ТОП 10:

СПЕЦИФІЧНІ ПРИНЦИПИ МЕТОДОЛОГІЇ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ



Крім розглянутої вище сукупності загальнометодологічних принци­пів, які стосуються будь-якої діяльності і носять універсальний характер, практично для кожного окремого виду людської діяльності можна визна­чити і певну сукупність своїх специфічних положень. Вони виступають природною конкретизацією загальнометодологічних принципів стосовно цієї діяльності та своєрідним відображенням і урахуванням найбільш характерних її особливостей. З позицій філософії діяльності всю мно­жину цих положень можна поділити на дві великі групи.

Положення першої групи являють собою певне узагальнення практичного досвіду виконання цієї діяльності та виступають у формі рекомендацій стосовно найбільш доцільного її здійснення. На цій підставі положення першої групи слід вважати найімовірніше технологічними.

Друга ж група включає положення, які виступають результатами узагальнення не тільки безпосередньо самого досвіду цієї діяльності, а й також: осмислення та узагальнення і самих рекомендацій щодо її поліпшення. Іншими словами, це узагальнення здійснюється на більш високому рівні абстракції і виступає результатом певного філософ­ського осмислення змісту, сутності та призначення цієї діяльності. Тому положення цієї групи і становлять сукупність специфічних принципів методології відповідного виду діяльності.

Істотна складність і навіть певною мірою унікальність, характерні для професійної діяльності керівника в сфері управління соціальними системами, а також: висока міра особистої відповідальності за можливі результати і наслідки його управлінських дій і рішень обумовили під­вищений інтерес до вивчення не тільки практичного досвіду керуван­ня, а й до результатів його теоретичного узагальнення. Серед останніх важливе місце посідають філософія управління взагалі та методологія управлінської діяльності, зокрема.

Слід зазначити, що методологія соціального управління, як і будь-якої іншої людської діяльності, ґрунтується на проаналізованих вище принципах. В той же час, для свого успішного здійснення управлінська діяльність повинна виходити також і з певних специфічних принципів, які відображають саме її характерні особливості. Являючи собою не­від'ємну частину філософії управління, загальна методологія управ­лінської діяльності разом з тим певною мірою протистоїть їй, оскільки спрямована переважно на практичне забезпечення належної ефектив­ності цієї діяльності.

Таким чином, між; цими двома, певною мірою полярними, рів­нями осмислення та узагальнення теорії і практики управління зна­ходиться ще один, який включає теоретичне осмислення суто прикладних питань управлінської діяльності, але в той же час не стосується її технологічних аспектів. Цей рівень і виступає відображенням сукупності тих положень, які вище було названо спе­цифічними принципами методології конкретної, в даному випадку управлінської діяльності.

Тому до цього рівня ми й віднесли питання і положення, які, на наш погляд, можна було б назвати прикладною методологією управління. Варто підкреслити, що ці положення відіграють значну роль, особливо при організації управлінської підготовки фахівців, при виборі та обґрунтуванні її цілей, змісту та педагогічних тех­нологій. Тому існують всі підстави вважати їх специфічними прин­ципами методології управлінської діяльності.

Такий підхід викликаний тим, що, крім розглянутих вище принципів управлінської діяльності, які носять загальметодологічний характер, особливості феномену управління вимагають, щоб його прикладна методологія включала такі специфічні принципи, як моральна домінанта управлінської діяльності, її відповідність право­вим нормам, інформаційне забезпечення, послідовність, обов'язко­вість, справедливість, довіра, гуманність тощо.

Загальну їх сукупність наочно можна показати за допомогою рис. 63.

Рис. 63. Специфічні принципиметодології управлінської діяльності

Уявляється очевид­ним, що внутрішня струк­тура системи цих прин­ципів включає певну су­купність зв'язків між ним, які відображають ціліс­ність, складність і багатоаспектність самої управ­лінської діяльності та існу­ють цілком об'єктивно.

Це означає, що по­рушення чи неналежне дотримання конкретним керівником хоча б одно­го з цих принципів спри­чиняє зниження загаль­ної ефективності управління, а отже погіршує і процеси функціонування та розвитку від­повідної соціальної системи. Розглянемо кожен з цих принципів дещо детальніше.

Принцип моральної домінанти у здійсненні управління соці­альними системами являє собою одне з фундаментальних положень методології управлінської діяльності. Він виступає відображенням загальносвітових процесів зростання ролі особистісного чинника, демократизації суспільного життя та широкого усвідомлення істот­ного регулятивного значення норм суспільної моралі для всіх сфер життєдіяльності соціуму, у тому числі й для управління ним.

