Взаємозв'язок управління та інформації

Однією з визначальних особливостей сучасної філософії соціаль­ного управління слід вважати осмислення істотного зростання залеж­ності його характеру та ефективності від інформаційного забезпечення процесів підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень. Більш того, виходячи з ідей і принципів методології системного підходу, процеси проектування та здійснення управлінської діяльності взагалі неможливі без постійного отримання і споживання інформації і мають ґрунтуватись на належному інформаційному забезпеченні. Іншими сло­вами, для формування і реалізації управлінського впливу в кожний да­ний момент потрібна відповідна саме цьому моменту інформація про стан керованої системи та процеси, що в ній відбуваються.

При цьому така інформація має надходити з бажаними точніс­тю, повнотою та достовірністю. У практичному плані це означає не­обхідність не збільшення чи зменшення обсягів інформації, а її ре­тельного відбору. Це означає, що для забезпечення нормального про­цесу управління будь-якою соціальною системою потрібна тільки та інформація і тільки з тією мірою її деталізації, яка допомагає форму­ванню рішення, адекватного ситуації та завданням управління. Зай­ва чи надмірна інформація тільки ускладнює процеси обробки ін­формаційних потоків, підготовки, прийняття та реалізації важливих управлінських рішень. Важливою умовою при цьому є також; те, щоб необхідна інформація надходила своєчасно.

Іншими словами, ефективність і якість управління, в тому числі й управління соціальними системами, здатна істотно зменшуватись як у випадку дефіциту інформації чи її несвоєчасного надходження, так і при її надлишку.

Дійсно, у першому випадку, при дефіциті інформації, керів­ник змушений діяти в умовах невпевненості та інформаційної не­визначеності, при неповному чи недостатньо вірогідному уявленні про реальний характер управлінської ситуації. Цілком природно, що й необхідні рішення, які йому доводиться формувати і приймати за таких умов, значною мірою носитимуть дуже приблизний, а то і вза­галі інтуїтивний характер і виявлятимуться лише досить приблизно відповідними реальним потребам керованої системи в управлінських впливах.

В такому випадку зростає можливість помилкових, хибних рішень, збільшується напруженість у виконанні управлінської діяльності, з'явля­ється необхідність організації більш ретельного контролю та діагносту­вання ситуації, виявлення й оцінки фактичних результатів та наслідків здійснених управлінських впливів, необхідність їхньої корекції, якщо ці результати істотно відрізняються від очікуваних. В соціальних системах при цьому справа ускладнюється ще й тим, що в дійсності керівникові реальні результати здійснення тих чи інших його рішень часто лиша­ються невідомими, або ж виявляються через значний час, коли вже ніяка корекція не здатна виправити ситуацію.

Справа в тому, що істотній більшості соціальних систем прита­манна значна інерційність. Через це стосовно управління ними досить поширеною стає характерна логічна помилка, коли подія, що настає "після цього", сприймається як "внаслідок цього". Тобто певні зміни у стані чи характері функціонування керованої системи, які відбулись безпосередньо після здійснення на неї того чи іншого управлінського впливу, часто сприймаються саме як результат цього впливу. Однак в дійсності ці зміни можуть бути наслідками розвитку певних попередніх процесів, які саме й викликали, на думку керів­ника, необхідність відповідного управлінського втручання. При цьому цілком можливо, що таке втручання навіть і не було потріб­ним. Дійсні ж результати цього втручання, як очікувана реакція системи на нього, з'являться тільки згодом, через деякий час.

Як приклад, розглянемо певний процес у соціальній системі, ди­наміка якого описується функцією f(t), графік якої наведено на рис. 27. У момент часу to значення цієї функції досягло деякого критичного значення f(to) з тенденцією подальшого його зменшення (точка А). Керівник, який не володіє належними навичками системного аналізу і прогнозування, не в змозі збагнути, що в момент ti, пройшовши свій мінімум (точка В), цей процес призведе до. наступного сталого зростання бажаної величини функції f(t), як це показано пунктиром на продовженні графіка f(t) після моменту часу to. Типовим тут може слугувати випадок тимчасового зменшення прибутку після капітальних вкладень в оновлення обладнання і технологій, коли після їхнього освоєння прибуток починає істотно зростати.

