Поняття системи і класифікація систем

Стосовно терміну система необхідно підкреслити, що він являє собою одне з фундаментальних понять сучасної науки, і тому існує безліч підходів до його визначення. Ці підходи залежать переважно від конкретної галузі знань, де використовується поняття системи, від світо­глядних позицій і наукових інтересів авторів таких визначень та деяких інших об'єктивних і суб'єктивних чинників. Так, засновник загальної теорії систем Людвіг фон Берталанфі вважав, що "система являє собою комплекс взаємодіючих елементів". В. Н. Садовський визначає систему як "упорядковану певним чином множину елементів, які взаємопов'язані між собою і утворюють певну цілісну єдність". За твердженням А. М. Авер'янова, "система являє собою обмежену множину взаємодію­чих елементів". Ці та деякі інші подібні визначення дають лише най­більш загальне уявлення про системи і не розкривають характерних особливостей так званих складних систем. З позицій нашого досліджен­ня це набуває особливої важливості, оскільки переважна більшість соціальних систем являє собою саме клас складних систем.

Цілком природно, що в процесі численних досліджень і поширення системної методології на усе нові й нові сфери знання поступово фор­мувалось дедалі більш чітке і глибоке розуміння сутності системи взагалі і складних систем зокрема, що впливало відповідним чином і на їхнє ви­значення. Одне з найбільш змістовних визначень сформулював М. П. Бус-ленко, на думку якого складною системою слід вважати ієрархічно організовану і цілеспрямовано функціонуючу сукупність великої кількості інформаційно пов'язаних і взаємодіючих елементів.

Згодом А. Холл та Р.-Ф. Фейджин запропонували вважати систе­мою певну множину об'єктів разом з відношеннями між: об'єктами та їхніми атрибутами. Вважаємо досить характерним, що ці та деякі інші подібні їм визначення підкреслюють такі характерні особливості сис­тем, як цілісний характер та упорядкованість множини елементів, що утворюють систему і взаємодіють між собою, а також наявність у цієї системи певної структури та її взаємодії із зовнішнім середовищем, яке впливає на характер функціонування цієї системи.

Значного поширення набула сьогодні думка А. І. Пригожина, яка, за його словами, не претендує на роль визначення і під системою має на увазі "сукупність взаємозв'язаних елементів, які утворюють єдиецє ціле" [83, с 8]. Відомі економісти Г. X. Попов та Ю. І. Краснопояс ірд системою розуміють уже "сукупність взаємодіючих (курсив авт.) еф-ментів, які складають цілісне утворення, що має нові властивості, які відсутні у її елементів". А. І. та В. А. Пономаренки під системою розумі­ють "множину елементів довільної природи, що мають зв'язки, утво­рюючи певну цілісність" [79, с. 5].

Можна навести десятки інших прикладів, де уточнюються ті чи інші властивості та особливості систем. Серед цих прикладів зустрі­чаються як вузькоспеціальні, так і філософські визначення. Для останніх принциповими слід вважати такі положення. По-перше, система являє собою сукупність елементів, по-друге, між; елементами існують певні зв'язки, і по-третє, для системи характерною є її ціліс­ність, яка забезпечується певним системоутворюючим чинником.

Ще один досить цікавий стосовно філософської інтерпретації по­няття системи аспект висловлює В. О. Острейковський, який цілком справедливо вважає, що "система визначається в термінах її спостере­жуваних властивостей або ж, точніше кажучи, в термінах взаємо­зв'язків між цими властивостями, а не тим, що вони насправді являють собою (тобто не за допомогою фізичних, хімічних, біологічних, соціаль­них чи інших явищ)". За його словами, "це повністю узгоджується з природою системних досліджень, спрямованих на з'ясування органі­зації та взаємозв'язку елементів системи, а не на вивчення конкретних механізмів у системі" [70, с.5].

Аналіз сукупності існуючих підходів до формулювання визначен­ня поняття системи дає змогу відібрати ті з них, які містять найбільш істотні, на наш погляд, моменти. їхнє узагальнення дозволяє визначити таку позицію, згідно з якою надалі під системою можна розуміти певну множину елементів, які завдяки сукупності існуючих відноиіень і зв'язків між. собою утворюють сталу об'єктивну цілісність і єдність. Виходячи з цього визначення, можна розглядати системи природні, технічні та соціальні, а також; такі, що утворюються внаслі­док поєднання тією чи іншою мірою елементів двох чи усіх трьох з цих основних систем.

