ТОП 10:

Основні змістовні підсистеми філософських знань



Незалежно від ставлення до співвідношення матеріального та ідеального, у структурі філософського знання сьогодні виділяють такі відносно самостійні розділи, як онтологія, гносеологія, логіка, аксіо­логія, етика, естетика та інші. З'являються й такі дисципліні, що інколи поєднуються під загальною назвою "практичної філософії", як філософія життя, філософія науки, філософія техніки, філософія освіти, філософія історії, філософія права, філософія культури тощо. Іноді навіть психологію відносять до системи філософських наук. Од­нією з відносно нових, але досить важливих складових частин прак­тичної філософії виступає і філософія управління, яку інколи, особ­ливо на Заході, називають філософією бізнесу і менеджменту.

Існують й інші підходи до розуміння змістовної структури знань, що об'єднує філософська наука. При визначенні структури підручника з філософії, яка відображає і структуру самої філософії як науки, його автори виділили такі частини, як філософія буття і філософія людини, соціальна філософія, філософія духу і філософія розвитку. У філософії буття вони виокремлюють такі розділи, як "Людина", "Онтологія" та "Феноменологія" [113].

Проблема людини не тільки посідає центральне місце у системі будь-якої сучасної філософії, а й виступає одним із джерел її форму­вання, потужним чинником філософського осмислення питань лаптя і смерті, добра і зла, справедливості та несправедливості, призначення людини і смислу її існування. Від того чи іншого підходу до розуміння і розв'язання цих питань, прийнятому в конкретному суспільстві та у його правлячій еліті, істотно залежать формування і дотримання сис­теми життєвих цінностей та ідеалів, морально-етичних принципів і правових норм, характер міжособистісного спілкування, форми сус­пільного устрою і влади, цілі, засоби і характер соціального управління. Відповідним чином формується і філософія управління.

Природно, що кожна людина ставить перед собою ці питання і прагне їх розв'язати у контексті конкретних історичних та етнокуль­турних умов, особливостей свого матеріального, духовного і культур­ного життя. Ці умови та особливості визначають спосіб мислення, життєві цілі й інтереси, які ставить суспільство перед людиною та вона сама ставить перед собою, а також підходи до розв'язання цих проблем. Важливе значення проблеми людини у філософії та її місце у загальній системі філософських знань визначається й тим, що спроби її розв'язання викликали появу філософської антропології, предметом якої й стало філософське вчення про людину. Родоначаль­ником філософії людини вважається Сократ, хоча антропологізм у широкому розумінні як онтологічна домінанта філософії, у неявній чи прихованій формі, завжди присутній у переважній більшості філософських систем.

В історії розвитку антропологічної думки склалось дві основних тенденції осягнення людини - натуралістична, яка виходить з нероз­ривного взаємозв'язку людини і природи, та ідеалістична, що акцентує увагу на духовній основі в людині, яка в межовій формі протиставляє тілесне й духовне [113, с. 305]. Сьогодні розвиток філософської антро­пології є складним і суперечливим. З одного боку, вона інтенсивно вивчає вищі досягнення людського духу, шляхи інтелектуального і морального вдосконалення людини, розкриває духовний потенціал і велетенські ресурси людини. З іншого ж боку, є філософські концепції, що зосереджують увагу на природних вадах людини, вважають їх принципово невиліковуваними, зумовленими біологічною природою.

На переконання прихильників цієї точки зору, такими одвічни­ми вадами виступають агресивність і егоїзм людини, її злостивість, жадібність, нехтування інтересами інших людей. Природні вади лю­дини негативно позначаються на суспільному житті, породжують заздрість, ворожнечу, непорозуміння, тероризм. Представники цих поглядів принципово відкидають можливості соціалізації, виховання і духовного розвитку особистості, зводять роль педагогіки до про­фесійної підготовки, а роль управління - до утримання діяльності і поведінки людей у певних межах та спрямуванні їх на досягнення визначених керівниками цілей.

Філософське осмислення діалектики взаємодії людини і суспіль­ства дозволяє "зняти" ці хиби, переконливо довести, що не вони є визначальними, а людина є не тупиковою гілкою розвитку природи, а його закономірним етапом, на якому світ, "вищий розум" або, за Регелем, "світовий розум" приходить нарешті до самопізнання. Сут­ність людини не є тільки біологічною чи тільки соціальною. Вона виступає як "соціально-біологічна", психічна і духовна. Моральні ж якості людини, які звичайно і викликають найбільшу критику філо­софів та соціологів, виступають продуктом тільки її соціальної ево­люції та індивідуального виховання.