Сутність цього принципу полягає в тім, що в будь-яких своїх діях керівник повинен не тільки дотримуватися насамперед вимог визначених морально-етичних норм, а й виходити з цих вимог при підготовці, прийнятті та реалізації відповідальних управлінських рішень. Іншими словами, він повинен постійно відчувати свою особистісну відповідальність перед Богом, людьми і своєю совістю за можливі наслідки цих рішень.

Більш того, ми глибоко впевнені, що аморальна людина в принципі не може бути справжнім успішним керівником, оскільки вона ніколи не матиме ані належної поваги своїх підлеглих, ані морального авторитету серед ділових партнерів. А це неодмінно обов'язково негативним чином позначатиметься як на безпосередніх результатах виробничої діяльності організації, якою вона керує, так і її іміджі та навіть на конкурентоспроможності. Недарма сьогодні у світовому бізнесі така велика увага приділяється питанням ділової етики та моральності ділових відносин.

Надзвичайно важливе значення в методології управлінської діяль­ності має і принцип обов'язкової відповідності її змісту і харак­теру системі правових норм, що діють в конкретній державі. Сут­ність цього принципу полягає в необхідності забезпечення такого положення, коли і процес функціонування відповідної соціальної системи в цілому, і дії окремих її працівників, і управлінська діяльність керівника у цілому в жодному разі не виходили б за межі положень Конституції і чинного законодавства.

Це означає категоричну неприпустимість будь-яких порушень правових норм, прийняття рішень і здійснення дій, які заборонені, переслідуються законом і передбачають цивільну, господарську або карну відповідальність. У протилежному випадку ці порушення здатні завдати відчутних економічних чи моральних збитків самій організації, серйозно зашкодити її іміджу та особистому авторитету керівництва.

У практиці управлінської діяльності, на жаль, ще трапляються ви­падки невідповідності окремих дій та рішень чинному законодавству. Найчастіше сферою його порушення виступають накладення дисцип­лінарних стягнень або звільнення працівника з роботи без достатніх підстав. Мають місце також корупція і зловживання керівників чи інших працівників системи управління своїм службовим становищем тощо. Цілком природно, що такі випадки завдають непоправної шкоди самому винуватцю порушень, ведуть до моральних і матеріальних збит­ків організації, яка змушена виплачувати заробітну плату за виму­шений прогул тим, кого суд відновив на роботі.

Для усунення подібних порушень та їх запобігання необхідні відповідна правова підготовка керівників, стабільність законодав­чого поля, система належного інформування про зміни у законодавстві та чітка робота юридичних служб підприємств та організацій.

Дуже важливу роль в успішному здійсненні управлінської діяльнос­ті відіграє методологічний принцип належного її інформаційного забез­печення. Сутність цього принципу полягає в тому, що кожне рішення стосовно необхідності застосування того чи іншого управлінського впли­ву на відповідну систему та щодо його характеру має бути всебічно обґрунтованим і прийматися тільки на підставі достовірної інформації про реальний стан цієї системи та режим її функціонування. Мається на увазі, перш за все, інформація про наявність неприпустимих її відхилень від заданого чи бажаного стану чи режиму функціонування та про фактичні значення цих відхилень.

В той же час обов'язково необхідно враховувати, що управління завжди здійснюється в умовах певної інформаційної неповноти та невизначеності. При цьому вона може виникати і внаслідок простого загаяння з надходженням належної інформації через інерційність як самих процесів, що відбуваються в системі, так і процесів контролю та діагностування її стану і режиму функціонування. Крім того, на якість управління може негативно впливати надмірність інформації, коли другорядні дані (своєрідний інформаційний шум) заважають і ускладнюють оперативний аналіз дійсно необхідних даних.

Тому принцип інформаційного забезпечення, цілком природно, включає й вимоги необхідної інтелектуальної підтримки процесів підготовки і прийняття управлінських рішень, яка реалізується за 342

допомогою відповідних математичних моделей, методів, алгоритмів і технологій обробки інформації.

Методологія управлінської діяльності була б неповною і без принципу послідовності при здійсненні управлінських функцій. В практиці соціального управління цей принцип полягає у наявності та послідовному використанні чітко продуманої і логічно взаємозумовленої системи підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень і дій. Це означає, що колене прийняте рішення є достатньо обґрунтованим, логічно і неминуче випливає з усієї, заведеної в організації, системи роботи і не підлягає скасуванню або перегляду ще до завершення повного виконання його основних положень, тобто до досягнення тих цілей, які й переслідувало його прийняття.

Винятки, цілком природно, можуть допускатися тільки у тих ви­падках, коли це рішення вже виконано повністю або коли обставини, що викликали необхідність його прийняття, настільки істотно змінилися, що вимагають розробки і прийняття, узгодження, ухвалення та реалізації принципово нового рішення.