У розглядуваному ж випадку найчастіше керівник, особливо коли йому бракує управлінського досвіду, прагне досягти негайного зростання значення функції f(t) і здійснює необхідний, на його думку, управлінський вплив, який дійсно переводить керований процес у точку С, де досягається певний приріст значення функції f(t), який дорівнює величині А/= І АС\.

f(t)

to U t

Рис. 27. Можливий вплив управлінського втручання на динаміку процесу

Однак за умов здійс­нення цього впливу ціл­ком можливим стає вза­галі переведення проце­су на нову траєкторію, яка після короткочас­ного зростання значен­ня функції f(t) визнача­тиме тривалий спадний характер її зміни за ча­сом. Це показано на рис.25 у вигляді суцільної лінії, яка після моменту t_o виходить з точки С. Повертаючись знов-таки до прикладу з певним зменшенням прибутку внаслідок технічного переозброєння виробництва, відзначимо, що подібним поспішним, недалекоглядним управлінським впливом може стати рішення про надмірне форсування використання нового обладнання, що здатне спричинити часті його зупинки і необхідність тривалого і досить дорогого ремонту. Таким чином, замість очікуваного прибутку організація зазнає непрогнозованих збитків, яких цілком можна було б уникнути, залишаючись на попередній траєкторії розвитку.

У тих випадках, коли зміни, які вже відбулися у системі та спос­терігаються керівником, наближають її до бажаного стану чи істотно нагадують процес такого наближення, у нього може виникнути перед­часне заспокоєння і задоволення результатами своїх управлінських впливів, хоча насправді ще невідомо, до яких наслідків вони можуть привести в реальній дійсності. Якщо ж зміни у системі істотно відріз­няються від бажаних чи очікуваних, керівник, особливо якщо від­повідне його рішення приймалось в умовах інформаційної невизна­ченості, інколи поспішає визнати його хибним, починає гарячково шукати та здійснювати недостатньо продумані додаткові впливи на систему, хоча в дійсності вона ще не сформувала й не виявила належ­ної своєї реакції на його попереднє рішення, яке, цілком можливо, саме й було найбільш доцільним у ситуації, що склалась.

Не менш несприятливою слід вважати і ситуацію з інформаційною надмірністю. Значна кількість зайвих та неістотних подро­биць, які часто не мають прямого відношення до безпосередньої харак­теристики проблемної управлінської ситуації, здатна тільки відволікати увагу керівника від глибинної сутності справи стосовно характеру і причин того, що сталося. Цю ситуацію звичайно прийнято характери­зувати словами, що "за деревами не бачать лісу". Така інформаційна надмірність (інформаційний шум) заважає керівникові сформувати чітке уявлення про реальний стан системи та правильно оцінити си­туацію, що склалася. А це не дає змоги осмислено підготувати, обґрунтовано прийняти та успішно реалізувати найбільш адекватні їй ефективні управлінські рішення.

Подібні випадки є досить характерними, коли, з одного боку, від­повідальне рішення доводиться приймати в умовах певного дефіциту часу, і керівник прагне зібрати максимум інформації. З іншого ж боку, це відбувається й тоді, коли подібна ситуація, досить характерна для управлінської практики радянських часів, переноситься в сучасні умови. Крім того, існують і психологічні аспекти проблеми. Саме через них ситуація інформаційної надмірності часто створюється нерішучим керівником, який не схильний до ризику і побоюється брати на себе відповідальність за прийняття того чи іншого важливого рішення. Тому він і вимагає додаткової інформації.

Напевне, багатьом з читачів доводилось бувати на "ділових" на­радах, коли значна частина доповідей та виступів буває насичена абсолютно непотрібними числовими даними, відсотками, порівняннями тощо, які не несуть ніякої інформаційної цінності для переважної більшості, а то і для всіх присутніх. Наслідком подібної видимості аналізу звичайно стає не тільки марна витрата часу, а й відвернення уваги присутніх від цілей наради, від справжніх проблем та пошуку дійових шляхів їхнього розв'язання. У зв'язку з цим вважаємо за не­обхідне ще раз підкреслити, що ефективне управління неможливе без інформації, однак його здійснення вимагає тільки такої інформації, яка чітко описує проблемну ситуацію і допомагає прийняттю найбільш до­цільного рішення, спрямованого на ефективне її розв'язання.

