питаннями про шляхи фор­мування моральної людини, створення досконалого суспільства та раціонального управління державою, Конфуцій дотримувався чіткої логіки, сутність якої передавали поняття „лі" і „дао". Поняття „лі" у сьогоднішній термінології може трактуватись як алгоритм виконання тієї чи іншої дії, тобто як логічна послідовність окремих її складових.

Поняття ж „дао" означає загальний шлях, якому підкоряються всі явища і речі, як першоджерело, першооснова всіх речей. Необхід­ність, згідно з положеннями вчення Конфуція, узгодження лі і дао фактично і визначає за своєю сутністю логіку управління. З цих позицій нам уявляється надзвичайно доречним навести добре відоме висловлення філософа про те, що, користуючись різними принципами, неможливо дійти спільної позиції. Воно може роз­глядатись як одне з найбільш принципових положень не тільки логіки соціального управління, а й логіки людської взаємодії та міжособистісного спілкування взагалі.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.15.142 (0.01 с.)