При такій організації управлінська діяльність здійснюватиметь­ся чітко, без метушливих непослідовних дій, без безглуздого смикан­ня та метушні, які дезорганізують роботу людей, помітно знижують ефективність функціонування організації та істотно підривають ав­торитет її керівника. При цьому ще й істотно погіршується соці­ально-психологічна ситуація в колективі, що також: зменшує коефі­цієнт його корисної дії.

Природно, що цей принцип зовсім не виключає і необхідності рі­шучого скасування дійсно помилкових рішень, коли виявляється їх хибність та невідповідність вимогам конкретної ситуації. Однак неухиль­не дотримання методологічних принципів управлінської діяльності та рекомендацій науки, використання кращих здобутків мистецтва ефек­тивного управління практично виключають можливість подібних помил­кових рішень та дій.

В системі специфічних принципів методології управлінської діяльності дуже важлива роль належить і принципу обов'язковості. Його глибинна сутність означає необхідність неухильного виконання прийнятих рішень, зобов'язань за досягнутими домовленостями з ді­ловими партнерами та обіцянок, які дає керівник іншим людям, незалежно від їхнього соціального і психологічного статусу чи поса­дового стану.

Водночас цей принцип передбачає належну виваженість при прийнятті управлінських рішень, певних зобов'язань чи даванні обі­цянок. У цьому відношенні він виявляється досить тісно пов'язаний з принципом моральної домінанти управлінської діяльності та з вимо­гами особистої відповідальності керівника за можливі результати і наслідки його дій і рішень.

Порушення цього принципу також; здатне завдавати серйозної шкоди його особистому діловому авторитету та іміджу всієї організа­ції. Тому набагато краще утримуватися від непродуманих обіцянок, ніж; потім перепрошувати за неможливість їхнього виконання. Норми етики ділових відносин і сама практика управлінської діяльності переконливо свідчать про те, що обов'язковість керівника являє собою один з центральних елементів формування його високої організаційної культури як важливої частини філософії управління у її вузькому роз­мінні та сприяє забезпеченню високої ефективності спільної діяльності керованого ним колективу та кожного виконавця.

В сучасних умовах, коли істотно ускладнюються цілі, зміст і харак­тер управлінської діяльності, винятково важливого значення набуває методологічний принцип довіри. Зміст цього принципу полягає не тіль­ки у можливості, а й у необхідності широкого використання керівником ефективних управлінських технологій делегування повноважень безпосе­реднім виконавцям.

Це означає, що вони одержують не тільки заздалегідь визначені завдання та обов'язки, але й отримують необхідні для їхнього успішного виконання права і повноваження і водночас несуть за результати виконання цих завдань повну відповідальність.

Застосування цього принципу не тільки відкриває широкі мож­ливості для реалізації творчого потенціалу кожного працівника, але й, що є надзвичайно важливим, дозволяє істотно підвищити загальну продуктивність і якість праці самого керівника. Дійсно, звільняючи його від виконання безлічі рутинних функцій, практика делегування повноважень дозволяє керівникові зосередити свою увагу, час та енергію, свій інтелектуальний та емоційний потенціал на успішному вирішенні питань стратегічного характеру.

Методологічний принцип справедливості в управлінській діяль­ності означає перш за все наявність чіткої продуманої системи дисцип­лінарної практики в організації та послідовне і неухильне дотримання її основних положень. Це означає, по-перше, що розподіл доручень працівникам здійснюється у повній відповідності до їхніх функціо­нальних обов'язків та посадових інструкцій, індивідуальних здібностей, можливостей, прагнень та інтересів. При цьому обов'язково слід врахову­вати рівень інтелектуального і фізичного розвитку працівника, рівень його освіти, ділової кваліфікації, загальної і професійної культури.

По-друге, заохочення і покарання мають здійснюватися у строгій адекватності з кількістю та якістю виконаної роботи, або з характером провини. При цьому, як рекомендує теорія і практика менеджменту, заохочення повинні оголошуватися привселюдно і служити стимулом подальшої творчої праці людини, а покарання - тільки наодинці, щоб не принижувати людську гідність винуватця.

Слід зазначити, що само по собі поняття справедливості є досить складним і суперечливим. Його філософський аналіз має враховувати, що за своєю сутністю справедливість являє собою не правову, а мо­ральну категорію. Крім того, у кожного члена соціуму існує своє інди­відуальне розуміння справедливості. Цілком природно, що у керівника і виконавців уявлення про справедливість також; дещо відрізняються.

У зв'язку з цим ми цілком свідомо обмежуємо свій аналіз з усього можливого простору застосування поняття справедливості виключно специфічною сферою методології управлінської діяльності. Тому і в розуміння сутності принципу справедливості ми вкладаємо зазначений вище сенс.

