ТОП 10:

Суспільна свідомість і соціальна філософія



Оскільки необхідною передумовою визначення місця і ролі люди­ни в світі, виступає з'ясування природи самої людської свідомості, феноменологія завжди була предметом пильної уваги філософів. Із за­гально-філософської точки зору свідомість виступає головним об'єктом аналізу будь-яких форм духовного життя людини. Однак її сутність є істотно більш глибокою, причому саме в тім, що стосується власне філософії управління. Дійсно, тільки свідомість дає людині можливість визначення цілей тієї чи іншої діяльності. Тому цілепокладання є не­від'ємною умовою організації і здійснення управління. Саме свідомість і виступає своєрідним способом контролю, регулювання, управління взаємовідносин між людиною та світом.

Водночас вона виступає і способом контролю, регулювання та управління і взаємовідносин людини з іншими людьми і суспільст­вом у цілому. У загальній сукупності цих взаємовідносин, одним з проявів яких є й організація спільної діяльності людей, відбувається формування та розвиток такого специфічного механізму регулюван­ня і управління функціонуванням суспільства, як суспільна сві­домість у її найрізноманітніших формах.

Систематично й розгорнуто феномен суспільної свідомості вивчав ще Г. Гегель. На його думку, вся духовна культура людства виступає у її закономірному розвитку як поступове виявлення творчої сили світо­вого розуму. Втілюючись в образах культури, які послідовно змінюють один одного, безособовий світовий об'єктивний дух одночасно пізнає себе як творця. Духовний же розвиток індивіда у скороченому вигляді відтворює основні стадії самоусвідомлення світового духу, від наймену­вання почуттєво даних речей до "абсолютного знання" усіх тих форм і закономірностей, що здійснюють управління зсередини процесами ду­ховного розвитку. Мається на увазі розвиток науки, моралі, релігії, мистецтва, правово-політичної систем тощо. "Абсолютним знанням", яке завершує феноменологічну історію духу, є, за Гегелем, логіка.

Суспільство як надскладну систему, цілісний, динамічний і супе­речливий організм вивчає соціальна філософія. Вона з найзагаль-ніших світоглядних позицій вивчає його історію і структуру, виявляє особливості функціонування і розвитку, прагне виявити закономірності суспільного життя і з'ясувати їхні прояви у конкретних подіях і явищах. Тому методологія і науковий інструментарій досліджень соціуму збли­жують соціальну філософію з іншими гуманітарними дисциплінами: історією, політологією, соціологією, соціальною психологією, педагогі­кою тощо. Однак соціальній філософії притаманні і свій специфічний, чітко окреслений предмет і методи дослідження, і свої особливі функції. Предмет соціальної філософії В. П. Андрущенко визначає як світогляд­но-методологічну науку, що вивчає загальнолюдські засади цивілізаційного існування і розвитку суспільства як цілісної системи крізь призму людини та самоцінності гуманістичних пріоритетів, через співвід­ношення головних чинників життєдіяльності людей в історичному просторі і часі [117, с. 17].

Тільки у людей з їхньою розвиненою психікою, індивідуальною і суспільною свідомістю соціальна форма буття в її історичному розвитку перетворила й саму людину в якісно новий феномен природи, завдяки якому і у якому природа, за Гегелем, самоусвідомлює і самопізнає себе. Розвинена психічна структура і свідомість виокремлюють людину зі всієї сукупності природних явищ. Коли говорять, що існує неорганічна та жива природа, зводити людину до статусу тільки представника останньої некоректно. Вона фактично являє собою своєрідний третій тип природного утворення. Однак не слід і відривати людину від . природи, оскільки вона лишається одним з її елементів. В той же час, завдяки практично-перетворювальній діяльності, людина створила ще один, штучний світ як сукупність засобів виробництва і результатів їх використання, результатів матеріальної та духовної діяльності. Тому життєдіяльність людини і суспільства у філософському розумінні має досліджуватись тільки з позицій цілісності всієї системи "природа-людина-суспільство-техносфера".