Таке істотне значення інформації у забезпеченні якісного та ефективного управління соціальними системами вимагає окремого аналізу самого феномену соціальної інформації. Як підкреслює у зв'язку з цим А. Г. Спіркін, "соціальна інформація є перш за все смисловою інформацією, тобто такою, що перероблюється людською свідомістю і реалізується у діяльності людей; вона зумовлена потребами та інтере­сами індивідів, соціальних груп, класів, які перебувають у постійному спілкуванні між; собою в процесі матеріального й духовного вироб­ництва і організації всього суспільного життя11. Соціальна інформація, за його словами, є "специфічною не тільки з точки зору своєї природи, а й свого циркулювання у суспільстві" [98. с. 434].

Дійсно, в процесі циркулювання соціальної інформації відбува­ється складна взаємодія величезної кількості інформаційних потоків різноманітної природи й характеру. Сама інформація також циркулює за різноманітними каналами, наприклад, той же А. Г. Спіркін наводить три основних їх види. Першим видом каналів він вважає "пам'ять" минулого, яка живе в сучасності. Другим видом каналів автор називає загальнопланетарні форми спілкування (міжнародні, міждержавні та інші). Сьогодні ж, на наш погляд, до цього виду необхідно віднести й міжособистісні, які набули надзвичайного поширення останнім часом, перш за все завдяки Інтернету та іншим сучасним засобам і техно­логіям телекомунікації. Нарешті, третій вид інформаційних каналів становлять внутрішньодержавні, до яких можна віднести циркуляцію інформації між різними соціальними групами, партіями, між народом і державними структурами тощо.

Ця циркуляція здійснюється у вигляді обміну громадською дум­кою та відповідними офіційними рішеннями і документами органів державної влади та управління. Своєрідними формами циркуляції інформації виступають також: процеси виховання, навчання, міжособистісного спілкування людей як під час їхньої трудової діяльності, так і в процесі відпочинку. Все це дозволяє стверджувати, що соціальна інформація пересувається немов би у двох площинах - у горизон­тальній та вертикальній, і кожна з них відіграє свою роль і має свої особливості та своє специфічне призначення.

У горизонтальній площині циркулюють потоки інформації між людьми чи групами людей, між організаціями чи окремими їх під­розділами за умови відсутності між: ними відносин прямої підпоряд­кованості. При цьому й самі інформаційні потоки носять суто довідковий або координаційний характер. В залежності від конкретних цілей джерел інформація містить певний ідеологічний, агітаційний чи пропагандиський зміст та відповідне призначення. Показовим прикладом у цьому відношенні може слугувати рекламна інформація, у тому числі й політична реклама підчас виборчих кампаній.

У вертикальній площині здебільшого циркулюють інформа­ційні потоки, які безпосередньо пов'язані з процесами управління соціальними системами. Тут можна визначити два основних напря­ми цих потоків. Загальне уявлення про циркулювання потоків со­ціальної інформації може дати схема, наведена на рис. 28.

Рис. 28. Загальна схема циркуляції вертикальних та горизонтальних потоків соціальної інформації

Зверху вниз за ієрар­хією підпорядкування йде так звана командна інформація, яка містить накази, розпорядження та інші форми вертикальної передачі управлінських впливів. Вона реалізує прямий зв'язок у відповідній системі. Знизу Ж уверх за принципом відгуку системи спрямовується контрольна інформація, яка виконує функ­цію зворотного зв'язку і призначена для ін­формування керівництва на відповідних рівнях про стан соціальної системи та характер її функціонування, про ті чи інші проблемні ситуації, що виникають час від часу в цій системі, та про реакцію системи на ті чи інші управлінські впливи.

Однак аналіз змісту інформаційних потоків свідчить, що цін­ність як окремих повідомлень, так іноді й цілих потоків виявляється далеко не однаковою. Тому вважаємо доцільним виокремити з усього інформаційного масиву, що циркулює, справді соціальну інформа­цію. На наш погляд, цілком справедливим є твердження А. Г. Спіркіна, що соціальною слід вважати ту інформацію, яка циркулює в суспільстві у вигляді сукупності знань, повідомлень, ідей про нав­колишній світ і, перш за все, про суспільство, і яка служить цілям управління суспільними процесами [98, с. 434].