Надзвичайно важливого значення набуває сьогодні й методоло­гічний принцип гуманності управлінської діяльності. Він означає, що будь-яка управлінська діяльність повинна бути спрямована на­самперед на людину з її особистою гідністю, її індивідуальними праг­неннями, цілями та інтересами.

Тому завдання керівника і практики управління взагалі полягає у всебічному урахуванні цих чинників та у створенні сприятливих умов для можливості максимально повної самореалізації працівника, для розкриття його творчої особистості, реалізації інтелектуального та професійного потенціалу кожної людини та їх спрямування на успішне досягнення цілей організації.

Мистецтво керівника повинно полягати у його умінні мобілізувати індивідуальні мотиви й інтереси кожного працівника та спрямовувати їх на вирішення стратегічних завдань. При цьому людина повинна одер­жувати задоволення не тільки від результатів своєї праці та рівня її оплати, але й від можливості своєї самореалізації в процесі її виконання, від свого соціального та психологічного статусу в організації, від тієї поваги, яка виявляється до її особистості.

Вважаємо за необхідне підкреслити, що методологія управлін­ської діяльності аж ніяк не повинна розглядатися як певний набір інструкцій або якихось універсальних положень і правил. її визна­чальна мета полягає в тому, щоб давати керівникові лише загальні орієнтири, за допомогою яких він міг би свідомо й осмисленно фор­мувати свою управлінську політику та свій власний стиль керів­ництва, міг би чітко та послідовно їх реалізовувати. В дійсності керівник має це здійснювати з обов'язковим урахуванням конкрет­них цілей і завдань організації, особистісних характеристик, здібнос­тей і особливостей як своїх власних, так і своїх працівників.

Надзвичайно важливого значення набуває також організація моніторингу і аналізу стану зовнішнього відносно організації середо­вища, процесів, що відбуваються в ньому, та їхнього впливу на дану систему. Це стосується також: і багатьох інших обставин, повністю врахувати які заздалегідь неможливо в принципі. Саме ця обстави­на, по суті, і робить управління не тільки наукою, а й справжнім мистецтвом, вимагає від керівника інноваційного мислення і твор­чого підходу до здійснення управлінської діяльності. Однак у будь-якому разі успіх цієї діяльності значною мірою ґрунтується на дотри­манні проаналізованих вище основних методологічних принципів.

Контрольні запитання і завдання

35. Розкрийте сутність загальнометодологічного принципу каузальності та покажіть характерні особливості його застосування в теорії та практиці управлінської діяльності.

36. Наведіть перелік специфічних принципів методології управлінської діяльності.

37. Що дозволяє вважати специфічні принципи своєрідною прикладною методологією управління?

38. Розкрийте сутність специфічного принципу моральної домінанти в методології управлінської діяльності.

39. Розкрийте сутність специфічного принципу правової відповідності в методології управлінської діяльності.

40. Розкрийте сутність специфічного принципу інформаційного забезпе­чення в методології управлінської діяльності.

41. Розкрийте сутність специфічного принципу послідовності в методо­логії управлінської діяльності.

42. Розкрийте сутність специфічного принципу моральної домінанти в методології управлінської діяльності.

43. Розкрийте сутність специфічного принципу обов'язковості в методо­логії управлінської діяльності.

44. Розкрийте сутність специфічного принципу справедливості в мето­дології управлінської діяльності.

45. Розкрийте сутність специфічного принципу довіри в методології управлінської діяльності.

46. Розкрийте сутність специфічного принципу гуманності в методології управлінської діяльності.


ПІСЛЯМОВА

Сьогодні не тільки Україна, а фактично й переважна біль­шість країн світу переживають складні й надзвичайно цікаві, а часом і вкрай суперечливі події, які носять справді глобальний характер і фактично означають кардинальні зміни загально-цивілізаційного масштабу. Вони стосуються істотних зрушень у зміні життєвих цінностей та ідеалів, визначення цілей та організації різно­манітних сфер суспільного життя. Сукупність цих зрушень визначає ста­новлення і розвиток постіндустріального суспільства.

Цілком природно, що зміна цілей і характеру суспільного вироб­ництва, в першу чергу істотне зростання ролі особистісного чинника у забезпеченні бажаної його ефективності, широке впровадження високих технологій та зміни демографічної ситуації зумовлюють необхідність від­повідної зміни підходів до організації управління соціальними системами.

Успішне вирішення надзвичайно складних завдань із забезпечен­ня належної ефективності управління та його адекватності характеру суспільних змін і потреб самих соціальних систем у якісному управлінні неможливе без глибокого філософського аналізу як умов функціонуван­ня і розвитку суспільства, так і самого феномену управління.

