ТОП 10:

СУТНІСТЬ І ПРИЗНАЧЕННЯ ЛОГІКИ УПРАВЛІННЯ



У цілісній сукупності сучасних теоретичних і прикладних дис­циплін, об'єктом дослідження яких виступає феномен управління со­ціальними системами, особливе місце посідає логіка управління. Вона, з одного боку являє собою специфічну галузь загальної системи філософських наук, а з іншого - важливу частину теоретичної, світо­глядної і методологічної основи організації управління соціальними системами і практичної реалізації управлінської діяльності. Поло­ження логіки управління обов'язково повинні враховуватись навіть при виборі підходів до підготовки кадрів професійних керівників, змісту і характеру цієї підготовки. В той же час логіка управління являє собою невід'ємну частину загальної системи сучасної логіки.

Добре відомо, що протягом тривалого часу власне логіка розви­валась переважно як наука про закони, форми, засоби та прийоми раціонального мислення, про умови визначення істинності суджень. Творцем і першим дослідником наукової логіки вважається Аристотель, який запропонував теорію дедуктивних умовиводів і здійснив класифікацію типових логічних помилок. Не випадково логіка і теорія пізнання Аристотеля здійснили великий вплив на середньо­вічний та наступні періоди розвитку філософії.

Проте дійсне значення наукової логіки не тільки для теоретичної, а й для практичної діяльності людей, було усвідомлене значно пізніше. Сьогодні вже зрозуміло, що „глибоке засвоєння законів правильного мислення потрібне у будь-якій сфері наукового пізнання. Без логічно стрункої думки неможливо ні відкрити істину, ні обґрунтувати достовір­ність теоретичних узагальнень для практичних дій" [31, с. 23].

Це повною мірою стосується і такого надзвичайно складного фе­номену, яким виступає соціальна сфера людського життя. В той же час неодмінною складовою філософських вчень і поглядів на суспільство та на окремі його підсистеми, не говорячи вже про державні утворення, майже завжди виступали ідеї про необхідність упорядкування соціаль­них відносин, у які, за словами С. А. Фареніка, „вступають окремі індиві­ди та узгодження їхніх дій, і приведення останніх у відповідність до загальних цілей й інтересів" [108, с. 7].

Але ж уявляється цілком зрозумілим, що будь-яке упорядкування якихось чи явищ неможливе без попереднього визначення принципів, основ чи ознак, за якими це упорядкування має здійснюватись. Ін­шими словами, таке упорядкування має виступати проявом певної логіки, а засобами його реалізації можуть бути основні положення і прин­ципи цієї логіки. Стосовно ж інструментарію упорядкування надзви­чайно доречною уявляється відома думка Г. Гегеля про те, що істина засобу полягає у його адекватності меті.

Оскільки одне з основних завдань управління соціальними систе­мами полягає саме в узгодженні дій кожного з індивідів, які виступають учасниками спільної діяльності, та певне упорядкування відносин між ними, успішне здійснення управління потребує системного застосування принципів і норм відповідної логіки. Тому, за нашим глибоким пере­конанням, наведена теза Гегеля досить чітко передає глибинну сутність логіки управління, виступаючи водночас концентрованим вираженням ще одного з найважливіших її положень. Дійсно, важливою теоретичною і практичною проблемою логіки управління вважається раціональний вибір його засобів з тим, що вони максимальною мірою сприяли досяг­ненню заздалегідь визначеної мети.

На жаль, в реальній практиці управлінської діяльності дуже часто спостерігаються численні порушення вимог логіки управління, причому це відбувається на найрізноманітніших рівнях управління. Так, В. П. Семиноженко у своєму інтерв'ю газеті "День" цілком спра­ведливо називає "прикрою управлінською традицією те, що кожний новий Кабмін прагне переписати досягнення попередників на свій лад". І це, за його глибоким переконанням, "унеможливлює послідов­ність системних зрушень" [75].

Повертаючись до питань призначення логіки управління та їїролі й місця у загальній сукупності проблем, пов'язаних з прагненням забезпечити бажаний характер процесів функціонування і розвитку сучасних соціальних систем та ефективність управління ними, слід підкреслити такі положення.

По-перше, логіка соціального управління саме і призначена для забезпечення максимальної відповідності його цілей, а також процедур прийняття і реалізації управлінських рішень і дій ці­лям кожного відповідного соціуму, іманентним йому природним закономірностям і тенденціям його функціонування і розвитку та принципам самоорганізації соціуму як надзвичайно складної соціальної системи.

По-друге, логіка управління необхідна для забезпечення на­лежної закономірної послідовності і несуперечливості управ­лінських команд і дій, процесів і процедур прийняття управ­лінських рішень та їхньої практичної реалізації. Безперечно,зазначені тут послідовність та несуперечливість передбачають як важливу внутрішню властивість логіки управління безумовне і своє­часне виконання, причому, належним чином і у повному обсязі, ви­мог відповідних управлінських команд.

Таким чином, сутність і призначення логіки управління наочно можна показати за допомогою рис. 51.