Надзвичайно цікавим явищем є буцімто "самостійне" життя ду­ховної спадщини конкретної людини після її фізичної смерті. Люди­на, разом з процесами і результатами своєї матеріальної й духовної діяльності утворила новий світ, який В. І. Вернадський назвав ноо­сферою, маючи на увазі сферу розуму, ту частину планети, яку охоп­лює розумна людська діяльність. Сьогодні цілком правомірно стверд­жувати, що крім ноосфери, в результаті людської діяльності створено ще й техносферу. Хоча їх поєднує людське походження, яке утворює своєрідну другу природу, між ними існують істотні відмінності.

У процесі свого пристосування до навколишнього середовища людина завдала такої величезної шкоди природі, масштаби і небезпечні наслідки якої вона тільки починає усвідомлювати. Так, раціонально використовується лише 3-5% корисних копалин, які видобуваються, а решта йде у відвали, забруднюючи земну поверхню, ґрунтові води й атмосферу. В результаті господарської діяльності 16 мільярдів тонн кисню щорічно вилучаються з атмосферного повітря, а їх заміщають 22 мільярди тонн вуглекислоти. Лише існування якогось, на щастя, ще не пізнаного наукою компенсаційного механізму забезпечує відновлен­ня складу атмосфери і збереження нормальних умов життєдіяльності.

Технічний прогрес зумовлює зростання експлуатаційних пара­метрів технологічних установок - швидкостей, температур, тисків, напруг, навантажень тощо. Це збільшує число аварій, зростають масштаби їх наслідків. Радіоактивні ізотопи, утворені при Чорно­бильській аварії, циркулюють у повітряних потоках. їх знаходять навіть в Антарктиді. Тому багато науково-технічних "досягнень" лю­дини при створенні техносфери аж ніяк не можуть вважатись над­баннями ноосфери як сфери розуму. Усвідомлення цього відбува­ється і на утилітарному рівні, і на рівні філософського осмислення, викликає перегляд цілей і характеру суспільного виробництва. Від­так, виникає необхідність переосмислення цілей, змісту і характеру соціального управління.

ПРАКТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

Сутність і структура системи філософських знань виступають віддзеркаленням обмеженості можливостей людської свідомості та її відносності. Дійсно, як існування широкої множини наукових дис­циплін свідчить про те, що жодна конкретна людина не в змозі охо­пити своїм розумом всю безмежність природи і здатна пізнавати й вивчати лише окремі сторони чи аспекти цілісного і складного навколишнього світу, так і розвинена система філософських знань ви­ступає результатом і певним відображенням цієї ситуації на рівні фі­лософського осмислення та узагальнення конкретно-наукових знань і досягнень конкретних наук.

Тому виникає необхідність дослідження філософських аспектів різних сфер суспільного життя і людської діяльності. Слід розуміти, що функціонування і розвиток суспільства являє собою цілісність, сфери якої взаємопов'язані та взаємозумовлені. Так, політична сфера кожного суспільства зумовлена соціально-економічними умовами і культурно-історичними традиціями, морально-ціннісною парадигмою. Це ж мож­на стверджувати й відносно характеру, рис і особливостей влади і соціального управління, які сформувались у цьому суспільстві, та систе­ми їх правового регулювання. Однак в дійсності кожна з цих сфер формується за своїми внутрішніми закономірностями (які, безумовно, виступають виявленням і конкретизацією більш загальних законів суспільного життя) і є відносно самостійним утворенням. Величезне ж розмаїття умов життя, поглиблення суспільного розподілу праці й широка диференціація людської діяльності зумовили появу безлічі професій. Науково-технічний і соціальний прогрес активно сприяють подальшому їх збільшенню.

