Особливості управління в соціальних системах

Принципово інша картина має місце у соціальних системах, де характерними є специфічні ситуації, які неможливо завчасно перед­бачити, інші особливості. По-перше, часто ці системи, особливо макросистеми типу регіону, галузі чи держави у цілому вже виступають як певна данність. їх функціонування і критерії ефективності також немов би "задані" заздалегідь, ще до того, як певна людина почала здійснювати керівництво системою. Тобто суб'єкт управління вияв­ляється, здавалося б, непричетним до проектування керованих ним систем і, тим самим, до процесу цілепокладання. Тільки в приватних підприємствах власник чи найманий керівник може умовно вва­жатися проектувальником системи, і то тільки тоді, якщо він висту­пає його безпосереднім засновником або допомагає засновникові визначати цілі і структуру системи. Однак це не означає, що діяль­ність керівника, як суб'єкта управління, спрямована тільки на під­тримку десь, кимось і колись заданого режиму функціонування підприємства. В такому випадку система була б свідомо приречена на деградацію і вгасання. Щоб запобігти цьому, керівник повинен мати свою філософію і стратегію управління, бачення місії орга­нізації, систему цілей, умови і критерії ефективного функціонування підприємства і перспективи розвитку у продуктовій, технологічній, організаційній і кадровій сфері, моніторинг зовнішнього середовища системи і урахування його змін. Неодмінними елементами філософії і стратегії управління має бути методологія управлінської діяльності, доцільні управлінські технології і корпоративна культура (рис. 13).

По-друге, цілі соціальної системи виступають результатом складної взаємодії різноманітних цілей, прагнень та інтересів ба­гатьох людей, сукупності яких утворюють її підсистеми.

Звичайно, не може бути й мови про просту суму цих цілей, оскільки вони можуть розрізнятися і суперечити одна одній. їх узгод­ження, узагальнення та інтегрування у спільні цілі відбуваються досить складним чином, причому в переважній більшості випадків домінуючими у обраній системі „загальносуспільних'' цілей виявля­ються цілі представників владних кіл. Якими б "демократичними" ідеями і гаслами вони не оперували, у дійсності ж у будь-якому сус­пільстві, користуючись своїм владним становищем, вони привласнюють статус еліти, що нібито дозволяє їм вважати себе кращою, найрозумнішою частиною народу і виступати від його імені, виражати Його інтереси. У практичній же діяльності вони завжди керуються винятково власними інтересами чи інтересами свого клану. Це наочно демонструють як закордонні, так і наші "народні обранці".

 

Рис. 13. Загальна структура стратегії управління соціальною системою

В період передвиборної боротьби вони щедро роздають народові обіцянки "істотно поліпшити його життя", підвищити рівень заробітної плати, пенсій та стипендій, знизити рівень оподаткування, створити нові робочі місця тощо. Однак ці обіцянки навдивовиж швидко забувають­ся відразу після от­римання депутатсь­кого мандату. Пе­рехід же на систему виборів списка­ми взагалі відсікає можливість будь-яких контактів електорату зі своїми обранцями, гарантуючи багатьом з них майже автоматичне "обрання" і перетворення на довічних "професійних" депутатів. Хоча саме професіоналізму багатьом з них завжди бракує.

По-третє, при всьому прагненні окремих людей при владі використовувати її виключно у власних інтересах та інтересах своїх наближених, вони не можуть цілком ігнорувати інтереси переважної більшості людей. Керівник підприємства або фірми повинен враховувати інтереси працівників, керівники регіональних структур і органів місцевого самоврядування - інтереси територіальних громад. Зрозуміло, що й вищі державні керівники, урядовці, чиновники всіх рівнів повинні не забувати про інтереси громадян. Відверте ж їх ігнорування загрожує не тільки суспільній стабільності, а й самим порушникам. Це справед­ливо для управління соціальною системою будь-якого рівня.

Історія багата прикладами кривавих драм, викликаних відвер­тим ігноруванням інтересів народу, під яким би приводом воно не здійснювалось. Навіть "всенародна любов" не вберегла ні Гітлера, ні Муссоліні, ні Чаушеску. Історія гідно оцінила злочини Сталіна, всього так званого "соціалістичного" ладу і комуністичної ідеології. Те саме можна сказати й з приводу діяльності Салазара чи Франко, Мао Цзедуна, Піночета чи Хусейна.

