Екологічні проблеми сучасності

Сьогодні істотно посилюється і набуває реального характеру загроза екологічної катастрофи. Відчутно погіршується стан природ­ного середовища. Перш за все це стосується питної води і атмо­сферного повітря. Ми наблизились до перспективи вичерпання ба­гатьох видів природних ресурсів. За авторитетними прогнозами, запасів нафти і газу, основи паливно-енергетичних ресурсів, виста­чить всього на 25-35 років. До того ж, ці ресурси географічно розпо­ділені вкрай нерівномірно. Існують небезпідставні міркування, що однією з причин і першої, і другої світових воєн було прагнення перерозподілу територій між найбільш могутніми державами для оволодіння запасами нафтогазової сировини. Адже винахід двигу­нів внутрішнього згоряння і їх широке застосування у автомобілях істотно збільшило потребу в ресурсах нафти.

Серйозні аналітики, в тому числі й американські, впевнені, що у тривалій антиіракській кампанії, яка завершилась прямим військо­вим вторгненням у цю країну, керівництво СІПА перш за все вихо­дило не з необхідності ліквідації запасів її зброї масового знищення (адже вони відносно спокійно ставляться до ядерних програм Індії, Північної Кореї, Пакистану, Ізраїлю, а сьогодні й Ірану тощо), не з міркувань звільнення іракського народу від диктатури Саддама Хусейна (а хто питав цей народ, чи задоволений він своїм президентом?), а з прагнення взяти під контроль нафтові родовища, які ста­новлять 11% розвіданих світових запасів.

Нерівномірність розподілу природних багатств відчутно впливає й на соціально-економічне становище України, яка змушена витра­чати значну частку валютних надходжень на придбання паливно-енергетичних ресурсів. Гостра економічна і політична криза, виклика­на раптовим підвищенням Росією ціни на газ, є яскравим підтверд­ження цієї тези. Надзвичайно серйозною проблемою стає нестача у багатьох країнах води, придатної для пиття.

Відбуваються дедалі більш відчутні незворотні та несприятливі кліматичні зміни. Наочним свідченням того стають регулярні ката­строфічні повені останніх років у країнах Європи й Азії, які спричи­няють численні людські жертви та значні матеріальні збитки. Страж­дають від них і жителі прикарпатського регіону України. Усвідом­лення реальної небезпеки, по-перше посилило загальний інтерес до екологічних проблем і шляхів їх розв'язання. Інтенсифікувались до­слідження філософських проблем відносин людини і суспільства з навколишнім середовищем та їх гармонізації, а також управління раціональним природокористуванням.

На думку американських вчених існують серйозні сигнали про поступові широкі кліматичні зміни, насамперед, у гірських районах планети, які відбуваються внаслідок глобального потепління. Як свідчать результати спостережень протягом останнього століття Націо

 

сотню з них. У Венесуелі, де ще ЗО років тому було шість льодовиків, сьогодні залишилось тільки два. У Танзанії об'єм широко відомого льодовика на горі Кіліманджаро зменшився на три чверті, й можна прогнозувати, що десь років через десять уславлені колись Ернстом Хемінгуеєм знамениті "сніги Кіліманджаро" залишаться лише на сторінках його книг.

Скорочення льодовиків протягом останніх років починає торка­тись густо заселених регіонів. При цьому, окрім породжуваних ними лавин, істотну небезпеку несе явище викидів льодовикових вод. Велетенський їх об'єм може прорватись униз протягом декількох секунд, змітаючи все на своєму шляху. Своєчасно попередити людей про таку небезпеку, тим більше запобігти їй, в цих умовах практично неможливо. Крім того, інтенсивне топлення льодовиків на середніх висотах призводить до посухи й спричиняє кризу сільськогосподар­ського виробництва, загострюючи тим самим і без того серйозні глобальні продовольчі проблеми.

По-друге, усвідомлення цілковитої реальності екологічної небезпе­ки істотно активізувало міжнародне співробітництво у сфері спільних дій по захисту довкілля, планування і здійснення масштабних природо­охоронних заходів і правового забезпечення умов їхньої реалізації. Особливо інтенсивним для цієї галузі стало десятиріччя 1992-2002 pp., проголошене за ініціативою ООН, яке почалось всесвітнім форумом у Ріо-де-Жанейро. Його підсумки підбиті на форумі зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі (2002 р.) за участю багатьох глав країн і урядів, вчених, громадських діячів та підприємців. Ці підсумки виявились сумними. Так, у доповіді гідролога ЮНЕСКО К. Фернандеса окреслено стан з питною водою та його перспективи. її нестача вже за півстоліття викличе збройні конфлікти на Близькому Сході й в Африці. З 1990 по 2000 рік кількість людей у Африці, які не мають змоги вдосталь напитись води, зросла з 293 до 309 мільйонів осіб, а в Латинській Америці - з 86 до 92 мільйонів, і вже сьогодні їх понад мільярд. За прогнозами фахівців ЮНЕСКО, вже напередодні 2025 року дві третин населення планети страждатимуть від нестачі питної води.