Інформаційний аспект соціального управління являє собою одну з визначальних умов забезпечення ефективності процесу самого управ­ління. Далі ми розглянемо більш детально сутність управління та його основних елементів. Тут же вважаємо за необхідне підкреслити, що природа двох найголовніших видів зв'язку між суб'єктом та об'єктом управління, тобто між керованою системою та відповідною управлінською структурою, якими виступають прямий і зворотний зв'язки, є за своєю сутністю саме інформаційною. На перший погляд може здаватися, що вони ґрунтуються на інформаційних потоках, які цир­кулюють виключно у вертикальній площині - спадні, якими реалізу­ється прямий зв'язок і передається командна інформація від суб'єк­та управління на об'єкт, та висхідні, які реалізують зворотний зв'я­зок, тобто являють собою потоки контрольної інформації від об'єкта управління до його суб'єкта.

Насправді ж істотне значення мають також: інформаційні пото­ки, що циркулюють і у горизонтальній площині. Адже в умовах су­часного виробництва кінцеві результати спільної роботи колективу залежать від результатів роботи кожного окремого працівника чи підрозділу. Тому інформаційні зв'язки між ними, як це випливає з рис. 26, являють важливий і невід'ємний компонент інформаційного забезпечення суспільного виробництва та управління ним.

Принцип необхідного й достатнього інформаційного забезпе­чення процесів соціального управління виявляється обов'язковим для будь-яких конкретних управлінських відносин чи конкретних соці­альних сфер, у яких воно здійснюється - будь то управління в полі­тичних, економічних, правових, соціальних, ідеологічних, освітніх, культурних, екологічних та інших сферах життєдіяльності суспільст­ва. Безперечно, специфіка кожної із вказаних сфер накладає свої особливості як на характер та зміст самої інформації, так і на ха­рактер її циркулювання та використання, а відтак і на характер та зміст самого управління відповідними суспільними процесами. Од­нак у будь-якому разі в процесі аналізу управління слід мати на увазі два його основні аспекти - організаційний та інформаційний.

При цьому організаційний аспект істотно більшою мірою відображає і враховує специфічні особливості соціальної сфери чи конкретної системи і стосується скоріше характеру її структурної бу­дови, у той час як інформаційний аспект виявляється більш інва­ріантним відносно індивідуальних особливостей організації і відобра­жає технологічні характеристики управління і стиль керівництва.

В процесі дослідження особливостей взаємозв'язку і взаємоза­лежності управління та інформації неможливо обійти також факт небажаної інформаційної взаємодії відповідної системи із зовнішнім середовищем. Інтенсивність цієї взаємодії може бути різною, однак повністю виключити її майже ніколи не вдається. Одним з яскравих прикладів спроби виключити таку інформаційну взаємодію може бу­ти прийнята в колишньому Радянському Союзі широка практика "глушіння" передач західних радіостанцій, зведення до мінімуму можливості контактів радянських громадян з іноземцями тощо. По­дібний же характер носить і практика захисту комерційної таємниці.

При організації та здійсненні управління вказана взаємодія може розглядатись у двох аспектах. З одного боку, вона сприяє більш повно­му урахуванню умов функціонування системи, а отже й формуванню та реалізації більш адекватних, більш обґрунтованих і виважених управлінських рішень. З іншого ж боку, інформаційна взаємодія із зовнішнім середовищем включає не тільки корисні сигнали а Й іс тотне шумове поле, різні завади, певна частина яких навіть не під дається вимірюванню та урахуванню. Цей шум виявляється шкідли вим, оскільки він здатний спотворювати не тільки дійсно необхідний інформаційний зв'язок з середовищем, а й інформацію, що переда­ється внутрішніми каналами системи.

Цей вкрай небажаний ефект спотворення інформації досягається по-перше, за рахунок, впливу зовнішнього середовища на суб'єкт і обєкт управління та на канали передачі інформації, а по-друге за ра хунок його впливу на сам зміст інформації і характер сигналів' за до­помогою яких здійснюється її передача. В результаті цих процесів справжня картина інформаційної взаємодії суб'єкта управління з відпо­відним його об'єктом певною мірою відрізняється від бажаної і набуває характеру, наведеного на рис. 29.