Тому зовсім не випадковим виявляється той інтерес до філософії управління як теоретичної, світоглядної, методологічної та прогнос­тичної основи управлінської діяльності, який виявляють і досвідчені керівники-практики, і молоді люди, що тільки освоюють складне і відповідальне мистецтво управління людьми і студенти, які готуються до майбутньої професійної діяльності у сфері менеджменту.

Відсутність же необхідної навчальної літератури з філософії управління істотно ускладнює можливості кожної з цих категорій отримати систематичне знайомство з цим надзвичайно важливим і цікавим курсом. Досвід авторів з його викладання дозволив здійсни­ти спробу систематизувати лекційний матеріал і запропонувати його у вигляді підручника. Ми цілком усвідомлюємо, що така спроба, здійснена вперше в Україні, не може забезпечити належної доско­налості. Однак сподіваємось, що критичні зауваження користувачів цієї книги та інших її читачів сприятимуть подальшому удосконален­ню як її змісту, загальної структури, так і характеру викладення навчального матеріалу.

Сподіваємось також;, що серед користувачів нашої роботи все-таки досить багато тих, хто знайшов у ній щось цікаве і корисне для себе і своєї діяльності. Вважаємо, що сформульовані та викладені нами основ­ні положення філософії управління дадуть їм змогу краще усвідомити сутність філософського підходу до аналізу складних проблем суспільного життя, усвідомити сутність самого феномену соціального управління, визначити на цій основі раціональні шляхи і засоби істотного підви­щення ефективності їхньої управлінської діяльності.

Будемо раді, якщо знайомство з результатами нашої праці ви­явиться плідним і сприятиме активному впровадженню принципів наукового управління в суспільно-політичну та соціально-економічну практику України, сприятиме зростанню добробуту її населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрущенко В. П. Історія соціальної філософії: (Західноєвропейський контекст): Підруч. для студ. вищ. навч. закл. - К.: Тандем, 2000. - 416 с.

2. Афанасьев В. Г. Научное управление обществом. (Опьіт системного исследования). - М.: Политиздат, 1973. - 390 с.

3. АшинГ. К., Понеделков А. В., Игнатов В. Г, Старостин А. М. Осно-вьі политической злитологии. - М.: ПРИОР, 1999. - 304 с.

4. Бабосов Е. М. Социология управлення: Учеб. пособие. - Минск: Тет-раСистемс, 2000. - 288 с.

5. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Основьі психологии управлення: Учебник. - Харьков: Ун-т внутренних дел, 1999. - 528 с.

6. Белебеха І. О. Українська еліта. - Харків: Видання журналу «Березіль», 1999. - 346 с.

7. Бжезінський 3. Велика шахівниця. - Львів - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. - 236 с.

8. Вир Cm. Кибернетика и управление производством. - М.: Наука, 1965. -391с.

9. Большая Советская Знциклопедия. В ЗО т. - Т. 7. - М.: Советская Знциклопедия, 1972. - 608 с.

10. Большая Советская Знциклопедия. В ЗО т. - Т. 16. - М.: Советская Знциклопедия, 19 74.-616с.

11. Большая Советская Знциклопедия. В ЗО т. - Т. 27. - М.: Советская Знциклопедия, 1977. - 624 с»

12. БудзанБ. П. Менеджмент в Україні: сучасність і перспективи. - К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи", 2001. - 349 с.

13. Бутенко А. П. Глобализация: сущность и современньїе проблеми // Социально-гуманитарньїе знання. - 2002. - №3. - С. 3-18.

14. Васянович Г. П. Вступ до філософії: Навч. посібник. - Львів: Норма, 2001.-216 с.

15. Володькина М. В. Стратегический менеджмент: Учеб. пособие. - К.: Знання-Прес, 2002. - 149 с.

16. Воронина Т. П. Перспективи образования в информационном обществе // Философия образования. - М.: Новое тьісячелетие, 1996. - С. 195-200.

17. Гаврилішин Б. Дороговкази в майбутнє. - К.: Основи, 1993. - 238 с.

18. Герасимчук А. А., Тимошенко 3. І. Курс лекцій з філософії: Навч. посіб­ник. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2002. - 422 с.

19. Гончаренко СУ. Український педагогічний словник.-К: Либідь, 1997.-376 с.

20. Гошко А. А., Дмитренко Г. А. Опорная концепция формирования управ-ленческой злитьі в Украине и других восточнославянских государствах. -К., 2001. -76 с.

21. Гоффи Р. Многообразие культур в организации //Менеджмент. - М.: ЗЛО „Олимп-Бизнес", 1999. - С. 197-207.