Характер їх розвитку визначає соціалізація особистості, яка зале­жить від цілей соціуму, цілей і способів управління у даному суспільст­ві. Ці ж цілі визначають зміст і характер освіти, діяльність освітньої системи. Формування у людей усвідомлення необхідності узгодження цілей, інтересів і прагнень окремих індивідів та їх груп, суспільства у цілому виступає передумовою не тільки успішного розв'язання завдань освіти, а й управлінської діяльності на всіх рівнях. Однак можливість вирішення цих завдань істотною мірою визначається світоглядними позиціями, загальною, професійною і управлінською культурою керів­ників та інших носіїв владних повноважень.

Зміст понять людини й світу та їх взаємовідносин розкривається у філософії" через цілісну сукупність онтологічних категорій: буття, дійс­ність, сутність, існування, субстанція, матерія, рух, простір, час, сис­темність тощо. Цілком природно, що філософське осмислення феноме­ну управління також потребує його онтологічного аналізу. Онтологією вважається "розділ сучасної філософії, який вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні сутності та категорії сущого" [113, с.327].

Поняття буття у філософському розумінні вперше увів ще Парменід. Він близько підійшов до розуміння феномену управління у природних і соціальних системах, показав і обґрунтував наявність у світі сили, "здатної утримувати світ людини і світ у цілому в порядку і гармонії, забезпечуючи йому стабільність і надійність". Такою силою, на думку Парменіда, виступає необхідність, яка асоціювалася у нього з порядком. Він вважав, що існуючий у світобудові хід речей не може раптово, за чиєїсь волі змінитись. День завжди настане після ночі, сонце раптом не потухне, люди не вимруть всі разом. Визнаючи за речами предметно-почуттєвого світу наявність своєрід­ного гаранта існування, він вважав, що невидимий світ є найдоско­налішим, найпрекраснішим та гармонійно побудованим, бо в ньому панують Благо, Світло й Добро. Цей світ, який раціонально осмис­люється й осягається людським розумом, він і називав буттям.

Сучасну філософію буття у широкому розумінні розглядає як всеохоплюючу реальність, що гранично охоплює загальне поняття про суще взагалі. На відміну від категорії існування, де акцентується просто наявність певних елементів чи проявів реальності, категорія буття підкреслює наявність конкретних реальностей у якісній ви­значеності. Стосовно ж людини, буття передбачає активне виявлен­ня її сил і морально-вольових якостей у всіх сферах життєдіяльності, виступає загальною основою пізнавального, діяльнісного і перетво­рювального освоєння зовнішнього світу. На думку авторів цитовано­го вище підручника, "щоб мати які-небудь властивості, річ спочатку повинна бути. І в такому розумінні буття передує всьому, що є в світі" [113, с. 331].

Сучасна філософська думка схиляється до визначення буття як "суперечливої єдності процесів ентропії (хаосу, невпорядкованості) та самоорганізації”. Це, за словами В. Л. Петрушенка, пояснюється тим, що, "з одного боку, будь-яка система має тенденцію до руйнування, збільшення власної невпорядкованості, з іншого - через невпоряд­кованість і мінливість відбувається рух у напрямі гнучкіших і склад­ніших форм самоорганізації.

Отже, буття є справді складноорганізованою, ієрархічно побудо­ваною та енергійно самосконцентрованою системою. Суперечливість цієї системи виявляється у тому, що вона є єдиною і множинною, перервною і неперервною, скінченою та нескінченою, такою, що в з'явленнях набуває форми просторово-часових співвідношень" [76, с. 271].

Очевидно, що управління будь-яким природним чи соціальним процесом не може ґрунтуватися тільки на розумінні буття цього процесу. Суб'єктові управління для виконання відповідних функцій потрібне ще й усвідомлення його сутності, цілей і призначення. Ін­шими словами, здійснення управління, як і взагалі будь-яка пізна­вальна чи практично-перетворювальна діяльність людини, має спи­ратись на результати усвідомлення сутності процесів чи явищ. Фено­менологія і являє собою саме ту галузь філософської науки, яка вивчає феномени (явища) свідомості.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.239.156 (0.003 с.)