Поява не тільки нових професій, а й принципово нових видів і сфер людської діяльності вимагає усвідомлення, аналізу і філософ­ського осмислення сутності та закономірностей як цих процесів, так і призначення, змісту й сутності відповідних видів людської діяль­ності. Це потрібно і для розробки методологічних засад забезпечення успішної професійної діяльності людей у нових сферах, і для форму­вання психологічної готовності людей до цих змін, до появи прин­ципово нових видів діяльності. Ця ситуація зумовлює новий спосіб життя, посилює соціальну і професійну мобільність людей, вимагає від них неперервного самонавчання і самовдосконалення протягом всього активного трудового життя. Тим самим ми стаємо свідками й учасниками народження нових галузей філософського знання, за сукупністю яких поступово проглядають контури нової практичної філософії.

Необхідність у цій характерній галузі філософської думки від­чувалась завжди. Недарма ж і сама філософія виникла як наука вза­галі, і предмет її інтересів протягом тривалого часу значною мірою складало теоретичне осмислення проблем, які виникали у процесі суспільної практики людей. Тільки з подальшим розвитком і систе­матизацією наукових знань, збільшенням їх обсягу і диференціацією наук ця функція відокремилась від філософії, залишаючи за нею дослідження найзагальніших закономірностей буття і пізнання при­роди, людини, її мислення та функціонування людських спільнот. Однак час від часу філософія звертається до осмислення тих чи ін­ших сторін життя і практичної діяльності людей. Це збагачує і жит­тєву практику, і саму філософію. Прикладом такого звернення є фі­лософська система Р. Бернстайна, на думку якого, внутрішня суперечливість більшості попередніх теорій була зумовлена неможли­вістю переборення дихотомії факту і цінності, відсутністю розуміння, що в основі природи цих суперечностей лежить виключно рефлексія.

Філософ особливо критикує аналітичну філософію за те, що во­на "ізолювала себе від практичних людських турбот", і вважає, що практика є сукупністю соціальних, політичних і моральних різнови­дів соціальної діяльності, головною серед яких виступає моральна, оскільки основою будь-якої соціальної практики виявляється саме сукупність звичаїв, міжсуб'єктних зв'язків і відносин, які істотною мірою й репрезентують моральну систему.

На перший погляд, політик у своїй діяльності керується лише визначеною ним політичною метою. Насправді ж, усвідомлює він це чи ні, він керується й моральними цінностями та нормами, прийня­тими у даному суспільстві, оскільки він має враховувати оцінку іншими людьми - виборцями, прихильниками та опонентами - своєї діяльності, своїх вчинків та поведінки. На переконання Вернстайна, будь-яка практична діяльність у соціальній сфері буде успішною тільки за умови урахування вимог морально-етичної парадигми. Додамо, що це стосується і управління, для успішного здійснення якого також неможливо не враховувати морально-етичних норм і традицій суспільства.

Характер і зміст людської діяльності в процесі суспільно-історич­ного розвитку зазнають змін, зумовлених поступовим збільшенням можливостей людини за рахунок поглиблення пізнання людиною нав­колишнього світу і практичного використання результатів пізнавальної діяльності. Водночас зростають її потреби і розширюється їх спектр, що стає своєрідною рушійною силою процесу подальшого пізнання. Діалектика закономірної зміни і ускладнення структури суспільних потреб призводить до того, що поряд з виникненням нових професій та видів діяльності відбувається й відмирання деяких з існуючих, потреба у яких з розвитком суспільства і досягненнями прогресу поступово відпадає, поступаючись новим потребам. Відповідно має реагувати на ці зміни й система професійної освіти, відслідковуючи визначальні тенденції і логіку розвитку науки, техніки й технології, щоб своєчасно й навіть з певним випередженням готувати необхідне кадрове забезпе­чення суспільного виробництва. Тому якісно нові завдання постають і перед філософією освіти як одним з важливих конкретних напрямків практичної філософії.

Історичний рубіж; тисячоліть ознаменувався небувалим пере­плетінням різноманітних соціальних явищ глобального масштабу, істотним ускладненням взаємозв'язків між; ними. Зміни, що відбу­лися, та їх наслідки торкнулись сотень мільйонів людей, викликали велетенські хвилі істотної деформації геополітичної структури, кар­динальних суспільно-політичних та соціально-економічних перетво­рень, суттєво вплинули на всю систему духовно-культурних ціннос­тей і життєвих орієнтирів, релігійних вірувань, ідеологічних і мо­ральних переконань. Маси людей опинились перед необхідністю пошуку виходу з тупикової, здавалося б, ситуації, пошуку нових іде­алів та ціннісних орієнтацій.