Одним з важливих документів, розроблених для посилення за­хисту навколишнього середовища, є Кіотський протокол про захист озонового шару і узгоджені заходи по зменшенню викидів до атмо­сфери фреону та інших озоноруйнівних речовин. Показово, що США, один з основних забруднювачів повітря фреонами, так не приєд­нались до нього. А президент Дж. Бупі навіть проігнорував форум в Йоганнесбурзі. Свого часу було розроблено Орхузьку конвенцію, ра­тифіковану Україною в 1999 році. Вона гарантує кожному грома­дянину вільний доступ до інформації, що стосується стану навко­лишнього середовища, дає право кожному на участь у процесі прий­няття рішень з екологічних проблем на захист своїх прав, що випливають з цієї конвенції, у судовому порядку.

По-третє, людина, Homo sapiens, яка вважає себе "вінцем тво­ріння", де природа досягає свого завершення і самопізнання, насправді виявилась дуже далекою не тільки від досконалості, на яку претендує, а й навіть від усвідомлення необхідності забезпечення гармонії своїх відносин з природою. Люди настільки спотворили їх, що зміни у навколишньому середовищі набули катастрофічного харак­теру. Всесвітній фонд дикої природи на основі інформації, зібраної вченими з усього світу, підготував звіт, вражаючі висновки якого виглядають страшними. Тільки за останні ЗО років, коли екологічна свідомість була вже істотно розвинена, людство знищило третину природних ресурсів Землі. Експерти стверджують, що скоро у морях перестане водитись риба, загинуть ліси, питна вода буде придатна лише для отруєння комах-шкідників. Будуть вичерпані запаси нафти, природного газу, вугілля і руд кольорових металів. І це буде не у віддаленому майбутньому, а вже до 2050 року, у поточному столітті! Щоб вижити, потрібно буде колонізувати мінімум дві планети, де є умови для життя. Ймовірність навіть знайти їх у безмежних просторах Всесвіту надзвичайно мала, і на думку вчених, доцільно вже сьогодні розпочати масштабні дії глобального характеру, спрямовані на збереження і відновлення природних ресурсів нашої планети.

Уявлення про безмежні можливості людини, про панування над природними процесами і начебто реальні можливості свідомого управління ними виявились дуже перебільшеними. В дійсності ми не тільки не можемо належним чином управляти грізними природними силами, а й навіть не здатні своєчасно передбачати їх. Про це переконливо свідчать численні землетруси останніх років зі справді катастрофічними наслідками, велетенське цунамі 2004 року, яке стало причиною загибелі сотень тисяч людей у країнах Південно-Східної Азії і Океанії. Навіть наймогутніша сьогодні країна - США - виявилась неспроможною запобігти катастрофічній дії буревію Катрина, що завдав у 2005 році непоправної шкоди кільком штатам, де збитки оцінюються у 200-300 мільярдів доларів, а число людських жертв сягає кількох тисяч осіб.

По-четверте, змінюється ставлення до екологічної освіти. Від­повідні проблеми знаходять відбиття у змісті освіти, розробляються спеціальні дисципліни з екологічної підготовки, зростає значення екологічного виховання. З 2002 року почав діяти проект програми TASIC "Екологічна інформація, освіта та інформованість громад­ськості в нових незалежних країнах". Його метою є спроба налаго­дити співробітництво між: неурядовими організаціями, ЗМІ, закладами освіти, бізнесом та урядом для того, щоб привести в дію механізм Орхузької конвенції. Серед цілей проекту - поширення серед населення екологічної інформації та правових знань у сфері екології, формування у суспільній свідомості надзвичайної серйозності ста­новища, що склалося.

Величезне значення ця конвенція має для України, екологічне становище якої, ускладнене тяжкими наслідками Чорнобиля, є одним з найгірших у Європі. Однак, на шляху формування і введення в дію ефективних механізмів її реалізації постає необхідність розробки й прийняття цілого пакету змін чинного законодавства. Хоча, вже сам факт ратифікації робить Орхузьку конвенцію невід'ємною частиною національної правової системи і управлінської практики, а виконання її положень стає обов'язковим для всіх керівників і посадових осіб. Це є наочною демонстрацією взаємозв'язку соціальних реалій і проблем, їх філософського осмислення, правового регулювання і управління.