Слід підкреслити, що існує також, певна множина підходів до визначення поняття системи, автори яких виходять з необхідності наявності мети серед найбільш характерних ознак розглядуваної сукупності елементів, що утворюють систему. Однак подібна точка зору не є загальновизнаною. Ми також; вважаємо подібну вимогу надмірною, оскільки, наприклад, для природних систем поняття мети, як і доцільності, уявляється занадто сумнівним, принаймні в межах природничо-наукових понять і світоглядних позицій.

В теорії систем як один з важливих і специфічних її класів виділяють соціальні системи. Соціальною системою будемо вважа­ти будь-яку систему, у структурі елементів якої є люди та/або групи людей, а також певна сукупність відносин, що виникають між; ними в процесі їхньої спільної діяльності. Визначальними характерними рисами і якостями та системоутворюючими чинниками таких систем саме і є наявність мети або навіть певної сукупності цілей.

Цілі звичайно визначаються суспільством або, скоріше, його правлячою елітою, виходячи з об'єктивних потреб людей, різних соціальних угрупувань та суспільства в цілому. Саме на досягнення цих цілей звичайно і спрямовані як спільна діяльність людей та інші процеси функціонування системи, так і управління процесами цього функціонування і розвитку, а також; організація відповідної взаємо­дії між; окремими елементами системи, якими й виступають окремі індивіди, різні їх угрупування та взаємовідносини між; ними.

При цьому важливо підкреслити, що у кожного з учасників спіль­ної діяльності, процес якої й має розглядатись одним з елементів і характерних проявів функціонування соціальної системи, можуть бути, і в реальності дійсно бувають, не тільки різні, а часто навіть протилежні цілі, прагнення та інтереси. Однак визначальним, об'єднуючим чин­ником, який і забезпечує участь кожного з них у цій діяльності та навіть зацікавленість у її результатах, є наявність певної спільної мети. Характерно, що вона може лише частково збігатися з індивідуальними цілями і прагненнями окремих учасників, однак, разом з тим, саме вона створює необхідні передумови їхньої участі у процесі спільної діяльності, спрямованої на досягнення саме цієї мети.

Ще однією характерною особливістю соціальних систем виступає на сучасному етапі суспільного розвитку істотна роль людського чин­ника як у забезпеченні належного функціонування цих систем, так і в організації та здійсненні ефективного управління ними. Тут мається на увазі не тільки наявність зазначених вище цілей, прагнень та інтересів окремих індивідів, а й необхідність урахування індивідуальних психо­логічних особливостей, створення належних умов для розкриття твор­чого потенціалу кожної особистості. Дійсно, ігнорування людського чинника істотно погіршує ефективність соціального управління, а отже й зменшує можливість досягнення визначеної заздалегідь мети функ­ціонування відповідної системи.

Важливою характеристикою соціальної системи виступає її структура. Наприклад, для суспільства як цілісної соціальної системи ця структура включає два основних компоненти: соціальні відноси­ни зв'язків між; елементами і соціальний склад, тобто сукупність еле­ментів, які утворюють соціальну структуру суспільства. Основними її елементами виступають індивіди з їхнім статусом та соціальними ро­лями або функціями, ті чи інші об'єднання цих індивідів у різні со­ціальні групи (класи, стани, касти тощо), виробничі, соціально-те­риторіальні, етнічні, політичні, релігійні та інші спільноти.

 

Поняття управління

Управлінням вважається будь-який вплив одного елемента системи (керуючого елемента або суб'єкта управління) на інший (ке­рований елемент або об'єкт управління) з метою забезпечення бажа­ного для керуючого суб'єкта характеру функціонування та розвитку системи відповідно до заздалегідь встановлених цілей та критеріїв |х досягнення. У найбільш концентрованому вигляді управління прояв­ляє себе в технічних, соціо-технічних та соціальних системах, де ке­руючим елементом (суб'єктом управління) завжди виступає людина (або група людей), яка свідомо задає цілі функціонування системи та критерії припустимої міри досягнення цих цілей.

Цілком зрозуміло, що забезпечення характеру функціонування системи чи його якості згідно зі встановленими критеріями вимагає професійного формування та реалізації як цілей системи, так і відпо­відних керівних впливів на цю систему як на об'єкт управління. Саме тому соціальне управління стає особливим видом професійної діяльнос­ті, який, на думку В. М. Іванова, "не тільки зводиться до досягнення цілей системи, організації, але і являє собою засіб підтримки ціліс­ності будь-якої складної соціальної системи, її оптимального функціонування і розвитку" [69, с. 18].