22. Гриценко А. Третий - нужньш?//3еркало недели- №9.-08.03.2003.-С. 9.

23. Грушевський М. С. Історія України-Руси. В 11т., 12 кн. - Т. 1. - К.: Наукова думка, 1991. - 736 с.

24. Губерський А., Андрущенко В., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз. - К.: Знання України, 2002.-580 с.

1 Кремень В. Г., Пазиніч С. М., Пономарьов О. С.

25. Деревянко Е. В. Неизбежность аристократического духа: учение Хосе Ортеги-и-Гассета об общественном идеале // Социологические иссле­дования. - 1992. - № 6. - С. 104-113.

26. Диев B.C. Феномен современного управления с позиций науки и фи­лософии // Философия науки. - 2001. - № 3. - С. 106-117.

27. Долгосрочный прогноз социально-экономического развития Украины /И. В. Кононенко, В. Л. Лисицкий, А. С. Пономарев, В. И. Алехин. -Харьков, 1999. - 176 с.

28. Друкер П. Ф. Задачи менеджмента в XXI веке: Пер с англ.: Учебн. пособие. - М.: Издательский дом "Вильяме", 2000. - 272 с.

29. Друкер П.Ф. Практика менеджмента: Пер. с англ.: Учеб. пособие. -М.: Издательский дом „Вильяме", 2000. - 398 с.

30. Дьяченко М. И., Кандыбович Л. А. Психологический словарь-спра­вочник. - Минск: Харвест, М.: ACT, 2001. - 576 с.

31. Ерышев А. А., Лукашевич Н. П., Сластенко Е. Ф. Логика: Курс лек­ций. - К.: МАУП, 2000. - 184 с.

32. Заветный С.А. Социальное управление и личностное самоуправление: истоки и взаимодействие. - Харьков: Фолио, 1999. - 383 с.

33. Звіт про світовий розвиток: Важке завдання розвитку / Пер. з англ. -К.: Абрис, 1994.-270 с.

34. Згуровсъкий М. 3. Шлях до суспільства, заснованого на знаннях // Дзеркало тижня. -№ 2. -21.01.06. - С. 1,14.

35. Зїізюн І. А. Людина в контексті гумантірної філософії // Професій­на освіта: Педагогіка і психологія. Польсько-український щорічник. - Вип. 1. - Ченстохова-Київ, 1999. - С 323-333.

36. История менеджмента: Учеб. пособие/ Под ред. Д. В. Валового. -М.: ИНФРА-М, 1997. - 256 с.

37. Кнорринг В. И. Теория, практика и искусство управления. - М.: Изда­тельская группа НОРМА - ИНФРА-М, 1999. - 528 с.

38. Князев В. М. Соціальна технологія та управління соціальними процеса­ми в Україні / Національний інститут стратегічних досліджень. - Вип. 38. - К., 1995. - 36 с

39. Князева Е. Илья Пригожий - Физик и философ // Наука и жизнь. -2002.-№ 11.-С. 8-9.

40. Козлова О. Н. Управляемость социальной жизни: от быта к бытию // Социально-гуманитарные знания. - 2002. - № 1. - С. 128-138.

41. Кофман А. Введение в теорию нечетких множеств. - М.: Радио и связь, 1982. - 432 с.

42. Кравчук Л. М. Держава і влада: досвід адміністративної реформи. - К.: Інформаційно-видавничий центр „Інтелект", 2001. - 192 с

43. Крапивенский С. Э. Социальная философия: Учебник для студентов вузов. - М.: Гумантарный центр ВЛАДОС, 1998. - 416 с.

44. Краткий политический словарь / Абаренков В. П., Аверкин А. Г., АгешинЮ. А. и др. - Сост. И общ. Ред. Л. А. Оникова, Н. В. Шишлина. -3-е изд., доп. - М.: Политиздат, 1983. - 367 с.

45. Краткий философский словарь / Под ред. А. П. Алексеева. - Изд-2-е. -М.: Проспект, 2001. - 496 с.

46. Кремень В. Г. От „киосковой" психологии - к образованию в тече­ние жизни // День. - 01.02.03. - С. 14.

Філософія управління

47. Кремень В. Г. Новий етап модернізації освіти // Проблеми та перспек­тиви формування національної гуманітарно-технічної еліти: 36. наук, праць. - Ч. 1. - Харків: НТУ "ХПГ, 2002. - С.3-6.

48. Кремень В. Г. Сучасна філософія освіти як визначальний фактор авто­ритету соціальної держави // Теорія і практика управління соціаль­ними системами. - 2004. - №2. - С 3-10.

