Основні принципи логіки управління

Виходячи з розглянутого вище підходу до розуміння сутності і природи логіки взагалі та логіки управління, зокрема, уявляється до­цільним сформулювати такі дві відносно автономних сукупності прин­ципів логіки управління. Послідовне дотримання цих принципів саме і сприятиме успішному досягненню визначених цілей управління. Тут дуже доречним, безперечно, має бути важливе застереження стосовно того, що вибір чи визначення цілей управління також: являє собою скла­довий компонент соціального управління, який реалізується за допомо­гою функції цілепокладання. Отже, визначення цілей управління, яке залежить від цілей самої соціальної системи, також: повинно відповідати, у свою чергу, і принципам логіки управління. Наочно це може бути показано на рис. 53.

Рис. 53. Механізм дії принципів логіки управління

При цьому од­на із вказаних су­купностей принци­пів логіки управлін­ня відповідає пер­шому з розглянутих вище напрямків, тобто носить світо­глядний характер і стосується най­більш загальних за­кономірностей уп­равління як специ­фічної функції софічної функції со­ціальних систем та однієї з визначальних умов їх функціонування. На наш погляд, їх доцільно вважати принципами загальної логіки управління. Друга ж сукупність принципів за своїм характером визначає логіку раціональної організації і практичного здійснення управлінської діяльності і може розглядатись як сукупність принципів прикладної логіки управління.

Структуру сукупності принципів загальної логіки управлін­ня наочно можна представити за допомогою рис. 54. Результати його аналізу дозволяють стверджувати, що ці принципи можна звес­ти принаймні до таких основних положень.

По-перше, вже в процесі цілепокладення для здійснення управління функціонуванням і розвитком соціальної системи необхідно виходити із закономірностей її самоорганізації з тим, щоб визначені цілі відповідали, а не суперечили, природному перебігу процесів в ній.

По-друге, визначена таким чином система цілей управління нею не повинна бути внутрішньо суперечливою. Це зовсім не означає відсутності в ній цілком природних діалектичних супереч­ностей, наприклад між прагненнями збереження стабільності з одного боку, а з іншого боку - розвитку системи, яка й виступає основною передумовою самої можливості цього розвитку та його рушійною силою.

По-третє, іманентно несуперечливою повинна бути й сукуп­ність цілей самої соціальної системи. Адже управління завжди спря­моване на досягнення її цілей, тому у випадку порушення цього принципу управління функціонуванням такої системи просто втрачає сенс.

Рис. 54. Основні принципи загальної логіки управління

По-четверте, цілі управління не повинні бути прямо проти­лежними цілям самої соціальної системи, хоча й не завжди можуть

збігатися з ними. При цьому під ціля­ми системи можна розуміти своєрідну рівнодіючу, або ви­значальний вектор цілей, прагнень та інтересів окремих представників цієї системи, учасників спільної діяльності, спрямованої на до­сягнення її цілей.

По-п'яте, ха­рактер управлін­ня, його зміст та застосовувані за­соби і технології управління не по­винні порушувати вимог, що випливають із закономірностей самоорганізації систем. Це означає, що управління, спрямоване на посилення чи прискорення процесів функціонування і розвитку відповідної системи, має виходити з неодмінної вимоги збереження цілісності та якісної визначеності цієї системи або розумної їх зміни відповідно до цілей самої системи та тенденцій природного перебігу цих процесів.

Принципи ж прикладної логіки управління за своєю сутністю, ха­рактером і призначенням є більш численними і конкретними. У першому наближенні їхню сукупність можна подати так, як це наведено на рис. 55. Самі ж принципи прикладної логіки управління можна сфор­мулювати таким чином.

По-перше, структура системи управління повинна виходити із сукупності цілей і завдань, які має вирішувати керована сис­тема і відповідати „дереву її цілей". Іншими словами, управлінська структура повинна повністю покривати так зване „дерево цілей" від­повідної соціальної системи і в той же час не містити зайвих елементів, які тільки ускладнюють процеси управління.

По-друге, система цілей управління повинна вибудовувати чітку їхню ієрархію, доступну і зрозумілу кожному учасникові на від­повідному рівні управлінської ієрархії, і визначати несуперечливу су­купність завдань кожного з цих рівнів. При цьому сукупність цілей має бути структурована не тільки за ієрархією, а й за послідовністю або за часом їх досягнення, тобто визначати не тільки глобальні кінцеві цілі відповідної соціальної системи, а й її проміжні цілі, які б давали надійні орієнтири руху системи у напрямку успішного досягнення глобальних цілей. Водночас це дає змогу здійснювати діагностування процесів управління і дозволяє обґрунтовано визначати належну послідовність управлінських дій та впливів на систему.

Рис. 55. Основні принципи прикладної логіки управління

По-третє, система управління не повинна мати ізольова­них або розімкнених управлінських контурів, не пов'язаних з ін­шими контурами у загальній ієрархії управління, а також; зайвих зв'яз­ків, які ускладнюють загальний процес управління або лишають без управління виконання певних функцій чи завдань керованої системи.