Для знання керівниками інтересів і настроїв працівників і належ­ного їх урахування при управлінні велику роль відіграє принцип зворотного зв'язку. Його сутність полягає в тім, що керівні впливи суб'єкта управління на соціальну систему мають формуватись виключ­но на основі даних, що надходять від об'єкта управління до його суб'єкта і свідчать про стан об'єкта, характер його функціонування та реакцію на ті чи інші керівні впливи і зовнішні збурення. З погляду на напрямки інформаційних потоків, вони немов би міняються місцями. Об'єкт управління може здійснювати і здебільшого дійсно здійснює істотний вплив на його суб'єкт, виступаючи в процесі цієї взаємодії вже начебто в ролі суб'єкта. Ця обставина перетворює управлінську взаємо­дію, надає їй об'єктно-суб'єктного характеру.

Принцип зворотного зв'язку є універсальним і має місце в управ­лінні технічними системами, однак особливості об'єктно-суб'єктної взаємодії характерні тільки для соціальних систем. Там, де цей прин­цип порушується чи взагалі відсутній, там відсутні або спотворюються зміст і результати соціального управління. Спіркін вважає, що "прин­цип зворотного зв'язку передбачає як необхідний момент обмін інфор­мацією. Таким чином, соціальне управління - це інформаційний процес із зворотнім зв'язком. У принципі зворотного зв'язку здійснюється інформаційний вплив об'єкта управління на його суб'єкт". Принци­повою є і теза, що "в суспільстві цей принцип діє неперервно, оскільки дії, які є відповідями керованої системи, впливають на динаміку управлінських актів керуючої системи, яка постійно враховує інфор­мацію, яка щойно надходить" [98, с. 435-436].

По-четверте, управління соціальними системами істотно ускладнює вплив на них величезної кількості зовнішніх і внутрішніх факторів, частину яких навіть важко виявити та ідентифікувати, особливо коли їх спільна дія набуває складного характеру. Результати ж інших впливів виявляються тільки через дуже великий проміжок часу внаслідок знач­ної інерційності соціальних процесів. Так, впливом Великої Вітчизняної війни на демографічну ситуацію в Україні стало істотне зменшення народжуваності в 1941-1951 pp., поки підросло і досягло репродук­тивного віку нове покоління чоловіків. Друга хвиля спаду (дещо менш чутлива) мала місце через 20-25 років, коли до активного життя увійшло покоління, народжене під час першої хвилі. Сьогодні діє третя хвиля, ускладнена соціально-економічною кризою 1991-2000 pp. і зубожінням населення через непрофесійну й відверто антинародну політику Кравчу-ка-Кучми. Ситуація відбиває і світову тенденцію старіння населення та скорочення його чисельності у більшості економічно розвинених країн.

Цілі і зміст соціального управління, його закономірності та шля­хи подальшого удосконалювання відповідно до світових тенденцій суспільного розвитку є предметом вивчення різних наукових дисциплін - соціальної філософії, системного аналізу, теорії управління, психології, педагогіки, демографії, футурології тощо. Через складнос­ті й різні підходи кожної з них, і предмет філософії управління має складний ієрархічний характер.

З урахуванням цього загальну структуру процесу управління, наведену на рис. 12, слід доповнити зв'язками, які характеризують вказані впливи і призначені для сприйняття та переробки інформації про них, як це наведено на рис. 14.

Рис. 14. Структура управління з урахуванням зовнішніх впливів

 

Тут умовно ці впливи показано так, що вони діють лише на об'єкт управління. В реальності ж, їхньої дії можуть зазнавати і суб'єкт управління, і процес функціонуван­ня відповідної систе­ми, і процес управлін­ня, і навіть характер та інтенсивність самих зворотних зв’язків. Відзначимо, що з усієї множини зовнішніх впливів мож­на виділити контрольовані та неконтрольовані. Останні також; істотно ускладнюють управління соціальними системами внаслідок інформа­ційної невизначеності.

По-п'яте, характерною рисою управління більшості соціальних систем є те, що управління в цілому, підготовка і реалізація рішень здійснюється в умовах інформаційної невизначеності через прин­ципову неможливість одержання повної інформації про всі фактори, що діють на систему. Дія цих факторів може залежати від стану системи чи її функціонування. Наочну ілюстрацію цього дає рис. 14.