Ця ситуація також, а може ще й більшою мірою зумовлює необхідність глибокого її філософського осмислення. Становлення ж і стрімкий розвиток інформаційного суспільства, нечувані можливос­ті, що відкривають нові засоби телекомунікації та вибухоподібне зростання обсягів інформації не залишають часу на це осмислення. Потреба ж у ньому дедалі більше зростає. її уміло використовують прихильники різних нетрадиційних політичних поглядів та релігій­них вірувань.

Недарма спостерігається небувале зростання їх активності й навіть агресивності при затягуванні довірливих людей у свої тенета. З'являється безліч ясновидців, екстрасенсів, представників "нетра­диційної медицини", "спеціалістів" з лікування будь-яких хвороб. Щоб не втратити свободу вибору, самому дійти істини, кожен має зупинитися на мить у стрімкому бігу, озирнутися, замислитись над сутністю і смислом свого життя, визначити життєві цілі та орієн­тири. Це визначення також має стати частиною практичної філосо­фії кожної людини і соціуму в цілому.

Подібна ситуація взагалі характерна для періодів руйнування імперій. В подібних умовах краху Австро-Угорської імперії після пер­шої світової війни К. Р. Поппер, у спробах знайти критерії, які б да­вали змогу відрізняти справжню науку від псевдонаукових теорій, почав розробку концепції "критичного реалізму". Вона стала вагомим внеском у практичну філософію. Критерієм своєрідної демаркації Поппер запропонував принцип фальсифікованості, за яким будь-яке знання, що претендує на статус наукового, повинно бути в принципі спростовуваним. Саме ж поняття філософії, за його твердженням, може мати лише характер конвенції. У сфері соціальної філософії Поппер виступив з критикою марксизму, який, на його переконан­ня, не є наукою і веде до тоталітаризму та принципу історизму сто­совно суспільного розвитку.

Мета практичної філософії не може обмежуватись лише форму­ванням світоглядних позицій людини та її внутрішнього світу і ду­ховності. Людина лишається суспільною істотою, а суспільство лиша­ється основною формою її життєдіяльності. Тому нова практична філософія має формуватися на міцних підвалинах мудрості тися­чоліть з обов'язковим урахуванням сучасних здобутків соціальної філософії. В той же час шляхи розвитку і людини, і суспільства істот­но визначатимуться тим, яким буде характер соціального управлін­ня. Він може як сприяти прогресу, так і гальмувати його. Вибір же цілей і характеру управління, в свою чергу, залежить від філософії управління та її прикладних аспектів. Адже управління у соціальних системах являє собою один із прикладів практичної діяльності люди­ни. Воно завжди пов'язане з організацією і здійсненням інших видів практичної діяльності, і філософія управління перш за все має ви­ходити з принципових положень практичної філософії.

Однак суспільний розвиток являє собою сукупність занадто складних, нерівномірних і суперечливих процесів. Одні з них на пев­ному часовому інтервалі можуть істотно прискорюватися, інші про­ходять досить повільно, а деякі немов би й зовсім призупиняються. Окремі галузі суспільного виробництва зазнають раптового вибухо­подібного спалаху й бурхливого розвитку, який для переважної біль­шості людей часто виглядає зовсім несподіваним. Руйнуються і роз­падаються, здавалось би, могутні світові держави, на їхніх уламках утворюються нові країни. Тому прогнозування соціального розвитку і особливо розвитку окремих наукових напрямків та прикладних галузей чи сфер їх використання являє собою надзвичайно важливу проблему. Хоча інтерес людини до майбутнього та спроби його пе­редбачення є такими ж давніми, як і сама людська цивілізація, а методи наукового прогнозування розвиваються досить інтенсивно, точність та вірогідність прогнозів, навіть із застосуванням складних математичних моделей, обчислювальної техніки та сучасних інфор­маційних технологій, все ж лишаються досить невисокими.