По-четверте, в системі управління має бути визначена су­купність чітких і однозначних критеріїв міри досягнення про­міжних та кінцевих цілей для кожного рівня ієрархії та для кожної функціональної підсистеми. Наявність таких критеріїв дає змогу здійс­нювати об'єктивний контроль правильності виконання управлінських функцій та ефективності управлінської діяльності взагалі. Важливо та­кож, що це дозволяє своєчасно виявляти управлінські хиби та здійсню­вати належну корекцію управління.

По-п'яте, у системі управління повинна бути визначена чітка процедура проходження і перетворення інформації по вертика­лі та горизонталі системи. При цьому вертикальні потоки інфор­мації зверху униз повинні визначати управлінські команди тільки для безпосереднього рівня підлеглості та вимагати свого безумовного ви­конання шляхом відповідної передачі команд на наступні рівні ієрархії та забезпечення зворотного зв'язку про її прийняття для виконання. Вертикальні ж потоки інформації знизу уверх мають інтегрувати і агрегувати інформацію на кожному рівні, даючи уявлення відповідному керівникові про виконання його команд і розпоряджень, а також; відо­мості про стан і характер функціонування системи у обсязі, необхід­ному і достатньому для оцінки ситуації у межах його компетенції.

Горизонтальні потоки інхрормації організуються в межах одного й того ж ієрархічного рівня і призначені тільки для забезпечення не­обхідної узгодженості та координації управлінських дій в межах від­повідного рівня ієрархи. Така узгодженість і координація мають виходити з необхідності урахування цілей, що ставляться на цьому рівні, цілей більш високого рівня ієрархії та загальних цілей всієї соціальної системи.

По-шосте, у разі виникнення складної проблемної ситуації, яка принципово унеможливлює виконання управлінської команди на відповідному рівні, працівник повинен повідомити про це керівни­ка, який віддав відповідну команду, з аргументованим обґрунтуван­ням цієї неможливості та, у разі необхідності, з пропозиціями стосовно доцільних дій і рішень, прийняття яких виходить за межі компетенції цього працівника. Це ж стосується і випадків одночасного надходження до працівника двох команд від керівників різних рівнів ієрархії, коли зміст однієї команди суперечить змісту іншої.

По-сьоме, командна інформація має бути послідовною і несуперечливою, а управлінські дії та рішення мають виходити з реальних можливостей системи та наявних її ресурсів з обов'язковим урахуванням правових, економічних, морально-етичних та інших об­межень. При цьому в системі управління має бути визначений і чітко дотримуватись принцип логіки відповідальності, згідно з яким відпові­дальність несе той, хто порушив встановлену процедуру прийняття і виконання рішень.

Прикладна логіка управління передбачає необхідність певної гнуч-коті оперативного мислення керівника. Вона означає, зокрема, не тільки знання і чітке дотримання ним встановлених принципів управ­лінської діяльності та поведінки, а й глибоке розуміння необхідності всебічного урахування всіх істотних особливостей конкретної ситуації та вибору найбільш доцільних форм і засобів здійснення управлінських впливів в залежності від цих особливостей.

У зв'язку з цим уявляється доречним навести ім'я Рейнгольда Месснера, єдиного у світі альпініста, який сам на сам підкорив усі одинадцять вісьмитисячних гірських вершин. Він досяг цього значною мірою саме завдяки неухильному дотриманню логіки обраної ним стратегії. За його власними словами, Меснер завжди знаходив у собі силу волі у випадку небезпеки повернути назад. Навіть якщо до вер­шини лишалося сто метрів. Альпініст визнає, що на одинадцять вдалих спроб у нього припадає вісім подібних повернень. При цьому він ніколи не втрачав бачення кінцевої мети і впевненості у її досяжності.

Так і кожен керівник повинен спрямовувати свої власні дії та ді­яльність своїх підлеглих на безумовне досягнення визначених цілей системи. Однак це досягнення має здійснюватись не будь-якою ціною, а найбільш доцільним шляхом з точки зору моральної, психологічної, соці­альної, економічної, політичної, екологічної тощо. Іншими словами, управлінська діяльність буде успішною тільки тоді, коли вона відповідатиме принципам логіки управління. А це означає, що керівник повинен ро­зуміти сутність самоорганізації системи і не намагатися "обдурити" при­родні процеси, що відбуваються в ній і визначають характер та основні тенденції функціонування і розвитку цієї системи.

Саме так діяли керівники післявоєнних Німеччини, Японії та Іта­лії, що дозволило їм успішно вирішити надзвичайно складну сукупність проблем політичного, економічного, соціального і психологічного харак­теру. В той же час не досягай успіху спроби здійснити стрімкий еконо­мічний стрибок на соціалістичних принципах в Північній Кореї, на Кубі, в Чілі, Нікарагуа, Афганістані, Ефіопії тощо.