 

Рис. 29. Інформаційна взаємодія суб'єкта і об'єкта управління з урахуванням впливу зовнішнього середовища

Ще однією характерною особливістю, досить часто притаманною процесам управління соціальними системами, слід вважати і неперерв­ний характер інформаційної взаємодії суб'єкта та об'єкта управління хоча зовнішні прояви цієї взаємодії можуть виглядати цілком дискрет­ними. Справді, здається, що керівник (чи відповідна управлінська структура) формують та здійснюють необхідні керівні впливи на об'єкт управління тільки у випадку, коли стан останнього або характер його функціонування перестає задовольняти певні умови згідно із заздале­гідь визначеними критеріями. У свою чергу, об'єкт управління як пев­ний соціальний організм чи соціальна система функціонує згідно зі встановленими алгоритмами чи приписами доти, доки не виникне пев­на невідповідність їм. Тоді й з'являється необхідність корекції стану цього об'єкта чи характеру його функціонування, а інформація від нього про вказану невідповідність за каналами зворотнього зв'язку починає надходити до суб'єкта управління.

Однак в дійсності реакції керованої системи у відповідь на дії суб'єкта управління можуть впливати на динаміку самого управління та здійснення окремих його операцій, оскільки система управління постійно враховує інформацію, яка надходить від об'єкта. Як буде показано далі, для діалектики взаємовідносин суб'єкта і об'єкта управління в процесі здійснення цих зв'язків характерною стає своє­рідна ситуація, коли вони тимчасово немов би міняються між собою своїми звичними ролями.

Так, керівник, здійснюючи управління певним підприємством, звичайно виступає суб'єктом управління. Однак свої управлінські функ­ції він виконує на підставі інформації, яку він отримує від своїх під­леглих - від служби маркетингу, виробничих, фінансових, постачальних, збутових та інших підрозділів. Тому в момент одержання інформації від відповідних осіб він вже виступає в ролі об'єкта управління. Це тверд­ження уявляється тим більш справедливим, що інформацію керівникові звичайно надають кваліфіковані фахівці своєї справи, тобто вона міс­тить не тільки фактичні дані, а й певні пропозиції та обґрунтовані ре­комендації стосовно можливого прийняття і здійснення доцільних рі­шень та необхідних впливів на виробничу систему.

Глибокі теоретичні дослідження проблем інформації та їх філософ­ські узагальнення дозволили сьогодні по-новому підійти до усвідомлен­ня самої сутності інформації взагалі та її ролі в управлінні соціальними системами. Якщо ще якихось двадцять років тому, згідно з визначен­ням, наведеним у енциклопедичному словнику, під інформацією розу­міли відомості, які передаються людьми усно або письмово, то у сучас­ній трактовці, відповідно до визначення ЮНЕСКО, інформація розгля­дається як "універсальна субстанція, що пронизує всі сфери людської діяльності, служить провідником знань і думок, інструментом спілку­вання, взаєморозуміння і співробітництва, ствердження стереотипів мислення і поведінки" [69, с. 111].

Більш того, з розвитком розробки, виробництва і подальшим по­ширенням процесів застосування інформаційних технологій в найріз­номанітніших сферах життєдіяльності суспільства інформація дедалі більше перетворюється на товар. Сьогодні виникає та інтенсивно роз­вивається ринок інформації та інформаційних технологій. Все більш виразними стають контури соціальної інформатики як самостійної нау­кової дисципліни та як окремої і досить потужної сфери людської діяльності. У зв'язку з цим у кількох технічних університетах України та в деяких інших вищих закладах освіти започатковано навіть підготовку фахівців зі спеціальності "Соціальна інформатика". Всі ці обста­вини зумовлюють необхідність уточнення поняття соціальної інфор­мації та її філософських аспектів, необхідність аналізу ролі та місця інформації в сучасному управлінні соціальними системами.