Рис. 51. Роль і призначення логіки управління

Будь-яке ж відхилення управлінської практики від вимог основ­них принципів і норм логіки управління з усією невідворотністю призводить до порушення нормального управління, а отже й до спотво­рення бажаного характеру процесів функціонування і розвитку відповідних соціальних систем, істотно ускладнює саму мож­ливість досягнення ни­ми визначених цілей. Тому глибинною при­чиною кожної невда­чі того чи іншого ке­рівника аж до вищо­го керівництва дер­жави включно, кож­ного провалу спроб реалізації навіть най­кращих і найпривабливіших програм і планів слід вважати свідоме ігнорування, а зде­більшого несвідомі порушення вимог логіки управління. Або ж не­розуміння її сутності та призначення.

Прикладами порушення чи навіть відвертого ігнорування положень і принципів логіки соціального управління стосовно першої групи, чинників, які визначають її призначення, можуть бути добре відомі численні спроби здійснення такого управління соціальними системами, яке фактично виявлялось насильством над історією та суспільством. До них, зокрема, можна віднести нестримне бажання багатьох правителів - від Олександра Македонського та Чингіз-хана до Наполеона та Гітлера - завоювати величезні території та створити всесвітні імперії [7]. Такого ж роду діями мають вважатися і прагнення більшовиків побудувати комунізм у одній окремо взятій країні, створити так звану „нову історичну спільність - радянський народ" або знищити релігійність людей та насадити у суспільстві суцільний атеїстичний світогляд у спотворено марксистському його розумінні.

Хода самої історії та логіка історичного розвитку переконливо довела, що всі подібні спроби були заздалегідь приречені на провал, не зважаючи на мобілізацію значного ресурсного потенціалу, на ве­летенські зусилля у адміністративній, економічній, ідеологічній та освітній сферах, на наявність і бездоганне функціонування коло­сального репресивного апарату.

Не менш переконливими уявляються і приклади порушення або ігнорування основних вимог і принципів логіки управління стосовно другої групи чинників, якими визначаються її цілі та призначення, тобто послідовності і несуперечливості управлінських дій та рішень. Такими прикладами виступають відомі з історії несподівані, на перший погляд, нищівні поразки військ при значній їх чисельній, а інколи й матеріальній перевазі над супротивником.

Подібні ж порушення можна виявити, аналізуючи розвиток еконо­міки колишнього Радянського Союзу з її надмірною мілітаризацією, сек­ретністю та автаркією, які спричинили істотне технологічне відставання від провідних економічно розвинених країн світу. Тут явно хибними були система цілей і критеріїв ефективності. Все це призводило до вкрай нераціонального використання велетенських обсягів різноманітних ресурсів і недостатньої уваги підвищенню добробуту населення, якості продукції та забезпеченню належної її конкурентоспроможності.

Особливо яскраво ці хиби проявляються, якщо порівнювати його розвиток з чіткою стратегією соціально-економічного розвитку Китаю, де логічне поєднання комуністичної політичної системи з ринковими принципами функціонування економічної системи забезпечило вража­ючі темпи розвитку протягом більше як чверті століття поспіль. Зде­більшого, вся новітня історія України також; являє собою цілу низку алогічних, суперечливих і непослідовних управлінських дій, особливо у сфері здійснення трансформації суспільно-політичних та соціально-економічних відносин.

Ще більш численні приклади визначального впливу логіки управ­ління на його ефективність можна навести на мікрорівні. Добре відомо, наприклад, що тільки в СІПА щорічно виникають десятки тисяч нових фірм і підприємств та приблизно стільки ж припиняють свою діяльність. Значна частина їх зникає саме внаслідок недосконалого менеджменту, точніше, через порушення їхнім керівництвом логіки управління.

Слід підкреслити, що результатом порушень логіки управління в усіх наведених випадках ставала, у свою чергу, низька ефективність самого управління, яка істотно гальмувала процеси соціально-економіч­ного і організаційного розвитку відповідних спільнот. Таким чином, логіка соціального управління повинна розглядатись як один з визначальних чинників його ефективності. Іншими словами, між управлінням соціальними системами, його логікою та ефективністю існує складна взаємодія та взаємозалежність, яка включає певну сукупність прямих і зворотних зв'язків, як це наведено на рис. 52.

Рис. 52. Взаємозалежність між; логікою управління та його ефективністю

Недарма одним з фундаментальних принципів буття у Всесвіті вважається дотримання поло­ження "Не зашкодь!". Як підкреслює у зв'яз­ку з цим письменни­ця Галина Пагутяк, "Бог створив людей за подібністю своєю вільними та актив­ними. Основою їх­ньої праці є відповідність роду занять нахилам кожної людини та спільне благо" [71]. Отже логіка управління передбачає необхідність максимально можливого забезпечення цієї відповідності. Саме за цих умов людина, відчуваючи себе вільною, виявлятиме належну актив­ність, а її праця буде найбільш ефективною.

Тому вважаємо доречним проаналізувати сутність взаємодії та взаємозалежності між соціальним управлінням, його логікою та ефек­тивністю функціонування і розвитку соціальних систем і суспільства в цілому. На основі результатів такого аналізу саме і можна спробувати сформулювати основні принципи логіки управління. При цьому перш за все розглянемо питання про природу логіки управління взагалі та її характер. Уявляється цілком зрозумілим, що ці питання тісно пов'язані з проблемою природи і характеру як феномену соціального управління, так і природи самої логіки.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.239.156 (0.008 с.)