Навіть з нашої недавньої історії можна навести безліч прикладів, коли зовнішньо досить привабливі цілі не могли бути досягнутими саме тому, що вони суперечили логіці історії, а отже й логіці соціального управ­ління. Зупинимось лише на трьох з них. Перший стосується спроби так званого ДКНС в 1991 році усунути від влади М. С. Горбачова і тим самим зберегти від розвалу Радянський Союз. Ця спроба була приречена на не­вдачу в першу чергу не тільки через відсутність підтримки цих дій з боку широких верств населення, а головним чином через їх повну невідпо­відність логіці історії, за якою цю країну вже неможливо було зберегти. Вона досягла точки незворотніх змін у політиці, економші й суспільній свідомості, які цілком закономірно й зумовили її швидкий розпад.

Другий приклад пов'язаний з також приреченою подібно до попереднього на невдачу з самого початку спробою старої влади зберегти себе хоча б і в новій формі. Справа в тім, що кучмізм не тільки віджив, він як система суперечив протягом всіх десяти років свого існування логіці розвитку України, інтересам і прагненням людей, і саме тому народ вийшов на Майдан, щоб відстояти своє право на вільний вибір.

Третій приклад стосується стратегічної мети України, якою про­голошено євроінтеграцію. Коли наприкінці лютого 2006 року віце-прези­дент Єврокомісії Гюнтер Ферхойген в інтерв'ю німецькому виданню "Ді Вельт" висловів свій прогноз стосовно того, що протягом найближчих 20 років країни колишнього СРСР не стануть членами розширеного ЄС, це викликало обурення широких верств українських політиків різного рівня. Насправді ж логіці історії, логіці розвитку нашої країни й від­повідно логіці управління нею відповідає не інтеграція до ЄС (хоча вона і зовсім не суперечить цій логіці), а досягнення нею європейських стан­дартів громадського життя і добробуту населення. За умови успішного вирішення цих завдань, необхідних насамперед нам самим, а не Євро­пейському Союзові, ми неодмінно отримаєм запрошення приєднатися до цього авторитетного угрупування.

Однак і в такому разі необхідно буде не поспішати, а ретельно і ви­важено проаналізувати, що більш відповідатиме нашим національним інтересам - повна інтеграція чи активна взаємовигідна співпраця з чле­нами Євросоюзу. Адже, наприклад, Швейцарія плідно співпрацює з усіма країнами ЄС, однак не є його членом і навіть не прагне вступати до нього.

Контрольні запитання і завдання

1. Розкрийте, в чому полягає предмет дослідження логіки управління.

2. Чим зумовлене постійне зростання потреби у філософському аналізі проблем логіки управління?

3. Покажіть, яким чином логіка управління відбивається у вченні Конфуція.

4. Охарактеризуйте критичність сучасного періоду існування і розвитку людського суспільства.

5. Яким чином впливає виявлення закономірностей самоорганізації систем на усвідомлення необхідності їх урахування в практиці управлінської діяльності?

6. Поясність, чому логіка управління виступає важливою частиною теоретичних, світоглядних і методологічних основ організації управління соціальними системами і практики управлінської діяльності.

7. Доведіть, як логіка управління може сприяти упорядкуванню на/і звичайно складної сукупності суспільних відносин.

8. Покажіть, яку роль відіграє логіка управління і в чому полягає: призначення.

9. Поясніть, чому відхилення від вимог і принципів логіки управлінні можуть порушувати ефективність управління соціальними системами спотворювати бажаний характер їхнього функціонування і розвитку.

10. Наведіть приклади типових порушень логіки управління в практик управлінської діяльності і проаналізуйте наслідки цих порушень.

11. Покажіть і обґрунтуйте наявність взаємозв'язку між логікою управління та його ефективністю.

12. Чи виступає логіка загальною властивістю об'єктивної реальності, чи вона виступає тільки породженням людської свідомості й тому притаманна лише речам і явищам, пов'язаним з матеріальною і духовною діяльністю людини?

13. Чи існують об'єктивно логіка, її положення та принципи незалежно від свідомості конкретного індивіда, чи вони відбивають реально існуючі взаємозв'язки і взаємовідносини у природних системах?

14. Чи спроможне дотримання принципів і положень логіки управління та їх послідовне використання у практичній діяльності допомогти людині та соціуму підвищити загальну ефективність цієї діяльності?

15. Які два наукових напрями слід розуміти під логікою управління?

16. Розкрийте напрям дослідження загальних проблем логіки управління як соціального феномену і покажіть його насамперед світоглядний характер.

17. Розкрийте напрям досліджень логіки управління, який спрямований на прикладні проблеми раціональної організації управлінської діяльності і покажіть його переважно технологічний характер.

18. Чому доцільно виділити дві відносно самостійних групи принципів логіки управління?

19. Розкрийте механізм дії принципів логіки управління та їх впливу на його ефективність.

20. Наведіть структуру сукупності принципів загальної логіки управлін­ня та проаналізуйте сутність, зміст і роль кожного з цих принципів.

21. Наведіть структуру сукупності принципів прикладної логіки управління та проаналізуйте сутність, зміст і роль кожного з цих принципів.

22. Чому застосування прикладної логіки управління передбачає необ­хідність певної гнучкості оперативного мислення керівника?