Причинами подібних невдач є: 1) прагнення фахівців з прогно­зування до екстраполяції видимих проявів і тенденцій суспільних явищ на віддалену перспективу, ігнорування можливості якісних стрибків; 2) частий брак фахівцям кваліфікації, щоб вгадувати за, здавалося б, незначними і другорядними явищами, дійсно визна­чальні тенденції розвитку, здатні привести до цих стрибків; 3) недос­татнє використання у своїх прогнозах методології системного аналі­зу, що заважає виявляти точки біфуркації й досліджувати сценарії розвитку подій після цих точок. Тому істотно зростає практична потреба у філософському осмисленні перебігу складних соціальних процесів і тенденцій загальноцивілізаційного розвитку та розвитку окремих напрямків людської діяльності, а також розробки світо­глядних проблем наукового передбачення і прогнозування.

Ці проблеми набувають особливого значення для практичної філософії взагалі та філософії управління зокрема. Адже процеси глобалізації, розширення спектру і збільшення масштабів суспільного виробництва, зростання параметрів технологічних процесів постійно підвищують рівень їх потенційної небезпеки. Про це свідчить вираз­на тенденція збільшення масштабів техногенних аварій і катастроф, кількості людських жертв, розміру матеріальних збитків та витрат на ліквідацію аварій та їх наслідків. Українському народові ця ситуація близька і зрозуміла через тяжкі випробування, втрати та біль, спри­чинені Чорнобильською катастрофою, часті аварії з людськими жертвами на шахтах Донбасу.

Практично всі негативні випадки проявів техногенної діяльності є результатом хибних управлінських рішень. Більш того, вони врешті-решт є хибами саме соціального управління. Дійсно, будь-яке помилко­ве технічне рішення виступає проявом низької кваліфікації чи не­досконалої системи організації роботи з персоналом або недостатньої професійної підготовки і професійної культури фахівця, низького рівня його відповідальності. Очевидно, що й перше, й друге, й третє є нас­лідками недоліків організаційного управління. Це стосується як ви­робництва, так і освітньої системи: саме вона несе відповідальність за зміст і якість підготовки і виховання фахівців, потенційних керівників.

Характерним прикладом залежності масштабу наслідків при­родної катастрофи від ефективності управління слугує ситуація в кінці 2005 року в США у зв'язку з буревієм "Катрина". Повна безпо­радність адміністрації президента Дж. Буша і неготовність служб з надзвичайних ситуацій не дозволили своєчасно укріпити належним чином греблі у Нью-Орлеані, що призвело до численних людських жертв, гігантських масштабів руйнувань, евакуації десятків тисяч мешканців міста і прилеглої місцевості.

Проблема теорії і практики наукового прогнозування та її філо­софські аспекти набувають особливої актуальності ще й у зв'язку із загостренням глобальних проблем, реальності екологічної катастро­фи, перспективи вичерпання багатьох видів природних ресурсів, іс­тотного погіршення стану довкілля тощо. Людство усвідомило жахли­ві перспективи неконтрольованого зростання обсягів виробництва, які сьогодні здатні перетворити систему "суспільство-природа" на систему "суспільство-катастрофа". Пошук ефективних шляхів запобі­гання й відвернення цієї вкрай несприятливої ситуації та забезпе­чення умов нормальної життєдіяльності суспільства і подальшого плідного розвитку людської цивілізації вимагає активізації наукових досліджень і практичних дій принаймні у трьох таких взаємозумовлених напрямах (рис. 2).