49. Кремень В. Г. Людиноцентризм - основа національної доктрини розвит­ку освіти в Україні // Проблеми та перспективи формування націо­нальної гуманітарно-технічної еліти. - Вип. 5 (9). -Харків, 2004. - С.3-10.

50. Кремень В. Г., Табачник Д. К, Ткаченко В. М. Україна: альтернативи пос­тупу (критика історичного досвіду). - К.: ARC-UKRAINE. - 1996. - 793 с.

51. Кудин В. А. Средства массовой информации и профессиональное образование (философско-педагогический аспект исследования). -Харків: НТУ „ХПГ, 2002. - 207 с.

52. Кудин В. А. Крутогорьями жизни (Повесть о моем современнике). -К., 2002.-380 с.

53. Кудін В. О. Освіта в інформаційному суспільстві. - К.: Телепрескор-порація "Республіка", 1998. - 152 с.

54. Лешкевич Т. Г. Философия науки: традиции и новации: Учеб. пособие для вузов. - М.: ПРИОР, 2001. - 428 с.

55. Лозовой В. А. Нравственная культура личности: содержание и пути формирования: Учеб. пособие. - Харьков: Народная украинская ака­демия, 2001. - 44 с.

56. Лысый В. Создание новой «философии управления на промышлен­ном предприятии посредством деловой игры // Персонал, 2002. -№2.-С. 79-81.

57. Людина в сфері гуманітарного пізнання. - К.: Український Центр духовної культури, 1998. - 408 с.

58. Макбурні Г. Глобалізація: нова парадигма політики вищої школи // Вища школа. -2001.- № 1.-С. 104-119, 122.

59. Макиавелли Н. Государь. Рассуждения о первой декаде Тита Ли­вия. - СПб.: Азбука, 2000. - 273 с.

60. Миголатпьев А. А. Философия государства // Социально-гуманитар­ные знания. - 2001. - № 6. - С. 42-60.

61. Минцберг Г., Альстпрэнд Б., ЛэмпелДж. Школы стратегий / Пер. с англ. под ред. Ю.Н. Каптуревского. - СПб.: Питер, 2000. - 336 с. - (Серия "Теория и практика менеджмента").

62. Михалъченко М. І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. - Дрогобич: ВФ "Відродження", 2004. - 488 с

63. Міщенко В., Науменкова С. Особливості функціонування вищої школи України в ринкових умовах: вища школа України між минулим і майбутнім // Вища школа. - 2001. - № 1. - С. 6-17.

64. МоулДж. Обратите внимание на ваши манеры: Европейская куль­тура бизнеса. - Харьков: Харьковский государственный политехни­ческий институт, 1997. - 220 с.

65. Нечепоренко А. С. Твоя доля - в твоїх руках / Педагогіка для всіх. -Харків: ХДУ, 1995. - 206 с.

66. Николаев В. И., Брук В. М. Системотехника: методы и приложения. -Л.: Машиностроение, Ленингр. отд-ние, 1985. - 199 с.

67. Новейший философский словарь: 2-е изд., переработ, и доп. - Мн.: Ин-терпрессервис; Книжный дом, 2001. - 1280 с. - (Мир энциклопедий).

68. Новий російсько-український словник-довідник: Близько 100 тис. слів / Уклад. С. Я. Ермоленко та ін. - Вид. 2-е, доп. і випр. - К.: Довіра: УНВЦ „Рідна мова", 1999. - 878 с. - (Б-ка держ. службовця. Держ. мова і діловодство).

69. Основы социального управления: Учебн. пособие / А. Г. Гладышев, В. Н. Иванов, В. И. Патрушев и др. Под ред. В. Н. Иванова. - М.: Высшая школа. 2001. - 271 с.

70. Острейковский В. А. Теоретико-множественное и динамическое опи­сание систем: Конспект лекций по курсу "Основы теории систем". -Обнинск: Обнинский ин-т атомной энергетики, 1987. - 103 с.

71. Пагутяк Г. Эссе об экономической свободе // День. - № 30 -24.02.2006. -С. 5.

72. Пазиніч С. М. Еротетичне спілкування як елемент управлінської культури // Теорія і практика управління соціальними системами. - 2004. - №2. - С. 70-77.

73. Пазынин С. Н. Эмпатическое общение как элемент в системе современной философии образования // Проблеми та перспективи формування націо­нальної гуманітарно-технічної еліти. - Вип. 4 (8). - Харків, 2004. - С 55-62.

74. Пазиніч С.М. Глосарій з логіки та філософії: Навч. посібник -Харків: НТУ "ХПГ, 2005. - 324 с

75. Петкова М. Пенсионная реформа: незаметный кризис и скрытые возможности // День. - № 46. - 22.03.06. - С. 6.