Узагальнюючи ці положення, сутність феномену управління можна усвідомити за допомогою схематичного подання структури цього поняття у вигляді схеми, наведеної на рис. 19.

 

Рис. 19. Структура поняття управління

Поняття соці­альної організа­ції, згідно з визна­ченням М.В. Удаль-цової, яке ґрун­туються на іде­ях основополож­ника теорії соці­альних організа­цій А. І. Пригожина, "може відно­ситися до трьох феноменів, які роз­різняються між со­бою. По-перше,

воно може мати на увазі штучне об'єднання інституціонального характеру, призначене для виконання якоїсь певної функції. В такому розумінні соціальна організація має свій соціальний статус (наприклад, орган влади, асоціація, підприємство і т.п.). У даному випадку органі­зація виступає як цільовий об'єкт, як цільова спільність, у якій досяг­нення загальних цілей стає можливим тільки через досягнення інди­відуальних цілей і, навпаки, досягнення індивідуальних цілей стає можливим тільки через висування і досягнення цілей загальних.

По-друге, поняття "організація" може збігатися з поняттям "управ­ління", хоча, звичайно, не вичерпує його. У даному випадку "соціальна організація" означає діяльність щодо розподілу функцій, координації і т.п., тобто процес цілеспрямованого впливу на об'єкт, що припускає існування фігури організатора та тих, кого організують.

По-третє, термін "соціальна організація" використовується для характеристики ступеня упорядкованості об'єкта, тобто для вияв­лення його структури і типу зв'язків цілого та його частин. У даному розумінні цей термін звичайно вживається для позначення орга­нізованих і неорганізованих систем, формальних і неформальних організацій" [105, с. 7-8].

Близьке до цього визначення трактування соціальної організації наведено і у філософському словнику соціальних термінів, однак там додається ще й четверте значення цього терміну, згідно з яким соціаль­на організація може розглядатись і як "система відносин між; деякою кількістю індивідів, об'єднаних загальною метою". Там поняття "органі­зація" безпосередньо пов'язується з такими термінами, як "структура" і "система". При цьому перший з наведених термінів використовується для фіксації відносно інваріантних і статистичних закономірностей, які відносяться до способів взаємодії елементів системи між; собою, тоді як другий - для динамічних зв'язків, пов'язаних з функціонуванням і взає­модією окремих частин цілісного соціального утворення [115, с. 480-481].

Поняття організації і соціальної системи також: досить тісно пов'язані між; собою. Термін "організація" відносно соціальних сис­тем і об'єктів прийнято вживати у таких значеннях:

1) як соціальний інститут, призначений для виконання певної сукупності суспільних функцій;

2) як процес, що супроводжує певну діяльність і пов'язаний з розподілом ролей і завдань, визначенням вертикальних і горизон­тальних зв'язків, координацією і контролем тощо, а в цьому значенні термін "організація" певною мірою виступає синонімом терміну "управління", хоча в теорії соціального управління поняття органі­зації має більш вузький зміст і вважається лише однією з функцій управління;

3) як структура відповідної соціальної системи чи об'єкта, характеристика їхньої будови, типу й характеру зв'язків між окремими елементами системи та їх ознак.

Однак, на думку В. І. Ніколаєва і В. М. Брука, "організація охоп­лює тільки такі властивості елементів, які пов'язані з процесами збе­реження і розвитку цілісності, тобто самого існування системи.

Організація виникає в тому випадку, коли між; деякими вихідними об'єктами (явищами) виникають закономірні, стійкі на визначеному часовому відрізку зв'язки або (та) відносини, які актуалізують певні властивості елементів і обмежують інші 'їхні властивості" [66, с. 99].

Одним із засобів і дійових інструментів управління соціальними системами виступає влада, яка являє собою форму впливу людини чи певної соціальної групи на своє оточення, та спрямована на ціле­спрямоване здійснення своєї волі всупереч можливому опору. Влада виступає як одна з фундаментальних засад існування людського сус­пільства та "здатність конкретних лідерів змусити підкорятися собі" і певною мірою "повага конкретного політичного лідера, що її здійс­нює". В. П. Адрущенко, М. І. Горлач, В. Г. Кремень та інші визнача­ють владу як "організовану і регулятивно-контрольну основу політи­ки, одну з найважливіших і найбільш давніх проблем політичного знання, проблему культури суспільства і конкретного життя люди­ни". Разом з тим, автори вважають владу також; і одним із засобів "здійснення політики" [78, с. 143-144].