 

 

Рис. 2. Основні напрями забезпечення життєдіяльності й розвитку суспільства у системі практичної філософії

 

По-перше, потрібна поглиблена розробка пи­тань практичної філосо­фії екологічної безпеки і раціонального природоко­ристування та відповідне їх відображення у філо­софії і практиці соціаль­ного управління. Ця проб­лема є набагато складні­шою, ніж це уявляється на перший погляд. Дійс­но, природа, атмосфера, світовий океан - над­бання всього людства, й на шляху розробки та реалізації розумної еко­логічної політики поста­ють перешкоди, зумов­лені різними суперечли­вими, а інколи й протилежними, інтересами окремих країн та національних економічних систем. Тим самим поглиблюється й ускладнюється взаємозв'язок екологічних проблем з політичними, економічними, соціальними та іншими проблемами. Яскравим прикладом є небажання США вико­нувати міжнародні домовленості щодо захисту озонового шару, за­фіксовані у Кіотському протоколі. А саме ця країна щорічно викидає до атмосфери найбільшу кількість фреону та інших озоноруйнівних речовин. Витрати ж на ліквідацію чи істотне обмеження об'ємів цих викидів суперечить економічним інтересам виробників.

По-друге, вкрай необхідні й дослідження філософських проблем передбачення і удосконалення методології наукового прогнозування, яка має враховувати таку сукупність чинників:

істотне ускладнення суспільних процесів та їх системної взаємодії в умовах науково-технічного прогресу, становлення і розвитку інформаційного етапу цивілізаційного розвитку; своєчасне виявлення точок імовірної біфуркації напрямів розвитку науки і технологій нових суспільних перетворень; збільшення обсягів прогностичної діяльності та суспільних потреб в ній;

зростання цінності прогнозів, відповідальності фахівців за їх вірогідність.

По-третє, прогнозування завжди є варіативним, визначає ймо­вірність та умови реалізації тієї чи іншої альтернативи. Тому зростає роль філософії управління взагалі та філософського обґрунтування вибору соціально прийнятних альтернатив при підготовці і прий­нятті управлінських рішень зокрема. Це стає вкрай актуальним, оскільки сучасний керівник діє в складних психологічних умовах вибору, який стосується інтересів різних груп людей, які часто важко узгодити, та високої відповідальності за можливі результати обраного до реалізації управлінського рішення.

Наведена сукупність взаємопов'язаних та взаємообумовлених завдань у сфері дослідження філософських, методологічних і прак­тичних проблем сучасності у зв'язку з необхідністю забезпечення нормальної життєдіяльності та розвитку людини і суспільства у їх гармонічній взаємодії з природою, наочно може бути подана у вигляді рис. 3.

Його аналіз дозволяє встановити загальну структуру системи цих завдань та визначальні зв'язки між її елементами.

Повертаючись до проблем прогнозування, розглянемо основні його сучасні аспекти, спираючись при цьому переважно на резуль­тати досліджень та публікації І. Ф. Надольного, В. П. Андрущенка, І. В. Бойченка та інших.

Виходячи з онтологічних позицій, вони вважають прогнозу­вання характеру майбутнього розвитку принципово можливим зав­дяки причинно-наслідковим зв'язкам і наявності об'єктивних зако­нів, оскільки "це зумовлює вірогідність того, що механізм, який визначає рух об'єкта, не зміниться радикально, і, отже, можна здійс­нювати прогнозування у межах однієї системи вимірювання до якіс­ного стрибка. А існування певних загальних законів розвитку забез­печує прогнозування і на більш тривалий час".

Рис.3. Загальна структура завдань практичної філософії у забезпеченні життєдіяльності та розвитку суспільства

З гносеологічних позицій автори цілком природно вважають вивчення соціальних та інших процесів, що їх супроводжують, "окре­мим видом пізнавальної діяльності". Тому й "можливість прогнозування випливає з принципу пізнання світу. Детальніше вивчення законів об'єктивного світу, використання ЕОМ для створення багатопараметричних моделей досліджуваних об'єктів відкриває ще більші перс­пективи для наукового соціального прогнозування" [117, с. 593].