За словами О. Г. Гладишева, В. М. Іванова, В. І. Патрушева та ін­ших, "соціальна інформація - це орієнтуюче знання про стан соціальної системи, процес забезпечення інформаційних потреб суспільства на основі застосування інформаційних технологій" [69, с. 112]. Сьогодні добре відомо, що інформація являє собою найцінніший інтелектуальний ресурс у всій системі забезпечення життєдіяльності суспільства. Недарма часто говорять, що "той, хто володіє інформацією, володіє світом". Вод­ночас інформація стає однією з найважливіших складових інтелекту­ального багатства суспільства, утворюючи своєрідну інфраструктуру інтелектуальної власності, яка, власне, й бере свої витоки в інформації як у своїх підвалинах.

В. Г. Афанасьєв пояснює соціальну природу інформації, яка ви­користовується в процесах управління суспільством, тим, що людина, яка її формує та використовує, тобто головний об'єкт і суб'єкт управ­ління, сама є істотою суспільною, соціальною, у своїй сутності, обов'яз­ково належить до того чи іншого суспільства, класу, нації, соціального колективу. За його словами, "соціальна інформація завжди несе на собі глибокий слід класових, національних та інших відносин, відбиток потреб, інтересів, психічних рис соціального колективу. У цьому спе­цифіка соціальної інформації" [2, с. 246].

Глибокими дослідженнями В. Г. Афанасьєва, А. І. Берга, В. М. Глуш-кова, М. 3. Згуровського, В. С. Михалевича, А. І. Радченка, А. Г. Спіршна^ Ю. І. Черняка, В. А. Штсффа та інших було переконливо доведено не тільки те, якого особливо великого значення інформація набуває при організації та практичному здійсненні процесів управління соціальними системами, а й взагалі, яку величезну роль вона відіграє у забезпеченні ефективного функціонування і розвитку сучасного суспільства та його основних інститутів. На основі результатів цих досліджень і досягнень у галузі кібернетики, обчислювальної техніки та інформаційних технологій розроблялись і активно впроваджувались в управлінську практику масштабні автоматизовані системи управління.

Сьогодні їхнім подальшим розвитком стали так звані системи електронного управління. Наприклад, в Естонії навіть успішно реалі­зовано ідею електронного уряду. Його безсумнівні переваги поляга­ють у високій оперативності прийняття рішень та надійного конт­ролю їх виконання. Крім того, це забезпечує подальшу демократи­зацію суспільного життя і справжню, а не декларативну прозорість влади, оскільки кожна людина може ознайомитись з тим чи іншим документом, якщо він, звичайно, не отримує певного рівня конфі­денційності. Елементи подібних систем тією чи іншою мірою діють у багатьох економічно розвинених країнах світу.

Сьогодні вже цілком зрозуміло, що якомога більш повної, своєчас­ної та вірогідної інформації потребують всі управлінські функції та всі етапи процесу управління - від визначення цілей та оцінки поточного стану відповідної соціальної системи чи оцінки проблемної ситуації до підготовки і прийняття необхідних управлінських рішень та процесів їхньої реалізації. Саме на неперервній переробці інформації, по суті, й ґрунтується функціонування будь-якої системи керування. Вище вже згадувалось і далі буде більш докладно показано, що суб'єкт управління має бути завжди належним чином поінформований, в першу чергу, про результати виконання його попередніх рішень та управлінських впливів. Саме на підставі цієї інформації він може аналізувати їхню ефективність і вносити необхідні корективи до цих рішень або приймати нові, які б враховували окремі хиби, прорахунки, недоліки та неоптимальні дії, що мали місце до цього, незалежно від їх характеру і причини.

Військові історики переконливо доводять, що однією з найбільш істотних причин величезних невдач і колосальних втрат радянських військ в перші дні Великої вітчизняної війни була фактична відсутність інформації у командирів про дійсний стан справ внаслідок втрати зв'язку на всіх рівнях - від окремої роти чи полку до фронту та Генерального штабу включно. За цих умов ні конкретний командир, ні вище командування - військовими частинами та з'єднаннями - не були спроможними приймати та реалізовувати ефективні рішення, не могли серйозно поліпшити складну оперативно-тактичну, а тим більш страте­гічну ситуацію. Багато цікавого й повчального, хоча інколи й досить гіркого, про ті часи пише, зокрема, відомий військовий історик генерал Дмитро Волкогонов.