Взагалі влада виступає специфічною формою соціальних відносин між учасниками соціальної взаємодії, яка ґрунтується на приписаній зовні або взаємно визнаній цими учасниками такій рольовій та/або функціональній залежності одного індивіда від інших, за якої один з суб'єктів отримує можливість підкоряти інших своїй волі, примушувати їх діяти відповідно до визначених ним цілей. Водночас влада являє собою і спосіб організації спільної діяльності людей, спрямованої на досягнення певних цілей, та спосіб управління її здійсненням.

Зміст і форми влади та характер її здійснення визначаються рівнем розвитку матеріальних умов життя і діяльності суспільства і його морально-етичними нормами, принципами і духовно-культурними засадами та ідеалами. В той же час влада і владні відносини мають розглядатись з позицій різних аспектів - соціально-політичних, мораль­но-етичних, економічних, правових, філософських та інших. Феномен влади здавна привертає пильну увагу численних дослідників - від Пла-тона, Аристотеля та Н. Макіавеллі до Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, А. Шопергауера, К. Маркса, М. Вебера. Сучасні філософські концепції влади розробляються в роботах Т. Адорно, М. Хоркхаймера, Р. Варта, Е. Канетті, В. П. Андрущенка, Л. В. Губерського, М. І. Михальченка, А. О. Ручки та інших.

Носій влади часто виступає суб'єктом управління. Тому під суб'єк­том управління прийнято розуміти людину, групу осіб, спеціальну організацію чи систему, які реалізують владні повноваження шляхом здійснення всієї сукупності управлінських функцій чи певної їх части­ни від цілепокладання до прийняття управлінських рішень, організації виконання цих рішень та контролю процесу і результатів їхньої реалі­зації. При цьому цілком природним уявляється можливість досить широкої диференціації розподілу управлінських функцій між окремими людьми чи підрозділами системи управління, особливо при необхідності здійснювати управління процесами функціонування складних, велико­масштабних та відповідальних об'єктів.

Ця обставина зумовлює необхідність ускладнення систем управ­ління, які найчастіше формуються за ієрархічним принципом. В такому разі кожний виконавець певної функції або сукупності управлінських функцій, який розташовується на проміжних рівнях управлінської ієрархії, виступає водночас як суб'єктом управління відносно тих, хто розташований на нижчих рівнях і має виконувати його розпорядження, так і об'єктом управління з боку керівників вищого рівня, чиї накази та розпорядження він сам повинен виконувати і забезпечувати виконання своїми підлеглими та підпорядкованими йому підрозділами. Такий подвійний його статус можна наочно показати за допомогою рис. 20.

 

Рис. 20. Подвійний характер статусу керівника проміжного рівня

В процесі історич­ного розвитку сформу­вались різноманітні фор­ми влади і управління. Прагнення деяких сус­пільств до збереження своїх культурно-істо­ричних традицій і зви­чаїв при одночасному впровадженні та роз­витку демократичних норм суспільного жит­тя зумовили й виник­нення своєрідного фе­номену відчуження вла­ди від управління. Така ситуація має місце в сучасних демократичних державах з монархічною формою правління (Велика Британія, Японія, Іспанія, Швеція, Норвегія тощо), де монарх виконує представницькі функції, а реальна влада належить парламенту і уряду.

Подібне ж становище склалось і в окремих країнах з республікан­ською формою правління (Німеччина, Італія, Ізраїль та інші), де пред­ставницькі функції виконує президент з досить обмеженими владними повноваженнями.

Надзвичайно важливу і певною мірою навіть визначальну роль суб'єкт управління відіграє у соціальних системах. Від вищого керів­ника залежать не тільки зміст його безпосередніх керівних впливів і характер їхньої реалізації, а вся філософія та ідеологія управління. Це безпосередньо позначається на характері функціонування систе­ми, на соціальному статусі і психологічному самопочутті учасників спільної діяльності, на добробуті людей і загальній ситуації у суспіль­стві. Історія дає безліч прикладів, коли від однієї людини, від її волі, характеру, інтелекту, культури та інших якостей на довгі роки істот­ною мірою залежали долі сотень тисяч і мільйонів людей, населення цілих країн.