Наш власний досвід прогнозування з використанням методології системної динаміки Дж. Форестера та результатів аналізу визна­чальних світових тенденцій суспільного розвитку допоміг розглянути можливі сценарії соціально-економічного розвитку України залежно від обраних варіантів управління. Результати цієї роботи були вико­ристані у практиці розробки кількох державних програм або окре­мих їх розділів на замовлення Міністерства економіки і Міністерства промислової політики України [27].

На думку В. П. Андрущенка, І. В. Бойченка, І. Ф. Надольного й ін­ших, існує і логічний аспект проблеми прогнозування. Він полягає у незалежності законів логічного висновку від часу. Універсальний ха­рактер цих законів може істотно підвищити якість прогнозу, однак ви­магає правильного їх застосування. Дійсно, відомі класичні приклади Цілком, здавалося б логічних ланцюжків, застосування яких за тих чи інших обставин призводить до хибних висновків. Крім того, логіка є все-таки суб'єктивним відображенням у людській свідомості закономір­ностей об'єктивної реальності, глибина пізнання якої завжди лишається обмеженою.

Дуже цікавим є розглянутий цими ж авторами специфічний нейрофізіологічний аспект процесу прогнозування. Його сутність полягає в тому, що "можливість одержання знань про майбутнє ґрун­тується на здатності живих високоорганізованих організмів до випереджаючого відображення. На думку П. К. Анохіна, воно здійс­нюється в мозку, де знаходиться апарат передбачення результату дії. Як констатує сучасна наука, цю здатність мають і вищі види тварин, проте тільки в діяльності людини вона набула якісно нових, високорозвинених форм як у практичному засвоєнні, так і в теоретичному осмисленні навколишнього світу. В людській свідомості виперед­жаюче відображення набуло форми здатності робити висновки про майбутні події" [117, с. 593].

Автори виділяють також соціальний аспект прогнозування, який констатує активний характер прогнозування, що ґрунтується на меха­нізмі зворотного зв'язку між: прогнозом і предикатором (суб'єктом прог­нозування). Людству не однаково, в якому напрямі відбуватиметься розвиток, тому прогнозування має вказувати шляхи досягнення опти­мального майбутнього варіанту.

Зазначені зворотні зв'язки наведено і на рис. З, де показана мож­ливість реалізації бажаних результатів розвитку суспільства. Прин­ципову можливість досяжності цілей розвитку зумовлює й розробка і використання положень практичної філософії. Одна а ні ця філософія, а ні сама практична діяльність, в тому числі й спрямована на управ­ління суспільним розвитком, не можуть визначатись тільки результа­тами прогнозування. Дійсно, методи наукового прогнозування спира­ються на деякі ідеальні моделі та уявлення про сутність процесів, які вони відбивають, й не можуть охоплювати всієї множини чинників, що мають місце в реальній дійсності та впливають на перебіг цих процесів.

Реальні ж соціальні процеси істотно відрізняються від ідеалізо­ваних моделей через велику кількість зовнішніх і внутрішніх чин­ників, значна частина яких недосяжна для визначення і не може бути врахована при прогнозуванні. Прикладом є природні явища - землетруси, засухи, повені, буревії, цунамі тощо, які завчасно (ма­ється на увазі досить тривалий час, щоб до них підготуватися) перед­бачити неможливо, а вплив життєдіяльність людини і суспільства -досить значний. Таким чином, прогноз завжди містить істотну інформаційну невизначеність, і беззастережливе наслідування йому є занадто ризикованим.

Тому практична філософія взагалі повинна ґрунтуватись, по-перше, на обраній системі загальнофілософських ідей і принципів, по-друге, на досвіді діяльності, нагромадженому в тій сфері конкрет­ної людської діяльності, якої ця філософія стосується, й по-третє, на результатах аналізу визначальних тенденцій розвитку цієї сфери з урахуванням результатів наукового прогнозування можливих напря­мів цього розвитку. Зокрема, філософія управління потребує ураху­вання, з одного боку, досвіду попередньої виробничої та управлін­ської діяльності керівника, його інтуїції, а з іншого - методологічних положень, принципів і закономірностей розвитку конкретної сфери діяльності.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.239.156 (0.016 с.)