Оскільки ми торкнулись військової тематики, нагадаємо, якого важливого значення набуває належна організація, з одного боку, роз­відки як джерела отримання надійної інформації, а з іншого - здійс­нення досить розвинених заходів, спрямованих на дезінформацію противника. Подібні завдання постійно виникають сьогодні і перед виробничими та комерційними фірмами, які в умовах функціонування національної економіки на ринкових принципах мають досконально знати стан і тенденції розвитку галузі, стан і перспективи попиту на свою продукцію, дії й наміри конкурентів і в той же час прагнути надійно приховувати свої стратегічні плани і наміри від конкурентів.

Цілком зрозуміло, що вся інформація, яка потрібна для організації ефективного управління суспільством у цілому чи окремими його підсистемами та яка практично використовується при організації цього управління, фактично й являє собою соціальну інформацію. Відобра­жаючи суспільні відносини у широкому їх розумінні, відношення і процеси будь-якого типу і рівня, ця інформація, за словами В. Г. Афа­насьєва, є вищим, найбільш складним та різноманітним типом інфор­мації. Взагалі, процеси управління у будь-якій самоврядній системі, на його думку, пов'язані з циркуляцією інформації. Це зумовлено тим, що "використання соціальної інформації пов'язано з вищим типом доціль­ності - усвідомленою доцільністю, яка притаманна тільки людині мисля­чій, усвідомлено діючій" [69, с. 113].

Існують різноманітні джерела соціальної інформації, однак основ­ним її першоджерелом виступають саме суспільство, функціонування окремих його підсистем, різні сфери суспільного життя та діяльності людей і їхніх груп. Однак це не означає, що даний суб'єкт управління отримує безпосередньо від суспільства всю соціальну інформацію, яку він використовує. Безсумнівно, певною частиною її виступають резуль­тати власного досвіду, власного безпосереднього спілкування з людьми і соціальними колективами, контактування з різними сторонами сус­пільного життя. Інша ж частина цієї інформації, суттєво більша за обсягом і більш глибока за змістом, надходить до нього через систему навчання і виховання, через засоби масової інформації та спеціальну систему інформування, яку доцільно організовувати на кожному підприємстві, фірмі чи організації.

У зв'язку з цим А. І. Радченко наводить досить розвинену і де­тальну класифікацію видів соціальної інформації, користуючись логічно підібраною і глибоко аргументованою множиною різнома­нітних класифікаційних ознак.

Так, за сферами суспільного життя він виділяє економічну, соціальну, політичну, духовно-культурну інформацію.

За джерелами надходження, за його словами, можна визна­чити внутрішню і зовнішню інформацію.

За формами носіїв автор визначає засоби масової інформації -радіо, телебачення, друковану продукцію - книги, газети, журнали.

За часом використання він поділяє інформацію на умовно-постійну (довідники), нормативну та змінну, до якої відносить опера­тивні відомості.

За видами основних функцій управління автор визначає прогнозну, організаційну, контрольно-навчальну та регулятивну інформацію.

За характером подання (вважаємо необхідним додати, що також, і за змістом - автори) можна також розглядати кількісну і якісну інформацію [88, с. 225].

В той же час звертають на себе увагу певна обмеженість та непов­нота наведеної класифікації. Уявляється доцільним розглядати, наприк­лад, види інформації за її призначенням (навчальна, агітаційна, комер­ційна, рекламна, розважальна тощо) та адресністю. Крім того, певною хибою цієї класифікації може вважатись відсутність в ній таких поши­рених сучасних джерел інформації, як її електронні носії, Інтернет та інші мережш ресурси, частка та масштаби використання яких невпинно зростають. Узагальнюючи все наведене вище, класифікацію видів соціальної інформації можна наочно представити у вигляді рис. ЗО.

Варто розглянути також; сукупність основних вимог, які зви­чайно пред'являються до соціальної інформації з тією метою, щоб задоволення цих вимог могло сприяти загальному істотному підви­щенню якості управління відповідними соціальними системами та забезпеченню бажаної ефективності їхнього функціонування. До числа таких вимог прийнято відносити повноту інформації, її вірогідність, оперативність, цінність, корисність тощо (рис. 31).