І навпаки, за умови відсутності справжніх яскравих вольових особистостей авторитетних лідерів з чіткою програмою дій суспіль­ний розвиток відбувається непослідовно, суперечливо. Він може на­довго уповільнюватись, а то й на певний час зовсім призупинятись. Подібна ситуація мала місце і в нашій країні в періоди президентст­ва А. Кравчука та А. Кучми.

У зв'язку з цим сьогодні, у один з найвідповідальніших періодів історії України була запропонована і активно впроваджується у жит­тя інноваційна філософська і педагогічна концепція формування національної гуманітарно-технічної та управлінської еліти. За нашим глибоким переконанням, тільки людина з високим рівнем професійної компетентності, загальної та управлінської культури, високоморальна, чуйна і відповідальна, справжній авторитетний лідер має моральне право керувати людьми та колективами людей, здійснювати ефективне управління функціонуванням і розвитком складних соціальних систем. Тому перспективи соціально-економіч­ного і духовного відродження нашої країни ми пов'язуємо перш за все з підготовкою такої еліти, з появою лідерів нової генерації [101].

Вище вже зазначалось, що стосовно суб'єкта і мети управління існують два принципово різних підходи. Згідно з одним з них, суб'єктом управління саме й виступає виключно людина чи група людей, які визначають цілі управління і прагнуть досягти їх. Згідно з іншим підходом, який припускає наявність управління у будь-яких системах, поняття суб'єкта управління не обмежується людиною, визнаючи ним природу, вищий розум чи Бога тощо, а поняття цілей взагалі виглядає розмитим, а то і взагалі не ставиться.

Як зазначають у зв'язку з цим донецькі дослідники з філософії управління, "у філософському плані суб'єктом управління можуть бути: матеріальна субстанція, об'єктивний світ, що підкоряється законам функціонування і розвитку, або ж духовна субстанція, абсолютна ідея, дух, Бог. Цей філософський дуалізм суб'єкта управ­ління неминуче зумовлює той чи інший тип, стиль, характер і спосіб управління будь-яким матеріальним чи ідеальним, природним чи соціальним об'єктом" [114, с. 14-15].

Однак науковий аналіз переконливо свідчить про те, що духовна субстанція насправді не виступає безпосереднім суб'єктом управління, а лише створює певну філософію чи ідеологію управління, реалізацію якої здійснюють все ж люди, які проголошують відповідні ідеї. Так, в колиш­ньому СРСР суспільством управляли не ідеї марксизму-ленінізму, а вищі партійні керівники. У Північній Кореї народ тримають у бідності й дис­ципліні не ідеї чучхе, а апарат примусу, створений режимом Кім Ір Сена та Кім Чен Іра. Навіть у такій своєрідній соціальній системі, як церква, владні повноваження і управління виконує не Бог чи канони відповідної віри, а вище духовенство.

Об'єкт управління звичайно ототожнюється з керованою сис­темою і тому можна вважати, що він являє собою як окремих людей-виконавців, так і певну їх спільність, об'єднану наявністю мети та організованої структури "їхньої взаємодії в процесі спільної діяльності після її досягнення.

Крім того, об'єктами управління можуть виступати природні пред­мети, живі і неживі, штучні антропогенні утворення, явища і процеси об'єктивного світу, а також; людина, різні групи людей та суспільство в цілому. Як об'єкти управління, можуть також розглядатись життєдіяль­ність людей, процеси і результати матеріального і духовного виробницт­ва, а також різні соціальні групи, класи, нації, етнічні, релігійні чи полі­тичні спільноти, організації, установи або окремі індивіди. В соціальних системах об'єктом управління виступає й суспільне життя взагалі, а сам процес управління має враховувати такі регулюючі його чинники, як політичний устрій та соціально-економічний уклад, морально-етична парадигма і усталена система життєвих цінностей та ідеалів, спосіб жит­тя, культурно-освітній рівень та професійна компетенція і добробут населення тощо.

Зв'язками у загальному розумінні прийнято вважати стабільні й закономірні відносини між елементами певної системи, які відбивають взаємодію і взаємозалежність між: ними, забезпечують цілісність систе­ми і взаємозумовленість характеру її функціонування і розвитку та заздалегідь визначеними цілями. Крім цього, в теорії систем розгляда­ються і зв'язки між окремими елементами та певними групами еле­ментів, між різними групами елементів, які за певних умов вважаються підсистемами, а також: зв'язки між системою та зовнішнім відносно неї середовищем.