Для соціальних систем характерне різне розуміння і тракту­вання одних і тих самих речей і явищ різними людьми. Це зумовлює істотний вплив на прийняття управлінських рішень низки чинників суб'єктивного характеру. Невизначеність управління може бути зу­мовлена й неоднозначністю відгуку різних елементів соціальних сис­тем на одні й ті самі керуючі впливи, багатоваріантністю їх поведін­ки і напрямків розвитку в точках біфуркації.

По-шосте, на відміну від технічних систем, де результат управління виявляється порівняно швидко, у соціальних системах, через їх інерцій-ність, реальний результат управлінського впливу може виявлятися та усвідомлюватися суб'єктом управління через багато років і навіть деся­тиліть. Це вимагає від керівників системного і стратегічного характеру мислення, розвинених прогностичних здібностей і здатності бачення можливих наслідків різних варіантів управлінських рішень.

В реальному житті далеко не кожному керівникові властиві такі якості. Та й неможливо у кожній соціальній системі мати ідеального ке­рівника. Однак кожному керівникові, незалежно від його рівня, освіти, стажу роботи тощо, необхідно пам'ятати, що, як говорили античні мудреці, не соромно чогось не знати чи не уміти, треба лише знати, хто це знає та уміє, бути спроможним вислухати його і враховувати слушні по­ради у своїй управлінській практиці або доручити виконувати певну справу тому, хто може це зробити якомога краще. На жаль, в дійсності має місце відверте ігнорування цього положення. В Україні плідно діють аналітичні центри з високопрофесійними працівниками. Вони мають ці­каві, всебічно обґрунтовані корисні розробки. Однак влада не поспішає ними користуватись, що призводить до непрофесійних дій, прийняття неоптимальних, а то і хибних рішень, які часто доводиться скасовувати. Через це керівник отримує неповну, спотворену і перекручену інформацію про об'єкт, і його керівні впливи (сформовані на основі недостовірної інформації) також зазнають спотворення, зумовленого через суб'єктивність їх сприйняття виконавцями та свідомо внесено­го у сприйняття суб'єктивного відношення до своєї діяльності, до ке­рівника та його впливів. Адекватність управлінських впливів реаль­ному стану об'єкта часто принципово неможлива через їх супереч­ність обмеженням правової, моральної, релігійної та іншої природи. З урахуваннях проаналізованих особливостей і можливого спотво­рення інформації схема управління в соціальних системах спрощено і з певною мірою умовності, можна представити на рис. 15.

 

 

Рис. 15. Спотворення інформації в процесах соціального управління

Принципова можливість наявності в управлінні інформаційних невизначеностей, зумовлених недосконалістю об'єкта управління, характером прямих і зворотних зв'язків та наявністю зовнішніх впливів, не дозволяє діяти за раз і назавжди визна­ченим шаблоном.

Це вимагає від керівника творчого підходу і робить управління не тільки наукою, але й мистецтвом.

Успішна управлінська діяльність в таких умовах вимагає від ке­рівника високої професійної компетентності в обраній сфері, сильної волі, інших необхідних особистісних якостей, а також: розвиненої ін­туїції, уміння ефективно використовувати фізичні, психічні та інтелектуальні резерви свого організму, у тому числі й можливості підсвідо­мості. Це дозволить йому швидше знаходити оптимальний варіант управлінського рішення в складних проблемних ситуаціях, для яких особливо характерними є інформаційна невизначеність і дефіцит часу на прийняття рішень. А це зумовлює ризик прийняття хибних рішень.

Численні історичні приклади і реальна управлінська практика в різ­них сферах життєдіяльності суспільства переконливо свідчать, що в складних ситуаціях сильні керівники миттєво приймали рішення, які згодом ана­літики визнавали оптимальними. У відповідь на запитання, як це рішення їм спало на думку, практично кожний відповідав, що воно виникало раптово в готовому вигляді, немов кимось підказане іззовні. Іншими словами, це рішення формувалося у керівника на інтуїтивному рівні, виникало у підсвідомості, тобто при цьому дійсно ефективно викорис­товувались психологічні резерви його особистості.