 

Рис. З0. Класифікація видів соціальної інформації

 

Рис. 31. Вимоги до соціальної інформації

Повнотою інформації характеризується міра відображення її змістом дійсного стану об'єктів управління або ж сутності та характеру їхнього функціонування. Ця міра має бути достатньою для прийняття і обґрунтування раціональних управлінських рішень. Це означає наявність у складі отриманої інформації значень усіх істотних параметрів, сукупність яких цілком і повністю визначає стан об'єкта управління та характер процесів, що від­буваються в ньому. Варто водночас зазначити, що забезпечення повноти не повинно приводити до інформаційної надмірності, тобто "забруднення" інформації невикористовуваними для управління даними (так званими шумами).

Вірогідністю інформації характеризують міру відповідності її змісту справжньому стану об'єкта. Вона має формуватись на підста­ві об'єктивних даних і забезпечувати прийняття таких управлінських рішень, які найбільш адекватні ситуації, що склалась і потребує управлінського впливу. Саме від вірогідності отримуваної інформації істотною мірою залежить можливість прийняття і реалізації тих рі­шень, які здатні належним чином розв'язати проблеми, що виникли.

Оперативність інформації характеризує своєчасність її над­ходження, яка, з одного боку, дає дійсне уявлення про оперативний стан об'єкта управління у відповідний момент часу чи за певний його проміжок, а з іншого, дозволяє своєчасно здійснити таке втру­чання у процес його функціонування, яке б усувало можливість не­бажаного розвитку ситуації та повертало процеси в об'єкті до зада­них меж;. Роль оперативності інформації можна наочно продемонст­рувати за допомогою рис. 32.

Рис. 32. Значення своєчасного надходження інформації для прийняття рішень

Наприклад, стан об'єкта управління в момент часу t_o харак­теризується значенням S(t_o) певного узагаль­неного параметру S(t). Якщо ж інформація про цей стан надходитиме керівникові із затрим­кою, тобто тільки у мо­мент t\, то вона вже не відбиватиме дійсного стану об'єкта, який фак­тично характеризува­тиметься вже величиною S(t_i) узагальненого параметру, тобто відрізнятиметься від отри­маної інформації на величину &S=S(t_i)-S(t₂). Іншими словами, не­своєчасно отримана інформація здатна спотворювати уявлення про дійсний стан об'єкту і не сприяє формуванню у суб'єкта управління найбільш адекватного ситуації управлінського рішення.

Цінність інформації полягає у можливості визначення за її допомогою принципово нових відомостей про об'єкт управління чи появи нових, раніше неочікуваних напрямів розвитку відповідної соціальної системи. Іншими словами, отримана суб'єктом управління інформація набуває особливої цінності для нього, коли вона дозволяє визначити точки біфуркації та спрогнозувати можливі наслідки вибору того чи іншого варіанту дій.

Корисністю інформації вважається її властивість допомогти керівникові обрати найбільш доцільний варіант управлінського рішення чи дії в умовах можливості альтернативного вибору.

В сучасних умовах надзвичайно цікаві з позиції як їхніх філо­софських аспектів, так і прикладного значення колізії виникають і у зв'язку з результатами досліджень у сфері синергетики. Як справед­ливо зазначає її основоположник Ілля Пригожий, "людські рішення залежать від пам'яті про минуле і від очікувань майбутнього". Пору­шуючи доленосні глобальні проблеми майбуття людства, він окремо виділяє ситуацію, у якій, за його словами, "перспектива вирішення проблеми переходу від культури війни до культури миру - якщо використовувати висловлення Федеріко Майора {колишній Генераль­ний секретар ЮНЕСКО - прим, авторів) - була не ясною протягом останніх кількох років".

Називаючи себе оптимістом, Пригожий обґрунтовує цю пози­цію риторичними питаннями стосовно того, чи не були люди його покоління свідками загибелі монстрів, якими були Гітлер і Сталін? Хіба вони не спостерігали разючої перемоги демократій у Другій світовій війні? При цьому поворотними пунктами в історії людства він вважає заснування Організації Об'єднаних Націй та ЮНЕСКО, проголошення прав людини і деколонізацію. На його думку, "гово­рячи у більш загальному плані, були визнані неєвропейські культури, і тому істотно ослабла позиція євроцентризму, який передбачав нерівності між "цивілізованими" і "нецивілізованими" народами. Відбулось істотне зменшення розриву між соціальними класами, принаймні у західних країнах" [84, с. 4-5].