При цьому прямими зв'язками звичайно вважаються такі, за допомогою яких реалізується передача керівних дій, впливів або команд безпосередньо від суб'єкта управління на його об'єкт і якими визначаються ті чи інші реакції об'єкта чи керованої системи на ці впливи. У випадку соціального управління прямі зв'язки реалізу­ються у вигляді командної інформації від керівника чи керівного органа (закони, постанови, накази, розпорядження тощо) окремим виконавцям чи підрозділам з метою підтримки визначеного зазда­легідь режиму їхньої діяльності або цілеспрямованої зміни цього режиму в бажаному для керівника напрямку.

В теорії управління поняття прямих зв'язків включає також ка­нали і способи передачі командної інформації на об'єкт управління, тобто технічні пристрої та керівників проміжних рівнів управлін­ської ієрархії та спеціальних працівників, які й здійснюють дове­дення змісту командної інформації безпосереднім її" виконавцям. Схематично ці зв'язки можна представити у вигляді рис. 21.

 

Рис. 21. Прямі зв'язки між: суб'єктом та об'єктом управління

Прямими зв'язка­ми інколи вважають­ся й такі, за допомо­гою яких суб'єкт управ­ління отримує попе­редню інформацію про зовнішні впливи на об'єкт або про характер його функціону­вання. На підставі цієї інформації він і формує відповідні керівні впливи, як це показано на рис. 22.

Рис. 22. Прямі зв'язки, що включають інформацію про зовнішні впливи на об'єкт управління

Однак до складу цих зв'язків не включають інформацію про об'єкт, яка тією чи іншою мірою залежить від керівних впливів на нього з боку суб'єкта управління.

З теорії управління відомо, що за­безпечити успішне функціонування сис­теми, використовуючи при управлінні нею тільки прямі зв'язки, досить важко, а то й зовсім неможливо. Керівникові, як суб'єкту управління, необхідно знати реакцію як окремих виконавців, так і системи в цілому на його керівні впливи і діяння та, залежно від цієї реакції, корегувати свої дії таким чином, щоб домогтися максимальної відповідності реального стану системи чи характеру її функціонування бажаним.

Зворотні зв'язки саме і визначають залежність поточних впливів на об'єкт управління від його стану, обумовленого реакцією на попередні впливи на нього. Тому зворотні зв'язки включають інформацію про стан об'єкта управління, яка надходить від нього керівникові, а також: здійснюють певний вплив самого цього об'єкта на керівника як на суб'єкта управління. Крім того, до складу зворот­них зв'язків відносять також канали і засоби передачі інформації та впливів. До числа зворотних зв'язків у випадку соціального управ­ління варто відносити також: зв'язки, які полягають в тім, що керів­ник повинен завжди мати можливість переконатися в тому, чи правильно виконавець зрозумів і усвідомив його розпорядження та іншу командну інформацію. На створення певної важливої частини зворотних зв'язків у структурі управління спрямовані спеціальні функції з контролю характеру та якості виконання цих розпоряд­жень. У найбільш загальному вигляді схему зворотних зв'язків можна представити у вигляді рис. 23.

 

Рис. 23. Зворотні зв'язки в управлінні соціальними системами

Особливо вели­кого значення зво­ротні зв'язки набу­вають у практиці управління соціаль­ними системами. Дійсно, таким сис­темам властива ви­сока інерційність, зовнішні прояви реакції системи на ті чи інші управлінські впливи виявляються через досить тривалий часовий інтервал, а керівникові потрібно знати і враховувати у своїй діяльності ставлення людей до його управлінських дій та рішень.

Проаналізована вище сукупність основних понять теорії управ­ління носить, на перший погляд, скоріше технічний характер, і влас­не до філософії управління має значною мірою опосередковане від­ношення. В дійсності ж, однак, по-перше, без чіткого усвідомлення сутності цих понять дуже важко правильно визначити і сформулю­вати цілі, сутність і предмет дослідження філософії управління. По-друге, як буде показано в наступному розділі, інформаційний підхід до усвідомлення природи управління та філософські аспекти його аналізу безпосередньо ґрунтуються на використанні переважної біль­шості цих фундаментальних понять.