76. Петрушенко В. А. Філософія: Курс лекцій. Навч. посібник для сту­дентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. - К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000, 2001. - 448 с

77. Пинзеник В. М. Коні не винні, або реформи чи їх імітація. - К.: Видавничий центр „Академія", 1998. - 128 с

78. Политология. Наука о политике: Учебник / В. П. Андрушенко, Н. И. Горлач, Г. П. Головченко и др. Под ред В.П. Андрущенко и Н. И. Горлача. - Киев, Харьков, 1998. - 672 с.

79. Понамаренко О. І., Пономаренко В. О. Системні методи в економіці, менеджменті та бізнесі: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1995. - 240 с.

80. Пономарьов О. С. Логіка управління і ефективність функціонуван­ня соціальних систем // Теорія і практика управління соціальними системами. - Харків. - 2003. - № 3. - С 17-24.

81. Пономарьов О. С Самоорганізація і управління в соціальних системах // Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, пси­хологія, педагогіка, соціологія. - 2003. - № 2. - С 37-46.

82. Пономарьов О. С Філософські аспекти проблеми підготовки професіо-налів-лідерів // Творча особистість у системі неперервної професійної ос­віти: Матеріали міжнар. наукової конф./ За ред. С О. Сисоєвої і О. Г. Ро-мановського. -Харків: ХДПУ, 2000. - С 295-299.

83. Пригожий А. И. Организации: системы и люди. Эффективность тру­довых организаций в социалистическом обществе. - М.: Политиздат 1983. - 176 с.

84. Пригожин И. Кость еще не брошена. Послание будущим поколениям // Наука и жизнь. - 2002. - № 11. - С. 4-9.

85. Принципи європейської хартії місцевого самоврядування: Навч. посіб­ник. / М. Пітиик, В. Кравченко, Е. С. Моньйо, Б. Фонтен, В. Черніков та ін. - К., 2000. - 136 с

86. Психология и этика делового общения: Учебник для вузов/Под ред. В.Н. Аав-риненко. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 326 с.

87. Психология менеджмента / Под ред. проф. Г. С. Никифорова. - 2-е изд. - Харьков: Изд-во Гуманитарный Центр, 2002. - 556 с.

88. Радченко А. И. Основы государственного и муниципального управления: Системный подход. - Ростов-на-Дону- Москва, 1997.

89. Райе Э., Траут Дж. Маркетинговые войны. - СПБ.: ЗАО Изда­тельство "Питер", 2000. - 256 с.

90. Рассел Б. Історія західної філософії. - К.: Основи, 1995. - 759 с.

91. Романовський О. Г., Бабаев В. М., Пономарьов О. С. Проблеми форму­вання особистості лідера. - Харків: Майдан, 2000. - 193 с

92. Романовський О. Г., Бабаев В. М., Пономарьов О. С. Проблеми форму­вання особистості лідера. - Харків: Майдан, 2000. - 193 с

93. Романовський О. Г., Пономарьов О. С Морально-етичні основи діяль­ності сучасного керівника в системі професійної етики // Вісник Хар-ківськ. держ. політехн. ун-ту. Вип. 13. - Харків: ХДПУ, 1998. - С 57-65.

94. Романовський О. Г., Пономарьов О. С, Лаврентьева А. О. Психологія управління: Навч. посібник. - Харків: НТУХШ", 2001, 2001. - 161 с.

95. Рыбаков А. В., Татаров А. М. Политические институты: теоретико-мето­дологический аспект анализа // Социально-гуманитарные знания. -2002.-№ 1.-С. 139-150:

96. Ситник К, Багнюк В. Охрана биосферы: достижения и просчеты // Зеркало недели, 28.06.2002. - С. 14.

97. Словарь по этике / Под ред. И. С. Кона. - 5-е изд. - М.: Политиздат, 1983.-445 с.

98. Спиркин А. Г. Основы философии: Учеб. пособие для вузов. - М.: Политиздат, 1988. - 592 с.

99. Спасибенко С. Г. Биолого-генетические основания социальной структуры человека //Социально-гуманитарные знания. - 2002. - №3. - С.97-112.

100. Татеиси К. Вечный дух предпринимательства. Практическая фило­софия бизнесмена. - К.: Укрзакордонвизасервис, 1992. - 206 с.

101. Товажнянський Л. Л., Романовський О. Г., Бабаев В. М., Пономарьов О. С. Формування гуманітарно-технічної еліти як одна з передумов відрод­ження України //Теорія і практика управління соціальними системами. -"2001, №4.- С. 3-13.

102. Товажнянский Л. Л., Романовский А. Г., Пономарев А. С. Введение в фи­лософию управления: Учеб. пособие-Харьков: НТУ "ХПИ", 2002. - 168с.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.239.156 (0.028 с.)